Методичні рекомендації для підготовки студента до практичних занять з дисципліни «Міжнародне право»



Скачати 431.44 Kb.
Дата конвертації23.10.2017
Розмір431.44 Kb.
ТипМетодичні рекомендації

Додаток Г

до п. 3.8.



(Ф __- ___)

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Навчально-науковий Юридичний інститут

Кафедра конституційного і адміністративного права



Методичні рекомендації

для підготовки студента

до практичних занять

з дисципліни «Міжнародне право»
для студентів 2 курсу

 

для галузі знань 0304 «Право»



напряму підготовки 6.030401 «Правознавство»

 

  



Укладач: О.Радзівілл, к.ю.н., доцент, доцент кафедри конституційного і

адміністративного права

Розглянуто та схвалено

на засіданні кафедри конституційного і

адміністративного права

Протокол № ____ від «___»_____20__р.

Завідувач кафедри Пивовар Ю.І.

  Продовження Додатку Г





  1. Тема заняття «Предмет і система міжнародного права»




  1. Мета проведення заняття: ознайомлення студентів з поняттям, предметом та системою міжнародного права, усвідомлення тенденцій розвитку права народів і формування на його основі міжнародного публічного права як системи регулювання міждержавних відносин.

Після проведеної роботи студент повинен

знати:


предмет міжнародного публічного права.

основні напрямки міждержавного співробітництва в забезпеченні міжнародного правопорядку

структурні елементи системи міжнародного права.

загальну структуру дисципліни «міжнародне право».

вміти:

порівнювати «право народів» (jus gentium) і сучасне міжнародне право.

співвідносити поняття міжнародне публічне й міжнародне приватне право

визначити місце системи міжнародного права в міжнародній нормативній системі

охарактеризувати такі поняття як загальне міжнародне право транснаціональне право,
3. Перелік ключових термінів та понять

Публічне міжнародне право – система норм і принципів, що регулюють міждержавні відносини

Міждержавні відносини: відносини між державами, включаючи й ті, де стороною є міжурядові міжнародні установи: загалом охоплюють чотири напрями: зовнішньополітичні (дипломатичні в широкому сенсі) відносини; кодифікацію міжнародного права (кодифікацію міжнародного права); інституціалізацію міжнародних відносин (заснування міжнародних установ) і врегулювання спорів між державами

«Jus gentium» - право народів (буквально право родів) – система норм і принципів в римському праві, що регулювала відносини римських громадян з іноземцями, в Європі до ХІХ століття цей термін використовувався як аналог терміну «міжнародне право».

Загальне міжнародне право – до прийняття Статуту ООН і кодифікації міжнародного права цей термін використовувався для позначення всієї системи міжнародного права, включаючи: «Право народів», «Правове регулювання відносин між державами» і «Захист прав підданих в міжнародних відносинах».

Міжнародне приватне право – систем норм і принципів що регулюють приватно-правові відносин «з іноземним елементом»


4. Методичні рекомендації з виконання та оформлення

При підготовці до заняття слід з’ясувати специфіку сучасного міжнародного права як правової системи, що формується на основі добровільного волевиявлення держав взяти на себе ті чи інші міжнародні зобов’язання. Хоч становлення міжнародного права ще не завершено, воно має тривалу передісторію – у формі «права народів» (jus gentium), яка включає як тривалу практику регулювання недержавних міжнародних відносин, так і окремі приклади регулювання міждержавних відносин в давні часи. Слід усвідомити зв'язок зрілості міжнародного права з набуттям зрілості інститутом держави. Цей процес лише з нового часу набув загальноісторичного характеру – з формуванням ідеї громадянського суспільства, держави-нації, що захищає інтереси всього населення і суверенної рівності таких держав. Але й донині ці ідеї ще на шляху до своєї реалізації. Лише з прийняттям Статуту ООН кодифікується юридична основа міжнародного права – принцип суверенної рівності держав, а міжнародне право отримує чіткий критерій для забезпечення своєї системної єдності за рахунок статті 103 Статуту ООН.

Слід звернути увагу на відмінності міжнародного й національного права, як двох найбільш розвинених правових систем, безпосередньо пов’язаних з проявом суверенітету держави: в міжнародному праві це узгодження воль суверенів, в національному – це воля одного суверена. Але в обох випадках сучасне розуміння суверенітету виходить з того, що єдиним його джерелом є народ, в інтересах якого держава діє як в національному, так і в міжнародному правопорядках.

За результатами самостійної роботи проводиться опитування, заслуховування доповідей і їх обговорення.

Оформлення рефератів здійснюється на чистих аркушах паперу формату А4 або А5 у рукописному вигляді (допускається з обох боків аркушу). При цьому обов’язково зазначається прізвища та ім’я студента, номер групи, тема практичного заняття. Студент зазначає номер завдання та перелік правильних відповідей.
5. Питання до обговорення, самостійного вивчення та осмислення навчального матеріалу.


  1. Співвідношення понять «jus gentium» і «класичне міжнародне право»

  2. Вестфальська система міжнародних відносин і її правові основи

  3. Віденська система міжнародних відносин і її правові основи

  4. Версальсько-Вашингтонська міжнародних відносин і її правові основи

  5. Система міжнародного права в міжнародній нормативній системі.

  6. Міжнародне право як відкрита динамічна концептуальна деонтологічна система.

  7. Динаміка «руху норм» між неправовими і правовими системами, між національними правовими системами і системою міжнародного права

  8. Структурні елементи системи міжнародного права.

  9. Правова норма як елементарна структурна одиниця правової системи.

  10. Інститути міжнародного права. Галузі і підгалузі міжнародного права.


Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Міжнародне публічне право: підручник у 3 т. [В. Ф. Антипенко, Л.Д. Тимченко, О.В. Бєглий, О.А. Радзівілл та ін.]; за заг. ред. В. Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т.1. – 420 с.

  3. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком, 2000. – 640 с.

  4. Лукашук И. Международное право. Элементарный курс. – Переиздан. – М.: Юристъ, 2003. – 216 с.

  5. Рез. Генеральної Асамблеї ООН, від 17.11. 1989 року. (44/23): Десятиріччя міжнародного права ООН

1.Тема заняття Норми міжнародного права і їх джерела. Статут ООН.


2. Мета проведення заняття: ознайомлення студентів з особливостями норм міжнародного права та критеріями їх класифікації, а також зі способами їх утворенні та джерелами.

Після проведеної роботи студент повинен

знати:

головні особливості правової норми, її відмінності від інших соціальних норм.

критерії класифікації міжнародно-правових норм

способи утворення і джерела норм міжнародного права.

статутне й доктринальне визначення джерел МП

вміти


визначити переваги договірного способу утворення норм, переваги кодифікованого міжнародного права.

охарактеризувати кодифікаційну діяльність держав і міжнародних установ.

розрізняти специфіку «стихійних» і «довільних» недоговірних «способів утворення норм міжнародного права.



  1. Перелік ключових термінів та понять

Opinio juris (переконаність у юридичності) – психологічна складова звичаєвої і взагалі юридичної норми у міжнародному праві: полягає у безпримусовому визнанні державами міжнародної норми як правової тобто такої, яку не можна порушувати

Норми і зобов’язання erga omnes (стосовно всіх) – загальновизнані всім міжнародним співтовариством норми і зобов’язання, невиконання яких зачіпають інтереси всього міжнародного співтовариства

Норми jus cogens – імперативні норми міжнародного права: норми, які є не лише обов’язковими але від яких не можна відступити

Диспозитивні норми міжнародного права – два чи більше варіантів регулювання правовідносин, одному з яких за спільною згодою можуть підпорядкувати держави свої відносин

Стихійні способи утворення норм міжнародного права: утворення норм в процесі міжнародного спілкування (справедливість, звичай, загальні принципи)

Довільні способи нормоутворення – переважно політичні акти держав і міжнародних організацій, положення яких за спільною згодою держав можуть стати міжнародно-правовими нормами


4. Методичні рекомендації з виконання та оформлення.

Підготовка має на меті усвідомлення особливостей норм міжнародного права: правовий їх характер визначається тим, що держави визнають їх обов’язковість для себе за спільною згодою. Обов’язковість як ознака юридичної норми в міжнародному праві тримається на добровільно взятих зобов’язаннях держав, зафіксованих в міжнародних договорах чи на їх мовчазній згоді визнавати звичай за правову норму.

Стосовно диспозитивних норм, слід виходити з того що вони дають можливість підпорядкувати певну сферу міжнародних відносин тим або іншим джерелам, на вибір сторін: при цьому, як юридичні норми вони також є обов’язковими і обравши їх за спільною згодою, їх мають дотримуватися.

В доктрині часто використовується перелік джерел міжнародного права, кодифікований в статті 38 Статуту МС ООН: але формально, це ті джерела, до яких звертаються судді МС ООН при винесенні судових рішень. В сучасному міжнародному праві часто говориться не про джерела, а про способи утворення його норм. Перелік способів нормоутворення, запропонований французькими юристами-міжнародниками Н.К. Дінем, П. Дайє і А. Пелле, не є загальновизнаним, але цілком вичерпний.

Слід усвідомити особливе значення в якості джерела міжнародного права Статуту ООН. Стаття 103 забезпечує перевагу норм Статуту над іншими договірними нормами, що робить Статут ООН своєрідною конституцією міжнародного права.

За результатами самостійної роботи проводиться заслуховування доповідей і їх обговорення.

Оформлення рефератів здійснюється на чистих аркушах паперу формату А4 або А5 у рукописному вигляді (допускається з обох боків аркушу). При цьому обов’язково зазначається прізвища та ім’я студента, номер групи, тема практичного заняття. Студент зазначає номер завдання та перелік правильних відповідей.

5. Питання до обговорення, самостійного вивчення та осмислення навчального матеріалу



  1. Відмінність юридичної норми від інших соціальних норм: «психологічна» складова міжнародної юридичної норми (opinio juris)

  2. Норми і зобов’язання erga omnes і jus cogens: їх особливості і характер зв'язку

  3. Специфіка нормотворчості в міжнародному праві: «узгодження воль» суверенних держав – як основна форма нормотворчості в міжнародному праві.

  4. Статутне й доктринальне визначення джерел МП.

  5. Стаття 38 Статуту Міжнародного суду ООН про джерела, до яких звертаються судді.

  6. Договірний спосіб утворення норм, переваги кодифікованого міжнародного права.

  7. Особливості звичаю як джерела міжнародного права

  8. Звичаєве походження загальних принципів права.

  9. Нормотворчість міжнародних організацій як джерело міжнародного права

  10. «Міжнародне право Статуту ООН» і його особливості


Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Міжнародне публічне право: підручник у 3 т. [В. Ф. Антипенко, Л.Д. Тимченко, О.В. Бєглий, О.А. Радзівілл та ін.]; за заг. ред. В. Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т.1. – 420 с.

  3. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком, 2000. – 640 с.

  4. Стаття 38 Статуту Міжнародного суду ООН

  5. Положення про Комісію з міжнародного права, від 21.11. 1947 року




  1. Тема заняття Основні принципи міжнародного права

2. Мета проведення заняття – усвідомити значення системи основних принципів міжнародного права, як принципів міждержавних відносин, вперше кодифікованих в Статуті ООН, з наступною їх систематизацією в якості основних принципів міжнародного права

Після проведеної роботи студент повинен

знати:


історію формування системи основних принципів міжнародного права

джерела кодифікації основних принципів МП

зміст кожного з десяти основних принципів МП

вміти


обґрунтувати критерії вищої юридичної сили основних принципів МП

пояснити різницю в призначенні й походженні загальноправових принципів і основних принципів міжнародного права

визначити поняття «загальні принципи права», відповідно до ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН.

співставити зміст «логічних пар» які утворюють основні принципи МП


3. Перелік ключових термінів та понять

Загальні принципи права, визнані цивілізованими націями – джерело до якого звертаються відповідно до ст. 38 Статуту МС ООН судді при вирішенні спорів між державами – це основа багатовікової правової культури, більшість з них відомі з римського права частина – з англійського права справедливості

Фундаментальні принципи міжнародного права – термін що застосовувався для регулювання міждержавних відносини до прийняття Статуту ООН і утворення системи основних принципів МП, фактично означав ті загальні принципи права, якими держави намагалися керуватися в відносинах між собою і які застосовувалися судами і арбітражами при врегулюванні спорів між ними.

Принципи Статуту ООН – принципи, викладені в ст. 2 і частково в ст. 1 Статуту: вони стали базовими для системи основних принципів МП.

Основні принципи міжнародного права – десять принципів, які виведені зі Статуту ООН і розглядаються як імперативні норми міжнародного права
4. Методичні рекомендації з виконання та оформлення.

Рекомендується усвідомити динаміку фундаментальних принципів міжнародного права: до прийняття Статуту ООН це були ті з загальних принципів права, які застосовувалися до міждержавних відносин.

З прийняттям Статуту ООН і Статуту МС ООН було вказано дві категорії фундаментальних принципів в якості джерел міжнародних відносин: в ст. 38 Статуту МС ООН – загальні принципи, визнані цивілізованими націями, у випадках коли вони можуть бути застосовані до міждержавних відносин, а в статтях 1і 2 Статуту ООН спеціально визначені принципи відносин між націями (державами), причому як націями – членами ООН, так і націями – не членами.

Вперше принципи Статуту ООН було визначено як «Основні принципи міжнародного права» в Декларації про принципи 1970 року, де в загальних положеннях (п.3) ООН «заявляє, що принципи Статуту, втілені в Декларації, являють собою основні принципи міжнародного права і тому закликає всі держави керуватися цими принципами в своїй міжнародній діяльності і розвивати свої взаємовідносини на основі суворого дотримання цих принципів».

Зверніть також увагу на логічну парність основних принципів міжнародного права як вони викладені в табличці (див текст лекції 3), а також в темах рефератів. В кожній «парі» другий принцип ніби конкретизує чи реалізує положення першого.

За результатами самостійної роботи проводиться заслуховування доповідей і їх обговорення.

Оформлення рефератів здійснюється на чистих аркушах паперу формату А4 або А5 у рукописному вигляді (допускається з обох боків аркушу). При цьому обов’язково зазначається прізвища та ім’я студента, номер групи, тема практичного заняття. Студент зазначає номер завдання та перелік правильних відповідей.
5. Питання до обговорення, самостійного вивчення та осмислення навчального матеріалу


  1. Загальна характеристика принципів права як джерела МП.

  2. Поняття «загальні принципи права», відповідно до ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН.

  3. Принципи Ст. 2 Статуту ООН, каузальність деяких її положень

  4. Зміст принципів Статуту ООН в Декларації про принципи 1970 р., інші новели цього акту.

  5. Роль у формуванні основних принципів МП Заключного (Гельсінського) акту НБСЄ 1975 р.

  6. Принципи суверенної рівності держав і невтручання держав у внутрішні справи одна одної.

  7. Принципи сумлінного виконання міжнародних зобов’язань і співробітництва.

  8. Принципи мирного вирішення спорів і незастосування сили й погрози силою.

  9. Принципи територіальної цілісності держави і непорушності державних кордонів.

  10. Принципи поваги до прав людини і рівноправ’я та права народів на самовизначення.


Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Міжнародне публічне право: підручник у 3 т. [В. Ф. Антипенко, Л.Д. Тимченко, О.В. Бєглий, О.А. Радзівілл та ін.]; за заг. ред. В. Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т.1. – 420 с.

  3. Міжнародне право: Основи теорії: Підручник/ В.Г.Буткевич, В.В.Мицик, О.В.Задорожній; За ред. В.Г. Буткевича. - К.: Либідь, 2002. - 608 с.

  4. Лукашук И. Международное право. Элементарный курс. – Переиздан. – М.: Юристъ, 2003. – 216 с.

  5. Статут Організації Об’єднаних Націй від 26.06.1945 року

  6. Декларація про принципи міжнародного права з дружній відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24.10. 1970 р.

  7. Заключний акт Наради з Безпеки і Співробітництва в Європі, від 01.08 1975 р.

1. Тема заняття Держава як суверенний суб’єкт МП. Правонаступництво держав


2. Мета проведення заняття – усвідомлення ролі інституту держави у формуванні міжнародного порядку, вивчення основних характеристик і елементів держави, важливих для міжнародних відносин

Після проведеної роботи студент повинен

знати:

визначення і характеристику міжнародної правосуб’єктності держави

внутрішній і зовнішній аспекти державного суверенітету

складові елементи держави

сфери поширення юрисдикції держави

галузі й інститути міжнародного права, що визнають стандарти регулювання відносин держави з фізичними та юридичним особами

вміти:

пояснити юридичну природу імунітету

порівняти конститутивну й декларативну концепції визнання

кваліфікувати форми імплементації міжнародних норм в національне законодавство

охарактеризувати основні принципи правонаступництва держав
3. Перелік ключових термінів та понять

Суверенітет – непідвладність держави в зовнішніх зносинах і повнота юрисдикції держави.

Міжнародна правосуб’єктність держав – обсяг міжнародних прав і обов’язків держави: характеризується як первинна, суверенна і юридично рівна для всіх держав.

Визнання de jure – повне визнання однією державою правосуб’єктності іншої, з відповідними юридичними наслідками: необхідною і достатньою умовою визнання de jure є встановлення дипломатичних зносин з державою, що визнається. Визнання de facto – неординарна ситуація, коли неможливо встановити дипломатичні зносини: обмежується акредитацією в державі перебування тимчасових місій (переважно торгових місій, місії військового чи морського аташе). Визнання ad hoc – екстраординарна ситуація, коли для певного випадку (наприклад надання гуманітарної допомоги) необхідно встановити контакт з військово-політичними силами, що контролюють певну територію.

Правонаступництво – міжнародно-правові відносини, що встановлюються в часі між державами попередницею і правонаступницею, і полягають у переданні правонаступниці всіх прав і обов’язків, пов’язаних з тією територією, над якою держава-правонаступниця встановила свою юрисдикцію.
4. Методичні рекомендації з виконання та оформлення.

Рекомендується почати вивчення теми з усвідомлення принципу суверенної ревності держав – як юридичної основі сучасних міжнародних відносин. Суверенітет держав має зовнішній аспект, який повністю втілюється в категорії «міжнародна правосуб’єктність держав», яку слід характеризувати як суверенну, первинну і рівну для всіх держав як для суверенів, наділених вищою владою (для порівняння міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій, що засновуються державами є функціональною, похідною, і унікальною для кожної такої організації).

Юрисдикція держави є внутрішнім аспектом суверенітету: втілюється у повноваженні встановлювати закони, забезпечувати їх виконання і судити (зв’язок з трьома гілками влади): юрисдикція поширюється на осіб (населення), об’єкти (територія і інші і речові права) і юридичні акти, які не повинні суперечити її законам. Юрисдикція держави на її території є абсолютною (за винятком осіб, речей і юридичних актів, що офіційно представляють іншу державу, тобто наділені імунітетом). Юридичний зв’язок держави з особами речами чи юридичними актами зберігається в окремих випадках тоді коли вони опиняються за межами території держави (екстериторіальна юрисдикція): імунітет є найбільш повним втіленням екстериторіальної юрисдикції.

Декларативна теорія визнання виходить з того, що суверенітет держави не залежить від її визнання іншими державами. Відповідно до конститутивної теорії, міжнародна правосуб’єктність держави не може бути реалізована без її визнання іншими державами. Обидві теорії не суперечать а доповнюють одна одну. Їх суперечність знімається, якщо усвідомити, що необхідною і достатньою умовою визнання є встановлення дипломатичних зносин, а будь-які заяви інших держав про визнання не є необхідними, і можуть розглядатися як порушення міжнародної ввічливості.

Оформлення рефератів здійснюється на чистих аркушах паперу формату А4 або А5 у рукописному вигляді (допускається з обох боків аркушу). При цьому обов’язково зазначається прізвища та ім’я студента, номер групи, тема практичного заняття. Студент зазначає номер завдання та перелік правильних відповідей.
5. Питання до обговорення, самостійного вивчення та осмислення навчального матеріалу:


  1. Значення для міжнародного права принципу суверенної рівності держав

  2. Міжнародна правосуб’єктність держав і міжнародних організацій

  3. Три стадії формування категорії «суверенітет» в європейській правовій думці нового часу

  4. Абсолютна і територіальна юрисдикція держав: їх зв'язок і форми реалізації

  5. Категорія імунітету в міжнародному публічному й міжнародному приватному праві

  6. Конститутивна і декларативна теорія визнання міжнародної правосуб’єктності держав

  7. Інститут імплементації як владні повноваження держави

  8. Форми зміни державної території і інститут правонаступництва

  9. Принцип tabula rasa в правонаступництві держав з новим політичним режимом

  10. Проблеми правонаступництва в пострадянському просторі


Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Міжнародне право: Основи теорії: Підручник/ В.Г.Буткевич, В.В.Мицик, О.В.Задорожній; За ред. В.Г. Буткевича. - К.: Либідь, 2002. – 608 с.

  3. Конвенція про статус біженців, від 28.07. 1951р.

  4. Конвенція про статус апатридів, від 28.09.1954 р.

  5. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права,від 16.12.1966 р.

  6. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, 16.12.1966 р.

  7. 15. Угода про допомогу біженцям і вимушеним переселенцям, від 24.09.1993 р.

  8. 16. Про громадянство України. Закон України від 18.01.2001 № 2235-III

  9. Віденська конвенція «Про правонаступництво держав стосовно договорів», від 23.08. 1978 р.

  10. Віденська конвенція «Про правонаступництво держав стосовно державної власності, державних архівів і державних боргів», від 08.04.1983 р.

1.Тема заняття Інститут території в міжнародному праві


2. Мета проведення заняття – усвідомити юридичний зміст інституту території в міжнародному праві, спеціальні і загальні правові режими територій, значення їх міжнародно-правового і національного регулювання

Після проведеної роботи студент повинен

знати:

зміст поняття території як правової категорії

загальні і спеціальні режими території

режими морських просторів, відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982 р.

особистості міжнародного й національного повітряного простору

міжнародні стандарти використання геостаціонарної орбіти

вміти

визначати особливості окремих режимів територій



порівнювати національні й міжнародно-правові джерела що регулюють змішані і національні території

порівнювати правові критерії національного, міжнародного і змішаних режимів

кваліфікувати загальні і спеціальні режими територій
3. Перелік ключових термінів та понять

Територія – як правова категорія це поняття означає всі простори, врегульовані національним чи міжнародним правом, включаючи надра, суходіл, води Світового океану, повітряний простір, космічний простір та небесні тіла

Правовий статус – статична характеристика самої території (дві категорії: міжнародна і державна територія)

Правовий режим – динамічна характеристика, що визначає правові принципи і норми діяльності правомочних суб’єктів в тому чи іншому просторі

Загальні правові режими: міжнародний, режим державної території і змішаний правовий режим

Території зі змішаний правовим режимом (в сучасному праві - лише морські простори) – території, де діє міжнародне право, але частково змінюється юрисдикція прибережних держав.

Спеціальні режими – режими встановлені для окремих територій з спеціальною метою: перш за все з метою міжнародної безпеки і для економічного співробітництва
4. Методичні рекомендації з виконання та оформлення.

По-перше, рекомендується пам’ятати, що юридична характеристика території включає всі природні стихії, врегульовані міжнародно-правовими нормами.

По-друге, що загальної теорії щодо інституту території, в якій би узгодилися всі суперечності, ще не створено. Різні напрямки діяльності держав в національній і зовнішній політиці призвели до створення різних комплексів норм і принципів, що регулюють ті чи інші питання, пов’язані з інститутом території. Особливе значення для розвитку інституту території має Конвенція ООН з морського права 1982 р., яка найбільш детально розробила класифікацію і правові режими морських просторів. Важливим напрямком для справи миру і міжнародної безпеки є встановлення демілітаризованих, нейтральних і, особливо, без’ядерних територій. Значний прорив було також зроблено в космічному праві в період державного розвитку космонавтики, але комерціалізація космічної діяльності призводить до ігнорування принципів освоєння космосу, встановлених комічним правом як галуззю міжнародного публічного права.

Окремо слід зазначити питання правового регулювання просторів під державною юрисдикцією: державної території і морських просторів зі змішаним режимом. Проблемними залишаються питання делімітації і демаркації державних кордонів, визначення з сусідніми державами меж виключної морської економічної зони і континентального шельфу України та ефективне використання ресурсів виключних морських економічних зон держав які видають ліцензії на вилов біоресурсів та інші види діяльності в їх економічних зонах.

Оформлення рефератів здійснюється на чистих аркушах паперу формату А4 або А5 у рукописному вигляді (допускається з обох боків аркушу). При цьому обов’язково зазначається прізвища та ім’я студента, номер групи, тема практичного заняття. Студент зазначає номер завдання та перелік правильних відповідей.
5. Питання до обговорення, самостійного вивчення та осмислення навчального матеріалу


  1. Загальні і спеціальні міжнародно-правові режими території

  2. Розвиток інституту без’ядерних зон в міжнародному праві

  3. Правовий режим державного кордону

  4. Правовий режим морських просторів держави

  5. Правовий режим повітряного простору держави

  6. Розвиток поглядів на правовий режим Антарктики

  7. Правові режими виключної морської економічної зони і континентального шельфу

  8. Сучасні погляди на правовий режим Арктичної зони

  9. Розвиток поглядів на правовий режим геостаціонарної орбіти

  10. . Правовий режим міжнародних рік, каналів і проток


Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком, 2000. – 640 с.

  3. Лукашук И. Международное право. Элементарный курс. – Переиздан. – М.: Юристъ, 2003. – 216 с.

  4. Конвенція ООН з морського права, від 10.12. 1982 р. і Угода про застосування Частини XI Конвенції ООН з морського права від 10 грудня 1982 року, від 29.07. 1994 р

  5. Договір про Антарктику, 01.12. 1959 р. і Протокол про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику, від 04.10. 1991 р.

  6. Договір про принципи діяльності держав з дослідження й використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 27.01.1967 р.

1.Тема заняття Право зовнішніх зносин


2. Мета проведення заняття – отримати необхідний обсяг знань про міжнародно-правові основи діяльності дипломатичних представництв, консульських установ, спеціальних місій та представництв держав при міжнародних організаціях .

Після проведеної роботи студент повинен

знати:

предмет і основні напрямки права зовнішніх зносин

міжнародні джерела права зовнішніх зносин

національні джерела що регулюють право зовнішніх зносин

органи зовнішніх зносин України

вміти


охарактеризувати правовий статус та функції дипломатичних представництв, консульських установ, спеціальних місій та представництв держав при міжнародних організаціях

пояснити природу і зміст дипломатичного імунітету

визначити функції консула

користуватися нормативними актами національного та міжнародного права, що регулюють сферу зовнішніх зносин


3. Перелік ключових термінів та понять

Право зовнішніх зносин – система норм і принципів міжнародного права, що регулюють на погодженій основі офіційні відносини між суб’єктами міжнародного права, які встановлюються й підтримуються їхніми органами зовнішніх зносин.

Акредитуюча держава – держава, за ініціативою якої і іноземній державі засновується дипломатичне представництво

Приймаюча держава – держава, на території якої діє дипломатичне представництво іноземної держави

Агреман – підтвердження згоди приймаючої держави на створення на її території дипломатичного представництва акредитуючої держави

Вірча грамота – документ, який видає акредитуюча держава главі посольства, і яка підтверджує його повноваження

Екзекватура – підтвердження згоди приймаючої держави на створення на її території консульської установи акредитуючої держави

Консульський патент – документ, який підтверджує повноваження консула

Дуайєн – старійшина дипломатичного корпусу
4. Методичні рекомендації з виконання та оформлення.

Поняття «зовнішні зносини», тісно пов’язане з такими поняттями як «зовнішні функції держави» і «зовнішня політика держави». Зовнішні функції держави, реалізуються через її зовнішню політику, офіційним оформленням якої є зовнішні зносини. З розвитком інституту держави і розширенням зовнішніх функцій сучасних держав, розширюється і право зовнішніх зносин – як в обсязі, так і в напрямках регулювання. Тривалий час право зовнішніх зносин діяло як право спеціальних місій, згодом оформилося право посольств (дипломатичне право) і консульське право, після другої світової війни до цих напрямів додалося право представництв держав при міжнародних організаціях. Отже поняття «дипломатичні зносини» використовуються в широкому і вузькому сенсі. В широкому сенсі (наприклад в законі України про дипломатичні зносини 2001 р.) – під ними розуміється весь обсяг зовнішніх зносин. У вузькому сенсі, дипломатичне право це лише право дипломатичних представництв (посольств).

Оформлення рефератів здійснюється на чистих аркушах паперу формату А4 або А5 у рукописному вигляді (допускається з обох боків аркушу). При цьому обов’язково зазначається прізвища та ім’я студента, номер групи, тема практичного заняття. Студент зазначає номер завдання та перелік правильних відповідей.
5. Питання до обговорення, самостійного вивчення та осмислення навчального матеріалу


  1. Предмет і основні напрямки права зовнішніх зносин

  2. Історія розвитку дипломатичного права

  3. Повноваження Міністерства закордонних справ України

  4. Загальна характеристика дипломатичного корпусу

  5. Дипломатичні привілеї і імунітети

  6. Правовий статус дипломатичних представництв

  7. Діяльність консульських установ

  8. Нотаріальні та інші юридично значимі дії, що вчиняє консул

  9. Загальна характеристика праву спеціальних місій

  10. Основні особливості дипломатичного права міжнародних організацій


Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Міжнародне право: Основи теорії: Підручник/ В.Г.Буткевич, В.В.Мицик, О.В.Задорожній; За ред. В.Г. Буткевича. - К.: Либідь, 2002. - 608 с.

  3. Віденська конвенція про дипломатичні зносини, від 18.04. 1961 р.

  4. Віденська конвенція про дипломатичні зносини і факультативні протоколи, від 24.04. 1963 р.

  5. 39. Конвенція про спеціальні місії і факультативний протокол, від 08.12.1969 р. 38. Віденська конвенція про представництва держав у їх зносинах з міжнародними організаціями універсального характеру, від 14.03.1975 р.

  6. Конвенція про привілеї й імунітети ООН, від 13.02. 1946 р.

  7. Конвенція про привілеї й імунітети спеціалізованих установ, прийнята ГА ООН 21.11. 1947 р.

  8. Консульський статут України. Введений в дію Указом Президента України від 2 квітня 1994 року

  9. Про дипломатичну службу. Закон України від 21 вересня 2001 року

1.Тема заняття Право міжнародних договорів


2. Мета проведення заняття: розібратися в основних питаннях укладання, виконання та припинення дії міжнародних договорів

Після проведеної роботи студент повинен

знати:

предмет і джерела права міжнародних договорів

види міжнародних договорів та їх елементи

процедура укладання міжнародних договорів

дія договорів, їхнє застосування й тлумачення

вміти:


визначати рівень укладання міжнародних договорів та уповноважених для цього осіб держави

визначити підстави недійсності міжнародних договорів

розрізняти умови призупинення й припинення дії міжнародних договорів

кваліфікувати, відповідно до закону України про міжнародні договори України, належні форми надання згоди на обов’язковість договору

3.Перелік ключових термінів та понять

Міжнародний договір – процедурно врегульована міжнародним правом і вчинена у письмовій формі офіційна домовленість між суб’єктами МП.

Парафування міжнародного договору – підтвердження автентичності (однаковості змісту) тексту договору на різних мовах сторін, що його підписують: виражається у скріпленні тексту договору ініціалами уповноважених осіб договірних сторін. Коли це можливо, практикується спрощена процедура «підписання ad referendum», яка є поєднанням підтвердження автентичності тексту договору і вираження згоди на його обов’язковість.

Застереження – одностороння заява держави, здійснена при вираженні її згоди на обов’язковість договору, в якій держава виключає дію для себе окремих положень договору: дозволяється, якщо в самому договорі не вказується прямо на неможливість робити застереження; вважається прийнятим, коли відсутні письмові заперечення з боку інших сторін договору.

Ратифікація – урочистий різновид надання державою згоди на обов’язковість для неї договору: здійснюється після підписання – через прийняття кожною державою-стороною відповідного закону і надсилання ратифікаційної грамоти депозитарію договору.

Депозитарій – зберігач оригіналу багатостороннього договору і всіх документів, що відносяться до нього (заяв, застережень, ратифікаційних грамот, документів про прийняття, приєднання, денонсації тощо). У ролі депозитарію може виступати одна або більше держав, міжнародна організація або її вища посадова особа. Згода держави на обов’язковість для неї договору є чинною з моменту депонування у депозитарія документів, що підтверджують таку згоду.


4. Методичні рекомендації з виконання та оформлення.

Перед підготовкою до теми слід усвідомити чим міжнародний договір як джерело міжнародного права відрізняється від інших джерел і чому кодифікація як систематичний процес укладання міжнародних договорів є однією з найважливіших завдань держав як первинних суб’єктів міжнародного права.

При цьому важливо розуміти, що укладання міжнародного договору є вільним волевиявленням держав, що стають його сторонами, і що лише офіційне надання згоди на обов’язковість є підставою виникнення зобов’язань держави з виконання його положень і дотримання його «духу і букви». Остаточне оформлення таких зобов’язань починається з набуття договором чинності.

Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р. є основним документом в праві міжнародних договорів, головний принцип якого «Pacta sunt servanda» винесено в назву статті 26 конвенції: «Кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись». На цьому принципі будується і все міжнародне право, оскільки воно не має інших засобів забезпечення виконання спільно прийнятих державами рішень.

Слід також поміркувати, чим договір в міжнародному публічному праві відрізняється від договору в приватно-правових відносинах. Наслідками міждержавних домовленостей, включаючи й такі де сторонами є міжнародні організації, є їх імплементація в національні законодавства держав членів, наслідком же приватноправового договору (контракту) є лише виникнення зобов’язань до його сторін – фізичних чи юридичних осіб.

Належним чином слід також оцінити підстави, з яких договір може бути визнаний не чинним чи недійсним для всіх чи окремих його сторін: ці підстави вичерпно викладено в статтях 46-53 Віденської конвенції 1969 р.

Оформлення рефератів здійснюється на чистих аркушах паперу формату А4 або А5 у рукописному вигляді (допускається з обох боків аркушу). При цьому обов’язково зазначається прізвища та ім’я студента, номер групи, тема практичного заняття. Студент зазначає номер завдання та перелік правильних відповідей.
5. Питання до обговорення, самостійного вивчення та осмислення навчального матеріалу


  1. Особливості міжнародних договорів як джерела міжнародного права,

  2. Критерії класифікації міжнародних договорів

  3. Типова структура міжнародного договору

  4. Порядок укладання міжнародних договорів

  5. Загальна характеристика Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р.

  6. Статті Віденської конвенції з права міжнародних договорів 1969 року, що стосуються норм jus cogens і яким чином?

  7. Способи надання згоди державами на обов’язковість для них зобов’язань з міжнародного договору

  8. Підстави недійсності договору за Віденською конвенцією про право міжнародних договорів від 23.05.1969 р.

  9. основні джерела національного права з регулювання питань укладання міжнародних договорів Україною

  10. Договори з яких питань підлягають ратифікації відповідно до Закону України про міжнародні договори України 2004 року Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Міжнародне публічне право: підручник у 3 т. [В. Ф. Антипенко, Л.Д. Тимченко, О.В. Бєглий, О.А. Радзівілл та ін.]; за заг. ред. В. Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т.1. – 420 с.

  3. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком, 2000. – 640 с.

  4. Віденська конвенція про право міжнародних договорів, 23.05. 1969 р.

  5. Про міжнародні договори України. Закон України від 4 листопада 1991 року /ред. 29.06.2004

1.Тема заняття Право міжнародних організацій


2. Мета проведення заняття: розібратися в основних форма інституціалізації міжнародних відносин, основних принципах права міжнародних організацій, структури та діяльності ООН, її органів та спеціалізованих установ

Після проведеної роботи студент повинен

знати:

Загальну характеристика інститутів міжнародного співробітництва

Предмет і зміст права міжнародних організацій.

Основні характеристики міжнародної правосуб’єктності МО

Роль ООН в універсалізації міжнародного права і міжнародного правопорядку

вміти


визначати правовий статус конференції, міжнародний організацій та інших форм інституціалізації міжнародних відносин

охарактеризувати структуру ООН

працювати з офіційними сайтами ООН та його окремих органів і спеціалізованих установ

3.Перелік ключових термінів та понять

Інституціолізовані форми міждержавного співробітництва – усталені форми співробітництва між державами, що діють як на постійній основі, так і в режимі періодичного скликання

Міжнародні конференції – в контексті цієї теми – інституціолізовані форми міждержавного співробітництва, що діють в режимі періодичного скликання, такою були, наприклад ГАТТ-47, НБСЄ, на їх основі згодом можуть виникати міжнародні установи (СОТ, ОБСЄ)

Міжнародні установи - інституціолізовані форми міждержавного співробітництва, що діють на постійній основі: ранні форми – міжнародні органи (комісії з судноплавства бюро), основна сучасна форма – міжнародні організації.

Установчий договір міжнародної організації – договір, в якому проголошено волю держав створити міжнародну організацію, і який є юридичною підставою її діяльності: зазвичай установчий договір містить і Статут – основні положення про повноваження і функції міжнародної установи та її основних органів

Головні органи ООН – шість органів ООН, повноваження яких викладено в Статуті ООН: Генеральна Асамблея, Рада безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Рада з опіки, Секретаріат на чолі з Генеральним Секретарем ООН і Міжнародний суд ООН.

Постійні члени Ради Безпеки – п’ять держав, за ініціативою яких створено ООН і які є мають найбільший ядерний потенціал: США, РФ (як правонаступниця в цьому статусі СРСР), Великобританія, Франція і Китай.

Рішення непроцедурного характеру Ради Безпеки – рішення, які приймаються лише при відсутності голосу «проти» (вето) хоч одного з постійних членів Ради Безпеки: зазвичай питання з приводу загрози миру і безпеки і застосування примусових заходів додержав, що створюють таку загрозу

Допоміжні органи ООН – органи, які при необхідності можуть створювати ООН і її головні органи

Спеціалізовані установи системи ООН – самостійні міжнародні організації які уклали з ООН договори про координацію дій: на сьогоднішній день їх сімнадцять. Вважається що до них за статусом наближені ще МАГАТЕ і СОТ.
4. Методичні рекомендації з виконання та оформлення.

Рекомендується почати з усвідомлення поняття соціальні інститути, як певні усталені й очікувані феномени суспільства. Інституціалізація міжнародних відносин так само забезпечує усталеність і очікуваність у міжнародних відносинах і реалізується через діяльність міжнародних конференцій і постійно діючих міжурядових міжнародних організацій (МУМО).

На МУМО перекладено основний тягар забезпечення виконання системних домовленостей, які держави уклали на рівні універсального міжнародного права і окремих його галузей, включаючи і конкретизацію таких домовленостей через розробку проектів спеціальних договорів, які надалі пропонуються для затвердження державам-членам організацій і видання інших нормативних актів у відповідних сферах.

Міжнародна правосуб’єктність МУМО є похідною і функціонально, і для кожної організації обумовленою метою її створення. Для виконання своїх функцій МУМО утворюють вищі, виконавчі та інші необхідні органи: зазвичай у вищих органах організацій представлені всі держави члени, а у виконавчих членство постійно піддається ротації.

З прийняттям Статуту ООН створено не лише умови для системної єдності міжнародного права, але і для формування єдиного міжнародного правопорядку, який забезпечують МУМО, діяльність яких, так чи інакше, координується з діяльністю ООН і не може суперечити Статуту ООН.

Оформлення рефератів здійснюється на чистих аркушах паперу формату А4 або А5 у рукописному вигляді (допускається з обох боків аркушу). При цьому обов’язково зазначається прізвища та ім’я студента, номер групи, тема практичного заняття. Студент зазначає номер завдання та перелік правильних відповідей.


5. Питання до обговорення, самостійного вивчення та осмислення навчального матеріалу

  1. Предмет і основні напрями регулювання права міжнародних організацій

  2. Особливості міжнародно-правового статусу міжнародних конференцій

  3. Основні характеристики міжнародної правосуб’єктності МУМО

  4. Загальна характеристика Організації Об’єднаних Націй

  5. Основні особливості й функції Генеральної Асамблеї ООН

  6. Основні особливості й функції Ради Безпеки ООН

  7. Основні особливості діяльності ЕКОСОР

  8. Статус спеціалізованих установ системи ООН

  9. Особливості правового статусу МВФ і МБРР

  10. Особливості правового статусу СОТ


Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Міжнародне публічне право: підручник у 3 т. [В. Ф. Антипенко, Л.Д. Тимченко, О.В. Бєглий, О.А. Радзівілл та ін.]; за заг. ред. В. Ф. Антипенка. – К.: НАУ, 2012. – Т.1. – 420 с.

  3. Правила процедури скликання міжнародних конференцій держав. Прийняті ГА ООН 03.12. 1949 р. 733

  4. Статут Організації Об’єднаних Націй від 26.06.1945 року

  5. Статут Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). (Лондон 16.11. 1945 р.)

  6. Статут Міжнародного союзу електрозв’язку, від 22.12. 1992 р.

  7. Маракеська угода про заснування Світової Організації Торгівлі, від 15.04.1994 р.

1.Тема заняття Мирне врегулювання спорів між державами


2. Мета проведення заняття: з’ясування принципів і методів мирного врегулювання спорів між державами

Після проведеної роботи студент повинен

знати:

зміст та історію становлення принципу мирного врегулювання міжнародних спорів

механізм врегулювання міжнародних спорів у системі ООН.

дипломатичні (політичні) засоби розв’язання міжнародних спорів

юридичні засоби розв’язання міжнародних спорів

вміти


характеризувати ознаки юридичного і неюридичного спору

визначати компетенцію найбільш відомих арбітражних і судових міжнародних установ

відрізняти міжнародний спір і від ситуації, що може загрожувати миру й безпеці

кваліфікувати застування примусових засоби забезпечення миру й безпеки в системі ООН.


3.Перелік ключових термінів та понять

Принцип мірного врегулювання спорів – один з десяти основних принципів, який має імперативний характер і зобов’язує держави-сторони спору будь-якими способами, сумісними з принципами і нормами міжнародного права і обопільно визнаними, узгодити спір між ними.

Міжнародний спір – специфічні політико-правові відносини, що виникають між двома чи більше державами і відображають протиріччя (конфлікт) інтересів, явно виражений в заявах чи діях однієї чи більше сторін

Засоби мирного врегулювання спорів – шляхи, якими держави можуть за спільною згодою забезпечити розв’язання конфлікту: стаття 33 Статуту ООН дає орієнтований хоч і не вичерпний перелік таких засобів: переговори; обстеження; посередництво; примирення; арбітраж; судова процедура; звернення до регіональних домовленостей і установ

Дипломатичні засоби мирного врегулювання спорів – засоби, якими сторони досягають спільної згоди «полюбовно» - без передання справи третій стороні, уповноваженій виносити обов’язкові рішення

Юридичні засоби мирного врегулювання спорів – арбітраж чи міжнародний суд, який виносить обов’язкове для сторін рішення: сторони, не змігши врегулювати конфлікт дипломатичними засобами, передають справу цим установами, на основі офіційної угоди (меморандуму), укладеної самостійно чи на основі резолюції РБ ООН, в якому вони зобов’язуються виконати рішення арбітражу чи суду


4. Методичні рекомендації з виконання та оформлення.

Рекомендується усвідомити, що сучасне МП зобов’язує держави вирішувати спори таким чином, щоб не піддавати загрозі мир, міжнародну безпеку й справедливість. Отже юридичний зміст принципу мирного врегулювання спорів полягає в імперативному обов’язку кожної держави вирішувати свої міжнародні спори виключно мирними засобами: на держави – сторони спору покладається обов’язок досягти згоди, використовуючи всі можливі засоби мирного врегулювання спорів, перш за все наведені у ст. 33 Статуту ООН, чи будь-якими іншими засобами на свій вибір.

В цьому процесі діє принцип вільного вибору засобів врегулювання

Здійснюючи заходи з мирного врегулювання конфлікту, держави повинні утримуватися від будь-яких дій, що можуть загострити конфлікт між ними; держави не мають права залишати свої міжнародні спори нерозв’язаними: врегулювання міжнародного спору вимагає швидких дій і необхідність продовжувати пошук засобів врегулювання, якщо попередній спосіб не приніс результатів.

Суворе дотримання взаємоузгоджених термінів врегулювання, передбачених в домовленостях, вимагає, при неможливості врегулювати спір вказаними в ст. 33 засобами, передати його в Раду Безпеки (п. 1. ст. 37 Статуту ООН).

Рада безпеки, відповідно до ст. 34, уповноважена розслідувати будь-який спір чи ситуацію з метою визначити можливу загрозу миру і безпеці при продовженні такої ситуації чи спору. У п.2. ст. 33 зазначено, що Рада безпеки «коли вважає це необхідним», вимагає від сторін розв’язання спору за допомогою засобів, вказаних в п.1 ст. 33, або прямо рекомендувати належну процедуру. Як загальне правило, в таких ситуація РБ ООН рекомендує передавати спір до МС ООН (ст. 36).

Оформлення рефератів здійснюється на чистих аркушах паперу формату А4 або А5 у рукописному вигляді (допускається з обох боків аркушу). При цьому обов’язково зазначається прізвища та ім’я студента, номер групи, тема практичного заняття. Студент зазначає номер завдання та перелік правильних відповідей.
5. Питання до обговорення, самостійного вивчення та осмислення навчального матеріалу


  1. Розвиток принципу мирного врегулювання міжнародних спорів у доктрині й джерелах міжнародного права

  2. Міжнародні акти, що містять принцип і засоби мирного вирішення спорів

  3. Критерій юридичності в кваліфікації міжнародного спору і вибору механізмів його розв’язання

  4. Механізми врегулювання міжнародних спорів як невід’ємна частина міжнародних договорів

  5. Механізм врегулювання міжнародних спорів у системі ООН.

  6. Статут Міжнародного суду ООН

  7. Розв’язання спорів дипломатичними засобами

  8. Регіональні механізми мирного розв’язання міжнародних спорів

  9. Діяльність міжнародних арбітражів

  10. Особливості діяльності Міжнародного трибуналу з морського права



Література

  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Лукашук И. Международное право. Элементарный курс. – Переиздан. – М.: Юристъ, 2003. – 216 с.

  3. Конвенція про мирне врегулювання міжнародних конфліктів від 05 (18) жовтня 1907 р.

  4. Статут Міжнародного Суду ООН від 26.06.1945 р.

  5. Манільська декларація про мирне врегулювання міжнародних спорів від 15.11. 1982 р.

1.Тема заняття Інститут відповідальності у міжнародному праві


2. Мета проведення заняття: розібратися в змісті й формах відповідальності у міжнародному праві

Після проведеної роботи студент повинен

знати:

міжнародно-правові й національні джерела, що регулюють питання відповідальності в міжнародному праві

обсяг і зміст міжнародної відповідальності

критерії класифікації міжнародно-протиправних діянь держав

випадки відповідальності держав за правомірну діяльність

уміти


кваліфікувати правомірність застосування контрзаходів

визначати види і форми міжнародної відповідальності.

розрізняти умови і суб’єктів понесення міжнародної відповідальності та кримінальної відповідальність за найтяжчі протиправні діяння (міжнародні злочини)

тлумачити положення «Статей про відповідальність держав» від 12 грудня 2001 року


3.Перелік ключових термінів та понять

Види міжнародної відповідальності (матеріальний і «нематеріальний) конкретизується у трьох формах відповідальності, визначених в «Статтях про міжнародну відповідальність» від 12. 12. 2001р.: реституція (відновлення порушеного стану речей в натурі), компенсація (матеріальне відшкодування завданих збитків), сатисфакція (моральне задоволення потерпілої сторони, відповідно до принципів МП).

Відповідальність держав за правомірні дії – обов’язок держави відшкодувати збитки, завдані її діями, що не визнані ні національним, ні міжнародним правом як протиправні.

Протиправні дії держави – визнані протиправними саме за міжнародним правом: держава-порушниця не може доводити правомірність своїх дій посиланнями на своє національне законодавство. Протиправність дій тлумачиться як порушення чи недотримання зобов’язань: зі статуту ООН, з загальновизнаних принципів і норм МП; з конкретних міжнародних угод, чинних відповідно до загальновизнаних принципів і норм МП.

Міжнародні злочини – тяжкі кримінальні злочини, вчинені фізичними особами, що мали систематичний характер в процесі реалізації злочинної політики держави. Оскільки держава, як суверен, не може нести кримінальну відповідальність, для неї той самий склад злочинних дій прийнято кваліфікувати як особливо тяжкі міжнародні правопорушення, що порушують інтереси всіх держав.

Сучасна кодифікація міжнародних злочинів представлену у Статуті Міжнародного Кримінального суду 1998 р., це: злочин геноциду; злочини проти людяності; військові злочини і злочин агресії; фізичні особи піддаються за них кримінальному покаранню, держава несе за них міжнародну відповідальність.

Контрзаходи (санкції) – заходи що вчиняються потерпілою державою, групою держав чи всім міжнародним співтовариством проти держави-порушниці, щоб змусити її припинити протиправні дії і понести міжнародну відповідальність на основі домовленостей чи юридичного рішення.

4. Методичні рекомендації з виконання та оформлення.

Для кращого розуміння теми рекомендується усвідомити соціологічну природу двох основних способів відповідальності – реститутивну і каральну (репресивну). Перша має на меті усунути шкоду, завдану правопорушенням. Друга – спрямована на завдання порушнику шкоди, навіть страждань. Для сучасного міжнародного права є характерним підхід, що відповідальність держави як суверена, що представляє інтереси всього населення, може бути лише реститутивною; додатково держава, якщо вона щиро бажає залагодити конфлікт, повинна принести вибачення чи іншим чином забезпечити моральне задоволення потерпілої сторони.

Особливістю міжнародного права є те, що держава-порушниця не може понести кримінальну відповідальність. У випадку вчинення в рамка політики держави дій, які кваліфікуються як міжнародні злочини, міжнародна відповідальність держави, за якою стоїть все її населення, обмежується реституцією компенсацією і сатисфакцією, кримінальну ж відповідальність за міжнародні злочини несуть конкретні фізичні особи, які керували державою під час вчинення злочинних дій і вчиняли такі дії.

Це не заперечує застосування примусових заходів до держави-порушниці, які однак вважаються позаправовими діями, хоча повинні застосовуватися відповідально до міжнародного права і на основі офіційних рішень, які і є правовою підставою для їх застосування. Такі заходи передбачені розділом VІІ Статуту ООН, де вони здійснюються на основі рішень РБ ООН, а також Статтями про міжнародну відповідальність 2001 р. – як контрзаходи.

Оформлення рефератів здійснюється на чистих аркушах паперу формату А4 або А5 у рукописному вигляді (допускається з обох боків аркушу). При цьому обов’язково зазначається прізвища та ім’я студента, номер групи, тема практичного заняття. Студент зазначає номер завдання та перелік правильних відповідей.


5. Питання до обговорення, самостійного вивчення та осмислення навчального матеріалу

  1. Відмінність між реститутивною й репресивною відповідальністю.

  2. Критерій юридичності в інституті міжнародної відповідальності

  3. Суб’єкти міжнародної відповідальності, визначені міжнародними угодами й рішеннями міжнародних трибуналів

  4. Міжнародні акти, що стосуються відповідальності держав за правомірні діяння

  5. Правові критерії відповідальності держави за правомірні дії

  6. Умови звільнення від відповідальності держав за дії, визнані протиправними

  7. Розвиток кодифікації складу міжнародних злочинів

  8. Зв'язок поняття «міжнародна відповідальність» з поняттями «контрзаходи» і «санкції».

  9. Статті про міжнародну відповідальність держав за протиправні діяння, прийняті рез. ГА ООН 56\689 від 12 грудня 2001 року

  10. Види і форми міжнародної відповідальності

Література



  1. Радзивілл О. А. Міжнародне право. Опорний конспект лекцій. Електронна версія

  2. Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком, 2000. – 640 с.

  3. Лукашук И. Международное право. Элементарный курс. – Переиздан. – М.: Юристъ, 2003. – 216 с.

  4. Відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння. Рез. Генеральної асамблеї ООН 56/83 від 12.12.2001 р.

  5. 59. Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єктами, від 29.03. 1972 р.

  6. Статут Міжнародного кримінального Суду від 17.07. 1998 р.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка