Метод (від грецьк., що означає шлях дослідження чи пізнання) це спосіб досягнення цілі; сукупність прийомів І дій практичного чи теоретичного пізнання дійсності



Скачати 136.29 Kb.
Дата конвертації23.10.2018
Розмір136.29 Kb.
ТипЗакон

Метод (від грецьк., що означає шлях дослідження чи пізнання) – це спосіб досягнення цілі; сукупність прийомів і дій практичного чи теоретичного пізнання дійсності. У науковому пізнанні він відповідає на питання: “Як пізнати?”. У своїй основі метод є інструментом для розв’язання головного завдання науки – пізнання об’єктивних законів дійсності з метою використання їх у практичній діяльності людей. Слід відрізняти поняття “методологія” і “методи” від поняття “методика дослідження”. Під методикою дослідження розуміють систему правил і прийомів використання певної сукупності методів дослідження, включаючи техніку й оперування різноманітними операціями у процесі пізнання. Успіх наукового дослідження значною мірою залежить від уміння дослідника вибрати найефективніші методи дослідження.

Методи поділяються на загальні і спеціальні. До загальних методів відносяться ті, які широко й ефективно використовуються у більшості наук, протягом усього дослідницького процесу. Спеціальні методи на відміну від загальних методів мають специфічний характер і вивчаються, розробляються та вдосконалюються у конкретних, спеціальних науках. Вони ніколи не бувають довільними, оскільки визначаються характером досліджуваного об’єкта.

Методи управлінського консультування – це способи виявлення, аналізу та розв’язання управлінських проблем підприємств-замовників. Методи управлінського консультування поділяють на традиційні нетрадиційні. Традиційним вважають метод ревізії системи управління підприємства-замовника. Його сутність полягає у все сторонньому аналізі стану підприємства на підставі отримання та обробки інформації методом усного та письмово опитування працівників підприємства, спостереження, організування запитів, ознайомлення із документацією тощо. Застосування цього методу передбачає співставлення інформації з різних джерел, встановлення її правдивості, виділення управлінських проблем, встановлення причин їх виникнення, розробку заходів з їх розв’язання, із врахуванням стратегічних і тактичних пріоритетів підприємства-замовника.

Нетрадиційними методами управлінського консультування вважають [14]:



  • метод дерева цілей (сутність методу полягає у тому, що консультанти отримують інформацію про визначені організацією пріоритети, аналізують послідовність і повноту виконання поточних завдань із їх досягнення. Консультанти розроблять рекомендації керівникам підприємства – замовника у вигляді сукупності завдань, черговість виконання яких залежить від їх актуальності і сприятливості внутрішнього і зовнішнього середовища організації);

  • метод оцінкової решітки (сутність методу полягає у тому, що консультанти використовуючи табличну форму відображення управлінської інформації, встановлюють залежності між значеннями показників економічного розвитку підприємства-замовника і факторами, які на них впливають. Головними ефектами, які досягаються в результаті застосування цього методу є стандартизація управлінської інформації, покращання системи моніторингу на підприємстві, концентрація управлінських зусиль на реалізацію пріоритетів організації. Цей метод може використовуватись і для ідентифікації типу процесів, що протікають в організації, і їх стану для вибору одного із перевірених на практиці алгоритмів розв’язання управлінських проблем);

  • метод контент-аналізу (сутність методу полягає у тому, що консультанти виявляють управлінські проблеми і аналізують причини їх виникнення шляхом системного дослідження змісту управлінської інформації. Застосування цього методу дозволяє із загального масиву управлінської інформації вибрати ту, яка відображає фактичні пріоритети підприємства-замовника, а також виявити прямі і непрямі фактори, які зумовили виникнення управлінських проблем);

  • метод граф-проблем (сутність методу полягає у тому, що консультанти виявлені зв’язки між проблемами підприємства - замовника і їх причинами відображають у знаковій формі шляхом побудови графічних моделей. Цей метод використовують у тому разі, коли характер виявлених проблем вимагає їх негайного розв’язання. Графічна форма представлення консультантами причинно-наслідкових зв’язків досліджених проблем сприяє швидкому усвідомленню керівниками причин управлінських проблем і зменшує витрати часу на ухвалення рішень щодо їх усунення) тощо.

Окрім вказаних вище методів в управлінському консультуванні широко використовують такі загальні методи досліджень:

спостереження – це систематичне, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності. Під науковим спостереженням розуміється конкретна послідовність процедур:

  • визначення завдання й мети (Для чого і з якою метою?);

  • вибір об’єкта, предмета й ситуації (Що спостерігати?);

  • вибір способу спостереження, який найменш впливає на досліджуваний об’єкт і найбільш забезпечує збір необхідної інформації (Як спостерігати?);

  • вибір способів реєстрації спостережуваного предмета чи явища (Як проводити запис?);

  • обробка й інтерпретація одержаної інформації (Який результат?).
порівняння – це метод пізнання у процесі якого встановлюється схожість чи відмінність предметів чи явищ дійсності. Цей метод один із найпоширеніших. У тій чи іншій мірі він міститься практично в усіх актах пізнавальної діяльності. Недаремно в народі кажуть “усе пізнається в порівнянні”;

експеримент – це метод пізнання, за допомогою якого у контрольованих і керованих умовах досліджуються явища дійсності. Експеримент здійснюється на основі теорії, яка визначає постановку завдання й інтерпретацію результатів. Проводячи експеримент, дослідник не обмежується пасивним спостереженням явищ, а свідомо втручається у природний хід їхнього процесу шляхом безпосереднього впливу на цей процес або зміною умов, у яких проходить цей процес. Експеримент значно складніший від спостереження;

аналіз – це метод пізнання, в основу якого покладені різні прийоми і способи розкладу досліджуваного предмета на складові. Аналіз має за мету перехід від вивчення цілого до вивчення його частин і здійснюється це шляхом абстрагування від зв’язків між цими частинами, тобто від структури усього предмету дослідження. Вивчення частин виступає як етап у пізнанні предмету. Пізнання частин важливе для того, щоб зрозуміти закономірності їх поєднання у цілому;

синтез - це метод пізнання, в основу якого покладені різні прийоми й способи формування цілого з його частин. У процесі синтезу поєднуються ті частини, які вивчались у процесі аналізу в єдине ціле, і робиться висновок про досліджуваний предмет у цілому.

індукція – це метод узагальнення, що базується на передбаченні результатів спостережень і експериментів на основі досвіду. Сутність індукції полягає в тому, що зі знання про частину предметів якоїсь сукупності, що належать одному класу, робиться висновок про весь клас даних предметів. Індуктивний умовивід завжди носить імовірнісний, передбачуваний характер. Індукція як узагальнення є джерелом передбачуваних суджень – гіпотез;

дедукція – це форма мислення , за допомогою якої на основі логічних правил з окремих загальних даних виводиться нове менш загальне судження, яке містить нове знання. Сутність дедукції полягає у використанні загальних наукових положень для дослідження конкретних явищ. Індукція і дедукція аналогічно аналізу й синтезу певним чином взаємопов’язані і доповнюють одне одного як дві нерозривні сторони єдиного процесу пізнання. Індуктивний і дедуктивний методи пізнання широко використовуються практично в усіх наукових дисциплінах як засоби умовиводу;
гіпотетичний методце метод, який ґрунтується на науковому припущенні. Сутність цього методу полягає в тому, що на основі дедукції із загальних гіпотез і передумов робиться висновок більш конкретного характеру. Такий метод застосовується при дослідженні нових економічних чи управлінських явищ, які не мали аналогів (вивчення ефективності нових машин чи обладнання, собівартість нових видів продукції, прийняття рішення у невизначених умовах);
моделювання – метод дослідження об’єктів пізнання на їх моделях. Моделювання є особливим методом, який також широко використовується у науковому пізнанні, у тому числі в економіці та менеджменті. Наприклад, при вивченні впливу на суспільство тих чи інших економічних чи управлінських рішень у порівняно невеликих групах, колективах. Існує три основні форми моделі: матеріальна, знакова і концептуальна (мислена). Процес моделювання включає в себе наступні етапи: постановка завдання, створення чи вибір моделі, дослідження на моделі, перенос результатів на оригінал. Моделювання дозволяє різко скоротити затрати праці. часу, коштів на саме дослідження;

експертні методи – це методи дослідження, за яких висновки ґрунтуються на судженнях спеціалістів (експертів). Ці методи використовуються при дослідженнях об’єктів, які не піддаються безпосередньому вимірюванню. Експерти незалежно один від одного дають кількісні чи рангові оцінки цим об’єктам, явищам. Експерти добираються за ознакою їх формального професійного статусу – посади, наукового ступеня, стажу роботи та ін., залежно від завдання дослідження і досліджуваного об’єкта. До різновидностей експертних методів відносяться: метод експертних оцінок, метод комісії, метод мозкового штурму, метод Дельфі, метод узагальнення незалежних характеристик, метод евристичного прогнозування та ін;

абстрагуванняце метод наукового пізнання, в основу якого покладено формування образу реального предмета шляхом мисленого виокремлення досліджуваних ознак, властивостей, відношень і мисленим відволіканням від множити інших, несуттєвих при даному дослідженні, ознак цього предмета, властивостей. Сутність абстрагування полягає в тому, що, додаючи до частин ознак нову інформацію, дослідник може вийти на загальний метод вирішення цілої множини однотипних завдань, передбачати результати експериментів, прогнозувати наслідки теоретичної й практичної діяльності для широкого класу типових явищ, обмеженого інтервалом прийнятої абстракції. Протилежним до абстракції є конкретизація, тобто перехід від абстрактного до конкретного – реально існуючого об’єкта в єдності усіх його сторін, зв’язків і відношень. Абстрактне є певною стороною конкретного, його однобічним проявом. Рух пізнання від абстрактного до конкретного є синтезом здобутих у процесі аналізу наукових означень досліджуваного об’єкта;

узагальнення – це мислене поширення ознак, властивостей, відношень, тенденцій розвитку тощо в деякій частині класу об’єктів, виділених у процесі абстракції, на кожний об’єкт даного класу. Сутність узагальнення як загальнонаукового методу пізнання полягає у сходженні від одиничного, часткового до загального, від загального до більш загального і поширенні одержаного знання на часткове, одиничне. Метод узагальнення є засобом розробки нових наукових понять, законів, теорій;

формалізація – це метод відображення результатів мислення у точних поняттях, що виражені формалізованою мовою чи у знаковій формі. Формалізацію називають вищим рівнем абстракції;

системний метод або метод системного підходу, системного аналізу – це сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об’єктів, які мають важко формалізовану природу, і прийнятті рішень в умовах невизначеності. За такого підходу об’єкт дослідження розглядається як сукупність взаємопов’язаних елементів з усіма факторами, які впливають на цей об’єкт. Цей метод широко використовується в економічних дослідженнях, у менеджменті;

функціонально-системний метод, або функціонально-системний підхід – це метод дослідження функцій кожного із структурних елементів складного об’єкта–системи. Кожний структурний елемент виконує свої специфічні функції, які підтримують функціонування об’єкта–системи, тобто працюють на загальні функції. Можна сказати, що структура характеризує систему у статиці, функції – у динаміці. Між ними існує певна залежність.

Вибір консалтинговою організацією конкретного методу дослідження управлінських проблем підприємств замовників залежить від використовуваного підходу. Серед найбільш поширених підходів до дослідження теоретичних і практичних проблем управління належать:



1. Системний підхід. При системному підході будь-яка система (об’єкт) розглядається як сукупність взаємопов’язаних елементів. Найважливіші принципи системного підходу (системного аналізу):

  1. процес прийняття рішення повинен починатись з виявлення і чіткого формулювання конкретних цілей;

  2. необхідно розглядати усю проблему як ціле, як єдину систему і виявляти усі наслідки і взаємозв’язки кожного часткового рішення;

  3. необхідні виявлення і аналіз можливих альтернативних шляхів досягнення цілей;

  4. цілі окремих підсистем не повинні вступати у конфлікт з цілями усієї системи (програми);

  5. сходження від абстрактного до конкретного;

  6. єдність аналізу і синтезу, логічного і історичного;

  7. виявлення в об’єкті різноякісних зв’язків і їх взаємодії;

  8. розгляд системи з позиції “чорного ящика” та ін.

При застосуванні системного підходу на основі маркетиногових досліджень спочатку формуються параметри виходу – товари чи послуги: що виробляти, з якими показниками якості, з якими затратами, для кого, у які терміни, кому продавати і за якою ціною. На ці питання відповіді даються одночасно. Вихід повинен бути конкурентоздатним за нормативами. Потім визначаються параметри входу: які потрібні ресурси і інформація для процеса. Потреба в ресурсах і інформації прогнозується після вивчення організаційно-технічного рівня підприємства системи (рівня техніки, технології, організації виробництва, праці і управління) і параметрів зовнішнього середовища (політичного, економічного, технологічного, соціально-демографічного, культурного середовища країни та інфраструктури даного регіону). Зворотний зв’язок є комунікаційним каналом від споживачів системи (“виходу”) до виробника товару і поставщикам (“входу”) системи. При зміні вимог споживачів до товару, параметрів ринка, появи організаційно-технічних новинок “вхід” системи і сама система повинні відреагувати на ці зміни і внести відповідні зміни у параметри функціонування.

Для забезпечення конкурентоспроможності товару необхідно щоб:



  1. результати маркетингових досліджень гарантували вищі світові досягнення до моменту поставки товару споживачу (іншими словами - повинен бути високоякісний прогноз параметрів “виходу” системи);

  2. “вхід” системи був відмінної якості;

  3. зовнішнє середовище сприяло нормальному проходженню процесу системи;

  4. організаційно-технічний рівень системи зміг переробити якісний “вхід” системи у якісний “вихід”.

Отже, перш ніж ставити вимоги до процесу, спочатку треба добре знати вимоги до “виходу”, потім до входу і зовнішнього середовища. Якщо треба, наприклад, ставити вимоги до колективу, необхідно вивчити якість вхідних документів, інформації, зовнішнє по відношенню до колективу середовище, тобто відпрацювати “вхід” системи, відрегулювати (якщо це можливо) відношення із зовнішнім середовищем і тільки потім приступати до підвищення якості процесу.

2. Комплексний підхід. При застосуванні комплексного підходу повинні враховуватись технічні, екологічні, економічні, організаційні, соціальні, психологічні, за необхідності й інші (наприклад, політичні, демографічні) аспекти менеджменту та їх взаємозв’язки. Якщо знехтувати один з обов’язкових аспектів менеджмента, то проблема може не буде вирішеною.

3. Інтеграційний підхід. Інтеграційний підхід спрямований на дослідження і посилення взаємозв’язків:

  1. між окремими підсистемами і елементами системи менеджменту;

  2. між стадіями життєвого циклу об’єкта управління;

  3. між рівнями управління по вертикалі;

  4. між рівнями управління по горизонталі.

4. Функціональний підхід. Сутність функціонального підходу полягає у тому, що потреба розглядається як сукупність функцій, які потрібно виконати для її задоволення. Після встановлення функцій створюються декілька альтернативних об’єктів для виконання цих функцій і вибирається той з них, який потребує мінімум сукупних затрат за життєвий цикл об’єкта на одиницю його корисного ефекту. При застосуванні функціонального підходу, коли йдуть від оберненого, від споживача, інколи створюють цілком нові оригінальні об’єкти. Функціональний підхід разом з іншими підходами дозволяє ведучим фірмам бути завжди попереду, бо при такому підході ведеться пошук зовсім нових технічних рішень для виконання існуючих чи майбутніх потреб.

5. Динамічний підхід. При застосуванні динамічного підходу об’єкт управління розглядається у діалектичному розвитку, у причинно-наслідкових зв’язках і супідрядності, проводиться ретроспективний аналіз за 5-10 і більше років і перспективний аналіз (прогноз).

6. Відтворюючий підхід. Сутність цього підходу полягає у постійному відновленню виробництва товару для задоволення потреб ринку з меншими, у порівнянні з кращими аналогічними об’єктами на даному ринку, сукупними затратами на одиницю корисного ефекту. Нагадаємо, що під корисним ефектом розуміється віддача об’єкта, інтегральний показник як система, що використовується у конкретних умовах часткових показників якості об’єкта (показники призначення, надійності, екологічності, ергономічності та ін.), які задовольняють конкретну потребу. Іншими словами – корисний ефект – це сукупність властивостей об’єкта, що використовуються для виконання конкретної роботи конкретними споживачами, а якість це потенційний корисний ефект для декількох груп споживачів. Корисний ефект використання об’єкта конкретними споживачами, як правило, менший інтегрального показника якості об’єкта.

Елементами відтворюючого підходу є:



  1. застосування випереджуючої бази порівняня при плануванні оновлення об’єкта;

трактування закону економії часу як економії суми затраченої минулої, затраченої живої і прогнозованої майбутньої праці за життєвий цикл об’єкта на одиницю його корисного ефекту.

  1. розгляд у взаємозв’язку відтворюючого циклу моделі об’єкта, що випускається, того, що проектується і перспективного;

  2. пропорційне за якістю і кількістю відтворювання елементів зовнішнього середовища (перш за усе макросередовища країни і інфраструктури регіону);

  3. інтеграція для крупних фірм науки і виробництва у рамках комплексного об’єднання.

7. Процесійний підхід. Процесіний підхід розглядає функції управління як взаємопов’язані. Процес управління являє собою загальну суму усіх функцій, серією неперервних взаємопов’язаних дій.

8. Нормативний підхід. Сутність нормативного підходу полягає у встановленні нормативів управління по усіх підсистемах системи менеджменту. Нормативи повинні встановлюватись за найважливішими елементами:

  1. цільової підсистеми (показники якості і ресурсомісткості товару, параметри ринку, показники організаційно-технічного рівня виробництва, соціального розвитку колективу, охорони навколишнього середовища);

  2. функціональної підсистеми (нормативи якості планів, організованості системи менеджменту, якості обліку і контролю, нормативи стимулювання якісної праці);

  3. забезпечуючої підсистеми (нормативи забезпеченості працівників і підрозділів усім необхідним для нормальної роботи, виконання поставлених перед ними цілей і завдань, нормативи ефективності використання різних видів ресурсів у цілому по фірмі). Ці нормативи повинні відповідати вимогам комплексності, ефективності, обґрунтованості, перспективності (за часом і за масштабом застосування).

Нормативами функціонування елементів зовнішнього середовища фірма не управляє, але вона повина мати банк цих нормативів, суворо дотримуватись (особливо правових і екологічних нормативів) і приймати участь у розвитку системи нормативів зовнішнього середовища фірми. Чим більше обгрунованих нормативів по кожному елементу системи менеджмента, тим вищими будуть її організованість, рівень автоматизації планування, обліку і контролю на усіх рівнях управління.

9. Кількісний підхід. Сутність цього підходу полягає у переході від якісних оцінок до кількісних за допомогою математичних, статистичних методів, інженерних розрахунків, експертних оцінок, системи балів і ін. Управляти можна цифрами, а не словами.

10. Адміністративний підхід. Сутність адміністративного підходу полягає у регламентації функцій, прав, обов’язків, нормативів якості, затрат, тривалості елементів системи менеджменту у нормативних актах (наказах, розпорядженнях, вказівках, стандартах. інструкціях, положеннях тощо).

11. Поведінковий підхід. Мета поведінкового підходу полягає у наданні допомоги працівникові в усвідомленні своїх особистих можливостей, творчих здібностей на основі застосування концепцій поведінкових наук до побудови і управляння фірмою. Основною метою цього підходу є підвищення ефективності фірми за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів. Правильне застосування науки про поведінку завжди буде сприяти підвищенню ефективності як окремого працівника, так і фірми у цілому.

14. Ситуаційний підхід. Ситуаційний підхід концентрується на тому, що придатність різних методів управління визначається конкретною ситуацією. Оскільки існує велика кількість як у самій фірмі, так і в зовнішньому середовищі, то не може існувати єдиний кращий спосіб управляти об’єктами. Самим ефективним методом у конкретній ситуації буде метод, який більш усього відповідає даній ситуації, максимально адаптований до неї.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка