Мета та завдання навчальної дисципліни Предмет



Сторінка1/4
Дата конвертації11.05.2018
Розмір0.81 Mb.
ТипПрактикум
  1   2   3   4


Мета та завдання навчальної дисципліни
Предмет вивчення навчальної дисципліни: психологічна сутність вольових, емоційних та мотиваційно-потребових процесів, напрямки та методи вольової саморегуляції, методи управління емоційною та мотиваційно-потребовою сферою особистості.

Міждисциплінарні зв’язки: дисципліну «Психологія емоційно-вольової та мотиваційної сфери з практикумом» у структурно-логічній схемі вивчають у зв'язку з дисциплінами «Загальна психологія», «Практикум з загальної психології», «Вступ до спеціальності. Психологія пізнавальної сфери з практикумом», «Психологія особистості». Знання й уміння, здобуті в процесі вивчення цієї дисципліни, готують слухачів до засвоєння навчальних дисциплін згідно зі структурно-логічною схемою підготовки спеціалістів і є опорними для професійної діяльності практичного психолога.

Мета та завдання навчальної дисципліни.

Метою викладання навчальної дисципліни «Психологія емоційно-вольової та мотиваційної сфери з практикумом» є надання слухачам поглиблених теоретичних знань щодо сутності явища волі та її проявів, емоцій, почуттів, мотиваційно-потребової сфери особистості, механізмів виникнення та протікання вивчаємих процесів, виробити практичні навички психологічної роботи з людьми, які мають проблеми з вольовою саморегуляцією, проблеми в емоційній та мотиваційній сфері.

Основними завданнями вивчення дисципліни «Психологія емоційно-вольової та мотиваційної сфери з практикумом» є:


  • ознайомлення слухачів з проблематикою психології волі, психології емоцій та психології мотиваційно-потребової сфери,

  • інформування про новітні наукові досягнення у вивченні механізмів і закономірностей емоційно-вольових та мотиваційних процесів;

  • ознайомлення з основними особливостями вольової, мотиваційної та емоційної регуляції поведінки людини;

  • аналіз різних теорій волі, емоцій та мотивації;

  • виявлення сутності та природи вивчаємих явищ та процесів;

  • ознайомлення з різними відхиленнями, патологіями та проблемами у емоційно-вольовій та мотиваційно-потребовій сфері:

  • оволодіння навичками саморегуляції емоційних станів та самомотивування;

  • навчання методам надання допомоги людям з проблемами в мотиваційно-потребовій та емоційно-вольовій сферах.

Згідно з вимогами освітньо-професійної програми слухачі повинні



знати:

  • визначення понять волі та вольових процесів, емоцій та почуттів, мотивації та її складових,

  • розділи, основні проблеми та напрямки психології емоцій, мотивації та волі,

  • основні поняття й термінологію, використовувану в плані психологічного вивчення емоцій, волі та мотивації;

  • основні вітчизняні й закордонні теорії волі, емоцій та мотивації;

  • сучасний стан розробленості питань емоцій, волі та мотивації в психології;

  • новітні наукові досягнення у вивченні механізмів і закономірностей емоційної та вольової саморегуляції людини та її мотиваційно-потребова складова,

  • будову, функції, характеристики, конкретні прояви емоцій і волі;

  • механізми виникнення та розвитку емоцій, почуттів, потреб та мотивів,

  • шляхи цілепокладання та смислоутворення та проблеми, що виникають у їх процесі,

  • прояви основних емоційних проблем, проблем у вольовій та у мотиваційно-потребовій сфері,

  • ознаки та прояви основних негативних і позитивних почуттів, а також механізми їх впливу на мотивацію діяльності та цілепокладання;

  • моральні аспекти емоційно-вольової саморегуляції,

уміти:

  • розпізнавати основні негативні емоційні стани та проблеми у вольовій сфері і мотиваційно-вольовій сфері у клієнтів;,

  • володіти навичками самовиховання, самомотивації та смислоутворення,

  • володіти основними навичками емоційної саморегуляції, долати прояви негативних емоцій під час психологічної роботи;

  • давати рекомендації щодо виховання та самовиховання волі, емоційної саморегуляції та само мотивації;

  • володіти техніками консультування людей з емоційними та вольовими порушеннями.

  • володіти основними напрямками розвитку емоційного інтелекту,

  • працювати з основними порушеннями почуттів та проблемами у потребовій сфері, навчати клієнтів керувати негативними почуттями і долати неадекватні потреби;

  • працювати з проблемами у визначенні смислів та проблемами цілепокладання.

На вивчення навчальної дисципліни відводиться 4 кредити ЄКТС, 120 годин.
Зміст навчальної дисципліни за модулями та темами
Модуль 1. Воля – її сутність, корекція та розвиток.

Тема 1.1. Воля як системостворюючий фактор – визначення та складові.

Природа волі людини. Формування здатності підкоряти свої дії свідомим цілям у процесі праці. Філософські питання волі волі. Психологічні дослідження механізмів вольової поведінки. Волюнтаристичні трактування волі. Розгляд волі з позицій довільної мотивації. Дискусійні питання психології волі.



Тема 1.2. Вольова саморегуляція.

Трактування волі як вибору рішення, спонукання, дії. Воля як особлива форма психічної довільної регуляції. Воля як механізм подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод і труднощів. Вольове зусилля як критерій вольової регуляції, його визначення. Форми й види вольових зусиль, їх функції. Місце вольових зусиль у структурі вольової регуляції.



Тема 1.3 .Безвільність та патології волі.

Вольові якості особистості, їх структура з погляду психології й психофізіології. Характеристики вольових якостей. Критерії можливих класифікацій вольових якостей. Критерії вольової поведінки. Відмінність вольової дії від імпульсивного й звичної. Свідоме вольове зусилля як відмінна риса вольового поводження. Вольові стани. Аналіз науково-дослідних підходів до вивчення вольових якостей особистості.



Тема 1.4. Методи вивчення, корекції та розвитку волі.

Методи діагностики вольових якостей в психологічному й психофізіологічному аналізі. Умови розвитку системи вольової поведінки з позицій сучасних теорій волі. Виховання та самовиховання вольових якостей.


Модуль 2. Емоції та почуття – види, прояви та керування ними .

Тема 2.1. Емоційне реагування а теорії емоцій.

Емоційне реагування і його характеристики. Складна структура емоційного явища. Специфіка психічного відбиття на рівні емоцій і почуттів. Переживання; суб'єктивний і безпосередній характер переживання. Емоції як відбиття відносин людини до дійсності.



Тема 2.2. Характеристики емоцій та емоційні якості людини.

Можливі підстави наукової класифікації емоцій. Описові, функціональні й генетичні класифікації. Емоційні процеси й емоційні стани. Стеничні й астенічні емоції. Класифікація емоцій по характеру їх відносин, які реалізуються діяльністю, її мотивів і умов її протікання. Рівні емоційних явищ. Функціональна класифікація емоцій. Провідні й похідні емоційні переживання. Цінність емоцій; класифікація емоцій залежно від типу емоційної спрямованості. Види емоційних станів. Афекти, почуття й настрої, їхня психологічна характеристика.



Тема 2.3. Емоції в комунікаціях. Емоційний інтелект та його розвиток.

Основні способи вираження емоцій: вербального, невербального і їх дослідження. Міжкультурні розходження у вираженні емоцій. Оволодіння поведінкою, роль символічних способів регуляції емоційних станів. Емоційний інтелект. Зовнішні емоційні прояви.



Тема 2.4. Емоційні типи, проблеми в емоційній сфері та їх корекція.

Етиологія емоційних порушень. Афекти – раптово виникаючі емоційні процеси; гальмуюча, дезорганізуюча функція афектів. Вплив афектів на регуляцію наступної діяльності за допомогою афективних слідів. Афективні синдроми: тривожний (анксиозний), депресія, манія, дисфорія. Афективні розлади: ейфорія, апатія, емоційна тупість, емоційна неадекватність, емоційна амбивалентність. Шляхи допомоги у випадку емоційних порушень – симптоматичні та каузальні методи.



Тема 2.5. Емоційна саморегуляція.

Регуляторна сутність емоцій. Діагностика емоційних станів по мові. Вегетативні реакції при емоціях. Активно-оборонні й пасивно-оборонні емоційні реакції і їхній зв'язок із симпатичними й парасимпатичними відділами вегетативної нервової системи. Біохімічні зрушення при емоційних реакціях. Самокерування емоціями та регуляція інших процесів (мисленя, мотивація, комунікація) за допомогою емоційних танів.



Тема 2.6. Загальне уявлення про почуття.

Почуття та їх класифікації. Почуття як відбиття стійких відносин людини до об'єктів. Відносно константний характер почуттів; їхня предметна віднесеність. Співвідношення емоцій і почуттів; явище полярності й амбівалентності. Актуальний і інактуальний характер почуттів; явище адаптації почуттів; вікова динаміка почуттів.



Тема 2.7. Характеристика почуттів та управління ними.

Класифікація почуттів по їх стійкості й рівню узагальненості об'єкта. Інтелектуальні, эстетические й моральні почуття. Страсті як предметне узагальнення гострих емоційних переживань.Класифікація почуттів у зв'язку з особливостями їх об'єктів. Любов як вихід за межі власної індивідуальності. Управління почуттями, трансформації негативних та деструктивних почуттів.



Тема 2.8. Щастя як вищий прояв емоційно-почуттєвого задоволення.

Філософське розуміння щастя та історія його досліджень. Психологічні теорії щастя, біохімія та фізіологія щастя, ознаки щасливої людини, щастя та задоволення потреб, щастя як мета та шлях до неї. Шляхи досягнення та утримання щастя.


Модуль 3. Мотиваційно-потребова сфера особистості та керування нею .

Тема 3.1. Мотивація та її теорії.

Поняття мотивації. Мотиваційні фактори. Поняття мотиву й мети. Критерії класифікації мотивів (зовнішні й внутрішні, усвідомлені й неусвідомлені, сенсоутворюючі й ін.) Функції мотивів. Загальна характеристика інтересів, переконань, потягів і настанов. Ієрархічність мотиваційної сфери особистості. Мотиваційні конфлікти. Мотиваційні якості особистості.



Тема 3.2. Детермінація поведінки. Потреби та їх патологія, управління потребами.

Потреба як джерело активності особистості. Види потреб. Нормальні та патологічні потреби. Амбівалентність особистості. Самоактуалізація та потреба у подоланні і самовдосконаленні. Потяги, бажання. Інтереси та їх види і прояви. Мрія як різновид мотиваційної настанови.



Тема 3.3. Ціннісні та смисложиттєві орієнтації, спрямованість особистості.

Поняття цінностей та цінісних орієнтацій. Формування ціннісних орієнтацій та інтеріоризація цінностей. Спрямованість особистості, її формування. Прояви та види спрямованості.



Тема 3.4. Мотивування та самомотивування.

Успіх та невдача – реакція на них та мотивація. Мотивація досягнення. Позитивне та негативне підкріплення. Мотиваційні тренінги в підприємницькій діяльності, в навчанні, в спорті, у подоланні залежностей. Техніки експрес мотивування та спонукання до активної діяльності. Самомотивування у складних ситуаціях.



Тема 3.5. Моральні аспекти мотивації.

Теорія каузальної атрибуції. Мотивація афіліації та близькості. Егоїзм та альтруїзм, мотивація влади, допомоги та здійснення шкоди. Моральні мотиви та почуття обов'язку. Поняття про моральний розвиток у психології. Психологічні основи морального розвитку та його шляхи.



Тема 3.6. Цілепокладання та смислоутворення, смисл життя.

Філософські уявлення про смисл життя та психологічні основи пошуку власних смислів. Концепція особистості, що самоактуалізується А.Маслоу. Логотерапія та екзистенціальна психотерапія. Навчання цілепокладанню та цілеспрямованості.


Лекційний матеріал
ВОЛЯ
Психіка – як система.

Системостворюючим фактором взагалі називають домінуючий компонент, що є фактором, який визначає об'єднання інших компонентів у систему. Його змінення або зникнення руйнує систему або перетворює її на іншу.

Що є системостворюючий фактор для людської психіки????



  • Ціль?

  • Результат?

  • План?

  • Генотип?

  • Мозок? Нервова система? – Людина – більше соціальна, ніж біологічна істота

Говорячи про системи живої природи, системостворюючим фактором у них визначають пристосувальний ефект функціональної системи в співвідношенні " організм-середовище", що досягається при реалізації системи.


Платон – метафора про візника на колісниці, у якій запряжені дикі коні.

Хто з них воля?


Що робить людину єдиною протягом її життя?

Що визначає рух і ускладнення системи


«Только змеи сбрасывают кожи,

Чтоб душа старела и росла.

Мы, увы, со змеями не схожи,

Мы меняем души, не тела….» Гумилев




Душа людини схожа з рослиною – необмежене зростання, хоч із певним потенціалом. Але людина здатна направляти й орієнтувати своє зростання.
Воля – як системостворюючий фактор.
Живі системи й закон ентропії.
Чим складніше організм, жива система, тим активніше вона взаємодіє із середовищем, пручається, коли потрібно, змінює себе, свою поведінку або оточуюче у відповідності зі своїми потребами. Тим вільніше


«Не пливи за течією, не пливи проти. Пливи туди, куди тобі потрібно»…

Співвідношення понять ВОЛЯ – Свобода

Філософське розуміння Волі ДЛЯ й волі ВІД

Діяльність людини можна поділити на:



  1. активність, не керовану особистістю,

  2. довільну активність, викликану потребами й бажаннями людини,

  3. змушену активність людини, що вона проявляє проти свого бажання або при відсутності такого.

Різні розуміння волі:

Ожегов С. І. Словник російської мови.

  1. здатність здійснювати свої бажання, поставлені перед собою цілі;

  2. свідоме прагнення до здійснення чого-небудь;

  3. побажання, вимога;

  4. владність, можливість розпоряджатися;

  5. свобода в прояві чого-небудь;

  6. свободнийний стан (не взаперті, не у в'язниці й т.п.).

Цей різнобій у повсякденному розумінні волі знайшов відбиття й у науковому її розумінні двома протиборчими напрямками.

  • Одне з них зв'язано з свободою волі, свободою вибору, незалежно від зовнішніх обставин,

  • інше — з детермінізмом, із зовнішньою обумовленістю поведінки людини, що перетворює його в автомат.

До теперішнього часу сформувалося кілька наукових напрямків, що по-різному витлумачують поняття «воля»:

  1. воля як волюнтаризм, що визнає волю особою, надприродною силою. Відповідно до навчання волюнтаризму, вольові акти нічим не визначаються, але самі визначають хід психічних процесів.

  2. воля як свобода вибору,

  • Твердий детермінізм поводження повністю визначається факторами, за межами свідомості людини, і говорити про вибір безглуздо.

  • М'який детермінізм, — вона допускає сумісність волі з детермінізмом. Таким чином, люди можуть вибирати, але з обмеженої кількості варіантів.

  • Либертаріанські погляди є подальшим розвитком м'якого детермінізму: хоча поводження не вважається абсолютно вільним, повна передбачуваність людського вибору не допускається.

  1. воля як довільна мотивація,

  • або шляхом додання вихідному бажанню додаткового спонукання (прагнення) до предмета,

  • або за допомогою гальмування спонукання, коли розум підказує, що потрібно уникнути прагнення до того або іншого об'єкта.

  1. Воля як повинність – протиріччя «я хочу» і «я повинен» - є чи це протиріччя? А чи не можливо «я повинен, тому що я хочу ПОТІМ» або «я хочу КОМУСЬ»

Маршмеллоу тест Мішела

  1. воля як вольова регуляція й контроль діяльності:

Юліус Куль виділяє сім видів опосредковуючих процесів контролю, що сприяють реалізації дії:

1. Виборча увага, що спрямована на ту інформацію, яка відповідає актуально діючому спонуканню (інтенції). Вся інша інформація заглушається.

2. Контроль кодування. Вступна інформація кодується. Особливо глибоко обробляються ті аспекти інформації, які пов'язані з поточною інтенцією.

3. Контроль емоцій. Існують емоції, що сприяють реалізації інтенції, тому людина прагне викликати їх у себе. Інші емоції перешкоджають здійсненню дії, тому людина може направляти свій контроль на їхнє недопущення.

4. Мотиваційний контроль. Коли діюча інтенція недостатньо сильна через наявність конкуруючих інтенцій або виникають несподівані перешкоди, відбувається поновлення мотиваційного процесу: для цього людина актуалізує уявлення про очікуваний результат і інші позитивні стимули діяльності. Тоді система контролю за дією як би вертається до вихідної мотиваційної системи. Це дозволяє поступово підвищити первісну привабливість мети, поки вона не досягає тої сили, що необхідна для протистояння конкуруючим тенденціям.

5. Контроль навколишнього середовища. Це усунення всіх спокус, що заважають досягненню мети, наприклад усунення насолод з дому тими, хто хоче схуднути.

6. Ощадлива переробка інформації. Мається на увазі, що формування інтенції може надмірно затягатися через зайво ретельну (надлишкову) переробку інформації.

7. Подолання невдач. Людина повинна уміти не занадто довго концентруватися на невдачі, а також відмовлятися від недосяжних цілей.



  1. Воля як подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод

Що рухає людиною? Говорять – потреби. Але як людина переходить на більш високий щабель потреб? Задовольняючи попередні? Але що відбувається із задоволеною твариною? Що часто відбувається із задоволеними людьми? Чого вони хочуть?



Контроль внутрішніх обмежувачів – потреб і потягів

Творчий результат

ФІЗІОЛОГІЧНІ ПОТРЕБИ

Контроль і обмеження фізіологічних потреб

Утвір себе як Над-Біологічної істоти – прийняття, що Я не просто організм

ПОТРЕБА В БЕЗПЕЦІ

Контроль і обмеження інстинктів (самозбереження й розмноження)

Створення й прийняття себе як Над-Тваринної істоти

СОЦІАЛЬНІ ПОТРЕБИ

Контроль поводження (правила й закони поводження в соціумі)

Я, як соціальна істота, здатна продуктивно взаємодіяти із собі подібними

ПОТРЕБА в ПОВАЗІ, СТАТУСІ, ДОМІНУВАННІ

Контроль думок і почуттів

Формування мотивації досягнення результату й успіху. Здатність і мотивація до суспільно-корисної творчості

САМОАКТУАЛІЗАЦІЯ

Контроль ціннісних і смисложиттєвих орієнтацій

Внутрішні оцінки (себе й світу) не залежать від зовнішніх, людина сама творець цінностей. Здатність і мотивація до творчості, значення якої не очевидне - існуюче як самоціль, навіть не для власного задоволення.

Є ще й вище – САМОЗРЕЧЕННЯ


Свідома відмова від реалізації потреб вищого порядку теж пов'язана з волею ВІД. Фрейд назвав цей процес прагненням до Танатосу.
Ступені потягу до Танатосу

Порушення зовнішніх законів

Мотиви антивітальних потягів, думок і дій

Рівень самоактуалізації

Свідома відмова від місії, покликання, хоча б визнання якогось сенсу життя крім самого життя як такого

Порожнеча й безглуздість існування, непотрібність, відчуття власної незначності

Потреба у визнанні й повазі

Відмова від безумовного прийняття інших людей, від милосердя, альтруїзму, уміння віддавати більше, ніж одержуєш, принаймні не прораховуючи можливу віддачу.

Реакція на образу, несправедливість, зрадництво, невдячність, невизнання заслуг, сумирність у відносинах, розчарування

Потреба в приналежності до групи

Відмова від справедливості, прагнення брати по максимуму, відмовлятися тільки від зайве й непотрібного, порушення соціальних законів, асоціальність

Втрата ресурсів і їхніх джерел, хвороба, старість, позбавлення фізичної волі, перемога більше сильним

Потреба в безпеці

Зневага законами природи й законами існування власного організму, гра з життям, гра зі смертю, відхід від реальності як нудної щоденності

Знецінювання життя без задоволень, ендорфінів, втрата легкості буття, нудьга

Фізіологічні потреби

Відмова від їхнього задоволення

Повна байдужність до себе

Функціональна структура довільного управління

Прояви волі — вольові якості — мають генетичну (біологічну) основу, а не тільки соціальну. Не випадково зачатки волі спостерігаються й у тварин.



СИЛА ВОЛІ

У повсякденному вживанні поняття «вольова регуляція» (воля) ототожнюється з уявленням про силу волі як здатність людини змусити себе щось зробити.

У зв'язку із цим прийнято ділити людей на вольові й безвільні. Такий узагальнений підхід до оцінки сили волі людини навряд чи виправданий, тому що він занадто спрощує реальну картину.

Конкретний зміст вольової регуляції (сили волі) розуміється психологами по-різному.



1 Сила волі як сила мотиву. Вольова активність людини визначається силою мотиву (потреби), тому що остання впливає на ступінь прояву вольового зусилля: якщо я дуже хочу досягти мети, то я буду проявляти й більше інтенсивне, більше тривале вольове зусилля. Тому нерідко силу волі підмінюють силою мотиву: оскільки хочу, значить роблю. Однак ця формула не підходить для випадків, коли людина дуже хоче, але не робить, або коли дуже не хоче, але все-таки робить. Також і при забороні, коли проявляється гальмова функція волі: чим більше бажання, тим більшу силу волі потрібно виявити, щоб стримати своє спонукання, спрямоване на задоволення потреби. Тому саме наявний у людини механізм вольової регуляції, сила волі, визначає більші або менші можливості реалізації бажання.

2 Сила волі як боротьба мотивів. Часто силу волі зводять лише до «боротьби мотивів», що є одним із внутрішніх перешкод для діяльності (до числа таких К. Н. Корнілов відносив також утому, страх, фальшивий сором, помилкове самолюбство, бажання розважитися, небажання вживати вольове зусилля, напружуватися, силу звички). Тим часом є багато ситуацій, коли вибору того або іншого альтернативного рішення не потрібно, а вольова регуляція необхідна, тому що на шляху до досягнення мети зустрічаються різні перешкоди, труднощі. (А як же боротьба з мотивом утекти, відпочити, зберегти свої сили й спокій????)

3 Зміна змісту дії. В. А. Іванников [1991] вважає, що підсилювачем спонукань, як правило, є зміна змісту дії. Як приклад він приводить опис відомою революціонеркою Вірою Фигнер свого перебування у в'язниці, де революціонерів змушували виконувати безглузду роботу. Вона писала, що, додавши цій роботі зміст боротьби із царатом, ув'язнені позбулися від їхнього почуття, що обтяжувало, зневіри. Логотерапія

Про моральну оцінку прояву сили волі

Відомо, що в етиці вольові якості вважаються моральними якостями.

Треба відзначити, що не тільки моральні (духовні) якості сприяють прояву сили волі, але й прояв сили волі забезпечує моральне поводження.

Однак сама по собі сила волі не робить поводження людини моральним.



Вольові стани

Уперше вольові стани став обговорювати Н. Д. Левітов. Правда, він досить обережно назвав главу у своїй книзі, присвячену цим станам: «Психічні стани у вольовій діяльності людини». Він говорив тут



  • про стани вольової активності й пасивності,

  • про рішучість - нерішучості,

  • про впевненість - непевності,

  • про «боротьбу мотивів» як складному й типовому вольовому стані,

  • про стриманість - нестриманості й навіть

  • про каяття.

+ Працездатність.

+ Мобілизованість


Вольове зусилля як один з механізмів вольової регуляції

Стоїть між бажанням, наміром і дією.



Людмила в саду в Черномора в пушкінській поемі «Руслан і Людмила»:

В унынье тяжком и глубоком

Она подходит — и в слезах

На воды шумные взглянула,

Ударила, рыдая, в грудь,

В волнах решилась утонуть —

Однако в воды не прыгнула

И дале продолжала путь.

Но втайне думает она:



«Вдали от милого, в неволе,


Зачем мне жить на свете боле?

О ты, чья гибельная страсть

Меня терзает и лелеет,

Мне не страшна злодея власть:

Людмила умереть умеет!

Не нужно мне твоих шатров,

Ни скучных песен, ни пиров —

Не стану есть, не буду слушать,

Умру среди твоих садов!»

Подумала — и стала кушать.


Самостимуляція як механізм актуалізації вольового зусилля

А. И. Висоцький виявив чотири форми самостимуляції:

а) пряму (у вигляді фраз, слів, вигуків);

б) непряму (у вигляді образів, уявлень);

в) абстрактну (у вигляді різних думок, виражених у внутрішній мові);

г) комбіновану (одночасне або почергове застосування зазначених вище форм).



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка