Матвієнків світлана миколаївна



Сторінка3/5
Дата конвертації23.10.2017
Розмір0.57 Mb.
1   2   3   4   5

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО НАПИСАННЯ ТА ОФОРМЛЕННЯ

БАКАЛАВРСЬКОЇ КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Бакалаврська робота повинна бути виконана на належному науково-теоретичному рівні. Зміст бакалаврської кваліфікаційної роботи має відповідати конкретним завданням освітньо-кваліфі­ка­ційного рівня “бакалавр” за спеціальністю 6.040300 – “політологія” і загально­прий­нятому стандарту. Зміст дослідження в найбільш систе­матизо­ваному вигляді фіксує як вихідні передумови так і весь його хід, а також отримані при цьому результати. Водночас, тут не просто описуються наукові факти, а й здійснюється їх всебічний аналіз, розглядаються типові ситуації, в яких вони виявляються. Специ­фічним є не лише зміст бакалаврської роботи, а й форма його викладу, яка характеризується певним ступенем абстрагування, застосуванням засобів логічного мислення, комп’ютерних методик, статистики та ін. Для викладу матеріалу бакалаврської роботи характерні аргументованість суджень та точність наведених даних. Автор бакалаврської роботи повинен включити у свій текст увесь знаковий апарат (таблиці, формули, символи, схеми, графіки та ін.), тобто все, що складає “мову науки”.

У процесі виконання бакалаврської роботи студент виявляє: здібності до самостійних наукових досліджень; рівень теоретичних знань з певної дисципліни; уміння і навички роботи з науковою літературою, аналізу і синтезу фактів; вміння робити висновки і узагальнення, які випливають із завдань дослідження, формулювати практичні рекомендації. Добре продуманий план, строга послідов­ність, повсякденна праця і перевірка виконання, консультації з науковим керівником – запорука успішного виконання бакалавр­ської роботи. Студент разом з науковим керівником складають план бакалаврської роботи, визначають графік її написання, список літератури та джерел. Керівник у визначені терміни перевіряє рівень готовності бакалаврської роботи, з метою надання методичної допомоги проводить індивідуальні консультації. Кафедра періодично заслуховує інформацію наукових керівників і студентів про хід написання бакалаврської роботи.

Загалом процес написання бакалаврської роботи складається з кількох послідовних етапів:



  • підготовча робота (вибір теми бакалаврської роботи; визна­чення її мети і завдань; вияснення сучасного стану дослі­джуваної проблеми шляхом вивчення літератури та інших матеріалів; консультації з керівником та іншими викладачами кафедри);

  • власне дослідницька робота (написання плану, визначення предмету, об’єкту і методів дослідження; збір матеріалу, його критична оцінка; складання бібліографії; аналіз і узагаль­нення досліджень; орієнтовні висновки);

  • написання тексту бакалаврської роботи (класифікація мате­ріалів; робота з чернеткою бакалаврської роботи; літератур­ний виклад одержаних результатів аналізу першоджерел, власних думок);

  • технічне оформлення дослідження (оформлення чистового екземпляру бакалаврської роботи; редагування тексту; напи­сання чи друкування тексту; оформлення додатків);

  • підготовка до захисту бакалаврської роботи (складання тексту невеликого виступу перед комісією; уважне вивчення відгуку наукового керівника і рецензії, підготовка відповідей на критичні зауваження)

  • захист бакалаврської роботи (усний виступ(до 20 хв.)перед комі­сією по матеріалах вступу і змісту основної частини, відповіді на запитання).

Обсяг кваліфікаційного дослідження з політологічної проблема­тики повинен становити близько 60–80 друкованих сторінок через два міжрядкових інтервали по 28–30 рядків на сторінці. Роботу, як правило, друкують машинописним способом або за допомогою комп’ютера на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (210 х 297 мм). Міні­мальна висота шрифту – 1,8 мм. Кваліфікаційна робота повинна бути переплетеною. На аргументоване прохання автора роботи й за рішенням кафедри дослідження може допускатися до захисту в рукописному виді. Розмір рукописних букв по висоті повинен бути не менше 2,5 мм, в рядку 50–60 знаків, на сторінці 30–35 рядків. Текст роботи необхідно друкувати, дотримуючись таких розмірів берегів: вгорі, зліва і внизу не менше 20 мм, справа – 10 мм. Помилки слід виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці між рядками виправленого зображення машинописним способом або від руки чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору. Допускається не більше ніж два виправлення на одній сторінці. Структурні елементи роботи “ЗМІСТ”, “ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ”, “ВСТУП”, “РОЗДІЛ”, “ВИСНОВКИ”, “СПИСОК ВИКО­РИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ”, “ДОДАТКИ” друкують великими літерами симетрично до тексту. Вони не нумеруються, а їх назви є заголовками структурних елементів. Вони, а також розділи роботи починаються з нової сторінки. Розділи і підрозділи повинні обов’язково мати заголовки. Заголовки розділів слід розташовувати посередині рядка і друкувати великими літерами без крапки в кінці. Заголовки підрозділів слід починати з абзацу і друкувати малими літерами, крім першої великої букви без крапки в кінці. Якщо заголовок складається з двох речень, їх розділяють крапкою. Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) і текстом має бути:

  • за машинописного способу – не менше ніж три – чотири інтервали;

  • за машинного та рукописного способу – не менше ніж два рядки.

Не слід розміщувати назву в нижній частині сторінки, якщо після неї подається тільки один рядок тексту. Робота має бути написана грамотно, на стандартних листках..

Нумерація сторінок. Сторінки роботи нумерують арабськими цифрами без знака №, дотримуючись наскрізної нумерації упродовж усього тексту. Номер сторінки проставляють у правому верхньому куті без крапки в кінці. На титульному аркуші роботи, який є її першою сторінкою, номер не ставлять, хоча і включають до загальної нумерації. Це також стосується таких структурних частин роботи як зміст, перелік умовних позначень, вступ, розділ, висновки, список використаних джерел, які не мають порядкового номера.

Нумерація розділів, підрозділів і пунктів. Розділи і підрозділи нумерують арабськими цифрами. Номер розділу ставиться після слова “РОЗДІЛ”, а його заголовок пишеться з нового рядка і має відповідати пунктам змісту. Крапка після цифри не ставиться. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, напр.: 1.2. де 1 – номер розділу, 2номер підрозділу. Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапки. У кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: “1.3.2.” (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може і не мати заголовка. Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.



Нумерація ілюстрацій і таблиць. Ілюстрації, таблиці розміщені на окремих стандартних сторінках нумерують арабськими цифрами загальною порядковою нумерацією, за винятком тих, що наведені у додатках. Номер складатиметься із номера розділу і порядкового номера ілюстрації, таблиці, відокремлених крапкою. Після номерів крапку не ставлять. Якщо ілюстрації і таблиці наводяться не у додатках, їх слід розміщувати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі ілюстрації і таблиці мають бути посилання в роботі. Ілюстрації можуть мати назву, яку розміщують під ілюстрацією послідовно після номера. Ілюстрації позначають словом “Рис” і нумерують послідовно в межах розділу. Наприклад: Рис 1.2 (другий рисунок першого розділу).

У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці (що подається малими літерами, крім першої великої) розміщують напис “Таблиця” із зазначенням її номера. Наприклад: “Таблиця 1.2” (друга таблиця першого розділу). При перенесенні частини таблиці на інший аркуш слово “Таблиця” і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова “Продовження табл.” і вказують номер таблиці, наприклад: “Продовження табл. 1.2”.



Примітки до тексту і таблиць, в яких вказують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах однієї сторінки. Якщо приміток на одному аркуші декілька, то після слова “Примітки” ставлять двокрапку, наприклад:

Примітки:



  1. .......

  2. .......

Якщо є одна примітка, то її не нумерують і після слова “Примітка” ставлять крапку.

Структура бакалаврської кваліфікаційної роботи:

  • титульний аркуш;

  • зміст;

  • перелік умовних термінів, скорочень та позначень (за потреби);

  • вступ (обгрунтування актуальності теми і стану теоретичної розробки проблеми; визначення об’єкту, предмету, мети, завдання, методів дослідження; характеристика його новизни);

  • розділи (або глави) основної частини (містять теоретичний аналіз наукової літератури та практичний аспект обраної проблеми. Кількість розділів залежить від складності теми та специфіки змісту дослідження. Найбільш вживаною є структура, що складається з трьох розділів, кожний з яких включає два чи три підрозділи. В окремих випадках може застосовуватися простий структурний поділ на 2-5 розділів);

  • висновки (робляться на основі проведеного дослідження, які мають відповідати визначеним завданням);

  • список використаної літератури;

  • додатки (за потреби);

Титульна сторінка повинна містити: найменування вищого навчального закладу та кафедри, де виконана бакалаврська робота; прізвище, ім’я, по батькові автора; назву кваліфікаційної роботи; найменування спеціальності, науковий ступінь, на який претендує здобувач; науковий ступінь, вчене звання, прізвище, ім’я та по батькові наукового керівника; місто і рік (Додаток Б).

Зміст подають на початку бакалаврської роботи з найменуван­нями та номерами початкових сторінок вступу, розділів, підрозділів та пунктів (якщо вони мають заголовки), висновків, списку викорис­таної літератури, додатків (Додаток В).

Перелік умовних позначень, скорочень і термінів (за потреби). Якщо в бакалаврській роботі вжито специфічну терміно­логію, а також маловідомі скорочення, позначення і таке інше, то їх перелік може бути поданий окремим списком, який розміщують перед вступом. Перелік друкують двома колонками, в яких ліворуч за абеткою наводять скоро­чення, праворуч – детальну розшифровку (Додаток Г). Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення по­вторюються менше ніж тричі, перелік не складають, а їх розшиф­ровку наводять у тексті при першому згаду­ванні.

Вступ (до 10 сторінок) розкриває сутність і стан наукової проблеми та її значущість, обґрунтовує необхідність проведення до­слідження. Вступ свідчить про методологічну і методичну підготовку моло­дого спе­ціаліста, його вміння довести правильність вибору теми, її актуаль­ність. Вступ є своєрідним показником роботи випускника: він виявляє, чи достатньо зібрано матеріалу, чи добре продуманий план, чи прави­льна позиція випускника, чи може студент внести у роботу дослідниць­кий струмінь.

E ньому подається актуальність теми, стан її теоретичного дослі­дження, визначається об’єкт, предмет, мета, завдання, встановлюєть­ся методологічна основа, вказуються методи дослідження, наукова новизна, теоретичне та практичне значення бакалаврської кваліфіка­ційної роботи. Рекомендується писати вступ після завершення ос­новної частини, оскільки тоді можна точніше розставити необхідні акценти. Вступ розпочинають із обґрунтування актуальності обраної теми.

Під актуальністю бакалаврської роботи слід розуміти важливість аналізованих питань для підвищення результативності і ефективності навчального процесу та піднесення рівня політичної культури молоді. Актуальність – обов’язкова вимога до будь-якої наукової роботи. Для її висвітлення достатньо 1–2 сторінок, де описують сутність проб­лемної ситуації, що досліджується. Проблема в науці виникає внаслідок відкриття нових фактів, які неможливо пояснити колиш­німи теоретичними судженнями. Отже, актуальність – це розуміння і оцінка наукової проблеми з точки зору її своєчасності і соціальної значущості.

Для з’ясування стану теоретичної розробки обраної теми складається короткий огляд спеціальної літератури, з якого можна зробити висновок, що дана тема ще не досліджена або розкрита лише частково і тому вимагає подальшого розроблення. Огляд літератури демонструє вміння автора систематизувати джерела, критично їх розглядати, виділяти суттєве, оцінювати зроблене раніше іншими дослідниками. Перелік праць та їх розгляд не обов’язково подавати у хронологічному порядку, а систематизувати в певному логічному зв’язку і послідовності. В огляді називають публікації безпосередньо причетні до теми бакалаврської роботи, а не до проблеми в цілому.



Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є уявлю­ваний наслідок дослідницької діяльності людини, результат, якого вона хоче досягти. Метою будь-якої наукової роботи є дослідження певної проблеми, що вирішується через ряд конкретних завдань. Не слід фор­мулювати мету як “Дослідження...”, “Вивчення...”, тому що ці слова вказують на засіб досягнення, а не на неї саму. Мета роботи тісно переплітається з назвою дисертації і повинна чітко вказувати, що саме розв’язується в бакалаврській роботі. Потім зазначаються конкретні завдання, які вирішуватимуться відповідно до визначеної мети. Це роб­лять у формі перерахунку (вивчити..., описати..., встановити..., вияви­ти..., вивести...та ін.). Формулювання завдань слід робити ретельніше, бо описання їх вирішення становить зміст розділів наукової роботи. Заголовки розділів формулюються саме із завдань кваліфікаційної роботи. Поставленої мети і завдань досягти потрібно обов’язково.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єкт – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Предмет міститься в межах об’єкта. Ці категорії наукового процесу співвід­носяться між собою як загальне і часткове. В об’єкті виділяється його частина, котра і є предметом. Саме на нього спрямована основна увага студента, бо предмет дослідження визначає тему бакалаврської роботи, яка виноситься на титульний аркуш як її назва. Отож, об’єктом кваліфікаційної роботи є важлива політологічна проблема, яка буде теоретично проаналізована, а предмет – досліджується з певною метою в конкретних умовах.

У вступі також розкривається методологічна основа досліджен­ня, тобто загальнонаукові принципи, якими керувався студент, найголов­ніші першоджерела, що стали теоретичним фундаментом роботи. Методика – це сукупність засобів, умов, джерел, пов’язаних у систему процесом досягнення потрібного результату. Методика описує стра­тегію отримання нового політологічного дослідження, його конкретні результати на кожному етапі. Центральним ком­понентом методики дослідження є система методів досягнення постав­леної мети. Метод – це спосіб організації діяльності дослід­ника, спрямований на розкриття закономірних зв’язків явищ об’єк­тивного світу, вирішення науково-дослідних завдань. Це своєрідний засіб пізнання істини. Це сукупність прийомів чи операцій прак­тичного або теоретичного освоєння дійс­ності, підпорядкованих розв’язанню конкретної задачі. Чим більша кількість методів науки, тим вищі успіхи діяльності науковців (у даному випадку – студентів). Загальні методи пізнання поділяються на три групи: методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент); методи, використовувані на емпіричному та теоретич­ному рівнях (абстрагування, аналіз і синтез, індукція та дедукція, моделювання); методи теоретичного дослідження (ідеалізація, формалізація, гіпотеза та припущення, історичний метод, системний підхід, теорія). Методи дослідження є важливим засобом досягнення його мети і вибираються з урахуванням специфіки поставлених завдань. Перераховувати їх треба не відірвано від змісту роботи, а змістовно, стисло визначаючи, що саме досліджувалось тим чи тим методом. Найчастіше використовуються: спостереження, бесіда, анкетування, інтерв’ю, опитування, аналіз і синтез документів, ситуа­тивне моделю­вання, індукція, дедукція.



Спостереження – метод тривалого, планомірного, цілеспрямо­ваного опису особливостей політичних явищ і процесів. Це метод пізнання явищ на основі сприйняття їх органами відчуттів з одночасною обробкою одержуваної інформації в свідомості дослід­ника. Це система­тичне цілеспрямоване вивчення об’єкта.

Анкетування – це одержання інформації за допомогою складених у відповідності з певними правилами систем запитань, кожне з яких логічно пов’язане з метою дослідження.

Бесіда – діалогічний метод вивчення особливостей політичних явищ і процесів в ході безпосереднього спілкування з компетентними людьми за допомогою попередньо підготовлених запитань. Це взаємний обмін інформацією.

Інтерв’ю – різновид бесіди, в якому дослідник утримується від власних висловлювань.

Тестуванняцілеспрямоване, однакове для всіх учасників до­слідження, що проводиться в чітко визначених умовах і допомагає об’єк­тивно визначити характеристики політичного процесу, що ви­вча­ється. Від інших методів воно відрізняється точністю, простотою, до­ступністю, можливістю автоматизованого опрацювання результатів.

Експеримент – штучна зміна або відтворення явища, активний вплив на нього дослідника з метою вивчення його в найбільш сприятливих умовах.

Індукція – це метод, спрямований на з’ясування причинно-наслід­кових зв’язків між політичними явищами, узагальнення емпіричних даних на основі логічних міркувань від конкретного до загального, від відомого до невідомого. Це розвиток знання від емпіричного до теоретичного рівня.

Дедукція – шлях міркувань від загального до конкретного, це використання загальних наукових положень при дослідженні конк­ретних явищ. Індукція і дедукція завжди взаємодіють між собою як діалектична єдність пізнання загального і конкретного. Індукція виявляє окреме як загальне, а дедукція виводить окреме із загального.

Аналіз – метод пізнання, який дає змогу поділяти предмет дослідження на складові частини.

Синтез – відновлення цілісності розглядуваного предмета у всьому розмаїтті його вияву. Завдяки аналізу є можливість вивчити структуру досліджуваного предмета чи явища, виокремити суттєві, розкрити різнобічні його зв’язки з іншими. Після аналізу дослідник звертається до синтезу, внаслідок чого уточнюються і збагачуються знання про предмет дослідження.

Порівняння – це метод зіставлення однотипних політичних явищ чи понять за суттєвими ознаками та встановлення їх подібності чи відмінності.

Класифікація – упорядкування політичних явищ, процесів, групу­вання на основі визначення їх однорідності за конкретною ознакою.

Абстрагування – метод уявного відокремлення певної ознаки предмета чи явища, що цікавить дослідника з метою більш глибоко його вивчення.

Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення закономірностей і суперечностей.

Системний підхід – це комплексне дослідження великих і складних об’єктів як єдиного цілого. Вивчається кожен елемент системи у його взаємодії з іншими елементами.

Конкретизація – метод здійснення сходження від абстрактного до конкретного, що дає можливість більш точно характеризувати об’єкт, що вивчається, урахувати структурні та функціональні зв’язки його компонентів.

Моделювання – метод, що дозволяє наочно – образно у вигляді схем, креслень, описів, символів характеризувати досліджуваний про­цес, робити вивчення його більш глибоким. Модель – це аналог певного фрагмента реальності. Моделі є матеріальні, уявні, знакові, моделі – образи та ін.

Усі розглянуті методи не використовуються ізольовано. Тому важливо знати специфічні особливості кожного методу і вміти знахо­дити їх раціональні поєднання при вирішенні конкретних дослід­ницьких завдань.



Наукова новизна одержаних результатів. Бакалаврська кваліфі­каційна робота має відзначатися науковою новизною. Новим є те, що прогресивніше, результативніше порівняно з попереднім, вже відомим. У вступі лаконічно викладають нові наукові положення, запропоновані студентом особисто. Необхідно показати відмінність отриманих резуль­татів від відомих раніше, описати ступінь новизни (уперше отримано, удосконалено, дістало подальший розвиток). Кожне наукове положення чітко формулюють, зосереджуючи увагу на рівні досягнутої при цьому новизни. Не потрібно констатувати, що в дослідженні зроблено те й те, бо це не буде новизною. При формулюванні наукової новизни можна вживати такі вирази: “вперше формалізовано...”, “розроблено метод..., який відрізняється від...”, “створена концепція, що узагальнює... і роз­виває...”, “розроблено нову систему... з використанням відомого принципу...”. Саме за новизну студенту присуджується науковий ступінь бакалавра.

Теоретичне значення робота матиме, якщо студент надасть власні висновки і узагальнення на основі критичного аналізу наукової літератури, обґрунтує нові поняття, терміни, встановить невідомі досі закономірності. Авторові, який отримав нові наукові результати, підтвердив їх обґрунтованість і достовірність, потрібно показати, яке значення мають ці наукові положення з точки зору доповнення наукових знань для розв’язання певної наукової проблеми.

Практичне значення отриманих результатів. У бакалаврській квалі­фікаційній роботі студент подає відомості про наукове вико­ристання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання. Це можуть бути нові способи, методи, методики, тобто те нове, що дає виконана робота для практики політичної діяльності.

На завершення вступу доцільно подати структуру бакалаврської кваліфікаційної роботи, тобто навести перелік її структурних елементів і обґрунтувати послідовність їх розміщення.



Основна частина містить теоретичний аналіз наукової літе­ратури. Тут викладаються відомості про предмет дослідження. Кіль­кість розділів залежить від складності теми та змісту дослідження. Найбільш вживаною є структура, що складається з двох розділів, кожен з яких включає два чи три підрозділи. В окремих випадках може засто­со­вуватись простий структурний поділ на 3–5 розділів. Їх зміст роз­кривається в логічній послідовності. Основному тексту цих розділів може передувати передмова з коротким описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів дослідження. В кінці кожного розділу формулюються короткі висновки із стислим викладом наве­дених у розділі наукових і практичних результатів, що дає змогу вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць. В обох розділах студент викладає результати власних досліджень з висвітлен­ням того нового, що вносить автор в розробку даної проблеми. Розділи повинні виявити спроможність студента користу­ватися науковою літературою, вміння пов’язати теоретичні положення з практикою.

Перший розділ – це теоретична частина роботи, в якій автор викладає результати аналізу спеціалізованої наукової літератури з даної проблеми. У цьому розділі подається огляд літератури, де студент окреслює основні етапи розвитку наукової думки зі своєї проблеми. Стисло, критично висвітливши роботи попередників, автор повинен назвати питання, що залишилися невирішеними. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме щодо необхідності проведення досліджень в даній галузі. Обсяг огляду літератури не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини роботи.

Другий розділпрактична частина роботи, в якій описується хід розв’язання завдань бакалаврської роботи, стан і особливості дослі­джуваної проблеми. Підсумком розділу переважно є розробка реко­мендацій для політологів і політиків. Цей розділ має становити не менше половини обсягу основної частини. У другому розділі, як пра­вило, також обґрунтовують вибір напрямку досліджень, наводять методи розв’язання задач і їх порівняльні оцінки, розробляють загальну методику проведення досліджень.

Наступні розділи присвячують вичерпному і повному викладу результатів власних досліджень автора з висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Студент повинен дати оцінку повноти розв’язання поставлених завдань, достовірності отриманих результатів, їх порівняння з аналогічними результатами вітчизняних і зарубіжних праць, обґрунтування потреби у додаткових досліджен­нях. Виклад мате­ріалу підпорядковують одній головній ідеї, чітко визначеній автором.



Висновки – це заключна частина бакалаврської кваліфікаційної роботи, в якій підводяться підсумки проведеної роботи, роз­кривається її значення, перспектива подальшого вивчення проблеми. Вони розпо­чинаються безпосередньо після основної частини з нової сторінки. Це синтез накопиченої в основній частині наукової інформації. У загаль­них висновках викладають найважливіші наукові та практичні резуль­тати, отримані в бакалаврській роботі, з фор­мулюванням розв’язаної наукової проблеми та значення її для науки і практики. Далі подають висновки і рекомендації щодо наукового та практичного використання здобутих результатів. Перший пункт висновків має дати стислу оцінку стану питання. Потім розкривають методи вирішення поставленої в роботі наукової проблеми, їх практичний аналіз, наголошують на якісних і кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтовують їх достовірність. Загальні висновки – це не механічне складання докупи висновків у кінці розділів. Це ті нові кінцеві результати дослідження, сформульовані у вигляді певної кількості пронумерованих абзаців послідовно до логіки побудови бакалаврської кваліфікаційної роботи.

Список використаної літератури оформлюється з дотриманням бібліографічних вимог. У тексті обов’язково повинні бути зроблені виноски чи посилання на використану літературу. Бібліографічний опис складається (відповідно до чинних стандартів) із заголовка (назва, автор) та даних про місце, видавництво, рік видання, том, його номер, кількість сторінок. Список використаної літератури містить перелік всіх праць, які було опрацьовано при написанні наукового дослідження. Такі посилання дають змогу перевірити достовірність цитування певних наукових робіт. Для успішного виконання бакалаврської роботи сту­дентові необхідно проаналізувати не менше 60100 наукових праць, з яких він почерпнув інформацію. Літера­тура має відзначатися різнома­нітністю. Список використаних джерел – елемент бібліографічного стандарту, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків. Він віддзеркалює самостійну творчу працю її автора і демонструє ступінь фундаментальності проведеного дослідження. Джерела можна розміщувати одним з таких способів: у порядку появи посилань у тексті за наскрізною нумерацією (найбільш зручний для користу­вання), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заго­ловків, у хронологічному порядку. Не варто включати до бібліо­графічного списку праці, на які немає посилання в тексті дослідження і вони фактично не були використані. Також не бажано посилатися на більш ранні видання, окрім тих випадків, коли в них наявний матеріал, не включений до останнього видання.

Додатки – це дидактичні матеріали, види унаочнення (таблиці, схеми, малюнки та ін). Вони є необхідними для повноти сприйняття бакалаврської роботи. Обов’язково потрібно посилатись на джерело, звідки взята дана інформація.

Оформлення додатків. Кожен додаток починається з нової сторінки. Він повинен мати заголовок, надрукований вгорі малими літерами з першої великої. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово “Додаток __” і велика літера української абетки, що позначає додаток. Додатки слід позначати літерами в алфавітному порядку за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: додаток А, додаток Б. Єдиний додаток позначається як додаток А. Додатки повинні мати спільну з рештою роботи наскрізну нумерацію сторінок. Додатки оформлюються як продовження бакалавр­ської роботи на наступних її сторінках після списку використаних джерел, або у вигляді окремої частини, розміщуючи їх у порядку появи посилань у тексті наукової роботи. Ілюстрації і таблиці, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д. 1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д; таб. А.1 – перша таблиця додатка А.

Мова і стиль наукової роботи. Оскільки бакалаврська робота є кваліфікаційною працею, її мові і стилю слід приділити серйозну увагу, бо це, насамперед, культура її автора.

Для наукового тексту характерними є смислова завершеність, цілісність і пов’язаність. Найважливішим засобом вираження логіч­них зв’язків тут є спеціальні синтаксичні засоби, що вказують на послі­довність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, отже і т.д.), заперечення (проте, тим часом, але, тоді як, однак, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, внаслідок цього, до того ж та ін.), перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до..., звернімося до..., розглянемо, зупинимось на..., варто розглянути...), результат, висновок (отже, значить, як висновок, підсумовуючи, слід сказати, все сказане дає змогу зробити висновок). Емоційні мовні елементи в наукових роботах не відіграють особливої ролі. Науковий текст характеризується тим, що його становлять лише точні, отримані внаслідок тривалих спостережень відомості і факти. Це зумовлює використання спеціальної термінології, що дає можливість у стислій формі давати розгорнуті визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ.

Обов’язковою вимогою об’єктивності викладу матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення, автора висвітленої думки чи виразу. У тексті цю умову можна реалізувати за допомогою спеціальних встав­них слів і словосполучень (“за повідомленням”, “за даними”, “на думку”).

Виклад матеріалу звичайно ведеться від третьої особи, бо увага зосереджена на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не на суб’єкті. Неписаним правилом у наукових роботах стало замість “я” вико­ристовувати “ми”, бо це дає змогу відобразити власну думку як думку певної групи людей певного наукового напрямку. Проте і над­мірне нагромадження в тексті займенника “ми” і словосполучення “на нашу думку” також справляє малоприємне враження. Тому вико­ристовують ще й такі форми: “Автор вважає...”, “Проводяться дослідження...”, “Розроблений підхід до вивчення...”

Текст бакалаврської роботи повинен бути також ясним, до­ступним і дохідливим. Така простота викладу сприяє тому, що дослідження читатиметься легко, без ускладнень. Ще однією обов’язковою якістю наукової роботи є стислість – вміння уникати непотрібних повторів, надмірної деталізації, зайвих іншомовних слів. Саме це свідчить про нечіткість уявлення автора про предмет свого дослідження.

У наукових працях часто зустрічаються скорочення – це частина слова, або усічене ціле слово. Такий скорочений запис слів і словосполучень використовується для зменшення обсягу тексту з метою дати максимум інформації. Є такі види скорочень:



1. Літературні абревіатури. Вони складаються з перших літер повних найменувань і розподіляються на: а) такі, що читаються за назвами літер (США, ФРН); б) такі, що читаються за звуками, позначеними відповідними літерами (ВАК – Вища атестаційна комісія, ДЕК – Державна екзаменаційна комісія). Існують також запроваджені автором літерні абревіатури, які скорочено позначають якісь поняття з відповідної галузі знань. При першому згадуванні ці абревіатури вказуються у круглих дужках після повного найменування, надалі вживаються у тексті без розшифровки.

2. Складноскорочені слова складаються із поєднання усічених та повних слів (профспілка, фізкультура) або тільки з усічених слів (завгар, колгосп);

3. Умовні графічні скорочення за частинами слів та початковими літерами:

а) використовуються після перерахування (і.т.ін. – і таке інше; і.т.д. – і так далі; і.т.п. – і тому подібне);

б) при посиланнях (див. – дивись; пор. – порівняй);

в) при позначенні цифрами століть і років (ст. – століття; р. – рік; рр. – роки);

г) прийняті у спеціальний літературі (гр. – громадянин; акад. – академік; доц. – доцент; проф. – професор; н.ст. - новий стиль; н.е. – наша ера);

д) прийняті в бібліографії (с. – сторінка; т. – том; м. – місто).

Слова “та інші”, “і таке інше” “так званий”, “наприклад” всередині речення не скорочують.

Отже, мова роботи повинна бути точною щодо термінології, виразною щодо змісту, легкою для сприйняття, конкретною, багатою на синоні­ми, щоб виділити, відтінити кожен нюанс думки і мети.

Правка тексту роботи, яку робить керівник, не повинна сяга­ти надто далеко – дописування цілих сторінок, кардинальної зміни “почерку” студента на свій. Нівелювання особистості молодого спеціаліста не приносить користі ні керівникові, ні його учневі. Щоб цього не сталося, студент по­винен якнайповніше розкрити перед керівником свої міркування, гі­потези, сумніви, побачити в особі керівника не лише порадника, а й спільника.

І все ж без певної правки керівника рукопис випускної роботи майже не обходиться. Найчастіше викладач хвилястою лінією звер­тає увагу студента на огріхи у стилі, помилки у термінології тощо. Студент і сам повинен уважно прочитати рукопис і зробити потрібні виправлення. Лише після цього керівник виправляє невдало використані слова і фрази, робить перестановку речень, щоб логічною була висловлена думка.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка