Матвієнків світлана миколаївна



Сторінка2/5
Дата конвертації23.10.2017
Розмір0.57 Mb.
1   2   3   4   5

ЗАГАЛЬНІ ПРАВИЛА РОБОТИ З НАУКОВОЮ ЛІТЕРАТУРОЮ

Зростаючий потік інформації, інтерес широкого кола людей до науки, техніки, мистецтва вимагають вміння читати, робити запи­си почутого і прочитаного, зіставляти прочитаний матеріал з раніше відомим, систематизувати його. Вміти читати і занотовувати прочита­не – необхідна риса й ознака інтелектуальної праці. Записи роблять роботу з книгою раціональнішою, ефективнішою.

Робота з книгою розпочинається з попереднього знайомства з нею – з її довідковим апаратом (вихідними даними та анотацією). Збирання матеріалу не повинно проходити безсистемно. Керів­ник вказує випускникові напрями пошуків. Вони мають здійснювати­ся по таких лініях: 1) виявлення так званого джерельного матеріалу; 2) пошуки методологічної, теоретичної та критичної літератури; 3) добір праць на аналогічну тему.

Збирання матеріалу, як підготовчий етап до написання роботи, проходить такі стадії: реєстрування бібліографії, виявлення наявності цієї літератури в бібліотеках, конспектування її.

Опрацювання наукової літератури – серйозна і відповідальна робота. Її виконувати варто обов’язково з олівцем в руках та використовуючи блокнот чи спеціальні карточки для заміток і виписок. Роботу над будь-яким науковим матеріалом необхідно вести послідовно, осмислюючи матеріал. Під час читання можуть зустрі­чатися незнайомі терміни і поняття, тому варто користуватися “Політологічним енциклопедичним словником”, “Філософським слов­ником”, “Словником іншомовних слів” та іншими словниками.

Робота з книгою чи науковою літературою має поділятись на такі етапи:



  • загальне ознайомлення з твором (назва, автор, видав­ництво, назви розділів та підрозділів, побіжний перегляд наукової праці);

  • уважне читання тексту;

  • продумування прочитаного, критична оцінка і записи, які до­по­можуть зберегти фактичний матеріал для подальшої роботи.

Виписки можуть бути повними і скороченими з обов’язковою вказівкою на автора; назву джерела; місце; рік видання; сторінки, звідки взято цитати. Виписки і цитати можна робити на стандартних листках (які обов’язково треба нумерувати), виділяючи особливо важливі терміни, поняття, визначення.

Цитати наводяться для підтвердження власних аргументів поси­ланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу певного друкованого твору. Науковий етикет вимагає точно відтво­рювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в граматичній формі, в якій він поданий у першоджерелі, зі збере­женням особливостей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців у будь-якому місці позначається трьома крапками (...), але скорочення не повинно перекручувати зміст цитати;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами) слід бути максимально точним у викладі думок автора;

д) цитування не повинно бути ні надмірним (це створить враження компілятивності праці), ні недостатнім (знизить наукову цінність викладеного матеріалу);

е) якщо треба виявити ставлення автора бакалаврської роботи до окремих слів або думок з цитати, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання.

Бібліографічний список використаної літератури є важливою складовою бакалаврської роботи. Його оформлення, опис книг свід­чить про володіння автором бібліографічними навичками, що є од­нією з умов успішної наукової праці. Список використаних першо­дже­рел сам по собі має пізнавальне значення, наукову цінність, також відображає загальну культуру автора, його ставлення до навчальної та наукової роботи, почуття відповідальності, старанність і акурат­ність. За його змістом можна визначити, наскільки серйозно і глибоко студент опрацював тему свого дослідження. Опубліковані джерела і літературу розміщують в алфавітному порядку прізвищ та ініціалів авторів або перших слів заголовків наукових праць (автори яких не вказані), нумеруючи кожне з них (у напрямку зростання) арабськими цифрами. Назви праць подаються мовою оригіналу. Доцільно джерела і літературу згруповувати. Одним із варіантів згрупування може бути таке: “Джерела”, “Науково-довідкові видання”, “Збірники документів і матеріалів”, “Монографії”, “Статті”, “Матеріали конфе­ренції”, “Підручники” (Додатки Д, Е). Ґрунтовне вивчення літера­тури необхідне для створення концепції об’єкта дослідження, роз­робки логіки та методики наукового пошуку, теоретичного осмис­лення зібраного емпіричного матеріалу.

У бібліографічному описі окремої книги (Додаток Ж) вказують прізвище та ініціали автора, назву роботи, місце видання, назву видавництва, рік, том (якщо є) та загальну кількість сторінок. Наприклад:



Касьянов М. Теорія нації та націоналізму. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.

При описі статті або окремої праці, вміщеної у журналі чи газеті, вказуються прізвище та ініціали автора, назва роботи і після двох навскісних ліній дається повний опис видання із зазначенням відповідних сторінок.

Наприклад, стаття в журналі:

Антонюк О. Українці в світі // Політика і час. – 1993. – № 5. – С. 22 – 28.

При складанні бібліографічного опису використовують таку систему умовно-розділових знаків:



  • крапка і тире (. – ) – для відокремлення частин бібліогра­фічного опису;

  • тире ( – ) – перед місцем видання і кількістю сторінок в описі книги, а також перед роком, томом, сторінками, при описі статті;

  • двокрапка (: ) – перед підзаголовком і назвою видавництва в описі книги;

  • похила риска ( / ) – перед інформацією про авторство (колек­тив авторів, упорядники, редактори, науково-видавничі установи);

  • дві похилі риски ( // ) – перед відомостями про документ (твори, збірник, журнал, праці);

  • крапка з комою (;) – перед другим місцем видання, у переліку в одному посиланні декількох робіт;

  • кома (, ) – перед роком видання в описі книги, між прізвищами авторів й ініціалами.

Після цих розділових знаків, крім коми, вживається велика літера. Прізвище та ініціали чотирьох авторів записують в тому ж порядку, в якому вони вказані в джерелі. Якщо авторів є більше ніж чотири, то наводять прізвища та ініціали трьох і додають “та ін.”. Місце видання записують повністю, хоча можливі скорочення: М. – Москва; К. – Київ; С.-Пб. – Санкт-Петербург; Л. – Ленінград. Назви видавництв скоро­чують за певними правилами. Наприклад: Вища шк.; Наук. думка; Вид-во Прикарпатського національного універ­ситету та ін.

Кількість сторінок позначають цифрою з літерою “С”. Після цифр її наводять малою літерою, а попереду цифр – великою. Том і його номер позначається великими літерами: “Т. 1”.



Оформлення посилань. У тексті бакалаврської роботи автор обов’язково посилається на джерела і літературу, звідки взято цитату, факт, цифрові дані.

Є, як правило, кілька варіантів оформлення посилань:



1. Затекстовані. У тексті роботи після цитати вказується у квадратних дужках порядковий номер джерела в бібліографічному списку та через кому сторінка, з якої взято цитату.

Наприклад: На думку Фрідріха Гаєка “лібералізм і демократія, незважаючи на сутність, – не одне й те ж. Перший стурбований межами урядових повноважень, а друга цікавиться тими, хто має ці повноваження ”[5, 119].



2. Посторінкові. Такі посилання можуть подаватися по-різному. Доцільно використати наступне їх оформлення:

а) У тексті після закінчення речення, де є посилання, у квад­ратних дужках вказується порядковий номер джерела в бібліогра­фічному списку. Далі ставиться цифра з півдужкою. Вона означає кількісний порядок посилань на даній сторінці бакалаврської роботи.

Приклад: “...центральним поняттям лібералізму є те, що він захищає приватну власність і спонтанний порядок людської діяльності” [16] 1)

Наприкінці сторінки посилання оформлюється так:

1) [16] Гайєк Ф. Принципи ліберального соціального порядку // Лібералізм: Антологія / Упор. О. Проценко. – К.: Смолоскип, 2002. – С. 19.

Якщо на одній сторінці автор бакалаврської роботи здійснює підряд повторне посилання на одне й те ж джерело, то замість всіх вихідних даних він пише: Там само. У випадку необхідності фіксується тільки номер використаної сторінки.

Приклад: Як зазначає А. Москаленко, “національний інфор­маційний простір України не обмежується державним кордоном” [49] 1). “Він охоплює її юридично визначені об’єкти і за ко­доном”[49] 2).

У випадку посторінкових посилань воно оформлюється напри­кінці сторінки так:



1) [49] Москаленко А. Теорія журналістики. Навчальний посібник. – К.: Наукова думка, 2002. – С. 230.

2) [49] Там само. – С. 231.

б) Після цитати в тексті ставиться *, а у нижній частині сторінки:

*Розумний М. Українська ідея на тлі цивілізації. – К.: Либідь, 2001. – С. 200.

Більш детальну інформацію про правила посилання на вико­ристані джерела і літературу можна отримати у бібліографічних відділах бібліотек.

На сучасному етапі на допомогу дослідникам приходять інформаційно-пошукові системи і банки даних з різноманітних галузей знань, доступ до яких відкривають комп’ютерна техніка, електронні носії інформації, всесвітня мережа INTERNET. Зокрема, студенти для збору даних можуть скористатися такими адресами пошукових серверів та інформаційних сайтів у INTERNET-мережі:

http//www.meta-ukraine.com/

http//www.yandex..ru/

http//www.rambler.ru/

http//www.ref.com.ua/

http//www.referat.if.ua/

http//www.referats.kiev.ua/

http//www.5ballov.ru/

http//www.shpora.com.ua/



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка