Зростаючий потік інформації, інтерес широкого кола людей до науки, техніки, мистецтва вимагають вміння читати, робити записи почутого і прочитаного, зіставляти прочитаний матеріал з раніше відомим, систематизувати його. Вміти читати і занотовувати прочитане – необхідна риса й ознака інтелектуальної праці. Записи роблять роботу з книгою раціональнішою, ефективнішою.
Робота з книгою розпочинається з попереднього знайомства з нею – з її довідковим апаратом (вихідними даними та анотацією). Збирання матеріалу не повинно проходити безсистемно. Керівник вказує випускникові напрями пошуків. Вони мають здійснюватися по таких лініях: 1) виявлення так званого джерельного матеріалу; 2) пошуки методологічної, теоретичної та критичної літератури; 3) добір праць на аналогічну тему.
Збирання матеріалу, як підготовчий етап до написання роботи, проходить такі стадії: реєстрування бібліографії, виявлення наявності цієї літератури в бібліотеках, конспектування її.
Опрацювання наукової літератури – серйозна і відповідальна робота. Її виконувати варто обов’язково з олівцем в руках та використовуючи блокнот чи спеціальні карточки для заміток і виписок. Роботу над будь-яким науковим матеріалом необхідно вести послідовно, осмислюючи матеріал. Під час читання можуть зустрічатися незнайомі терміни і поняття, тому варто користуватися “Політологічним енциклопедичним словником”, “Філософським словником”, “Словником іншомовних слів” та іншими словниками.
Робота з книгою чи науковою літературою має поділятись на такі етапи:
-
загальне ознайомлення з твором (назва, автор, видавництво, назви розділів та підрозділів, побіжний перегляд наукової праці);
-
уважне читання тексту;
-
продумування прочитаного, критична оцінка і записи, які допоможуть зберегти фактичний матеріал для подальшої роботи.
Виписки можуть бути повними і скороченими з обов’язковою вказівкою на автора; назву джерела; місце; рік видання; сторінки, звідки взято цитати. Виписки і цитати можна робити на стандартних листках (які обов’язково треба нумерувати), виділяючи особливо важливі терміни, поняття, визначення.
Цитати наводяться для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу певного друкованого твору. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.
Загальні вимоги до цитування:
а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в граматичній формі, в якій він поданий у першоджерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;
б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців у будь-якому місці позначається трьома крапками (...), але скорочення не повинно перекручувати зміст цитати;
в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;
г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами) слід бути максимально точним у викладі думок автора;
д) цитування не повинно бути ні надмірним (це створить враження компілятивності праці), ні недостатнім (знизить наукову цінність викладеного матеріалу);
е) якщо треба виявити ставлення автора бакалаврської роботи до окремих слів або думок з цитати, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання.
Бібліографічний список використаної літератури є важливою складовою бакалаврської роботи. Його оформлення, опис книг свідчить про володіння автором бібліографічними навичками, що є однією з умов успішної наукової праці. Список використаних першоджерел сам по собі має пізнавальне значення, наукову цінність, також відображає загальну культуру автора, його ставлення до навчальної та наукової роботи, почуття відповідальності, старанність і акуратність. За його змістом можна визначити, наскільки серйозно і глибоко студент опрацював тему свого дослідження. Опубліковані джерела і літературу розміщують в алфавітному порядку прізвищ та ініціалів авторів або перших слів заголовків наукових праць (автори яких не вказані), нумеруючи кожне з них (у напрямку зростання) арабськими цифрами. Назви праць подаються мовою оригіналу. Доцільно джерела і літературу згруповувати. Одним із варіантів згрупування може бути таке: “Джерела”, “Науково-довідкові видання”, “Збірники документів і матеріалів”, “Монографії”, “Статті”, “Матеріали конференції”, “Підручники” (Додатки Д, Е). Ґрунтовне вивчення літератури необхідне для створення концепції об’єкта дослідження, розробки логіки та методики наукового пошуку, теоретичного осмислення зібраного емпіричного матеріалу.
У бібліографічному описі окремої книги (Додаток Ж) вказують прізвище та ініціали автора, назву роботи, місце видання, назву видавництва, рік, том (якщо є) та загальну кількість сторінок. Наприклад:
Касьянов М. Теорія нації та націоналізму. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.
При описі статті або окремої праці, вміщеної у журналі чи газеті, вказуються прізвище та ініціали автора, назва роботи і після двох навскісних ліній дається повний опис видання із зазначенням відповідних сторінок.
Наприклад, стаття в журналі:
Антонюк О. Українці в світі // Політика і час. – 1993. – № 5. – С. 22 – 28.
При складанні бібліографічного опису використовують таку систему умовно-розділових знаків:
-
крапка і тире (. – ) – для відокремлення частин бібліографічного опису;
-
тире ( – ) – перед місцем видання і кількістю сторінок в описі книги, а також перед роком, томом, сторінками, при описі статті;
-
двокрапка (: ) – перед підзаголовком і назвою видавництва в описі книги;
-
похила риска ( / ) – перед інформацією про авторство (колектив авторів, упорядники, редактори, науково-видавничі установи);
-
дві похилі риски ( // ) – перед відомостями про документ (твори, збірник, журнал, праці);
-
крапка з комою (;) – перед другим місцем видання, у переліку в одному посиланні декількох робіт;
-
кома (, ) – перед роком видання в описі книги, між прізвищами авторів й ініціалами.
Після цих розділових знаків, крім коми, вживається велика літера. Прізвище та ініціали чотирьох авторів записують в тому ж порядку, в якому вони вказані в джерелі. Якщо авторів є більше ніж чотири, то наводять прізвища та ініціали трьох і додають “та ін.”. Місце видання записують повністю, хоча можливі скорочення: М. – Москва; К. – Київ; С.-Пб. – Санкт-Петербург; Л. – Ленінград. Назви видавництв скорочують за певними правилами. Наприклад: Вища шк.; Наук. думка; Вид-во Прикарпатського національного університету та ін.
Кількість сторінок позначають цифрою з літерою “С”. Після цифр її наводять малою літерою, а попереду цифр – великою. Том і його номер позначається великими літерами: “Т. 1”.
Оформлення посилань. У тексті бакалаврської роботи автор обов’язково посилається на джерела і літературу, звідки взято цитату, факт, цифрові дані.
Є, як правило, кілька варіантів оформлення посилань:
1. Затекстовані. У тексті роботи після цитати вказується у квадратних дужках порядковий номер джерела в бібліографічному списку та через кому сторінка, з якої взято цитату.
Наприклад: На думку Фрідріха Гаєка “лібералізм і демократія, незважаючи на сутність, – не одне й те ж. Перший стурбований межами урядових повноважень, а друга цікавиться тими, хто має ці повноваження ”[5, 119].
2. Посторінкові. Такі посилання можуть подаватися по-різному. Доцільно використати наступне їх оформлення:
а) У тексті після закінчення речення, де є посилання, у квадратних дужках вказується порядковий номер джерела в бібліографічному списку. Далі ставиться цифра з півдужкою. Вона означає кількісний порядок посилань на даній сторінці бакалаврської роботи.
Приклад: “...центральним поняттям лібералізму є те, що він захищає приватну власність і спонтанний порядок людської діяльності” [16] 1)
Наприкінці сторінки посилання оформлюється так:
1) [16] Гайєк Ф. Принципи ліберального соціального порядку // Лібералізм: Антологія / Упор. О. Проценко. – К.: Смолоскип, 2002. – С. 19.
Якщо на одній сторінці автор бакалаврської роботи здійснює підряд повторне посилання на одне й те ж джерело, то замість всіх вихідних даних він пише: Там само. У випадку необхідності фіксується тільки номер використаної сторінки.
Приклад: Як зазначає А. Москаленко, “національний інформаційний простір України не обмежується державним кордоном” [49] 1). “Він охоплює її юридично визначені об’єкти і за кодоном”[49] 2).
У випадку посторінкових посилань воно оформлюється наприкінці сторінки так:
1) [49] Москаленко А. Теорія журналістики. Навчальний посібник. – К.: Наукова думка, 2002. – С. 230.
2) [49] Там само. – С. 231.
б) Після цитати в тексті ставиться *, а у нижній частині сторінки:
*Розумний М. Українська ідея на тлі цивілізації. – К.: Либідь, 2001. – С. 200.
Більш детальну інформацію про правила посилання на використані джерела і літературу можна отримати у бібліографічних відділах бібліотек.
На сучасному етапі на допомогу дослідникам приходять інформаційно-пошукові системи і банки даних з різноманітних галузей знань, доступ до яких відкривають комп’ютерна техніка, електронні носії інформації, всесвітня мережа INTERNET. Зокрема, студенти для збору даних можуть скористатися такими адресами пошукових серверів та інформаційних сайтів у INTERNET-мережі:
http//www.meta-ukraine.com/
http//www.yandex..ru/
http//www.rambler.ru/
http//www.ref.com.ua/
http//www.referat.if.ua/
http//www.referats.kiev.ua/
http//www.5ballov.ru/
http//www.shpora.com.ua/
Поділіться з Вашими друзьями: |