Матеріали



Скачати 93.54 Kb.
Дата конвертації05.01.2018
Розмір93.54 Kb.


Матеріали

Бандурівської ЗШ

І – ІІІ ступенів

до районної тематичної виставки

до 95-річчя від дня народження

В. О. Сухомлинського

«Сухомлинський у діалозі з сучасністю»

Хто чесно трудиться в житті – у того руки золоті!

А хто дітей любити вміє –

у того серце золотіє

Педагогічне сьогодення характеризується інтенсивними пошуками нових технологій, що запроваджуються в навчально-виховний процес. Необхідність формування в учнів планетарного світогляду, інтегрованого, екологічного мислення потребує нового філософського усвідомлення мети і завдань виховання та ці технології мають багато спільних положень із поглядами й практичними наробками відомого педагога-мислителя ХХ століття В. Сухомлинського.

Василь Олександрович підходив до виховання дитини, усвідомлюючи, що шкільне учнівство – це лише період у формуванні і становленні особистості. Він підкреслював, що навчання та виховання в початкових класах сприяє самовизначенню, продовженню культурних традицій свого народу. Дитинство – це не тільки підготовка до майбутнього життя, це і яскраве, неповторне пізнання світу і себе. Від того, як проминуло дитинство, хто був поруч з дитиною, що ввійшло в її розум і серце з навколишнього світу, залежить, яка сформується людина. У молодшому шкільному віці відбувається формування характеру, мислення, мовлення, починається тривалий процес пізнання загальнолюдських цінностей. Ранній розвиток почуттів і творчих здібностей нарощують потенціал пізнавальних можливостей дитини. Але результативність процесів навчання і розвитку залежить від того, наскільки розумно, співзвучно віку дитини вони побудовані, наскільки правильно визначена мета кожного етапу навчання та виховання. В.Сухомлинський вважав, що організувати навчання з урахування особливостей духовного світу дитини на кожному етапі її розвитку – означає забезпечити «невичерпність джерела бажання вчитися» кожної дитини.

Сухомлинський впевнений, що дитина до 7 років розвивається завдяки отриманим з оточуючого світу враженням, накопичуючи досвід усіма своїми почуттями. Тому В. О. Сухомлинський підкреслює «в присутності дитини ми повинні діяти так, щоб до самого змісту наших думок і почуттів вона могла бути створінням, яке наслідує добре, істинне, прекрасне і мудре».

Природа дитячого мислення потребує образного викладення навчальних предметів, що спонукає до дії всі почуття та емоції, буде розвивати позитивні мотиви пізнавальної діяльності і добрий настрій. В. Сухомлинський наголошував: «Людина – дитина природи». І те, що ріднить її з природою, повинно використовуватися для прилучення до багатства духовної культури. Тут, у природі, вічне джерело дитячого розуму.

Саме цими принципами у своїй роботі керуюся я - вчитель початкових класівКриволапова Любов Іванівна. Вони й визначають розумовий розвиток дитини. Врезультаті образного викладання основ наук у дитини формується здібність постійно думкою повертатись до образу, на основі якого це поняття було сформовано. Процес навчання починаю з казки, яка є активною естетичною творчістю, що охоплює всі сфери духовного життя дитини (розум, почуття, уявлення, волю). Казка виховує любов до рідної землі, вона – творіння народу. Без казки, гри, уявлень дитина не може жити, без цього навколишній світ перетворюється для неї на гарну, але ж намальовану на полотні картину: казка цю картину оживлює. Здійснюючи екскурсії до лісу, до шкільного саду, на луки, ми наближаємося до джерел рідного слова. Під час екскурсій учні милуються красою квітів, листя, слухають пташиний спів. Відтак розвивається дитяча фантазія, але дітям ще бракує лексичного запасу, їх підводить невміння спостерігати. Тому звертаю увагу учнів на деталі, допомагаю перебороти шаблони у мовленні. Спочатку на запитання , яке листя на деревах весною, учні відповідають стандартно: зелене. Пропоную їм уважно придивитися до дерев, кущів. Діти помічають відтінки зеленого, інші яскраві кольори. Спостереження за природою і працею людей дають багатий матеріал для розширення та уточнення словникового запасу учнів, для розвитку мовлення. Зміни в природі: мороз і сніг, відлига, проталини, перші струмочки, льодохід, розпускання листя, приліт пташок, весняне цвітіння – кожен день приносить багато нового та пропонує учням свою тему для спостережень і розповідей. В цей час проводжу роботу над синонімами, образними висловами, відпрацьовую словник «осінніх», «зимових», «весняних» слів.




Традиційними стали у нашій школі осінні, зимові, весняні екскурсії в природу. Спочатку діти просто граються, самостійно оглядають «природні експонати». Потім звертаю увагу на загальний вигляд рослин, красу їхнього вбрання, на голубінь неба. Даю дітям кілька хвилин полюбуватися природою, а потім проводжу бесіду. Найперше пропоную порівняти, якою була природа взимку і якою вона стала тепер. Ставлю ряд запитань: який тепер місяць? (квітень); яка це пора року?(весна); яка тепер погода?(теплий ясний день)? Що ви можете сказати про сонце?(сонце пригріває, світить більше, ніж взимку); що сталося з деревами?( дерева одяглися в зелені шати). Звертаю увагу на те, чи чути спів пташок, кого, крім пташок, можна побачити в повітрі. Тут же, на екскурсії, діти запам’ятовують назви дерев, квітів, птахів, збирають букети квітів для гербарію. Потім даю учням завдання: вибрати найкращий куточок природи, схожий на картину. Діти вдивляються в довколишні пейзажі. Кожен вибирає «картину» до душі, відстоює переваги знайденого ним дерева, куща, групи дерев чи галявини. Пояснює, чим гарний цей пейзаж, що відрізняє його від інших. Після суперечок діти знаходять найкрасивішу «картину». Це куточок, де стоять сестри-берізки. Тут діти читають вірші, загадки, прислів’я про весну. Колективно складаємо усну розповідь про побачене. Я непомітно доповнюю учнів, спрямовую увагу на найважливіші моменти в житті природи, намагаюся підтримати у дітей почуття радісного відкриття прекрасного.

Після повернення з екскурсії підбиваю підсумок: «Ми з вами спостерігали за весняною природою. Бачили лагідне сонечко, високе блакитне небо, барвисте святкове вбрання лісу. Почули вірші, оповідання про красу природи. Нам близькою і зрозумілою стала любов письменників, поетів, художників до природи рідного краю. Отож і ми з вами спробуймо якомога повніше і яскравіше описати все, що ми бачили, про що говорили». Колективно добираємо вдалі вислови, епітети, порівняння; весна – яскрава, барвиста, гарна; небо – блакитне, тепле, високе, усміхнене; дерева – високі, радісні, ошатні; сонце привітно посміхається.

На дошці записую план.

Учні обмірковують зміст твору. Самостійно добирають заголовок, записують.

Весняний день

Теплого весняного дня ми пішли до парку. Ласкаво усміхалося сонечко. Небо було голубе. Під ногами шелестіло буйне різнотрав’я. Дерева стояли в зеленому вбранні. На берізках з’явилися сережки. Листя каштанів розпустилося і засвітилися ліхтарики.

Птахи повернулися з теплих країв. З’явилися комахи. Гарно В парку весняного дня.

(Владислав, 4 клас)

Для створення у дітей цілісного уявлення про природу, зимову екскурсію проводжу на тому самому місці. Учні помічають зміни, які відбулися з настанням зими. Звертають увагу на тишу зимового парку, іскристі сніжинки, сріблястий іній на гілках. На те, що все листя уже опало, дерева сплять. Земля – під сніговим покровом. Не чути співу пташок. Хіба застрекоче сорока та пролетить зграйка горобців.

На уроках української мови раджу використати матеріали спостережень для написання твору-мініатюри «В зимовому парку». Пропоную під час роботи використати такі слова й словосполучення: яскраве сонце, пухнастий, сріблястий сніг, іскристий іній, ясне небо, прозоре чисте повітря. Пропоную скористатися образними виразами з прочитаних творів про зиму. Вчу дітей чітко мислити, логічно викладати думки, правильно будувати речення.

Ось зразок такого твору.

В зимовому парку

Ми заходимо до парку і не віримо своїм очам. Він стоїть, ніби у казці. Дрімають зачаровані дерева. Білокорі берізки вкрилися сріблястим інеєм. На дереві ми побачили білочку. Сніг іскриться, переливається під промінням яскравого сонця. Чудова картина вийшла у зими.

(Роман, 4 клас)

На основі спостережень під час екскурсій, прогулянок практикую на уроках української мови тематичні мовні п’ятихвилинки. Учні складають усні розповіді «Перший сніг», «Птахи взимку», «Зимова фантазія», «А вже весна, а вже красна», «У нашому куточку краси».

Після довгої зими, як тільки починає припікати сонечко, я з учнями іду в парк зустрічати весну. Це дітям дуже подобається. Вони знаходять перші проталини, розглядають травичку, що пробилася крізь сніг. Раптом помічають пролісок. Діти дивляться на нього, як на диво. На світ з-під снігу дивилися блакитні оченята квітки.

Так народився у нас твір-мініатюра про сміливу квітку – пролісок.

Пролісок


Пролісок – це перша квіточка весни. Надворі ще зима, сніг лежить, а маленька ніжна голівка визирнула з-під снігу. Пролісок називають сміливим розвідником. Стоїть на тоненькій, мов ниточка, ніжці і пишається собою. Синіє він серед голих дерев і кущів, ніби волошки в житі. Ця безстрашна квітка не боїться ні снігу, ні морозу.

Хоч життя проліска й коротке, та тішить він усіх своїм раннім ніжним цвітом.

(Владислав, 4 клас)

Ось такі уроки любові до природи є джерелом мовленнєвої діяльності учнів, сприяють розвиткові у них спостережливості мислення. Вони тісно пов’язані з уроками ознайомлення з навколишнім світом, природознавством, читанням та рідною мовою, з уроками образотворчого мистецтва, трудового навчання.

Пізніше такі екскурсії в природу переросли в уроки мислення під відкритим небом. До таких уроків я йшла не один рік. І в цьому допомогли поради В. О. Сухомлинського.

Використовуючи казки В. Сухомлинського, вчитель повинен не моралізувати, а вчити дітей естетично сприймати природу, співпереживати старшим, допомагати меншим, творити добро і словом, і ділом. Діти подумки аналізують свої вчинки з точки зору совісті, бо доброта і людяність немислимі без неї.

Готуючись до уроку розвитку зв’язного мовлення, ставлю за мету: а) сприяти збагаченню словникового запасу учнів; б) підготувати школярів до написання казки; в) показати красу весни; г) виховувати бережне ставлення до природи. Я намагаюся провести весняну екскурсію так, щоб це стало подорожжю до живого джерела думки і слова.


  1. Тільки спостережливому й терплячому природа відкриє свої таємниці.

  2. Умій слухати тишу.

  3. Будь мудрим дослідником: учися вдивлятися, прислухатися, думати.

  4. Умій дивуватися.

  5. Будь великодушним, добрим до природи: ти сильніший за кожну стеблинку й комаху.

Дбаючи про емоційно-естетичну атмосферу, готую вихованців до виконання завдань: зібрати букет – найоригінальніший буде відзначений; готуватися до конкурсу малюнків – найвдаліші потраплять на шкільн виставку; скласти казку – краща буде занесена до альбому «Рідне слово».


Зрозуміло, що природа – могутній засіб виховання. Вона має увійти у свідомість, душу й серце учнів через слово, яскравий образ, неповторну картину. Пам’ятаючи, що поезія – це музика слова, я вчу школярів серцем сприймати красу, велич, силу та виразність слова. Пам’ятаючи думку В. Сухомлинського про те, що дитина живе у світі гри, казки, музики, фантазії, творчості, і якщо забрати все це від неї, то вона стане засушеною квіткою, все роблю для того, щоб розпалити в дітях іскру цікавості, подиву. Я прищеплюю вихованцям шанобливе ставлення до рідної мови, народної казки, пісні, гри, залучаючи малюків до вивчення свого роду, звичаїв, історії рідного краю. Школярі люблять і шанують народні ігри, які допомагають їм сформувати правильні уявлення про добро і зло, красу, людську гідність, честь та безчестя.

Отже, доброта і любов до дітей – це не лише стан, що внутрішньо переживається, а й провідний мотив, стимул педагогічної діяльності.

Милосердя, добро виховую в учнів за творами В. Сухомлинського на годинах спілкування «Дивись, не забудь – людиною будь!», «Людина починається з добра!». На цих годинах навчаю дітей оцінювати вчинки героїв оповідань і казок В. Сухомлинського, виховую любов до світу пригод – джерела дитячої допитливості і кмітливості, фантазії.

В. Сухомлинський вчить: «Людина повинна бути великою, духовно багатою і красивою у всіх сферах життя, в усіх відношеннях. Вона має бути готовою і для того, щоб доглядати хворого, прикутого до ліжка, щоб, почувши серед темної ночі стогін самотньої людини, прийти їй на допомогу без будь-якого стороннього заклику – просто по велінню свого серця. Вона повинна бути люблячим, щирим, турботливим сином своєї рідної матері – без цього вона не має морального права називатися людиною, вона повинна читати людську душу, вміти побачити, зрозуміти розумом і серцем горе, сум, хвилювання свого співвітчизника, прийти на допомогу».

Творення себе в собі – результат найвищого напруження духовних сил людини. Це і є життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво.

В основі педагогічних досліджень – дитина зі своїми природними здібностями, потребами, можливостями, бажаннями, нахилами до певного виду діяльності, у чому більш талановита, творча, свідома власного вибору.

Всі діти різні. Одні приходять до школи, щоб з максимальною користю прожити 11 років у радості від спілкування з учителями й однолітками, інші просто приходять… І нам, кожному суб’єкту навчально-виховного процесу, знову і знову треба пробуджувати у вихованців їхні природні здібностіі потребу навчання, розвивати у них уміння і навички, сприяти вдосконаленню і самовдосконаленню дитячого «Я», створювати і стимулювати їхній творчий успіх.

Особливої актуальності для розвитку позитивної мотивації набувають рекомендації В. О. Сухомлинського щодо гуманізації навчального спілкування, збереження емоційного і фізичного благополуччя дітей, розкриття можливостей «лікувальної педагогіки»: «Навчання – не механічне перекладання знань з голови вчителя у голову дитини, а складні моральні стосунки, у яких провідною, визначальною рисою є виховання почуття честі, гідності і на цій основі бажання бути гарним».




Криволапова Любов Іванівна, вчитель початкових класів Бандурівської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів







Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка