Матеріали міжнародної науково-практичної конференції



Сторінка6/11
Дата конвертації23.10.2017
Розмір2.25 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Замула А.Ю. аспірантка

Інститут міжнародних відносин

Національний авіаційний університет
Проблеми визначення теророгенності тортур «владної природи» як фактору порушення прав народу та соціальної етнічної групи
Застосування тортур (катувань) суворо заборонено міжнародним законодавством. Незважаючи на це, за оцінками правозахисної організації Amnesty International, за останні роки застосування тортур було зафіксовано в 150-ти країнах світу, в тому числі у цілком благополучних і демократичних.

За даними експертів Всесвітньої організації проти тортур досі не існує точно визначених кордонів між жорстоким поводженням і тортурами. Це своєрідна "сіра" зона міжнародного і національних законодавств, яка, фактично, дозволяє негуманно поводитися з заарештованими. [1, с. 155].

Першим міжнародним документом, що заборонив застосування тортур, стала Всесвітня Декларація прав людини, прийнята в 1948 році. Женевська конвенція (1949 рік) забороняє катування, а також жорстоке і принизливе поводження з будь-якою людиною, що потрапила в полон. У 1984 році ООН прийняла особливу Конвенцію проти катувань та інших видів жорстокого і негуманного поводження з ув'язненими, до якої нині приєдналися 127 країн світу. У США Восьма поправка до Конституції забороняє "жорстоке і незвичайне покарання", що американські суди зазвичай трактують як конституційну заборону на використання тортур. Відповідно до законодавства США, інформація, отримана під загрозою фізичного впливу, негуманного поводження або тортур, не може використовуватися під час судового процесу для доказу провини. Додатково, слідчі, які застосовують цю тактику, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.

Порушення заборони на застосування катувань не може бути юридично виправдано навіть при екстраординарних обставинах. Міжнародні закони передбачають, що держава, громадяни якої звинувачуються в застосуванні тортур, повинні бути покарані саме цією державою. При цьому, згідно з міжнародним законодавством, держава може бути притягнута до відповідальності не тільки в тому разі, якщо її офіційні особи застосовували тортури за наказом вищого керівництва, але і в тому випадку, якщо ці люди діяли за власною ініціативою, але держава залишалася бездіяльною. Наприклад, влада не зробила ніяких кроків, щоб перешкодити застосуванню тортур або не залучила винних у вчиненні таких злочинів до відповідальності [2, с. 118 -124].

До 20 століття тортури вважалися легітимним засобом отримання свідчень від підозрюваних у скоєнні злочинів. Першою країною світу, яка заборонила застосування тортур була Франція - це рішення було прийнято на початку Великої Французької революції. Втім, заборона ніколи реально не дотримувалася. У масовому порядку тортури застосовувалися і застосовуються в державах, де існують тоталітарні й авторитарні режими. Однак і в демократичних країнах періодично проходять судові процеси над співробітниками правоохоронних органів, які застосовували тортури. Як правило, подібні злочини ретельно приховуються: наприклад, в 2002 році в Німеччині поліцейські побили до смерті арештованого.

За даними американської письменниці Джин Келлевей \ Jean Kellaway, автора книги "Історія тортур і страт" \ The History of Torture and Execution: From Early Civilization through Medieval Times to the Present, в 1955-1962-і роки Франція вела антипартизанські війни в Алжирі і в масовому порядку використовувала тортури, вважаючи їх життєво необхідними для отримання розвідувальної інформації. Британські військові в ті ж роки застосовували тортури на Кіпрі і в Ємені (до того, як ці країни здобули незалежність від британської корони). Аналогічні методи застосовували американці під час війни у В'єтнамі. Професор Генрі Шу \ Henry Shue, фахівець з міжнародного права, вважає, що використання будь-якого роду катувань слід негайно і жорстко припиняти, інакше наслідки будуть украй важкими. Він досліджував історію війни в Алжирі і виявив, що спочатку французька влада дозволяла використовувати тортури при допитах лише як крайній і екстраординарний захід. Однак після того, як тортури почали застосовувати, винятковий захід перетворився в повсякденну практику. Г. Шу порівнює це явище з раком - варто з'явитися одній раковій клітині, як з'являються інші, і здорові тканини організму перероджуються [3, с. 28].

У 1970-ті роки стали надбанням гласності аналогічні методи, що застосовувалися британськими спецслужбами під час допитів активістів Ірландської Республіканської армії. У 1978 році Європейський Суд з Прав Людини \ European Court of Human Rights виніс вердикт, згідно з яким британські спецслужби були звинувачені в застосуванні негуманних і принизливих методів допиту, проте слово "тортури" не було використано. У 1970-і роки повідомлялося про застосування тортур в ізраїльських в'язницях, де утримувалися палестинські ув'язнені, звинувачені в зв'язках з терористами. У 1987 році Ізраїль сформував спеціальну комісію, яка вивчила це питання, згідно з яким допускалося застосування "обмеженого фізичного тиску". Під цим, зокрема, малося на увазі позбавлення сну, доступу до денного світла, примус ув’язненого до перебування в незручному положенні, словесні погрози і т.д. Багато держав-союзниць США постійно застосовують тортури. Міжнародні правозахисні організації називають в числі таких держав, наприклад, Саудівську Аравію і Єгипет, хоча формально тортури в цих країнах заборонені, як не відповідні духу і приписам ісламського права [4, с. 242].

У 2002 році газета Washington Post повідомила, що агенти ЦРУ \ CIA, побажавши зберегти анонімність, розповіли про те, що для допиту осіб, підозрюваних у тероризмі, вони постійно використовували метод "stress and duress" (приблизний переклад - "стрес і тиск"). Це передбачало, що агенти ЦРУ і співробітники військової розвідки били заарештованих, які не бажали давати свідчення, примушували їх довгий час перебувати в маленьких приміщеннях, де немає можливості витягнутися на весь зріст, заклеювали їм рот липкою стрічкою, позбавляли сну і т.д. Тоді Адміністрація США категорично відкидала звинувачення, що тортури застосовувалися [5, с. 47 - 49].

Світовий тероризм на межі десятиліть перетворився на загальнолюдське лихо, що не знає кордонів. Він становить одну із найбільш серйозних загроз для міжнародного миру і безпеки, є головною загрозою фундаментальним правам людини. Протистояти цій загрозі можливо лише об'єднавшись.

Необхідно підтримувати зусилля урядів всіх країн, всієї світової громадськості в протидії тероризму в усіх його проявах, та забезпеченні невідворотності покарання терористів у будь-якій країні, у будь-якій точці земної кулі. Але цього замало. Щоб запобігти тероризму, викорінити його джерела, треба детально розібратися з причинами, які його породжують, і зрозуміти анатомію цього страшного виклику сучасності [6, с. 46 - 63].

Таким чином, сьогодні дедалі більше країн зазнають широкомасштабних терористичних актів з масовими наслідками у вигляді людських жертв.

Організацією Об'єднаних Націй з приводу боротьби з тероризмом послідовно було прийнято 13 конвенцій, що становлять ґрунтовну нормативно-правову базу для організації боротьби з проявами тероризму. Більшістю країн прийнято відповідне національне законодавство. Так само і Україна здійснила ці кроки, але при цьому не має єдиного концептуального підходу до визначення тероризму як загального поняття, так і зокрема - міжнародного тероризму. Це суттєво знижує ефективність боротьби з цим лихом і створює безліч правових колізій.

Література


  1. Шевчук С. Судовий захист прав людини: Практика Європейського Суду з прав людини у контексті західної правової традиції. – 2 - е вид., випр., доп. – К.: Реферат, 2007. – 848 с.

  2. Крикунова А.А. Защита социальных прав человека Европейским судом по правам человека / А. А. Крикунова // Вестник Московского городского педагогического университета. Серия: Юридические науки. – 2010. – № 2. – С. 118 - 124.

  3. Борисова-Жарова В. Г. Международно-правовые основы обеспечения права человека на здоровье: автореф. дис. … канд. юрид. наук / В. Г. Борисова-Жарова. – М., 2008. – С. 28.

  4. Уорбрик К. Расширение прав охраняемых Европейской Конвенцией по правам человека // Советский ежегодник международного права. СПб., 1992. – С. 242.

  5. Хорос В. “Крона”, “корни” и “климат” терроризма // Миров. экономика и междунар. отношения. - 2002. - № 3. - С. 47-49.

  6. Змеевский А., Гарабрин В. Терроризм. Нужны скоординированные усилия мирового сообщества // Международная жизнь. – 1996. - № 4. – С. 46 - 63.


Кельбас Н.С.

аспірантка кафедри міжнародного права

Інституту міжнародних відносин

Національного авіаційного університету


Проблеми ефективного міжнародно-правового врегулювання криміногенних та теророгенних детермінантів тероризму в умовах глобалізації
Однією із суттєвих умов розповсюдження тероризму та організованої злочинності є розширення та поглиблення усіх форм інтеракції, особливо в умовах глобалізації, де існує менше можливостей для контролю. Серед науковців, які досліджували різні аспекти комплексу причин та обставин, які можуть зумовлювати тероризм необхідно назвати визнаних фахівців з міжнародного права як Н.А. Зелінська, В.Ф. Антипенко, кримінологів В.В. Лунєєва, В.М Кудрявцева, Ю.М. Антоняна, економістів Дж. Стігліца, Е. Азроянца, Дж. Сакса, Г.-П. Мартіна, Х. Шуманна, соціологів І. Валлерстайна, С. Хантінгтона, А. Этціоні. Констатуючи негативний динамізм міжнародної злочинності, вони вважають, що наслідки збільшення розриву між найбагатшими і найбіднішими державами статистично підтверджують неспроможність всіляких обіцянок справедливості у наданні допомоги країнам, що розвиваються й призведуть до ескалації та значного росту насилля і тероризму [12]. На думку представників Worldwatch, головними джерелами тероризму є бідність, безробіття та безвихідь серед молоді у ряді бідних країн, а також політика тих держав, які вдаються до використання військової сили для врегулювання різного роду конфліктів та суперечок [10]. Виходячи з вищевказаного зазначаємо, що соціально-економічна диференціація, яка має тенденцію до зростання, призведе до швидкого розширення економічної прірви між країнами та поглиблення соціальної напруженості. Якщо проаналізувати реальні кроки які здійснює міжнародне співтовариство у даному напрямі, перш за все необхідно зазначити, що співтовариство всіляко намагається замовчати існування будь-яких проблем, про що пише Роберт Д. Каплан, американський фахівець з дослідження проблем «третього світу» [11, c. 54].

Таким чином, тероризм являє собою насильницьке протиборство, пов'язане з національним і/або міжнародним конфліктом, яке поряд з нанесенням шкоди державі, зазіхає на міжнародну безпеку й світопорядок і грунтується на різниці політичних, економічних, етнотериторіальних та культурних інтересів груп держав, держав, народів, націй, соціальних груп і рухів, за умови використання хоча б однієї із сторін терористичних актів, як способу впливу на супротивника для досягнення політичних цілей [2, с. 114]. Використовуючи ці дані, зі всією очевидністю слід враховувати те, що негативні глобальні фактори надають криміногенного впливу не на тероризм (адже вони по суті є його складовою), а на терористичну діяльність у її розумінні як діяльності з організації та проведення терористичних актів [3, с. 21].

Аналізуючи визначення глобалізації, було б неправильно говорити лише про економічну спрямованість глобалізації, адже це складний, багатогранний процес, що включає в себе безліч інших напрямів. Однак, на нашу думку, слід почати саме з розгляду криміногенних економічних факторів глобалізації до яких відносимо: існування ринку фінансових спекуляцій, тіньової економіки, на сьогоднішній день достатньо чітко простежується вторгнення ринку у соціальну та духовну сфери суспільства. Констатуємо той факт, що системоутворюючі суб'єкти глобалізації - ТНК все більше виходять з-під опіки національної юрисдикції. Таким чином, з плином часу, все більш видимою стає спрямованість дії міжнародного капіталу на демонтаж національного суверенітету країн-позичальників, здійснення жорсткого контролю за діями їхніх урядів, забезпечуючи відповідність проведеної ними політики інтересам іноземних "інвесторів". Найбільш яскравим прикладом є Аргентина та крах її економіки у 2002 році. З вище зазначеного, доцільним вважаємо розглянути пропозицію Н.І. Сенченко, який вказує на особисту відповідальність Міжнародного валютного фонду та Всесвітнього банку за ту бідність, яку фактично спровокували своєю політикою ці організації в країнах Азії, Латинської Америки, в Росії та Україні. Відповідною реакцією суспільства на такі криміногенні процеси стають національні конфлікти. Останім часом осередки таких конфліктів перетворюються у нетрадиційні війни, набуваючи характеру сурогату військових дій низької інтенсивності «low intensity war» [5, с. 374]. Таким чином, відповідна реакція на усі негативні процеси формується як суспільний протестний громадський рух, представлений різними групами та організаціями, характеризується активною участю в ньому представників різних верств суспільства розвинутих країн. І це усвідомлення несе у собі не тільки криміногенні, але й довготривалі умови теророгенності.

Наступною умовою, яка, значною мірою, сприяє вчиненню злочину, є нерівномірний міжнародний розподіл праці1 (акцентується увага на оптимальному використанні капіталу шляхом вільного його переміщення через кордони держав), прагнення до володіння та використання більшістю світових ресурсів певними країнами, споживацьке відношення до навколишньої природи, усе це призводить до певного напруження у міжнародних відносинах співтовариства та обертається у криміногенну складову, наслідком якої, зокрема, є нееквівалентний міжнародний обмін [8, с. 37-41]. У свою чергу це призводить до формування масового «суспільства споживання», гедонізму, духовного зубожіння людини [1, с.252]. Такий стан міжнародних відносин сприяє наростанню протиріч та опозиційного протистояння.

Таким чином, трансформація традиційної криміногенності у теророгенність відбувається тоді, коли суттєві об'єктивні суперечності та конфлікти роками, десятиліттями, а іноді й століттями ігноруються і не вирішуються іншою стороною і коли з боку ущемленої сторони знаходяться сили, які ініціюють насильницьке вирішення суперечностей [7, c. 655].

Доцільно буде зазначити, що сучасна злочинність не тільки залежить від ряду соціальних причин та умов, але й сама породжує нові антисуспільні акти, тобто відбувається процес самодетермінації [6, c. 149-150]. Загальна небезпека злочинності, зокрема тероризму, полягає у тому, що усі ці явища, діяння мають здатність перероджуватися в іншу злочинність, певним чином еволюціонувати, результатом чого може стати зміна суспільства, набуття ним інших характеристик, властивостей, які впливають, у свою чергу, на подальший розвиток усіх сфер людської життєдіяльності.

Суспільство із його протиріччями, проблемами, додаючи при цьому прорахунки соціального управління, породжує негативні соціальні відхилення незлочинного характеру, які в умовах недостатньої боротьби з ним здатні у взаємодії з іншими соціальними факторами обумовлювати злочинність, її розвиток [4, с. 238]. Цікавим у даному контексті є висловлювання Н.А. Зелінської з приводу того, що тероризм трансформувався в інструмент боротьби за переоблаштування світу [5, с. 374]. Дійсно новий стан злочинності обумовлює трансформацію суспільства у якісно новий стан, яке у свою чергу буде відтворювати злочинність та набуватиме нових характеристик.

Необхідно навести інші теророутворюючі фактори, зокрема доцільно розглянути правову складову криміногенних детермінантів. Однією з них та особливо теророгенною умовою є низька плідність боротьби із тероризмом. Детермінувати злочинність може також відсутність криміналізації діянь, які носять «легальний» за своєю формою характер, тобто не порушують норм міжнародного права. Певні діяння, з плином часу, можуть бути та потребують чіткішої та однозначної криміналізації оскільки становлять загрозу світопорядку. На нашу думку, слід притягати до кримінальної та міжнародно-правової відповідальності за ведення спекулятивних операцій на фінансових біржах, які, у свою чергу, сприяють відмиранню реального виробництва. У рамках вище зазначеного у якості прикладу можна навести план американського економіста Джеймса Тобіна. Його пропозиція стосувалася стягування з усіх угод з іноземною валютою податок в 1 відсоток. Перевага плану Дж. Тобіна для реальної економіки досить очевидна і полягає у тому, що масштаб спекуляцій радикально б зменшився, і зміна обмінних курсів більше відповідала б реальним економічним даним [9, c. 179-194]. Із наведенного вище, можна дійти висновку, що вибір способу злочинного посягання може бути продиктований саме умовами, а не причинами.

Проаналізувавши зв'язок тероризму і законною боротьбою народів, включаючи збройну боротьбу проти іноземної окупації, агресії, колоніалізму й гегемонії, яка націлена на звільнення й самовизначення відповідно до принципів міжнародного права, можна дійти висновку, що більшість національно-визвольних рухів вдаються до використання терористичних методів дій. Це питання набуло особливої ​​гостроти й непримиримості серед міжнародної спільноти. Констатація такого зв'язку не може мати своїм наслідком спробу заборонити боротьбу націй і народів за політичну, соціальну, національну справедливість, яка, за певних умов, може вилитись у ескалацію радикалізму, екстремізму, насильства і тероризму. Таким різночитанням можна було б й не надавати великого значення, якби вони не були особливо криміногенними і теророгенними.

Досліджуючи питання стосовно криміногенних детермінантів тероризму, можна дійти висновку про те, що глобалізація, несе у собі істотні умови для розростання злочинності, в тому числі транснаціональної, організованої й терористичної. Зростаючий міжнародний тероризм є складовою частиною глобалізації, її наслідком.

Фінансові потрясіння та інші криміногенні явища в умовах глобалізації провокують політичні, соціальні та економічні кризи, а останні детермінують криміногенність обстановки у окремих країнах та у світі. В умовах зміни сучасних суспільних відносин, під час глобалізації допущені принципові прорахунки і одним із векторів стала легалізація суспільно небезпечної економічної і корупційної злочинної діяльності, легалізація кримінальних капіталів. Така оцінка процесів у світовій економіці, які впливають на ескалацію тероризму, потрібна заради того, щоб на основі їх виробити вже юридичні механізми, які, у свою чергу, сприяли б зниженню конфліктності та зменшенню терористичної загрози. До того ж, необхідно впровадити відповідальність за міжнародний злочин тероризму, яка має охоплювати правовим впливом і тих, хто спровокував криміногенну обстановку, створивши умови для скоєння міжнародного злочину. Таким чином, однією із вагомих прогалин міжнародного права є відсутність впливу на комплекс детермінантів, що продукують тероризм.

Підводячи підсумок слід зазначити про існуючу кризу світосистеми, на основі виконаного кримінологічного аналізу, можна дійти висновку про антагоністичний характер джерел посилення криміналізації суспільних відносин та ескалацію розвитку організованої злочинності, тероризму, які здійснюють все більший вплив на зміну суспільства.

Виходячи з вищевикладеного, ефективність міжнародно-правового врегулювання криміногенних і теророгенних детермінантів можна сформулювати ґрунтуючись на висновках кримінологів стосовно взаємозв’язку стану певного суспільства, соціальних явищ та процесів із злочинністю. Встановлюючи таку залежність зміни між злочинністю та зазначеними явищами, процесами вона допомогає виявити причинні комплекси. Таким чином, існуватиме можливість криміналізації діяннь, які утворюють первинну, головну продуковану глобалізованою світосистемою криміногенність.

Література




  1. Aзроянц Е.А. Глобализация: катастрофа или путь к развитию? Современные тенденции мирового развития и политические амбиции. - М.: Издательский дом «Новый век», 2002. - 416 с.

  2. Антипенко В.Ф Борьба с современным терроризмом. Международно-правовые подходы – Институт государства и права им. В.М. Корецкого, - К. – ЮНОНА – М, 2002. – 723 с.

  3. Международное антитеррористическое право: концептуальное видение отрасли / В. Ф. Антипенко: Международные чтения имени профессора П.Є. Казанского: Международная конференция (Одесса, 21-22 октября 2011 г.) / Центр международного права и правосудия. - Одесса: Феникс, 2011. - 714 с.

  4. Долгова А.И. Криминология: Учебник для вузов / Под общ. ред. д. ю. н., проф. А. И. Долгова. - 3-е изд, перераб. и доп. - М.: Норма, 2007. - 912 с.

  5. Зелинская Н.А. Международные преступления и международная преступность / Н.А. Зелинская – Одесса: Юридическая литература, 2006. – 568 с.

  6. Кудрявцев В.Н. Криминология. -/ Под. ред. Кудрявцев В.Н., Эминов В.Е. - 4-е изд, перераб. и доп. - М.: Норма, 2009. - 800 с.

  7. Лунеев В.В. Преступность ХХ века: мировые, региональные и российские тенденции. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: Волтерс Клувер, 2005. - 912 с.

  8. Лунеев В.В. Эпоха глобализации и преступность / В.В. Лунеев. – М.: Норма, 2007. – 272 с.

  9. Мартин Г.П., Шуманн Х. Западня глобализации: Атака на процветание и демократию (Пер. с нем.). М.: Изд. Дом “Альпина”, 2001. - 335 с.

  10. Сайт «NewsInfo» национальной информационной группы. - Режим доступа: http://www.newsinfo.ru/articles/2003-05-23/item/507718

  11. Robert D. Kaplan, Die kommende Anarchie in: Lettre, Fruhjahr, 1996, S. 54

  12. UNDP-Bericht 1994; UN-Forschungsinstitut fur soziale Entwicklung (States of Disarray 1995).


Короткий Т.Р.

к.ю.н., доцент

Национальный университет «Одесская юридическая академия»,

докторант, доцент кафедры

международного права и международных отношений
Проблемы эффективности международно-правового механизма охраны морской среды
Проблема эффективности международного права является частью общей проблемы эффективности нормативного воздействия на международные отношения. Поэтому необходимо, с одной стороны, рассматривать международное право как один из видов регулирующего воздействия на международные отношения, и особенности его взаимодействия с иными нормативными регуляторами международных отношений в контексте эффективности их воздействия, с учетом совместного кумулятивного эффекта от такого воздействия, а с другой – подходить к проблеме эффективности международного права как особого феномена, с позиций как общей проблемы эффективности права, так и особенностей эффективности международного права как специфической системы.

При этом необходимо говорить о многоуровневом характере факторов, влияющих на эффективность международного права, в вертикальном разрезе, начиная от эффективности норм международного права и заканчивая эффективностью функционирования международного права в целом, и на горизонтальном уровне, говоря об эффективности отдельных отраслей и институтов международного права. Оценивая эффективность международно-правовой системы необходимо исследовать вклад и лимитирующее влияние каждого из компонентов – нормативного, оценка эффективности которого наиболее часто становится объектом исследований, институционального, иплементационного и идеологического.

Важным и необходимым является оценка эффективности заключительной стадии международно-правового регулирования – реализации норм международного права, и в этом аспекте необходима оценка эффективности как международно-правового механизма реализации международного права, так и внутригосударственного механизма реализации норм международного права. Не менее значимым является оценка эффективности реализации различных международных норм – договорных, обычных, норм «мягкого права».

Это далеко не все грани проблемы эффективности международного права, которая, однако, может и должна быть рассмотрена под различными углами и на разных уровнях – общетеоретическом, отраслевом, и прикладном.

Проблема эффек­тивности права – это прежде всего проблема эффективнос­ти правовых норм [1, 65]. Применительно к международному праву речь должна идти об эффективности норм международного права, эффективности международных договоров. При этом, самостоятельным предметом изучения могут быть также эффективность международного права в целом, или отдельных его отраслей и институтов [2, 5;10].

Результативность такого исследования зависит от четкого определения его объекта и границ, поэтому, во-первых, мы ограничимся отраслевым подходом, избрав предметом исследования эффективность регулирующего воздействия международного права охраны морской среды [3]. Во-вторых, мы считаем необходимым, в отличие от традиционного подхода к эффективности международно-правовых норм, говорить об эффективности всего международно-правового механизма регулирования в рамках определенной предметной сферы, в нашем случае охраны морской среды, понимая под которым как нормы, так институциональные механизмы, обеспечивающие в своей совокупности реализацию норм международного права. В-третьих, первоначальным этапом является выработка методологии дальнейшего научного исследования.

Исследование эффективности международно-правового механизма охраны морской среды как комплексной проблемы базируется на следующих методологических постулатах.

1) Изучение как эффективности правотворческого процесса, так и эффективности реализации норм в указанной предметной сфере.

2) Системности, анализе эффективности системы норм, направленных на урегулирование определенных отношений. Важно учитывать их взаимодействие и взаимовлияние, так как анализ одной или нескольких норм, а зачастую одного международно-правового акта может не дать объективной картины степени эффективности правового воздействия в определенной сфере.

3) Необходимо учитывать наличие, качество и эффективность правообеспечительных актов, соответствующие международные и внутригосударственные механизмы реализации норм международного права.

4) Существует потребность широкого, комплексного подхода к изучению эффективности международно-правовых норм, что предполагает включение в сферу исследования всех существенных компонентов, характеризующих качество (совершенство) нормы права, ее действие и реализацию.

5) Необходимо учитывать степень эффективности реализации не только собственно норм, но и иных элементов механизма реализции международно-правовых норм – институционального, контрольних механизмов, международного правосознания и т.п. Ведь эффективность действия правовой нормы можно определить исходя из анализа всей совокупности факторов, которые влияют на эффективность нормы как на стадии правотворчества, так и на стадии правореализации.

6) Следует дифференцировать факторы, являющиеся внешними по отношению к правовой норме, и рассматривать их как таковые, и факторы, обязанные своим возникновением международно-правовому воздействию – фактически, определяющие соответствующий правовой режим – международный контроль, международно-правовые гарантии, правообеспечительные акты, в совокупности обеспечивающие реализацию правовых норм.

Важное значение имеет разработка критериев оценки эффективности норм международного права и адаптация их к оценке эффективности норм международного права в отдельных сферах международно-правового регулирования.

В теории права под эффективностью правовых норм понимают способность с наименьшими издержками воздействовать положительно на общественные отношения и на установки их участников в заданном направлении при тех социальных условиях, которые реально существуют в период их действия [4, 26]. При этом, следует различать социальную ценность нормы, связанную не только с конкретной, имманентно присущей ей правовой целью, а с широкой социальной целью правовой нормы, что выражается главным образом в ее способности отражать объективные общественные потребности и содействовать их достижению [4, 30-31].

Л. Х. Мингазов определяет эффективность норм международного права как социальную результативность их действия, как достижение максимально близкого к намеченному в цели нормы социально-полезного регулятивного воздействия на субъектов международных отношений. По мнению ученого, понятие эффективности включает в свое содержание разноплановые явления: социальную реальность, в которой воплотился результат действия правовых норм, и содержание самих норм. При этом реальная же их эффективность действия должна определяться на основе непосредственных социальных целей действия норм международного права [2, 11-12].

М. А. Медведева указывает, что эффективность международно-правовых актов определяется степенью изменения поведения его адресата, решением экологической проблемы и экономической эффективностью, в результате чего достигается цель международно-правового регулирования [5, 159].

Таким образом, эффективность механизма охраны морской среды это отражение их действенности и результативности по достижению максимального регулятивного воздействия на международные отношения, направленные на сохранение и защиту морской среды и определенного экологического результата такого воздействия.

Исходя из того, что цели международных договоров, традиционно формулируются в их преамбулах, и с учетом того, что Конвенция ООН по морскому праву, 1982 г. является основополагающим универсальным договором, устанавливающим основы правопорядка в Мировом океане, можно интерпретировать цели Конвенции как цели всего международного морского права, а именно установить правовой режим для морей и океанов, который способствовал бы международным сообщениям и содействовал бы использованию морей и океанов в мирных целях, справедливому и эффективному использованию их ресурсов, сохранению их живых ресурсов, изучению, защите и сохранению морской среды.

Таким образом, общей юридической целью норм международного права охраны морской среды является закрепление правового режима, который обеспечит защиту и сохранение морской среды, что, собственно и является общей юридической целью норм этого института. Поэтому, в общем, анализ эффективности международно-правового механизма охраны морской среды можно проводить с учетом степени достижения этой цели, например создание механизмов контроля государства порта.

Фактическое достижение защиты и сохранения морской среды является социальной целью этой комплексной подотрасли международного права. Критериями ее оценки могут быть анализ абсолютного уровня загрязнения и динамики его снижения (стабилизации), сравнение уровня загрязнения морской среды в динамике с момента принятия соответствующих конвенций (с учетом изменений в количестве судов, количестве аварийных происшествий, объемов разливов нефти и т.п.).
Литература
1. Черниченко С. В. Теория международного права. В 2-х томах. Том 1: Современные теоретические проблемы. – М.: Издательство «НИМП», 1999.

2. Мингазов Л. Х. Эффективность норм международного права : теоретические проблемы: автореф. дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.10 / Л. Х. Мингазов; Министерство образования РФ. Казанский государственный университет. – Казань, 2000.



3. Короткий Т.Р. Міжнародне право охорони морського середовища як підгалузь міжнародного права навколишнього середовища // Держава і право: Зб. наук. праць. – К.: Iн-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2011. – Вип. 54. – Юрид. і політ. науки. – С. 534-542.

4. Фаткуллин Ф. Н. Социальная ценность и эффективность правовой нормы / Ф. Н. Фаткуллин, Л. Д. Чулюкин. – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1977.

5. Медведєва М. Проблема ефективності міжнародно-правових норм у галузі охорони навколишнього середовища / М. Медведєва // Публічне право. – 2012. – № 4 (8). – С. 158-166.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка