Матеріали міжнародної науково-практичної конференції



Сторінка11/11
Дата конвертації23.10.2017
Розмір2.25 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Яцухненко Є.С.

аспірант кафедри міжнародного права

Інститут міжнародних відносин

Національний авіаційний університет


Концепція світової лісової екосистеми у сучасному міжнародному праві
Необхідність захисту світових лісів прямо або опосередковано визнається багатьма нормативно-правовими джерелами сучасного міжнародного публічного права, такими, як Конвенція про охорону біологічного різноманіття (Стаття 8), Рамкова Конвенція ООН про кліматичні зміни (Преамбула) та Кіотський протокол до неї (стаття 6), Конвенція про боротьбу з посухою та/або опустелюванням (частина (е), стаття 1). Про важливість захисту лісів говорять також окремі джерела так званого «м’якого права», головним серед яких виступає «Заява про принципи у відношенні лісів», прийнята у 1992 році на конференції в Ріо-де-Жанейро, що носить юридично незобов’язуючий характер. Питання нормативно-правового регулювання збереження, відновлення, захисту та використання світових лісів також є об’єктом широкої дискусії в рамках регіональних інтеграційних процесів. Однією із платформ для проведення цієї дискусії на панєвропейському рівні виступає Міністерська конференція з питань захисту лісів в Європі, започаткована у 1993 році. [4, c. 6] На рівні Європейського Союзу розробляється Лісова стратегія ЄС. [4, c. 6]

У той же час, всі нормативно-правові джерела, які певним чином наголошують на необхідності захисту лісів, не містять чіткого визначення лісу. [4, c. 10] Відсутнє воно також і в «Заяві про принципи у відношенні лісів». Дане становище об’єктивно зменшує ефективність будь-яких правових норм, спрямованих на захист світових лісів, оскільки немає чіткого визначення об’єкту, з приводу якого виникають правовідносини, на врегулювання яких спрямовані вище вказані норми. Очевидно, що саме наявність чіткого визначення лісу дозволяє визначити, коли саме виникають правовідносини з його використання, охорони, захисту та відновлення.

Для вирішення вищезазначених питань, міжнародне право, як правило, послуговується, визначенням лісів, розробленим Продовольчою та сільськогосподарською організацією ООН (далі – ФАО): «Ліси являють собою земельну ділянку Землі із зімкнутістю крон, що перевищує 10% (або 20% для розвинутих країн) та площею 0.5 гектара (га). Дерева мають бути здатні досягти висоту не менше 5 метрів на етапі зрілості. Ділянка може складатися або із закритих лісових формацій з різними поверхами дерев та підліском, що покривають переважну частину ґрунту, або відкриті лісові формації із неперервним вегетаційним покривом, в якому зімкнутість крон перевищує 10%. Природний деревний молодняк та всі плантації,створені для цілей лісового господарства, які мають досягти висоти 5 м та зімкнутості крон не менше 10 % також відносяться до лісів, оскільки зазвичай складають частину лісових земель, що тимчасово не відповідає цим стандартам через втручання людини або дію природних факторів, але яка має із часом перетворитися на ліс». [6, c. 15]

Дане визначення дозволяє частково вирішити вищезазначені питання виникнення та припинення правовідносин щодо захисту лісів. У той же час, очевидним є те, що воно розглядає ліс у першу чергу як економічний ресурс, не роблячи різниці між первісними лісовими екосистемами, лісами, наближеними до первісних, порушеними експлуатаційними лісами та лісопосадками. Переважно саме це визначення використовується ООН при оцінці світових лісових екосистем. Саме ним керується також і Міністерська конференція з питань захисту лісів в Європі. [4, c. 7] Фактично, це визначення дозволяє віднести до лісів експлуатаційні монокультурні деревостани, не здатні протистояти впливу негативних явищ навколишнього середовища та виконувати ряд екологічних функцій. Саме через це створюється ситуація, коли площа лісів бореального поясу неначебто збільшується, але у той же час відбувається погіршення їх стану та якості, що залишається поза увагою міжнародного співтовариства.

Визначення ФАО, фактично, розглядає рослинність, яка складає ліс, окремо від ґрунту, видів тварин, що його населяють, атмосфери, гідросфери, ґрунту та інших елементів, з якими ця рослинність безперервно вступає в складні та різнопланові зв’язки. Без участі всіх цих елементів неможливе існування лісової екосистеми.

Вищезазначені екологічні функції, які виконують лісові екосистеми, набагато важливіші за їх економічне використання. Причому здатність лісів здійснювати ці функції прямо залежить від ступеня наближеності їх до первісних. Останні дослідження російських, німецьких, американських фахівців показують, що лісові екосистеми відповідальні за утворення та розподілення опадів над внутрішніми районами континентів за рахунок створення потужної випаровувальної сили та, відповідно, конденсації, що перевищує за своїми масштабами відповідні процеси над океанами. Це зумовлює падіння тиску атмосферного повітря над континентом та викликає активний потік вологого повітря з океанів у зазначену зону конденсації. [1, c.12-15] Доведено, що більша частина дощових крапель, які утворюються щодня в світі, виникають за рахунок наявності дрібних електрично заряджених частинок (кришталів солі, пилку тощо), якими повітря збагачують рослини, грибки та мікроорганізми, у взаємодії яких виникає лісова екосистема [2]. Лісові екосистеми здатні регулювати режим опадів також і в регіонах, які значно віддалені від їх місця розташування. Наприклад, дощові ліси, що ростуть у басейнах річок Конго та Амазонки формують опади у Мексиці та на Середньому Заході США. [3] Крім цього, первісні лісові екосистеми ефективно регулюють парниковий ефект, змінюючи концентрацію основних парникових газів в атмосфері (перше місце серед яких займає водяний пар, а друге – двоокис вуглецю). Кожна жива клітина лісової екосистеми повсякчас реагує на будь-які зміни основних параметрів навколишнього середовища та вживає заходів для їх повернення на найбільш сприятливий для існування життя рівень. [1, c. 6-15] Треба зазначити, що виконувати всі ці функції здатна лише непорушена або малопорушена лісова екосистема. Пошкоджені експлуатаційні ліси спрямовують основні свої ресурси на самовідновлення, унаслідок чого потерпає їх здатність до регулювання навколишнього середовища. Це призводить до опустелювання та посухи в одних районах та виникнення повеней та ураганів в інших. Місцевості стають менш придатними до проживання людей. [1, c. 5]

З огляду на все вище сказане, міжнародне право навколишнього середовища потребує вироблення та закріплення чіткого визначення лісу саме як екосистеми. Таке визначення має міститися у загальнообов’язковій конвенції з охорони світових лісових екосистем, на необхідності прийняття якої наголошує, зокрема, німецька дослідниця Беате Шульте цу Зодінген. [5, c. 486]

Можна запропонувати наступне визначення лісу як екосистеми:

«Ліс являє собою складну екосистему із високою концентрацією деревної рослинності,, яка складається із численних представників живої природи, а також із ґрунту, атмосферного повітря та джерел води, з яких вона отримує необхідну для її існування вологу, критичним для існування якої є повноцінний розвиток та активна взаємодія усіх перелічених компонентів; яка повсякчас впливає на оточуюче її середовище, роблячи його максимально сприятливим для свого існування; що виконує численні незамінні екологічні функції, визначальні для існування усього живого на землі та являє собою квінтесенцію біологічного життя у найвищому ступені його концентрації та розвитку; яка, у той же час, є джерелом численних продуктів, важливих для господарської діяльності людини, процес видобування та отримання яких веде до її деградації, а, відтак, суперечить екологічним потребам людства та усього живого, через що виникають численні правовідносини із раціонального використання, охорони, захисту та відтворення лісу, що потребують правового регулювання».

Таке визначення здатне сприяти досягненню цілей сталого розвитку та підтриманню гармонійних взаємовідносин між людством та планетарною екосистемою, що дозволить забезпечити стабільні кліматичні умови на планеті, тим самим сприяючи досягненню цілей Рамкової Конвенції ООН з кліматичних змін та Конвенції з боротьби з опустелюванням.


Література
1. В. Г. Горшков, А. М. Макарьева. Биотический насос атмосферной влаги, его связь с глобальной атмосферной циркуляцией и значение для круговорота воды на суше / В. Г. Горшков, А. М. Макарьева. – Препринт № 2655, Петербургский институт ядерной физики, Гатчина. – 2006 – 49 с.

2. Cristopher Schrader. Wie der Wald Regen organisiert // Von Christopher Schrader. – Sьddeutsche Zeitung. – 07.09.2012. – http://www.sueddeutsche.de.

3. Tropische Abholzung beeinfluЯt US Klima // Durch Mike Bettwy. –20 September 2005. – http://de.mongabay.com/news/2005/0919-nasa.html.

4. Grьnbuch: Waldschutz und Waldinformation: Vorbereitung der Wдlder auf den Klimawandel. – Brьssel, den 1.3.2010 KOM(2010)66 endgьltig.

5. Beate Schulte zu Sodingen. Der vцlkerrechtliche Schutz der Wдlder: Nationale Souverдnitдt, multilaterale Schutzkonzepte und unilaterale Regelungsansдtze// Beate Schulte zu Sodingen. – Springer Verlag. – Berlin, 2002 – s. 574.

6. Choosing a forest definition for the clean development mechanism // Till Neeff, Heiner von Luepke, Dieter Schoene. – Forests and Climate Change Working Paper 4. – FAO, 2006.

Наукове видання

ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОСТІ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

Матеріали

міжнародної науково-практичної конференції

29 березня 2013 року

За загальною редакцією к.ю.н., доцента В.Н. Кубальського

Доповіді подаються в авторській редакції

Підп. до друку 10.07.2013. Формат 60 × 84/16

Папір офс. Гарнітура Times. Друк офс.

Обл.-вид. арк. 6,3. Ум. друк.арк. 6,25. Наклад 100 прим.


Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України

01160, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.



1 Суть нерівномірності полягає у тому, що спрямовані прагненням до максимального прибутку, світові заощадження завжди направлені туди, де їх можна використовувати щонайкраще, тобто де вони приноситимуть найвищі доходи при мінімальних витратах на оплату праці.

2 В доктрине международного права используется различные дефиниции, обозначающие иногда равнозначное явление: автономные (autonomous, autonomes), самодостаточные (self-contained, autosuffisant), специальные (special, spйciaux), целевые (objective), функциональные (functional regime) режимы, что свидетельствует о потери единства научных подходов к международному праву. См.: Поєдинок О. Фрагментація міжнародного права: міф або реальність? / О. Поєдинок // Олександру Задорожньому – 50: статті та есе учнів і колег. – Одеса: Фенікс, 2010. – С. 110-121.

3 Исключением была международно-правовая регламентация карантинных средств и мероприятий во время эпидемий. Так начали создавать международные санитарные советы: в Танжере (1792–1914 гг.), Константинополе (1839–1914 гг.), Тегеране (1867– 1914 гг.), Александрии (1843–1938 гг.). Следующим этапом стало проведение 23 июля 1851 г. в Париже первой международной санитарной конференция при участии 12 государств, с задачей – разработка механизмов, при помощи которых можно было бы отслеживать возникновение эпидемий (холеры, чумы, желтой лихорадки), принимать меры по борьбе с ними, и предупреждать их распространение на европейские государства из Азии. При этом, те правила, которые будут разработаны, не должны были устанавливать барьеры в международной торговле. Следствием стало подписание Международной санитарной конвенции 1853 г., установившей систему санитарного и карантинного надзора в бассейне Средиземного моря для борьбы с чумой и холерой.

4 Устав Всемирной организации здравоохранения 1946 г., Алма-Атинская декларация по первичной медико-санитарной помощи 1978 г., Оттавская хартия защиты здоровья 1986 г., Всеобщая декларация о геноме человека и правах человека 1997 г., Всемирная декларация по здравоохранению 1998 г., Декларация о приверженности делу борьбы с ВИЧ/СПИДом 2001 г., Рамочная конвенция ВОЗ по борьбе против табака 2003 г., Международная декларация о генетических данных человека 2003 г., Декларация Организации Объединенных Наций о клонировании человека 2005 г., Международные медико-санитарные правила 2005 г. и др.

5 Всемирная организация здравоохранения и региональные бюро; Специальный докладчик по вопросу о праве каждого человека на наивысший достижимый уровень физического и психического здоровья в рамках Совета по правам человека ООН. В рамках Совета Европы: Руководящий комитет по биоэтике, Комиссия Европейской фармакопеи, Европейский директорат по качеству лекарственных средств для здравоохранения. В рамках Содружества Независимых Государств: Совет по сотрудничеству в области здравоохранения СНГ, Межгосударственная комиссия по стандартизации, регистрации и контролю качества лекарственных средств, изделий медицинского назначения и медицинской техники государств-участников СНГ и др.

6 Киценко Д.М. Міжнародно-правовий статус корінних народів. Дис. … канд. юрид. наук. К., 2003. С. 21.

7 См.: Мирзоев Ф.С. Принцип uti possidetis juris в современном международном праве: теория и практика. Дисс. … канд. юрид. наук. Баку, 2008. С. 91.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка