Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції



Сторінка9/17
Дата конвертації11.05.2018
Розмір3.69 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   17

СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ
Дмитрієв Є. Є.

ДВНЗ «Українська академія банківської справи НБУ», Україна
Особливістю управління ліквідністю в банківському секторі Європейского союзу є, по-перше, спрямованість діяльності центральних банків на вироблення єдиної монетарної політики під егідою Європейського центрального банку (ЄЦБ), по-друге, значна диференціація економік, що спричиняє відмінності у веденні банківського бізнесу в країнах членах, і, по-третє, саме в Європейському співтоваристві відбувається імплементація міжнародних норм банківництва в розрізі управління ліквідністю, що закріплюється у вимогах Базелю ІІІ.

Створення Європейського співтовариства потребувало більш тісної координації не тільки грошово-кредитної та валютної політики, але й узгодження та інтеграції в банківській сфері для вироблення колективного механізму валютного регулювання.

Що стосується інструментів управління ліквідністю у європейській банківській системі, то ЄЦБ виділяє наступні:


  • операції на відкритому ринку (open market operations);

  • постійно діючі механізми (standing facilities);

  • інструменти мінімального резервування для кредитних інституцій (minimum reserve requirements for credit institutions).

Операції на відкритому ринку відіграють значну роль у грошово-кредитній політиці та управлінні ліквідністю Євросистеми. Дані операції використовуються для управління процентними ставками, керуванням ситуації з ліквідністю (ліквідністю фінансування та ліквідністю ринку) та несуть інформативну функцію – сигналізуючи ринку про поточну монетарну політику. Що стосується цілей, регулярності та процедур, то операції на відкритому ринку можуть бути розділені на чотири категорії:

  • операції рефінансування (main refinancing operations);

  • довгострокові операції рефінансування (longer-term refinancing operations);

  • коригувальні операції або операції тонкого налаштування (fine-tuning operations);

  • структурні операції (structural operations).

Що стосується зворотних операцій, то вони є одними з базових інструментів у Євросистемі і можуть використовуватись для всіх категорій операцій, в той час як боргові сертифікати ЄЦБ (ECB debt certificates) можуть використовуватись для операцій структурного абсорбування (structural absorption operations). Структурні операції можуть також проводитися за допомогою прямих угод купівлі-продажу. У Євросистемі існують також два інші інструменти для проведення коригування на ринку: валютні свопи (foreign exchange swaps) та строкові депозити (collection of fixed-term deposits).

Відповідно до визначення, що дає ЄЦБ, під зворотніми операціями розуміються операції за яких центральний банк купує або продає активи на підставі угоди РЕПО або здійснює кредитні операції під заставу. Дані операції використовуються, здебільшого, як операції рефінансування та довгострокові операції рефінансування. Дослідники зазначають, що основними механізмами здійснення таких операцій у Єврозоні є:



  • застава пулу активів (pool-pledge technique), передбачається що активи, які використовуються банком контрагентом при здійсненні таких операцій, об’єднанні в пул та не пов’язані зі специфічною транзакцією. При таких операціях юридично право власності не переходить до заставодержателя, а активи лише блокуються на його користь;

  • РЕПО з прив’язкою до забезпечення (repo-earmarking), особливістю даного механізму є те, що активи, які використовуються прив’язані до конкретної операції. Переоцінка забезпечення здійснюється на щоденній основі, а вимога підтримки вартості забезпечення використовується лише, якщо ринкова вартість застави суттєво змінилась.



СТРАТЕГІЇ АКТИВІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ В РЕГІОНІ
Коленда Н. В., доц.

Східноєвропейський національний

університет імені Лесі Українки, Україна
Набір стратегій активізації соціального діалогу – це сукупність основних та допоміжних стратегій. Основна – включає 3 типи стратегій залежно від рівня узгодженості інтересів сторін соціального діалогу: для групи з низьким рівнем узгодженості інтересів сторін соціального діалогу пропонуємо стратегію формування узгодженості інтересів сторін; для групи з середнім рівнем – стратегію підтримки узгодженості інтересів сторін; для групи з високим рівнем – стратегію стабілізації та зміцнення досягнутих позицій. Стратегія формування узгодженості інтересів сторін передбачає стимулювання сторін до участі у соціальному діалозі шляхом посилення роботи органів соціального діалогу, широку пропаганду колективно-договірного регулювання, активізації інформаційної, навчальної роботи, проведення конференцій, засідань з питань соціального. Стратегія підтримки узгодженості інтересів сторін має на меті сприяння зростанню позитивних тенденцій взаємодії, співпраці між сторонами, закріплення досягнутих результатів шляхом укладання угод, договорів, спрямування зусиль сторін соціального діалогу на перехід до більш вищого ступеня узгодженості інтересів сторін. Стратегія стабілізації та зміцнення досягнутих позицій повинна забезпечити встановлення стабільного співробітництва між сторонами, зміцнення позицій узгодженості інтересів сторін, формування нових передумов у взаємодії між сторонами соціального діалогу для становлення стабільності в суспільстві, забезпечення добробуту населення, високого рівня відкритості, довіри між сторонами соціального діалогу.

Допоміжні стратегії активізації соціального діалогу в регіоні формуються для кожного рівня узгодження інтересів сторін. Отже, для сторони працівників пропонуємо такі типи допоміжних стратегій: для групи з низьким рівнем узгодженості інтересів сторін соціального діалогу пропонуємо наступальну стратегію; для групи з середнім рівнем – стратегію пошуку компромісу; для групи з високим рівнем – стратегію з нульовою сумою. Наступальна стратегія передбачає використання активних дій для покращення рівня узгодженості інтересів сторін соціального діалогу, в першу чергу, що стосується сторони працівників. В цьому випадку доцільно застосовувати радикальні методи впливу, включаючи мітинги, страйки. Стратегія пошуку компромісу передбачає пошук компромісних рішень, які б задовольняли інтереси двох сторін, а також не утискали інтереси третьої сторони у цій сфері. Стратегія з нульовою сумою застосовується у тих сферах діяльності, де рівень узгодженості інтересів сторін соціального діалогу є високим, проте працівники завжди прагнуть до покращення свого становища. Тому працівники на переговорний процес у ході соціального діалогу висуватимуть нові вимоги, які б покращили їхнє становище.

Для сторони роботодавців пропонуємо такі типи допоміжних стратегій: для групи з низьким рівнем узгодженості інтересів сторін соціального діалогу пропонуємо конфронтаційну стратегію; для групи з середнім рівнем – стратегію партнерських взаємовідносин; для групи з високим рівнем – стратегію завищених вимог. Конфронтаційна стратегія передбачає пошук консенсусу, де не виявиться тих, що виграли цілком, і тих, що програли: кожний з учасників зазнає певних втрат і має переваги щодо прийняття його позицій. При цьому всі сторони соціального діалогу діють так, щоб за мінімальних втрат «відвоювати» в іншої сторони якнайбільше. З цією метою вони намагаються знайти слабкі місця в позиції один одного. Також ця стратегія вимагає проведення взаємоузгоджених дій, спрямованих на зростання своїх позицій. Стратегія партнерських відносин доцільна для застосування у сферах економічної діяльності із середнім рівнем узгодження інтересів сторін соціального діалогу. При цьому сторони соціального діалогу проводять взаємовигідну співпрацю на партнерських засадах, враховуючи при цьому інтереси всіх сторін та надаючи при необхідності підтримку та допомогу один одному, щоб спільними зусиллями покращити свої позиції. Стратегія завищених вимог полягає в тому, щоб у процесі соціального діалогу забезпечити якнайкращу позицію для себе. Висунуті пропозиції включають численні пункти, деякі з яких у процесі соціального діалогу можна буде зняти як поступку, і зажадати натомість аналогічних кроків з боку інших сторін.

Для сторони держави пропонуємо такі типи допоміжних стратегій: для групи з низьким рівнем узгодженості інтересів сторін соціального діалогу пропонуємо стратегію відходу; для групи з середнім рівнем – стратегію зростання; для групи з високим рівнем – стратегію утримання позицій. Стратегія відходу доцільно використовувати державі, де рівень узгодженості її позицій з іншими сторонами є низьким. Така стратегія передбачає відхід від використання шорстких контролюючих методів і вихід на шлях партнерських, взаємовигідних переговорів у процесі соціального діалогу. Стратегія зростання націлена на покращення рівня узгодженості сторін соціального діалогу, а саме, що стосується держави. В цьому випадку також можуть використовувати прийоми партнерських переговорів, взаємних поступок чи пакетування з метою покращення позиції держави у процесі соціального діалогу. Стратегія утримання позицій передбачає, що у процесі соціального діалогу держава утримує свої позиції, оскільки вони є високими, важко погоджується на пропозиції, які б могли негативно вплинути на рівень узгодженості інтересів сторін.



ПЛАНУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ МІЖНАРOДНOГO

БІЗНЕСУ КOРПOРАЦІЇ
Кoндруніна К. Ю., м.н.с.

Сумський державний університет, Україна
На сьoгoднішній день міжнарoдний бізнес пoсідає ключoве місце в інтеграції країни дo світoвoї екoнoмічнoї системи, а імплементація стратегічнoгo підхoду дo oрганізації міжнарoднoї діяльнoсті на підприємствах дoзвoляє забезпечити максимальнo ефективне викoристання переваг інтернаціoналізації бізнесу, а саме викoристання міжнарoднoї вирoбничoї кooперації, рoсту ступеня екoнoмічнoї свoбoди у вибoрі найбільш ефективних шляхів вирішення важливих екoнoмічних задач тoщo.

Сьoгoдні збільшується кількість кoмпаній, щo значнo залежать від рівня та якoсті зoвнішньoекoнoмічних віднoсин, щo пoв’язанo зі зрoстанням внутрішніх фінансoвих та вирoбничих пoтреб, пoділoм праці, екoнoмією рoбoчoгo часу, тoварнoгo вирoбництва та oбміну. Пoзитивні мoтиви інтернаціoналізації стимулюють кoмпанії рoзширювати свoю діяльність за націoнальні межі, oрієнтуватися в свoїй діяльнoсті на зарубіжні ринки. Прoте, жoрстка кoнкурентна бoрoтьба у глoбальнoму вимірі та пoсилення впливу змін та відміннoстей зoвнішньoгo середoвища ставлять перед кoрпoраціями дуже багатo питань стабілізації свoгo екoнoмічнoгo станoвища, відпoвісти на які мoжливo лише за викoристання систематичнoгo інтегральнoгo стратегічнoгo підхoду дo oрганізації міжнарoднoгo бізнесу.

Міжнарoдний менеджмент в кoнтексті управління міжнарoдним бізнесoм має принципoву відмінність від націoнальнoгo менеджменту – неoбхідність ретельнoгo врахування культурнoї складoвoї та інших складoвих середoвища, щo знахoдить свoє відoбраження під час прoцесу стратегічнoгo планування діяльнoсті.

Для підвищення ефективнoсті міжнарoднoгo бізнесу важливу рoль відіграє удoскoналення oрганізаційнoї структури міжнарoдних кoрпoрацій.

Oптимальна структура пoвинна забезпечувати:

-​ управління і кooрдинацію діяльнoсті підприємства пo всьoму світу;

-​ ефективну скooрдинoвану діяльність в першу чергу функціoнальних відділів, щo курирують вирoбництвo, збут та фінанси;

-​ швидку адаптацію підприємства у всіх приймаючих країнах.

Oдним із oснoвних етапів на шляху удoскoналення прoцедур oрганізації міжнарoднoгo бізнесу на підприємстві є рoзрoбка механізму кooрдинації діяльнoсті як у внутрішній структурі підприємства, так і на рівні взаємoзв’язків з управляючoю та тoргoвoю кoмпаніями, а такoж адаптація функціoнування структур дo кращих світoвих практик кoрпoративнoгo управління.

Прoцес планування міжнарoднoгo бізнесу на підприємстві пoсідає ключoве місце в системі oрганізації міжнарoднoї діяльнoсті і прoхoдить кілька етапів: визначення oснoвних пріoритетів та задач, аналіз мoжливoстей фірми, аналіз умoв закoрдoнoм, вибір стратегічних альтернатив, рoзрoбка планів та прoграм для реалізації стратегії, а такoж кoнтрoль її ефективнoсті.

Oсoбливістю стратегічнoгo планування в міжнарoдних кoрпoраціях є те, щo міжнарoдним кoмпаніям дoвoдиться при рoзрoбці стратегій рoбити складний вибір між глoбалізацією та націoнальнoю відданістю, щo виражається в існуванні чoтирьoх базoвих типів стратегії міжнарoднoгo бізнесу: стратегії дублювання вітчизнянoї бізнес-мoделі, глoбальнoї, транснаціoнальнoї та багатoнаціoнальнoї стратегій.

Зoвнішнє середoвище, в якій oперує фірма, принципoвo важливе для будь-якoгo бізнесу, прoте для міжнарoднoгo бізнесу вoнo має зoвсім oсoбливе значення, а тoму метoдики підхoду дo вивчення і врахування зoвнішньoгo середoвища вважаються першoчергoвими крoками на шляху фoрмування стратегії міжнарoднoгo бізнесу.

Врахoвуючи, щo інтенсифікація зoвнішньoекoнoмічнoї діяльнoсті oстаннім часoм дoзвoлила деяким підприємствам України пoдoлати кризoве станoвище, в якoму вoни oпинилися через звуження внутрішньoгo платoспрoмoжнoгo пoпиту та реструктуризації екoнoміки країни на пoчатку 90-х рoків, рoзрoбка метoдики фoрмування стратегії міжнарoднoгo бізнесу українських кoрпoрацій, щo б дoзвoлила успішнo oрганізoвувати міжнарoдну діяльність у всіх її фoрмах, пoтребує oсoбливoї уваги кoрпoративнoгo керівництва.
1. Белорусов, А.С. Международный менеджмент: учебник / А.С. Белорусов. – М.: Юристъ, 2000. – 224 с.

2. Гриффин Р. Международный бизнес / Р.Гриффин, Пастей М. – СПб.: Питер, 2006. – 1088 с.

3. Международный менеджмент / С. Э. Пивоваров, Д. И. Баркан, Л. С. Тарасевич, А. И. Майзель. – СПб.: Питер, 2000. – 624 с.

СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ РАЗВИТИЯ РОЗНИЧНОЙ ТОРГОВЛИ В РЕГИОНАХ РЕСПУБЛИКИ БЕЛАРУСЬ
Концеал Е. В., канд. экон. наук, Зиновик Е. В.

Институт повышения квалификации и переподготовки кадров УО «Гродненский государственный университет имени Янки Купалы», Беларусь
Состояние розничной торговли во многом является показателем развития региона, страны, бизнеса, благосостояния населения. Торговля Республики Беларусь развивается высокими темпами. Целью исследования, результаты которого представлены в статье, было выявление позиций областей и г. Минска на рынке розничной торговли Республики Беларусь среди других регионов.

Сравнительный анализ развития розничной торговли в разрезе семи регионов Республики Беларусь проводился по двум направлениям:



  1. уровень развития розничной торговли в 2010 и 2011 годах;

  2. темпы развития розничной торговли за период с 2006 по 2011 годы.

В качестве основных количественных показателей для анализа были определены: розничный товарооборот на душу населения, количество объектов розничной сети на 1000 человек, торговая площадь на 1000 человек, рентабельность продаж. Источниками информации о развитии розничной торговли послужили официальные данные Национального статистического комитета Республики Беларусь.

Результаты исследования показали, что лидером по развитию розничной торговли в рамках определенных в исследовании показателей является Минская область. По всем анализируемым показателям данный регион в 2010 году входит в тройку лидеров и в 2011 году также занимает высокие позиции. По темпу развития Минская область занимает второе место среди других регионов. Темпы роста четырех анализируемых показателей в данном регионе выше средних по стране. Таким образом, Минская область имеет одновременно наиболее развитую розничную торговлю и высокие темпы развития среди всех областей Республики Беларусь.

Несколько уступает Минской области по анализируемым показателям Брестская. Значительно увеличив торговые площади в 2011 году, область заняла второе место. При этом следует отметить, что в предыдущие периоды Брестская область уступала почти по всем показателям.

Витебская область в 2011 году занимает третье место по уровню развития розничной торговли. По таким показателям как розничный товарооборот на душу населения и количество объектов розничной сети на 1000 человек Витебская область в 2010 году занимала по стране четвертые места, в 2011 году она поднялась на строку выше и стала третьей. Однако по такому показателю как рентабельность продаж данный регион со второй позиции снизился до четвертой и разделяет это место с Гомельской областью. В то же время темпы развития розничной торговли в Витебской области по некоторым показателям самые высокие в стране, а по некоторым – нет. Если Минская область занимает второе место по темпам развития и имеет по каждому анализируемому показателю темпы выше среднего по стране, то темпы развития торговли в Витебской области по четырем показателям крайне отличаются. Темп роста розничного товарооборота на душу населения по сравнению со всей страной имеет только 0,4, а темп роста рентабельности продаж составляет практически 2,3. В сумме по темпам роста анализируемых показателей Витебская область занимает первое место.

Четвертую позицию по состоянию розничной торговли в 2010-2011 г. занимает столица республики город Минск. По таким показателям как розничный товарооборот на душу населения и рентабельность продаж данный регион занимает уверенные первые места, а по таким показателям как количество объектов розничной сети на 1000 человек и торговая площадь на 1000 человек Минск занимает последние седьмые места. В это же время темпы развития розничной торговли в Минске самые низкие по республике. Все это в совокупности говорит об уже сформированном рынке розничной торговли в г. Минске, о доминировании небольших торговых объектов с высокой товарооборачиваемостью торговой площади.

Могилевская область занимает пятое место по уровню развития торговли в 2011 году и четвертое место по темпам развития с 2006 по 2011 годы. На шестом месте в 2011 году по обоим направлениям сравнительного анализа располагается Гродненская область. В данном регионе произошло снижение темпов роста двух показателей – торговой площади на 1000 человек и рентабельности продаж, что обусловило существенную потерю позиции относительно других регионов. Последнее седьмое место среди всех регионов Беларуси занимает Гомельская область, не смотря на то, что темпы развития анализируемых показателей находятся на пятом месте.

Проведенный анализ показал неравномерность развития розничной торговли в Республике Беларусь. Наиболее развита она в Минской области, которая занимает высокие места по анализируемым показателям. Кроме того данный регион продолжает активно развиваться. Наименее развита относительно других регионов Беларуси по анализированным показателям сеть розничной торговли в Гомельской области.
1. Розничная и оптовая торговля в Республике Беларусь 2012 год: статистический сборник. – Минск: Национальный статистический комитет РБ, 2012. – 156 с.

2. Статистический ежегодник Республики Беларусь 2012 год: статистический сборник. – Минск: Национальный статистический комитет РБ, 2012. – 715 с.


ALphA MANAGERS – An ADVANTAGE OR DISADVANTAGE FOR THE ORGANIZATION
Nikolova D. R., Kuneva V. A., Lesidrenska S., Dr.

Technical University of Varna, Bulgaria
The role of the manager is crucial to the organization. Managers set goals, develop strategies and define tasks of workers, create environment for the development of people and give meaning to their activities. Professional skills are of vital importance to manager’s success. These very skills are the distinguishing characteristics of alpha managers. The aim of the following paper is to present some of the most established ideas in the field of leadership styles, to compare them with the concept of alpha managers and draw some conclusions important to management.

Managerial leadership style is a set of principles, approaches, methods and rules. The object of our interest is alpha managers’ style. There is no need to quote scientific researches to realize that an alpha-male is present not only in nature, but in our familiar surroundings too. Most people feel psychological discomfort of continuously increasing responsibility. This is not a problem for alpha managers. They find the decision-making and responsibility as a condition for psychological comfort. Alpha managers are confident and know exactly what they want to achieve.

The theory of management defines numerous styles of leadership. For the purposes of this paper we will pay attention to three main styles: authoritarian, democratic and liberal (laisser-faire).

Authoritarian and democratic leadership might be based on Douglas McGregor’s Theory X and Y. According to the theory X, based on the classical school, the leader perceives his/her employees as people who dislike work and avoid it if possible. In the basis of Theory X lies the idea that people should be forced to do the necessary – management focuses on norms and control. Theory Y, on the contrary, is based on positivism. The core of this theory is the idea that work is a natural activity; such as play and relax. Here people are able to exercise self-control and to manage their own businesses.



Theories X and Y are trying to link management models with leadership styles. Authoritarian control suppresses initiative and creative activity, as well as the sense of job satisfaction. As no less important shortcomings we can note that people are indifferent to the purposes of the organization, and the tense socio-psychological climate. The following motto may be applied for them: "Do what I say and do not ask."

Discretion in making management decisions and non-external administrative intervention is found in democratic style. Democracy is associated with the delegation of authority, freedom of judgment and actions of the manager in decision-making. We’ve met leaders who say: "This is what we must achieve. I would like to hear from each of you what he can contribute to these results."

In the delegative style, the leader allows the employees to make the decisions. They have almost complete freedom in setting goals, their realization and control of the work. Delegative style is successful only for highly motivated and competent employees.

In an attempt to find the most effective leadership style Robert Blake and Jane from the Mouton University of Texas developed a theory based on two-dimensional matrix called "Grid of leadership". The grid depicts two dimensions of leader behavior: concern for people (accommodating people’s needs and giving them priority) on y-axis and concern for production (keeping tight schedules) on x-axis, with each dimension ranging from low (1) to high (9), creating different positions in which the leader’s style may fall. 

For Blake and Mouton the most suitable method is the one where managers should aim for the 9,9 combination, a goal-centered team approach that seeks to gain optimum results through participation, involvement, commitment and conflict-solving of everyone who can contribute.

Alpha manager thinks formally and analytically. He/she has high standards and his/her word is a law. He/she necessarily verifies for the implementation of the task. Usually he/she is adored by his employees. The alpha manager is both soul and volitional center of the company.

According to studies, almost 70% of top managers are from an alpha type. The modern corporation is hard to be described without an alpha manager.

Let us introduce the advantages and disadvantages of one alpha manager- through a table, he/she already loves it:

After the thorough examination of the above characteristics, we came to the conclusion that the use of only one type of leadership style in its pure form is not possible or appropriate. The preferred style of work depends on many complex and personal factors. These factors include the specifics of the work, the need for quick decisions, willingness to take responsibility, reliability and experience of those who will do the work. A good leader selects a combination of styles adapted to the conditions.

So we can come to a basic conclusion: The alpha manager is just as vital for the economy as our NPP "Kozloduy“, and it’s hard to work without his/her energy. The important thing is just to be closely monitored, several security systems, and why not a mandatory cooling system. Or to say it more clearly – do not let it do "Boom!"
1. Serafimova D., (2007) Fundamentals of Management, Publishing House STENO, Varna

2. Stancheva A., (2006) Fundamentals of Management, Publishing House STENO, Varna

3. Drucker P., (2003) Management: Tasks, Responsibilities, Practices, Publishing House Classic and Style, Varna

4. Yankulov Yavor, Alpha Managers – Advantage or Disadvantage for the Organisation



MODERN ENTERPRISE MANAGEMENT IN LARGE

CORPORATIONS: THE EVOLVING ROLE OF INFORMATION AND COMMUNICATION TECHNOLOGIES
Nkeokelonye G. D., Vernydub N. O.

Sumy State University, Ukraine
We have seen only 13 years of human existence into the 21st century thus far, yet the impact and pace of advancements in computing technologieshave never been more rapid and widespread than in the last 10 years. The world has moved from connected to hyper-connected. Between March 2003 and March 2013, the number of internet connected devices has risen 352% from 608million to 2.749billion connected devices according to data from the Internet Usage Statistics and International Telecommunication Union (ITU). We are moving from use of relatively heavy, static “top” computers (desktops and laptops) to lighter,mobile form factors.As consumer electronics and information technology landscapes dramatically change the way people live, businesses have not been without challenges to respond to the changes or impacted by the shifting landscape; therein also exist massive opportunities. The workplace in large, geographically dispersed corporations has been witnessing intriguing transformations as well. As companies scale in operational size and become more distributed to meet the global market needs with a local approach, management of internal business processes and customer relationships across geographies, using the most reliable and cost-effective enterprise-class technology solutions stands critical to driving business goals. Around that need, several recurring themes and trends have emerged within the past decade some of which are: Telecommuting (virtual office), Mobility, and Big Data management.

The idea of telecommuting suggests that work teams can now get their jobs done with the same team effort, missing only one component: a physical person-to-person workplace (office). What replaces that is the digital workplace (Virtual office) that allows widely distributed and diverse skilled workers to share ideas, collaborate on projects and manage a complex flow of tasks as virtual teams. Without the level of networking (internet) technology penetration and reduction in cost of access seen on a global scale within the last decade this would still be a mirage for many corporations carefully monitoring costs.Many Chief Information Officers (CIOs) in large corporations have increasingly set their sights on Cloud computing solutions, where feasible, to beat down costs of deploying and managing their own server and networking infrastructure. Telecommuting has also had wider ramifications. In some large corporations, workers have been allowed to work from their homes. This has been more prevalent in technology corporations. As attractive as that may seem, there have been critics who believe it allows for deliberate loss in productivity and hinders innovation. Earlier this year, Marissa Mayer, CEO of Yahoo Inc., revoked a longstanding work-from-home policy and in a matter of weeks, the company has seen team members physically reporting to work collaborate better and push great products that have quickly become popular among users. “I didn’t mean for it to become an industry narrative,” Mayer, the youngest female CEO of a fortune 500 company,said at a conference. “We were just saying, it’s not right for us right now. Everyone at Yahoo works in teams. I heard from a lot of people all around the company that the fact that our team is distributed causes drag.”She admitted that "people are more productive when they're alone"but then stressed that“they're more collaborative and innovative when they're together. Some of the best ideas come from pulling two different ideas together." The shift in policy affected roughly 200 of Yahoo's 12,000 employees.

Closely connected to the theme of telecommuting is mobility, which has become a natural evolution in the way people digitally interact with the world around them. Knowledge workers, employed in large enterprises and allowed to work with their personal computers under a corporate trend known as BYOD – Bring Your Own Device, need access to data and applications to get their work done. And they want to access information in the most convenient, productive and effective way. More specifically, they want that access from anywhere. This underlines the essence of mobility. Mobile workers can already make phone calls, send email or browse the Internet using their smartphones or tablets. Having access to corporate applications and desktops is the only missing piece.To enable this, many large enterprises have necessarily had to deploy cloud computing solutions and virtualization.

Desktop virtualization separates the knowledge worker’s applications from the standard, static desktop platform, and cloud computing as earlier mentioned has introduced highly efficient ways to deploy and manage infrastructure resources. These needs, desires and trends have coalesced around a service known as the Virtual office, described above. This service creates a virtual desktop and provides secure access to a full suite of productivity applications, as well as specific corporate line-of-business applications, in a flexible, secure, performance-enhancing and cost-effective manner, making remote access to applications and data available from any location – office, home, field or the road – and on any device.

Arguably the most appealing of all emerging trends, lie in the buzz words “Big Data”. For many large, international corporations making sense of “Big Data” translates to unrivalled business intelligence that can be leveraged to reach set goals, discovers trends and sweet spots that otherwise may elude them. For many, reading or hearing the term leaves them befuddled. Big Data is nothing more than large data sets, raw representation of facts and observations that have been or could easily be collected by organizations. For many observers, it has been a necessary evil of the insanely vast amount of information being generated by digitally connected people, from things being monitored and measured. According to International Data Corporation (IDC), the amount of information created, captured or replicated has exceeded available storage for the first time since 2007. The size of the digital universe this year will be tenfold what it was just five years earlier.Two of the main drivers of this break-neck speed of data generation are social media and e-commerce. The inherent need of humans to communicate have been served in the past 10 years by digital communication platforms in the form of social networking sites like Facebook, micro-blogging sites like Twitter, blogging sites like Tumblr, and Wordpress. The growth in ease of access and use of the Internet has enabled large businesses to bring their business online. Market leaders in this space like Amazon.com have proven the viability of the digital platform in driving revenues at reduced costs. Within that same period, many large enterprises have turned to such platforms to manage their customerrelationships and sell their products. The results have included a turnover of large data setsconcealing in them important usage patterns that have to be intelligently analyzed to reveal meaningful and actionable insights for large enterprises. For big corporations and organizations managing big data is big business work.

That challenge would require deploying powerful, easy-to-use, scalable, enterprise-leveldatabase infrastructure and analytics that not only store and crunch the big data to reveal patterns in graphical and simple-to-digest forms but also offer intelligent result interpretations. The steps to successful management of big data imply relying on relevant technology solutions.According to Ash Ashutosh, CEO of Actifio, a provider of data management software “A smarter data management approach not only allows Big Data to be backed up far more effectively but also makes it more easily recoverable and accessible with a whopping 90% cost savings – while freeing IT staff to drive more strategic technology initiatives that drive corporate growth instead of engaging in a futile battle with an out-of-control Big Data beast.”

As pervasive as the themes of Telecommuting, Mobility, and Big Data management appear, they are only a subset of the expanding set of trends in modern enterprise management in the context of information and communications technologies and the silver lining to many such issues when they pose great challenges is that technology is improving fast enough to bring forth solutions to some of the spin-off problems it has brought along with it. In a related context, this means more venture opportunities for new and big corporations to take on. The future role of Information and Communication Technologies surely will expand and watching it unfold is no less intriguing.

МЕТОДОЛОГІЯ МАРКЕТИНГОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Пересадько Г. О., канд. екон. наук, доц.

Київський національний торговельно-економічний університет,Україна
Методологія проведення маркетингових досліджень базується, як вже було зазначено, на основних знаннях маркетингу, менеджменту, економіки, статистики тощо. Під час проведення аналізу ринкової ситуації та процесів, методи маркетингових досліджень повинні повністю відповідати окресленим вище принципам, зокрема системності, комплексності, об’єктивності. Це пов’язано, перш за все, з тим, що відбувається порівняння внутрішнього середовища підприємства (його стратегії розвитку, цілей) із зовнішнім, що й визначає маркетинговий характер досліджень.

Кожен виконавець під час проведення маркетингових досліджень повинен керуватися міжнародним кодексом ICC/ESOMAR [1] практичних аспектів проведення маркетингових та соціальних досліджень. У даному кодексі зазначено, що маркетингові дослідження повинні проводитися у відповідності до принципів чесної конкуренції, а також відповідати загальнонауковим стандартам та нормам.

Ключовими положеннями Кодексу ICC/ESOMAR практичних аспектів проведення маркетингових досліджень є [1]:


  • застосування національного та міжнародного законодавства;

  • обов’язкове дотримання етичних принципів; дії виконавців не повинні суперечити етичним нормам та сприяти або спонукати до спотворення результатів та, як наслідок, забезпечувати невірне сприйняття суспільством маркетингових досліджень;

  • дослідники повинні проявляти особливу увагу та обережність під час опитування молоді та дітей;

  • участь респондентів у маркетингових дослідженнях відбувається тільки на добровільних засадах;

  • приймаючи участь у дослідженні, респонденту має буди надано вичерпну інформацію про цілі та характер дослідження;

  • виконавці маркетингових досліджень повинні поважати права респондентів як приватних осіб, забезпечувати безпечні умови участі в дослідженні;

  • виконавці маркетингових досліджень несуть відповідальність за персональні дані респондентів, отримані внаслідок проведення дослідження, та гарантують їх збереження та неможливість використання для цілей, не пов’язаних із дослідженням;

  • виконавці маркетингових досліджень повинні документувати всі свої дії, надавати звіти;

  • маркетингові дослідження повинні проводитися на принципах чесної конкуренції.

Як вже було зазначено при побудові комплексу маркетингових досліджень, методологія заснована на міждисциплінарному підході. Так, сукупність методів маркетингових досліджень можна згрупувати наступним чином [2]:

1 – загальнонаукові;

2 – методи та моделі загальнотеоретичних наук, що використовуються без адаптації для вирішення маркетингових завдань;

3 – методи і моделі, що запозичені з різних галузей науки й адаптовані для вирішення маркетингових завдань;

4 – спеціальні, що притаманні лише маркетингу (наприклад, модель п’яти конкурентних сил М. Портера, модель життєвого циклу продукту, позиціонування, SWOT-аналіз).

Варто зазначити, що в даному контексті досить часто відбувається ототожнення понять «метод» та «модель». На нашу думку, ці два поняття доцільно розмежовувати. Так, під методом необхідно розуміти формалізовані способи та прийоми проведення маркетингових досліджень, а під моделлю – імітацію ринкових явищ та процесів, за допомогою якої зображуються зв’язки, тенденції, закономірності розвитку. Модель може бути побудована на декількох методах одночасно.

Методологічною основою маркетингових досліджень є інструментарій збору та обробки емпіричної інформації. Таким чином, конкретизація та розкриття сутності ключових методів маркетингових досліджень повинна відбуватися крізь призму типу інформації (первинна, вторинна).

На початкових етапах проведення маркетингових досліджень перед виконавцями постає завдання вибору сукупності об’єктів дослідження, що передбачає визначення генеральної сукупності об’єктів, методу вибірки та ідентифікацію обсягу вибірки.




  1. International Code on Market and Social Research [Electronic resousce] / International Chamber of Commerce : official web-page. – Access : http://www.esomar.org/uploads/public/knowledge-and-standards/codes-and-guidelines/ICCESOMAR_Code_English_.pdf. – Title from screen.

  2. Дульзон, А. А. Разработка управленческих решений: ученик [Текст] / А. А. Дульзон. – Томск: Изд-во Томского политехнического университета, 2009. – 295 с.

ПРОГНОЗУВАННЯ В СИСТЕМІ МАРКЕТИНГУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ
Росохата А. С.

Сумський державний університет, Україна
Основні процеси зміни споживацької поведінки, переорієнтація промисловостів сторонуінноваційності, збільшення та накопичення інформації та низка інших ознак сучасного економічного середовища виступають передумовою їх розгляду та врахування у комплексі маркетингу сучаснихпромислових підприємств України. Ринкове середовище на сьогодні вимагає ефективних важелів управління маркетингом для динамічного стратегічного розвитку промислового підприємства. Як відомо, планування будь-яких стратегічних та тактичних дій неможливе без здійснення аналізу ситуації, що склалася, та побудови прогнозу майбутніх варіантів розвитку подій. Це покладено в основу розроблення концепції дослідження розвитку майбутнього в системі маркетингу. Першочерговим завданням проведення правильної управлінської політики підприємства є зваження всіх факторів з точки зору потреб, що диктує середовище, та системи функціонування власне підприємства.

Прогнозування на сьогодні часто використовується управлінцями як спосіб передбачити майбутнє. У розрізі маркетингу прогнозування використовується для побудови маркетингової концепції, визначення стратегічного і тактичного плану дій, як один із етапів здійснення маркетингового дослідження, при прогнозуванні рівня розвитку ринку, лояльності споживачів, визначення майбутнього попиту та відповідно збуту, для дослідження ринкової кон'юнктури, в системі ціноутворення, створення нових продуктів і технологій, вивчення поведінки покупців на ринку.

Найважливішим напрямом є прогнозування збуту і ринків, їх динаміки, структури, кон'юнктури, можливостей ринку відтворювати пропозицію і попит[1].При прогнозуванні в системі маркетингу використовується система методів, за допомогою яких досліджується причинно-наслідкові параметри тенденцій минулого в діяльності підприємства.

Таким чином, метою прогнозування в системі маркетингу промислових підприємств України є прогноз появи нових потреб, зміна уподобань споживачів, можливих дій конкурентів, зміни у законодавстві, політичних змін, кон'юнктури ринку в цілому і окремих показників, що формують її і т.д.




  1. Гаркавенко С.С. Маркетинг. Підручник. – Київ: Лібра, 2002. – 705 с.



ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ

ФІНАНСОВИХ ПОСЕРЕДНИКІВ В УКРАЇНІ
Рубанов П. М., доц.

Сумський державний університет, Україна
Протягом останніх років в Україні спостерігається значне загострення дефіциту фінансових ресурсів, доступних економічним суб’єктам, що суттєво стримує розвиток економіки. Через це питання пошуку фінансових джерел для розвитку реального сектору економіки є надзвичайно актуальним.

З теоріє і практики відомо, що фінансові ринки забезпечують перерозподіл фінансових ресурсів у найефективніший спосіб. Акумулюючи тимчасово вільні кошти економічних суб’єктів, фінансові посередники спрямовують їх у найбільш ефективні сфери економіки країни, що загалом сприяє максимізації фінансового результату при прийнятному рівні ризиків для усієї національної економіки.

Загальними проблемами, що притаманні усім фінансовим посередникам, є високий рівень ризиків, обумовлених як агресивною фінансовою діяльністю самих ринкових суб’єктів, так і ризиками (викликаними незбалансованою бюджетною, валютною і податковою політикою), що перекладаються через боргові інструменти з державного сектору на фінансові установи. До цих негативних факторів також часто додаються: недостатній рівень довіри до фінансових посередників з боку фізичних і юридичних осіб; складність пристосування менеджменту іноземних посередників до вітчизняних особливостей фінансового сектору; недостатньо ефективний механізм регулювання і контролю за діяльністю фінансових посередників; доволі низький рівень їх транспарентності; недосконала система рейтингування тощо.

За різними оцінками на руках у населення, тобто поза фінансовим сектором України закумульовано лише у доларовому еквіваленті 50-70 мільярдів коштів, що могли б залучатись як значне внутрішнє джерело фінансових ресурсів. Однак певна недовіра до фінансових посередників, зокрема у довгострокових фінансових відносинах з ними, додатково посилена макроекономічними ризиками не дозволяє у повній мірі залучити і ефективно перерозподіляти цей фінансовий резерв.

Зазначені проблеми найбільше впливають на розвиток тих форм посередництва, які оперують з довгостроковими фінансовими активами. Якщо банки та страхові компанії мають можливість тимчасово зосередити свою діяльність на короткострокових та середньострокових фінансових інструментах, то такі посередники як інститути спільного інвестування (ІСІ) майже повністю втрачають основний сегмент своєї діяльності з залучення довгострокових фінансових ресурсів. Причинами слабкого розвитку, а останніми роками і занепаду ІСІ, окрім об’єктивних макроекономічних факторів (низький рівень доходів населення, нереалізованість 3-го рівня пенсійної системи, високі фінансово-економічні ризики, відтік іноземного капіталу), є неадаптованість законодавства, що регулює діяльність ІСІ до кризових умов, обмеженість можливостей ІСІ у гнучкій трансформації свого портфеля фінансових активів у відповідності до зміни ринкової кон’юнктури, низька ліквідність доступних інструментів фондового ринку, їх збитковість за посткризовий період тощо.

Однією з найбільш помітних особливостей розвитку фінансового посередництва в Україні є сформованість банко-орієнтованої моделі ринку фінансових послуг. Банки займають левову частку у загальній сумі активів фінансових посередників і ця частка постійно зростає через меншу конкурентоспроможність небанківського сектору фінансового посередництва. Слабкість ресурсної бази вітчизняних посередників призвела у попередні роки до домінування та нарощування впливу іноземного фінансового капіталу, особливо у банківській сфері. Але з початком фінансової кризи відбувається постійний відтік іноземного капіталу.

Іншою особливістю вітчизняного фінансового посередництва є нерівномірність збільшення обсягів активів у різних сегментах ринку. Це, головним чином, обумовлено різними стадіями їх розвитку. Так, не спостерігається значного збільшення рівня капіталізації порівняно розвиненого страхового сектору, як і кількості страхових посередників. Створені кілька років назад недержавні пенсійні фонди також повільно нарощують свої активи.

Недорозвиненість фондового ринку України у кількісному та якісному відношенні (за обсягами операцій, кількістю та складом учасників, доступними фінансовими інструментами, рівнем законодавчо-нормативної урегульованості) суттєво обмежує фінансових посередників у джерелах залучення фінансових ресурсів, можливостях диверсифікації діяльності через надання додаткових послуг, використанні інструментів управління фінансовими ризиками своєї діяльності.

Ще однією особливістю фінансового посередництва в Україні є практика створення фінансових посередників для реалізації задач в рамках однієї фінансової або промислово-фінансової групи (афілійовані банки, страхові і інвестиційні компанії, венчурні фонди тощо). Такі структури обмежено взаємодіють з іншими учасниками ринку або здійснюють вузько спрямовані операції з залучення фінансових ресурсів та/або їх перерозподілу всередині групи.

Отже, фінансове посередництво в Україні має значний потенціал розвитку, але й вимагає зусиль державних інституцій з пом’якшення і розв’язання існуючих проблем.



ВПЛИВ ЯКОСТІ І ЕФЕКТИВНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО РІШЕННЯ НА ЕКОНОМІЧНУ САМОСТІЙНІСТЬ РЕГІОНУ
Сапич Н. М., канд. екон. наук, доц.

Сумський національний аграрний університет, Україна
На сьогодні залишається актуальним пошук шляхів поєднання інтересів окремих регіонів із загальнонаціональними і створення механізмів, які б забезпечили економічні основи цілісності країни, недопущення господарської замкнутості і відособленості. Будь-який регіон – це певна частина цілого. Діяльність окремого регіону пов’язана з іншими. Ця єдність і, водночас, залежність повною мірою проявляються у взаємовідносинах регіону з державою. Також різні економічні суб'єкти можуть ефективно здійснювати господарську діяльність на рівні свого регіону і приймати участь у міжрегіональній взаємодії.

Економічна самостійність регіону виражає ступінь забезпеченості його економічними (в першу чергу фінансовими) ресурсами для позитивного вирішення різних соціально-економічних питань регіонального рівня господарювання.

Регіональний тиск на прийняття центром певного рішення має велике значення для України,але не завжди є ефективним так як до 80% фінансових ресурсів концентрується саме центром.

Наприклад, у США та ФРН в парламентах існують комітети по асигнуваннях, у функцію яких входить підготовка проекту фінансування прийнятого рішення. Цей комітет може не повністю профінансувати рішення, або може відмовити в асигнуванні і заблокувати прийняття рішення. Тобто існує залежність політичного рішення від економічної раціональності держави. Наш парламент не може поки що похвалитися точним розрахунком у фінансовому забезпеченні прийнятих рішень, що призводить до невиконання найнеобхідніших рішень.

В цій ситуації важливим для господарюючого суб’єкта є забезпечити високі рівні якості і ефективності для своїх господарських рішень та подальшого їх фінансування. Особливе місце у системі показників, які дають можливість визначити доцільність прийнятого господарського рішення, посідає його якість.

Основними параметрами якості рішення є: повнота розв’язання поставленого завдання (можливість практичної реалізації рішення в запланованому обсязі); своєчасність рішення (правильний вибір моменту його прийняття й виконання); оптимальність рішення (вибір найкращого з усіх варіантів рішення за прийнятим критерієм з урахуванням наявних обмежень за часом, ресурсами, вимогами ринку тощо).

Показниками якості прийнятого господарського рішення є наступні: показник ентропії (кількісної невизначеності проблеми); якщо проблема формулюється тільки якісно, то цей показник наближається до нуля, якщо лише кількісно – він наближається до одиниці; ступінь ризику (ймовірність появи випадку втрат (ймовірність реалізації ризику); розмір можливого збитку від нього); ймовірність реалізації рішення за показниками якості, витрат і терміну; коефіцієнт апроксимації (ступінь адекватності теоретичної моделі фактичним даним, на базі яких вона була розроблена).

Основними умовами забезпечення якості господарського рішення є такі: застосування наукових підходів; використання методів функціонально-вартісного аналізу, прогнозування, моделювання й економічного обґрунтування кожного рішення тощо; вивчення впливу економічних законів на ефективність реалізації господарського рішення; забезпечення особи або групи, що приймає рішення, якісною інформацією; структуризація проблеми та побудова дерева рішень; забезпечення багатоваріантності рішень; правова обґрунтованість рішення; розробка та функціонування системи відповідальності та мотивації; наявність механізму реалізації рішення.

Доцільність прийняття господарського рішення та можливості його подальшого фінансування полягає також у його ефективності. Під ефективністю господарського рішення розуміють ресурсну результативність, отриману в результаті розробки, прийняття та реалізації рішення на підприємстві. Кінцевим результатом виробничо-господарської діяльності підприємства за певний проміжок часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а кінцевим фінансовим результатом комерційної діяльності – прибуток.

Ефективність виробництва можна класифікувати за окремими ознаками на такі види: за наслідками – економічна, соціальна і екологічна; за місцем отримання ефекту – локальна (госпрозрахункова) і народногосподарська; по мірі збільшення (повторення) – первинна (одноразовий ефект) і мультиплікаційна (багаторазово-повторювана); за метою визначення – абсолютна (характеризує загальну величину ефекту або в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) і порівняльну (при виборі оптимального варіанту з декількох варіантів господарських або інших рішень). Всі разом узяті види ефективності формують загальну інтегральну ефективність діяльності підприємства.

Динаміка зміни ефективності господарських рішень залежить від цілої низки чинників, а саме: людський фактор; інформаційний фактор; організаційний фактор; матеріальний фактор (наявність необхідних ресурсів (природних, технологічних, інформаційних тощо), можливість вільного маніпулювання ними).

Основними вимогами до господарського рішення є: своєчасність прийняття, потреба у встановленні механізму реалізації, оптимальність, можливість реалізації, гнучкість, можливість верифікації та контролю виконання, оригінальність і змістовність.



ОРГАНІЗАЦІЯ МАРКЕТИНГУ НА

ТРАНСКОРДОННИХ РИНКАХ ПРАЦІ
Цибульська Ю. О.

Інститут регіональних досліджень НАН України, Україна
Розвиток транскордонних ринків праці повинен бути спрямований на забезпечення потреби населення транскордонного ринку праці у вільному працевлаштуванні в межах транскордонного регіону та, як наслідок, зменшення потоків постійної, довготермінової та нелегальної міграції. Транскордонний ринок праці – система суспільних відносин, пов'язана з узгодженням попиту та пропозиції трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту в межах транскордонного регіону. Він є не просто сумою регіональних ринків, а системою, яка базується на їх взаємозв'язку і взаємодоповненні. Головними елементами транскордонного ринку праці є сукупний попит, який відображає загальну потребу економіки регіону в робочій силі і сукупна пропозиція – все економічно активне населення регіону. Основними причинами формування транскордонного ринку праці є виникнення незадоволеного попиту по одну сторону кордону і, крім надлишку пропозиції з іншого, наявність різниці в рівнях оплати праці. Саме маркетинг є тим інструментом, який дозволить регулювати транскордонний ринок праці з метою досягнення відповідності попиту і пропозиції. Маркетинг на транскордонних ринках праці за своєю суттю буде комбінацією маркетингу робочої сили та маркетингу території, який передбачатиме створення і функціонування комплексної ефективної системи регулювання зайнятості населення. При розробці системи маркетингу необхідно враховувати специфіку транскордонного простору та умову розміщення роботодавця і пошукача з різних сторін кордону.

Основними споживачами маркетингової інформації на транскордонному ринку праці можуть бути різноманітні внутрішні (органи влади всіх рівнів, фінансово-кредитні та страхові установи, наукові, навчальні установи, підприємства, транспортно-експедиційні організації, громадські організації, робоча сила регіону), зовнішні (наднаціональні органи влади, міжнародні організації, уряди та органи місцевого самоврядування сусідніх країн, громадські організації, наукові, навчальні установи та підприємства з суміжного регіону сусідньої країни, а також робоча сила регіону) та спільні суб’єкти (кластери, єврорегіони, спільні консультаційні ради та комітети).

Можливі наступні варіанти організації маркетингу на транскордонних ринках праці:

1. Відповідні структури центральних чи регіональних органів влади з обох боків кордону координують свою маркетингову діяльність. Таким чином кожен із них буде здійснювати маркетингову діяльність на відповідних регіональних ринках праці, періодично об'єднуючи свої зусилля для проведення конкретних досліджень чи виконання окремих завдань.

2. Відповідні структури регіональних органів влади з обох сторін кордону створюють спільний маркетинговий координаційний центр. Можливим є делегування функцій маркетингу на транскордонних ринках праці у єврорегіони. Такий варіант організації маркетингу свідчить про вищий рівень партнерських зв'язків і стратегічний характер співпраці.

Основним завданням суб’єкту, що реалізуватиме маркетинг на транскордонних ринках праці повинне бути поєднання системи заходів щодо підвищення привабливості території в цілому як для мешканців, так і для бізнесу, а також безпосередньо привабливості праці транскордонних маятникових мігрантів (табл. 1.).



Таблиця 1

Роль суб’єкта маркетингу на транскордонному ринку праці за стратегічними напрямками маркетингу

Напрям маркетингу

Цільова група

Маркетинг іміджу

Маркетинг привабливості

Маркетинг інфраструктури

Маркетинг населення

Маркетинг транскордонного регіону

Населення

Формування іміджу регіону як найкращого місця для проживання і праці

Підвищення привабливості регіону для проживання та праці (система соціальних гарантій, безпечність тощо)

Формування налагодженої відпочинкової, соціальної інфраструктури

Приваблення активних осіб та лідерів, кваліфікованих працівників

Бізнес

Формування іміджу регіону як найкращого місця для ведення бізнесу

Підвищення привабливості регіону для ведення бізнесу (прозора система оподаткування)

Розвиток інфраструктури підтримки бізнесу

Приваблення підприємств готельного та ресторанного бізнесу, сфери торгівлі і послуг

Маркетинг товару «праця маятникового мігранта»

Населення

Формування престижності праці в транскордонному регіоні та іміджу комфортності проживання в регіоні

Підвищення привабливості праці в транскордонному регіоні (гармонізація законодавства у сфері соціального забезпечення)

Розвиток прикордонної та інформаційної інфраструктури, для мінімізації трансакційних витрат

Розвиток мережі посередницьких агенцій

Бізнес

Формування іміджу вигідності залучення робочої сили транскордонного регіону

Сприяння усвідомлення переваг використання праці транскордонних маятникових мігрантів

Розвиток інформаційної інфраструктури

Розвиток мережі рекрутингових агенцій у транскордонному регіоні

Вся система маркетингу на транскордонних ринках праці повинна базуватись, насамперед, на принципі системності (застосування системного підходу до аналізу території, робочої сили транскордонного регіону, виявлення унікальних характеристик праці транскордонних маятникових мігрантів); принципі бенчмаркінгу (використання позитивного досвіду інших країн, регіонів (наприклад, можливість використання досвіду вивчення транскордонних ринків праці Європейського Союзу та досвіду побудови транскордонних партнерств Європейської служби зайнятості)); принципі єдиності системи вимірювань (необхідності зіставлення та порівняння основних показників розвитку території та транскордонного ринку праці).


РОЛЬ ІНФОРМАЦІЇ І ЗНАНЬ У СУЧАСНОМУ ВИРОБНИЦТВІ
Школа В. Ю., канд. екон. наук, доц., Щербаченко В. О.

Сумський державний університет, Україна
Виробництво знань, інвестиції в науку та освіту визначають сьогодні ступінь соціально-економічного розвитку країн. За даними Світового банку 85% сукупних світових інвестицій у науку здійснюють країни – члени ОЕСР, 11% – Індія, Китай, Бразилія та нові технологічно розвинуті країни Східної Азії і лише 4% – решта країн світу, до яких належить і Україна. Розрив у ступені розвитку науки та освіти, у свою чергу, визначає розрив у рівні розвитку економіки і добробуту народу між розвинутими країнами і рештою світу, а також ступінь нерівності всередині країн. Отже, високе інвестування науки та освіти забезпечує їх значне зростання, а результати наукових досліджень і широка та якісна підготовка кадрів визначають досягнення в економіці, культурі і добробуті народів. Якщо наука і освіта у своєму розвитку відстають, то це неминуче позначається на поглибленні нерівності між країнами за рівнем розвитку. Західні вчені помітили і визначили, що розрив у рівні технологій, особливо інформаційних, між країнами світу ще серйозніший, ніж відмінності за соціально-економічними ознаками, і для його подолання потрібні величезні зусилля.

Інформація і знання як більш потужні продуктивні сили зумовили, що на початок XXI ст. розрив у прибутках між найбагатшими і найбіднішими країнами світу збільшився. Це означає, як свідчить ЮНЕСКО, що 80% людей на Землі мають лише початкову і досить примітивну освіту або не мають її зовсім, 85% ніколи не користувалися телефоном, а 93% – комп'ютером. Недостатній рівень освіти є гальмом поширення користування комп'ютерами, інформаційно-комунікаційними технологіями, що негативно позначається на темпах і рівні розвитку економіки і суспільства.

Всесвітній саміт у Женеві в грудні 2003 р. приділив велику увагу процесам становлення інформаційного суспільства, пом'якшенню цифрового розриву між країнами світу. На саміті прийнято два основних документи: «Декларація принципів» та «План дій». Відповідно до них усі країни зобов'язані розробити і прийняти національні стратегії розвитку інформаційного суспільства. Ці документи є світовою програмою спільної роботи держав, спрямованої на побудову інформаційного суспільства. Заради цього передбачено розширення і поглиблення міжнародного співробітництва, гарантування безпеки інформаційно-комунікаційних систем та інформаційного суспільства в цілому, створення і запровадження міжнародної системи сертифікації систем і засобів інформації, підготовку кадрів.

РОЗДІЛ 5 СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕЙ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   17


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка