Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції



Сторінка5/17
Дата конвертації11.05.2018
Розмір3.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
РАЗДЕЛ 2 ИНВЕСТИЦИОННО-ИННОВАЦИОННЫЕ ПРОЦЕССЫ В УКРАИНЕ И ЕЕ РЕГИОНАХ
SECTION 2 INVESTMENT AND INNOVATION PROCESSES IN UKRAINE AND ITS REGIONS

__________________________________________________________


МАТРИЦЯ ОЦІНКИ АСОРТИМЕНТУ ЯК ЗАСІБ ОПТИМІЗАЦІЇ ЗАПАСІВ ТОВАРНИХ ІННОВАЦІЙ
Біловодська О. А., канд. екон. наук, доц.

Сумський державний університет, Україна
Ефективно управляти асортиментом і якістю продукції – означає не стільки продавати вже вироблені товари, скільки впроваджувати новації, задовольняючі зростаючі потреби покупця. За цих обставин надзвичайно актуальним є формування асортименту, що не тільки буде забезпечувати зростання частки ринку підприємства, а й оптимальні витрати на поновлення та утримання запасів.

З причини того, що існуючі методи АВС-, XYZ-, VEN-аналіз товарного асортименту дозволяють зробити аналіз лише за окремим параметром, автором запропоновано АВС&XYZ&VEN-аналіз (рис. 1), який дозволяє:

- виконувати розгалужений аналіз, що містить декілька параметрів;

- підвищити точність результатів розрахунків;

- зменшити недоліки кожного виду аналізу.

Рис. 1 – Тривимірна матриця АВС&XYZ&VEN-аналізу


Залежно від ваги АВС, XYZ та VEN-аналізів (одного з них, пари, або всіх трьох) здійснюється обрання суміщених груп, що фактично дає змогу обирати один з 27 засобів вирішення проблем. Кожний з параметрів може бути головним залежно від новацій товару, актуальності для споживача, окремих якостей товару, а також наявності часових вимог, терміновості придбання та ін.

Звісно, що щільність матриці при наближенні до першого квадрату суттєво збільшується, що взагалі може характеризувати надійність асортименту. Але така ситуація як «випадок» може взагалі віднести вибір в бік CZN, коли перший стає останнім.

Поєднання АВС & XYZ-аналізу є отриманням дев’яти груп об’єктів аналізу, за двома критеріями, які дозволяють оцінити ступінь впливу на кінцевий результат (АВС) і стабільність/прогнозованість цього результату (XYZ). Це незамінний інструмент для підвищення ефективності системи руху товару. Таким чином, стає можливим контролювати асортимент ефективніше, тобто відстежувати присутність товарів в групах AX – AY – AZ частіше, ніж в групах CX – CY – CZ.

Для управління отриманими категоріями товарних запасів необхідно використовувати наступні правила:

1. Для товарних позицій, що увійшли в групи AX, AY, AZ, обирають індивідуальні технології управління запасами.

2. Товари з групи AZ мають контролюватися щодня (щонеділі) і встановлюватися страховий запас у зв’язку з великими коливаннями попиту.

3. Для груп BX, BY і BZ здійснюється керування, як правило, за однаковими технологіями, залежно від термінів планування і способів доставки.

4. Для груп CX, CY і CZ здійснюється планування на триваліший період, наприклад, на квартал, з щомісячною перевіркою наявності запасу на складі.

На практиці АВС & XYZ-аналіз дозволяє оцінювати товар не тільки з погляду його обіговості або прибутковості, але й ефективності використання поличного простору, а також складських площ.

Поєднання результатів ABC & VEN-аналізу є отриманням дев’яти груп об’єктів аналізу, які дозволяють оцінити ступінь впливу на кінцевий результат (АВС) і важливість асортименту для клієнтів (VEN).

В ідеалі підприємство спрямовує свої зусилля на підвищення інтересу, з боку клієнта, до своїх товарів та перетворення товарів незначного інтересу в товари для основних клієнтів. При цьому підприємству необхідно приділяти найбільшу увагу групам AV-AE-AN та ВV-CV.

Використання AВС & VEN-аналізу дозволить відібрати зі всього різноманіття товарів тільки ті товари, які необхідними для клієнтів.

Поєднання результатів XYZ & VEN-аналізу є отриманням дев’яти груп об’єктів аналізу, які дозволяють оцінити стабільність/прогнозованість результату (XYZ) і важливість даного результату для клієнтів (VEN). Тобто отримуємо залежність постійності попиту клієнтів і важливості асортименту для клієнтів. При цьому підприємство спрямовує свої зусилля на підвищення точності прогнозування споживання своїх товарів та розроблення на цій основі заходів з перетворення товарів незначного інтересу в товари для основних клієнтів. При цьому підприємству необхідно приділяти найбільшу увагу групам XV – XE – XN.

Таким чином, отримані результати можна використовувати як для визначення стратегії закупівель товарів, так і для формування їх оптимальних запасів на складі.



РЕГІОНАЛЬНІ ДИСПРОПОРЦІЇ ДОБРОБУТУ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ: СТРАТЕГІЯ ВИРІВНЮВАННЯ ТА

НАПРЯМИ ІНВЕСТИЦІЙ
Герасименко Г. В., канд. екон. наук, с.н.с.

Інститут демографії та соціальних досліджень

ім. М.В. Птухи НАН України, Україна
Вирішення проблем регіональної диференціації рівня життя населення залишається одним з найважливіших напрямів державної політики, оскільки саме на цьому рівні формуються важливі ризики соціальної безпеки та згуртованості суспільства. Сучаснасоціальна політика має ряд інструментів впливу на рівень матеріального добробуту населення – як загальнодержавного, так і цільового, адресного значення. Розширення базових соціальних гарантій, забезпечення підвищення та легалізації заробітної плати, можливостей продуктивної зайнятості як основного джерела доходів населення, регулювання цін і тарифів на суспільно значущі послуги, формування сприятливого фіскального клімату та бізнесового середовища, розвиток доступного ринку фінансових послуг, – все це заходи загального впливу, що забезпечуватимуть позитивні ефекти для широкого загалу. З другого боку, адресні заходи цільового впливу є неодмінною умовою протидії маргіналізації вразливих категорій населення та «підтягування» їх до середньоукраїнських стандартів.

Поряд з цим характеристики матеріального добробуту населення визначаються й дією «зовнішніх» детермінантів рівня життя, таких як економічний потенціал регіону або рівень його промислового розвитку, умови життя або розвиток інфраструктури. Відповідно, заходи соціальної політики мають спрямовуватися не лише на загальну підтримку доходів населення та захист вразливих верств суспільства, а й на забезпечення доступності житла для різних категорій населення, сприяння підвищенню загальної комфортностіумов проживання та доступності соціальних послуг, регулювання політики цін і тарифів у регіонах,диференціація яких обумовлює нерівність реальної купівельної спроможності доходів населення.

Оскільки чинний механізм ціноутворення в системі окремих суспільних послуг (наприклад, тарифи житлово-комунальних послуг, послуг громадського транспорту, розмір формальних платежів у системі охорони здоров’я або освіти, послуги, які надають заклади культури) перебуває під регулятивним впливом органів місцевого управління, необхідним є відповідний моніторинг цінової політики в регіонах, адвокативна робота з надавачами цих послуг щодо позиціювання економічно обґрунтованих цін та прямого їх дотування державою у випадку потреби. Вирівнювання регіональних диспропорцій у реальній «вартості» життя в різних регіонах є завданням нагальної необхідності, оскільки вониподекуди зумовлюються не лише дією ринкового механізму, а й штучним завищенням цін, відсутністю конкуренції серед постачальників комунальних послуг, поширенням неформальних платежів населення в галузях охорони здоров’я та освіти.

Пом’якшення регіональних диспропорцій соціально-економічного розвитку потребуватиме також вдосконалення системи міжбюджетних відносин, розширення витратних повноважень місцевих бюджетів та зміцнення їх власної дохідної бази, підвищення ефективності використання соціальних видатків та посилення адресності системи соціальної допомоги. Вирішення цих наукових завдань має становити підґрунтя майбутніх досліджень, результати яких повинні бути імплементовані у відповідних соціальних програмах та стратегіях регіонального розвитку.

Більш складним завданням залишається подолання нерівності в «розширених» економічних потребах населення, до яких можна віднести можливість заощадження коштів та їх інвестування, здійснення вартісних покупок та придбання нерухомості населенням; очевидно, що забезпечити пом’якшення диспропорцій у цій сфері лише інструментами впливу, які є у розпорядженні центральних або місцевих органів управління, неможливо. На цьому рівні посилюється роль ринкових сил, співвідношення попиту тапропозиції на ринку нерухомості, розвиток програм житлового кредитуваннятощо. Важливе значення для забезпечення можливостей населення в інвестуванні заощаджених коштів має й розвиток банківської системи – розширення спектра фінансових послуг для приватних клієнтів, підвищення доступності програм комерційного кредитування та сприятливість їх умов для позичальників, фінансова політика банків щодо розміру відсоткових ставок за депозитами тощо. Проблемним аспектом залишається й низький рівень фінансової грамотності населення та загальної довіри до банківської системи, що визначає потребу в реалізації масштабних інформаційних кампаній, формування сектору консалтингових послуг у галузі фінансів з одного боку, посилення регуляторної функції держави на ринку банківських послуг – з другого.

У цілому, напрями можливого впливу на «розширені» економічні можливості населення відповідають стратегічним пріоритетам формування середнього класу в Україні. Створення сприятливих умов для розвитку підприємництва та ділової активності, спрощення дозвільних процедур, скорочення до економічно обґрунтованого рівня кількості видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, зниження фіскального навантаження та забезпечення доступу малих і середніх підприємств до фінансових ресурсів, зокрема регіональних фондів мікрокредитування, – це лише частина заходів, що забезпечать зниження рівня майнового розшарування населення, у т. ч. і у регіональному аспекті.



Методические подходы к оценке экологического фактора при определении эффективности

вложений инвестиций
Горюнова З.

Байкальский институт природопользования СО РАН, Россия
Принятие любого инвестиционного решения требует оценки как количественных, так и качественных факторов эффективности инвестиционных проектов, среди которых экологические, социальные и даже политические факторы. В настоящее время при оценке эффективности инвестиционных проектов достаточно слабо учитываются экологические факторы, что в конечном итоге может привести к непоправимым последствиям и сказаться на развитии экономики страны. Основной причиной такой ситуации является сложность комплексной оценки экологических и экономических вопросов при выборе соответствующих подходов и инвестиционных программ. Проведенные исследования позволили определить, что существует довольно большой спектр методических подходов для оценки эколого-экономической эффективности проектов. Анализ методических подходов позволил сделать вывод о том, что экологическая оценка инвестиционных проектов чаще всего основывается на определении экологического ущерба, который является отрицательной величиной, и тем самым снижает эффективность инвестиционного проекта. Кроме того используются подходы, основанные на анализе «затраты-выгоды» и на анализе «затраты-эффективность».

В настоящее время при оценке эффективности инвестиционных проектов достаточно слабо учитываются экологические факторы, что в конечном итоге может привести к непоправимым последствиям и сказаться на развитии экономики страны. Данная статья посвящена обзору методических подходов к оценке экологического фактора.

Проведенные исследования позволили определить, что существует довольно большой спектр методических подходов для оценки эколого-экономической эффективности проектов.

Так, в качестве основных критериев оценки эколого-экономической эффективности проектов в подходе «затраты – выгода», О.Е. Медведева предлагает использовать показатели чистой приведенной стоимости (NPV), внутренней ставки отдачи (IRR), соотношение затрат и выгод. В отличие от классического варианта оценки эффективности инвестиционного проекта чистая приведенная стоимость экологических затрат и выгод проекта осуществляется методом дисконтирования экологических затрат и экологических выгод, включаемых в анализ экономической эффективности проекта. При этом учет потерь ресурсов с длительным сроком существования определяется тем, что из полученного значения NPV вычитается капитализированная стоимость утраченного природного ресурса, определяемая как стоимость данного ресурса, дисконтированная за бесконечный период или стоимость его замещения при условии, что данная величина не учтена в составе экологических и социальных затрат [1].

Другой способ эколого-экономической оценки проекта основан на расчете чистой приведенной стоимости, когда в расчеты коммерческой эффективности включаются дисконтированные экологические затраты и экологические выгоды как с учетом влияния инфляционного фактора, так и без него [1].

Подход «затраты-эффективность» используется при оценке эколого-экономической эффективности реализации проектов, социальные или экологические выгоды, которые трудно поддаются измерению в денежном выражении, а также при выборе природоохранных программ, отдельных природоохранных мероприятий, технологий,

оборудования. Метод основан на выявлении наиболее эффективного способа расходования средств для достижения поставленных целей. Как правило, данный подход эффективно реализуется при сравнении и выборе альтернативных проектов, т.е. оценивается сравнительная эффективность проекта [1].

Следует отметить, что оценку экологического фактора можно осуществлять и через величину предотвращенного ущерба, который учитывается в качестве сопутствующего результата от реализации проекта и определяется путем сопоставления расчетной величины ущерба, являющегося следствием осуществления данного проекта, например, с предельно допустимой его величиной (по видам загрязнения) [2].

Резюмируя вышесказанное можно констатировать, что экологическая оценка инвестиционных проектов чаще всего основывается на определении экологического ущерба, который является отрицательной величиной, и тем самым снижает эффективность инвестиционного проекта. Кроме того используются подходы, основанные на анализе «затраты-выгоды» и на анализе «затраты-эффективность».


  1. Методические рекомендации по осуществлению эколого-экономической оценки эффективности проектов намечаемой хозяйственной деятельности / Медведева О.Е. – М.: 2004. – 15с.

  2. Маховикова Г.А. Оценка экономической эффективности инвестиционных проектов с учетом экологического фактора. – СПб.: СПбГУЭФ, 2010. – 180с.



ФАКТОРИ ПРИБУТКОВОСТІ УГОД З ВІЛЬНОЮ ЦІНОЮ
Дудкін О. В., канд. екон. наук

Сумський державний університет, Україна
Відносно новою схемою ціноутворення є надання покупцям права самостійного прийняття рішення, скільки заплатити за товар. Подібний підхід відомий як Pay-What-You-Wont або угоди з вільною ціною.

Угода з вільною ціною – угода, при якій право встановлення ціни надається покупцю, що призначає будь-яку ціну за товар, включаючи нуль.

Дослідження, що описують реальні приклади застосування вільного ціноутворення, демонструють різну величину прибутків, але у всіх випадках більшість клієнтів платили ненульові платежі добровільно, а деякі продавці використовували PWYW прибутково протягом багатьох років.

Щоб ефективно використовувати ціноутворення PWYW потрібно краще зрозуміти, чому покупці платять взагалі, і що впливає на прибутковість угод. Проаналізуємо умови того, що схема оплати, яка не передбачає обов’язкових платежів чітко визначеного розміру, буде стійкою і здатною підтримувати існування підприємства протягом тривалого періоду:

1. Споживачам відома обмежена інформація про ринкові ціни.

Експерименти свідчать, що якщо на ринку залишаються лише продавці з цінами PWYW, вони заробляють менше, ніж та ж кількість продавців з фіксованими цінами [1]. Це вказує на те, що схема PWYW є більш прибутковою, коли споживачам відома інформація про орієнтовний рівень цін. Вона навряд чи буде прибутковою на відособленому ринку товару, який не має жодних цінових орієнтирів для споживачів. Якщо точна ціна невідома, більшість споживачів схилятимуться до цін нижчих за собівартість виробництва. Згідно з висновками дослідження [2] особливо це стосується дорогих продуктів, де угоди з вільною ціною зазвичай призводять до зниження середнього рівня платежів порівняно з фіксованими цінами.

З іншого боку цінові рекомендації не мають бути занадто чіткими, тому що ціноутворення PWYW є вигідним, коли частина покупців сплачує платежі, більші ніж ринкова ціна. Проте покупець навряд чи сплатить більш високу ціну за продукт, якщо точно знає, що той же продукт продається за нижчою фіксованою ціною. Наявність конкурентів з фіксованими цінами може негативно вплинути на рентабельність підприємств з PWYW-цінами. Ці довідкові ціни можуть стати верхньою межею ціни, яку покупці готові платити добровільно [3], і прибутковість знизиться. Звідси можна зробити висновок про те, що угоди з вільною ціною краще підходять для диференційованих товарів, точна ціна кожного з яких споживачу невідомий.

3. Споживач отримує благо з високою внутрішньою цінністю і низькими граничними витратами виробництва.

Дослідження свідчать що, чим більшою є цінність товару для покупців і нижчою є вартість виробництва для продавця, тим більш можливим є перевищення розміру платежів над собівартістю [1]. Цей дозволяє припустити, що PWYW найкраще підходить для продуктів та послуг ряду галузей, серед яких якісні цифрові продукти, послуги культурних та релігійних установ, закладів дозвілля.

4. Існування стратегічних відношень між сторонами угоди.

Експерименти з дослідження [1] вказують на те, що частина покупців готова надавати високі платежі зі стратегічних міркувань, тому що вони хочуть зберегти продавця у бізнесі. Це дозволяє припустити, що заклади, які мають постійних клієнтів, ймовірно одержуватимуть вищі виплати, ніж продавці, які мають одноразові угоди.

З іншого боку результати довгострокового використання вільного ціноутворення, наведені у праці [3], хоча і не заперечують важливості стратегічних відносин з постійними клієнтами, однак вказують на можливу спадну динаміку розміру платежів в закладах з постійними відвідувачами (яка однак врівноважується зростанням попиту), чого не відбувається при одноразових угодах із випадковими споживачами.

5. Ступінь публічності платежів.

Згідно з експериментами, що штучно відтворюють PWYW платежі [1], принаймні у короткостроковому періоді, покупці сплачують більше, коли платежі не є анонімними. Якщо покупець і продавець взаємодіють особисто, продавець, що докладає зусилля, щоб домогтися найкращої якості, здатний спонукати покупця платити більше шляхом контролю розміру платежу.

Проте результати дослідження на реальному підприємстві [3] показують, що люди не просто піддаються суспільному тиску, надаючи сигнали високою оплатою іншим. Визначення розміру платежу також служить в якості сигналу самому собі для підкріплення власної ідентичності. Споживач хоче сприймати себе як справедливу людину і отримує корисність ідентичності, коли веде себе чесно та щедро. Згідно цього підходу, індивід потребує підкріплення власної ідентичності і вдається до дій, що оновлюють його переконання щодо бажаного типу поведінки.
1. Schmidt M. Pay What You Want as a Marketing Strategy in Monopolistic and Competitive Markets / M. Schmidt, M. Spann, R. Zeithammer // Discussion Papers in Economics. – 2012. – №33.

2. Kim J.-Y. Pay What You Want: A New Participative Pricing Mechanism / J.-Y. Kim, M. Natter, M. Spann // Journal of Marketing. – 2009. – № 73 (1). – Рp. 44-58.

3. Gneezy A. Pay-what-you-want, identity, and self-signaling in markets / A. Gneezy, U. Gneezy, G.Riener, L. Nelson // Proceedings of the National Academy of Sciences current issue. – 2012. – № 109 (19). – Pp. 7236-7240.

Особливості стимулювання попиту на

інноваційну продукцію
Ілляшенко Н. С., канд. екон. наук, доц.

Сумський державний університет, Україна
На сьогоднішній день необхідною умовою покращення інвестиційного клімату держави та відповідно рівня її конкурентоспроможності є формування ринку інноваційної продукції. Однак просування інноваційної продукції має свої особливості, які в значній мірі відрізняють його від просування традиційної, добре відомої споживачам продукції.

Для стимулювання споживачів традиційно використовують основні інструменти маркетингових комунікацій, а саме: реклама, зв’язки з громадськістю (піар), пропаганда, стимулювання збуту, прямий маркетинг.

Кожна окрема інновація потребує своєї кампанії просування, однак у більшості випадків для проходження кожної зі стадій споживацької готовності варто використовувати наступні інструменти (рис. 1).

группа 41

Рис. 1 – Схема застосовування інструментів маркетингових комунікацій на різних стадіях споживацької готовності


Як видно з рис. 1, одним з інструментів комунікацій, що присутній майже на всіх стадіях споживацької готовності є пропаганда. Цей інструмент є одним з найбільш ефективних, адже інформація про товар в даному випадку йде не від виробника, а частіш за все від споживачів (що для потенційних споживачі є більш надійним джерелом). І якщо перші споживачі інновації (новатори та ранні послідовники) мають позитивний досвід використання інновації, то далі саме вони виступлять головними джерелами позитивної інформації про новинку. А цей процес, вже не потребує додаткових коштів та зусиль від товаровиробника. Однак, треба зауважити, що пропаганда є також тим інструментом, прямо управляти яким майже не можливо. Тому необхідно розуміти, що будь-які дії виробника (в т.ч. не пов’язані з його основною діяльністю) можуть викликати як позитивні, так і негативні відгуки.

Однак традиційні підходи та інструменти комунікацій не завжди є ефективними. В зв’язку з цим виробники постійно шукають нові методики маркетингових комунікацій. Під впливом цих процесів в світі з’являються нові різновиди маркетингу, найбільш поширеними серед яких є:

– вірусний маркетинг – різноманітні засоби розповсюдження реклами безпосередньо одержувачами інформації за рахунок формування змістовного, та креативного повідомлення, що здатне зацікавити нових споживачів;

- прихований маркетинг – комплекс заходів, направлених на формування стійкого іміджу товару, виробника, бренду серед всіх цільових аудиторій за рахунок ненав’язливого інформування;

– ембіент медіа – засоби зовнішньої реклами, які використовують оточуюче середовище, в якому перебуває споживач;

- епатажний маркетинг (провокаційний, шокуючий) – використання ефекту епатажу (провокації, шоку) в якості інструменту просування товару;

- емпіричний маркетинг – передбачає надання споживачам досвіду споживання чи використання продукції;

- мобільний маркетинг – використання в якості джерела інформація можливостей мобільних телефонів та стільникового зв’язку;

- QR-маркетинг – який базується на використанні QR-коду.

В цілому слід зазначити, що основними етапами формування та стимулювання попиту на інновацію є:

1. розповсюдження товаровиробником інформації про новий товар, його властивості, основні характеристики, функції та переваги серед споживачів новаторів та ранніх послідовників; стимулювання збуту серед них.

2. поширення інформації через незалежні джерела для всієї цільової аудиторії з врахуванням причин неприйняття інновації споживачами.

3. стимулювання та підтримання збуту серед цільової аудиторії.

Як видно перший та третій етапи товаровиробник може проводити самостійно, однак другий етап прямо не залежить від нього, адже вимагає позитивних відгуків з боку незалежних від нього джерел. А в період постійного зростання рівня конкуренції, підвищення потреб та запитів споживачів досягти цього стає все важче.



УСТОЙЧИВОЕ РАЗВИТИЕ ТЕРРИТОРИИ КАК ФАКТОР ИНВЕСТИЦИОННОЙ ПРИВЛЕКАТЕЛЬНОСТИ РЕГИОНА
Калашникова С. П., доц.

Поволжский институт управления имени П.А. Столыпина

РАНХ и ГС при Президенте РФ, Россия
На сегодняшний день очевидна необходимость устойчивого эколого-экономического развития не только отдельных стран, но и регионов. Выбор стратегии регионов обуславливается характером социально-экономических процессов, специализацией и структурой производства, особенностями природно-географических условий, наличием и распределением природных ресурсов, традициями и особенностями проживающего на территории населения. На разных этапах реализации принципов устойчивого развития в регионах необходимы индивидуальные механизмы в соответствии с решением первоочередных задач и с учетом требований государственного, межрегионального и глобального уровней. Эколого-экономическая стратегия развития региона должна быть сконцентрирована на наиболее перспективных направлениях оптимизации природных и экономических систем. Разработка стратегии в современных условиях имеет общие для многих регионов проблемы. Обобщающим критерием, определяющим размеры допустимой нагрузки, является экологическая емкость территориальных природных систем. Выявление хозяйственной емкости природных систем приведет к необходимости проведения исследований по комплексному эколого-экономическому районированию. Это позволит оптимизировать взаимодействие природных и экономических систем на определенной территории. В идеале производственные системы должны стать производственно-природными, то есть производство продукции будет стремиться к безотходному или малоотходному, минимизируется загрязнение окружающей среды и повысится экономическая эффективность производства.

Для развития народного хозяйства, повышения экономической активности в сфере производства и потребления используются не только труд и производимые блага, но и природные блага, так или иначе вовлекаемые в хозяйственный оборот. Государство должно сформировать эффективный экономический механизм мотивации и стимулирования экологически ориентированного производственного развития.

В современных условиях объемы и темпы инвестиционной деятельности рассматриваются как один из определяющих критериев благополучия региональной экономики. Задачи достижения устойчивости регионального развития диктуют необходимость учета экологических факторов при планировании любой инвестиционной деятельности. При реализации инвестиционных проектов целесообразно разрабатывать и использовать экологические рейтинги городов и регионов.

В настоящее время в Саратовской области осуществляется комплекс мероприятий по улучшению экологической ситуации в соответствии с программой "Экологическое оздоровление Саратовской области на 2009-2013 годы". Данная программа ставит своей целью создание благоприятной окружающей среды для жителей области, сохранение природных систем, поддержание их целостности и жизнеобеспечивающих функций; повышение качества жизни, улучшение здоровья населения и демографической ситуации; обеспечение экологической безопасности региона. Экономический эффект от реализации программы предлагается определять величиной предотвращенного социально-экономического и экологического ущерба от возможных чрезвычайных ситуаций природного и техногенного характера.

Можно смело утверждать, что реализация данной программы и подобных программ в регионах послужит стимулом для привлечения инвесторов, учитывая возможные механизмы стимулирования экологоориентированных проектов.


підвищення ефективності бюджетних установ
Карпенко А.

Сумський державний університет, Україна
Питання підвищення ефективності бюджетних установ завжди є актуальним, особливо сьогодні, коли економіка України розвивається в умовах економічної кризи. Це підтверджують такі макроекономічні показними, як наявність значного дефіциту державного бюджету, зростання зовнішнього боргу тощо. Така несприятлива ситуація в економіці особливо негативно відображається на діяльності бюджетних установ, які повністю фінансуються з державного чи місцевих бюджетів.

Бюджетні установи відіграють важливу роль в життєдіяльності суспільства, адже покликані забезпечувати задоволення суспільно важливих потреб, таких, як національна та внутрішня безпека, освіта, охорона здоров’я, наука, соціальний захист населення і таке інше.

Ефективність бюджетних установ оцінити складніше, ніж, наприклад, комерційних підприємств через відсутність у них прибутку. Тому підхід до визначення ефективності повинен бути іншим і полягати у всебічному аналізі виконання кошторисів видатків за даними бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік не тільки забезпечує об’єктивну оцінку різних аспектів діяльності установ, але також є основою для розробки прогнозів виконання кошторисів, планування видатків, попередження негативних наслідків допущених помилок.

Так як витрачання коштів бюджетних установ відбувається за кошторисом, то їх ефективність полягає у тому, щоб при найменших (оптимальних) видатках забезпечити повне і якісне виконання належних завдань і функцій. В таких умовах основним методом підвищення ефективності є оптимізація видатків. Цього можна досягти за допомогою максимальної автоматизації процесів, у тому числі бухгалтерського обліку. Буде не зайвим переймати досвід високорозвинених країн у сфері ведення обліку та організації бюджетного процесу. Ще однією складовою є підвищення якості і кваліфікації персоналу бюджетних установ шляхом раціональної мотивації. Це забезпечується своєчасним і безперебійним фінансуванням видатків на заробітну плату та інші невідкладні потреби, що вимагає належного наповнення бюджетів усіх рівнів. А це в свою чергу потребує державної підтримки створення та розвитку виробничих підприємств та інших підприємницьких структур.

Отже, ефективність бюджетних установ можна підвищити використовуючи вищенаведені способи. Саме це дасть змогу бюджетним установам розвиватися та «виживати» в сучасних умовах економічної кризи.


Науковий керівник: асистент Вернидуб Н.О.

Тенденції інноваційного розвитку підприємств України та сумської області
Ковальова О. М., доц.

Сумський національний аграрний університет, Україна
Ситуація, що в останні роки склалася в економіці нашої країни, критична. Особливо тривожний стан має економіка сільського господарства. Основним із можливих способів виходу національної економіки з такого загрозливого стану може стати інноваційна діяльність. Інноваційна діяльність – це конкретно спрямована система заходів по розробці і поширенню інновацій. Тобто, можна сказати, що інноваційний процес – це народження інновації і її втілення в життя. Негативні наслідки кризових явищ в економіці України та їх переплетіння у сфері науки, освіти, техніки і технологічного розвитку зумовили істотне гальмування інноваційних процесів. Бюджетне фінансування науково-технічної сфери неухильно зменшується, залишається низьким рівень впровадження у виробництво результатів досліджень та розробок, наука поступово перестає бути суспільно визнаною пріоритетною діяльністю держави. Останнім часом фінансування державою науковї діяльності складає 0,6% від ВВП (2010р.), що є значно нижчим навіть від порогового рівня, який складає 1,75%. Відповідно, відбувається незворотна втрата інтелектуального потенціалу країни.

По Сумській області загальний обсяг фінансування інноваційної діяльності за останнє десятирічя зріс майже в 7 разів, але зростання пов’язане в більшості випадків з інфляційними чинниками. При чому фінансування інновацій відбувається майже на 100 % за рахунок власних коштів. Так, в 2012р. загальний обсяг фінансування склав 250 млн грн., в тому числі за рахунок власних коштів – 249 млн грн. По Україні ситуація дещо інша. Фінасування наукової діяльності за рахунок власних коштів складає 63%, за рахунок іноземних інвесторів – 8,6%, інших джерел – 25,5%, а дережавне фінансування складає всього 1,9%. Питома вага підприємств, що впроваджували інновації загалом в Україні складає всього 13,6%, а питома вага реалізованої інноваційної продукції – 3,3%. По Сумській області частка інноваційних підприємств складає 16,8%, а доля інновавційної продукції складає 10,6%. До інновацій, що були впроваджені підприємствами Сумської області відносяться: маловідходні та ресурсозбергіючі технології, а також інноваційна продукція в кількості 378 видів, в тому числі 93 види техніки. Варто зазанчити, що хоч по Сумській області і вищі показники питомої ваги інноваційних підприємств та інноваційної продукції, проте все рівно вони є занадто низькими. Так, порогове значення частки інноваційних підприємств має складати не менше 25%, а реалізованої інноваційної продукції – не менше 50 %.

Щодо обсягу виконаних наукових та науково-технічниї робіт, то розробки та науково-технічні послуги в Сумській області складають майже 155 млн грн., а на фундаментальні дослідження витрачено лише 11,6 млн грн. Це ще раз говорить про те, що обсяги державного фінансування сьогодні дуже мізерні, адже фундаментальні дослдження мають фінансуватися з державного бюджету. Загальна кількість організацій, що виконують наукові дослідження й розробки за останнє десятиріччя знизилася вдвоє з 30 до 16 одиниць.

Зазанчимо також, що на даному етапі орієнтація наукових розробок не відповідає необхідному напрямку. Тобто, наука працює, ведуться наукові дослідження, але дуже малий відсоток з них використовується і практично застосовуються. Цьому критерію відповідає в середньому 8% виконуваних науково-дослідних робіт. Тобто інші 92% нагромаджуються, не знаходячи практичного застосування.

Таким чином, сьогодні слабкою ланкою організаційно-економічного механізму управління національною економікою все ще залишається неспроможність країни забезпечити зростання впливу науки та нових технологій на її соціально-економічний розвиток.

Серед факторів, що гальмують освоєння нововведень у промисловості, слід передусім назвати брак власних фінансових ресурсів та високі відсоткові ставки кредитів комерційних банків, нерозвиненість фондового ринку, недостатній досвід та практика застосування венчурного фінансування іннвоаційної діяльності, зменшення внутрішнього попиту на продукцію вітчизняних виробників та значний ризик упродовж її освоєння, і, головне, відсутність державної підтримки, інстументів стимулювання та ефективної нормативно-правової бази щодо сприяння інноваційному розвитку.

Таким чином, якщо в Україні держава створить необхідні юридичні та економічні передумови, то інноваційний розвиток набере обертів і дійсно буде чинником виходу України з кризи. А інноваційний та інтелетуальний потенціал в Україні достатньо високий.


  1. Джерела фінансування інноваційної діяльності в Сумській області/ Експрес випуск Сумського обласного управління статистики [Ел. ресурс] – Режим доступу : sumy.ukrstat.gov.ua

  2. Джерела фінансування інноваційної діяльності / Сатистична інформація [Ел. ресурс] – Режим доступу : ukrstat.gov.ua

  3. Романюк Т.В. Інноваційне забезпечення економіки нового технологічного укладу / Т.В.Романюк. – Автореферат дис. … к.е.н. за спец. 08.00.03 – Київ, 2012. – 20 с.



Сучасні тенденції розвитку експортного

потенціалу України
Корж І. С.

Сумський державний університет, Україна
На сучасному етапі розвитку, суспільство перебуває в стані постійних змін. Зважаючи на це, кожна країна прагне стабільно розвиватись, збільшувати свою потужність, конкурентоспроможність та займати гідне місце у світовому співтоваристві.

Досягнення таких цілей передбачає перш за все, поглиблення процесів інтеграції та глобалізації зв’язків між суб’єктами світового господарювання. У сучасних умовах міжнародні відносини стають могутнім засобом інтенсифікації економіки, а розвиток експортного потенціалу є однією з найважливіших характеристик розвитку країни в цілому.

Питання сутності, актуальних проблем та перспектив розвитку експортного потенціалу досліджувалися багатьма як зарубіжними, так і вітчизняними вченими, серед яких: Крушницька Г.Б., Капіцин В.М., Ліндерт П., Портер М., Верланов Ю.Ю., Кириченко О.М., Савицький П.І. та інші. Ними було напрацьовано багато матеріалу, але зважаючи на постійні зміни в економічному та політичному середовищі, проблема вдосконалення експортного потенціалу, завоювання міцних позицій на міжнародному ринку все ж таки залишається відкритою.

Взагалі, щодо визначенні саме поняття експортного потенціалу, то в різних джерелах спостерігається багато суперечностей, неточностей і одного загальновизнаного поняття не існує. Але якщо проаналізувати підходи різних науковців та поєднати їх, то експортний потенціал можна трактувати як здатність національної економіки даної країни , використовуючи як власні, так і запозичені ресурси, виробляти конкурентоспроможні товари та послуги, що можуть з максимальною вигодою бути реалізовані на зовнішніх ринках [2].

Проблеми, що пов’язані з процесом формування та реалізацією експортного потенціалу, є не новими і на різних етапах розвитку економіки вони виникали в багатьох країн.

Щодо України, то вона має досить високий експортний потенціал, але він зосереджується переважно у сфері чорної металургії, а також на даний момент існує тенденція стабільно від’ємного зовнішньоторговельного сальдо. Так, обсяг експорту зовнішньої торгівлі України товарами за I квартал 2013 р. становив 15911,3 млн. дол. США, імпорту – 17898,1 млн. дол. США. Отже, за підсумками першого кварталу 2013 року даний показник хоч і покращився в порівнянні з цим же періодом минулого року, але все ж таки склався негативним у сумі 1986,8 млн. дол. США [3].

Серед проблем, які особливо гостро постають на сьогоднішній день в Україні і заважають розвитку експортного потенціалу можна зазначити такі, як: низька конкурентоспроможність національної продукції, недосконалість норм українського законодавства, що в свою чергу призводить до недостатнього рівня знань та досвіду багатьох українських підприємців щодо експортної діяльності, а також зростання конкуренції на міжнародному ринку та підвищення вимог споживачів до якості, зважаючи на стрімкий науково-технічний розвиток. Також варто зазначити і про низький рейтинг надійності України в світі, що заважає залученню іноземних фінансових ресурсів, які сприяли б розвитку експортного потенціалу [1].

Проаналізувавши всі вищезазначені проблеми можна сформулювати деякі основні напрямки та завдання, які покращили б ситуацію України. Це, перш за все, удосконалення нормативно-правової бази, щодо підтримки вітчизняних виробників, надання кредитної, а також страхової експортної підтримки, пільг для підприємств, що виробляють інноваційну та високотехнологічну продукцію на експорт. Також дуже важливим є розширення своїх можливостей та конкурентоспроможності не тільки в галузі чорної металургії, а, наприклад, у хімічній, легкій, харчовій промисловості, приділити увагу машинобудівному комплексу.

На сьогодні, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.04.2013 №281-р. було затверджено нову редакцію плану заходів з подолання негативного сальдо у зовнішній торгівлі. Зазначеним планом передбачено, зокрема здійснення заходів, спрямованих на стимулювання нарощування експорту високотехнологічної продукції, розширення номенклатури імпортозамінної продукції, розвиток вітчизняної мінерально-сировинної бази та забезпечення енергетичної безпеки тощо. На думку багатьох експертів департаменту реалізація цієї нової редакції плану буде сприяти стабілізації ситуації в зовнішній торгівлі товарами [3].

Отже, експортний потенціал України має значні перспективи, але це потребує зусиль як з боку виробників, так і з боку держави, необхідно покращувати внутрішній ринок, для відповідних змін і на зовнішньому.




  1. Алимова О. О. Експортний потенціал України: проблеми та перспективи реалізації. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=556

  2. Бабан Т. О. Сутність поняття «експортний потенціал» у економічній науці. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znptdau/2012_2_2/18-2-01.pdf

  3. Офіційний сайт Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua/


Науковий керівник: асистент Вернидуб Н.О.

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ

РЕГІОНАЛЬНИХ ІННОВАЦІЙНИХ СТРУКТУР
Омельяненко В. А.

Сумський державний університет, Україна
В XXІ ст. поряд з процесом глобалізації відбувається процес регіоналізації, що представляє собою процес перерозподілу владних компетенцій, передачі функцій від національного на регіональний рівень, появу та розвиток нових інституціональних форм, що відповідають нової ролі регіонів у процесі прийняття рішень на національному і наднаціональному рівнях. Поступово до регіонів переходить роль акторів міжнародних відносин, зокрема за допомогою укладання рамкових міжнародних договорів про співробітництво. Актуальності набувають міжнародний маркетинг регіону, тобто створення іміджу регіону та інвестиційно-привабливого клімату, а також орієнтація на потреби цільових груп послуг території.

Національна держава втрачає свою потужність і вплив на транснаціональні інноваційні інститути досить спірний, існує широко поширена думка, що регіональний аспект стає більш важливим в інноваційних процесах. Регіоналізація інноваційної діяльності тісно пов'язана із процесом глобалізації. У світі, де усе більше зникають кордони та компанії можуть переміщати свою виробничу діяльність, регіон є «природною» економічною областю [7].

В першу чергу варто згадати наступні переваги регіонального рівня інноваційних процесів у порівнянні з національним:

- спільна присутність безлічі виробників різного роду, що пропонують спеціалізовані послуги вчасно та гнучко відповідати на виклики;

- ефекти навчання, які викликаються залученістю регіональних виробників у транснаціональні мережі;

- поява локальних фондів робочої сили з концентрацією специфічних навичок і форм навчання;

- культурна та інституціональна інфраструктура, що постійно виникає всередині та навколо промислових кластерів та є важливою для ефективної роботи єдиної локальної соціально-економічної системи;

- розвиток мереж довіри між економічними учасниками.

Для теорій розміщення діяльності (теорію дифузії інновацій, теорія регіонального життєвого циклу) характерний зсув акцентів на нові нематеріальні сфери діяльності та фактори розміщення. Закономірності розміщення формуються на основі аналізу суперечливих індивідуальних, регіональних, корпоративних і державних інтересів. В рамках теорій регіональна економічна політика повинна базуватися на створенні сприятливих умов для інноваційної стадії в менш розвинених регіонах, наприклад, у вигляді створення освітніх і наукових центрів.

В рамках теорій просторової організації економіки варто розглянути теорію полюсів росту. Центри економічного простору, де розміщаються підприємства провідних галузей, стають полюсами залучення факторів виробництва, бо забезпечують їх найбільш ефективне використання. В якості полюсів можна розглядати не лише сукупність підприємств, але і конкретні населені пункти, що виконують в економіці функції джерела інновацій.

Практична необхідність інтернаціоналізації та релокації суб’єктів інноваційної діяльності обумовлена наступними факторами [3, C. 89-90].

1) релокація бізнесу і диверсифікованість його з бізнесом іншої країни дозволяють одержати доступ до нових компетенцій, технічних, технологічних та управлінських інновацій;

2) ведення бізнесу у двох і більше економіках дозволяє конкурувати на світовому ринку товарів або послуг, вірніше розуміти місце та значимість свого бізнесу і планувати стратегію подальшого розвитку з урахуванням новітніх досягнень техніки і менеджменту;

3) в умовах перманентних політичних і фінансових криз при виникненні несприятливої економічної ситуації в одній країні інтернаціоналізація дозволяє швидко перевести основне виробництво та активи в іншу країну, де можна перечекати небезпечну ситуацію;

4) інтернаціоналізація бізнесу в декількох країнах дозволяє використати найбільш дешеві кредитні ресурси, що особливо важливо на етапі розвитку інновацій. В Україні ставка рефінансування НБУ становить 7,5%, у Західний Європі аналогічний показник дорівнює 3-4%, а в США – 0,5%, тобто відсотки за кредитом відрізняються в рази, що істотно впливає і на зниження собівартості продукції;

5) розміщення інноваційного бізнесу в декількох країнах дозволяє знаходити більш дешеві сировинні, матеріальні ресурси, комплектуючі та розширювати торгівельну мережу, одержувати виграш на ціні і т.д.

Аналіз європейських досліджень, присвячених інтернаціоналізації мережевих структур, дозволив авторам [2] зробити висновок про те, що кластер не може розкрити свій потенціал росту в довгостроковій перспективі, якщо організації, що його утворюють, покладаються виключно на внутрішні ринки та знання, що циркулюють у локальній мережі взаємодії.

З точки зору сучасних тенденцій інтернаціоналізація кластерів дає регіонам наступні переваги:

- забезпечує формування ефективних міжнародних зв'язків між регіонами та кластерными об'єднаннями;

- збільшує науковий та інноваційний потенціал регіону за рахунок міжнародного трансферу технологій;

- сприяє розвитку в рамках кластерных об'єднань секторів економіки, здатних конкурувати на міжнародному ринковому просторі;

- забезпечує швидкий пошук потенційних споживачів продукції з урахуванням орієнтації на міжнародні ринкові сегменти шляхом визначення пріоритетних напрямків розвитку кластерів.

У більшості країн ОЕСР частка іноземних філій в досліджень і розробок промислового сектора зростає, тому що закордонні фірми здобувають місцеві фірми, що виконують дослідження (наприклад, через злиття та поглинання) або засновують нові дочірні компанії. Невеликі країни звичайно показують більше високу частку фінансування досліджень і розробок закордонними філіями. Серед більших європейських країн частка досліджень і розробок, що виконуються закордонними філіями, коливається в межах від 26% в Італії до 39% у Великобританії. Найнижча частка досліджень і розробок закордонних філій у Японії – 5% від числа підприємств, що проводять дослідження, але з 1995 р. він і там підвищився. У Чехії та Словаччині ця частка з сер. 1990-х до 2005 р. різко зросла – з 18 до 52% і з 0,8 до 24% відповідно [6].

З метою посилення привабливості регіону держава і бізнес стимулюють участь іноземних фірм та обмін із закордонними кластерами і використання закордонних ресурсів для посилення конкурентоздатності. Все більше число представників влади і топ-менеджерів розуміють, що для зміцнення унікальності кластера та розширення можливостей в умовах глобальної міжрегіональної конкуренції необхідно створювати відкриті кластери, у яких партнерські угоди укладаються з іноземними фірмами та університетами. Використання зовнішніх ресурсів (залучення іноземних партнерів) привносить нові елементи та ідеї в кластер, що дозволяє поглиблювати його унікальність [5].

Під профілюванням мається на увазі концентрація зусиль на конкретних, стратегічно важливих напрямках, і в Башкортостані, уважає німецький експерт, є все необхідне для успішного рішення цього завдання. Разом з тим профілювання економіки регіону припускає рішення двох завдань. По-перше, розвиток власного потенціалу (в першу чергу рівень кваліфікації населення), а по-друге, активне залучення інвесторів. Природно, цей процес повинен доповнюватися та стимулюватися привабливою податковою системою та ефективною регулюючою участю держави.

Одним з підходів до аналізу кластерів є субрегіональний. У цьому випадку мова йде про міждержавне економічне об'єднання регіонів. Розглянемо його на прикладі Балтійсько-Скандинавського метарегіону. Вибір не випадковий – в Європі першим за рейтингом успішності в глобальній конкуренції є саме Балтійський регіон. Кооперація між країнами Балтійського регіону привертає великий інтерес дослідників. Кооперативні угоди всі частіше стали полягати не в сферах безпеки та політики, як це було раніше, а в питаннях науки, енергетики, екології та економіки в цілому.

Балтійсько-Скандинавський регіон, включаючи країни Скандинавії, Балтії, Північ Німеччини, Польщу, Ленінградську область і Калінінград, має великий запас знань, капіталу і ресурсів в області медико-біологічних наук. Цей регіон населяє більше ста мільйонів чоловік, і темпи розвитку економіки в цьому регіоні вище, ніж у найбільш розвинених країн Європи. Усвідомлюючи свій потенціал, Балтійський регіон позиціонував себе як найбільш ініціативний у плані створення зв'язків між окремими галузями й регіонами, а також співробітництва на локальному, регіональному і метарегіональному рівні.

Глобалізація, регіоналізація та інновація – це три взаємодоповнюючих процеси, що характеризують сучасний стан світової виробничо-торговельної системи та формують екосистему інновацій.




  1. Гине Ж., Майсснер Д. Открытые инновации: эффекты для корпоративных стратегий, государственной политики и международного «перетекания» исследований и разработок // Форсайт. – 2012. – № 1. – С. 26–36.

  2. Исланкина Е. А., Назаров М. Г., Фияксель Э.А. Интернационализация кластеров как инструмент повышения национальной конкурентоспособности: европейский опыт // Инновации. 2013. – № 2. – С. 86-95.

  3. Карпов С.A. Управление инновационным развитием региона на примере технопарка Франции // Вопросы государственного и муниципального управления. – 2012. – № 3 – С. 88-93.

  4. Регионализация [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ru.wikipedia.org/wiki/Регионализация‎

  5. Семенова Н.Н. Стимулирование региональных кластеров и обмен знаниями [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rus-ks.ru/articles/article/1020/

  6. OECD, Main Science and Technology Indicators (MSTI) database 2007/2.

  7. Ohmae, K. 1993. The End of the Nation State: The Rise of Regional Economies.

ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА РЕГІОНУ
Пересадько Г. О., канд. екон. наук, доц.

Київський національний торговельно-економічний університет, Україна

Громико М. С.

«WASTE MANAGEMENT SYSTEMS», Україна

Ловчев Р. О.

«А1 ENTERPRISES LIMITED», Україна
Маркетинг територій забезпечує успіх території, тобто ступінь цивілізованості ринкових відносин на цій території. Так як на території повинно бути зручно жити, працювати і розвиватися, а для цього потрібно насамперед розвивати інфраструктуру житлових районів, промислових зон, в цілому ринкову інфраструктуру.

До основних аргументів, що дозволяють керувати довгостроковими інтересами території з боку її споживачів, відносяться: аргументи функціонування й аргументи розвитку.

Говорячи про аргументи функціонування території, необхідно відзначити, що до них відносяться: забезпечення особистої безпеки і охорона громадського порядку; стан і експлуатація житлового (у тому числі готельного фонду; стан доріг, транспортне обслуговування; водо-, газо-, тепло-, електропостачання; прибирання сміття; наявність парків, благоустрій; наявність й розвиток шкіл, дитячих дошкільних установ).

Серед аргументів перспективності, необхідно виділити: виникнення нових і розвиток старих виробництв; динаміка виробничої та ринкової інфраструктури, комунікацій; рівень зайнятості та її структура; рівень добробуту; динаміка інвестицій; розвиток вищої і післявузівської освіти.

На наш погляд, на сьогоднішній день, особливу роль у маркетингу територій займає поводження з ТПВ.

Метою спільної програми компаній «WASTE MANAGEMENT SYSTEMS» та «А1 ENTERPRISES LIMITED» є створення системи комплексів з сортування і переробки твердих побутових відходів в Україні з впровадженням європейського досвіду поводження з відходами, зменшення екологічного та санітарно-епідеміологічної навантаження на навколишнє природне середовище країни.

Фінансування спільної програми планується здійснювати за рахунок інвестицій компаній, кредитних коштів, інших джерел, не заборонених законодавством, на принципах часткової участі у проектах.

Компанії мають значний науково-технічний та фінансово-економічний потенціал і досвід у сфері поводження з відходами в містах України.

Багаторічний досвід розробки та впровадження інноваційних систем збору, транспортування, сортування, утилізації та безпечного захоронення неутилізованого залишку, а також співпраця з провідними іноземними компаніями в сфері управління відходами є основами ефективної діяльності.

Реалізація спільної програми передбачає створення системи комплексів з переробки та сортування твердих побутових відходів: впровадження інноваційних систем роздільного збору твердих побутових відходів; збирання великогабаритних та будівельних відходів, впровадження роздільної системи збору відходів, у великих комерційних клієнтів; створення мобільного сміттєсортувального та сміттєпереробного комплексів; створення автотранспортного комплексу з транспортування альтернативного палива, вторинної сировини, компосту й неутилізованого залишку; впровадження комп'ютерної системи диспетчеризації із застосуванням gps-навігації; проектування і будівництво сміттєсортувального та сміттєпереробного заводу.

Концепція впровадження інноваційної системи роздільного збору відходів є першочерговою, так як ми обрали курс євроінтеграції, Україна поступово стає невід'ємною частиною Європи. За останні роки зв'язки України з Європою стали значно міцніше.

В цілях реалізації програми поводження з побутовими відходами в частині впровадження роздільного збору компанія «WASTE MANAGEMENT SYSTEMS» прагне донести до жителів необхідність змінити своє ставлення до проблеми відходів і вважає, що починати формувати культуру поводження з відходами необхідно з дитячого віку. Звичайно, миттєвого результату чекати не варто, але, враховуючи вікові особливості дітей, саме в шкільному віці можна закласти фундамент екологічно свідомої поведінки.

Сортувати сміття – це здорово! В Європі турбота про довкілля давно увійшла в народ. Там турбота про довкілля – це потужний бренд.

Дійсно, екологічний бренд дає користувачам сильні нематеріальні переваги.

Таким брендом володіє компанія «WASTE MANAGEMENT SYSTEMS», так як підприємство займається соціальними проектами, розвитком волонтерського руху, навчальним процесом щодо поводження з відходами, носить соціально відповідальний характер бізнесу. Проводить заходи щодо прибирання території, звалищ. Все це дасть можливість створити екологічну мережу територій в системі екологічної мережі країни. Сприяти формуванню у людей, а особливо у дітей уявлень і понять про цілісність світу, природне і соціальне оточення як середовище життєдіяльності людини, її належність до природи і суспільства; виховувати прагнення охороняти і примножувати природу рідного краю.

ІМПОРТ ТА НАЦІОНАЛЬНИЙ ВИРОБНИК АВТОМОБІЛІВ НА РИНКУ УКРАЇНИ
Підлісна О. В., канд. екон. наук

Київський національний торговельно-економічний університет, Україна

Підлісний В. В.

Черкаський державний технологічний університет, Україна
Прогнози щодо розвитку автомобільного ринку України в 2013 році залишаються досить песимістичними. Експерти ринку прогнозують зростання обсягів реалізації нових автомобілів на рівні 5%. Більш значний ріст кількості проданих автомобілів можливий лише за умови відновлення автомобільного кредитування, спрощення митного режиму (що призведе до зниження вартості автомобілів 2013 року, яка порівняно з вартістю автомобілів 2009 року зросла в середньому на 15-20%, що пояснюється зміною валютних курсів, інфляцією тощо), запровадження державних програм стимулювання реалізації нових автомобілів тощо.

Лідером продажів в Україні залишається марка Lada/ ВАЗ, яка в жовтні продала 3047 автомобілів – на 13,7% більше, ніж у попередньому місяці і зайняла 17,7% українського ринку. Такими є дані Асоціації автовиробників України "Укравтопром".

Друге місце утримує Hyundai, який реалізував 1427 автомобілів (-2,7% до вересня). На третє місце вийшла Toyota, чий результат склав 1309 машин (+11,6%).

Таким чином, місцевий бренд ЗАЗ другий місяць підряд втрачає позиції, опустившись на четверту сходинку з показником 1277 проданих автомобілів (-10,9%).

Замикає "п'ятірку" лідерів Ford – реалізація американської марки склала 1013 машин (+19,9%).

За інформацією www.autoconsulting.com.ua, ринок вживаних автомобілів утримав свої позиції через більш гнучке реагування на кризові явища, а також завдяки великій пропозиції "свіжих" автомобілів. Однак під кінець року криза стала добиратися і до даного сегмента, скоротивши збут майже на 20%. Проте на вживаному ринку реалізували більш ніж в 2 рази більше автомобілів, ніж на ринку нових авто. Сегмент ж "свіжих" автомобілів, придбаних в період буму 2002-2008 років, сьогодні вже перевищує ринок нових автомобілів і продовжує збільшуватися.

Але ситуація з попитом далеко не однорідна.

Так, іномарки продовжують користуватися популярністю, у той час як збут ВАЗів та інших російських авто впав майже на 40%. Українці віддають перевагу перевіреним брендам. Продажі Volkswagen, Toyota, Mercedes-Benz, BMW, Skoda, Mitsubishi, Hyundai, Kia демонструють істотне зростання. Однак лідерство продовжують утримувати ВАЗ (30% ринку), Daewoo (6,7%), Volkswagen (5%).

Самою популярною моделлю, що продається на ринку залишається Daewoo Lanos, але їй буквально на "п'яти" настає Volkswagen Passat. Skoda Octavia змогла випередити такі хіти, як "Daewoo Sens, до якого вже підбирається і Chevrolet Aveo. У сегменті off-Road дуже близькі результати зафіксовані у Toyota Land Cruiser Prado, Mitsubishi Outlander, Mitsubishi Pajero Wagon.

У комерційному сегменті колишньою популярністю користується: Volkswagen Caddy, Transporter, Renault Kangoo, Mercedes-Benz Vito. Стала мінятися і вікова картина, так найбільшим попитом користуються 3-5-річні автомобілі, а власники 6-7-літніх охочіше торгуються.

Якщо розглядати ситуацію в областях, то спад продажів відзначений майже на всій території України, за винятком західних областей. Схоже, що тут вже почав змінюватися стереотип стосовно придбання вживаних авто, і споживачі в першу чергу стали вивчати пропозиції ненових автомобілів. Ще не надто розглядають вживані авто, як альтернативу новому в Києві і областях Центральної України.

Тут збут вживаних авто впав на 24-40% в останні місяці 2009 року, вважаючи за краще ще пошукати авто на розпродажах в автосалонах. У 2010 році ринок вживаних автомобілів продовжив падіння, але темпи все ж таки менші, ніж на ринку нових авто.

Крім того, ринок вживаних автомобілів буде трансформуватися в слід за скороченням платоспроможного попиту, в бік все більше недорогих авто. У 2013 році на ринку відбулося зростання пропозиції щодо "заставних" автомобілів, тому що банки посилили роботу з неплатниками автокредитів.

РОЗВИТОК ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В РАМКАХ ЄВРОРЕГІОНУ «ЯРОСЛАВНА»
Радченко Е. Є.

Сумський державний університет, Україна
Зростаючий взаємозв'язок регіональних економік потребує будівництва нової територіальної логіки економічної діяльності, застосовування гнучких та ефективних форм колективних дій, націлювання їх на отримання додаткової вартості транскордонного співробітництва.Значний внесок у ці процеси вносять прикордонні області, які формують основні напрями торгово-економічних, науково-технічних і гуманітарних відносин України.

Однією з ефективних та загальноприйнятих форм транскордонного співробітництва є створення єврорегіонів. Відповідно до Закону України «Про транскордонне спіробітництво» єврорегіон – це організаційна форма співробітництва адміністративно-територіальних одиниць європейських держав, що здійснюється відповідно до дво- або багатосторонніх угод про транскордонне співробітництво [1].

Однією з форм прикордонного співробітництва між Сумською областю України та Курською областю Російської Федерації є створення у 2007 році Єврорегіону «Ярославна». Під час проведення першого Українсько-російського міжрегіонального економічного форуму, який проходив у місті Геленджик Російської Федерації у жовтні 2010 року, результати співпраці Сумської і Курської областей в рамках Єврорегіону «Ярославна» були визнані одними з кращих серед двох країн.

Російська Федерація залишається стратегічним партнером Сумської області у зовнішній торгівлі, її частка в експорті області за 2012 р. становила 63,4%.

Зовнішньоторговельний оборот з Росією за підсумками 2012 р. склав 698 млн. дол. США і знизився на 1,3%, при цьому експортні поставки склали 590,6 млн. дол. США і збільшились на 1,3%, імпортні склали 107,4 млн. дол. США і зменшились на 13,6%. Сальдо зовнішньої торгівлі з Росією позитивне і склало 483,3 млн. дол. США [2].

За останні роки Сумщина досягла значних позитивних результатів у сфері міжнародних відносин та розвитку експортного потенціалу регіону. До створення Єврорегіону «Ярославна» у 2007 році експортно-імпортні операції між регіонами здійснювали 20 підприємств, на сьогодні зовнішньоторговельні операції здійснюють понад 70 підприємств.

У товарній структурі зовнішньої торгівлі з Російською Федерацією найбільшу питому вагу має продукція машинобудування (устаткування для нафтогазового комплексу, відцентрові насоси, запасні частини для двигунів), мінеральні добрива та лакофарбові вироби, точні прилади, недорогоцінні матеріали та вироби з них.

Імпортується в регіон з Російської Федерації хімічна продукція, продукція машинобудування, сировина для харчової промисловості, метали та металопродукція.

До найбільш відомих підприємств, продукція яких йде на експорт до Російської Федерації, належать: ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе», ПАТ «Сумський завод «Насосенергомаш», ПАТ «Свеський насосний завод», ПАТ «Нафтопроммаш» (насоси, компресори, центрифуги, запасні частини і різні види нафтохімічного устаткування), ТОВ «Мотордеталь – Конотоп» (частини двигунів), Дочірнє підприємство «Завод обважених бурильних і ведучих труб» (трубна продукція).

На машинобудівних підприємствах налагоджено всі види виробництв аж до індивідуального, у т.ч. великих і важких та унікальних машин і устаткування, широкий спектр технологічних процесів і виробничого устаткування. Наявність і активність конструкторських підрозділів на підприємствах і в науково-технічних установах дає можливість оперативно реагувати на зміни запитів на ринках і підтримувати конкурентоздатність продукції [3].

З метою подальшого розвитку Єврорегіону в економічній сфері необхідно розробляти проекти, направлені на розвиток транспортної інфраструктури, підвищення економічного потенціалу прикордонних територій, які впроваджують альтернативні джерела енергії та енергозберігаючі технології. Також, необхідним є створення нових спільних форматів взаємодії, прийняття програм підтримки малого та середнього бізнесу, а також фінансування загальних транскордонних програм.

У подальшому сторони учасниці Єврорегіону «Ярославна» мають активно співпрацювати з Асоціацією європейських прикордонних регіонів (AEBR) та Асамблеєю Європейських регіонів (AER) та використовувати позитивний досвідєврорегіонів в економічному розвитку та розвитку зовнішньоекономічної діяльності.


1. Закон України «Про транскордонне співробітництво» [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1861-15.

2. Головне управління статистики у Сумській області[Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.sumy.ukrstat.gov.ua/?menu=232&article_id=3615.

3. Стратегія розвитку Сумської області на період до 2015 року «Нова Сумщина – 2015» [Електронний ресурс] : рішення Сумської обласної ради від 29.12.2010. – Режим доступу : http://sm.gov.ua/ru/rehionalnyi-komitet-z-ekonomichnykh-reform.html?id=1362.

ФОРМУВАННЯ ПЕРЕДУМОВ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА
Шипуліна Ю. С., канд. екон. наук, доц.

Сумський державний університет, Україна
Перманентні зміни умов зовнішнього середовища приводять до того, що підприємства не можуть у тривалій перспективі покладатися на існуючі види продукції, технології, ринки, методи організації власної діяльності тощо. Щоб не втратити конкурентоспроможність, забезпечити умови виживання і розвитку вони змушені приводити у відповідність внутрішні можливості розвитку до зовнішніх. Ефективним шляхом забезпечення такої відповідності є інноваційна діяльність. Основною функцією інноваційної діяльності є зміни, що розглядаються як джерело доходу. У даному контексті – зміни, які дозволяють забезпечити відповідність внутрішніх і зовнішніх умов інноваційного розвитку. Загострення конкуренції змушує товаровиробників шукати шляхи інтенсифікації процесів інноваційного розвитку, що потребує належного управління інноваційними змінами.

Аналіз концептуальних підходів вітчизняних і зарубіжних науковців до управління змінами свідчить, що переважна їх більшість зводиться до управління організаційними змінами [1]. Визнаючи справедливість твердження ряду науковців, що на сучасному етапі економічного розвитку серед функцій управління провідну роль відіграє організація, автором показано, що розвиток інноваційним шляхом потребує наявності певних передумов, головною з яких є певний рівень потенціалу інноваційного розвитку. У авторській інтерпретації він складається з трьох потенціалів-підсистем: інноваційного, виробничо-збутового, ринкового. При цьому потенціал інноваційного розвитку розглядається з двох позицій: І – як певна сукупність ресурсів, необхідна і достатня для розвитку інноваційним шляхом; ІІ – як здатність і спроможність реалізувати ці ресурси. Підходи до оцінки і управління ресурсною частиною достатньо опрацьовані і перевірені практикою, проте друга в значній мірі є недослідженою.

Інноваційна діяльність як вид інтелектуальної діяльності в значній мірі залежить від здатності активізувати, реалізувати і розвивати інтелектуальний креативний потенціал колективу працівників підприємства, наявності сприятливого мікроклімату, тобто інноваційної культури. Вона є одним з основних елементів здатнісної частини потенціалу інноваційного розвитку. На думку автора, на рівні підприємства її слід розглядати як накопичені знання, досвід, переконання, особливості поведінки і взаємовідносин персоналу (менеджерів, інженерно-технічних працівників, робітників), систему його мотивації, порядки в організації тощо, які характеризують ступінь сприятливості окремих працівників, груп працівників (підрозділів) і організації у цілому до розробки і впровадження нововведень, готовність втілити їх у нові продукти, технології, управлінські рішення тощо [2]. З цих позицій інноваційна культура розглядається як частина інтелектуального капіталу підприємства, яка характеризує спроможність його реалізації [3].

Практика свідчить, що здавалося б однакові за потенціалом підприємства по різному сприймають інновації й інноваційну діяльність і, відповідно, по різному реагують на зміни мікро- і макросередовища господарювання. За даними роботи [4] у якій досліджувалися шляхи виходу підприємств з кризи (на основі інновацій, удосконалення системи управління, маркетингу; фінансової санації, реструктуризації, реорганізації), інноваційний розвиток обирали підприємства з певними традиціями інноваційної діяльності, тобто ті, які мали певний рівень інноваційної культури.

Узагальнення викладеного дозволило запропонувати схему формування передумов інноваційного розвитку підприємства (рис. 1).

Рис. 1 – Узагальнена схема формування передумов інноваційного розвитку




  1. Воронков Д.К. Розвиток підприємства: управління змінами та інновації : монографія / Д. К. Воронков, Ю. С. Погорелов. – Харків: АдвАТМ, 2009. – 436 с.

  2. Шипуліна Ю.С. Інноваційна культура організації: сутність, структура, підходи до оцінки / Ю. С. Шипуліна // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2010. – № 2. – С. 132-138.

  3. Ілляшенко С.М. Сутність, структура і методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства / С.М. Ілляшенко // Економіка України. – 2008. – №11. – С.16–26.

  4. Товажнянський В. Л. Формування антикризового механізму стабілізації та сталого розвитку машинобудівних підприємств. Дис… канд.. екон. наук: 08.00.04 / СумДУ – Суми, 2011. – 203 с.

РОЗДІЛ 3 УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНУ ТА ПІДПРИЄМСТВА


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка