Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції



Сторінка4/17
Дата конвертації11.05.2018
Розмір3.69 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

ОСОБЛИВОСТІ РЕГІОНАЛЬНОЇ СТРУКТУРНОЇ ПОЛІТИКИ
Попадинець Н. М., м.н.с.

Інститут регіональних досліджень НАН України, Україна
В сучасних умовах роль регіонів у соціально-економічному розвитку України є надзвичайно важливою, а отже вирішення проблеми зміцнення конкурентоспроможності економіки регіонів України потребує ефективних структурних змін і пошуку нових підходів до здійснення процесів регіональних структурних трансформацій. Регуляторний державний вплив має бути передусім спрямований на подолання диспропорцій у регіональному розвитку, розвиток депресивних територій, усунення кризових явищ і структурних диспропорцій інвестиційних процесів на регіональному рівні, створення інфраструктури та нормативно-правого підґрунтя для забезпечення структурних змін у економіці регіонів.

В Україні проблема структурної політики та її вплив на зниження диспропорцій регіонального розвитку є мало опрацьованою як у теоретичному аспекті, так і в аспекті практичної реалізації економічної політики. Тому теоретичне обґрунтування регіональної структурної політики, яка була б адекватна ринковим умовам господарювання й розвитку економіки України, набуває особливого значення.

На сучасному етапі розвитку держави підвищеної уваги потребує формування і реалізація державної регіональної політики, де пріоритетною є регіональна структурна політика. Її розглядають як сукупність практичних заходів, спрямованих на зміну внутрішніх пропорцій у регіональній економічній системі. Вона повинна враховувати суть соціально-економічних процесів, що проходять останнім часом у регіонах країни та охоплюють регіональні соціально-економічні зрушення, удосконалення організації місцевого самоврядування, незворотну зміну структури власності і ресурсного потенціалу регіонів, започаткування більш досконалих методів регулювання та державної підтримки економіки.

Регіональна структурна політика має передбачати реакцію на структурні зрушення, що у свою чергу є сукупністю кількісних та якісних змін, що відбуваються у регіональній економіці й зумовлюють її перехід в інший якісний стан. Тому завдання органів державного і регіонального управління – вибрати адекватну стратегію структурних зрушень, що ґрунтуватиметься на раціональному використанні соціально-економічного потенціалу, національного багатства, зосередженого у регіоні, залученні інноваційних технологій, використанні конкурентних переваг територій [1, с. 93].

Важливим пріоритетним напрямом регіональної структурної політики є успішне проведення структурних перетворень територіальної суспільної системи та орієнтованості переважної більшості областей на виробництво продукції, орієнтованої на внутрішній ринок, для якомога більшого імпортозаміщення.

Основними цілями регіональної структурної політики є: збалансований розвиток регіону для збереження можливостей довгострокового відтворення регіональної економічної системи; конкурентний розвиток шляхом поєднання соціальних, економічних та екологічних пріоритетів на основі забезпечення інноваційності виробництв з активізацією розвитку економічного потенціалу регіону.

Необхідність досягнення позитивного впливу розвитку економіки регіону та підвищення її конкурентоспроможності ставить перед структурною політикою потребу вирішення низки завдань: формування взаємопов’язаних структурних процесів розвитку регіону зі стратегією державного розвитку; залучення інвестицій в інноваційну діяльність регіонів; забезпечення можливостей розвитку внутрішнього ринку порівняно із зовнішнім попитом та поліпшення його структурних характеристик на основі інноваційних чинників; досягнення єдиних державних стандартів рівня та якості життя населення регіонів на основі стимулювання розвитку внутрішнього ринку, підвищення рівня доходів і якості життя населення; покращення інвестиційного клімату для підвищення ефективності регіональної економіки; стимулювання заходів щодо подолання ресурсовитратного виробництва у регіонах; удосконалення державного фінансування структурних та інноваційних зрушень у регіонах; спрямованість процесів формування структури економіки на забезпечення розвитку регіону шляхом повного врахування їх конкурентних переваг та системи екзогенних чинників регіоналізаційного та глобалізаційного характеру; удосконалення технологій та інструментарію регіонального управління щодо впливу на структурну перебудову регіонального розвитку та механізми їх забезпечення й реалізації в умовах сучасного розвитку України та її регіонів.

Отже, особливість структурної регіональної політики у розвитку регіонів полягає у подоланні диспропорцій регіонального розвитку, збалансуванні галузевих пропорцій, зміцненні міжрегіональних економічних зв’язків для забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного регіонального виробництва на внутрішньому та світовому ринках.


1. Дудкін П.Д. Структурні трансформації розвитку регіональної економіки та їх інституційне забезпечення / П.Д. Дудкін, О.П. Дудкіна // Галицький економічний вісник. – 2010. – №4(29). – С. 92–97.

ЕВОЛЮЦІЯ ВІДНОСИН ПІДПРИЄМСТВ
У КОНТЕКСТІ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Провозін М.В.

Сумський державний університет, Україна
У процесі розвитку взаємовідносин між підприємствами, особливо на міжрегіональних та міжнародних ринках ускладнюється їх характер та різноманіття. Однак аналізуючи історичний період останніх двох століть можна виявити тенденцію до об’єднання зусиль, спершу від укладання періодичних угод між партнерами, згодом – укладання довгострокових угод між підприємствами. Сучасний етап розвитку характеризується існуванням міжнародних транснаціональних корпорацій, що об’єднують десятки різноманітних підприємств у багатьох країнах світу.

Об’єднання ресурсів підприємств є об’єктивним процесом, що містить низку переваг:



  • економію ресурсів (фінансових, матеріальних, науково-технічних, людських і т. п.) для більш ефективного ведення виробничої та інноваційної діяльності [1];

  • можливість виходу на нові ринки, не доступні окремим підприємствам;

  • зниження ризиків розриву угод та невиконання контрактів.

Переорієнтація підприємств на ведення спільної діяльності має низку об’єктивних причин. У історичному контексті відносини між окремими підприємствами реалізовувались у вигляді боротьби за один і той самий ринок збуту. Кризи перевиробництва спонукали керівництво підприємств вдаватися до нових методів, щоб вижити та продовжити існування на ринку. Тому підприємства стали приділяти більше уваги споживачам: вивчати їх потреби, звички, тенденції. Виникла наука – маркетинг, у основі якої взаємовідносини між виробником та споживачем, що виникають у результаті обміну. Поступово виробництво, що вичерпувало резерви росту, під тиском боротьби за чисту екологію, переносилось до менш розвинених країн, а промислово-розвинуті переходили до сфери послуг та нових технологій (що були більш перспективними, і головне, приносили більше прибутку).

Паралельно з розглянутими процесами відбувалась концентрація капіталів, та зміна характеру взаємовідносин між підприємствами. У зв’язку з необхідністю ведення діяльності на кількох ринках у різних країнах, були створені міжнародні корпорації (шляхом об’єднання та поглинання окремих національних) та фінансово-промислові групи. Якщо раніше, наприклад у галузі видобувної промисловості, існувала низка підприємств, що вели конкурентну боротьбу, то тепер на провідні ролі вийшли кілька ТНК, під контролем яких понад 50% ринку. Це полегшило контроль за формуванням ціни на окремі види продукції (посилилась централізація влади, зменшився вплив урядових організацій та ін.). Міжнародні корпорації на сьогодні є найбільш ефективними з економічної точки зору: за рахунок ефекту від масштабу досягається значна економія затрат на виробництво; за рахунок формування єдиної управлінської структури – ефективне управління значними ресурсами корпорації та їх перерозподіл між окремими підрозділами у різних країнах; наявність значної матеріально-технічної бази та доступ до різноманітних ринків – можливість швидко реагувати на зміни попиту та захоплювати нові ніші ринку; наявність значної бази науково-технічних розробок – можливість швидко виходити на нові ринки, проникати у найновітніші сфери економіки та легко долати бар’єри, що можуть при цьому виникнути.

Однак у гонитвою за найбільшими прибутками міжнародні корпорації принесли і негативні явища для суспільства:

– екологічне забруднення територій. Внаслідок використання матеріалів замінників при виготовленні продукції, не завжди екологічно безпечних та надійних, зменшився термін експлуатації продукції і все більше товарів відправляється на сміттєзвалища;

– зменшення купівельної спроможності населення. Через штучне підтримання підвищеного попиту (кредитування, надзвичайно швидка зміна поколінь товарів, штучне заниження терміну експлуатації та т. ін.) населення (навіть розвинених країн) не в змозі постійно збільшувати споживання продукції, більше того, під впливом криз і росту безробіття обсяги споживання населення зменшуються;

– стримання науково-технічного розвитку у сфері суспільно-корисних досліджень. Досить часто міжнародні корпорації викуповують корисні для суспільства патенти на відкриття, оскільки ті можуть загрожувати їх безпосередній діяльності (енергозаощаджуючі технології та альтернативна енергетика – реальна загроза для ТНК, що займаються видобутком та транспортуванням нафти і газу; електромобілі – виробникам автомобілів на двигуні внутрішнього згорання; міцний на розрив нейлон – виробникам жіночих шкарпеток тощо).

Однак слід пам’ятати, що навіть найпотужніші підприємства не можуть вічно бути ефективними на ринку. Вони залежать від своїх споживачів. Взаємовідносини підприємств є складними і у довгостроковому періоді можливий лише спільний успіх – виробника і споживача, коли перший виготовляє якісну продукцію, яка відповідає потребам і запитам споживача та не вимагає від споживача додаткових витрат на експлуатацію чи заміну елементів, а споживач закуповує продукцію саме у цього виробника, а не шукає більш дешевого аналога, що виробляється десь за кордоном.


  1. Гребешкова. О.М. Ефективність стратегічного партнерства підприємств: проблеми виявлення та способи оцінки / О.М. Гребешкова // Економіка і підприємництво: зб. наук. пр. молодих учених та аспірантів. Відп. ред. С.І. Дем’яненко. Вип. 22. – К.: КНЕУ, 2009. – С. 78-84.



ФАКТОРИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОТЕНЦІАЛУ ДЕМАТЕРІАЛІЗАЦІЇ
ТА РЕСУРСОЗБЕРЕЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Сотник І. М., д-р. екон. наук, проф., Мазін Ю. О., канд. екон. наук

Сумський державний університет, Україна
Необхідність активізації процесів дематеріалізації та ресурсозбереження (ДР) у сучасному суспільстві як шляху подолання негативних екологічних наслідків господарської діяльності при забезпеченні економічного зростання країн та регіонів є безсумнівною. В умовах бурхливого розвитку науково-технічного прогресу (НТП), скорочення термінів впровадження його досягнень у практику господарювання потенціал дематеріалізації та ресурсозбереження (ПДР) має тенденцію до зростання. Його формуванню також сприяють такі фактори, як динаміка народонаселення, рівень якості довкілля та доступність необхідних природних ресурсів, зміна стандартів та стилю життя, державна політика та міжнародні угоди у сфері захисту довкілля – на макроекономічному рівні, вимоги споживачів до якості продукції, впровадження інновацій у виробництво, витрати на виробництво, уніфікація і стандартизація продукції тощо – на мікроекономічному рівні.

Водночас, наявність значного ПДР у рамках країни або регіону, підприємства не означає, що він буде реалізований найближчим часом і у повному обсязі. Імплементація потенціалу може обмежуватися технічними, екологічними, соціо-культурними, економіко-організаційними умовами. Наприклад, доступні суспільству на даний час технології неспроможні забезпечити 100% ліквідації наявних непродуктивних втрат ресурсів при виробництві і споживанні. Впровадження певних заходів з ДР може призводити до негативного впливу на довкілля – зокрема, за рахунок зростання забруднення на одних стадіях життєвого циклу ресурсів або продукції, що не компенсуються скороченням забруднення на інших стадіях, через застосування меншої кількості, але більш токсичних речовин при виробництві продукції та ін. Соціо-культурні перешкоди реалізації ПДР можуть полягати у неготовності членів суспільства до дематеріалізаційних та ресурсозберігаючих змін, пов’язаних, наприклад, з суттєвими змінами просторового базису розміщення продуктивних сил, галузевою реструктуризацією економіки, підвищенням вимог до кваліфікації праців­ників через інформатизацію, дематеріалізацію, екологізацію виробничих процесів. Економіко-організаційні бар’є­ри реалізації ПДР полягають в економічній недоцільності реалізації таких заходів або ж їх низькій ефективності, відсутності відповідних організаційних структур тощо.

Як свідчить практика, саме економіко-організаційні перешкоди в умовах ринкової економіки є ключовими при визначенні питання практичної реалізації ПДР на різних рівнях господарювання. При цьому первісним критерієм ефективності процесів ДР є співставлення суспільних витрат задоволення еквівалентних соціально-економічних потреб шляхом 1) реалізації заходів з ДР і 2) виробництва необхідної кількості ресурсу. Якщо суспільні витрати на ДР на одиницю ресурсу є меншими, аніж витрати, пов’язані з його видобуванням, переробленням, виробництвом, споживанням, утилізацією, то суспільство в цілому і окремі суб’єкти господарювання надаватимуть перевагу саме ресурсозберігаючим заходам. Якщо має місце зворотна ситуація, то рішення буде на користь виробництва ресурсу. З урахуванням екологічної складової процесів ДР і виробництва ресурсу за існування економічно ефективних ресурсозберігаючих технологій здебільшого більш ефективною буде реалізація заходів з ДР. Недостатній розвиток НТП, наслідком якого може бути недосконалість ресурсозберігаючих технологій, їх відносно висока ціна, або ж незначна питома вага витрат суб’єкта господарювання на даний вид ресурсу може спричини відмову від впровадження ПДР.

Викладене вище дозволяє систематизувати фактори реалізації ПДР в сучасних економічних системах таким чином:



  • технологічні: наявність і доступність ресурсозберігаючих технологій, перспективи їх міжнародного трансферу; тривалість зміни й освоєння нових ресурсозберігаючих технологій, рівень наукоємності виробництва, т.п.;

  • екологічні: поточний рівень якості та інтенсивність забруднення навколишнього природного середовища; ступінь виснаженості природних ресурсів та темпи їх приросту; можливості зменшення забруднення довкілля завдяки ДР; перспективи зменшення обсягів ресурсопотоків в економічних системах з урахування токсичності використовуваних ресурсів тощо;

  • соціо-культурні: готовність членів суспільства до дематеріалізаційних та ресурсозберігаючих змін; доступність інформації, обізнаність населення і підприємств, органів влади у питаннях ДР; стиль і якість життя, традиції населення; розвиток громадського екологічного руху та ін.;

  • економіко-організаційні: вартість придбання та використання ресурсозберігаючих технологій порівняно з видобутком і використанням ресурсів, що зберігаються; ціни на ресурси, що можуть бути збережені; обсяги залучення ресурсів даного виду до виробництва порівняно з іншими ресурсами, їх питома вага у витратах суб’єкта господарювання; доступність інвестиційних ресурсів для цілей ДР; наявність організаційних структур (державних та приватних), що опікуються питаннями впровадження ДР, відповідної правової бази; ступінь глобалізації, тінізації економіки; рівень ресурсної безпеки та ін.

Управління зазначеними групами факторів реалізації ПДР, що тісно пов’язані з факторами його формування, є складним завданням, проте успішне його вирішення за допомогою використання переважно економічних методів впливу – запорука постійного підвищення ресурсоефективності економічних систем різних ієрархічних рівнів.

Особливості диверсифікаціЇ підприємницької діяльності на сільських територіях
Сухоставець А. І.

Сумський національний аграрний університет, Україна
Досвід розвинутих країн показує, що якісні показники зростання ефективності функціонування аграрного сектору пов’язані не тільки з впровадженням досягнень науково-технічного прогресу в технології виробництва, а й просліджується також тісний взаємозв’язок та взаємозалежність з рівнем розвитку сільських територій.

Реалізація соціально-економічної політики щодо аграрного виробництва та сільського розвитку вимагає впровадження нової філософії державної політики та підприємницької діяльності, пов'язаної з розумінням важливості сільських територій для розвитку інших видів підприємницької діяльності, що направлені на створення нових робочих місць в несільськогосподарській сфері, проте пов'язані з сільським господарством і екологією.

Ці плани можуть бути виконані через реалізацію наступних умов:

- розвиток виробничої та соціальної інфраструктури села;

- зацікавленості діяльності місцевих сільських громад;

- децентралізація прийняття владних рішень;

- удосконалення інституційного середовища сільських територій.

Проблеми сільського господарства та сільських територій повинні розглядатися комплексно, оскільки існує тісний зв'язок між модернізацією сільського господарства і розвитком сільських територій.

Робоча сила, що вивільняється з аграрного сектора в результаті підвищення ефективності праці, повинна бути використана в несільськогосподарському секторі для уникнення негативних наслідків від зростання рівня безробіття та зниження доходів сільського населення. Зростання несільськогосподарської зайнятості в сільській місцевості, розвиток підприємництва у соціальній сфері буде не тільки збільшувати доходи сільського населення, а й підвищувати привабливість села для проживання і відпочинку.

Існує також зворотній ефект, який проявляється у позитивному впливі діяльності закладів соціальної сфери на прискорення структурних змін в сільському господарстві, зниження витрат виробництва, поліпшення якості продукції, відповідно до вимог міжнародної конкуренції.

Розвиток підприємництва у соціальній сфері призведе також до позитивних змін в інституціональному середовищі, утворення структур наближених до країн Європейського Союзу.

ТЕХНОПАРКИ В УСЛОВИЯХ

РЕАЛЬНОЙ ЭКОНОМИКИ РЕГИОНА
Телетов А. С., д-р. экон. наук, проф.

Сумский государственный университет, Украина
Во второй половине ХХ-го столетия вплоть до распада Советского Союза промышленность на северо-востоке Украины бурно развивалась. Наряду с резким ростом разновидностей выпускаемой продукции и её объёмов производства на сумских, конотопских, шосткинских и некоторых предприятиях других районных центров практически с нуля были созданы заводы “Химпром”, электронных микроскопов (СЗЭМ), “Центролит” и т. п. Два крупнейших всесоюзных научно-исследовательских института, вошедшие на рубеже 70-х – 80-х годов в мощные научно-производственные объединения, и открывающиеся вузы получили широкое поле практического приложения своих научных исследований. За последние 20 лет, ввиду непродуманности условий трансформации экономики к рыночной, промышленность области не только не развивается, а дергадирует: одни предприятия резко снизили объёмы производства, а АО “Сэлми”, “Центролит”, “Фарфоровый завод” практически остановились.

Произошло это в определённой степени потому, что инновации в экономике и юриспруденции (маркетинговые подходы, самостоятельность принятия решений в вопросах экспорта-импорта, частная собственность на средства производства и др.) абсолютно не подкрепляются инновациями в технике (новых конструкциях и технологиях). Кроме этого, ослаблены организационно-промышленные связи между центром и регионами, постоянно-действующие хозяйственные связи разрушены, а долгосрочные взаимовыгодные партнёрские отношения в должной мере не созданы, прилавки просто “завалены” зарубежными товарами, ввиду хоть и невысокого их качества, но достаточно низкого уровня цен. Как результат – высвободившиеся промышленные площади, выведенное из процесса производства оборудование и всё большее количество достаточно квалифицированных безработных. В этих условиях в регионах актуальным стало создание и научно-техническое обеспечение деятельности технопарков, что позволит, если и не ликвидировать вышеприведенное, то в значительной степени организовать производственный бизнес, занять желающих, хоть как-то их материально поддержав.

Изучаемый до настоящего времени опыт технопарка на базе известного во времена СССР Шосткинского объединения “Свема” может служить определённым примером, однако он касается лишь использования территории и помещений. Несмотря на значительный период, который прошёл после первый попыток создания технопарков [1], где в обращении к читателям книги Президент НАН Украины Б.Е. Патон, в частности, говорит о “Созданных и действующих технопарках “Полупроводниковые технологии и материалы, оптоэлектроника и сенсорная техника” и “Институт электросварки им. Е.О. Патона” в Киеве, а также технопарк “Институт монокристаллов” в Харькове”, до сих пор нет примеров, где бы чётко прослеживалась цепочка: научные исследования → конструкторско-технологическая реализация → опытный образец → коммерческое производство, поскольку первые технопарки создавались на базах бывших НИИ, не имевших достаточных призводственных мощностей. Лишь включение в эту цепочку вузовской науки (академическая и отраслевая в настоящий момент ослаблены), универсального оборудования, использования консультантов из числа инженеров и экономистов, а также привлечения большого числа желающих заняться бизнесом или просто найти соответствуещее квалификации место работы сможет принести реальный результат. В Сумской области для этого наиболее подходит уже упомянутое АО “Сэлми” (в прошлом СЗЭМ им. 50-летия ВЛКСМ, а впоследствии ПО “Электрон”), обладающее значительным парком универсального и роботизированного оборудования, компактно расположенное в центральной части города (в течение четырёх десятилетий предприятие обеспечивало потребности в изделиях для научных исследований не только всех республик СССР, но и многих стран Восточной Европы, Индокитая, Африки и Латинской Америки) [2]. Безусловно, без помощи государства не обойтись, однако тут присутствует реальный интерес для будущего: может быть в определённой степени востановлено научное приборостроение, хотя бы для использования внутри страны, ведь, как известно, ещё не закрывшиеся исследовательские институты, а их, к примеру в советское время, только в медицине и биологии на территории Украины было больше пятидесяти, применяют в своих исследованиях приборы, которые давно устарели, как физически, так и морально.

В вопросе создания технопарков можно воспользоваться и определённым опытом наших географических соседей – России, Литвы, Польши, которые в настоящее время если в некоторых технических направлениях и опрережают Украину, то ненамного. Здесь Украина, как думающая о своём будущем держава, должна сосредоточится на отдельных приоритетных путях своего развития, как, к примеру, сделала Россия, сконцентрировавшая в руках государства вложения в науку и военную технику, отдав импорту продукцию некоторых других отраслей.


1. Современные инновационные структуры и коммерциализация науки / под ред. А.А. Мазура. – Харьков, 2000. – 254 с.

2. Тєлєтов О.С., Створення технопарків у сучасних умовах / О.С. Тєлєтов, Ю.А. Сірик // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2013. – №4.



АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНИХ ФАКТОРІВ НАРОДЖУВАНОСТІ У СКЛАДІ ДЕМОГРАФІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ
Троян М. Ю., канд. екон. наук, доц.

Сумський державний університет, Україна
Міжнародна стратегія розвитку України передбачає всебічний розвиток держави, включно з стабілізацією демографічної ситуації в Україні, розвиток якої протягом останніх десятиріч викликає занепокоєння і вчених і суспільства і політиків.

Вичерпанню демографічного потенціалу України сприяли в свою чергу і історичні події ХХ сторіччя – перша та друга світові війни, громадянська війна, три голодомори, форсована індустріалізація, колективізація, масові репресії 1930-50 рр., Чорнобильська катастрофа, системна економічна криза 90-х. Ці процеси призвели до помітних деформацій статевого та вікового складу населення, передчасної смерті мільйонів людей. Разом з народжуваністю, що не забезпечує простого заміщення поколінь це призвело до затяжної демографічної кризи.

Серед ознак системної демографічної кризи найбільш важливими є такі:


  • стрімке скорочення чисельності населення, що вже призвело до демографічної деградації сільської місцевості деяких регіонів країни та загрожує їх спустошенням;

  • занадто низька середня передбачувана тривалість життя, занадто високий рівень смертності у чоловіків, особливо 40-60 років та сільського населення;

  • архаїчна структура смертності по причинам смертей – висока удільна вага від так званих причин, що можна усунути, високі темпи розповсюдження туберкульозу та ВІЧ/СНІДу;

  • відсутність прогресивних зрушень в режимі смертності;

  • занадто низький рівень народжуваності разом з концентрацією народжень у молодих матерів (20-24 років);

  • стрімке зростання позашлюбної народжуваності, особливо у сільській місцевості;

  • систематичний масштабний виток економічно активного населення, включно з молоддю за кордони країни, спочатку на умовах трудової міграції (часто нелегальної) з наступним закріпленням мігрантів в країнах тимчасового перебування;

  • високий рівень та високі темпи старіння, які на відміну від розвинутих країн, обумовлені виключно низькою народжуваністю;

  • вичерпання потенціалу демографічного зростання, що унеможливлює навіть просте відтворення населення без активного притоку мігрантів.

Україна нині має один з найбільш низьких серед європейських країн рівень сумарного показника народжуваності. В містах України цей показник в 1999-2001 роках знижувався до безпрецедентно низького рівня (менше 1 дитини), який не спостерігається ні в одній країні світу, та нижче того соціального мінімуму народжуваності, яким зазвичай вважається народження хоч би однієї дитини. Навіть після зростання починаючи з 2002 року його рівень залишається одним з найменших в світі.

Серед всіх факторів, що чинять вплив на рівень народжуваності найбільш вагомими економічними факторами є такі:



  • рівень життя населення.

Доходи населення в абсолютних цифрах останнє десятиріччя зростають, і склали у 2012 році 1407197 млн. грн., але у відсотках до попереднього року неупинно падають з 2005 року; середньомісячна номінальна заробітна платня у 2012 році зросла до 3026 грн., але зважаючи на індекс цін, що щорічно має показник більше 100% не можна зробити висновок про зростання рівня життя населення);

  • забезпеченість сімей продуктивного віку житлом.

Весь житловий фонд України складає 1094,2 млн. кв. м. загальної площі, що у розрахунку на 1 мешканця трохи більше за 23 кв. м., і цей показник протягом останніх років залишається незмінним, причому в 2012 році введено в експлуатацію 10750 тис. кв. м., що у відсотках до попереднього року складає 114,2%);

  • зайнятість населення.

Рівень безробіття населення України працездатного віку у % до економічно активного населення складає в 2012 році 8,1%, водночас пропозиція робочої сили в 2012 році в 11 раз перевищує попит, тенденція зберігається протягом останніх років);

  • рівень та якість соціальної підтримки державою народжуваності.

В квітні 2005 року було введено значне підвищення допомоги при народженні дитини.

В 2006 році спостерігалось найзначніше останнім часом збільшення кількості народжених (на 34,3 тисячі народжень натомість щорічного приросту 17 тисяч народжень в середньому з 2002 року, але автори не відносять цей результат виключно на рахунок вказаних виплат, адже рівень народжуваності є кінцевим результатом економічної діяльності, функціонування та розвитку всіх сторін життєдіяльності суспільства. Саме тому вважаємо, що найкраща демографічна політика – ефективна соціально-економічна політика. Низький рівень заробітної платні як основного джерела матеріального забезпечення відновлення функціонуючої та нової робочої сили неможливо компенсувати навіть досить значною за обсягами допомогою у зв’язку з народженням дитини.



АКТУАЛЬНЫЕ ВОПРОСЫ ЭКОЛОГИЗАЦИИОБЪЕКТОВ ИНФРАСТРУКТУРЫ В СОВРЕМЕННОЙ МОДЕЛИРЕГИОНАЛЬНОГО РАЗВИТИЯ СТРАНЫ
Тяглов С. Г., д-р. экон. наук, проф., Боев В. Ю., доц.

ФГБОУ ВПО Ростовский государственный

экономический университет (РИНХ), Россия
Инфраструктура является основным жизнеобеспечивающим сектором экономики региона, от развитости которой зависит и эффективность функционирования предприятий региона. Развитая инфраструктура, основанная на экологически чистых, энергоэффективных технологиях, позволяет существенно снизить негативное воздействие объектов инфраструктуры на окружающую среду и связанные с этим издержки предприятий, а также способствует экономии ресурсов, в первую очередь, энергетических, что существенно повышает конкурентные преимущества производителей и способствует обеспечению экологической и экономической безопасности.

Энергоэффективность – термин, который используется для характеристики качественного состояния достижения целей в области эффективного использования энергии, как на уровне национальной, так и на уровне международной политики.

К важнейшим целям энергоэффективности следует отнести:

- сокращение уровня выбросов углекислого газа в атмосферу и как следствие, снижение темпов изменения климата на планете;

- рост сохранности и производительности энергоснабжения вследствии более устойчивого производства;

- повышение экономической эффективности под влиянием сокращения издержек, как следствие повышение устойчивости бизнеса.

С первого взгляда термин «энергоэффектинвость» носит простой для понимания его сущности характер, однако, это впечатление обманчивое, так как данное определение используется без строгого теоретического и практического ориентирования и может обозначать сразу несколько вещей. Сложившаяся ситуация не совсем соответствует современным требованиям, так как при сравнительном анализе крупного бизнеса в рамках промышленных отраслей необходимо общепринятое определение. В России в настоящее время реально действуют три вида платежей: за выброс в атмосферный воздух, за сброс в водную среду, размещение отходов. Для негативных воздействий: загрязнение недр, почв; загрязнение окружающей среды шумом, теплом, электромагнитными, ионизирующими и другими видами физических воздействий; иные виды негативного воздействия на окружающую среду, платежи не взимаются из-за отсутствия методических материалов для определения ставок. Средства, полученные от платежей, не расходуются напрямую на программы по улучшению состояния окружающей среды, а поступают в бюджеты разного уровня, из которых могут в дальнейшем выделяться на охрану окружающей среды. Платежи за негативное воздействие на окружающую среду не являются налоговыми. Поэтому к ним не относятся положения законодательства, применяемые к налогам. В частности они могут приниматься иными документами, кроме Налогового Кодекса РФ.

Наибольшим техническим потенциалом повышения энергетической эффективности обладают жилые здания, производство электроэнергии и промышленность области. При этом потенциал повышения энергетической эффективности области в секторах конечного потребления значительно выше, чем в производстве энергии. В секторах со значительным финансовым потенциалом (промышленность и транспорт), в первую очередь, следует осуществить меры, которые не оказывают влияния на уровень цен и не предполагают субсидирования, но направлены на устранение нефинансовых барьеров. В секторах с низким финансовым потенциалом повышения энергетической эффективности (производство тепла и электроэнергии) для достижения экономии необходимо, в первую очередь, скорректировать цены или предложить другие инструменты, которые повысят привлекательность инвестиций в энергетическую эффективность данных отраслей.

В целом необходим комплекс мер, направленных на повышение энергоэффективности экономики региона и ее инфраструктурных секторов: внедрение обязательных стандартов энергетической эффективности для новых и реконструируемых зданий; реализация информационных компаний и предоставление совместного долгосрочного финансирования для проектов по повышению энергетической эффективности; реформирование электроэнергетики и газового сектора, повышение финансовой привлекательности инвестиций в энергетическую эффективность; снижение барьеров энергоэффективности в секторе бюджетных учреждений; повышение привлекательности общественного транспорта; повышение энергетической эффективности в системах теплоснабжения (изменение принципов тарифообразования, преобразование муниципальных предприятий теплоснабжения в коммерческие структуры или частно-государственные партнерства с четкими принципами корпоративного управления, совершенствование процесса сбора и использования статистической информации (составление тепловых балансов), а также разработка интегрированных планов развития теплоснабжения области).

ВІТЧИЗНЯНІ РЕАЛІЇ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД АКТУАЛІЗАЦІЇ СПОЖИВЧОГО КОШИКА В КОНТЕКСТІ

ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ЖИТТЯ
Червяцова О. В., Омельяненко В. А.

Сумський державний університет, Україна
Встановлювані розміри прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати не відповідають реальній вартості мінімального споживчого кошика українця. Споживчий кошик – асортимент товарів, який характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або сім'ї. Він служить базою порівняння розрахункових і реальних рівнів споживання. У світі існує 2 види споживчих кошиків та фізіологічний.

Межа бідності, визнана у світі, – споживчий кошик вартістю 17 доларів на день. Таку суму товарів та послуг споживають нині 80% українців.

Саме такий споживчим кошиком користуються в Україні. Чиновники, відповідальні за її регулярне оновлення, про це знають. Але осучаснити її ніяк не можуть.

Чергову спробу здійснити цю непросту процедуру вирішила вжити новий міністр соціальної політики Наталія Королевська. Наприкінці січня, розповідаючи про плани свого відомства, вона заявила, що Міністерство соціальної політики вже готує і протягом трьох місяців надасть пропозиції щодо перегляду споживчого кошика. Мотивувала вона такі наміри тим, що споживчий кошик – це фундамент соціальних питань в Україні і вона повинна відповідати сучасним нормам і стандартами. Але, на жаль, протягом 12 років споживчий кошик в Україні не змінювалася [1].

У високорозвинутих країнах про своє населення дбають набагато краще. Скажімо, у Великобританці до кошику входять близько 700 найменувань. У ньому є шампанське, пиво, комп’ютерні ігри, MP3-плеєр, акустична гітара і великий перелік товарів для дому, зокрема, дверні ручки та витрати на садівника.

Тепер, серед інших товарів, в корзину також входять сайти знайомств, смартфони та електронні книги. Багато з нових позицій у кошику свідчать про зміни, що відбуваються у житті через розвиток технологій. Разом з тим, до кошика виключили регіональні газети, рінгтони для мобілок та свинину. Також увійшли чорниці, запаковані овочі для смаження, м'ясні закуски та гарячий шоколад.

За "вагою" споживчого кошика у Німеччині уважно стежить Федеральне статистичне відомство, яке регулярно оновлює дані по набору у ній товарів та послуг. Фахівці вивчають скільки грошей витрачають німці. Причому досліджуються різні соціальні групи: великі сім'ї з дітьми, матері-одиначки, пенсіонери тощо. Споживча кошик німця включає у собі близько 750 товарів та послуг із різних сфер життя. Це продуктів харчування, духи, тютюнові вироби, одяг, плата за квартиру тощо. Також входять і щомісячна вартість дитячих ясель, лікування амбулаторних хворих, і догляд вдома за престарілими та інвалідами. А також у зв’язку з науково технічним прогресом до нього додали цифровий фотоапарат, відеокамеру, сканер та лазерний принтер, прилад для виміру кров'яного тиску на зап'ясті.

Бачимо, що новий споживчий кошик поповнився послугами соціальної сфери, що відповідають загальноєвропейським стандартам. Одним словом, німецький споживчий кошик якнайкраще відбиває віяння часу.

Американський кошик передбачає витрати не тільки на тютюн та алкоголь, а й на освіту, мобільний і комп'ютерний зв'язок. Французи не обділили споживчий кошик витратами на перукаря, лак для волосся, гель для душу, а також інші численні косметичні засоби, без яких, на їхню думку, сучасне життя неможливе. Також вони подбали й про оплату послуг няні для дитини, апарати для виправлення зубів, оренду автомобіля, проїзд на таксі, а також про їжу для котів і собак.

Як бачимо, за світовими стандартами – що повніший кошик, то багатша країна. Лише українці не відчувають цієї динаміки, живучи за стандартами воєнних часів минулого століття.

Переглянувши потреби європейський країн, можна зробити висновок, що наш споживчий кошик є показником межі бідності. Вирішенням цієї проблеми є оновлення українського споживчого кошика, що означатиме збільшення зобов’язань держави щодо соціального захисту своїх громадян.

Споживчий кошик є основою розрахунку прожиткового мінімуму, а прожитковий мінімум є базовим соціальним показником, від якого встановлюються всі види соціальних допомог – допомогу при народженні дитини, допомогу малозабезпеченим сім’ям, а також визначається мінімальний розмір пенсій та мінімальна зарплата.


1.​ Споживчий кошик з давно закінченим терміном придатності [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://timeua.com/admin/mods/mod_news/print/prn_news.php?id=644&lng=_ru

Формирование международных кластеров в экономиках союзных государств Беларуси и Украины
Яшева Г. А., д-р. экон. наук, доц.

Витебский государственный технологический университет, Беларусь
Кластерная концепция является объективной закономерностью современного экономического развития стран. Это подтверждается фактами распространения кластеров во многих странах. Так, в ЕС насчитывается около 3 тыс. кластеров, в которых занято примерно 40 % рабочей силы [1]. Зарубежный опыт свидетельствует об эффективности кластерной политики и ее положительном влиянии на уровень конкурентоспособности экономики. Кластеризацией уже охвачено более 50% экономик ведущих стран, начинаются процессы кластеризации и в странах постсоветского пространства – Латвии, России, Беларуси, Украине, Таджикистане, Казахстане и др. Интеграционные процессы в мире создают предпосылки для формирования международных кластеров в трансграничных государствах с целью повышения международной конкурентоспособности союзных государств.

Международные кластеры представляют собой сетевые объединения поставщиков, производителей и покупателей – резидентов разных государств, географически сосредоточенных в трансграничном регионе, которые сотрудничают и конкурируют, связаны в технологические цепи и взаимодополняют друг друга, сотрудничают с трансграничными учреждениями (в т.ч. научными, образовательными, инфраструктурами бизнеса), органами государственного управления и международными организациями в целях повышения конкурентоспособности субъектов кластера и национальной экономики.

Международные кластеры способствуют экономическому развитию приграничных территорий посредством:



  • обеспечения приграничного сотрудничества кластеров в сфере торговли, сельского хозяйства, туризма, транспорта, инфраструктуры;

  • присутствие кластера повышает роль региональных администраций, поскольку развивает и укрепляет экономику их региона, стимулирует экономический рост и ускоряет решение социальных проблем, создает условия для успешного развития более отсталых территорий;

  • в кластере создаются положительные эффекты (экстерналии), когда экономические преимущества, полученные одними субъектами кластера передаются другим участникам. Вхождение в кластер повышает статус входящих в него компаний, способствует росту внимания к ним со стороны финансовых агентств, благоприятствует росту их международной репутации и популярности торговой марки, привлекает в регион дополнительные ресурсы;

  • кластерные связи позволят идентифицировать слабые звенья цепей добавленной стоимости кластера и привлекать инвесторов и бизнес для заполнения этих брешей и усиления связей спрос-предложение.

Проведенный анализ кластеризации в странах постсоветского пространства позволил сделать следующие выводы:

  1. Роль кластеров в повышении конкурентоспособности экономики признана на государственном уровне, цели создания кластеров поставлены в ряде государственных программ;

  2. В большинстве стран кластерная политика не разработана;

  3. Кластерные механизмы реализации сетевого сотрудничества и государственно-частного партнерства не задействованы в созданных кластерах;

  4. Не используется потенциал международного сотрудничества в научно-технологическом развитии посредством создания международных кластеров.

Одним из направлений создания и развития международных кластеров является использование потенциала еврорегионов, из которых совместно с Беларусью сегодня действуют еврорегионы «Буг» (Украина, Польша, Беларусь), созданный в 1995 годуи «Днепр» (Украина, Россия, Беларусь), созданный в 2003 году.В рамках трансграничного сотрудничества Беларуси и Украины действуют украинско-белорусский строительный кластер при участии Харьковского государственного технического университета строительства и архитектуры, Белгородского государственного технологического университета им. Шухова, Белгородского областного фонда поддержки малого предпринимательства и Харьковским региональным фондом поддержки предпринимательства.В перспективе планируется создать кластеры: досуга и туризма, Эко-кластер, ИТ-кластер,кластер стройматериалови др.

С учетом разработанной автором кластерной концепции [2], зарубежного опыта кластеризации и особенностей экономических и социальных отношений в Республике Беларусь и Украине предлагаются следующие направления государственной поддержки организации и развития кластеров в экономике Беларуси.



  1. Лоббирование интересов кластеров перед другими уровнями власти. Местные органы государственного управления, осознав значимость для региона конкурентоспособных кластеров, могут лоббировать законодательство в отношении защиты производителей кластера, используя такие меры как увеличение импортных таможенных пошлин и налогов на продажу импортных конкурирующих товаров; введение квот на ввоз конкурирующих товаров; введение квот на вывоз сырья и др.

  2. Помощь в международном сотрудничестве кластеров, которая заключается в различных формах продвижения местных кластеров (Интернет, торгово-экономические связи, конференции, переговоры с иностранными инвесторами и международными донорами, форумы и др.). Ассоциация производителей (некоммерческая организация, содействующая организации кластеров) является субъектом права в заключении договоров о международном сотрудничестве как с зарубежными ассоциациями и их членами, так и с администрациями зарубежных регионов. Международное сотрудничество кластеров поможет активизировать приграничное сотрудничество в интересах экономического развития регионов, создать международные альянсы в рамках кластеров и развить технологическое сотрудничество кластеров.

  3. Создание Центров кластерного развития (ЦКР) – ключевого элемента инфраструктуры поддержки кластерных инициатив и проектов.Основные функции ЦКР: информационно-правовое и организационно-методическое сопровождение процесса формирования и развития кластера; организация производственной кооперации (субконтрактации) участников кластера между собой и другими организациями реального сектора; организация трансфера и коммерциализации технологий.

Указанные формы поддержки кластеров могут реализовываться в рамках государственно-частных программ.


  1. Кластерная обсерватория в ЕС. Сайт ЕС [Электронный ресурс]. – Режим доступа: www.clusterobservatory.eu – Дата доступа: 29.04.2013.

  2. Яшева, Г. А. Кластерная концепция повышения конкурентоспособности предприятий в контексте сетевого сотрудничества и государственно-частного партнерства: монография / Г.А. Яшева. – Витебск: УО «ВГТУ», 2010. – 373 с.


РОЗДІЛ 2 ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ РЕГІОНАХ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка