Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції



Сторінка16/17
Дата конвертації11.05.2018
Розмір3.69 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

Вуглецева складова Екологічного сліду
Некрасенко Л. А., канд. біол. наук, доц.

Полтавська державна аграрна академія, Україна
Створення інтегральних, агрегованих індексів сталого розвитку є одним з підходів до формування індикаторів та індексів. Зазвичай агреговані показники поділяються на такі групи: соціально-економічні, еколого-економічні, соціально-екологічні, еколого-соціо-економічні.

Одним з найбільш популярних і відомих агрегованих індикаторів сталого розвитку є Екологічний слід (The Ecological Footprint). Концепцію Екологічного сліду (далі – ЕС) розробили Вільям Рис і Матіс Вакернагель в 1990 році. Екологічний слід щорічно розраховується міжнародною організацією «Global Footpronting Network», а результати публікуються на сайті [3]. Він виражає ступінь тиску людини на навколишнє середовище у вигляді площ територій і акваторій, необхідних для видобутку ресурсів та утилізації відходів. Іншими словами Екологічний слід – це кількість землі призначеної для орання і використовуваної в сільському господарстві, яке необхідне одній людині, сім'ї чи групі людей які використовують енергію, їжу, живуть у будинках та мають безліч інших потреб. ЕС виражається в так званих умовних глобальних гектарах (гга), де кожен глобальний гектар відповідає одному гектару біологічно продуктивного простору середньої врожайності. Так як врожайність землі різниться, глобальні гектари дозволяють порівнювати землю різної продуктивності.

Екологічний слід складають шість елементів: орний слід, пасовищний слід, риболовецький слід, вуглецевий слід, лісовий слід, будівельний слід. Екологічний слід розраховується як сума всіх екологічних слідів даних елементів. Таким чином, спочатку обчислюються екологічні сліди окремих елементів, а їх сума складає загальний екологічний слід певної популяції. Загалом, ЕС є негативним екологічним показником тому, що в кінцевому підсумку він розраховується як різниця між біологічним потенціалом і екологічним слідом певної території.

Біологічний потенціал (англ. Biocapacity), можна вважати позитивним екологічним показником – це можливість біосфери Землі виробляти поновлювані ресурси. Біологічний потенціал Землі або певної території вимірюється в глобальних гектарах (гга). Екологічний слід та Біологічний потенціал оцінюються комплексно шляхом їх зіставлення. Таким чином, можна визначити – чи є країна «екологічним боржником» або ж «екологічним донором» .

Більшу частину екологічного сліду складає вуглецевий слід. На його частку припадає від 33% до 65% у різних країнах, як показано на рис. 1.

Рис. 1 – Вуглецева складова екологічного сліду


За нашими розрахунками вуглецевий слід України в 2010 році склав 112,87 млн. глобальних га.

Автори екологічного сліду важають, що він є інтегральним індикатором національного та глобального сталого розвитку [1]. Однак, ряд дослідників вважають його лише екологічним індикатором, який не відображає таких важливих аспектів сталого розвитку, як соціальні і економічні індикатори [2]. Наприклад він не враховує економічні, політичні та культурні чинники, такі як благополуччя, непоновлювані ресурси та їх виснаження, довгострокові процеси, такі як зміна клімату. Метан та інші парникові гази також не враховуються прирозрахунку екологічного сліду.



Враховуючи ці недоліки, ми пропонуємо при розрахунках вуглецевого сліду використовувати загальні викиди парникових газів і, відповідно, замінити показник вуглецевий слід на його більш розширений варіант – парниковий слід.


  1. Wackernagel, M. and W.Rees (1996), Our Ecological Footprint: Reducing Human Impact on the Earth, New Society Publishers, Gabriola Island. http://www.footprintnetwork.org.

  2. Sustainability: A Comprehensive Foundation. Tom Theis, Jonathan Tomkin /http://cnx.org/content/col11325/1.36

  3. Ecological Footprint Atlas 2010 http://www.footprintnetwork.org/en/index.php/GFN/page/ecological_footprint_atlas_2010



БЕРЕЖЛИВОЕ ПРОИЗВОДСТВО В УПРАВЛЕНИИ КАЧЕСТВОМ ОКРУЖАЮЩЕЙ ПРИРОДНОЙ СРЕДЫ
Садченко Е. В., д-р. экон. наук, проф., Ничитайлова Н. С.

Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова, Украина
Постепенно бережливое производство проникает в самые различные сферы человеческой деятельности во многих регионах мира. Более того, последнее время эта концепция стала постоянным предметом разного рода сопоставлений между различными стилями современного менеджмента, поскольку это стиль и метод управления, который гарантировал бы конкурентоспособность предприятию или компании. Особенно часто концепция бережливого производства обсуждается в работах, так или иначе связанных с проблемами качества, но вот с проблемами качества окружающей природной средой практически нет. Для современных промышленных производств изготовление качественной, экологически чистой продукции, отвечающей постоянно возрастающим требованиям и стандартам, становится всё более важной задачей. Актуальность этой задачи также подтверждается практикой лучших компаний, показывающих на своём примере, что гораздо эффективнее и дешевле обеспечить качество с первого раза и не допустить передачу проблемной продукции дальше по ходу производственного процесса, чем заниматься проверкой качества готовых изделий и превращать товар в отходы. Наиболее значительным достижением бережливого производства является осознание бизнеса как процесса достижения справедливо сбалансированных целей и интересов всех заинтересованных сторон (владельцев, акционеров, инвесторов, менеджеров, сотрудников, потребителей, поставщиков и общества).

В экономике окружающая среда рассматривается как элемент производства, который обеспечивает различные услуги. Причем это особый элемент производства, поскольку он обеспечивает жизненную поддержку системам, которые определяют само существование. Необходимо предотвратить чрезмерное истощение этого элемента производства, т.е. окружающая среда должна развиваться таким образом, чтобы обеспечить эстетические и жизненно важные услуги человеку. В основе концепции бережливого производства лежит стремление быстро и эффективно удовлетворить требования потребителей, а основное требование потребителей это чистый воздух, вода, экологически чистые товары, продукты и услуги и т.д. Окружающая природная среда может быть товаром и иметь потребительную стоимость и меновую. Качество окружающей природной среды (ОПС) – это совокупность определенных ее свойств и характеристик, т.е. это внутренне присущая предметам и явлениям определенность, органическое единство свойств, признаков, особенностей, отличающих данный предмет или явление от других. Качество окружающей природной среды состоит из определенного качества атмосферы, земли, воды, фауны, флоры и т.д. Качественная особенность каждого вида ресурсов предполагает не только черты различий, но и черты общности, сходства, способность образовывать определенные биогеоценозы и экосистемы. Качество ОПС определяется не только биологическими, климатическими, геологическими, географическими свойствами, но и наличием уровня загрязнения в результате производственно-хозяйственной деятельности людей. Устойчивость качества относительна и непрерывно изменяется. Качество ОПС – это целостная характеристика среды, а качество определенного ресурса (атмосферы, воды, земли и т.д.) – одна из сторон данного предмета или явления, их частичная характеристика. Качество – это существенная определенность явления, в силу которого оно выступает данным, а не иным явлением и отличается от других явлений. Качество проявляется в совокупности существенных свойств, признаков явления, оно тесно связано с законом его развития. При утрате существенных свойств явление утрачивает прежнее качество, изменение качества означает коренное изменение сущности явления. Базой сравнения при контроле и оценке качества ОПС при бережливом производстве служат нормативные требования (государственные стандарты и другие нормативные документы), от которых зависит сама оценка качества. Чтобы не ухудшалось качество среды, установлены жесткие экологические ограничения на выброс, сброс и захоронение отходов по территориям и экосистемам. Если при оценке качества ОПС необходимо или, во всяком случае, допустимо за базу сравнения принимать нормативные требования, то при оценке потребительной стоимости ОПС обязательно нужно принимать за основу экологические требования потребителя. Различия баз сравнения – принципиальное отличие в подходах к оценке качества и потребительной стоимости ОПС. Понятие бережливое производство можно применять и к окружающей природной среде в целом и рассматривать экологические проблемы на отдельном предприятии. Предприятие, уделяя внимание «бережливому производству», будет стремиться к снижению удельных затрат природных ресурсов в расчете на единицу конечного результата (этот показатель будет зависеть от эффективности использования природных ресурсов во всей цепи, соединяющей первичные природные ресурсы, продукцию, получаемую на их основе и непосредственно конечные стадии технологических процессов, связанных с преобразованием природного вещества) и удельных величин загрязнений в расчете на единицу конечного результата (показатель будет зависеть от уровня малоотходных технологий, эффективности очистных сооружений и т.д.).

ВОЗМОЖНОСТИ И ПРЕДПОСЫЛКИ УПРАВЛЕНИЯ КАЧЕСТВОМ ОКУЖАЮЩЕЙ СРЕДЫ ПРИ СУДОРЕМОНТНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Станева Д. Х., Крачунов Х. А., канд. техн. наук, доц.

Технический университет – Варна, Болгария
Сегодня люди являются жертвами большого количества созданных промышленных предприятияй с огромным количеством създанных в них техногенных экосистем. Чтобы решить проблемы в этих предприятиях, необходимо знать законы экологии.

Судоремонтный завод „Одессос” АД находится в южной части города Варны, на острове между старым и новым каналом. Он занимает площадь около 320 000 кв. м. Сооружения завода включают- один сухой док и один плавающий док. Основной деятельностью завода является судоремонт. Продуктами основных производственных процессов являются: отработанный медный шлак и металлические отходы.

Отходы производственного процесса:

1. Неорганические отходы: a) киселинные и щелочные; b)цианидные воды; c)щелок и растворы, содержащие тяжелые металлы; d) отходы из азбеста; e)другие твердые отходы;

2. Нефтяные отходы: толиво; масло; нефтеводные массы;

3. Органические отходы: a) галогенированные растворы; b) нехлорированнех растворы; c) полихлорированные, бифенильные отходы; d) краски и смола; e) биологические активные отходы; f) органические химические отходы;

4. Распадающиеся органические отходы.

5. Менее опасные и особенно опасные отходы и токсичные вещества.

6. Инфицированные отходы.

Характеристика растительности, месторождения редких и исчезающих растительных видов и зеленых площадей

Псаммофитная растителность:

- песочный василек – Centaurea arenaria

- приморский молочай – Euphorbia paralias

- черноморский гипекоум – Hypecoum ponticum

- татарский салат – Lactuca tatarica

- черноморский лихнис- Silene euxina

Из широколиственных древестных видов распространены :

- Серебристо-лиственная липа – Tilia tomentosa

- тополь – Platanus

- польский ясень – Fraxinus angustifolia

- белая акация – Robinia pseudoacacia

Из хвойных видов представлены:

- кипарис – Cupressus

- ливанский кедр – Cedrus libani Laws

- кедр – Pinus pinea

Из декоративных кустарников значительное распространение имеют:

- роза – Rosa

- альтея- Hibiscus syriacus

- розмарин – Rosmarinus officinalis

Животные виды:

- млекопитающиеся (сивые крысы – Rattus norvegicus , мышка – Mus musculus )

- птицы (домашний воробей – Passer domesticus , голубь- Streptopelia decaocto , большая черноголовая чайка – Larus ichthyaetus , маленькая чайка – Hydrocoloeus minutus )

- рептилии (ящерица- Podarcis ).

Необходимо осуществить углубленное изучение экологической характеристики и оценки судоремонтной деятельности с точки зрения охраны рабочей и окружающей среды.

1. Атмосферный воздух – с очертающим негативным эфектом :

a) завышенное количество отделяющих пороховых и аэрозольных осадков,. выбрасываемых в атмосферный воздух

b) шум (90 – 100 dB с аэродинамичным и механичным импульсным характером); вибрации с большой амплитудой; лучистая энергия; тепловое излучение.

2. Вода:

a) промышленные –– сточные воды – основным источником являются участки гальванической обработка металлов, отходы из антикоррозионных грунтов, необрастающих красок и лаков

b) нефтесодержащие отходы – встречаются у пристани на поверхностной воде, где концентрация нефтепродуктов движется между 5 – 15 mg/l.

c) бытовые–бытовые стоки–сбрасываются без очистки. Их показатели не отвечают требованиям второй категории водоприемника.

3. Почва и экосистемы – загрязнены промышленными отходами приблизительно 5 дка.

4. Отходы – твердые промышленные отходы не представляют реальную опастность для компонентов окружающей среды.

РАЗВИТИЕ АЛЬТЕРНАТИВНЫХ ВИДОВ ТОПЛИВА КАК ПЕРСПЕКТИВНОЕ НАПРАВЛЕНИЕ ЭКОЛОГО-ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ПОЛИТИКИ РОССИЙСКИХ КОРПОРАЦИЙ
Тяглов С. Г., д-р. экон. наук, проф., Титова В. М., канд. экон. наук

ГОУ ВПО Ростовский Государственный

экономический университет (РИНХ), Россия

Влияние производства на окружающую среду при осуществлении своей деятельности определяет ответственность перед Обществом. Огромное значение в стратегии корпораций должно уделяться минимизации удельного негативного технологического воздействия на окружающую среду.

Проведя анализ Российского рынка корпораций и предложений по альтернативным видам топлива, были получены следующие результаты:

1. ОАО «Газпром». КПГ наиболее универсальный и приемлемый вид топлива, способный заменить нефтепродукты. Одним из лидирующих качеств данного способа заправки автомашин является высокая экологичность. Транспортные средства, использующие метан в качестве моторного топлива, широко развиваются в мире. Перевод автомобилей с нефтяных продуктов на КПГ позволит снизить вредные выбросы, а также шумовое воздействие.

2. ОАО «Лукойл». С 2012 года корпорация перешла на производство Бензина, соответствующего стандарту Евро-5, контролирующего количество вредных веществ, находящихся в выхлопных газах. Данный бензин сокращает выбросы сажи и окисей азота.

3. Пропан. Заправка пропаном – высокотехнологичный процесс, включающий проверку на герметичность и соблюдающий правильную и оптимальную заправку газом.

4. Биодизельное топливо представляет собой альтернативный вид топлива на основе растительных масел или животных жиров.Важным показателем для биогазовой технологии является рациональное и эффективное конвертирование энергии химических связей органических отходов в энергию газообразного топлива и высокоэффективных органических удобрений.

Путем рационального использования природных ресурсов можно обеспечить функциональное и эффективное внедрение альтернативных видов топлива в России, не влияющих на окружающую среду.



ПЛАТА ЗА ЗАГРЯЗНЕНИЕ ОКРУЖАЮЩЕЙ СРЕДЫ В РФ

КАК ИНСТИТУЦИОНАЛЬНАЯ ЛОВУШКА
Ховавко И. Ю., д-р. экон. наук, доц.

МГУ им. М.В.Ломоносова, Россия
Центральное место в механизме экологического регулирования в РФ занимают платежи за загрязнение окружающей среды. Расчет платежей основан на системе производственно-хозяйственного нормирования. Установлены платежи за выбросы: а) в рамках нормативов предельно-допустимых выбросов (ПДВ) и нормативно-допустимых сбросов (НДС), б) превышающие предельно-допустимые нормативы, но в рамках неких разрешенных временных лимитов (ВСВ, лимиты) и в) за превышение временных лимитов. Для различных категорий выбросов установлены определенные повышающие коэффициенты нормативов платы.

Существующая система производственно-хозяйственного нормирования неоднократно подвергалась критике за неэффективность. Допустимость установления временных нормативов, приближенных к фактическому уровню загрязнения, снижает стимулы проведения природоохранных мероприятий. В рыночной экономике предприятия ориентированы, прежде всего, на извлечение прибыли, поэтому предусмотренные законодательством сверхнормативные выбросы/сбросы можно рассматривать как узаконенные правонарушения, дающие неоправданные преимущества доступа к ассимиляционному потенциалу отдельным экономическим агентам.

Производственно-хозяйственное нормирование выродилось в административный барьер, поскольку разработка нормативов стала важнее их соблюдения. Потратившись на получение разрешений (по оценкам автора порядка 30 млрд. рублей в год), предприятия мало обеспокоены проблемами фактического снижения загрязнения, о чем свидетельствует увеличение доли платежей за сверхлимитные выбросы (рост с 19-25% в 2003 г. до 42% в 2008 г.). Нынешние нормативы платы за загрязнение в нашей стране малы по отношению к 1) наносимому ущербу, 2) затратам на снижение загрязнения и 3) нормативам платежей в других странах. То есть сформировалась система экологического регулирования, которая не способна реализовать задачи сохранения благоприятной окружающей среды, для решения которых она разрабатывалась.

Существуют очевидные способы совершенствования механизма платежей (отмена временных лимитов, повышение нормативов платы и переход к нормированию на основе наилучших доступных технологий), однако реальных шагов в этом направлении до сих пор не сделано. Неприятие реформ института платежей делает насущным исследование, направленное на выявление групп стейкхолдеров, получающих выгоды и несущих издержки при сохранении существующей системы платежей, определение величины этих издержек и выгод, а также анализ распределительных эффектов от предлагаемых изменений. В качестве групп стейкхолдеров автор рассматривает а) предприятия – источники экстерналий, б) реципиентов загрязнения (коммунальное хозяйство, население), в) органы государственной власти всех уровней, г) контролирующие организации и т. д.) консалтинговый бизнес.

Проведенный автором институциональный анализ показал, что в российском обществе есть группы, заинтересованные в сохранении существующей системы регулирования (крупный и в значительной степени средний бизнес, контролирующие органы), для которых переход к другим системам экологического регулирования будет связан с утратой части выгод (дополнительными издержками) и нет групп, заинтересованных в реформировании системы и готовых отстаивать свою позицию.

В этих условиях институт платы за загрязнение (не вообще институт платы, а институт платы с низкими ставками, основанный на производственно-хозяйственном нормировании с временными лимитами) превратился в своего рода институциональную ловушку, неэффективную устойчивую норму, имеющую самоподдерживающий характер.

Эволюционный путь выхода из институциональной ловушки малоперспективен, поскольку связан с существенным уровнем деградации окружающей среды (высокий уровень перегиба кривой С. Кузнеца). Второй путь предполагает наличие некоего внешнего источника (государства), способного осуществить реформу, затрагивающую интересы различных групп. Успех выхода из ловушки зависит от соотношения сил, нацеленных на реформирование системы, и сил противодействия. Реформирование института платежей возможно только, если у власти/государства окажутся силы, нацеленные на реальную модернизацию российской экономики.

Не следует одномоментно отменять временные нормативы выбросов, поскольку это подорвет позиции российского бизнеса на международном рынке и лишит его единственного стимула к совершенствованию в экологической сфере. Необходима разработка реалистичных планов поэтапного перехода на нормативы ПДВ/ПДС. Соблюдение принципа «платит загрязнитель» требует возврата к системе экологических фондов (так называемых «окрашенных налогов), чтобы избежать практики финансирования природоохранных мероприятий за счет средств бюджета.

Таким образом, реформирование института платежей может стать основой модернизации экономики и создать реальные стимулы инновационного развития в России.

СТАН ЕНЕРГОЕФЕКТИВНОСТІ В УКРАЇНІ ТА

НАПРЯМИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ
Чаплигін О. В.

Національний університет державної податкової служби України, Україна
Енергоефективність є одним з пріоритетних напрямків енергетичної політики України. Однак, незважаючи на очевидність проблеми, уряд не вживає достатньо заходів для виправлення ситуації, і енергоефективність залишається на низькому рівні. Кількість енергії, витраченої на одиницю продукції в Україні, приблизно в 3.8 разів вище, ніж в середньому по ЄС [1].

За даними Міжнародного Енергетичного Агентства (International Energy Agency) в 2010 році Україна була 9-м найбільшим імпортером природного газу [2], незважаючи на значний потенціал використання власних ресурсів.

В структурі споживання первинної енергії в Україні домінують викопні види палива (більше 80%) – нафта, газ та вугілля. Близько 70% природного газу та 50% нафти імпортується з Росії, що створює ризик для енергетичної безпеки країни.

Оскільки викопні види палива домінують в структурі споживання, економіка України є однією з найбільш «карбоноємних» економік в світі. Хоча за останні 20 років Україна зменшила викиди вуглецю на 30% [3], вона все ще залишається на 3-му місці в світі за рівнем забруднення з точки зору карбоноємності ВВП (1,04 кг. CO2 на одиницю в 2010 році), поступаючись лише Казахстану та Узбекистану [3].

Одним з основних факторів, що стримують споживачів в Україні від ефективного використання енергії є втручання держави у діяльність енергетичних ринків. В цьому контексті можна виділити такі основні проблеми:


  • не рівноважна ціна на енергоносії через адміністративне регулювання цін, субсидування та перехресне субсидування.

  • неефективна конкуренція та нераціональне використання енергії через державну власність, вертикально інтегровані монополії та субсидії.

Ключовою проблемою в контексті низької енергоефективності в Україні є адміністративне регулювання цін на енергоносії. Це призводить до того, що ціна не відображає їх реальної вартості. Для того, щоб споживачі могли прийняти оптимальне рішення, ціна енергоносіїв повинна чітко сигналізувати споживачам наскільки рідкісним є ресурс. Однак, в Україні вугілля, газ та електроенергія або субсидуються, або ціни на них встановлюються державою. Оскільки ціни є нижчими за рівноважні, учасники ринку мають стимул споживати більше, ніж при ринкових цінах. Крім того, при штучно низьких цінах у інвесторів мало стимулів вкладати кошти в енергоефективність, оскільки рентабельність таких інвестицій є невисокою.

Спроби підвищення енергоефективності в України повинні в першу чергу стосуватися дерегуляції енергетичних ринків. Поки ціни на енергоносії штучно утримуються на низькому рівні, немає сенсу впроваджувати заходи з енергоефективності.




  1. Towards higher energy efficiency in Ukraine: Reducing regulation and promoting energy efficiency improvements [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ier.com.ua/en/publications/consultancy _work/?pid=3348

  2. International Energy Agency [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iea.org/publications/freepublications/publication/name,33305,en.html

3. Enerdata. Global energy statistical yearbook [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://yearbook.enerdata.net/2010-energy-intensity-GDP-by-region.html#/CO2-intensity-2010-data.html

ПОЛІТИКА РОЗВИТКУ “ЗЕЛЕНИХ” ФОРМ ТУРИСТИЧНО-РЕКРЕАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
Шевченко Г. М., канд. екон. наук, доц.

Сумський державний університет, Україна
Туристично-рекреаційна діяльність поряд із використанням історико-культурних чинників пов’язана з навколишнім природним середовищем: з природними ресурсами і природними умовами. Виходячи з цього, в широкому розумінні, тобто з погляду енвайронменталізму, що припускає розгляд навколишнього середовища як єдиного цілого і, відповідно, включає в себе не тільки природне, але й соціально-культурне та технологічне середовище, – будь-які форми туризму та рекреації є екологічними.

У даному дослідженні нас цікавлять, насамперед, різні прояви взаємозв’язку туристсько-рекреаційної діяльності і так званого “чистого” навколишнього природного середовища в контексті їх розвитку і, зокрема, в наступних аспектах:

– здійснення туристсько-рекреаційної діяльності в соціально-економічній системі держави без негативних або з мінімальними негативними наслідками для навколишнього природного середовища;

– реалізація туристсько-рекреаційної діяльності з метою підтримки загальної муніципальної, регіональної та / чи державної екологічної політики;

– здійснення “зеленої” туристсько-рекреаційної діяльності як більш вузького, порівняно з двома зазначеними вище аспектами, поняття; як різновиду взагалі туризму та рекреації поряд із такими їх формами як лікувально-оздоровча, спортивна, автомобільна, сімейна та ін. у загальній системі туристично-рекреаційної діяльності в її територіально-галузевому та ринково-(клієнт-)орієнтованому розрізах. В даному випадку, тобто в “зеленому контексті” йдеться про гармонійне й акцентоване поєднання туризму та рекреації з компонентами навколишнього природного середовища. Зокрема, у вітчизняному законодавстві розглядається поняття зеленого чи сільського туризму (Закон України “Про туризм” від 29 травня 2001 р. № 2470–ІІІ);

– реалізація екорекреаційних заходів як результат застосування комплексного підходу до здійснення туристсько-рекреаційної діяльності в рамках певної територіальної соціально-економічної системи; при цьому зазначені заходи включають ряд дій, інтегрованих навколо двох ключових чинників (“відпочинок” і “навколишнє природне середовище”), починаючи з формування передумов для створення відповідної інфраструктури, і завершуючи наданням якісного екорекреаційного продукту, при реалізації якого задовольняються потреби клієнтів у подорожах і відпочинку на основі використання природно-екологічних чинників, а також підтримується соціально-економічний розвиток територій, що приймають рекреантів.

Повертаючись до третього із зазначених вище аспектів, зазначимо наступне: сільський зелений туризм – це рекреаційний вид туризму, який передбачає тимчасове перебування туристів у сільській місцевості (селі) та отримання ними послуг сільського зеленого туризму. При цьому під останніми розуміється діяльність членів особистого селянського, особистого підсобного чи фермерського господарств із надання послуг бронювання, розміщення, харчування, інформаційного обслуговування, інших видів послуг, спрямованих на задоволення потреб туристів (Проект Закону України “Про сільський зелений туризм” від 23 жовтня 2003 р. №4299, ст. 1).

При цьому серед основних напрямків державної політики в сфері сільського зеленого туризму виділяють наступні (Проект, ст. 6):

– вдосконалення правових засад регулювання відносин у сфері сільського зеленого туризму;

– всебічна мотивація громадян до участі в розвитку сільського зеленого туризму;

– залучення національних та іноземних інвестицій у розвиток сільського зеленого туризму;

– створення сприятливих умов для розвитку сільського зеленого туризму, підтримка пріоритетних напрямків діяльності в цій галузі шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання;

– створення економічних умов, які стимулюють розвиток сільського зеленого туризму та сільських територій;

– організація та розвиток системи підвищення якості послуг сільського зеленого туризму;

– урахування потреб сільського зеленого туризму при розробці та затвердженні програм розвитку туризму тощо.

Для розвитку екологічних форм туристсько-рекреаційної діяльності необхідна адекватна державна підтримка, зокрема, в контексті реалізації політики в галузі сільського зеленого туризму, а саме (Проект, ст. 6): визначення та реалізація основних напрямків державної політики в сфері сільського зеленого туризму; встановлення принципів і основ стандартизації туристичних послуг у сфері сільського зеленого туризму; спрямування бюджетних засобів на розробку та реалізацію програм розвитку сільського зеленого туризму.

Ефект від розвитку “зелених” форм рекреації та туризму за принципом синергізму повинен поширюватися на інші галузі та соціально-економічну систему певної території в цілому.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка