Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції



Сторінка13/17
Дата конвертації11.05.2018
Розмір3.69 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17

1. Лідер: незламність характеру. Крилатий вислів Революцію задумують генії, здійснюють – романтики, а пожинають плоди негідники” приписують Бісмарку, хоча дослідники стверджують, що вислів належить Ф. Енгельсу. Будь-які зміни в суспільстві відбуваються завдяки не особам, а особистостям. Втілення в життя ідеї сталого розвитку залежить від мудрості, розуму, переконань, сміливості думок, позицій і дій лідерів: Генерального секретаря ООН, керівників країн, урядів, партій, релігійних конфесій, ТНК і т.д.


2. Тривалість життя. Може хтось пам’ятає “Як гартувалась сталь” М. Островського: “Найдорожче у людини – це життя. І прожити його необхідно так, щоб не палила ганьба за підленьке і дріб’язкове минуле…”. За роки незалежності України ВНП на душу населення зменшився приблизно на 22%. Очікувана тривалість життя при народженні в Україні в період з 1990-2012рр. зменшилась на рік: нині даний показник становить 68,8 років, у 1990-му було 69,8. Це нижче від середньосвітового рівня (69,3 роки, 103-є місце в світі). В Україні тривалість життя нижча, ніж вона була в 1965-1966рр. – 71,6 роки. Найвищі показники в Японії – 83,2 роки. Тривалість життя 80 років і вище – у 23 країнах, між 75 і 80 – у 29, між 70 і 75 роками – у 44 країнах.

3. Чиста вода: Н2О. Неякісна вода – одна з причин виникнення виразки шлунка, холециститів, хвороб органів дихання, стенокардії, інфарктів міокарда і т.д. Чиста вода забезпечує пружність шкіри, нормальний обмін речовин, струнку фігуру, бездоганну роботу мозку. Для нормальної життєдіяльності організму потрібно 30 мл води на 1 кг маси тіла. Упродовж життя людина в середньому випиває (й виділяє) приблизно 75 т води. Без їжі людина може прожити 2 місяці. Без води вона не проживе і 5 днів. За даними ЮНЕСКО, найчистіша вода знаходиться у Фінляндії (з досліджуваних 122 країн). 1 млрд. жителів планети взагалі не мають доступу до безпечної води.

4. Чисте повітря. За 20 років Київ перемістився на останню, 30-у, сходинку рейтингу екологічності серед європейських столиць. Кияни змушені вдихати більш як 20 видів шкідливих для здоров'я домішок (діоксин сірки, оксид вуглецю, діоксин азоту). На 1 кв. км у столиці підприємства викидають 10,1 т шкідливих речовин. Більше – лише у Донецьку (15,7 т). На частку великих підприємств припадає лише 10% шкідливих викидів у столиці, а майже 90% вносять автомобілі, які їздять на низько октановому бензині. Погана екологія сприяє високій захворюваності та низькій тривалості життя.

5. Чисті харчі. Безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини відносять також до основних факторів, що визначають здоров'я населення України і збереження його генофонду. Стан справ з безпекою продовольства в Україні погіршився у зв'язку з демонополізацією харчової промисловості, збільшенням обсягів постачань із-за кордону, ослабленням контролю за виробництвом і реалізацією продуктів харчування. Результати контролю якості продуктів харчування свідчать про високі рівні забруднення продуктів токсичними сполуками, біологічними агентами і мікроорганізмами.

6. Якісна освіта, освіченість. Українська система вищої освіти отримала в 2012р. 25-ту позицію у світовому рейтингу TopUniversities серед 700 найкращих ВНЗ 48 країн. При визначенні результатів враховуються такі показники, як репутація університету, думка роботодавців про його випускників, рейтинг цитованості наукових праць викладачів. У першій трійці – МТІ (США), університети Кембриджа (Велика Британія) і Гарварду (США). Серед кращих ВНЗ і два українські: НТУУ “КПІ” та ДонНУ, які мають, як і в минулому році, рейтинг 601+. Це означає, що вони входять у сьому сотню рейтингу поряд з 98 ВНЗ інших країн.

7. Зайнятість. Україна увійшла до 9 з 148 країн, в яких зайнятість населення становить не менше 95%. Рівень безробіття в Україні за підсумками 2012р., залишився на рівні 1,8%. Найбільше вакансій у переробних галузях – близько 13 тис. В цілому рівень світового безробіття за прогнозами МОП в 2013р. може зрости з 197 млн. ​​до 225 млн. (з 6,0% до 6,9%).

8. Умови проживання: зарплата, житло. Середня зарплата українця на 01.01.2013р. становила 3 377 грн. (415 дол.). Частка зарплати у собівартості українських товарів становить 6%, тоді як у країнах ЄС сягає 45%. Година роботи в країнах ЄС коштує в середньому 23 євро. Це у 16 разів вище, ніж заробляє український працівник. Забезпеченість житлом населення країн ЄС вдвічі вище, ніж в Україні (23,3 кв. м). Чим західніше від нашої країни, тим цей показник кращий. Щоб придбати квартиру площею в 75 кв. м киянину треба працювати близько 20 років, не здійснюючи при цьому інших витрат.

9. Мобільність. Закордонний паспорт мають тільки до 30% населення. 2/3 українців можуть порівнювати свій рівень життя з жителем ЄС тільки через ЗМІ, хоча краще раз побачити світ самому, ніж 100 раз почути від когось. Економіко-статистичний аналіз свідчить про наявність сталої тенденції до зменшення: загальних обсягів пасажирських перевезень (2009р. до рівня 1995р. – 73,8%); пасажирообороту (2009р. до рівня 1995р. – 75,8%).

10. Оцінювати роботу кожного. Така вже природа людська: бачити пилинку в оці когось, не помічаючи стовбура у своєму. Саме з цих міркувань пропонується запровадження паспорту жителя планети Земля, куди доцільно вносити усі “праведні” справи та скоєні “гріхи”, щоб можна було оцінити внесок у сталий розвиток усіх і персонально кожного на планеті Земля.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПЕРЕДБАЧЕННЯ НА ОСНОВІ ЗАКОНІВ ЦИКЛІЧНОСТІ ЯК УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВА
Дергачова В. В., д-р. екон. наук, проф., Кологривов Я. І.

Національний технічний університет України «КПІ», Україна
Для пошуку перспективних технологій для забезпечення конкурентоздатності підприємства необхідне виявлення та обгрунтування науково-технологічних напрямів, що складуть основу 6-го технологічного укладу. Для цього в даному дослідженні використовується методологія передбачення на основі законів циклічного розвитку. Мета передбачення полягає в тому, щоб дослідити потенціал розвитку світової економіки, галузі, підприємства у мінливих економічних, соціальних, політичних та екологічних умовах, виявити критичні науково-технологічні напрями, що складуть основу 6-го технологічного укладу [1] та виявити критичні технології, які можна впровадити на підприємствах енергетичної, машинобудівної або інших галузей, що забезпечить вихід України на якісно новий рівень конкурентоспроможності.

Передбачення звичайно більш далекосяжне, ніж класичне планування, але його результати не мають бути абстрактними, тому період, який необхідно обрати, не повинен бути занадто відтермінованим, доцільним є 10-річний період, який, своєю чергою, також можна розбити на декілька циклів планування.

Методологічною основою передбачення є сценарний аналіз. Сценарії – це історії, які описують, як підприємство, галузь або країна може виглядати, скажімо, в 2015 або в 2020 роках. Вони вивчають, як підприємство, галузь або країна зміниться, якщо певні тенденції більш істотно почнуть впливати на систему або, навпаки, цей вплив послабиться, або різноманітні події відбудуться чи не відбудуться, і як це вплине на систему. Зазвичай кількість сценаріїв, що розробляються знаходиться у діапазоні від двох до п'яти років, кожен з яких описує свій, відмінний варіант майбутнього, пов'язаний з різними тенденціями та подіями.

Сценарії використовуються для огляду або тестування низки планів і варіантів стратегій: висновком є те, що різні плани, ймовірно, краще працюють у різних сценаріях. Альтернативні сценарії можуть бути використані по черзі, щоб стимулювати розробку нових стратегій, або в якості основи для стратегічного бачення. Їх також можливо використовувати в якості індикатору «раннього попередження», який сигналізуватиме щодо зміщення до певного стану майбутнього.

У будь-який момент часу, є нескінченне число можливих сценаріїв майбутнього. Сценарне планування не намагається передбачити, які з них будуть відбуватися, проте через формальний процес визначає обмежений набір прикладів можливих варіантів майбутнього, які надають цінну точку відліку при оцінці поточної стратегії або розробці нових стратегій.

Сценарії є правдоподібними зразками майбутнього, які, як правило, супроводжуються «історією майбутнього», яка відображає шлях із сьогодення в майбутнє (такі сценарії часто називають «дослідницькими» або «екстраполяційними»), або у зворотному напряму, тобто від майбутнього до сьогодення (часто згадуються як «нормативні» сценарії) [2]. У будь-якому передбаченні розробляються кілька контрастних сценаріїв, як правило, з певним простором для можливих видозмін. Кількість сценаріїв, що розробляються у різних передбаченнях, є різною, але типовою є кількість від 3-х до 5-ти. Сценарії, як правило, помітно відрізняються один від одного, іноді пропонуючи досить радикальні (хоча й правдоподібні) погляди на майбутнє. Хороші сценарії часто містять кількісні та якісні елементи [3].

Є низка способів розробки сценаріїв, але, можливо, найбільш популярними є «архетипний» і «матричний» підходи. У першому, різні світогляди (або системи цінностей) можуть бути використані для розробки нормативних контрастних сценаріїв, наприклад, «Зелене майбутнє». Або теперішнє може бути по-різному екстрапольовано в майбутнє, на основі різних припущень про форму та/або напрям рушійної сили (драйвера), що продукує зміни [4]. На відміну від цього, в матричному підході зазвичай обираються дві важливі, але невизначені рушійні сили, що продукують зміни. Наступним кроком є визначення екстремальних значень для кожної з цих рушійних сил, наприклад, візьмемо невизначену рушійну силу «зростання обсягу продажів», одним екстремумом якої може бути «низькі темпи зростання», іншим – «високі темпи зростання». Вісі цих рушійних сил наносяться на графік один навпроти одного, щоб створити простори сценаріїв (для двох рушійних сил створюється матриця розмірністю 2 на 2, тобто чотири сценарні простори) [5].

Важко виділити, який з підходів є кращим, вони обидва є досить популярними. Структурований характер матричного підходу зрозуміліший для користувача. У ньому чітко зрозуміло, як були отримані сценарні простори. Однак, ця матриця може бути також надто обмеженою з погляду масштабу і може не найкращим чином підходити для відображення майбутнього «можливого простору». Архетипний підхід, навпаки, надає сценаристам більше ступенів свободи.

Для кращих результатів важливо, щоб у розробці сценаріїв брали участь зацікавлені сторони/особи. І не тільки як консультанти, а за рахунок залучення їх безпосередньо до участі в підготовці сценаріїв, часто шляхом проведення семінарів. Важливого значення необхідно приділити якості даних, у протилежному випадку, до сценаріїв, що розроблені без належного забезпечення якості даних, може бути відсутня довіра через неточності, нерозуміння тощо [6]. Це вимагає перегляду відповідної літератури – у тому числі наявних досліджень з передбачення – і, можливо, використання опитувань та інтерв’ю для того, щоб заповнити прогалини. Сценарії також повинні бути заохочувальними, якщо вони хочуть бути корисними. Цього можна досягнути як через зміст (наприклад, аналіз і синтез), так і через уявлення (розповідь, графічне представлення тощо).

Зважаючи на це, стає очевидною можливість застосування методології передбачення для виявлення науково-технологічних напрямів, що складуть основу шостого технологічного укладу та створення сценаріїв можливого розвитку подій на рівні підприємства, галузі, країни.


1. ICSU Foresight Analysis [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.icsu.org/1_icsuinscience/PDF/ICSU_Foresight_summary.pdf– Загол. з екрану.

2. Scenarios for future scientific and technological developments in developing countries 2005-2015 // European Commission Community Research. Report. – March 2006 [електронний ресурс]. – Режим доступу: ftp://ftp.cordis.europa.eu/pub/foresight/docs/ntw_scenarios2_report_en.pdf. – Загол. з екрану.

3. ICSU Foresight Analysis [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.icsu.org/1_icsuinscience/PDF/ICSU_Foresight_summary.pdf– Загол. з екрану.

4. 20 forecasts for 2010 – 2025 // World Future Society Report [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.wfs.org/forecasts/index.html. – Загол. з екрану.

5. Science and Technology Foresight Survey // National Institute of Science and Technology Policy Report. – May 2005 [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nistep.go.jp/achiev/ftx/eng/rep097e/idx097e.html. – Загол. з екрану.

6. Morales Jesus E. A. The Most Commonly Applied Methodologies in Technology Foresight // The proceeding of the UNIDO Technology Foresight Conference for Central and Eastern Europe and the Newly Independent States. – Vienna, April 4-5, 2001. – P. 170-178 [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.unido.org/fileadmin/import/12608_AideMemoire.pdf – Загол. з екрану.



СТАЛИЙ РОЗВИТОК КРАЇНИ І РЕГІОНУ:

КАТЕГОРІАЛЬНА ВИЗНАЧЕНІСТЬ
Квачан О. С.

ДВНЗ «Українська академія банківської справи НБУ», Україна
У посланні президента України до Верховної Ради України визначено, що основним завданням державної регіональної політики є послідовний, гармонійний, стабільний, сталий (з урахуванням екологічних складових), збалансований соціально-економічний розвиток всіх регіонів з метою створення повноцінного середовища для життєдіяльності людини на всій території країни, забезпечення високого рівня якості життя людини незалежно від місця її проживання.

Термін «сталий розвиток» з’явився у Канаді наприкінці 1960-х років, а на початку 1980-х Л.Браун застосував його у соціально-економічній географії У загальному розумінні поняття сталий розвиток трактується як загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їхню потребу в безпечному і здоровому довкіллі. Важливим моментом сталого розвитку є те, що він є керованим процесом. Основою керування є системний підхід та застосування сучасних інформаційних технологій, які дають змогу моделювати варіанти напрямків розвитку та з високою точністю прогнозувати їх результати для вибору оптимального.

Загальні засади цього поняття закладено ще у «Декларації соціального прогресу і розвитку» ООН (1968р.). Автором економічної теорії сталого розвитку вважається дослідник економічних аспектів забруднення довкілля Дейлі Ґерман, перші дослідження якого з цього питання вийшли у 1973 році. Всебічно ж він висвітлив її постулати в монографії «Beyond Growth. The Economics of Sustainable Development» (1994).

Ідея сталого розвитку офіційно була проголошена на Міжнародній конференції з навколишнього середовища і розвитку у Ріо-де-Жанейро (Саміт Землі) United Nations Conference on Environment and Development (Earth Summit), Rio de Janeiro у 1992р. У рамках конференції навколишнє середовище і соціально-економічний розвиток розглядалися як взаємозалежні і взаємопов'язані області.

Вітчизняними дослідниками даного поняття є: Л.Г. Мельник, В.Б. Артеменко, І.В. Шевченко, К.О. Литвинський, Б.М. Данилишин та ін.

Л.Г.Мельник зазначає, що поняття «sustainable development» слід перекласти на українську мову як стійкий, а не сталий розвиток. Підходи до сталого розвитку висвітлені Б.М. Данилишиним у контексті сучасних теорій розвитку регіону. З.В. Герасимчук надає таке поняття: сталий економічний розвиток – це процес соціально-економічного розвитку за умови забезпечення екологічної рівноваги соціо-еколого-економічної системи певної суспільної трансформації.

Ю.Г. Гуцуляк зазначає, на сьогодні сформовано три групи визначень сталого розвитку, під яким розуміють розвиток, що забезпечує продуктивність природних ресурсів, різноманіття окремих видів в екосистемах та економічний розвиток.

У законодавстві використовується термін «сталий розвиток». У Постанові Верховної Ради України від 24 грудня 1999 р. № 1359-XIV «Про затвердження Концепції сталого розвитку населених пунктів».

Аналізуючи запропоновані авторами поняття, можна зробити висновки, що дослідники вважають сталий розвиток балансом, процесом або моделлю, де узгоджені економічні та соціальні процеси, а також процеси навколишнього середовища.

На нашу думку, сталий розвиток – це керований процес збалансованого розвитку соціально-економічних і екологічних складових країни чи регіону, спрямованих на використання та відтворення природного середовища й досягнення відповідної якості життя людини.



ON THE MORAL FOUNDATIONS OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT
Kovarda V., Kireeva A., Aldoshkina A.

South-West State University, Kursk, Russia
Main principles of sustainable development must become everyone’s moral code. In view of sustainable development concept and in order to implement it, it is necessary to prepare population in order to avoid countering the required changes.

The main principles of sustainable development concept are social attitude, resource base protection and environment protection to secure the future for every country and the entire planet. It requires prepared society with strict moral standards.

The following principles are the foundation of moral of modern society including Russia:

1) only that is forbidden which directly infringes other people’s rights;

2) all the people has equal rights.

In fact, the abovementioned statements are oriented to expansion of individual choice but they doesn’t consider the possible negative consequences of such choice.

This situation makes the legislation to regulate all the social behavior. However it is known that laws and statutory acts cannot regulate moral statutes.

Fast technical and technological development increases the social responsibility of each person. It is because the people have much more opportunities than they have 20-25 years ago but they have no limits for their capabilities or some people or groups could infringe such limits.

All the modern technical innovations have the ambiguous effect upon people. They increase life quality but also increase the moral responsibility. For instance, PC facilitates education, increases investigation opportunities, helps to meet other people etc. but teenager could leave society, ignore social tasks and fall into so-called "virtual reality". Psychologists think that PC games causes addiction, cruelty, and hunger for violence. Sedentary lifestyle increases incidence rate and therefore leads to decrease in national health and moral statutes.

The other causes of moral regression in Russia are social and economical instability and long transitional period followed by loss of life values. Decrease in life quality hinders most people to appeal to their moral in everyday life. As they say, "He that is warm thinks all so".

It should be noted that moral level is difficult to determine and there is no common technique to determine it. The society occasionally underrates the importance of this characteristic and responses wrongly to government actions.

Актуальные аспекты развития

«зеленой» экономики в Беларуси
Неверов А. В., проф.

Белорусский государственный технологический университет, Беларусь

Неверов Д. А., доц.

Белорусский государственный экономический университет, Беларусь
Согласно итогам конференции ООН «Рио+20», во времени должны меняться содержание и ценностные ориентиры развития рыночной экономики, ее базовые принципы.

«Зеленая» экономика, исходя из своей ипостаси, изначально предусматривает одновременное обеспечение решения приоритетныхсоциально-экономических и экологических проблем на основе принципа социальной справедливости и принципов устойчивого развития.

В контексте реализации интересов «зеленой» экономики социально-экономические проекты должны предусматривать решение экологических проблем, а экологические проекты – обеспечивать позитивный социально-экономический эффект.

Формирование и развитие «зеленой» экономики Беларуси имеет свою специфику, ориентируясь на воспроизводство экологического (зеленого) капитала как важного структурного элемента национального богатства страны и систему социальной справедливости, адекватную интересам устойчивого развития. Мотивация социально-ориентированного инновационного развития с помощью институциональных механизмов и рыночных инструментов, одновременно создает необходимые условия и предпосылки для эффективного использования экосистемной продукции и экосистемных услуг, не нарушая естественный ход воспроизводства природного капитала. Вместе с тем, необходимо усилить влияние природного капитала на структурные преобразования национальной экономикив аспекте ее постиндустриального развития и действия социальных механизмов (инструментов) устойчивого природопользования. В данном плане важно повышатьэкологическуюкультуру и экологическое образованиевсех без исключения руководящих работников, начиная от ответственных сотрудниковминистерств и кончая топ менеджерами и менеджерами ведущих компаний и организаций страны. Экологический менеджмент должен стать ведущим инструментом реализации зеленойэкономики.Преимущество современной белорусской экономики в «зеленом измерении» состоит в том, что она далека от «пределов экономического роста» и «экологического перегрева», а также находится на достойном уровне в отношении реализации принципов социальной справедливости и социальнойзащиты населения.

Путь к зеленой экономике развитыми странами сегодня осуществляется, главным образом, на основе инновационного развития, экологических ограничений и экологической культуры, но, к сожалению, без существенных изменений ценностных ориентиров экономического роста. Переход к зеленой экономике весьма актуален и продуктивен для Республики Беларусь, особенно в сочетании с вектором инновационного и социально ориентированного развития,обеспечивающие устойчивое воспроизводство природного и человеческого капитала.

Как признано на Конференции «Рио+20» необходимы более радикальные политические меры, которые бы затрагивали и социальные устои общества, его экономические отношения к Природе и истинным человеческим ценностям. Политика зеленой экономики – это новая политика устойчивого развития, политика системообразующего характера, когда экономические цели реально трансформируются в эколого-экономические цели, а экологический императив являет собой национальную ценность народа.

Из социальных проблем в рамках зеленой экономики наиболее актуальная для условий Беларуси – это проблема общественного здоровья и продолжительности жизни населения. Рост качества жизни и комфортности проживания – важнейшие индикаторы формирования и развития зеленой экономики и в целом системы воспроизводства человеческого капитала.

Основной упор в развитии зеленой экономики применительно к условиям Республики Беларусь необходимо осуществлять на устойчивое воспроизводство экологического капитала как определяющего индикатора эффективности ее развития. Состояние (динамика) экологического капитала страны концентрирует в себе баланс экономических и экологических интересов развития «зеленой» экономики, ее настоящие и будущие возможности в удовлетворении разнообразных человеческих потребностей. Отсюда весьма актуализируется проблема его оценки в системе эколого-экономического учета, формируемогов стране.

Общие положения зеленой экономики необходимо адаптировать к собственным интересам страны с учетом минимизации потребления природного капитала, его приумножении на основе разумной капитализации природной ренты и получения выгод от мирового сообщества.

Инструмент капитализации потребляемой части природного капитала – наиболее существенная проблема в становлении зеленой экономики на основе базового принципа – принципа декаплинга – принципа «изоляции» экономического роста от окружающей природной среды, или в другой редакции – принципа согласования интересов устойчивого экономического роста и эффективного потребления (воспроизводства) природного капитала.

Однако, по-нашему мнению, наиболее важный принцип, нежели принцип декаплинга (который модифицирует близкие по сути выдвинутые ранее условия устойчивого природопользования) – это принцип «должника». Человек и в физическом и в этическом плане должен Природе.

Это – принцип нормативного, культурологического плана, без реализации которого развитие зеленой экономики не состоится.

Становление зеленой экономики – это процесс не бюрократический. Каждая страна вправе выбирать свой путь, но он не может быть далек от дороги «зеленого развития». Надо проявить дальновидность в отношении «зеленого» развития как с позиции экономического выигрыша, так и политического имиджа страны. Недопустим механистический подход к истолкованию сущности зеленой экономики, опираясь лишь на техническую базу ее развития. Определяющую роль в реализации ее принципов принадлежит субъектам хозяйствования и новой концепции их функционирования – концепции «устойчивой компании», в которой нормативной экономике принадлежит ведущая роль.

ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ АГРОСОЦІАЛЬНИХ СИСТЕМ
Ольшанська О. В., канд. екон. наук, доц.

ДВНЗ «Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана», Україна
Однією з найважливіших теоретичних і прикладних проблем сучасності є забезпечення просторового розвитку суспільства, пошук найбільш досконалої моделі його просторової організації з точки зору забезпечення стійкого розвитку. Першопричиною виникнення проблеми стійкого розвитку є глобальна екологічна криза, що призвела до порушень у кругообігу біогенних речовин біосфери та нормальному механізмі її функціонування. Неконтрольоване зростання економіки та споживання природних ресурсів не забезпечує комплексного розв’язання соціальних та економічних проблем, у результаті чого екологічна криза ускладнюється соціально-економічними проблемами.

Зважаючи на це, соціально-економічний розвиток регіонів повинен ґрунтуватися на принципах врахування можливостей природних комплексів витримувати антропотехногенні навантаження й забезпечувати нормальне функціонування біосфери та локальних екосистем. Від цього вирішальною мірою залежать їх корисна продуктивність, якість та комфортність життєвого середовища, екологічний та економічний добробут населення того чи того регіону. Особливо це стосується функціонування агросоціальних систем регіону, де основою зв’язку аграрного виробництва й розселення виступає єдність їх цілей: соціальних, які стосуються забезпечення належного рівня життя населення; економічних, які включають раціональне використання матеріального й людського капіталів; екологічних, оскільки стосуються збереження й поліпшення природного середовища проживання населення [2, С. 13]. Саме в такій системі доцільно поєднується економічна, соціальна та екологічна пропорційність, оскільки вона сприяє підвищенню рівня використання сільськогосподарських територій і людського потенціалу та інфраструктури, яка зосереджена в поселенській мережі.

Унаслідок погіршення демографічних показників, що зумовлено значною мірою як соціально-економічними проблемами, так і несприятливою екологічною ситуацією, насамперед, зменшенням приросту та підвищенням рівня захворюваності населення, відбувається його постаріння і тимчасово втрачається працездатність, зростають витрати на медичне обслуговування, спостерігаються масові потоки міграції із сільської місцевості, особливо працездатного населення. А це значною мірою послаблює трудовий потенціал сільських регіонів і негативно позначається на відтворювальних процесах як в економіці, так і в суспільстві.

Саме через це необхідно підкреслити, що екологічна проблема є не стільки природоохоронною, скільки соціально-економічною. Адже йдеться про нормальні умови життя та здоров'я людини. Тому необхідно вживати рішучих і невідкладних заходів на всіх рівнях управління – загальнодержавному, регіональному та локальному.

Перехід до стійкого розвитку регіонів має відбуватися в тісному взаємозв'язку з радикальною структурною і техніко-технологічною перебудовою суспільного виробництва на основі прискорення темпів НТП, зокрема, у напрямі всебічної екологізації не лише базових галузей економіки, а й усіх сфер людської діяльності.

В основу розроблення стратегії розвитку регіональних агросоцільних систем на принципах стійкого функціонування потрібно покласти:



  • пріоритет ресурсно-екологічних критеріїв, показників і вимог над економічними;

  • раціональне поєднання ринкових і державних економічних та адміністративних інструментів і важелів регулювання ресурсно-екологічних відносин, тобто взаємин між суспільством і природою;

  • оптимальне та взаємоузгоджене застосування методів галузевого і територіального управління природокористуванням й охороною навколишнього природного середовища, перенесення центру ваги та відповідальності за розв'язання ресурсно-екологічних проблем на місцеві й регіональні органи влади;

  • інтеграцію ресурсно-екологічного та економічного підходів до розвитку й розміщення агросоціальних систем регіонів у єдиний еколого-економічний підхід шляхом розроблення та застосування в господарській діяльності еколого-економічних нормативів, показників, стандартів і вимог.

У найближчій перспективі стратегічною метою стійкого розвитку регіональних агросоціальних систем в Україні повинно бути забезпечення економічної та соціальної стабільності та розбудова соціально орієнтованої ринкової економіки та демократичного громадського суспільства. Для переходу регіональних агросоціальних систем на модель стійкого розвитку необхідно забезпечити досягнення:

1) екологічної безпеки: збереження та відновлення природних екосистем, стабілізація та поліпшення якості навколишнього середовища;

2) економічної стабільності в сільській місцевості: створення соціально та екологічно ефективного сільськогосподарського виробництва, що забезпечуватиме гідний рівень життя сільської громади та конкурентноздатність сільськогосподарської продукції на світовому ринку;

3) соціального добробуту сільського населення: основною метою є зростання народжуваності та збільшення середньої тривалості життя населення, раціоналізація особистого споживання, поліпшення умов проживання, розвиток соціальної активності сільського населення, забезпечення рівних можливостей в одержанні медичної допомоги та соціальному захисті.

Основу стійкого розвитку на національному та регіональному рівнях становлять: продумана екологічна, соціальна й економічна політика, демократичні інститути, що відповідають потребам людей, правопорядок, заходи для боротьби з корупцією, вирішення гендерного питання і створення сприятливих умов для інвестицій.
1. Ходаківський Є.І. Синергетичні засади розвитку агроекономічної системи. – Житомир. – 2008. – 17 с.

2. Фтомов Г.С., Великохатько А.Т., Вдовиченко Н.Х. и др. Социально-экономические проблемы развития села (расселенческий аспект). – К.: Наук. думка, 1988. – 325 с.

3. Стронгина М.Л. Социальное развитие села. Поселенческий аспект. – М.: Агропромиздат, 1986. – С. 4.

4. Іванюта В.Ф. Методологічне забезпечення розвитку аграрного виробництва регіону. Автореф. дис. д.е.н. – К. – 2009. – 39 с.



ПРІОРИТЕТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДОСНОВИ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОТИРІЧ
Петрушенко М. М., канд. екон. наук, доц.

Сумський державний університет, Україна
Станом на сьогоднішній день глобалізація економічного та соціально-культурного життя, збільшення щільності населення в мегаполісах спричиняють збільшення навантаження на навколишнє середовище і всю сукупність природних ресурсів. Екологічні протиріччя, що виникають в результаті таких тенденцій, поступово стають загальновизнаним чинником економічного розвитку суспільства. Їх наслідки відчуваються практично в усіх галузях і на всіх рівнях соціально-економічних систем. Ще три десятиліття тому відомий дослідник еколого-економічних проблем Б.М. Маклярський у своїй роботі “Екологічний бумеранг” зазначав, що “сучасний екологічний конфлікт – це загроза виснаження невідновних ресурсів природи і забруднення біосфери”.

Деградація довкілля в тій чи іншій мірі спостерігається в усіх країнах нашої планети. При цьому для екологічних збитків не існує національних кордонів. Сучасні технології пропонують достатньо способів вирішення екологічних проблем, проте можливості реалізації відповідних технологічних заходів і впровадження адекватних моделей економічного розвитку стикаються з максималістично-прагматичними інтересами національних і транснаціональних компаній і окремих суб’єктів.

Проблема протистояння “економіка – довкілля” не є чисто економічною чи екологічною. Як і будь-які інші глобальні проблеми, вона має, насамперед, соціальне підґрунтя і пов’язана з політичними, культурними та іншими чинниками впливу. На будь-якому рівні вирішення даного протистояння, як правило, існує можливість створення ефективних організаційно-економічних інструментів і впровадження техніко-технологічних інноваційних заходів. Основною перешкодою перетворення такої можливості в реальність є політична розрізненість і соціальна неоднорідність в контексті сучасних еколого-економічних відносин. Тобто йдеться про пріоритетність соціальних параметрів еколого-економічних протиріч. Сучасний етап еволюції довкілля характеризується різко зрослою залежністю його якісних характеристик від різних напрямів соціально-економічної діяльності. Незаперечним є факт: природні ресурси сумірні з потребами в них як на національному та регіональному, так і на планетарному рівнях. Практично весь земний простір у тій чи іншій мірі залучається до обороту людської діяльності, що означає наявність спільних, а не часткових обмежень як соціального, так й економічного розвитку.

ІНДИКАТОРИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ:

ПОШУК ПРІОРИТЕТІВ ТА АГРЕГАЦІЇ
Пристайко О. П.

ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку

НАН України», Україна
Світовий досвід розробки індикаторів сталого розвитку показує, що існують два основні підходи до оцінювання сталого розвитку відповідного територіального або галузевого об’єкту .

Перший з них передбачає побудову системи індикаторів, кожен з яких відображає окремі аспекти сталого розвитку. При цьому в рамках загальної системи найчастіше виділяють окремі підсистеми показників: екологічну, економічну, соціальну, інституційну

Другий базується на побудові інтегрального, агрегованого показника – тобто індексу – на базі якого можна оцінювати ступінь сталості розвитку. При цьому агрегуванння, як правило, здійснюється на базі трьох груп показників: еколого-економічних; еколого-соціально-економічних, екологічних.

Важливим методологічним моментом є те, що, як правило, система показників сталого розвитку повинна мати чітко сформульовану структуру та розроблятися в рамках моделі, в якій ці показники систематизуються в певні групи залежно від функцій та взаємозв’язків.

На практиці застосовуються наступні структурні варіанти систем індикаторів сталого розвитку [1, с. 14]:

- «тема/проблема – індикатор», коли певній проблемі відповідає свій індикатор, а також варіант цієї структури – «тема-підтема-індикатор»;

- «цілі-завдання-індикатор» – ієрархічна структура, у якій цілі та завдання не мають кількісного вираження;

- «тиск-стан-реакція» (ТСР)_ – структура індикаторів, що базується на моделі оцінювання впливу на систему та її реакції на цей вплив.

В рамках «модельної» структури системи індикаторів ТСР класифікація індикаторів сталого розвитку проводиться за трьома типами: руху, стану й реакції [2, с. 239].

Індикатори руху — це індикатори людської активності, процесів і характеристик, які можуть позитивно або негативно впливати на сталий розвиток. Ці індикатори відповідають рівню розвитку компанії, галузі або економіки. Прикладами таких індикаторів є зростання населення держави, регіону, зростання емісії парникових газів тощо.

Індикатори стану фіксують характеристики сталого розвитку в даному районі на даний момент часу. До них належать густота населення, відсоток міського населення, розвідані промислові запаси палива тощо.

Індикатори реакції визначають політичний вибір та інші реакції на зміну характеристик стійкого розвитку. Ці індикатори вказують на волю суспільства й ефективність вирішення ним проблем стійкого розвитку. Прикладами подібних індикаторів є витрати суспільства на поліпшення здоров'я, стан законодавства, нормування та регулювання суспільних процесів.

В рамках загального модельного підходу ТСР було розроблено низку варіантів моделей оцінювання сталого розвитку, серед яких можна виділити наступні [3, с. 236-242]:

«Навантаження – стан – реакція». Інформаційний блок «Навантаження» дає уяву про характер первинних процесів впливу людини на природне середовище. Тут представлена інформація про кількісні та якісні показники впливу а також про характер процесів впливу на різні компоненти біосфери. Показники «стану» характеризують вторинні процеси впливу на природне середовище і включають дані про рівень, якість та/або кількість фізичних, біологічних та хімічних явищ в даному місці в даний час. Показники «реакції» характеризують дії суб’єктів (уряду, підприємств, груп людей, окремих осіб тощо) у відповідь на процеси впливу на природу з метою попередити або зменшити негативні наслідки чи пристосуватися до відповідних змін.

«Імпульс діяльності – стан – реакція». Під «імпульсом дії» розуміються соціальні, демографічні , економічні події, що можуть викликати зміни стилю життя людей та рівень виробничо-споживчих стандартів. Основними імпульсами дії є зростання кількості населення та зміни у потребах людей або у здійснюваних ними функціях.

«Імпульс діяльності – навантаження – стан – вплив – реакція». Інформаційний блок «Вплив» характеризує зміни стану природного середовища, зумовлені попередніми причинами.

«Імпульс діяльності – навантаження – стан – експозиція – результат – дії». Інформаційний блок «Експозиція» характеризує взаємозв’язок між здоров’ям людини та екологічними ризиками.

Виходячи з кола завдань, що вирішуються за допомогою індикаторів сталого розвитку в рамках вищезазначених варіантів моделей СРТ можна виділити додаткову класифікацію показників оцінки соціо-еколого-економічних систем, яка охоплює шість типів показників [2, с. 241]:

- стану (характеризують поточний стан системи);

- динаміки (характеризують зміни стану в часі);

- рівноваги (аналізують показники стану системи, співвідносний їх із граничними значеннями);

- мети (характеризують кінцеву мету розвитку системи);

- засобів (характеризують набір засобів, необхідних для досягнення мети);

- результату (визначають успішність досягнення поставлених цілей).

Необхідно зазначити, що розробка та застосування різних варіантів таких розгорнутих систем індикаторів оцінки сталого розвитку виявили чимало серйозних проблем.

Практичний досвід показав, що використання модельного підходу ТСР на практиці є досить складним у зв’язку з необхідністю достатньо оперативного отримання, обробки та аналізу дуже великого масиву даних для розрахунку деталізованого списку показників. У зв'язку з цим на практиці найчастіше використовується система індикаторів за схемою «тема — підтема», що реалізується таким чином: за кожною зі сфер життєдіяльності суспільства визначаються ключові теми, які деталізуються за підтемами і зводяться до певного набору індикаторів. Важливим недоліком систем індикаторів сталого розвитку можна також визначити відсутність або недостатність виявлення пріоритетів. Формально в таких системах, як правило, всі індикатори є рівноважними. Між іншим, аналіз схем індикаторів показує, що при їх створенні певній групі індикаторів таким або іншим чином надається перевага порівняно з іншими. Тому на сьогодні питання стоїть про пошук оптимальної та ефективної (для провадження) набору пріоритетів для вибору індикаторів. Так, для пріоритети визначатимуться за рядом сутнісних ознак: за ефективністю впровадження, за ефективністю вимірювання, за однозначністю інтерпретації, за цілеспрямуванням, за універсальністю застосування для регіональних та галузевих задач тощо. На міжнародному рівні ми розглядами систему формування індикаторів сталого розвитку та можливості її застосування для національних потреб [4], однак задача має розв’язуватися нарізних ієрархічних рівнях. Саме тому пошук ефективної та дієвої системи індикаторів сталого розвитку – нагальна та актуальні наукова задача, вирішення якої сягає далеко за межі класичних економічних досліджень.


1. Бобылев С.Н. Индикаторы устойчивого развития : региональное измерение. Пособие по региональной экологической политике / С.Н. Бобылев. – М. : Акрополь, 2007. – 60 с.

2. Регіональна економіка : підручник / [за ред. Є. П. Качана]. – Тернопіль : ТНЕУ, 2008. – 800 с.

3. Социально-экономический потенциал устойчивого развития : [учебник / под. ред. Л.Г. Мельника и Л. Хенса]. – Сумы: ИТД "Университетская книга", 2007. – 1120 с.

4. Пристайко О. Международные предпосылки формирования національной стратеги устойчивого развития / Оксана Пристайко // Устойчивое развитие (Болгария). – 2013. – №6. – С.115-119.



Науковий керівник – д-р. екон. наук, проф. Хлобистов Є. В.


УМОВИ СТАЛОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ
Севрюкова С. В., канд. екон. наук, Скрицький В. О.

Автомобільно-дорожній інститут

ДВНЗ «Донецький національний технічний університет», Україна
В умовах інтенсивного розвитку соціально-трудових відносин найбільш актуальною проблемою є забезпечення умов сталого економічного розвитку регіонів України. В умовах співпраці України з європейськими партнерами постає найбільш важлива проблема – забезпечення умов ефективного використання потенціалу регіону з урахуванням основних стратегічних цілей розвитої національної економіки країни в цілому й регіонів. До основних характеристик розвитого регіону слід віднести: географічно-територіальну складова регіону, ресурсний потенціал регіону, розвинутість інфрастурури та інші.

Географічна концентрація. Географічною концентрацією й близькістю ключових учасників стратегії економічного розвитку регіону й перебувають у географічній близькості й мають можливість для активної взаємодії і є основою для формування стратегії економічного розвитку регіону. Географічний масштаб стратегії економічного розвитку національної економіки може варіюватися залежно від типу й особливостей економічного розвитку регіону й охоплювати один або кілька регіонів держави. Основними індикаторами географічної концентрації можуть розглядатися різні показники, які характеризують високий рівень спеціалізації даного регіону.

Ресурсний потенціал регіону характеризується наявністю у регіоні конкурентних переваг для розвитку регіональної спеціалізації регіону. До цих переваг можна віднести – вигідне географічне положення; доступ до джерел сировини; наявність людських ресурсів; постачальників комплектуючих; спеціалізованих навчальних закладів і освітніх програм; організацій, що здійснюють науково-дослідницькі розробки; необхідної інфраструктури й інші фактори. Як індикатори конкурентних переваг території можуть розглядатися порівняно високий рівень притягнутих іноземних інвестицій на рівні підприємств або секторів, які входять до економіки регіону.

Наявність конкурентоспроможних підприємств і підприємств «локомотивів» на регіональному ринку. Ключовою умовою для розвитку економіки регіону є наявність на регіональному ринку центрів економічного розвитку. Які характеризуються достатньо високим рівнем концентрації і локалізації виробництва різних сфер діяльності й галузей економіки, виявлення домінуючої продукції або послуги в регіоні; концентрації зайнятості на депресивних підприємствах це виступає передумовою для формування й розвитку стратегії економічного розвитку підприємництва та посилення соціального партнерства, а також створення умов забезпечення більш ефективного використання потенціалу й ресурсної бази регіону. Основними індикаторами конкурентоспроможності регіону є: відносно високий рівень продуктивності підприємницької діяльності і секторів бізнесу; високий рівень експорту продукції й послуг; високі економічні показники діяльності національного бізнесу (прибутковість, акціонерна вартість).

Наявність зв'язків і ступінь взаємодії між суб’єктами підприємницької діяльності. Одним із ключових факторів успіху для розвитку економіки регіону є наявність робочих зв'язків і координації зусиль між учасниками . Ці зв'язки можуть мати різну природу, включаючи формалізовані взаємини між усіма учасниками бізнес інтересів, зв'язку між бізнес-компаніями і вищими навчальними закладами й науково-дослідними інститутами в рамках співробітництва при реалізації інноваційно-інвестиційних проектів розвитку бізнесу в регіоні і освітніх програм з ціллю посилення соціального партнерства в регіоні. Контакти між компаніями малого й середнього бізнесу можуть бути пов'язані також з координацією їхніх зусиль з колективного просування товарів і послуг на існуючі й нові ринки.

Передумовами запобігання ефективної дії стратегії економічного розвитку регіонів в Україні можуть виступати:



  1. відносини й конкуренція, які зведені до мінімуму;

  2. інтернаціоналізація інновацій не розвинена до європейських вимог;

  3. соціальне партнерство між бізнесом і владою не мають дієвих важелів і характеризуються в загалі формальними ознаками;

  4. недостатньо розвинений малий бізнес.

Враховуючи умови забезпечення формування й реалізації економічної стратегії розвитку регіону, слід приділити увагу наступним цілям: підвищення конкурентоспроможності учасників регіону за рахунок впровадження нових технологій та створення привабливих умов щодо інвестування в нарощування міцності і економічної безпеки економіки регіону; зниження витрат і підвищення якості відповідних наукомістких послуг та галузей за рахунок ефекту синергії й уніфікації підходів до якості, логістиці, інжинірингу, інформаційним технологіям; забезпечення зайнятості в умовах реформування великих підприємств і активного використання аутсорсингу; консолідоване лобіювання інтересів бізнес-елементів в органах.

Отже, створення умов сталого розвитку економіки регіону дозволяє підвищити рівень і якість життя населення, посилити конкурентоспроможність й конкурентні переваги бізнесу, перейти до комплексного використання потенціалу розвитку регіону.



HOUSEHOLD SOLID WASTE DISPOSAL AS THE FACTOR OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT
Timofeeva O.

South-West State University, Russia
Environment protection and improvement issue was first discussed by United Nations Conference on the Human Environment from June 5th till June 16th, 1972. From this moment on, particular attention is paid to environmental component of sustainable development. This issue is so important due to the fact that environment condition directly affects population health and thus life quality. WHO reports [1] that about 20% of deaths are environment-related.

In the Russian Federation, the particular attention is also paid to this issue but most measures are penalties oriented to the atmosphere, lithosphere and hydrosphere protection from industrial waste. So this burden is shuffled off on enterprises which must either pay penalties or implement more environmental-friendly processes.

Waste disposal is especially important issue. Not only enterprises but also households generate waste so government institutions should be responsible for its disposal. Effective legislation of the Russian Federation is obsolete and doesn’t comply with current requirements. The waste disposal issue is global issue so waste disposal laws must comply international standards.

Now, the main way of waste disposal in Russia is disposal by way of landfill. This is one of the oldest and most ineffective technologies. Disposal fields and landfills occupy fertile lands and pollute air and water. Also, numerous unauthorized disposal fields cause additional environmental pollution.

Many Russian landfills don’t comply with sanitary requirements. Most landfills are overfull and development of new ones requires large capital investments.

Existing technologies allow to process almost all waste but most of these technologies are very expensive. Foreign experience shows that most effective and cost-effective household solid waste disposal technology is selecting collection followed by recycling and tailing disposal. This technology decreases the volume of buried waste and environment impact and also gives profit due to decrease in mineral resource use and energy saving in waste recycling.

In the Europe, various waste selecting collection systems are used. They are mainly characterized by component-wise collection. For example in Germany, household waste divides into paper (newspapers, magazines, cardboard), glass (green, clear, brown), packing (to be collected to special container or to be sorted), biodegradable waste (waste food), and other waste. From 2001 in the USA, common waste is directed to sorting stations for secondary resource recovery [2]. Number of isolable components depends on country capabilities, morphological composition and mentality of population.

Thus development and implementation of household solid waste selecting collection system must consider the features and capabilities of the certain region.


1. http://www.euro.who.int/en/what-we-do/health-topics/environment-and-health


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка