Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції



Сторінка12/17
Дата конвертації11.05.2018
Розмір3.69 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17
РАЗДЕЛ 6 МЕТОДОЛОГИЯ ОБЕСПЕЧЕНИЯ УСТОЙЧИВОГО РАЗВИТИЯ НА РАЗНЫХ УРОВНЯХ
SECTION 6 METHODOLOGY OF PROVIDING A SUSTAINABLE DEVELOPMENT AT THE DIFFERENT LEVELS

________________________________________________________________
ИПОЛЬЗОВАНИЕ СОЦИОЛОГИЧЕСКИХ МЕТОДОВ ИССЛЕДОВАНИЯ ДЛЯ ОЦЕНКИ ОСВЕДОМЛЕННОСТИ НАСЕЛЕНИЯ О РЕАЛИЗАЦИИ ЭКОЛОГИЧЕСКИХ И ПРИРОДООХРАННЫХ ПРОГРАММ
Баглаeва В. О.

Иркутский филиал Российского экономического

университета им. Г.В. Плеханова, Россия
В последние годы социологические методы исследования все чаще используются для оценки информированности граждан в решении тех или иных проблем и используются для обоснования ряда управленческих решений [3]. Так, к примеру, по результатам последних опросов общественного мнения, осведомленность населения России о реализации экологических и природоохранных программ оставляет желать лучшего – всего 2% граждан страны знают об их существовании и ходе реализации. Такие данные приводились 18 июня 2013 г. Всероссийским центров изучения общественного мнения (ВЦИОМ) на встрече премьер-министра страны с членами Экспертного совета при Правительстве России, посвященной вопросам повышения эффективности охраны окружающей среды. В соответствие сданными опросами, 78% россиян ничего не слышали и не знают о реализации в стране экологических и природоохранных программ. 16% говорят, что «что-то слышали о таких программах». Ответ «такие программы есть, я знаю об их реализации» дали лишь 2% респондентов. При этом опросы показывают, что россияне хотят получать как можно больше информации о состоянии окружающей среды. Абсолютное большинство – 84% опрошенных – заявили о том, что эта информация для них очень важна, актуальна и они должны получать её регулярно [4].

По данным ВЦИОМ, большинство россиян считают, что экологическая ситуация в стране «скорее не благополучная или очень плохая». 9% наших сограждан называют экологическую ситуацию в стране близкой к катастрофической. Однако, 41% опрошенных придерживается другого мнения. При этом за последнее время, по мнению 49% опрошенных, экологическая ситуация «скорее ухудшилась». Улучшение же экологии отметили всего 19% граждан страны. По мнению экспертов, такое мнение опрошенных свидетельствует об «экологическом взрослении» россиян за последние 8 лет. Происходит некое экологическое взросление всего общества, но есть разные тенденции. Данное исследование говорит в целом о том, что за последние восемь лет число тех, кто негативно оценивают экологическую ситуацию, становится больше. Это по сути означает, что для людей эта проблема перемещается в число наиболее востребованных. Данная проблема перемещается по своей значимости в пятерку приоритетов. Это значит, что общество становится образно говря более мудрым, более требовательным. Еще одной хорошей тенденцией эксперты называют то, что нормы экологического поведения де-факто становятся общепринятыми. Вместе с тем, как показывают опросы общественного мнения, подавляющее большинство россиян не знают о реализации экологических природоохранных программ. Это свидетельство того, что интерес пока не такой высокий, как в других странах. Другой негативной тенденцией является то, что граждане за экологическую ситуацию основную ответственность перекладывают на федеральную и муниципальные власти. Вместо того, чтобы исходить из того, что все за это отвечают, каждый на своем месте, ответственность только в сторону власти обращена, и это странная тенденция. При этом лишь каждый третий россиянин уверен, что население должно участвовать в мероприятиях по охране окружающей среды, некоторые считают, что это ответственность президента, правительства, но и в худшем случае – бизнеса. Согласно исследованию ВЦИОМ (2013 г.), 36% россиян убеждены, что никаких мер по улучшению экологической ситуации в России не принимается, а 56% опрошенных признают, что «что-то делается, но этого недостаточно».

Одной из сфер управленческой деятельности, где могут активно использоваться результаты социологических обследований населения, является управление водными ресурсами, в частности, проблемы обеспечения населения качественной питьевой водой [1,2]. Участники Всемирной недели воды, которая прошла в столице Швеции Стокгольме в 2013 г., призвали ООН к 2030 году вдвое увеличить эффективность использования водных ресурсов в производстве. В соответствие с заявлением Стокгольмского форума к 2030 году должно быть достигнуто следующее: удвоение эффективности использования воды при производстве, реализация права человека на безопасную питьевую воду и канализацию, увеличение устойчивости к чрезвычайным ситуациям, связанным с водой. Для управления водными ресурсами предлагается использовать целевой показатель по воде в рамках задач по устойчивому развитию. Вода является ключевым элементом устойчивого развития в мире и базовым ресурсом. В этой связи в программе развития после 2015 года водный фактор должен учитываться во всех соответствующих областях, в частности в вопросах энергетической и продовольственной безопасности.


  1. Баглаева В.О., Потравный И.М., Заславский В.А. Обоснование вариантов строительства природоохранной инфраструктуры в зависимости от сценариев развития водохозяйственной системы// Управление эколого-экономическими системами: взаимодействие власти, бизнеса, науки и общества. Материалы XII межд. конф. Российского общества экологической экономики. – Иркутск: Изд-во Института географии им. В.Б. Сочавы, 2013, с. 176-179.

  2. Основы государственной политики в области экологического развития России на период до 2030 года, утверждены Президентом Российской Федерации от 30.04.2012,www.kremlin.ru

  3. Экологический аудит: теория и практика. Учебник для вузов// Под ред. Потравного И.М. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2013. – 583 с.

  4. http://ria.ru/eco/20130618/944051223.html



ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРЕВАГИ ЗАСТОСУВАННЯ СЦЕНАРНОГО ПЛАНУВАННЯ В УМОВАХ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
Балджи М. Д., д-р. екон. наук, проф., Ноженко С. В.

Одеський національний економічний університет, Україна
Необхідність прогнозування в умовах сталого розвитку обумовлена діяльністю держави як суб’єкта ринкових відноси; нездатністю ринкової економіки до саморегулювання, особливо в період криз; громадським характером виробництва; ускладненням міжнародних, міжгалузевих та регіональних зв’язків; необхідністю підтримки раціональних господарських рішень, впровадженням процесів екологізації у вітчизняне виробництво.

Планування передбачає розробку й обґрунтування конкретних показників, що характеризують розвиток економіки; нормативів, які визначають взаємовідносини з державою, бюджетно-фінансовою системою; лімітів, що відображають об’єктивно існуючу обмеженість ресурсів, на які може розраховувати суспільство в запланованому періоді. На основі планомірної організації суспільного виробництва забезпечується гармонійно збалансований розвиток економіки, раціональне розміщення продуктивних сил, стійкі темпи зростання виробництва та народного добробуту, тобто формуються всі передумови впровадження положень сталого розвитку.

Економічні, демографічні, соціальні, технологічні, екологічні процеси характеризуються тривалістю і значною інерційністю, тому в системі регулювання економіки виникає потреба у формуванні планів, що охоплюють тривалий часовий горизонт і спрямовані на рішення значущих як для розвитку країни, так і для функціонування окремих підприємств, стратегічних завдань, тобто мова йде про стратегічні плани.

Природа стратегічного планування полягає у визначенні цільових параметрів розвитку національної економіки, виборі головних пріоритетів, визначенні провідної позиції в реалізації яких повинна узяти на себе держава. За допомогою стратегічного планування визначаються шляхи, по яких належить йти суспільству; вирішується вибір ринків діяльності; екологічно-безпечна технологія освоювання; з’ясовується ступінь забезпеченості соціальної єдності народногосподарського комплексу; окреслюються сектори економіки, на які слід спиратися. Таким чином, сутність стратегічного планування полягає в науковій постановці цілей майбутнього розвитку і виробленні засобів їх досягнення. Своє віддзеркалення стратегічне планування знаходить в стратегії загальнодержавного розвитку. Воно охоплює три щаблі економіки: макро-, мезо- та макрорівень, формуючи підходи до загальнонаціонального, регіонального і локального призначення. Система показників стратегічного плану, спрямованого на досягнення положень сталого розвитку, носить трьохмірне залучення соціальних, економічних та екологічних факторів. На загальнодержавному рівні стратегічний план характеризує процеси: соціального розвитку, динаміки рівня і якості життя населення, освіти і підготовки кадрів, культури, охорони здоров’я, соціального забезпечення; демографічного розвитку, можливості послабити або здолати тенденцію до депопуляції, переважаючу в ряді регіонів і загрозливу майбутньому країни; економічного розвитку, темпів зростання ВВП, структурних зрушень в економіці, динаміки інвестицій, рівнів інфляції, зміцнення фінансово-кредитних інститутів, поліпшення системи управління економікою; науково-технічного прогресу, динаміки науки та інновацій, заходів з модернізації економіки, на основі освоєння і поширення нових поколінь техніки і технологічних устроїв, розвитку інформаційної сфери; екологічного розвитку, показників відтворення і охорони природних ресурсів; територіального розвитку – зближення рівнів соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць, рішення міжрегіональних проблем загальнодержавного значення; зовнішньоекономічних зв’язків, тобто здійснення інтеграційних заходів, поліпшення показників експорту та імпорту, погашення зовнішнього боргу, очікуваних змін валютного курсу гривні, розвитку міжнародного туризму. Усі ці показники взаємозв’язані та впливають один на одного, тому в стратегічному плануванні використовуються міжгалузеві баланси, інші макромоделі, що дозволяють відображати складні ланцюгові зв’язки підсистем національної економіки на перспективний період.

Стратегічний. план має свої особливості: повинен охоплювати досить тривалий період, щоб мати можливість вирішувати великі стратегічні завдання сталого розвитку; його показники мають узагальнювальний характер, бо деталі неможливо й недоцільно передбачати на тривалий період; може мати варіантний характер, передбачати альтернативні сценарії на перспективний період; має періодично переглядатися, коригуватися, з урахуванням змін кон’юнктури чи при переході від фази до фази циклу.

Одним з різновидів стратегічного планування виступає сценарне, якому, останнім часом, приділяється значна увага, в зв’язку з можливістю не тільки забезпечити достатньо потенціалу для успішного розвитку національної економіки, а й спрямувати систему всіх чинників виробництва і підтримку збалансованості натурально-речових та фінансово-вартісних потоків, забезпечення раціонального і ефективного використання ресурсів. Сценарне планування, за допомогою розробки різнопланових сценаріїв, дозволяє досягти стратегічної гнучкості, що необхідна для успіху довгострокової конкуренції і функціонування окремих підприємств. Вагомим використання сценарного підходу є при визначенні кількості ресурсів, рівня попиту продукції, обґрунтуванні і доцільності впровадження інновацій тощо.



INTERSTATE COOPERATION AS THE BASIS OF ENVIRONMENTAL SECURITY OF NEIGHBORING REGIONS
Bezuglaya E., Kovarda V., Drantusov A.

South-West State University, Russia
Today, global community directs all its attention to the following key issues:

- energy saving,

- hunger and heavy mortality in under-developed regions,

- environmental security and sustainable development.

Many meeting of heads of states and many international associations tried to solve these issues. From amongst abovementioned issues, most important ones are sustainable development and environmental security as the part of sustainable development.

Sustainable development is impossible without interstate cooperation.

The most common and the most effective type of cooperation for environmental protection is international treaty. Parties usually are neighboring countries which have common interests in nature conservation or in shared use of some resources. For example, mounting concern about marine pollution leads twenty countries to sign Convention for the Prevention of Pollution of Sea by Oil (1954) in London. Military pollution leads USSR to suggest an idea of Convention on the Prohibition of Military or Any Other Hostile Use of Environmental Modification Techniques (signed in 1977). This Convention doesn‘t limit the environmental modification for civilian purposes according to international law. There are many such treaties however their implementation varies greatly depending on parties, their economics, political will, etc.

Despite some difficulties in implementation, the international treaties gave certain positive results.

Other effective type of interstate cooperation is creation of United Nations specialized intergovernmental bodies.

Russia and Ukraine share large common border and the necessity of cooperation for environmental security is one of the main aspects of their bilateral cooperation. The neighboring regions interaction results in the creation of “Dnepr”, “Yaroslavna”, “Slobozhanshchina” and “Donbass” euroregions as new type of cooperation.

“Donbass” euroregion comprises of Rostov and Voronezh regions of the Russian Federation and Lugansk and Donetsk regions of Ukraine. The purpose of this euroregion is promotion of social and economic development of comprised regions, environmental protection and cooperation in science, education, culture, and sports.

“Yaroslavna” euroregion comprises of Kursk region (Russia) and Sumy region (Ukraine). Paragraph 1 of Article 2 of euroregion creation treaty indicates that the purpose of “Yaroslavna” is promotion of social and economic development and cooperation in science and culture of neighboring regions.

Therefore, one of the main ways of transition to sustainable development would be cooperation of neighboring regions which are in need of such interaction and coordination.

Забезпечення сталого розвитку агроекосистем з метою мінімізації забруднення земель
Біньковська О. В., Тютюнник Г. О.

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних

досліджень НАН України, Україна
Сучасний стан й характер господарського використання територіально-земельного ресурсу залежать від складу (категорії) земель, розподілу між землекористувачами і функціональної ролі території. Наявність у земельному фонді угідь із родючими ґрунтами, висока щільність населення, підпорядкованість у розвитку економіки та розміщенні продуктивних сил обумовили надзвичайно високий рівень використання більш як 90% території країни. Цю ситуацію посилює нераціональне використання земельного фонду, що зумовлює значну катастрофічність екологічної ситуації деяких регіонів, різке зниження родючості ґрунтів, їхнє руйнування через бурхливий розвиток ерозії та пересушення. При цьому, як свідчить практика, найуразливішими виявилися чорноземні ґрунти, щорічні втрати якого сягають близько 600 млн. т, у тому числі понад 20 млн. т гумусу [1]. Понад 10% втрат гумусу припадає на Харківську область, дуже високий цей показник у Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській і Вінницькій областях. Втрати гумусу від ерозії становлять 0,8 млн. т за рік. За оцінками фахівців лише загальні щорічні збитки від ерозії ґрунтів перевищують 5 млрд. дол, а втрати чистого прибутку наближаються до 3 млрд.

Незважаючи на систематичне застосування органічних і мінеральних добрив, хімічних меліорантів (за офіційними даними на кінець 80-х – початок 90-х років господарства України щорічно вносили 8,6 т/га органічних добрив і 140–150 кг/га азоту, фосфору та калію) екологічний стан грунтів все ж таки погіршується. При цьому щороку проводили вапнування на площі близько 1,4 млн. га із внесенням 4–4,5 т/га меліорантів і гіпсування на площі – 300 тис. га з використанням 4,4 т/га фосфогіпсу. Все це забезпечувало зменшення дефіциту балансу гумусу й урівноваження балансу азоту, фосфору та калію [1].

Прогресуюче погіршення якісного стану земель створює реальну загрозу кризи виробництва сільськогосподарської продукції та високоефективного використання родючості земельно-ресурсного потенціалу. Крім того, суттєво погіршує ситуацію наслідки Чорнобильської (1986 р.) катастрофи. Безпосередньо 30-кілометровою зоною виведено з використання 58 тис. га земель і 123 тис. га сільськогосподарських угідь (в тому числі 65 тис. га ріллі), які знаходяться за її межами, із щільністю забруднення понад 15 Кі/км2.

За офіційними даними аварія призвела до забруднення більше 145 тис. кв. км території України, Білорусі та Російської Федерації, щільність забруднення радіонуклідами 137-Cs і 90-Sr якої перевищує 37 кБк/кв.м.

 Під радіоактивно забруднененими землями розуміються такі, які потребують проведення заходів радіаційного захисту та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення нормальної господарської діяльності.

Україна ще на півшляху до обробітку радіоактивно забруднених територій, хоча в світі існують позитивні приклади вирішення цієї проблеми Так, Білорусь ввела в господарський обіг третину заражених радіацією земель, але тільки після відповідних програм дезактивації. За попередніми підрахунками, до 50% заражених земель зони відчуження з 260 000 га можна використовувати для вирощування енергетичних культур. Це, в свою чергу, могло б забезпечити 200МВт електроенергії, що дасть енергозабезпечення 400 тисячам домогосподарств або в розрізі комбінованого виробництва електроенергії та тепла, обсяг якого порівнюється з генерацією одного блоку невеликої атомної електростанції (500МВ).

Слід констатувати, що до цього часу не ведеться моніторинг соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи в національному вимірі. Це обумовлює необхідність активізації міждисциплінарних еколого-економічних досліджень, які ще до цього часу, на жаль, ще системно не проводяться.

Між тим, оцінка еколого-економічного ризику є достатньо відчутною та може слугувати комплексним мірилом та орієнтиром розробки спеціалізованих програмних заходів.

В зв’язку з вищезазначеним, пропонується розглянути можливість розробки Національного плану дій з оздоровлення та реабілітації території Чорнобильської зони, в основі якого повинні лежати такі заходи по проведенню комплексної реабілітаційної політики стосовно оздоровлення радіаційно забруднених земель.


  1. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nauu.kiev.ua/book/Roz_1/Gl_1_6/Gl_1_6.html


«Зеленая» модель развития города
Галушкина Т. П., д-р. экон. наук, проф., Заслуженный экономист Украины,

Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований Украины НАН Украины, Украина

Денисенко Н. И.

ОО «Летавица», Украина

Булышева Д. В.

Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований Украины НАН Украины, Украина
Все громче звучат в нашей жизни понятия, окрашенные в «зеленый цвет»: «зеленая» экономика, «зеленые» города и «зеленые» стратегии, «зеленые» товары и потребители. География «озеленения» становится все шире – от Рабата в Северной Африке до Куритибы на юге Бразилии, Швеция, Дания, Испания, Германия и страны Балтики, и мн. др. [2].

Определений понятия «зеленый» город существует несколько. Концептуальное понятие можно сформировать так: «зеленый» город – это город, спроектированный с учетом воздействия на окружающую среду, населенный людьми, которые стремятся минимизировать потребление энергии, воды и продуктов питания, исключить неразумное выделение тепла, загрязнение воздуха углекислым газом и метаном, а также загрязнение воды [2].

Развитие городских территориальных группировок невозможно представить вне доминирующей сегодня на Западе идеологией «зеленого» роста, которая стала ориентиром для привлечения инвестиций. Модель «зеленой» экономики страны необходимо строить с учетом мирового и европейского опыта, а также национальных и региональных особенностей. В связи с этим есть смысл и в дальнейшем распространять и пропагандировать идеологию развития «зеленой» экономики как основную парадигму трансформации общественных сдвигов в государстве [1].

Европейские города в течение последних десятилетий активно стремятся к экологически чистой жизни. Об этом свидетельствует ряд новых инициатив, появившихся в последние годы, включая конкурс Европейской Комиссии «Зеленая столица Европы». Первой "зеленой" столицей Европы в 2010 году был признан Стокгольм, премию 2011 года заслуженно получил Гамбург. В 2012 году звание «зеленой столицы» Европы носит неболь­шой испанский городок Виттория-Гастейс.). В 2013 году этот титул получил Нант – город на Нуаре, который является шестым по величине городом Франции. К 2014 году предполагается звание «зеленой столицы» Европы присудить Копенгагену. Город стремится к 2015 году пересадить 50% населения на велосипеды. К 2025 году город планирует сократить выбросы углекислого газа на 75% за счет возобновляемых источников энергии [2].

Эксперты ОЭСР уже определили условия, согласно которым город может считаться успешным в области перехода на низко-углеродную экономику: амбициозная политика в области климата, достижение политического консенсуса в отношении необходимости принятия соответствующих мер, инновационное государственно-частное партнерство.

Аналитики ОЭСР обнаружили, что в прошлом году в местных фирмах, специализирующихся на чистых технологиях, было занято 34000 работников. В период с 2004 по 2009 гг. оборот в секторе чистых технологий увеличился на 55% по сравнению с 35-процентным ростом в секторе бытового обслуживания и 8-процентным в сфере производства. За тот же период объем экспорта "зеленых" технологий увеличился на 77% по сравнению с 30-процентным ростом в секторе бытового обслуживания и 12-процентным ростом в секторе производства [3].

Уникальна серия индексов зеленых городов (Green City Index), разработанная британским исследовательским центром «The Economist Intelligence Unit. Серия исследований началась в 2009 году с городов Европы. Каждый отчет содержит общие уроки для того или иного региона (континента), а также «портреты» городов, и описание инициатив и проектов, которые могут взять на вооружение другие города. При этом авторы исследования предлагают инструменты по улучшению понимания и облегчению принятия решений. Результаты исследований показали, что более богатые города охотнее и больше инвестируют в энергоэффективные технологии, развитие инфраструктуры и привлекают специалистов высокого уровня к решению экологических проблем.

В результате исследования концептуальных положений экологосбалансированного развития страны, можно констатировать следующее: Украина должна разработать единую стратегию перехода к зеленому экономического роста (доктрину) как основной документ, который определит основные принципы государственной политики, стратегические цели и задачи развития экономики в направлении сохранения и эффективного использования ресурсов, уменьшения деструктивного производственного и антропогенного воздействия на окружающую среду и увеличение объемов финансирования научных исследований и экологически ориентированных (зеленых) технологий.




  1. Галушкіна Т.П. Національна політика «зеленого» зростання в Україні / Т.П. Галушкіна, Л.О. Мусіна, Н.І. Хумарова; Одеса, ІПРЕЕД НАН України. – Саки: ПП«Підприємство «Фенікс», 2012. – 272 с.

  2. Зеленый город: примеры из практики. – Донецк, 2013. – 60 с.

  3. Копенгаген – яркий пример экологичного города [Электронный ресурс] Режим доступа: energysafe.ru/alternative_energy/companies/1193.



ПАСПОРТ ЖИТЕЛЯ ЗЕМЛІ: ЩО ВИ ЗРОБИЛИ

КОРИСНОГО НА СВОЇЙ ПЛАНЕТІ?
Герасимчук В. Г., д-р. екон. наук, проф.

Національний технічний університет

«Київський політехнічний інститут», Україна



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   17


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка