Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції



Сторінка11/17
Дата конвертації11.05.2018
Розмір3.69 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   17

Аналітична записка. Національний інститут стратегічних досліджень при Призидентові України. "Пріоритети розвитку машинобудівної промисловості у рамках антикризової політики України". [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/451/


  • Стратегія економічного та соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції" на 2004-2015 роки. С. 172-174. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/ signal/strateg.pdf



    СФЕРА ЗДРАВООХРАНЕНИЯ УКРАИНЫ: ТЕНДЕНЦИИ И ПРОБЛЕМЫ ПРОСТРАНСТВЕННОЙ ОРГАНИЗАЦИИ
    Котилко В. В., д-р. экон. наук, проф., академик РАЕН

    «Совет по изучению производительных сил»

    Минэкономразвития РФ и РАН, Россия

    Носулич Т. Н., канд. экон. наук, с.н.с.

    ГУ «Институт экономики природопользования

    и устойчивого развития НАН Украины», Украина
    Система здравоохранения – это единственный «организм», который сочетает в себе все институты, учреждения, организации, ресурсы для обеспечения надлежащего уровня здоровья населения. Сейчас сфера здравоохранения Украины характеризуется рядом негативных тенденций. Так, в течение 2000-2011 гг. сеть больничных учреждений сократилось на 24,2%. Если в начале 2000-х гг. уровень обеспеченности населения больничными койками составлял 95 коек на 10 тыс. населения, то в 2011 г. – 90,6 коек. С каждым годом ухудшается ситуация с медицинским обслуживанием сельского населения. В 2011 г. число больничных учреждений на селе уменьшилось на 66,9% в сравнении с показателем 2000 года [2]. Негативной тенденцией развития сферы является и то, что с каждым годом радиус доступности больничных заведений увеличивается: если в 2000 г. этот показатель составлял 7,6 км, то в 2011 г. он увеличился до 8,0 км.

    В течение последнего десятилетия расширение больничной сети наблюдалось только в двух регионах – Донецкой и Закарпатской областях (на 1,2 и 1,4% соответственно), тогда как в Сумской и Полтавской областях зарегистрировано существенное сокращение сети больниц (соответственно на 34 и 31%). В условиях ограниченного финансирования и для исполнения постановления Кабинета Министров Украины от 28.06.97 № 640 продолжаются мероприятия по оптимизации коечного фонда. В результате количество коек ежегодно уменьшается, причем преимущественно за счет сокращения коечного фонда учреждений местного подчинения. Если в 2000 г. количество таких коек составляло 466 тыс., то в 2011 г. – 412 тыс. Быстрыми темпами сокращается коечный фонд в Донецкой и Днепропетровской областях (в среднем 500 коек ежегодно по сравнению со средним по Украине показателем в 200 коек).

    Сокращение больничной инфраструктуры сопровождалось повышением территориальной доступности его амбулаторно-поликлинических форм: количество амбулаторно-поликлинических учреждений (АПУ) выросло на 110,8% по сравнению с 2000 г. В сельской местности также зафиксирована тенденция к росту количества АПУ (в среднем на 27,3%). Сейчас обеспеченность жителей Украины услугами амбулаторно-поликлинических учреждений в среднем на 10% выше, чем в начале 2000-х годов.

    В 2011 г. обеспеченность населения врачами составляла 49,3 на 10 тыс. населения, в том числе врачами, непосредственно оказывающими медицинскую помощь населению, – 26,9 чел., однако некоторое повышение этого показателя в последние годы прежде всего связано с процессами депопуляции. В том же году укомплектованность медицинских учреждений врачами составляла 79,5%, при этом укомплектованность врачами областных больниц – 85,1%, городских больниц – 77,8%, центральных районных больниц – 76,2%, участковых – 71,3%, поселковых амбулаторий – 69,2%.

    Можно говорить о первых результатах работы по внедрению семейной медицины. За последний год количество должностей семейных врачей выросла в 18 регионах страны; крайне низким остается обеспечение семейными врачами в Луганской области (1 должность семейного врача на 10 тыс. и г. Киеве (0,6 должности). Укомплектованность физическими лицами должностей семейных врачей в целом за последние годы выросло незначительно: в большинстве регионов этот показатель остался без изменений или уменьшился. Уровня 91-99% этот показатель достиг в Житомирской, Львовской, Черновицкой, Черкасской областях и АР Крым. Значительные проблемы с укомплектованием должностей семейных врачей наблюдаются в Кировоградской и Херсонской областях (66-68%).

    Существенно препятствуют развитию сферы отсутствие базовых законодательных актов, до сих пор отсутствуют стандарты оказания медицинской помощи и клинических протоколов, государственный социальный стандарт оздоровления и отдыха детей. Некоторые правовые нормы в сфере здравоохранения до сих пор не пересмотрены с советских времен, не отменены и продолжают действовать постановления правительств и приказы министерств здравоохранения СССР и УССР.

    Основными путями решения проблем здравоохранения есть: разработка и внедрение сбалансированной эффективной медико-экономической модели здравоохранения, которая будет сочетать активное внедрение страховой медицины и формирования рынка медицинских услуг с сохранением гарантий оказания квалифицированной бесплатной неотложной медицинской помощи; существенное расширение программ в сфере здравоохранения, которые финансируются из государственного и местных бюджетов, их ориентация на инвестирование в усовершенствование системы здравоохранения, обеспечение эффективного контроля качества оказания медицинской помощи в государственном и частном секторах, ориентация деятельности учреждений здравоохранения на приоритетное развитие профилактики и раннего предупреждения заболеваний, создание благоприятной для здоровья окружающей среды – безопасности труда, потребления, жизнедеятельности, отдыха, распространение и пропаганда навыков здорового образа жизни.

    Проблему сельской медицины можно решить путем создания сети мобильных средств, позволяющих обеспечить население отдельных и малонаселенных районов социально-значительными объектами: передвижными аптеками; медицинскими лабораториями и стоматологическими кабинетами. Это особенно важно для районов, где значительная часть населения являются лицами преклонного возраста, пенсионерами, инвалидами, т.е. в возрасте, когда человеку трудно передвигаться и переезжать по территории области для решения своих насущных проблем.

    С целью решения этих и других проблем системы здравоохранения необходимо выполнить следующие шаги:

    1) разработать и принять ряд базовых законодательных актов: «О финансировании здравоохранения», «Об общеобязательном государственном социальном медицинском страховании» и ряда других;

    2) систематизировать законодательство в сфере здравоохранения путем создания базового документа – Кодекса законов Украины о здравоохранении (Медицинского кодекса Украины), который сможет комплексно урегулировать все аспекты здравоохранения, в том числе оказания медицинской помощи;

    3) заменить организационно-нормативную систему здравоохранения на смешанную многоукладную, базой которой должна стать присуща рыночным отношениям контрактная модель;

    4) разработать и научно обосновать стандарты оказания медицинской помощи и клинические протоколы, государственный социальный стандарт оздоровления и отдыха детей;

    5) пересмотреть и отменить нормы в сфере здравоохранения, действующие по постановлениям правительств и приказов министерств здравоохранения СССР и УССР.




    1. Апчел С.Я. Сучасний стан та перспективи сімейної медицини в Україні / Апчел С.Я. // Матеріали VI Міжнародної наук.-практ. Інтернет-конф. «АЛЬЯНС НАУК: УЧЕНЫЙ – УЧЕНОМУ», 25-26 лютого 2011 р. [Електронний ресурс]. ― Режим доступу: http://www.confcontact.com/20110225/me6_apchel.php.

    2. Заклади охорони здоров’я та захворюваність населення України у 2011 році: стат. зб. / Державний комітет статистики. ― К., 2012. ― 86 с.

    3. Новости медицины и фармации. – 2010. – №20 (346) [Електронний ресурс]. ― Режим доступу: http://novosti.mif-ua.com/archive/issue-14804/article-14833/print.html.

    4. Організація медичної допомоги населенню, її сучасний стан [Електронний ресурс]. ― Режим доступу: http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/socmedic/lectures_stud.



    ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

    УКРАЇНИ В АГРОПРОМИСЛОВІЙ СФЕРІ В РАМКАХ

    ЗОНИ ВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ СНД
    Крупін В.Є., канд. екон. наук, науковий співробітник

    Інститут регіональних досліджень НАН України, Україна
    Торгівельна взаємодія між Україною та країнами-членами СНД в агропромисловій сфері (сільського господарства і продуктів харчування) характеризується в останніх роках змінними тенденціями (рис. 1), передусім, враховуючи значний спад у 2009 році, спричинений світовою фінансово-економічною кризою. Водночас, що можна вважати сприятливим аспектом, сальдо торгівлі агропромисловою продукцією є позитивним з майже 4-разовим переважанням експортних потоків над імпортними.

    Найбільша частка експортних потоків агропродукції у 2012 році була направлена з України в Російську Федерацію, загальною сумою 1,9 млрд. дол. Менші обсяги закупили суб’єкти Білорусі (422,4 млн. дол.), Казахстану (345,8 млн. дол.) та Молдови (27,3 млн. дол.). В імпорті структура є дещо іншою, хоча лідирує аналогічно Російська Федерація (720,5 млн. дол.), а на решту країн припадає лише 18,1% загальних обсягів імпорту.

    Загалом, частка країн-членів СНД в експорті агропромислової продукції України в 2012 році складала 19,3% (3,5 млрд. дол.), або 5,0% від загальних обсягів експорту. Водночас в імпортних потоках такої продукції частка країн цього об’єднання становила 11,3% (0,85 млрд. дол.), або 1,0% від загальних обсягів імпорту країни. Відтак, зовнішньоторговельний оборот агропромислової продукції України з країнами СНД становив у 2012 році 4,3 млрд. дол., що дорівнює 16,9% від загальнодержавних обсягів зовнішньої торгівлі цією категорією виробів.

    Рис. 1 – Динаміка зовнішньої торгівлі України продукцією сільського господарства і продуктами харчування з країнами СНД (розраховано і складено за даними Державної служби статистики України)


    Варто також зауважити, що протягом 2006-2012 рр. частка країн СНД у зовнішньоторговельному обороті агропромислової продукції України поступово скорочувалася. На рис. 2 представлена динаміка цього явища, а також лінія тренду та рівняння цієї залежності, що підтверджують вищенаведений висновок, принаймні для заданого часового ряду.

    Рис. 2 – Динаміка частки країн СНД у зовнішньоторговельному обороті агропромислової продукції України (розраховано і складено за даними Державної служби статистики України)


    Перспективи торгівельного співробітництва з країнами, що входять до ЗВТ СНД потрібно розглядати з врахуванням існуючих проблем вітчизняного сільського господарства, що і є першочерговими стримуючими факторами його розвитку. На даний час основними його проблемами є низькі конкурентоспроможність, ефективність та організованість. Значний перелік продукції як сільського господарства, так і харчової промисловості не відповідають наявним у зарубіжних країнах вимогам до якості, складників, технології виробництва, що суттєво обмежує потенціал розвитку вітчизняного агропромислового експорту.

    Можливе поглиблення інтеграції України з зоною вільної торгівлі СНД в контексті розвитку вітчизняних сільських територій та агропромислового комплексу несе незначні перспективи. Адміністративні та економічні бар’єри, існуючі на даний час з боку країн-членів цього об’єднання можливо будуть суттєво знівельовані, однак аналогічні дії будуть здійснені й Україною стосовно зарубіжної продукції сільського господарства та харчової промисловості. Внаслідок цього не лише спростяться можливості виходу на ринки цих країн вітчизняним виробникам, але й до внутрішнього ринку отримають спрощений доступ більше зарубіжних конкурентів, часто маючих можливість інвестувати значні кошти у закріплення своєї позиції на нових ринках, особливо з боку суб’єктів Російської Федерації.



    РОЗБАЛАНСОВАНІСТЬ РОЗВИТКУ КЛЮЧОВИХ СФЕР АПК: АНАЛІЗ ТЕНДЕНЦІЙ ТА НАСЛІДКІВ ВИНИКНЕННЯ
    Марочко С. С.

    Сумський державний університет, Україна
    На даному етапі розвитку національної економіки майже всі галузі зазнали прямих або опосередкованих трансформаційних змін, що не могло не позначитись на взаємозв’язках та взаємозалежності між ними. Серед галузей, які мають суттєвий вплив одна на одну, невід’ємне місце посідають галузь сільського господарства та АПК, промисловість та паливно-енергетичний комплекс. Загальна ефективність їх розвитку залежить від стану справ кожної, що визначає потребу більш детального дослідження їх внутрішнього становища та відхилень розвитку, що убезпечить від низки негативних наслідків соціально-економічного та екологічного характеру на всіх рівнях управління.

    Визначаючи загальний рівень продовольчої безпеки та частину зовнішньоекономічної (з огляду на значний товарообіг та активну участь у зовнішньоторговельних операціях), галузь сільського господарства та АПК зазнає відчутних втрат (у першу чергу для товаровиробників сільськогосподарської сировини та покупців готової продукції), пов’язаних, зокрема, з розбалансуванням та неузгодженістю розвитку сфер рослинництва та тваринництва.

    В даних сферах вітчизняного АПК створені всі передумови для отримання взаємної вигоди від успішного функціонування одне одної: сфера рослинництва є сировинною базою для розвитку сфери тваринництва, в той час як сфера тваринництва є найважливішим джерелом постачання органічних добрив для успішного сільськогосподарського виробництва, що набуває особливої актуальності з огляду на необхідність розвитку та становлення ринку органічної продукції, за допомогою якої можна розширювати ринки збуту (особливо на зовнішньому ринку), покращувати якість та безпечність продуктів харчування населення та вирішити низку інших, не менш важливих економічних, соціальних та екологічних проблем.

    Нажаль, у вітчизняній економіці склалася ситуація, коли досліджувані сфери АПК частково втратили практику спланованого та обґрунтованого взаємного випуску та споживання продукції, ними виготовлюваної.

    За офіційними даними, останніми роками відбувся суттєвий «перекіс» у взаємодії сфер рослинництва та тваринництва: спостерігається майже незмінна динаміка обсягів використання мінеральних добрив на фоні значного скорочення використання органічних (рис. 1), не зважаючи на збільшення рівня рентабельності та обсягів виробництва у галузі тваринництва, у результаті чого утворюється значний еколого-економічний збиток та не реалізовуються у повній мірі резерви зниження собівартості.

    Аналіз вітчизняної галузі сільського господарства та АПК дає змогу встановити неузгодженість та розбалансованість розвитку сфер рослинництва та тваринництва: враховуючи, що сфера рослинництва є сировинною базою для розвитку сфери тваринництва, вони повинні мати стійкий взаємозв’язок, (як це спостерігалось, зокрема, до 2004 року) (див. рис. 1). Однак, після 2004 р. такий зв’язок майже не спостерігається, що свідчить про неможливість отримання позитивного мультиплікативного ефекту внаслідок взаємного регулювання галузей.


    Рис. 1 – Зіставлення обсягів використання мінеральних та органічних добрив регіону (на прикладі Сумської області) за 1990–2012 рр. (фрагмент) (розраховано та побудовано за даними [3, 4]


    Нажаль, витоки ситуації, що склалася, полягають, на нашу думку, здебільшого у непланомірному регулювання галузей та низькому рівніінноваційності, ніж в об’єктивних причинах існування ризиків у сфері сільськогосподарського виробництва.

    Для порівняння: за офіційними даними [4], рівень рентабельності виробництва продукції рослинництва у 1992–1994 рр. складав 206–214 % (!), що майже недосяжно сьогодні (зараз рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва знаходиться в межах 20–30% для сфери рослинництва та не більше 14–15% для сфери тваринництва), з огляду на ефективність використання техніки у галузі та незначні (недостатні) масштаби сільськогосподарських підприємств.



    Наслідки існуючої ситуації, пов’язаної з неузгодженістю сфер вітчизняного АПК, полягають у збитках нижченаведеного характеру:

    • соціального (неможливість скорочення часткивитрат населення у загальній структурі доходів у зв’язку з високою собівартістю продуктів харчування [1]); зменшення рівня продовольчої безпеки (через складністьнарощування обсягів виробництва у зв’язку з низькою продуктивністю сільськогосподарського виробництва);

    • екологічного (значні еколого-економічні збитки внаслідок надмірного використання мінеральних добрив та неконтрольованості поводження з відходами у галузі тваринництва);

    • економічного (зменшення рівня зовнішньоекономічної безпеки (значна частка імпорту готової продукції у структурі зовнішньоекономічної діяльності поряд з сировинною орієнтацією експорту));

    • фінансового (недоотримання значної частини виторгу від реалізації на зовнішньому ринку; зменшення податкових надходжень до Державного бюджету внаслідок незначного товарообігу високотехнологічноїорганічної (а відповідно, і більш дорожчої, з більшою економічно доданою вартістю) продукції; неможливість суттєвого нарощування рівня рентабельності сільськогосподарського виробництва; значні суми державних видатків та підтримку збиткових (недостатньо рентабельних) сільськогосподарських підприємств).

    Інновації у сфері відновлення родючості ґрунтів органічними методами є складовою, яка чинитиме стимулюючий одночасний позитивний вплив на розвиток сфер тваринництва та рослинництва за рахунок посилення їх взаємоузгодженості та отримання корисного ефекту від функціонування одне одної: їх запровадження може призвести відразу (паралельно) до двох ефектів: зниження собівартості продукції (органічного походження) більш високої якості, порівняно з існуючою, а також освоєння нових ринків збуту на світовому ринку продовольства (за умови введення відповідної (належної) системи екологічної сертифікації та екологічного маркування[2]). Корисний результат такого узгодження буде підсилено зменшенням еколого-економічного ефекту внаслідок неконтрольованого забруднення земель та ґрунтових вод речовинами мінерального та органічного походження внаслідок роботи підприємств сфери тваринництва, покращенням їхнього фінансового стану та підвищенням продовольчої та зовнішньоекономічної безпеки.


    1. Иванова Т. И. Демографическая ситуация в современной Украине и ее причины / Т. И. Иванова, С. С. Марочко, А. В. Олейник // ВісникСумського державного університету. СеріяЕкономіка. – 2009. – №2. – С. 159–167.

    2. Марочко С.С. Анализ проблем применения сертификационных знаков экологической маркировки в системе обеспечения устойчивого развития и их решение / С. С. Марочко, Е. Ю. Рожкова // Устойчивое развитие . – 2012. – Выпуск 3 (апрель 2012). – С. 81–85.

    3. Зведені показники внесення добрив у сільськогосподарських підприємствах Сумщини [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : http://www.sumy.ukrstat.gov.ua.

    4. Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств Сумської області за 2012 рік : статистичний бюлетень / відп. за випуск Зубко Л.Г. – Суми, 2013. – 126 с.

    5. Рентабельність сільськогосподарського виробництва (1990–2012) України [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу : http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/sg/sg_rik/sg_u/zp_u.html.



    МЕЖДУНАРОДНОЕ СОТРУДНИЧЕСТВО УНИВЕРСИТЕТОВ СТРАН ДУНАЙСКОГО РЕГИОНА КАК ФАКТОР МОДЕРНИЗАЦИИ ВЫСШЕГО ОБРАЗОВАНИЯ
    Мирчев А. Б., д-р. экон. наук, проф.

    Технический университет Варна, Болгария
    Модернизация высшего образования в современном мире осуществляется, главным образом, под воздействием следующих факторов: становления общества, основанного на знаниях; информационно-коммуникационной революции и глобализации.

    Два ведущих государственных университета Болгарии: Технический университет города Варны и Университет имени проф. д-ра Асена Златарова города Бургаса, представителем которых есть автор, являются активными участниками процесса модернизации высшых образовательных институций в Республике Болгария.

    Глобальная технологическая революция в конце XX – начале XXI в. заставила человечество пересмотреть взгляды на социально-экономические процессы, происходящие в обществе. Разумеется, это коснулось и образования как важнейшего фактора, определяющего здоровье нации и являющегося основой развития государства. Индустриальная эпоха ушла в прошлое, вместе с ней ушла и старая система образования.

    Лиссабонская стратегия ЕС (2000-2010), а также новая стратегия развития ЕС «Европа 2020» являются инструментами ЕС и Республики Болгария для создания динамичной и конкурентоспособной экономики, основанной на знаниях и инновациях.

    Университетами Варны и Бургаса, как активными участниками Болонского процесса, была разработана стратегия и осуществляется политика, направленная на повышение их роли в сфере подготовки новой техники и управленческого персонала, что способствует созданию и развитию экономики, основанной на знаниях и инновациях.

    Мощным инструментом развития и модернизации сотрудничающих вузов являются европейские фонды и программы. Огромные возможности для Дунайского региона открывает Европейская стратегия развития. Ярким примером действия этого инструмента является сотрудничество Технического университета г. Варна (Болгария) с Университетом Констанца (Румыния) в рамках проекта «Black Sea Universities Network Master Degree Program on the Management of Renewable Energy Sources – Argos». Общий бюджет проекта составляет 230 тысяч евро.

    В результате реализации проекта проведены анализ и оценка потенциала ВЭИ в Болгарии и Черноморском регионе (разработаны на английском языке курсы магистерской программы, адаптированные к условиям региона); выполнены научные разработки молодыми учеными и магистрантами по тематики ВЭИ; проведен семинар-обучение в г. Констанце с участием 2 лекторов и 10 студентов-магистрантов из Технического университета г. Варна; подготовлено 5 докладов, 2 из которых опубликованы в сборниках международных конференций.

    Технический университет г. Варна сотрудничает с тремя университетами в Украине: Национальным университетом гражданской обороны города Харькова, Национальным университетом водного хозяйства и природопользования г. Ровно и Сумским государственным университетом.

    Университет имени проф. д-ра Асена Златарова города Бургаса сотрудничает с университетами-партнерами в Дунайском регионе: Германии, Венгрии, Словакии, Сербии, Румынии и Украины.

    Техническим университетом г. Варна и Университетом имени проф. д-ра Асена Златарова г. Бургаса подписаны Соглашения о сотрудничестве с Сумским государственным универститетом, которые активно реализуются. Среди основных результатов сотрудничества можно выделить следующие:

    1. Реализованы ряд программ мобильности преподавателей и студентов (стажировки, открытые лекции преподавателей, изучение дисциплин студентами с перезачетом кредитов).

    2. Совместно организованы международные научные конференции с непосредственным участием в них преподавателей университетов-партнеров.

    3. В Сумском государственном университете проведено украино-болгарскую студенческую конференцию с участием болгарских студентов.

    4. Внедрены результаты научных разработок Технического университета г. Варна в учебный процесс Сумского государственного университета.

    Кроме этого, большой популярностью у преподавателей и студентов университетов Варны и Бургаса пользуется современная интернет-базированная библиотека Сумского государственного университета.

    Эффективным инструментом сотрудничества между вузами является приложение современной дистанционной формы обучения Сумского государственного университета, которое применяется не только для заочной, но и для дневной форм обучения, а также используется болгарскими студентами как начальная форма изучения дисциплин в Сумском государственном университете.

    Также разработан механизм получения магистерского двойного диплома студентами Сумского государственного университета в университете г. Бургаса. При этом болгарская сторона уменьшила стоимость платного обучения для украинских партнеров в 2 раза, снизив себестоимоть обучения благодаря механизму перезачета дисциплин, изученных в Сумском государственном университете, и приняв на себя часть стоимости обучения. Реализация этого проекта планируется в следующем году.

    Важной составляющей дальнейшего перспективного сотрудничества между вузами является получение диплома Сумского государственного университета болгарскими студентами. Но на данный момент сдерживающим фактором по решению этого вопроса является отсутствие межправительственого соглашения между Украиной и Болгарией относительно взаимного признания документов о высшем образовании.



    ОСОБЕННОСТИ ВЛИЯНИЯ МЕЖДУНАРОДНОГО И РЕГИОНАЛЬНОГО СОТРУДНИЧЕСТВА НА ЭФФЕКТИВНОСТЬ РАБОТЫ ОБУВНЫХ ПРЕДПРИЯТИЙ РЕГИОНОВ ЮФО И СКФО,

    ОБЪЕДИНЁННЫХ В КЛАСТЕР
    Рева Д. В., Прохоров В. Т., д-р. техн. наук, проф.

    Институт сферы обслуживания и предпринимательства ДГТУ, Россия
    В антикризисном развитии легкой промышленности до 2020 года выделяют три этапа, а именно:

    - 1 этап – антикризисное развитие, предусматривающее преодоление кризисных явлений и восстановление кризисных потерь предприятий легкой промышленности и изыскание ресурсов для последующей модернизационной трансформации легкой промышленности (2009-2012 гг.);

    - 2 этап – инвестиционное обновление основных средств предприятий легкой промышленности, в том числе качественное повышение конкурентоспособности (2013-2015 гг.);

    - 3 этап – инновационное развитие – начало массового освоения новых видов оборудования и технологий, переход к экспансии на зарубежные рынки товаров легкой промышленности (2016-2020 гг.);

    В рамках реализации антикризисной программы авторами предлагается создание кластера на базе разрозненных обувных предприятий регионов ЮФО и СКФО для обеспечения их успешного функционирования на рынках с нестабильным спросом.

    Кластер – это группа географически соседствующих взаимосвязанных компаний (поставщики, производители и др.) и связанных с ними организаций (образовательные заведения, органы государственного управления, инфраструктурные компании), действующих в определенной сфере и взаимодополняющих друг друга.

    Обувной рынок регионов Южного и Северо-Кавказкого федеральных округов сегодня наполняется невостребованными видами: морально устаревшей и некачественной обувью. Руководителям предприятий надо точно знать, что на рынке будет востребовано и как это должно реализовываться, чтобы весь изготовленный ассортиментный ряд обуви обуви был выбран покупателем, выдерживая конкуренцию, порождая новые предложения. При разработке ассортиментного ряда обуви производителям необходимо учитывать факторы, влияющие на потребительский спрос, а именно – соответствие основным тенденциям моды, – экономические, – социальные, климатические и национальные особенности, а также основные показатели производства, такие как: производительность труда 1 рабочего, удельные приведенные затраты, приведенные затраты, коэффициент загрузки рабочих выбора оптимальной мощности.

    Было предложено использование инновационных технологических процессов для всего ассортиментного ряда, оснащенных универсальным, высокоэффективным и многофункциональным оборудованием с учетом особенностей регионов ЮФО и СКФО, чтобы гарантировать предприятиям производство конкурентоспособной и востребованной обуви. Формирование ассортиментного ряда обуви в рамках регионального сотрудничества для Таможенного союза будет обеспечивать ей устойчивый спрос за счет ценовой ниши.

    В настоящее время, после вступления России в ВТО, предприятиям легкой промышленности нашей страны как никогда нужны системы управления качеством продукции, чтобы успешно конкурировать не только на внутреннем, но и на внешнем рынке. Особенно это касается производителей обуви, ведь достаточно невысокий уровень качества отечественной обуви является одной из причин её низкой конкурентоспособности и востребованности по сравнению с зарубежными аналогами производителей обуви.

    Для реализации эффективного управления качеством и развития международного и регионального сотрудничества предлагается внедрить на предприятиях кластера систему менеджмента качества, соответствующую требованиям стандартов ИСО серии 9000. Авторами предлагается внедрить на предприятия кластера разработанный стандарт «Системы менеджмента качества. Особые требования по применению ИСО 9001:2012 в обувной промышленности и предприятиях, производящих весь соответствующий ассортиментный ряд продукции». Данный стандарт определил требования к системе управления качеством (СМК) обувных предприятий и производителей комплектующих изделий, объединенных в кластер, с учетом специфики регионов ЮФО и СКФО, и был создан на базе международных стандартов серии ISO 9000, получивших широкое международное признание.

    Внедрение предлагаемого стандарта на обувных предприятиях регионов ЮФО и СКФО позволит снизить риски, связанные с производством некачественной продукции и получением рекламаций, а также возможность конкурировать на равных с сертифицированными компаниями, повысить производительность, снизить затраты, предупредить предприятия от банкротства, спровоцирует создание новых рабочих мест, в которых так нуждаются регионы двух округов, чтобы облегчить социальную напряженность.

    СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ ПРИЛАДОБУДУВАННЯ В УКРАЇНІ
    Столяров А. В.

    АДІ ДВНЗ «ДонНТУ», Україна
    Однією з важливих ознак сучасного розвитку Української держави є спрямованість вектора її економіки на підвищення конкурентоспроможності підприємств, модернізацію виробництва, впровадження нових технологій та устаткування. Провідна роль у цих процесах належить галузі приладобудування, що виробляє засоби вимірювань, аналізу, обробки і надання інформації, обладнання регулювання, автоматичні й автоматизовані системи управління. За рівнем наукоємності вона була і залишається провідною галуззю вітчизняного машинобудування. Наукові ідеї, які народжувались у приладобудуванні, забезпечували надійність роботи пристроїв у космонавтиці, радіоелектроніці, ракето- та літакобудуванні, в цілому відображали стан науково-технічного розвитку України [1, 2].

    Після здобуття нашою державою незалежності та переходу до ринкової економіки, в галузі приладобудування відбулися зміни, які мають як негативні так і позитивні наслідки:

    – багато великих підприємств розпалися через відсутність попиту на їх продукцію (наприклад, зникла необхідність забезпечення потужного військового комплексу);

    – деякі підприємства продовжують працювати, але випускають значно менший товарний асортимент, часто здійснюють серійне виробництво продукції на замовлення чи тільки сервісне обслуговування раніше випущеної продукції;

    – почав відбуватися обмін досвідом із закордонними представниками галузі приладобудування та ін.

    Здійснимо аналіз стану приладобудування в Україні за 2010–2012 рр. за даними статистики [3]. Порівняно з 2010 роком, загальний обсяг реалізованої продукції приладобудування збільшився на 34,08% – з 23201,8млн.грн. до 31109 млн. грн. Проте цей приріст є меншим, ніж показало машинобудування України загалом (44,97%), але більшим, ніж ріст загального обсягу реалізованої продукції промисловості (31,78%). Це призвело до падіння частки продукції приладобудування у машинобудуванні з 23,37% до 21,62%.

    Для порівняння, співставимо ці данні з аналогічними показниками по Російської Федерації [4]. Отже, порівняно з 2010 роком, загальний обсяг реалізованої продукції приладобудування Росії збільшився на 30,3% – з 1131,5 млрд. руб. до 1474,3 млрд. руб. Як і в Україні, цей приріст є значно меншим, ніж показало машинобудування загалом (46,47%), але більшим, ніж ріст загального обсягу реалізованої продукції промисловості. Таким чином, частка продукції приладобудування у машинобудуванні зменшилася з 4,51% до 4,35%.

    Отже, що темпи реалізації продукції приладобудування Російської Федерації в цілому повторюють загальні тенденції у промисловості України. Можна зробити висновок, що проблеми в приладобудуванні мають не локальний, а загальний характер для країн колишнього СРСР, основними з яких є:

    – недостатня конкурентоспроможність продукції;

    – відсутність системи сервісного обслуговування;

    – низька популярність на світових ринках;

    – недостатня наявність кваліфікованих кадрів фахівців і робітників;

    – високий рівень зношення активної частини основних фондів;

    – низька інноваційна активність;

    – низька інвестиційна привабливість.

    Для перетворення машинобудування на конкурентоспроможну, ефективну, високотехнологічну і сприйнятливу до інновацій галузь, що динамічно розвивається, необхідно вирішити цілу низку глобальних завдань:

    – підвищити конкурентоспроможність продукції;

    – збільшити інвестиційну привабливість підприємств галузі;

    – розширити ринки збуту приладобудівної продукції;

    – реструктуризувати приладобудівний комплекс;

    – поліпшити забезпечення висококваліфікованими науковими і робочими кадрами.
    1. Александрова І.Є. та ін. Нарис історії приладобудування України: еволюція, сучасний стан: Монографія / І.Є. Александрова, Н.Г. Аннєнкова, Л.М. Бєсов. – Харків. НТУ „ХПІ”, 2009. – 212с.

    2. Беспалюк Х.М. Способи активізації інноваційної діяльності приладобудівних підприємств. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/18308/1/70-Bespalyuk-122-123.pdf

    3. Інформація Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

    4. Промышленноепроизводство: Федеральная служба государственной статистики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gks.ru/wps/wcm/connect/rosstat_main/rosstat/ru/statistics/enterprise/industrial/



    ЗАХОДИ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ВУГЛЕДОБУВНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ
    Томашевська О. Ю.

    ДВНЗ «Донецький національний технічний університет», Україна
    На сучасному етапі функціонування суб’єктів господарювання вода є високодефіцитним товаром (за якісними характеристиками), який, з одного боку, сприяє задоволенню попиту у водозабезпеченні, з іншого (за умови повторного використання або замкнутого циклу виробництва) – істотному зниженню собівартості продукції. Дані проблеми є особливо актуальними для нерентабельних вугільних підприємств, оскільки їх вирішення дає можливість знизити збитковість вугільного виробництва за рахунок реалізації шахтної води.

    Отже, з метою покращення фінансового стану шахти пропонуємо наступну схему продажу відкачаної води двом іншим промисловим підприємствам, суть якої в тому, що підприємство може продавати відкачані водні ресурси збагачувальній фабриці та електростанції, а іншу частину скидати у відстійник. Це сприятиме підвищенню видобутку вугілля (резерв). За цих умов гарантується його збут (продаж вугілля електростанції) та зменшаться умовно – постійні витрати.

    Впровадження даної схеми дозволяє вирішити ряд проблем, і в першу чергу соціальні. Завдяки кооперації підприємств (шахта – збагачувальна фабрика – електростанція) виникають додаткові робочі місця, що дозволить підвищити зайнятість у відповідному населеному пункті. Також ефективним є розміщення поблизу підприємств необхідної їм сировини, що гарантує кожній стороні споживання виробленої продукції: шахта забезпечує водними ресурсами та вугіллям, а електростанція, у свою чергу, паром та електроєнєргією.

    Не менш важливим є вирішення еколого-економічних проблем. Завдяки продажу відкачаної води собівартість вугільної продукції зменшується за рахунок зниження платежів за скиди стічних вод та штрафів за порушення екологічного законодавства, що позитивно впливає на стан навколишнього середовища. Також підвищується імідж підприємства, що сприяє залученню нових споживачів, збільшенню попиту та підвищенню конкурентоспроможності, залученню внутрішніх та зовнішніх інвесторів.

    Таким чином, дана схема продажу відкачаної води буде сприяти покращенню фінансового стану вугільних підприємств. Надалі необхідно побудувати модель продажу даного ресурсу та розрахувати ефективність запропонованих заходів для шахти, електростанції та збагачувальної фабрики.

    ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕОРІЇ REVPASH У РЕСТОРАННОМУ БІЗНЕСІ
    Фігун Н. В., канд. екон. наук

    Національний університет «Львівська політехніка», Україна
    Управління доходами повинне бути адаптоване до кожного сектора економіки. Управління доходами ресторану – це продаж послуг «правильному» клієнту за оптимальними цінами за «правильну» тривалість обслуговування. Основною ціллю менеджменту доходів в даному випадку є отримання максимального доходу для ресторану, забезпечуючи водночас найбільшу цінність для клієнта. Саме для забезпечення цих цілей було розроблено теорію та показник RevPash.

    Робота персоналу ресторану формується та змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, таких, як плинність відвідувачів, «пікові» години (години найбільшої кількості відвідувачів), особливості кухні тощо. В години пік важливо мати достатньо місця, щоб розмістити всіх відвідувачів, інакше потенційний дохід буде втрачений. Типовою роботою з годинами невисокої активності відвідувачів у закладі – є збільшення продажів та зайнятості закладу за допомогою маркетингових кампаній. RevPashRevenue Per Available Seat Hour (з англ. – дохід за годину на одне посадкове місце) – це показник, який дає можливість збільшувати дохід протягом годин пік, або годин малої завантаженості у закладі з допомогою раціональної організації обслуговування клієнтів.

    Дана концепція має три складові: час, кількість посадкових місць та вартість середнього чеку. Завдяки зниженню такої складової як час, можна досягнути значного збільшення виручки. Одне посадкове місце за інших сталих умов може додатково принести близько 1% виручки, а також, очевидно, що ріст середньої вартості рахунку відвідувача принесе додатковий прибуток.

    Протягом періоду, коли у ресторані невелика кількість відвідувачів, необхідно або ж залучати більше відвідувачів, або ж збільшувати продажі через додатковий набір послуг, збільшуючи тим самим вартість середнього розрахункового чеку. Протягом години-пік, необхідно скоротити тривалість перебування відвідувачів у закладі, щоб збільшити їх оборотність.

    Кожна зі складових концепції має серйозну вагу у формуванні доходу та всі три є тісно взаємопов’язані. Якщо одна зі складових є слаборозвиненою, її можна легко нівелювати покращенням інших складових. У таблиці 1 запропоновано різновиди тактик поведінки працівників ресторану впродовж пікових годин роботи.

    Таблиця 1

    Різновиди тактики поведінки працівників вподовж різних

    годин роботи ресторану


    Тактики

    Мала кількість відвідувачів

    Година Пік

    1

    2

    3

    Додаткові пропозиції

    Застосовувати

    Уникати

    Резервації

    Приймати

    Відхиляти

    Тривалість перебування відвідувачів

    Скільки завгодно

    Обмежена

    Хостес (особа, що зустрічає гостей, проводить до столу, видає меню тощо)

    Багато обов’язків, допомога офіціантам

    Лише привітати і посадити гостя

    Різноманітність меню

    Широке

    Вузьке

    Ціна

    Помірна

    Висока

    Промоції

    Наявні

    Не пропонувати

    Безкоштовні закуски

    Приносить офіціант

    На столі

    Рахунок

    При проханні

    Коли закінчить їсти клієнт

    Таким чином, будувати свій бізнес, у тому числі і внутрішню роботу ресторану потрібно так, щоб у «спокійні» години відвідувачі довго насолоджувалися стравами кухні та більше споживали, а у час-пік – не затримувалися довго у закладі та звільняли столик для наступних клієнтів.



    СТРУКТУРИЗАЦІЯ УЧАСНИКІВ РИНКУ МОРОЗИВА ТА ЙОГО ІНФРАСТРУКТУРИ
    Шандрівська О. Є., канд. екон. наук, доц., Бек О. М., канд. техн. наук, доц.,

    Горбаль Н. І., канд. екон. наук, доц.

    Національний університет «Львівська політехніка», Україна
    Ускладнення економічних явищ (глобалізація та міжнародної інтеграція, формування логістичних ланцюгів створення вартості, загострення конкуренції на ринку морозива з боку як вітчизняних виробників морозива (ВАТ „Житомирський маслозавод”, ЗАТ „Геркулес, ТОВ „Ласунка, «ПАТ «Львівський холодокомбінат» та ін.) так і потужних іноземних виробників (Unilever, Nestle та ін.), посилення позицій з боку товарів конкурентів/ замінників морозива, зростання культури споживання морозива тощо) вимагає переорієнтування діяльності підприємств на засади якісно нового напряму економічного зростання з акцентуванням на підвищення ефективності функціонування підприємств та актуалізує для суб’єктів ринку морозива (особливо виробників морозива) розв’язання питань структуризації учасників ринку морозива та його інфраструктури.

    До ознак ідентифікації ринку належить віднесення ринку морозива до ринку споживчих товарів, які не належать до груп товарів першої необхідності. У процесі дослідження взаємозв’язків учасників ринку морозива на основі опрацювання літературних джерел [1-3] встановлено:



    • на ринку морозива відбувається поглиблення структуризації учасників у напрямку виділення окремих груп ринкових агентів, які вирізняються специфікою функціонування, власних підходів до формування господарської в тому числі логістичної діяльності. До ринкових агентів слід віднести операторів ринку, пов’язаних із виробничо-господарською чи посередницькою діяльністю. До них належать група виробників морозива (молокопереробні підприємства; маслозаводи, холодокомбінати) та група власників торгових марок, які здійснюють замовлення на виробництво морозива у молокопереробних підприємств чи маслозаводів з метою подальшої їх реалізації під власною торговою маркою (наприклад, під ТМ «Барвінок», під ТМ «Сільпо»);

    • ринок морозива характеризується групою виробників, яка займає лідируючі позиції протягом тривалого часу (ПАТ «Львiвський холодокомбiнат", ТМ «Рудь» (ПАТ «Житомирський маслозавод» м.Житомир), ТМ «Ласунка» (ТОВ «Ласунка», м.Днiпропетровськ), ТМ «Ласка» (ГО АПВТ «Фiрма Ласка», м .Кiровоград) та сукупно володіє до 59% частки ринку;

    • розвиток ринку морозива здійснюється як правило за рахунок збільшення обсягів виробництва продукції існуючими виробниками, а не шляхом появи нових учасників ринку;

    • виокремлення і розвиток сегменту ринкових агентів (виробників морозива, власників торгових марок), які здійснюють діяльність із залученням потужностей інших виробників з метою виробництва і реалізації морозива під власною торговою маркою;

    • поєднання окремими ринковими агентами функцій виробництва, реалізації та управління однією торговою маркою;

    • приналежність суб’єктів ринку морозива до груп, які здійснюють розподіл і реалізацію морозива під однією (чи різними) торговими марками;

    • наявність сегменту виробників, який здійснює виробництво морозива на замовлення під чужою торговою маркою;

    • звертання суб’єктами ринку морозива скоріше до чинників нецінової конкуренції, ніж цінової. Зниження ціни використовується радше в окремих випадках у торговельних мережах у якості «цін тижня» (супермаркети «Сільпо», «Барвінок», «Ашан», «Метро» тощо) і/ або в період спаду попиту;

    • доступ до молочної сировини не є ключовою фактором успіху суб’єктів на ринку морозива;

    • взаємодія суб’єктів ринку регламентується державними та галузевими нормативними актами, а також статутами асоціацій, що об’єднують виробників морозива, дилерів та дистриб’юторів (наприклад «Асоціація «Українське морозиво») та підлягає мінімальному державному впливу;

    • зростання ступеня концентрації на ринку морозива здійснюється за рахунок активізації процесів консолідації активів, злиття, формування різного роду інтегрованих об’єднань.

    Виявлені ознаки ідентифікації ринку дозволили провести структуризацію учасників ринку морозива та його інфраструктури (табл. 1).
    Таблиця 1

    Структуризація учасників ринку морозива та його інфраструктури

    Основні групи

    Учасники кожної з груп

    Контрагенти виробників морозива з операційної діяльності

    Молокопереробні підприємства, постачальники цільмолочної та іншої сировини, акціонери підприємств-виробників морозива, підприємства, що відповідають за збут морозива (у якості структурного підрозділу чи незалежного дистриб’ютора, підприємства ринку доповнюючих товарів, споживачі морозива

    Види операторів на ринку морозива

    • молокозаводи, маслозаводи, холодокомбінати у якості виробників морозива;

    • власники торгових марок, що розміщують замовлення на виготовлення морозива на потужностях виробників морозива під власною торговою маркою (наприклад, мережі крупних супермаркетів: «Ашан», «Сільпо» тощо).

    Конкуренти морозива

    заморожені десерти, сирки глазуровані, йогурти та інші порційні продукти молочного і немолочного походження

    Установи інфраструктури фінансового ринку

    Кредитори, інвестори, страхові компанії, податкові органи, фінансові консультанти та експерти, котрі залучаються зі сторони, аудиторські фірми, вексельні агенти

    Установи інфраструктури товарного ринку

    Агенти реалізації морозива, «Асоціація «Українське морозиво», недержавні асоціації виробників і дистрибуторів, у якості регулюючих органів; центри технічної сертифікації сировини

    Центральні органи державної влади й управління

    Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Міністерство фінансів України, Міністерство аграрної політики України

    Наведені ознаки ідентифікації ринку морозива та проведена на їх основі структуризація учасників ринку морозива та його інфраструктури сприятиме зниженню невизначеності, підвищенню ефективності діяльності суб’єктів ринку морозива.
    1.Трокоз В. М. Функціонування підприємств-виробників морозива на структурованих ринках: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.00.04/ ЖНАУ. Ж., 2008. – 22 с.

    2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2008/06/28/130532.

    3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://do.gendocs.ru/docs/index-22606 html.

    РОЗДІЛ 6 МЕТОДОЛОГІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ НА РІЗНИХ РІВНЯХ



    Поділіться з Вашими друзьями:
  • 1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   17


    База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
    звернутися до адміністрації

        Головна сторінка