Марченко Ольга Петрівна Вихователь, Виховна година для підлітків «добрий слід»



Скачати 70.63 Kb.
Дата конвертації19.01.2018
Розмір70.63 Kb.

Марченко Ольга Петрівнаc:\users\olga\desktop\dsc_0727.jpg

Вихователь,


Виховна година для підлітків

«ДОБРИЙ СЛІД»

Я в світ прийшов

Не лише пити й їсти,

А залишити після себе

Хай неглибокі, та стійкі сліди.

В.Симоненко


Шановні друзі! Сьогодні ми з вами поговоримо про сліди. Давайте ж поміркуємо, що таке слід взагалі і які бувають сліди (відповіді учнів). Дякую за відповіді, а тепер подивимось презентацію «Слід на землі». Зверніть увагу на слайд №20 і поясніть значення кожного фразеологізму про сліди (відповіді учнів). Скажіть, а вам подобається залишати свої сліди на мокрому піску біля річки чи моря, на снігу? Але сніг тане, а хвилі швидко змивають такі сліди.
Ніде так довго сліди не лишаються

Ні на снігу,

Ні на піску,

Ні на дорозі,

Ні на межі…

Ніде так довго сліди не лишаються,

Як на душі.

Ніщо так боляче не б’є –

Ні прут, ні кнут, ні вогонь, ні лоза…

Ніщо так боляче не б’є, як образи сльоза.


В.Каризна
Послухайте притчу В.Сухомлинського про майстра і хлопчика.
Старий Майстер побудував кам’яний будинок. Став та й дивиться зі сторони. – Завтра в цьому будинку поселяться люди, - думав із гордістю Майстер. А в цей час біля будинку грався семирічний Хлопчик. Він скочив на щойно цементований поріг і залишив на ньому слід своєю маленькою ніжкою.

– Навіщо ти зіпсував мою роботу? – з докором запитав Майстер

Пройшло багато років. Хлопчик став дорослим чоловіком. Життя його склалося так, що він часто переїжджав з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прив’язувався – ні руками, ні душею. Прийшла старість. Згадав Літній Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому відвідати свою Батьківщину. Приїхав Чоловік на рідну землю. Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі тільки плечима знизують, ніхто не пам’ятає цього чоловіка. Зустрівся по дорозі старенький дідусь, та й запитує: - Щось, можливо, ти залишив після себе? Чи є в тебе син чи донька? Чоловік похитав головою. – Можливо, ти посадив у нашому селі сад чи бодай деревце? - Ні, не посадив я саду… -Можливо, ти поле засіяв? – Ні, не працював я у полі… - А, можливо, ти вірші пишеш, пісні складаєш? - Ні, і цього я не вмію… - Тоді хто ти такий? Що робив ти все своє життя? – із подивом запитав дідусь.

Нічого не зміг відповісти Літній Чоловік. І раптом він згадав ту мить, коли залишив свій слід на порозі одного будинку. Підійшов Чоловік до нього. Стоїть будинок, ніби вчора збудований, а на порозі – закам’янілий слідок його дитячої ніжки. – Ось і все, що залишиться після мене на землі, - з гіркотою подумав Літній Чоловік. – Але цього так мало! Не так потрібно було прожити своє життя…

Ось така історія.
У Т.Г.Шевченка читаємо:
«…Страшно впасти у кайданах,умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати і спати на волі.

І заснути на вік-віки, і сліду не кинуть

Ніякого, однаково, чи жив, чи загинув…»


А як ви думаєте, чи встигне ще той Чоловік залишити по собі добрий слід, чи вже запізно? Що б ви йому порадили? (відповіді учнів)
Ми живемо у суспільстві, і кожна людина, хоче вона того чи ні, залишає слід в житті інших людей. Ми, як морські камінці, постійно формуємо один одного, упорядковуємо, шліфуємо. Самі того не помічаючи, всі ми – дорослі і діти, вчителі та учні, родичі і просто незнайомі люди – впливаємо один на одного своїм життям, словами, поведінкою, гарними і не дуже вчинками, своїми захопленнями і, на жаль,вадами. А можливо поряд з тим Чоловіком як раз і не було такої людини, яка б допомогла йому гідно прожити своє життя і лишити після себе добрий слід!
«Если пройденный путь – победа, то не только моя – двоих!

Я иду по чужому следу: как бы трудно пришлось без них!


Ю.Воронов
Ми всі йдемо по чужих слідах, і це нормально. Надбання людства для того і створені, щоб скористатися ними і додати щось своє, і таким чином залишити свій слід.

«Часто батьки протоптують дітям стежину в професії, в житті. А діти, ідучи потім слідом, затоптують рідні батьківські сліди. Це прізвище ми одержуємо в спадщину, а ім’я повинні зробити самі,» - це думка відомого ілюзіоніста А.Акопяна. Чи ви згодні з нею і чому?(відповіді учнів)


Звучить музика Моцарта

Він був похований в спільній могилі для бідних, слід якої незабаром загубився. Але його музика живе і третє століття поспіль залишає в душах людських незгладимий слід. Ви вже здогадались, що мова йтиме про австрійського композитора В.А.Моцарта. Його слід – це близько 50 симфоній, 20 опер, сонати, варіації,фантазії,меси, хорові твори, пісні…всього і не перелічити. Та мало хто знає, що він і автор відомої усім нам мелодії про сіренького козлика і колискової «спи, моя радість, засни…», яку ви зараз і послухаєте у виконанні Якубенко О.

«Следы исчезнут поколений, но жив талант, бессмертен гений,» - ці слова Ф.Глінки присвячені О.Пушкіну, але їх по праву можна адресувати і великому Моцарту.
Звучить уривок з 6 симфонії Д.Шостаковича
Нерон спалив Рим, Герострат - одне з семи чудес світу – храм Артеміди Ефеської, Наполеон - Москву… Гітлер, Дуче, Іуда… Вони теж залишили слід на землі. Слід кривавий, страшний слід. Одна тільки згадка подібних імен викликає гнів і обурення в душах нормальних людей. Та історію не можна переписати, її колеса не повернути назад, і тільки від кожного з нас залежить, який ми залишимо слід в майбутньому.

А ты?


Входя в дома любые –

И в серые

И в голубые,

Всходя на лестницы крутые,

В квартиры, светом залитые,

Прислушиваясь к звону клавиш

И на вопрос даря ответ,

Скажи:


Какой ты след оставишь?

След,


Чтобы вытерли паркет

И посмотрели косо вслед,

Или

Незримый прочный след



В чужой душе на много лет?

Л.Мартынов


Послухайте вірш , який написала Марченко Ганна, коли прочитала оповідання «Гобсек» Бальзака.
Він був філософом цинічним, черствим, по-своєму комічним.

З очима, що , як лід, холодні і темні, наче із безодні.

Не плакав він, не усміхався, не сумував і не сміявся.

Енергію життя все зберігав, тому й емоцій ніяких не мав.

Нічогісінько в житті не цінував. Лише одну розвагу мав:

Любив в серця він заглядати, душевні сторінки гортати.

Чужим життям погратись і в особистому копатись.

Здавалося йому, що все він знає, книгу життя, як і Майстер читає

І навіть корективи вписує туди безстрашно, не чекаючи біди.

Але вона прийшла – незвана гостя – і гордовито сіла на помостя,

Привівши із собою смерть…Гобсек пішов…А що залишив?

Пусту кімнату, повну мишів і купу золота, яке йому

Уже не знадобилось, бо серце скряги вже не билось…

Так він пішов у забуття, і сірий слід його життя

Лишився плямою лише. Тепер її немає вже.
Звучить притча про слід,покладена на музику(людина спитала свого ангела: - Чому, коли мені добре, ти йдеш поряд і на піску дві пари слідів – мої і твої. А коли мені погано, ти кинув мене, і на піску тільки мої сліди? На що ангел відповів: - Коли тобі було погано, я ніс тебе на руках. Не все в житті є тим, чим нам здається).

«Дорожіть днем. Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, що чадить. Живе – хто іскрить! Зоставте ж слід… Не бляшанку з-під шпротів, не купу сміття, а таке, щоб людей радувало – близьких і далеких… (О.Гончар «Собор»)


Моя донька Ганна на моє прохання написала свої роздуми про слід:
«Ничто не вечно, все мы тленны, и это неизбежно, друг, не спорь.

Мы не единственные во вселенной, наш мир падет, и расцветет другой.

Мы негодуем, мы эгоцентричны и след хотим оставить пожирней:

Боимся, что останемся вторичны, себя хотим увековечить поскорей.

Мы строим башни, строим перекрестки ,заводы, фабрики и много кораблей.

Как можно выше целимся забраться на подмостки,

Не замечая, что идем по головам друзей.

Следов мы на земле оставили немало, она кишит плодами наших рук:

Вдыхает черный дым устало, оплакивает ранее зеленый луг.

Глотает множество токсических отходов, теперь ее и лихорадит и знобит.

Она все время слышит дикий рев заводов, и голова ее невыносимо так болит!

Земля страдает, у нее истерики: землетрясения, цунами, смерчи, шторм.

Ей надоели происки Америки и финансисты, что теперь глядят на нас с икон.

Мы потребляем больше, чем имеем, не думаем о будущем и жжем мосты.

Идем на риск – и не робеем, хотим сухими выйти из воды!

Мы наследили на земле бесстыдно, теперь решили космос засорять.

Ему, чтоб не было обидно: он тоже свалкой может стать!

Вселенная, наверно, бесконечна, а разум наш имеет свой предел.

Жизнь человека очень скоротечна, сумеем ли постичь, где наш удел?

Сумеем ли понять, что наследили, что надо веник взять и подмести?

Чтоб наши дети нас не осудили , мы будущее их должны сейчас спасти!»
Мені хочеться, щоб кожен з вас замислився на хвилинку і сказав, що він може зробити для поліпшення екологічного стану району, де він живе.

***


На свете есть покой и есть движение,

Есть смех и слезы – память давних лет,

Есть умиранье и возникновенье,

Есть истина и суета сует.

Есть жизни человеческой мгновенье

И остающийся надолго след.

Р.Гамзатов
Михайло Чхан «Сліди»
Сліди, сліди…Накреслені, накапані,

Натоптані, надовбані, чужі - сліди на грунті

Та сліди на камені, сліди на серці та сліди в душі…

Невпевнені, рішучі, наполохані, оглушливі, німі –

Страшні сліди!

Слова і сторінки археології з минулого до нас,

Від нас – туди.

Назад, як тіні, і вперед, як тіні,

Мов чорні промені, ідуть сліди

Бурхливості життя і животіння,

Зажерливості, злоби, сліпоти.

Нащадки!


Ви – плавці дзвінкої повені –

Ви будете знаходити не раз,

Вивчати їх – сліди оцементовані,

Читати їх – читати час і нас.

Я вірю, що знайти тоді удасться вам

Не тільки пил обпалених століть,



А поверх сліду чобота солдатського

Дитячої ноги нетлінний слід.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка