Літературознавство



Скачати 63.59 Kb.
Дата конвертації20.01.2018
Розмір63.59 Kb.

Літературознавство

Ситник О.В.

канд. філол. наук, доцент, Хмельницький національний університет



ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ МАЛОЇ ПРОЗИ В. ФОЛКНЕРА

Ключові слова: мала проза, новела, жанрові особливості.

Key words: short story, story, genre peculiarities.

Мала проза В. Фолкнера, навіть враховуючи її включення в багатоаспектні дослідження спадщини письменника, досі залишається на периферії літературознавчого інтересу. Переважна увага завжди приділялася його романам, натомість новелістика у "фолкнеріані" займала порівняно невеликий сегмент. Мету даного дослідження становить з’ясування жанрових особливостей малої прози загалом та у парадигмі модерністського мистецтва, зокрема, що спричиняється у перспективі до вивчення специфіки Фолкнерової новелістики.

Теоретики літератури в різний час пропонували розглядати оповідання і новелу або як два близьких, але не тотожних один одному різновиди малої прози, або як суттєво відмінні жанри епосу. Суттєвим для визначення термінологічного апарату нашого дослідження є те, що твори малої епічної прози в традиціях англомовного літературознавства зазвичай позначаються терміном "story". Саме таким визначенням послуговувалися Фолкнер і видавці, поміщаючи його в заголовки збірок оповідань. Це, наприклад, книги "Doctor Martino and other stories", "Go Down, Moses and other stories", "Collected Stories", "Uncollected Stories". Оскільки об’єктом нашого дослідження є художня спадщина Фолкнера в розрізі малої прози, вважаємо за можливе вживати терміни "оповідання" і "новела" як синонімічні україномовні еквіваленти англомовного "story".

Подібна практика позначення малої прози Фолкнера є характерною для українського фолкнерознавства. Так, в україномовних публікаціях "малих" творів американського письменника зустрічаємо різні жанрові визначення. Найповніша україномовна збірка творів Фолкнера малого жанру у бібліографічному описі містила слово "новели" ("Червоне листя. Новели"); "Домашнє вогнище" представлялося як роман у новелах; підбірка творів у журналі "Всесвіт" (1971, №10) подавалася як "оповідання"; про книжку "Крадії та інші твори" перекладач у післямові зазначав: "це видання засвідчує жанрову і стилістичну різноманітність Фолкнера: повість, цикл оповідань (пов’язаних спільним основ­ним героєм), роман" [6, 504]. Показово, що одні й ті самі твори частина дослідників називають новелами, інша – оповіданнями. Д.В. Затонський у передмові до збірки "Червоне листя" частіше вживає термін "новела", але "Троянду для Емілі" називає оповіданням [1, 13].

Відтак варто солідаризуватися з думкою тих літературознавців, яким відмінність новели від оповідання не представляється принциповою [2, 5]. Іноді новелу вважають різновидом оповідання, але співвідношення між ними навіть у межах одного літературознавчого видання визначається інколи суперечливо. Так, стверджується, що новела "відрізняється від оповідання гострим доцентровим сюжетом, нерідко парадоксальним; відсутністю описовості і композиційною строгістю"; при цьому "новела поетизує випадок і є мистецтвом сюжету" на відміну від оповідання, що "тяжіє до розгорнутих характеристик" [7, 248]. В іншому місці того самого літературознавчого видання читаємо, що "в основі оповідання новелістичного типу зазвичай, покладено випадок, що розкриває становлення характеру головного героя" [5, 318]. Певні відмінності новели і оповідання закладені в самому "внутрішньому образі" цих слів: "novella" – італійською мовою "новина"; "оповідання" – те, про що хтось повідав комусь; у терміні "новела" не акцентується оповідальна сторона жанру, на відміну від термінів "оповідання", "tale". Англійське "story" у цьому сенсі представляється синтетичним: це може бути і "розказана" історія, і історія, що "трапилася"; у першому випадку синонім tale, в другому – happening, news.

Англійські літературознавці також вважають, що "novella" – різновид "story", що між ними немає яскраво вираженої протиставленності і що "short story" – "одна з найнепідвладніших до визначення форм" [9, 625]. Є й трохи інша думка: novella займає середню позицію між novel і short story, романом і оповіданням. Пропонується також і своєрідний, сказати б, "єднальний" термін – short fiction. Хід міркувань тут такий: оповідальна задача роману – розширений розвиток теми, її "розробка" (elaboration), оповідання – "обмеження" (limitation), novella ж і мала проза загалом характеризується "компресією", поєднуючи перші два принципи так, щоб виразити перший через другий, створивши "подвійний ефект інтенсивності й експансії" [11, 12].

Сюжетність і розповідність – взаємозалежні риси, й мало не єдині, котрі всіма теоретиками визнаються жанротворчими для новели / оповідання: стислість новели, одна відтворена подія, структурна концентрованість, тенденція до переважання активної зовнішньої дії над описом, рефлексією і психологічним аналізом [3, 3-7, 263-264]; саме ними пояснюють привабливість і живучість цього жанру аж до сьогодні, коли поширеність неоповідних і антиоповідних художніх форм вважається "характерною ознакою нашого часу" [8, 7]. З модернізмом для письменників-новелістів наступила "ера підозри" не тільки стосовно розповідності, але й стосовно сюжету [8, 35-37]. У теоретиків різних шкіл ця обставина набула відбитку в таких термінах, як "безсюжетність", "безфабульність", "внутрішній сюжет" (на відміну від "зовнішнього"), "прихований сюжет", "психологічний сюжет" і т.д.

Розквіт новели припадає на XIX ст.; причому в літературі англомовних країн пік його не збігається з розквітом німецької і французької новели, що приходиться на романтизм 1790-х - 1830-х рр. В Америці це 1840-і рр. (Е.А. По і Н. Готорн); в Англії – друга половина XIX ст. й особливо рубіж століть (Р. Стівенсон, А. Конан-Дойл, Р. Кіплінг). Створення теорії новели пов’язано також із естетичною думкою самих письменників. Так, Ґете узагальнено виражає особливості новели у розмові з Еккерманом 25 січня 1827 р., наголошуючи, що новела – це ніщо інше, як розповідь про подію нечувану…" [4, 245]. Відомий новеліст-романтик Людвіг Тік сформулював тезу про несподіваний "поворотний пункт" (Wendepunkt), після якого наступає розв’язка, що вражає своєю несподіванкою, навіть якщо вона логічно випливає із сюжету. У багатьох новелах центром є певний конкретний предметний символ, з яким пов’язаний і цей поворот в оповіді, і загальний вигляд, "силует" даної новели у свідомості читачів; таку теорію, що одержала назву Falkenteorie (теорія сокола) запропонував німецький письменник Пауль Хейзе (1830-1914), побудувавши її на дев’ятій новелі п’ятого дня "Декамерона" Боккаччо. Цікаво, що в характеристиці даного жанру Едгар По явно пов’язує одномоментність сприйняття новели і її інтенсивність. Ритм сприйняття новели – одне з пояснень необхідності жанру. Водночас суттєво, що новела із самого моменту завоювання популярності прагнула поєднати інтенсивність і екстенсивність як у сфері впливу, так і в охопленні матеріалу й структурі. Спираючись на працю Дж. Лейбовітц, Є.М. Мелетинський пише "про досягнення в новелі подвійного ефекту, ефекту інтенсивності й експансії завдяки багатим асоціаціям" [11; 3, 4], яких митець досягає завдяки образам-деталям різного роду. Інші шляхи подолання "одиничності" новели і ефекту "шматочка" життя, зумовленої цим фрагментарності структури новели, – це циклізація новел, об'єднаних ситуацією чи оповідачем, і створення обрамленої серії новел: одна з тих форм розширення художнього світу новели, що поєднується з його інтеріорізацією, тобто переорієнтацією жанру, рухом від зовнішньої описовості і зовнішньої дії до відкриття внутрішнього світу людини. Ці аспекти новели особливо суттєві для нашого дослідження, оскільки є типологічно характерними для Фолкнера, який також намагався циклізувати свої новели, уведенням одного оповідача і повторюваних персонажів.

На жаль, модерністська новела і навіть ширше, новела кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., тобто періоду, в який вписується творчість Фолкнера , у працях теоретиків літератури виявилася пропущеною ланкою. Зарубіжні ж дослідження модерністської новели відрізняються, на наш погляд, однією загальною рисою: змішуванням чи взаємопереходом спостережень над модерністською новелою і новелою загалом. Можливо, саме тому автор одного з останніх досліджень англійської малої прози, Д. Хед не задоволений теоретичним рівнем сучасних робіт про новелу й полемізує рішуче з усіма: пошуки "єдності" усередині самої новели, єдності усередині циклу чи збірки новел, тяжіння критиків до "прояснення" семантики новели і зведення її до однієї ідеї, що спрощує сутність цієї художньої форми, особливо не підходить до модерністської новели [10, 9-10, 14-26].

Д. Хед, як і інші, вважає визначальними такі риси модерністської новели, її змісту й форми в нерозривному зв’язку: епістемологічна непевність; невизначеність (тобто відсутність однозначної характеристики героя, єдиного морального рішення); важливість дисонансу, пропуску, еліпсиса, розриву неперервності; звідси – неоднозначність (невизначеність) візуальних метафор і символів, які навіть стоять у центрі; обмеження дії і зосередженість на особистості, і при цьому трактування образу персонажа як моментів його внутрішнього життя [10, 8; 14; 21-22]. Все це має безпосереднє відношення до художньої своєрідності новелістики Фолкнера (в основному 1930-х років) в аспекті засобів і прийомів психологізму. Такий підхід відкриває перспективи для більш глибокого осягнення художнього задуму письменника і його реалізації, дозволяє показати особливості Фолкнера-новеліста на тлі його творчості, дає можливість визначити вплив письменника на американську новелістику подальших десятиліть.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Затонський Д. Фолкнер – новеліст / Д. Затонський // Червоне листя: [новели] / В. Фолкнер. К.: Дніпро, 1978. . С. 5 -17.

  2. Лидин В. О новелле // Литературная учеба. . 1939. - № 10. С. 72 -82.

  3. Мелетинский Е. М. Историческая поєтика новеллы. М.: Наука, 1990. .-279с.

  4. Михайлов А. В. Новелла // Теория литературы. М.: ИМЛИ РАН, 2003.  -,Т. 3: Роды и жанры (основные проб­лемы в историческом освещении). .2003. С. 245 -249.

  5. Поспелов Г. Н. Рассказ // Литературный энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1987. . С. 317 -318.

  6. Фолкнер В. Крадії та інші твори. К.: Дніпро, 1972. . -510 с.

  7. Эпштейн М. Н. Новелла // Литературный энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1987. . С. 247 -248.

  8. Brooks P. Reading for the Plot: Design and Intention in Narrative. Oxford: Clarendon Press, 1984. . -363 p.

  9. Cuddon J. A. Dictionary of Literary Terms and Literary Theory. Penguin Reference Books. L., 1982. . -1051 p.

  10. Head D. The Modernist Short Story: A Study in Theory and Practice. Cambridge: Cambridge University Press, 1992. . -241 p.

  11. Leibowitz J. Narrative Purpose in the Novella. The Hague – Paris, 1974. . -134 p.

Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789
123456789 -> Українська академія банківської справи Національного банку України
123456789 -> Навчально-методичний посібник для самостійної роботи Для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів
123456789 -> Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за напрямом підготовки «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва»
123456789 -> Джерела формування та напрями використання прибутку банку
123456789 -> Методичні вказівки до семінарських занять Статус дисципліни: нормативна Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр"

Скачати 63.59 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка