Літературно-музичне свято



Скачати 92.21 Kb.
Дата конвертації14.04.2019
Розмір92.21 Kb.
    Навігація по даній сторінці:
  • ДИТИНА

Літературно-музичне свято

"Лесина мова нам завжди знайома"

Святково в українському стилі прибраний зал, на чільному місці розміщено портрет Лесі Українки.

ДИТИНА:

Сьогодні велике свято


Вкраїнський народ відзначає

Відкриймо ж бо душі назустріч

Хай радість віллється в серця.
Ведуча: Давно-давно саме в цей день 25 лютого на нашій українській землі, на Волині, народи­лася хороша-прехороша дівчинка. Мама назвала її Лесею. Дитина:

На рідній Волині зросла,

І пісні та мужності сила

По всій Україні пішла,

Досвітні вогні засвітила.
Лишила нам скарби свої

І світочем стала Вкраїни.

Тож пісня не змовкне її,

І слава повік не загине!!!


Ведуча: В 4 роки Леся вже вміла читати, а в шість навчилася писати. Леся жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала гучними коридорами. Вчителями її були мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист Петро Антонович Косач, книги та життя.
Ведуча: 3 маленьких років Леся товаришувала з простими сільськи­ми дітьми, для яких українська мова була рідною. Маленька Ле­ся також любила і шанувала українську мову рідного краю, адже в її родині українська мова була в пошані, зараз за до­помогою живої картинки ми перенесемося в ті часи.
Ведуча: Стежинкою біжить дівчинка, бачить біля хатинки бабусю.
Бабуся: А куди ти йдеш, дівчинко? Як тебе звати?
Леся: До лісу, бабусю.

Бабуся: А ти не боїшся лісовичка, чи русалоньки, дитино?
Леся: А чого мені боятися? Про русалочку я читала, то вона мені геть не страшна.
Бабуся: У книжці? А хіба ти читати вмієш?
Леся: Умію. Усі ж уміють.
Бабуся: Дивна ти дівчинка, убрана, як усі люди і говориш по-нашому, читати вмієш. Хто тебе навчив читати?
Леся: Матуся.
Бабуся: То й мати вміє читати?
Леся: Атож.
Бабуся: А чия ти? Щось я тебе ніде не бачила.
Леся: Бо я недавно приїхала. Я - Косачівна, а звуть мене - Леся.
Бабуся: То ти панова дочка? Пани все по-руськи розмовляють.
Леся: Чого ж нам мови своєї соромитися у нас всі родичі так роз­мовляють : І Лисенки, і Старицькі і дядько Драгоманов таж і тітонька... (плаче).
Бабуся: Чого ж ти засмутилася, моя пташко?
Леся: Бо тітоньку в Сибір вивезли за те, що по-українськи розмовляла.
Бабуся: Із Сибіру люди повертаються, не плач моя пташко. А коли ті­тоньку засудили, то чи не страшно тобі по-українські розмов­ляти, одягатися?
Леся: Ой ні, бабусю, нізащо в світі своєї мови не відцураюсь.
Бабуся: Що ж, бачу ти завзята, рости велика.

Леся: До побачення, бабуню, я завжди буду любити українську мову.
Ведуча: З 9-ти років почала Леся писати вірші. І були вони такі гарні, що їх стали друкувати. Лесине прізвище було Косач. Та щоб усі знали, що дівчинка ця родом з України, Лесина мама — відома письмен­ниця Олена Пчілка — підписувала їх ім'ям Леся Українка.

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

Що болить? – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, -

Щоб не плакать, я сміялась.

СВІТЛЯЧКИ

Ви маленькі,

ви легенькі,

в ручках вогники ясненькі,

ви як ласочки тихенькі, —

ви підіть у чагарник,

не почує лісовик,

А як стріне —

вогник свіне — був і зник!




Ведуча: Дуже любила Леся українську природу: ліс, річку, поле. Разом зі своїми братами й сестрами ходила до лісу, збирала ягоди, квіти, бігала до річки купатись. А найбільше любила Леся слухати розповіді старих людей про русалок, водяників, інших казкових істот, що нібито існують у природі. Пам'ять маленької дівчинки міцно три­мала ці чарівні оповідання Надзвичайної сили любов до рідного краю прозвучала в "Лісо­вій пісні", де Леся познайомила нас не тільки з прекрасною по­рою року Весною, її красою, але й з лісовими мешканцями: мавками, лісовичками, русалками.

Жива картинка: на пеньочку сидить Мавка, чути звуки музики.
Мавка: Ох як я довго спала.

А хто мене збудив, либонь

Весна, так весна, вона ще так

Ніколи не співала, як отепер

Чи то мені так снилось?

Ні, стій! Ба! То весна співає.

Грає музика.

Виходить Лукаш, підходить до дерева і хоче зрізати гілку.



Мавка: Не руш, не ріж, не убивай,

Не лий же крові з сестроньки моєї.



Лукаш: Березу ту, сестрою називаєш

Хто ж ти така?



Мавка: Я - Мавка Лісова.

Лукаш: То ти ж така, як дівчина

Лукаш: А ти давно живеш у лісі?

Мавка: Ніколи я не думала про те,

Мені здається, що жила я завжди. Так, я жива, я буду вічно жити, Я в серці мала те, що не вмирає.

Мавка танцює

Ведуча: Поряд з радістю про те, що народилася велика українська поетеса, наші душі огортає смуток, адже життя Лесі - то була бороть­ба з тяжкою хворобою, яка вразила її в 10 років. Це трапилося на Водохрестя, коли Леся ходила до озера, там засту­дила ноги і туберкульоз вразив дитячі кісточки.
Дитина:

Хвора дівчинка, бідна Леся,

Де ще хворі такі були,

Щоб літали у піднебессі,

Що його не сягнуть орли.
Ведуча: Леся Українка тяжко хворіла, і їй доводилося подовгу жити далеко від домівки, щоб лікуватися біля моря. Хто з вас їздив з батьками до моря? Пригадуєте, яке воно? (Діти від­повідають). А тепер послухайте, як гарно написала про море Леся Українка.


Вже сонечко в море сіда;

У тихому морі темніє;

Прозора, глибока вода,

Немов оксамит, зеленіє.

На хвилях зелених тремтять

Червонії іскри блискучі

І ясним вогнем миготять,

Мов блискавка з темної тучі.


А де корабель наш пробіг,

Дорога там довга й широка

Біліє, як мармур, як сніг,

І ледве примітне для ока.

Рожевіє пінистий край;

То іскра заблисне,

то згасне...

Ось промінь останній!..

Прощай,

Веселеє сонечко ясне!


Ведуча: Леся господарювала вдома, як доросла, а малі брати й сестри залюбки до­помагали їй. Усі діти в родині Косачів змалку привчалися до пра­ці, кожна дитина мала свій маленький городчик, квітничок. А що треба, щоб овочі й квіти добре росли? (Діти відповідають, пригадують, як працювали влітку на своєму городі, квітнику).

А ще Леся зі своїми братами й сестрами посадила садочок: яблуньки, грушки, вишеньки. Мабуть, згадкою про той садок і став вірш «Вишеньки», а композитор Я. Степовий написав до нього музику.

Діти виконують хоровод «Вишеньки» (див. додаток).
Ведуча: У Лесі теж була добра і ніжна мама. Леся дуже її любила і про все розпитувала. А мама пояснювала, учила Лесю читати, писати, розповідала їй казки, співала пісні, а маленьким діткам — колискові. І Леся Українка, коли виросла, теж склала колискову «Місяць яснесенький», а композитор Я. Степовий написав музику до неї. Послухайте уривок з цієї пісні.
Ведуча: Писала Леся чудові казки. А чи впізнаєте ви цю казку?

Дитина: Горобець біднесенький на віконце сів

Горобчик 1: Їсти, їсти, їстоньки

Холодно джив, джив.

Підлітає 2-ий горобець. Танок горобців. Зупиняються біля зерняток.
1-ий: Ой, які гарні зернятка.

2-ий: це – мої. Я перший побачив.

1-ий: ні, мої!

Горобці б’ються, з’являється Курка, яка забирає зернятка.



Курка: Дурні бились, а розумні поживились.

Горобці: Що ти таке кажеш?

Курка: То я вам дякую. От поки ви здуру бились, то я із своїми курчатами поснідали вашими зернятками. Нікому вас було вчити. Якби вас у добру науку. То, може б, з вас птахи були.

Горобець1: вчи своїх дурних курчат розуму, а мені і мого розуму вистачить. (вилітає)

Горобець 2: А правда, краще бути розумним. От курка розумна, собі наїлася. А я мушу голодний сидіти. Навчіть мене розуму матуся Курка! Ви ж такі розумні!

Курка: Е, ні! Вибачай, серденько! Маю я й без тебе клопоту доволі, - он своїх діточок чималенько, поки-то всіх до ума довести. Шукай собі інших вчителів. (пішла в курник)

Ведуча: так і ходив горобець від Курки до зозулі, від неї на болото до бузька потрапив, день прочекав доки прокинеться сова, тікав від сороки. Всі йому відмовляли. Лише Крук сказав «Розум по дорозі не валяється. Не так-то легко його знайти! Поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш. От тобі моя наука»

Настали осінь, за нею зима. Біда горобчику – холодно, голодно. Почав Горобчик уважно придивлятися, як інші птахи собі раду дають: як гнізда в’ють, де зернят шукають, як запаси роблять. А потім і собі став так робити й весну зустрів у власному гнізді. Та й не сам, а з Горобчихою і горобенятами. Такий господар з нього став гарний! Звідки в нього стільки й розуму?»



Горобчик: Життя навчило!

Ведуча: Дуже любила Леся народні ігри, такі як "Женчики, бренчики", "Подоляночка", «Пускайте нас»

Гра "Пускайте нас"

Діти стають так, що половина береться за руки, а друга половина тримається гуртом і наспівує:

Пускайте нас, пускайте нас з-за гір погуляти.

Той гурт, що брався за руки одспівує:

Не пустимо, не пустимо, бо близько Дунай.

А ми мости помостимо за райський Дунай

Незчеплений гурт співає:

А ми мости поломимо, самі собі поїдемо

За райський Дунай.

Та й силоміць проривається крізь зчеплений гурт.


Ведуча: Край свій Леся любила всім серцем і вірші йому присвячувала, особливо улюблена пора, року була весна.

ПІСЕНЬКА, ВЕСНЯНОЇ ВОДИ".

З гір на долину біжу, стрибаю, рину! Місточки збиваю, всі гребельки зриваю, всі гатки, всі запруди, що загатили люди, - бо весняна вода, як воля молода!
НА ЗЕЛЕНОМУ ГОРБОЧКУ

На зеленому горбочку,

У вишневому садочку,

Притулилася хатинка,

Мов маленькая дитинка,

Стиха вийшла виглядати,

Чи не вийде її мати.

І до білої хатинки,

Немов мати до дитинки,

Вийшло сонце, засвітило

І хатинку звеселило.

Діти, чуєте, як гарно про хатинку писала Леся Українка якою лагідною мовою. Хата в неї хатинка, сад – садочок, дитина – дитинка. Чудовою лагідною мовою зверталась до діточок в своїх повчальних казках Леся, виховуючи в них доброту, прагнення допомогти один одному, турботу про іншого. Подивіться до нас прилетіли метелики. Пригадайте назву казки, хто її автор?


Вилітають три метелики (жовтий, червоний, білий). Танок метеликів.

Ведуча: Весело літали цілий день метелики у великому саду. Вони так загралися, що не зогляділися, як пустився дощик. Змокли метелики. Полетіли до хатки, вона замкнена. Що робити? Метелики так змокли, що ледве крильцями ворушили. Підлетіли до тюльпана.

Метелик Б: Любий тюльпанчику, просимо тебе, свій келех відчини та сховай нас від дощу!

Тюльпан: Жовтого та червоного прийму, а білий нехай зостається надворі.

Метелики Ч та Ж: Коли ти не хочеш захистити нашого братика, білого метелика, то й ми краще на дощі будемо мокнути.

Ведуча: Смутні метелики полетіли до білої лілеї.

Метелик Ч: Люба лілея, просимо тебе, сховай нас від дощу!

Метелик Б: Сам – один не хочу ховатися в тебе! Або вже разом з своїми братами десь знайдемо захист, або вже вкупі бідувати будемо.

Ведуча: Почуло це з-за хмар сонечко і схотілося йому побачити цих приятелів, що так один за одного обстоювали. Продерлося крізь хмари й кинуло на метеликів своє проміння. Метелики висохли, зогрілися і знов літали, танцювали і раділи.

І ми з вами дуже раді вчити чудові твори Лесі Українки, у яких звучить радість, оспівується наша рідна мова, рідна природа, наша Україна. І вдячні люди присвятили чудову пісню поетесі, яку називали Біла лілея.


Звучить пісня «Ти ж моя Лілея»

Діти виконують танок.







Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка