Літературна композиція присвячена творчості Ліни Костенко Вступне слово вчителя



Дата конвертації10.01.2018
Розмір97.7 Kb.



Літературна композиція

присвячена творчості

Ліни Костенко
Вступне слово вчителя. Любі друзі! Сьогодні ми відчинимо двері в дивовижно яскравий світ художнього слова видатного українського митця Ліни Василівни Костенко. Маючи воістину божий дар слова, Ліна Василівна є ще й лицарем честі, взірцем громадянської мужності. Таким поетом може пишатися будь-який народ світу, бо він є спадкоємцем кращих традицій не лише своєї нації, а й усього людства.

Вслухайтесь у Слово Поета, серцем доторкніться його чар, вдумайтесь в його глибокий зміст – і вам відкриється багато таємниць, життєвих і поетичних.

Отже, запрошуємо вас у поетичний світ Ліни Василівни Костенко.

С к р и п к а (виконує «Легенду» композитора А.Венявського, потім декламує).

Відмикаю світанок скрипичним ключем.

Чорна ніч інкрустована ніжністю.

Горизонт піднімає багряним плечем

день –

як нотну сторінку вічності.



Л і н а К о с т е н к о.

Що сьогодні?

Який веселий фрагмент

із моєї шаленої д о л і?

Усміхається правда очима легенд

і свобода – очима неволі.



В е д у ч и й. Ліна Василівна Костенко, Поет, філософ, безстрашний, самобутньо й напружено мислячий митець, кришталево чесний перед своїм народом і власною совістю. Її геній, незважаючи на всі катаклізми й катастрофи, гоніння й замовчування, був і залишається могутнім незламним деревом, олімпом сучасної поетичної думки.

В е д у ч а. Далекі від видавничого процесу люди навіть і уявити собі не можуть, крізь які «лінзи» в 60-70-ті роки розглядалося кожне слово, як немилосердно перетрушувалися рукописи й викидалося з них усе, що мало бодай натяк на незгоду з офіційною ідеологією. Ліну Костенко звинувачували в найтяжчих гріхах, говорили про ідейну хибність її творчості. Вона надовго замовкла, але не покаялася, а продовжувала писати, тільки вже в шухляду.

Л і н а К о с т е н к о.

Наснився мені чудернацький базар:

під небом, у чистому полі,

для різних людей,

для щедрих і скнар,

продавалися різні Долі.


Одні були царівен не гірш,

а другі – як бідні Міньйони.

Хто купляв собі Долю за гріш.

А хто – і за мільйони.


Дехто щастям своїм платив.

Дехто платив сумлінням.

Дехто – золотом золотим.

А дехто – вельми сумнівним.


Долі-ворожки, тасуючи дні,

до покупців горнулись.

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась.


Я глянула їй в обличчя смутне,

душею покликала очі.


Д о л я. Ти все одно не візьмеш мене…

Л і н а К о с т е н к о.

А може, візьму?



Д о л я. Ти собі затям…

За мене треба платити життям,

а я принесу тобі горе.

Л і н а К о с т е н к о.

То хто ж ти така?

Як твоє ім’я? Чи варта такої плати?

Д о л я. Поезія – рідна сестра моя.

Правда людська – наша мати.



Л і н а К о с т е н к о.

І я її прийняла, як закон.

І диво велике сталось:

минула ніч. І скінчився сон.

А Доля мені зосталась.
Я вибрала Долю собі сама.

І що зі мною не станеться –

у мене жодних претензій нема

до Долі – моєї обраниці.


В е д у ч и й. Ліна Костенко не любить галасу, вона скромна і нечестолюбна, рідко спілкується з репортерами. Ми майже не бачимо її на телеекрані.

В е д у ч а. У нас добре навчилися не помічати особливо яскравих зірок, робити вигляд, що їх не існує. Ще замолоду душа Ліни Костенко задихалася в атмосфері духовної блокади, тотального наступу на паростки національного відродження, засилля кар’єристів і підлабузників. Її поезія була криком протесту.

Ч и т е ц ь.

Блюстителі, халтура – ваше хобі.

Ви, фабриканти вір і недовір,

зробити вам би по духовній пробі –

вас забракує кожен ювелір.
Номенклатурні дурні, бюрократи,

пласкі мурмила в квадратурі рам!

Ваш інтелект не зважать на карати,

а щонайбільше просто на сто грам.


В е д у ч и й. Політичні наглядачі за літературою дуже боялися, щоб слово Ліни Костенко не набувало всенародного поширення і не збурило людей. Вони боялися недаремно. Це слово мало на всіх вплив набагато більший, аніж усі агітаційні засоби функціонерів від культури.

Ч и т е ц ь.

Страшні слова, коли вони мовчать,

коли вони зненацька причаїлись,

коли не знаєш, з чого їх почать,

бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав мучився болів,

із них почав і ними ж і завершив.

Людей мільярди і мільярди слів,

а ти їх маєш вимовити вперше!


Все повторялось: і краса, й потворність.

Усе було: асфальти й спориші.

Поезія – це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі.


В е д у ч а. Що ж так хвилювало в той час Ліну Костенко? Які пекельні муки терзали й мучили її вразливу поетичну душу?
Ч и т е ц ь.

Поезія згубила камертон.

Хтось диригує ліктями й коліном.

Задеренчав і тон, і обертон,

і перша скрипка пахне нафталіном.

Поезія згубила камертон.

Перецвілась, бузкова і казкова.

І дивиться, як скручений пітон,

скрипковий ключ в лякливі очі слова.

У правди заболіла голова

од часнику, політики й гудрону.

Із правдою розлучені слова

кудись біжать по сірому перону.

Ч и т е ц ь.

Не треба думати мізерно.

Безсмертя є ще де-не-де.

Хтось перевіяний на зерно,

у ґрунт поезії впаде.
Митцю не треба нагород,

його судьба нагородила.


Коли в людини є народ,

тоді вона уже людина.


В е д у ч и й. Але Божа справедливість все-таки є. 1977 року після довгих вагань і консультацій на вищому рівні цензура дозволила вихід поетичної книжки Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки». Це була книжка великого болю, тривоги й іронії. Замість набридлих фанфар і барабанів читачі, нарешті, відчули справжній словесний симфонічний оркестр.
С к р и п к а виконує прелюдію «Алегро» композитора Крейслера.
Ч и т е ц ь.

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,

і за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

за те, що вчора встигло оддзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу, і за те, що мушу.

Вечірнє сонце, дякую за всіх,

котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,

за цю потребу слова, як молитви.
В е д у ч а. На початку 80-х з-під пера поетеси народжується історичний роман у віршах «Маруся Чурай», названий українською енциклопедією середини ХVІІ ст.. шлях його до читача теж був досить тривалим. Які крамоли тільки не звинувачували авторку» У буржуазному підході до висвітлення подій минулого, націоналізмі, вихвалянні козаччини і т.п.
Інсценізація уривка з роману «Маруся Чурай», ІІІ розділ («Сповідь»).
В е д у ч и й. 1987 року в житті Ліни Василівни відбулася знаменита подія – їй присуджена Державна премія імені Т.Шевченка за історичний роман у віршах «Маруся Чурай» і збірку поезій «Неповторність». Це була вистраждана і заслужена нагорода.

В е д у ч а. Крім історико-романтичного роману «Маруся Чурай». є в поетеси й інші твори, в яких «чути голос віків». Прикметно, що з історії Ліни Костенко завжди вибирала найтрагічніші її сторінки: суд над легендарною Марусею Чурай, спалення Жанни д’Арк, осліплення князя Василька, помста княгині Ольги древлянам, розп’яття Христа, смерть Предтечі…

В е д у ч и й. Що б не писала поетеса, на першому місці завжди були проблеми морального вибору, а те, що вона розв’язувала їх на матеріалі подій тисячолітньої давності, лише надавало особливої значущості: якщо люди здавна мучилися ними, то їх неодмінно треба вирішувати.

Ч и т е ц ь.

Нажився він. І недругів нажив.

Йому було без року дев’яносто.

Життя стужив, і друзів пережив,

і умирав зажурено і просто.

Важкі повіки… стежечка сльози…

і жаль безмірний однієї втрати:

«В мистецтві я пізнав лише ази.

Лише ази! Як шкода умирати…»

Земля пером. Чудний був чоловік.

Душа понад межею витривалості.

Щоб так шукати, і за цілий вік –

лише ази! – ні грана досконалості.

Ти, незглибима совісте майстрів,

тобі не страшно навігацій Лети!

Тяжкий був час. Тепер кого не стрів –

усі митці, художники й поети.

Всі генії

На вічні терези

кладуть шедеври у своїй щедроті.

Той, хто пізнав в мистецтві лиш ази,

був Мікеланджело Буонаротті.



В е д у ч а. Збірка «Інкрустації» - це розсип перлин мудрості. Вони ніби показують усім нам істинні шляхи добра, мобілізують волю, формують високі моральні переконання. За цю збірку Ліні Костенко присуджена одна з найпрекрасніших премій – премія Петрарки, титана італійського Відродження.

Л і н а К о с т е н к о.

Те, що принижує, - пронизує.

Душа образ не забува.

Все, чим образили поета,

акумулюється в слова.

А слово – струм. А слово – зброя.

А віще слово – вічове.

Душа, зруйнована, як Троя,

своїх убивць переживе.

В е д у ч и й. Ліна Костенко самобутня, самостійна в усьому. Вона віддає перевагу дорогам невторованим, темам – нерозробленим. Переспівів у неї немає. Кожне явище вона сприймає й описує по-своєму. Духовна предтеча шістдесятників, поетеса відкрила для них основні ідейні й стилістичні обрії, стала законодавицею літературної моди, ревно дотримуючись національних традицій, духовним донором для всієї української культури, візитною карткою поетичної України. Вона була і є найпопулярнішим поетом серед читачів усіх вікових категорій, найчеснішим, найбезстрашнішим, з нині живущих, митцем слова, який ніколи не зважав на кон’юктуру. Тому з певним моральним правом Ліна Костенко говорить своїм читачам жорстоку правду про них самих і про те, в якому суспільстві вони живуть. Це діє отвережуюче.

У 1993 році в «Літературній Україні» були надруковані сатиричні віршовані мініатюри під загальною назвою «коротко – як діагноз». Вони про нас.


Ч и т е ц ь. 1-й

Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв.

Ми нищим ліс. Ми з матір’ю на «ти».

Ми свій кінець пришвидшуєм, пришвидшуєм

у колективних нетрях самоти.

Ч и т е ц ь. 2-й

Душа ніяк не вийде із-під варти,

То культ особи, то культура мас.

Колись ми, кажуть, виникли від мавпи.

Надалі мавпа виникне від нас.

Ч и т е ц ь.3-й

Вмирає Дніпро і Арал не воскрес. А може,

Земля вже й не зірка?

Уже у шагреневій шкірі небес

прорвалась озонова дірка.

Ч и т е ц ь. 4-й

В минулому у нас відняли майбутнє.

В майбутньому нам віддадуть минуле.

А де ж наше життя сьогочасне?!



Ч и т е ц ь. 5-й

І не надійся, все це не минеться,

Допоки хам не схаменеться.

Ч и т е ц ь.6-й

Імперія гріховність і верховність.

Іови націй в череві кита.

Проникливі балачки про духовність

і шовінізму чорна блекота.
Ч и т е ц ь. 7-й

Поети, не катуйте читача!

То непрощенно – гріх багатослів’я.

Коротко – як діагноз.

І хоч трошки надії.
В е д у ч и й. Золоту сторінку творчості Ліни Костенко становить її духовний діалог з матінкою-природою. Це особливо ніжна струна її поетичної ліри, напоєної любов’ю до всього, що живе під небом рідної України.

Ч и т е ц ь.

Мене ізмалку люблять всі дерева,

і розуміє бузиновий Пан,

чому верба від крапель кришталева,

мені сказала: «Здрастуй!» крізь туман.

Чому ліси чекають мне знову,

на щит піднявши сонце і зорю.

Я їх люблю. Я знаю їхню мову.

Я з ними теж мовчанням говорю.
В е д у ч а. Симфонія кохання у творчій палітрі поетеси - ніби «золоте пташеня» поетичного саду. Ці перлини інтимної лірики дають щасливу нагоду делікатно доторкнутися до найсокровеннішого в душі автора. Читаючи її вірші про кохання, ми ніби поринаємо в дивовижний світ високих почуттів – святих і чистих, високошляхетних і одухотворених не лише поетичним генієм Ліни Костенко, а й високістю її духу та мудрістю. Вона сама встановлює найвищу планку почуттів, які можуть здолати лише Антеї духу, освячені небесами люди.

Ч и т е ц ь.

І день, і ніч, і мить, і вічність,

і тиша і дев’ятий вал –

твоїх очей магічна ніжність

і губ розплавлений метал.

В ніч високосного притулку –

коли йде обертом земля –

ти до плеча мене притулиш

безсмертним рухом скрипаля.

С к р и п к а виконує «Андантино» композитора Хачатуряна.


Ч и т е ц ь.

…спини мене отямся і отям

така любов буває раз в ніколи

вона ж промчить над зламаним життям

за нею ж будуть бігти видноколи

вона ж порве нам спокій до струни

вона ж слова поспалює вустами

спини мене спини і скамени

ще поки можу думати востаннє

ще поки можу але вже не можу

настала черга й на мою зорю

чи біля тебе душу відморожу



чи біля тебе полум’ям згорю.
З а к л ю ч н е с л о в о в ч и т е л я. Поетичне слово Ліни Костенко пророче, наповнене філософською глибиною, високою духовністю, збагачене й розцвічене всіма барвами веселки. Воно збагачує читача інтелектуально, звеличує душу й серце благородними, шляхетними почуттями, чарує несказанною красою слова.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка