Литература XVIII века



Сторінка5/8
Дата конвертації23.10.2017
Розмір1.89 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7   8

ЛІТЕРАТУРА АНГЛІЇ



Методичні рекомендації.

  1. Попередньо ознайомитися з текстами художніх творів, звертаючи особливу увагу на формування художніх особливостей та естетичних пріоритетів у літературі Англії порівняно з європейською літературою.

  2. Окреслити основні напрямки та художні течії в англійській літературі XVIII ст. у контексті світового літературного процесу.

  3. Зробити виписки з художніх творів та критичної літератури, що найбільш яскраво ілюструють характерні риси поетики згаданих напрямків.

Реставрація в Англії, що тривала 28 років, не змогла повернути історію назад. Завоювання революції виявилися настільки тривкими, що їх не похитнула тимчасова політична перебудова (повернення на трон нащадків страченого Карла І). Реставрація показала лише, що історичний процес не відбувається прямолінійно, що серйозні соціальні зміни не відбуваються безболісно, що, нарешті, старі, віджилі форми суспільних відносин не відразу і не без боротьби здають свої позиції.

У 1688 р. Яків II був вигнаний. Англійська буржуазія, що не мислила ще держави без короля, запросила на трон тодішнього правителя (штатгалтера) Голландії Вільгельма Оранського, одруженого на дочці Якова II Марії. 5 листопада Вільгельм був радо зустрінутий англійцями на Британських островах і урочисто супроводжений у Лондон. Із цієї пори починається ера повного панування буржуазії в Англії. Тепер їй уже ніщо не заважало. Новий король (Вільям III) видав «Білль про права», передаючи фактичну владу парламенту і залишивши за собою владу символічну (по суті, справи протокольні, представительські функції).

Королівська влада (без влади) була і залишається дотепер в Англії своєрідним декором держави.

Англія протягом XVIII століття вела ряд війн заради захоплення нових земель. У 1707–1713 р. вона брала участь у війні за іспанську спадщину. За Утрехтською угодою вона одержала Гібралтар і острови Менорки. Англія в такий спосіб захопила у свої руки ключові позиції Середземного моря, могла контролювати його, відкриваючи і замикаючи за власною волею його «ворота». Вона підпорядкувала своєму впливові Португалію, що стала постачальницею продуктів сільського господарства. У 1707 р. Англія приєднала до себе Шотландію. Ще наприкінці XVII ст. вона придушила повстання в Ірландії і тепер немилосердно експлуатувала цю країну.

Англійська буржуазія поширює свій вплив на Америку, захопивши величезні колонії, домагається монопольного ввозу туди рабів з Африки. Англія бере участь у війні за австрійську спадщину (1741–1748), причому прагне шляхом підкупу, грошових асигнувань використовувати іноземні війська в якості гарматного м'яса. Англія бере участь у Семирічній війні (1756–1763), перехоплює у Франції Канаду, в Іспанії Флоріду, витискає Францію з Індії.

Через сто років після революції вона стала найбільш багатою країною
у світі за обсягом продукції на душу населення (нині вона посідає лише 14-те місце).

Англійська філософія в XVIII ст. Англійські буржуазні мислителі першої половини XVIII століття ще сміливо розробляють матеріалістичну філософію, вони дозволяють собі навіть напади на церкву і релігію. Локк зіграв велику роль в ідейному формуванні французького Просвітництва. Для Європи його відкрив Вольтер. Блискучий популяризатор, він звернув на філософію Локка увагу своїх співвітчизників, а за ними і широкі читацькі кола тодішнього освіченого суспільства.

У творі «Досвід про людський розум» (1690) Локк показав неспроможність теорії про вроджені ідеї, із якою виступив у свій час Декарт, і довів залежність ідей від органів почуттів, що сприймають світ зовнішніх речей. Просвітителі зробили з цього висновок, що розум людський формується в процесі життєвого досвіду, що ідеї не від бога, що вони вносяться у свідомість, що потрібно протиставити ідейному впливові на народ із боку церкви інший вплив – просвітительського навчання. Звідси їхня люта боротьба проти християнської церкви і велика віра
у виховну силу ідей. Сенсуалізм Локка озброїв просвітителів вірою
в матеріальність світу й у тверезе реалістичне мислення.

Надзвичайно імпонували французьким просвітителям і думки Локка про державу, про те, що самі люди встановлюють і в разі потреби перебудовують свої суспільні відносини, що мета держави – збереження свободи особистості. Почата Локком критика церкви і релігії була продовжена Толландом, Коллінзом, Лайонсом та іншими. Філософ Джон Толланд оголосив усі релігії обманом, винаходом політиків і жерців для гноблення темних мас («Християнство без таємниць», «Листи до Серени»).

Все це свідчило про величезний прогрес, що проробила суспільна думка в Англії після релігійної пуританської пристрасності часів революції XVII ст. У дні Кромвеля нічого подібного не могло б виникнути в умах англійців. Проте охоронні сили релігії рішуче діяли й у XVIII столітті. Проти Джона Толланда, Джозефа Прістлі церква організувала таке цькування фанатиків, що філософи були змушені покинути країну.

Гострі соціальні протиріччя, які виникли в Англії після революції,


і класові конфлікти вже буржуазної світобудови не могли не відбитися на філософії, літературі. Виникли нові теорії, що пояснюють логіку цих протиріч або прагнуть знайти шлях до суспільної гармонії.

Одна з таких теорій відбита у творах графа Шефтсбері (1671–1713), що були об'єднані під загальною назвою «Характеристика людей, вдач, думок і часів» (1711, у 3-х т.). Шефтсбері доводив, що моральність – чеснота, внутрішньо властива людині, вона не нав'язана їй іззовні, що чеснота є вродженою якістю людей. Так само як ідея прекрасного жива


у людині, живе в ній ідея добра. Добре і прекрасне зливаються воєдино.
У людині, в якій пробуджене почуття прекрасного, прокинеться і почуття доброго.
Прекраснодушність Шефтсбері висміяв Мандевіль у творі «Байка про бджіл, або Приватні пороки – спільна вигода». Рій бджіл, що розмістився у вулику, жив у повному достатку. У бджіл був флот і армія, машини і кораблі, міністри і поліція, у них квітли наука і мистецтво. Вони боролися, сварилися, страждали і раділи, як люди. У них було два класи: одні добували матеріальні блага і не користувалися ними, інші, нічого не виробляючи, жили у своє задоволення і ще в ненаситній спразі розкоші
і насолод потребували більшого, немилосердно пригнічуючи трудящих. Багато серед них було гравців, злодіїв, спритних пройдисвітів і шахраїв.

Обман, користь, егоїзм панували в бджолиному суспільстві. Лікарі хотіли, щоб було більше хворих і їхні прибутки не меншали, юристи сприяли росту злочинів, думаючи тільки про свої інтереси. Міністри обкрадали державну скарбницю, гнітили бідних і захищали багатих. Словом, Мандевіль намалював безрадісну картину життя англійського буржуазного суспільства. Проте він зробив несподіваний висновок.

Здається, на думку Мандевіля, приватні пороки становили суспільну вигоду, вони були тими дріжджами, на яких піднімався достаток суспільства.

Скупий, накопичуючи багатства, марнотратник своїм марнотратством «допомагали» бідним, забезпечуючи їх роботою; незліченні кокетки, кидаючись від однієї примхи до іншої, пожвавлювали ринок. Без пороків суспільство не могло б існувати, думає Мандевіль, і для доказу цієї думки він показує в другій частині байки бджолиний вулик, із якого вигнаний порок. Бджоли під впливом нових ідей вирішили побудувати свої суспільні відносини на засадах чесності і чесноти. Вони звернулися до богів, і Юпітер виконав їхнє бажання. У вулику запанувала чесність. Але тепер усе змінилося. Суд і стан юристів не діяли: нікого було судити; в'язниці спустіли: не було злочинців; завмерла торгівля, тому що усі стали ощадливими і розкіш нікого вже не приваблювала. Скульптори, малярі, архітектори раніше ледве встигали стежити за примхливим смаком багатіїв, нині ж сиділи без праці. Мануфактури, фабрики, майстерні, не одержуючи замовлень, занепадали. Слава завойовників не вабила тепер чесних бджіл, і армія була розпущена. Держава, настільки сильна, багата раніше, тепер збідніла. Сильний супротивник напав на нього. Бджоли мужньо відстоювали свою незалежність, багато з них загинуло, інші залишили вулик.

Іронічно називаючи філософію Шефтсбері «філософією джентльменів», Мандевіль підтверджував, що егоїзм є тією основою, на якій ґрунтується сучасне буржуазне суспільство, що навіть саме процвітання цього суспільства ґрунтується на пороці.

В Англії з'явилися ентузіасти ідеалізму. Одним із них був єпископ Берклі (1684–1753), що виступив із твором «Захист християнської релігії проти так званих вільних мислителів». Єпископ поставив перед собою завдання підкріпити релігію філософією. Для цього він скористався сенсуалізмом Локка, витлумачивши його в дусі суб'єктивного ідеалізму. Він міркував: «Предмет і відчуття суть те саме, і тому не можуть бути відвернені одне від одного», тобто тутешній світ існує лише в нашому сприйнятті як сукупність відчуттів. Головними своїми ворогами Берклі оголосив матеріалістів й атеїстів. Проти них направив він своє перо.

Спроба Берклі взяти під захист реакційний напрямок у філософії дуже симптоматична. Вона свідчить про великі зміни, що відбулися
у світогляді і тактиці буржуазії. Якщо в ранні періоди своєї історії вона потребувала філософії матеріалізму і славила досвід і розум як основу пізнання дійсності, то, отримавши у свої руки владу, як в галузі економіки, так і політики, вона відчула потребу в релігії.

Девід Юм (1711–1776) виступив із філософією агностицизму, невіри в пізнаність світу, інакше кажучи, із тим же ідеалізмом, тільки в іншому вбранні. Філософія Юма надзвичайно песимістична, вона родить сумнів


у силах людських. «Переконання в людській сліпоті і слабкості є результатом усієї філософії», – пише Юм у «Дослідженні людського розуму». Юм не відстоював, подібно Берклі, ідею існування Бога. Проте Юм зовсім не підривав основи церкви. Він заявляв, що народу ідея Бога необхідна, сумніви в існуванні бога можливі лише для представників правлячих класів.

Отже, в англійській філософії XVIII століття ми спостерігаємо боротьбу матеріалізму й ідеалізму. Політична реакційність англійської буржуазії усе більше і більше спонукає її до визнання ідеалізму в якості офіційної філософії. Берклі стає найбільш послідовним захисником її інтересів в галузі філософії. Проти ідеалізму, проти реакції в політиці виступають філософи-матеріалісти: Толланд, Гартлі, Прістлі. Боротьба


з пережитками феодалізму, що були ще дуже сильні в XVIII столітті, поступово переростає в боротьбу проти пороків самої буржуазії. Боротьба протилежних політичних і філософських тенденцій спостерігається й
у художній літературі.
Англійська література XVIII ст.

У цей період зароджується буржуазний роман, творцем якого був Даніель Дефо (1660 – 1731). Побудовані як автобіографічна розповідь, романи Дефо містять ланку епізодів авантурного характеру, що пов’язані єдністю особистості героя-оповідача. Роман «Робінзон Крузо» (1719) ввів у літературу нового героя – людину з демократичного буржуазного середовища. В особі Робінзона Дефо уславлює творчу й креативну силу нового класу, що йде на зміну дворянству. Його герой – одночасно буржуа й людина праці, він наділений практичною кмітливістю й готовий до боротьби за існування.

В інших романах Дефо зобразив людей з нижчих верств суспільства – повію та злодійку Молль Флендерс, куртизанку Роксану, волоцюгу «полковника» Джека, пірата Сингльстона, долі яких розкрили картину жорстокої боротьби за існування в буржуазно-дворянському суспільстві. Моралізаторські кінцівки цих романів не могли приховати того, що дійсним «моральним» законом цього суспільства є гонитва за матеріальними цінностями. Однак Дефо ще сповнений оптимізму щодо переваг буржуазного ладу та буржуазного світогляду.

Інакше висвітлив новий соціальний устрій найбільший сатирик Англії Джонатан Свіфт (1667 – 1745). Ще на зорі капіталізму він з величезною силою увиразнив вади здирницького світу. У «Мандрах Гуллівера» (1726) він створив нищівну сатиру на монархічну державність, дворянські привілеї, буржуазне хижацтво та на всі ідеологічні складові сучасного автору суспільства – релігію, мораль, науку тощо.

Просвітницькі ідеї знайшли відображення також у драматургії. Тут першість належала Аддисону, який своїм «Катоном» (1713) створив зразок громадянської трагедії в стилі класицизму, у той час як Стиль став першовідкривачем буржуазної повчальної комедії. З кінця 20-х рр. до 1737 розвивається сатирична комедія Дж. Гея (1685 – 1732) та Г. Філдинга (1707 – 1754), що багато в чому продовжила свіфтівську викривальну традицію. Однак цей тип комедії не отримав подальшого розвитку, оскільки урядом було запроваджено театральну цензуру (1737), яка практично повністю перекрила політичній сатирі шлях на сцену.

Другий період просвітництва – з 1740 до 50-х рр. XVIII ст. – відзначений розвитком жанру роману, що набуває своєї остаточної, класичної для буржуазної літератури форми. Творцем родинно-побутового та психологічного роману є С. Ричардсон (1689 – 1761), який надав цьму жанру епістолярної форми. Ричардсон ввів у літературу описи маленьких радощів та трагедій повсякденного життя («Памела»,1741, «Клариса Гарло», 1747-48) та сповнив ці описи моралізаторським навантаженням. У той самий час Філдинг поглибив демократичні тенденції в просвітницькому романі («Історія пригод Джозефа Ендруса та його друга Абраама Адамса», 1742, «Історія Тома Джонса знайди» 1749). Філдинг розширив обрії роману, надавши йому дійсно епічної широти і створивши соціально-побутовий роман, що охоплював усі складові сучасної автору дійсності. Глузуючи з ханжеської моралі Ричардсона, Філдинг викривав корисливість міщанської звичаєвості, обстоював права «природної людини». Романи Філдинга, які сам автор визначав як комічний епос у прозі, – вершина реалістичного просвітницького роману. Композиція оповіді у Філдинга органічно поєднує у нерозривне ціле особисті долі героїв та світ, що їх оточує, зображений у всьому своєму розмаїтті.

У Т. Смоллетта (1721 – 1771) подібна гармонійність форми поступається дещо розірваній епізодичній композиції, яка більш гостро відображає руйнівний вплив буржуазного середовища на характер людини. У Т. Смоллетта сатиричність переважає над гумором, тоді як у Філдинга вони ще перебувають у рівновазі. Але в цілому Смоллетт залишається у межах просвітницької ідеології з її вірою в кінцеве панування розуму й справедливості («Родерик Рендом»,1748, «Пригоди Перегрина Пікля», 1751, «Гемфрі Клікер», 1771).

Англійський роман XVIII ст.. склав першу класичну епоху в розвитку цього жанру. Тут було закладено міцні підвалини для подальшого розвитку цього жанру в Європі. Наступний період розвитку роману (кінець XVIII – початок XIX ст.) триває під знаком преромантизму.

Виникає так званий готичний роман, або роман «жахів і таємниць», своєрідна реакція на надмірний раціоналізм та умоглядність просвітницького роману. Ця нова форма відзначається виразним прагненням до різного роду таємного та надзвичайного й байдужістю ддо зображення повсякденного життя. В основі сюжету як правило – таємничі злочини, прокляття, що тяжіють над цілими родинами. Дія зазвичай відбувається у старовинних замках, у якості героїв переважно виступають люди, що позначені тавром лихої долі, якогось пророцтва або віщування. «Готичний роман», творцями якого були Х. Волпол (1717 – 1797), автор «Замку Отранто» (1765), Ганна Радкліф (1764 – 1823), У. Бекфорд (1760 – 1844), Клара Рив (1729 – 1807) та інші продовжував користуватися популярністю ще в добу романтизму.

В останні роки XVIII ст. отримує подальший розвиток родинно-побутовий роман, що продовжує традиції С. Ричардсона та змальовує в рожево-ідилічних тонах приватне життя. Цей напрямок цікавий своїм поглибленим психологізмом. Письменниця, яка створила таку жанрову форму, Фанні Берні (1752 – 1840), мала послідовниць і на початку XIX ст. До них належать, зокрема, Марія Еджуорт (1767 – 1849) та Джейн Остін (1775 – 1817), у творах якої описи побуту вищих суспільних кіл звучать часом любовно, а часом іронічно.

Таким чином, в англійській романістиці XVIII століття було закладено основи тих великих надбань, яких цей жанр досяг у ХІХ ст., в романтичному й, особливо, в реалістичному романі.

ЛІТЕРАТУРА

СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ
Методичні рекомендації.


    1. Попередньо ознайомитися з текстами художніх творів, звертаючи особливу увагу на формування художніх особливостей та естетичних пріоритетів у літературі США порівняно з європейською літературою.

    2. Окреслити основні напрямки та художні течії в літературі США XVIII ст. у контексті світового літературного процесу.

    3. Зробити виписки з художніх творів та критичної літератури, що найбільш яскраво ілюструють характерні риси поетики згаданих напрямків.

Америка, як відомо, була відкрита генуезцем Колумбом у 1492 р.
З волі випадку вона одержала ім'я флорентійця Амеріго (Амеріго Веспуччі). Перші картографи нарекли цим ім'ям нововідкриті землі.

Відкриття Нового Світу стало найбільшою подією в глобальній історії людства. Не говорячи вже про те, що воно розсіяло багато хибних уявлень про нашу планету, що сприяло значним змінам в економічному житті Європи і викликало хвилю еміграції на новий континент, воно, крім того, вплинуло на зміну духовного клімату в країнах із християнським віросповіданням.

Кінець століття християни звичайно чекали в стані панічного занепокоєння (відкриття Америки саме збіглося з останнім десятиліттям XV ст.). Століття проводжали в чеканні «кінця світу» і «страшного суду», про які сурмила католицька церква. Уми, вільні від вузькості клерикального мислення, а таких було вже достатньо в епоху розквіту Ренесансу, звичайно, були далекі від подібних страхів, але й вони дивилися в майбутнє без помітного ентузіазму, особливо в роки феодально-католицької реакції. Цивілізація, сучасниками якої вони були, здавалася їм старезною, надії на рятунок від соціальних притисків згасали в умовах репресій і нападів на гуманістичну думку. Нововідкрита, невідома до того і повна див країна хвилювала уми. Гуманісти захоплено вітали її.

Монтень писав: «Наш світ тільки що відшукав ще один світ... не менший за розмірами, не менш родючий, ніж наш, і настільки свіжий


і в такому ніжному віці, що його ще навчають абетці: менше п'ятдесяти років тому він не знав ні букв, ні міри, ні одягу, ні злаків, ні виноградної лози. Він був голий із голови до п'ят і жив лише тим, що дарувала йому мати-годувальниця, природа... Це був світ-дитя» («Спроби»).

Монтень пригадав римського поета Лукреція, що за сто років до нової ери писав про юність світу («Світ тільки виник, і початок його – недавнє» – «Про природу речей»). Світ, що у часи Лукреція був юним, тепер, сімнадцять століть після нього, здавався вже старезним, принаймні сучасникам Монтеня.

Америка, яка тільки-но з’явилася перед очима європейців, стала запорукою безсмертя людства. Гуманісти раділи.

Відкриття Америки стало не тільки джерелом нових знань про земну природу, але і своєрідного історичного оптимізму для гуманістичної думки Старого Світу, джерелом надії і віри в майбутнє людства. Правда, до цієї радості знаходження нового світу домішувалося побоювання зіпсувати, розбестити цей світ (світ-дитя) пороками Старого Світу. «Я дуже боюся, щоб ми не прискорили занепаду і загибелі цього юного світу, продаючи йому за надмірно високу ціну наші погляди», – писав Монтень («Спроби»).

Америка дала багату поживу для захоплених мрій європейських мислителів про суспільство без держави, без звичайних для Старого Світу соціальних вад. Країна, де народи жили в «первісній безпосередності
і простоті», якою керували «закони природи», здавалася обітованим краєм, «...те, що ми бачимо в цих народів своїми очима, перевершує, по-моєму, не тільки всі картини, якими поезія прикрасила золотий вік, й усі його вигадки і фантазії про щасливий стан людства, але навіть і самі уявлення
і побажання філософії. Філософи не могли уявити собі настільки просту
і чисту безпосередність, як та, що ми бачимо на власні очі; вони не могли повірити, що наше суспільство може існувати без усяких штучних обмежень, що накладаються на людину» («Спроби»).

Далі Монтень описує це суспільство без держави і «штучних обмежень». Картина, намальована французьким автором, вразила уяву Шекспіра, і англійський поет майже дослівно виклав розповідь Монтеня вустами свого сценічного персонажа, шляхетного Гонзало, в останній своїй п'єсі «Буря».

Мрії гуманістів були підхоплені наступними століттями. Жан-Жак Руссо в XVIII столітті відправляє свого героя Сен-Пре до індіанців Америки заліковувати серцеві рани, завдані пороками цивілізації Європи («Нова Елоїза»). Вольтер вміщує в Америці казкову утопічну країну Ельдорадо («Кандід»).

Романтики XIX століття, шанувальники Руссо і теорії природної людини, також кинулися у своїй уяві до американського континенту. Рене Шатобріана їде з Європи до Америки. Знаменитий Фенімор Купер створив свою чудову і шляхетну за етичним їх змістом галерею романів про індіанців не без впливу цієї першої мрії гуманістів Ренесансу. Проте реальність речей була іншою. Історія заселення нововідкритих земель вихідцями з Європи була кривавою. Жахливе винищення тубільців почалося відразу ж, як тільки нога збройного європейця ступила на територію Америки. У Європі дізналися про це з книг іспанців Лас Касаса


і Гомари. Перший описав її з обуренням, другий – із кровожерливою насолодою.

Монтень жахнувся від цих описів, «стільки міст зруйновано дощенту, стільки народів винищено під корінь, стільки мільйонів людей перебито нещадними завойовниками, і багатюща й прекрасна частина світу перевернена догори дном заради торгівлі перцем і перлами – безглуздою перемогою».

Міф про Старий і Новий Світ, про старе суспільство і нове, молоде, спроможне обновити, омолодити, оздоровити все людство, дожив до наших днів. Американський письменник Вільям Фолкнер писав у 1955 р. про надії, що покладали на «синів Америки» «старі народи».

У мовному вжитку наших днів ім'ям «Америка» звичайно називають тільки частину того величезного континенту, що був відкритий наприкінці XV століття, як-от Сполучені Штати. Про цю частину американського континенту й піде мова.

З XVII століття почалося заселення цієї території вихідцями з Англії та Ірландії. Спочатку це була порівняно вузька смуга землі між Атлантичним океаном та рікою Міссісіпі, і тільки в 1803 р., коли Наполеон продав за
15 мільйонів доларів Америці Західну Луїзіану, колонію Франції, територія США значно збільшилася, і нині береги її омивають два океани – Атлантичний і Тихий. У XVII столітті ремісники, купці, селяни, рятуючись від бід і злиднів у своїй країні, тікали за океан у пошуках кращої долі. Заселення американських земель продовжувалося й у XVIII і XIX століттях.

Ще в XVII столітті виникла держава, що спочатку називалася Новою Англією і була підпорядкована англійському королю і парламенту. Ця назва збереглася за декількома штатами на північному сході сучасних США. Етнічної єдності, звичайно, не склалося. До кінця XVIII ст. одна третина населення складалася з не англійців (ірландців, голландців, шведів, німців, французів). Проте офіційною мовою стала англійська.

Перші поселенці, захопивши великі і родючі землі, потребували робочої сили. Спроба змусити працювати на себе місцеве населення – індіанців – не мала успіху. Індіанці віддавали перевагу смерті. Тоді почали ввозити рабів з Африки. За іронією долі, корабель, на якому англієць Джон Гаукінс відкрив торгівлю неграми, називався «Ісус». Крім того, поселенці використовували як рабів і свого брата європейця. Багато англійців та ірландців, щоб оплатити свій проїзд у далеку, заокеанську країну, віддавалися в рабство на «термін», тобто зобов'язувалися протягом визначеного часу працювати на позикодавця і фактично ставали такими ж рабами, як і негри. Створилася вкрай суперечлива система соціальних відносин і соціальних сподівань. Поселенці, як правило, були вихідцями
з тих соціальних прошарків Європи, що являли собою потенційну силу буржуазних революцій, тобто антифеодальну силу.

Нове суспільство, що виникло в Північній Америці, з одного боку, вступало на прогресивний шлях, як-от: установлювало буржуазні порядки на відміну від феодальних порядків Європи, з іншого боку – відроджувало, по суті справи, дофеодальні, віджилі відносини – рабовласництво.

Сто двадцять років тому американець, поет Уолт Уїтмен у передмові до збірника «Листя трави» (1855) склав захоплений гімн своїй батьківщині. «По суті своїй самі Сполучені Штати – найбільша з поем». Письменник Фолкнер, стосовно своєї батьківщини сказав: «Свобода однієї людини кінчається там, де починається свобода іншої».

У 70-х рр. XVIII століття, як тільки Нова Англія достатньо оформилася і нагромадила внутрішні сили, вона скинула ярмо метрополії (Англії), звільнилася від залежності, у який перебувала відносно Лондона, його парламенту і його короля. Звільнення, звичайно, не пройшло гладко. Для цього знадобилися і власні збройні сили, і кровопролитні бої,


і полководницький талант Вашінгтона, розум Франкліна і Джефферсона,
і яскраве публіцистичне перо Томаса Пейна.

Тільки після восьмирічної війни (1775–1783) Англія змушена була визнати незалежність своїх американських колоній. Війна за незалежність вилилася в соціальну революцію. Декларація незалежності, написана Джефферсоном і підписана представниками 13 штатів 2 липня 1776 р., проголосила не тільки суверенність Сполучених Штатів Америки, але


і нові принципи їхньої соціальної системи. Це було подією великого історичного і міжнародного значення.

Перший пункт Декларації незалежності говорив: «Ми вважаємо очевидними такі істини: усі люди створені рівними, і усі вони обдаровані своїм творцем природженими і невідчужуваними правами, до числа яких належить життя, свобода і прагнення до щастя» («Life, liberty and pursuit of happiness»). Заради історичної точності варто додати, що останній пункт цієї тріади викликав у ті дні гарячі суперечки.

У Декларацію не ввійшов пункт, що засуджує рабовласництво, внесений Джефферсоном. Заперечили плантатори Півдня. Федеральна конституція 1789 р. санкціонувала рабство на півдні країни (південніше
36 паралелі).

Художня література у власному значенні слова й у тій якості, що дозволяє їй ввійти в історію світової літератури, починається в Америці тільки в XIX ст., коли на літературній арені з'явилися такі письменники, як Вашінгтон Ірвінг і Джеймс Фенімор Купер.

У період перших поселенців, у XVII столітті, коли тільки починалося освоєння нових земель, заснування перших селищ, будівництво перших фортів і перших гаваней для кораблів, було ще не до літератури. Художня вигадка, поетична фантазія прийдуть пізніше, а поки поселенці були зайняті турботами реального буття. Правда, розуміючи значущість для історії перших кроків суспільства, що формується, окремі поселенці вели щоденники, записи, хроніки. Душа авторів цих записів ще жила Англією, її політичними і релігійними проблемами. У більшості всі вони були пуританами і супротивниками аристократичної еліти Англії й її способу життя. Вони прибули на нові землі з мрією заснувати нову Англію із суворим пуританським ідеалом благочестя і моральної суворості. У цьому відношенні дуже показова діяльність Вільяма Пенна, квакера, що одержав від Карла II землі в Північній Америці (нині ця область називається його іменем – Пенсільванією), що заснував місто Філадельфію. Пенн склав для області юридичний статут «Основи правління», що встановлював представницьке правління і віротерпимість.

У щоденниках і записках перших поселенців, вихідців з Англії, відбилися умонастрої, якими повна була Англія часів її буржуазної революції. Проте більший інтерес становлять ці щоденники як досить жива картина побуту перших поселенців Америки, із невибагливою простотою головна розповідь про нелегкі дні освоєння нових місць, важкі випробування, що припадало їм витерпіти в боротьбі з природою, хворобами. Такими є щоденник Джена Уїнтропа за 1630–1649 рр., відомий як «Історія Нової Англії», та «Історія поселення в Плімуті» (1630–1650) Вільяма Бредфорда.

Бредфорд розповів про бідність, безвихідність в Англії, про рішення шукати долі в заокеанській країні, про непривітні береги невідомої країни, хвороби, голод, загибель половини з прибулих, про зустрічі з індіанцями, про будівництво селища і т. д. Подібну ж картину малює Джон Сміт у своїй «Загальній історії Віргінії, Нової Англії і Літніх островів» (1624). Така історія тих, хто наважився тоді покинути береги Англії, покинути назавжди і заснувати нову батьківщину.

Щодо творів чисто літературних слід, мабуть, згадати про вірші поетеси Ганни Бредстріт (1612–1672), релігійно-повчальні, дуже посередні, але втішні для сердець перших поселенців (поеми-діалоги «Квартети»).

XVIII століття в Америці проходить під прапором боротьби за незалежність. Пуританські ідеали відійшли убік, їхнє місце зайняли ідеї Просвітництва, що прийшли з Англії і Франції і були прийняті на озброєння революцією. У Новій Англії виросли міста, були створені університети, стали виходити газети. З'явилися і перші літературні ластівки: романи Генрі Брекенріджа (1748–1816) – «Сучасне лицарство або Пригоди капітана Джона Фаррато і Тіга О'Рігена, його слуги», Брокдена Брауна (1771–1810) – «Віланд», «Ормонд», «Артур Мервін»; поеми Тімоті Дуайті (1752–1817) – «Завоювання Ханаана», «Грінфільд Гілл»; вірші Пилипа Френо (1752–1832), Джоела Барло (1754–1812).

Проте головний здобуток американської літератури XVIII століття склала її просвітительська публіцистика, пов’язана з іменами Бенджаміна Франкліна, Томаса Джефферсона і Томаса Пейна. Ці три чоловіки ввійшли в історію суспільної думки Америки, вони лишили помітний слід в історії світової літератури.

Томас Джефферсон (1743–1826), автор «Декларації незалежності», третій президент Сполучених Штатів Америки, – особистість, безперечно, талановита й оригінальна. Вчений, філософ, винахідник, що володів великими і різнобічними пізнаннями, заслуговує на почесне місце в історії літератури як блискучий стиліст, що володів ясною, чіткою і образною мовою літератора. Його «Замітки про Віргінію», його «Загальний огляд прав Британської імперії» цінувалися сучасниками не тільки за виражені
в них думки, але й за літературну якість.

Математика, архітектура, астрономія, природничі науки, лінгвістика (упорядкування словників індійських мов), історія, музика – усе це складало предмет захоплень і занять цієї людини. У роки французької революції він був у Парижі в якості посла і, звичайно, привітав її. Укладаючи «Декларацію незалежності», Томас Джефферсон включив у неї пункт, що засуджує рабовласництво, що, як було вже сказано, відкинули делегати з південних штатів країни.

Америка нещодавно відзначала 200-літній ювілей своєї держави. Ім'я Джефферсона знову зазвучало в багатоголосому народному хорі.

Бенджамин Франклін (1706–1790) належав до плеяди блискучих


і універсальних умів XVIII століття. Син ремісника, він сам почав свою чудову і різнобічну діяльність із типографського набірника. Суспільна думка Америки в XVIII столітті формувалася під впливом цього могутнього розуму, геніального самоука.

Протягом 25 років Франклін видавав знаменитий календар «Альманах простака Річарда», що в Америці виконував роль своєрідної енциклопедії, збірки наукових відомостей і в той же час дотепних життєвих напучувань. Він друкував газету, організував у Філадельфії публічну бібліотеку, лікарню, писав філософські твори. Франклін водночас був значним ученим, винахідником громовідводу. Своє життя він описав


в «Автобіографії» (вийшла посмертно в 1791 р.).

Нарешті, він – політичний діяч, що виконував відповідальні дипломатичні місії в Європі.

Його «Повчання простака Річарда» обійшли Європу. Багато європейських університетів дарували йому звання почесного доктора.

Нарешті, Томас Пейн (1737–1809) – талановитий, безкорисливий революціонер, що прожив повне бурь і сум'ять життя. Син ремісника, бідняка, він із 13 років разом із батьком виготовляв корсети. З 18 років бідував у пошуках самостійного заробітку, був матросом, учителем, збирачем податків, ненавидів тиранію, багатіїв і невтомно працював над самоосвітою (школу йому прийшлося лишити в 13-річному віці). У 1774 р. познайомився з Франкліном і з його рекомендаційним листом поїхав


в Америку. Через 14 місяців, ледь призвичаївшись до становища у цій країні, він опублікував памфлет «Здоровий глузд». 10 січня 1776 р. памфлет став сенсацією дня. Це був дзвін, що скликав американців на війну за незалежність, на революцію. 47 сторінок памфлету читалися
і перечитувались. Розбурхували, лякали обережних і боязких. Розпалювали сміливих, звали на бій, наповнювали серця ненавистю до тиранії Англії
і священним ентузіазмом революції.

Памфлет осміяв «здоровий глузд» обережних (Англія – всесильна, тягатися з нею – безумство, розрив з Англією призведе до великих бід, до вторгнення в країну грабіжницьких військ інших європейських країн, Англія, все ж таки, мати рідна, предки – там, у землі англійській, Англія – батьківщина свободи, її історія – історія предків і т. д.).

І Томас Пейн із невідпорною переконаністю, різко і безкомпромісно відмітав усі ці викрути боязких консервативних умів, стверджуючи просту і бажану для колоністів істину, що відторгнення від Англії – благо, а узи
з нею – зло.

«Монархія і престолонаслідування покрили кров'ю і попелом... весь світ», – гримів Томас Пейн. Вільгельм-завойовник – «украй мерзенний


і низький пращур»... «французький байстрюк, який висадився на чолі збройних бандитів і запанував в Англії». «Царські палаци побудовані на руїнах райських кущ», фундатор будь-якої королівської династії «анітрішки не краще за ватажка розбійницької банди, чиє дике поводження і перевага в підступі принесли йому звання першого серед здирників».

«О! Ви, що любите людство! Ви, хто наважується протистояти не тільки тиранії, але й тирану, вийдіть уперед!

Кожний клаптик Старого Світу придушений гнобленням. Свободу переслідують по усьому світі. Азія та Африка давно вигнали її. Європа вважає її чужинкою. Англія ж зажадала її висилки. О, прийміть утікачку
і приготуйте притулок для всього людства».

Томас Пейн у роки французької буржуазної революції буде битися


в Парижі на стороні повстанців. Його перу належить книга «Століття розуму» – видатний твір американської просвітительської думки XVIII ст.

Американське Просвітництво не висунуло авторів такого масштабу, яким відрізнялися просвітителі Англії, Франції, Німеччини. Ми не знайдемо у творах Франкліна, Джефферсона, Томаса Пейна й інших блиску й дотепності Вольтера, глибини думки Локка, красномовства


і пристрасності Жан-Жака Руссо, поетичної уяви Мільтона. Це були більш практики, ніж мислителі і, звичайно, менш за все художники. Вони засвоїли ідеї європейського Просвітництва і намагалися з урахуванням можливостей застосувати їх до своєї країни. Томас Пейн, найбільш сміливий і найбільш радикальний із них, опублікував свою книгу «Століття розуму», частину якої він написав у паризькій в'язниці. Він
у різкій формі засудив християнство. Джефферсон же, що у приватних листах висловлював, по суті, такі ж думки про релігію, страшенно боявся їх публікацій. Відому боязкість виявляв і Франклін. Один з листів, у якому він повідомляв про свої погляди на релігію, закінчувався припискою: «Думаю, Ви не віддасте мене на суд критиків й осудженню, опублікувавши хоча б частину мого до вас листа». Треба сказати, що нічого особливо небезпечного для християнства лист Франкліна не містив («Я вірю в єдиного Бога-творця всесвіту, у те, що він править ним за допомогою провидіння» та ін.). У листі виражені ідеї достатньо поміркованого деїзму.

Американські просвітителі особливо виділяли питання суспільства, особистості і держави. Суспільство вище за державу. Воно може змінювати свою політичну систему, якщо нове покоління вважає це корисним, міркували вони. «Закони і постанови повинні йти обіруч


з прогресом людського розуму», – писав Джефферсон.

«Ніщо не є незмінним, крім природжених і невід'ємних прав людини». Демократичне суспільство має свої пороки. Головний із них – «занепокоєння», але він «породжує добро», позбавляючи особистість від політичної апатії, а уряд від виродження. Навіть невеличкий бунт час від часу корисний як ліки для «доброго здоров'я уряду». Словом, «небезпечна свобода краща за спокійне рабство».

Отже, американська просвітительська публіцистика XVIII століття теоретично обґрунтувала завдання буржуазної революції, і ця революція, яка трапилася за 13 років до французької, послужила французам прикладом. У ті дні всі передові люди Європи співчували заокеанським повстанцям, що боролися за незалежність країни і за соціальні перетворення в ній. Таким чином, американське Просвітництво зробило свій внесок у розвиток визвольних ідей та історичного прогресу.

Виступаючи за «невід'ємні права особистості», і, певне, цілком щиро, ні Джефферсон, ні Вашінгтон не знайшли в собі, проте, достатніх сил відмовитися від рабів, відпустити власних рабів-негрів на свободу


і тим подати приклад своїм співгромадянам.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка