«Література кінця ХХ початку ХХІ століття шлях до нового відродження» 2016 Меодичний посібник Дослідницько-творчий проект: «Література кінця ХХ початку ХХІ століття шлях до нового відродження»



Сторінка1/4
Дата конвертації11.01.2018
Розмір0.52 Mb.
ТипПротокол
  1   2   3   4


Районний методичний центр відділу освіти

Теофіпольської райдержадміністрації

Теофіпольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2


Стаднік Людмила Володимирівна
Дослідницько-творчий проект:

«Література кінця ХХ - початку ХХІ століття - шлях до нового відродження»

2016

Меодичний посібник

Дослідницько-творчий проект: «Література кінця ХХ - початку ХХІ століття - шлях до нового відродження». Теофіполь. - 2016. С.36
Даний посібник складено у відповідності до програми з української літератури загальноосвітніх навчальних закладів за новим державним стандартом базової та повної освіти.

Рекомендую вчителям української літератури, батькам, а також усім, хто цікавиться проблемами сучасного літературного дискурсу.




Укладач: Стаднік Людмила Володимирівна - вчитель української мови та літератури Теофіпольської ЗОШ І-ІІІ ст. №2
Рецензент: Марчук М.В.– методист методичного центру відділу освіти Теофіпольської районної державної адміністрації
Рекомендовано: методичною радою методичного центру відділу освіти Теофіпольської районної державної адміністрації

Протокол № 4 від 22 грудня 2016 року




«Учитель повинен свідомо йти в ногу з сучасністю, пройматися й надихатися силами, що пробудилися в ній»


А. Дістервег



Передмова


Наше життя цікаве, багате на пригоди, зустрічі, приємні враження. Але ми часто цього не помічаємо, поспішаємо і не бачимо, як багато важливого минуло та не відклалось у душі. Саме письменники мають таку здатність підмічати і розповідати про це на сторінках своїх творів.

Проблема вивчення сучасного літературного процесу є надзвичайно актуальною і важливою.

За думкою філософа та педагога Мортімера Адлера читання та обговорення книг повинно стати частиною вільної гуманістичної освіти. Сьогодні література існує у демократичному суспільстві, де немає цензури, а отже, соціум вимагає вдумливого читача-аналітика. Читати є що і сьогодні ми ще раз переконуємось у цьому.

Українська література на межі XX і XXI століть дуже цікава й неоднозначна. Ця література твориться саме тепер, і ми є свідками її народження. Тому не дивно, що зріс інтерес не лише до творчості В. Шкляра,Ю. Винничука, а й до нового покоління письменників: М. Матіос, Г. Пагутяк, О.Забужко, І. Роздобудько та інших.

Сучасний літературний процес кінця ХХ – початку ХХІ століття надзвичайно різнобарвний. Українська література, яка взяла старт на початку 90-х років минулого століття, станом на сьогодні може похвалитися багато чим. Адже за своє існування вона має не лише довгий список імен і книжок, а й міжнародне визнання: переклади іншими мовами, щорічні премії. Проблема лише в тому, що вони залишаються невидимими для більшості населення країни. Втім, зрозуміло одне: щоб бути просто почутим, досить сказати щось цікаве, а щоб тебе почули мільйони, треба мати до них доступ.

Саме зараз у вчителя літератури є найбільша можливість зацікавити читача і повернути до художньої книги. Тому в своєму посібнику я пропоную різні форми вивчення сучасної української літератури.

При створенні методичного посібника до уваги брала: читацькі вподобання, інтерес до автора та його творів у сучасному світі, актуальність піднятих проблем.

Рекомендую вчителям української літератури, батькам, а також усім, хто цікавиться проблемами сучасного літературного дискурсу.



Засідання круглого столу «Сучасна українська література»
Цілі заняття: ознайомити учнів з сучасною українською літературою;

популяризувати сучасні книги, втілювати проблемно-пошуковий

метод навчання;

розвивати читацькі інтереси, культуру читання;

виховувати найкращі почуття сучасної людини, позитивне

ставлення до української книги

Обладнання: мультимедійний проектор, виставка літератури, інформаційний

бюлетень з висловами відомих людей:

«…В усіх книжках говориться про інші книжки…

будь-яка історія переповідає історію, яка вже переповідана…»

У. Еко

«…Постмодернізм – це там, де кожен із нас опинився сьогодні; це така



обставина часу і місця, від якої нікуди нам не подітися»

Ю.Андрухович



Зміст роботи

Визначення актуальності теми проекту.

Проведення соціологічного дослідження серед учнів, батьків, вчителів, у ході якого було поставлено таке запитання: які книги сучасних українських письменників вами прочитані?

Поділ учнів на групи, розподіл між ними матеріалу для опрацювання.

Дослідження теми та підготовка до презентації проекту.

Засідання круглого столу «Сучасна українська література»



Хід засідання

І.Організаційний момент

Добрий день, дорогі діти, шановні гості!

Відомий французький письменник – гуманіст Антуан де Сент – Екзюпері вважав, що «єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування».

Тому ми щиро вдячні всім, хто прийшов до нас сьогодні.

Сьогодні учні презентують проект «Сучасний літературний процес: імена та тенденції».

Кожного року ми долаємо сходинки літературного зростання.

Ми прагнемо:


  • бути активними громадянинами суспільства;

  • вміти здобувати і використовувати знання;

  • бути готовим до професійного самовизначення;

  • володіти інформаційно-комунікативною культурою;

  • мати розвинений естетичний смак;

  • бути творчою особистістю

Дозвольте мені представити групи, які працювали над проектом

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Звучить поезія Наталії Горішної, показ слайдів

Я вмію малювати тільки словом,

Поезія – мій пензель і мій ніж.

Вирізьблює слова натхненний вірш –

Я вмію малювати тільки словом.

Годину сну відсуджуючи знову,

(Не за хвалу, й тим паче не за гріш!)

Творю світи із болю й дивовиж.

Я вмію малювати! –

Тільки ж – словом!

ІІІ. Повідомлення теми

Як відомо, література та епоха - поняття невіддільні. Адже, щоби пізнати суть епохи, потрібно осмислити духовні набутки створені нею. Духовний світ людини визначається творами літератури, які вона прочитала. Сьогодні література існує у демократичному суспільстві, де немає цензури, а отже, соціум вимагає вдумливого читача-аналітика. Читати є що і сьогодні ми ще раз переконаємось у цьому.



ІV. Вивчення нового матеріалу

Слово вчителя

Сучасна українська література, яка взяла старт на початку 90-х років минулого століття, станом на сьогодні може похвалитися багато чим.

У програмі з української літератури для 5-го класу є книжка сучасної української письменниці Галини Малик «Пригоди Алі в країні Недоладії». Шестикласники мають змогу дізнатися про Емму Андієвську та про її казки-притчі, про Лесю Вороніну – переможницю конкурсу 2012 року у номінації «Дитяча література» та її книжку «Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку №9».

У підручнику для 7-го класу є один твір сучасної дитячої письменниці Марини Павленко – казкова повість «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських». У 8-му класі школярі читають вірші Василя Голобородька (лауреата премії «Великий їжак») та фантастичний твір Олеся Бердника «Хто зважиться – вогняним наречеться».На жаль, у програмі для 9-го класу творів сучасних письменників і поетів узагалі немає. У списку літератури для додаткового читання можна побачити твори Галини Пагутяк «Лялечка і Мацько», «Втеча звірів або новий бестіарій», «Королівство», Софії Майданської «Чарівна шабля-веселка з гаптованої хмарки», Сергія Оксеника «Лісом, небом і водою», Степана Процюка «Марічка і Костик». З сучасною українською літературою старшокласників пропонують ознайомити на оглядовому уроці, де розповідається про історико-культурну картину літератури кінця ХХ – початку ХХІ століття, літературні угрупування початку 90-х і постмодернізм. Серед сучасних українських письменників програма пропонує зупинитися на творчості Галини Пагутяк, Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Ігоря Римарука, Василя Слапчука, Євгенію Кононенко, Олександра Жовна, Степана Процюка.

Під час проведення соціологічного дослідження серед учнів, батьків, вчителів, ви визначили, які ж книги сучасних українських письменників прочитані.

Отже, зверніть, будь ласка, увагу на екран

(учень коментує)

Повідомлення І групи на тему: «Постмодернізм як основний художній напрям сучасної літератури», показ слайдів

Українська література межі XX і XXI століть дуже цікава й неоднозначна: оригінальна і традиційна, лірична й епатажна, акцентована на змісті й формалістська. Ця література твориться саме тепер, і ми, певним чином, є свідками її народження.

Нове покоління письменників і поетів прагне подивитися на навколишній світ по-новому, а не під кутом методу «соцреалізму». У літературі почали з’являтись нові теми, зрештою змінився і підхід до слова. Говорячи про українську літературу кінця XX ст., традиційно наголошують на світоглядно-мистецькому напрямі, що прийшов на зміну модернізмові – постмодернізм як основний художній напрям літератури 90-х р. XX ст.

Нагадаємо, що постмодернізм – це не лише літературно-мистецький напрям, а й особливий духовний стан, що характеризує епоху. Цьому стану притаманні відчуття самотності, розгубленості, відчаю, вичерпності буття.

Постмодернізм – це не тільки кризове світосприйняття, а й усвідомлення цієї кризи і самоусвідомлення себе у цьому неспокійному світі. І саме усвідомлення визначає актуальність творів постмодернізму.

Відносно постмодернізму і досі не припиняються дискусії, більшість дослідників вважає, що він зародився у 1980-х рр. і пов’язаний з іменами

Ю. Андруховича, О. Ірванця, В. Неборака.

У творчості молодих літераторів постмодерн стає чи не найвизначнішим стилем. Характерні зразки цього стилю в нашому «молодому» письменстві 1990 – 2000-х: роман Ю. Андруховича «Перверзія», Ю. Іздрика «Острів КРК».

До визначальних рис постмодернізму слід віднести поєднання різних стильових тенденцій, частково опозиційність, універсальність проблематики, позачасовість і позапросторовість зображення, зміну функцій автора та героїв, прагнення поєднати істини різних культур; іронічність, пародійність.

Давайте візьмемо твори Володимира Рутківського, які нагороджені Шевченківською премією: «Сині води», трилогію «Джури козака Швайки», «Джури і підводний човен», «Джури-характерники». Їх варто прочитати дітям. Остання відзначена ще й в конкурсі «Книжка року», в номінації «Дитяче свято».

Автор звертається до української історії. Українсько-литовське військо на чолі з князем Ольгердом і татарське військо на чолі з ханами сходяться в герці за контроль над українськими степами – де в багатьох випадках мирно співіснують і дружать українці і татари. Разом юні й дорослі герої йдуть через пригоди й небезпеки, з веселими примовками, але й із влучними спостереженнями про людський характер, до однієї з найвизначніших подій української історії – битви при Синіх Водах. Книга іще раз підкреслює важливість об'єднання, вірності й солідарності і на війні, і в житті.

Приходити друзям на допомогу у важку хвилину, творити добро, любити і захищати рідну землю – такий девіз героїв трилогії.

Пригоди велета Івана Сили, славнозвісного Пинті захоплюють динамічним сюжетом, яскравими характерами, щедрим гумором, а ще стверджують в них думку про українців як про націю по-справжньому сильних людей у творах Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу»та «Пригоди тричі славного розбійника Пинті». Ці книги відзначені у конкурсі «Книга року» у номінації «Дитяче свято» (2013 р).

Герої твору Вадима Карпенка «Марко і Харко», жанр якого можна визначити і як історично-пригодницький роман, і як казка, і як пародія ніби прийшли з українських пісень, а в основі їх пригод розгортається образність українських прислів’їв. І якщо дітям будуть цікавими їх мандри та подвиги, то на дорослого читача чекає іронічне обігравання журналістських і політичних штампів та деякі міркування автора про український менталітет. У героях читачі впізнають себе, де в чому покепкують, а здебільшого — замислюються, чому в світі все так, а не інакше, і чи може звичайна людина щось змінити.

Філософські та морально-етичні проблеми (маловір’я, сподівання в житті лише божої допомоги, залежність від долі та власний вибір, безсмертя душі, гріховность людини, гуманізм, кохання, дружба, зрада, розчарування, війна й мир, життя і смерть, людські стосунки, стосунки у родині (між чоловіком і жінкою, дітьми й батьками); життєрадісність, сміливість, чесність, відвага, доброзичливість, гостинність як життєво необхідні риси характеру; грубість, сварливість, заздрощі, інтриги, брехня, підлабузництво, егоїзм, скупість, без яких, по суті твір неможливий порушують у своїх книгах М.Андрусяк («Брати грому», «Брати вогню»), Ю.Андрухович«Рекреації», Ю.Винничук «Танго смерті», С.Кравчук «Пекуча сльоза», В.Лис «Століття Якова», М.Матіос «Солодка Даруся», В.Шкляр «Чорний ворон».

Повідомлення ІІ групи

Ми працювали над вивченням творчості Ю.Анруховича

(розповідь супроводжується показом слайдів)

Юрій Андрухович – прозаїк, есеїст, перекладач, колишній віце-президент Асоціації українських письменників. Народився 13 березня 1960 р. в Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-Франківського часопису «Перевал»(1991 – 1995). Був співредактором часопису «Четвер»(1991 – 1996).

Творчість Юрія Андруховича – це протест проти сірості, одноманітності, бездуховності, затуманеності, бездіяння... і ще багато всіляких “без...”

Творчий доробок Андруховича формально можна поділити на два головні річища: поетичне і прозове. Поетичний дебют відбувся в першій половині 80-х рр. і завершився виходом у світ збірки «Небо і площі» (1985), загалом прихильно зустрінутої критикою. Того ж року він разом із В.Небораком та О.Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу. Проте друга поетична збірка Андруховича «Середмістя» (1989) носить швидше не «бубабістський», а «елегійно-класицистичний» характер. Домінантою поетичної картини поета в усі періоди його творчості видається напружене шукання «духовної вертикалі буття». Звідси – стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна «ліричного героя» щоразу новою «маскою».

У поезії Юрія Андруховича живе якесь особливе сприйняття світу, в основі якого – вічне буяння молодості, енергії, духу, пошуку, тривання гри і наснаги, неспокою – такого, що аж обпікає вуста і серце.

З прозових творів Андруховича найперше був опублікований цикл оповідань «Зліва, де серце» (1989) – майже фактографія служби автора у війську, своєрідна «захалявна книжечка», що поставала під час чергувань у вартівні. Уже перші публікації привернули увагу читачів оригінальністю композиції, соковитістю мови, напруженістю творчого пошуку. 1991 р. з’являється друком оповідання «Самійло з Немирова, прекрасний розбишака», що ніби заповідає характерні для подальшої прози письменника риси: схильність до гри з текстом і з читачем, любов до магічного і надзвичайного. Романи «Рекреація» (1992), «Московіада» (1993) та «Перверзія» (1996) при бажанні можна розглядати як трилогію: героєм (антигероєм?) кожного з них є поет-богема, який опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень «фізики в метафізику» і навпаки. Усі романи являють собою доволі відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, «чорний реалізм», трилер, готика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у «Рекреаціях», один день у «Московіаді», п’ять днів і ночей у «Первезії».

Юрій Андрухович – письменник-новатор, найяскравіша зірка на постмодерному літературному небосхилі України, а його роман «Московіада» – зразок постмодерного твору.

«Московіада» – це історія ще досить молодого українського поета Отто фон Ф., який навчається в Москві, у Літературному інституті, вищі курси якого на початку 90-х закінчив і сам автор роману. На титульній сторінці книжки жанр роману визначений як «роман жахів», що досить виразно характеризує сам текст. У романі описується один день поета, а саме субота, день, вільний від лекцій. Перші рядки твору – і перед нами самоіронічна, невдоволена життям незалежна особистість: «І ти, український поет Отто фон Ф., ти фізично відчуваєш, як гризуть тебе докори сумління, як вони проїдають у тобі діри щораз більшого діаметра, аж колись ти вийдеш у коридор гуртожитку цілком прозорим, дірчастим, і жоден калмик навіть не привітається з тобою. Але нема на це ради - вірші твої, певно, лишилися в атмосферних полях України, московські ж поля виявилися надто щільними для їхнього солов’їного проникнення». Культ незалежної, вільної особистості характерний для світосприйняття постмодерніста. Роман «Московіада» уже зарахований до класики. Використання буфонади в творі дало привід для порівняння «Московіади» з «Енеїдою» Котляревського, а сатиричне ставлення до історичних та національних міфів є підставою для порівняння із творами польського письменника Віктора Гомбровича.

У 2003 році виходить роман «Дванадцять обручів», у 2007 – автобіографічний роман у формі інтерв’ю «Таємниця. Замість роману».

Твори Андруховича перекладено і видано у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Швеції, Австрії, Болгарії, Хорватії, Білорусі, Литві, Словаччині.

Серед ряду літературних нагород – Премія ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбург, Німеччина) за 2000 р.

Повідомлення ІІІ групи

Якщо хтось із сучасних авторів і може претендувати на звання «письменника XXI сторіччя», то це саме він – Любко Дереш. Написавши роман «Культ» ще учнем 9 класу математичного ліцею у Львові, Любко спричинив не просто фурор – він перевернув догори ногами дотихчасову традицію сприйняття письменника.

Любко Дереш народився у 1984 році у містечку під Львовом. Навчався за спеціальністю «Облік і аудит». Свій перший роман Любко Дереш написав у 15 років, а видано його було, коли авторові виповнилося сімнадцять. Договір про вихід дебютного роману «Культ» у видавництві «Кальварія» підписували батьки на той час іще неповнолітнього автора. Після опублікування, роман відразу спричинив неабияку хвилю пристрасних дебатів у молодіжних кав’ярнях і модних редакціях, викликав цілий шквал інсинуацій: не міг, мовляв, настільки молодий юнак створити такий зрілий і об’ємний твір. Серед «дійсних» авторів роману називались і Володимир Єшкілєв, і Юрко Іздрик, і ще багато інших письменницьких імен.

Роман «Культ» був перекладений польською і німецькою мовами. Сам автор перетворився на зірку міжнародних книжкових ярмарків.

Творчість Л. Дереша дістала широкий розголос у пресі, зокрема німецькій і польській. Автор живе та працює у Львові. Він став автором кількох національних бестселерів «Культ»(2002р.), «Поклоніння ящірці» (2004р.), «Архе» (2005р.), «Намір!» (2006р.), «Трохи пітьми» (2007р.), лідером нового літературного покоління і молодіжним кумиром. Права на видання його книжок купили провідні видавництва Європи. Ведуться переговори про екранізацію його романів «Культ» і «Поклоніння ящірці».

Романи «Культ», «Поклоніння ящірці» й «Намір!» становлять собою трилогію, не тільки тому, що перебувають у спільності – наші дні, Галичина, містечко Мідні Буки, а й тому, що являють собою досі найповніший в українській літературі образ нового покоління. «Культ» містить у собі елементи трилеру, «Поклоніння ящірці» – детективу, «Намір!» – роман про подорож у пам’ять. В них широко висвітлено проблему молодіжних субкультур, показано протистояння між формалами і неформалами. Описи молодіжних субкультур у романі дуже точні й колоритні.



Повідомлення ІV групи

(розповідь супроводжується показом слайдів)

Ірена Карпа народилася 8 грудня 1980 року в Черкасах. Переїхала з сім’єю спочатку до Івано-Франківська, потім до маленького містечка Яремча. Відвідувала художню школу, клас “образотворче мистецтво”. 1998 року вступила до Київського Національного Лінгвістичного Університету (французька мова) і отримала диплом філолога 2003 року.

З 1999 року Ірена є «фронт-вумен» альтернативної групи «Фактично Самі», з 2007 року «Qarpa”».Вона пише музику і вірші, часто обурливі і скандальні, а іноді досить символічні, ліричні. Вона дістала Гран-прі Міжнародного конкурсу молодих авторів «Гранослов» 1999 року. 2006 – отримала премію «Best Ukrainian Awards-2006» у номінації «наймолодша письменниця». 2000року опублікувала свою першу книжку «Знес Паленого», до якої ввійшли роман «50 хвилин трави» і цикл оповідань «Сни Єрихону».

Ірена Карпа, або ж Катакана (так називається японська система письма), на щастя, не скромна дівчинка. Навпаки, вона – відверта, енергійна, іноді цинічна. Це альтернатива, якої хронічно бракує українській літературі, мистецтву. Сенс такої альтернативи в тому, щоб тримати нас у напрузі й гребти проти течії.

Ще один жіночий образ, який нас зацікавив – це Марія Матіос. Народилася 19 грудня 1959 року в селі Розтоки на Буковині. Корінна гуцулка свої перші вірші надрукувала в 15 років. В 1982 році закінчила Чернівецький державний університет за спеціальністю українська філологія. Матіос має некоронований титул «найбільш плідної письменниці України».

Працювала в науковій бібліотеці Чернівецького університету (1982), редактором чернівецької багатотиражної газети «Машинобудівник» (1983-1989).

Упродовж 1990-1996 рр. була відповідальним секретарем Чернівецької обласної організації Спілки письменників України, відповідальним секретарем «Буковинського журналу», головним редактором українсько-канадської благодійної фундації ім. братів Романюків. З 1997 р. працювала в Раді Національної безпеки і оборони України.

Нині – заступник голови Комітету з Національної премії України ім. Т. Шевченка. Член Національної Спілки письменників України та Асоціації українських письменників. Лауреат премій в галузі публіцистики ім. В. Батляка (1991) та літературної «Благовіст» (2003).

Марія Матіос – лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка за роман «Солодка Даруся» (2005), який за два роки витримав в Україні три видання загальним накладом понад 50 тисяч примірників. 2007 рік – Гран-прі та перше місце конкурсу “Коронація слова – 2007” за роман «Майже ніколи не навпаки».

Письменницю хвилює проблема долі людини, і вона зосереджує свій розповідний погляд на історії, передісторії, своїх персонажів, на траєкторії їхнього мислення, кроках і вчинках, душевних і психологічних зіткненнях, стосунках із найближчим оточенням.

Роман Марії Матіос «Солодка Даруся» – один із тих творів, які читаєш на одному диханні, а потім ще й ще повертаєшся до них. Це – закодоване бачення світу, воно дає читачеві ключі до скарбниці людських почуттів у межових ситуаціях, допомагає глибше пізнати свою землю, могутнє генетичне коріння народу. Твір письменниці вводить нас у розуміння життя гуцулів як об’єкта дискримінаційної політики за різних окупаційних режимів, передає напружені стосунки, що існували в Буковині й Галичині, переломлення у філософії, психіці, світогляді, сприйнятті світу, які відбуваються в людей під час карколомних історичних подій.

Незвичайний, безпрецедентний успіх має цей роман серед читачів. Справді важко назвати який-небудь інший твір сучасної літератури, що мав би такий розголос і резонанс (наклад книги 50 тисяч примірників – дивовижний для України).

V. Підсумок

«Ти мені, а я – тобі» (кожна група задає запитання іншій)

На жаль, сьогодні не кожна бібліотека має в своїх фондах достатньо творів сучасних українських письменників. Ця література може подобатись чи не подобатись. Проте вона є. Щоб існування літератури було повним, її треба читати, про неї треба говорити.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка