Лекція Характеристика ядерної зброї



Сторінка1/4
Дата конвертації15.12.2018
Розмір0.53 Mb.
ТипЛекція
  1   2   3   4


Лекція

Характеристика ядерної зброї

Вивчення трагічного досвіду Хіросіми та Нагасакі, експериментальних ядерних вибухів на острові Бікіні та в Тоцьких таборах під Оренбургом (Росія) необхідне людям і сьогодні. Наслідки застосування ядерної зброї наклали відбиток на долю багатьох людей, продовжують забирати і сьогодні їх життя і здоров’я.

6 серпня 1945 року о 8 годині 15 хвилин над центром японського міста Хіросіма з американського бомбардувальника В-29 була скинута атомна бомба “Малюк”, яка містила 45 кг урану-235. Вибух відбувся на висоті 576 м. В центрі вибуху виникла вогненна куля діаметром 300 м, а температура перевищила 3 000 000° С. Хмара білого та чорного диму, яка мала грибовидну форму, піднялась на висоту до 18 км, а світлова куля навіть на відстані понад 30 км здавалась яскравішою, ніж сонце. Внаслідок вибуху 7 000 будинків в місті Хіросіма було зруйновано, 55 000 згоріло. Загинули 136 000 чоловік, що складало 53,3 % мешканців міста. Ті, що залишилися живими, потребували термінової медичної допомоги.

Біля 11 години 9 серпня 1945 року з американського літака з висоти 9 000 м була скинута друга атомна бомба над японським містом Нагасакі. Бомба була на 15 % потужніша, ніж в Хіросімі, але, внаслідок особливостей рельєфу і забудови, руйнування та кількість жертв були іншими. В результаті вибуху в Нагасакі потерпіли 640 000 чоловік, що складає 36,8 % мешканців.

В 1949 році атомна бомба була випробувана в СРСР, що припинило монополію США на володіння ядерною зброєю. В 1953 році в Радянському Союзі була сконструйована термоядерна зброя, яка тоді ж була випробувана в присутності військ в Тоцьких таборах.

1 березня 1954 року в районі острова Бікіні в південній частині Тихого океану американцями був проведений експериментальний вибух термоядерної бомби. Японське риболовне судно “5-й Фукюрю-мару” з екіпажем в 23 чоловіки знаходилось на відстані понад 200 км від центру вибуху. Моряки о 3 годині побачили далеко за горизонтом неяскраве червоне світло, через 7-8 хвилин почули досить чіткий гуркіт, подібний на вибух. Приблизно через 3 години на палубу корабля почав сипатися білий попіл, який інтенсивно випадав із хмари, що розпростерлася над ним. Екіпаж судна піддався дії радіоактивного попелу і виявився ураженим в результаті зовнішнього та внутрішнього опромінення. В результаті цього всі рибалки перенесли важкі форми ГПХ, а один з них помер.

Це були перші випадки застосування ядерної зброї, які привели до масових людських жертв. Вони стали відправним пунктом багаторічної гонки атомних озброєнь, результатом якої стало накопичення в багатьох країнах таких запасів ядерної зброї, потужність яких здатна багато разів стерти з лиця Землі все живе. Серед сучасних засобів ведення війни ядерна зброя має найбільшу руйнівну дію. Так, вибух ядерного боєприпасу силою 10 Мт призводить до руйнування міських будівель в радіусі 24 км та радіоактивного забруднення місцевості на площі біля 55 тис. км2. Сучасні засоби доставки та застосування ядерних боєприпасів дозволяють широко використовувати їх для нанесення ударів по цілях, які розташовані, як у глибині території противника, так і безпосередньо на полі бою.
1. Поняття про ядерну зброю.

Ядерною зброєю називається зброя, уражаюча дія якої зумовлена внутрішньоядерною енергією, що виділяється в результаті вибухових процесів поділу або синтезу ядер хімічних елементів.

Прилади, призначені для здійснення вибухового процесу звільнення внутрішньоядерної енергії, називаються ядерними зарядами.

Основними елементами ядерного заряду є речовина, яка ділиться, відбивач нейтронів, заряд звичайної вибухової речовини (тротилу), вибуховий пристрій та штучне джерело нейтронів, необхідне для забезпечення своєчасного початку і більш швидкого розвитку ланцюгової реакції

За характером вибухових реакцій та способом отримання ядерної енергії відомо три основних види ядерних зарядів: ядерний (атомний, однофазний), термоядерний (двохфазний) і комбінований (трьохфазний).

В ядерних однофазних зарядах використовується реакція поділу ядер важких елементів — урану-235 і плутонію-239 — у вигляді ланцюгової реакції, в процесі якої звільняється велика кількість енергії за дуже короткий, миттєвий відрізок часу — тобто вибухово.

В ядерних зарядах гарматного типу ядерна речовина до моменту вибуху розділена на кілька частин, маса кожної з яких менша критичної. Під час вибуху звичайної вибухової речовини ці частини з’єднуються в єдине ціле і їх маса стає надкритичною. В результаті цього в заряді виникає ланцюгова реакція поділу.

Імплозивний тип ядерного заряду оснований на принципі сильного стискання речовини, що ділиться, яка має сферичну форму і масу меншу від критичної. Навколо неї розташовані заряди звичайної вибухової речовини, при одночасному вибуху яких подільна речовина сильно стискується і її щільність різко збільшується. Внаслідок цього маса речовини стає критичною і виникають умови для перебігу ланцюгової реакції.

В термоядерних (двохфазних) боєприпасах основними елементами є атомний заряд — ініціатор реакції синтезу та термоядерне паливо. Спочатку відбувається вибух атомного заряду, в основі якого лежить реакція поділу. Він викликає нагрівання термоядерного палива і запускакає реакцію з’єднання ядер атомів дейтерію і тритію, що супроводжується виділенням величезної кількості енергії. В результаті цих перетворень утворюються ядра атому гелію і вільні нейтрони. Тобто в термоядерному заряді використана реакція типу “поділ-синтез”.

В комбінованих (трьохфазних) термоядерних зарядах використовуються нейтрони, які утворилися при реакціях синтезу в двохфазних термоядерних зарядах. Вони мають дуже велику енергію і викликають поділ ядер урану-238. Тобто реакція перебігає в три фази — “поділ-синтез-поділ”:

— вибухає ядерний заряд урану або плутонію (ланцюгова реакція поділу ядер) з утворенням температури в кілька мільйонів градусів;

— під впливом цієї високої температури відбуваються термоядерні реакції синтезу ядер гелію з дейтерію, тритію та літію з виділенням дуже швидких нейтронів з енергією 10-20 Мев;

швидкі нейтрони, бомбардуючи ядра урану-238, викликають їх поділ з додатковим виділенням величезної кількості енергії.

Для звичайних термоядерних зарядів розподіл енергії вибуху між уражаючими факторами близький до її розподілу при вибусі атомних зарядів. Для досягнення спеціальних цілей ядерного бомбардування використовуються спеціалізовані термоядерні заряди, до яких відносяться нейтронні, “чисті” та ін. Найбільшого поширення серед них набули нейтронні термоядерні заряди.

Нейтронна зброя є термоядерною зброєю надмалої потужності (найчастіше використовуються двохфазні термоядерні заряди), уражаюча дія якої в основному визначається впливом потоку швидких нейтронів та гама-променів. Призначається для знищення живої сили противника при максимальному збереженні матеріальних цінностей.

Перші випробування нейтронної зброї були проведені США в 1963 році.

Потужність нейтронної зброї в тротиловому еквіваленті складає приблизно 1 кт. Для отримання такої енергії в реакцію термоядерного синтезу повинно вступити 4,8 г дейтерію та 7,2 г тритію. Для ініціювання термоядерних реакцій застосовується заряд із плутонію-239, який, як уже було відзначено, має меншу ніж уран-235 критичну масу, що дозволяє знизити масу нейтронного боєзапасу. При його вибусі розвиваються високі тиск і температура, які створюють умови, необхідні для перебігу термоядерних реакцій синтезу ядер тритію та плутонію.

Нейтронна зброя характеризується тим, що вихід нейтронів на одиницю потужності вибуху в 10 разів вищий, ніж у ядерних боєприпасів, що розглядалися раніше. При вибусі такого боєприпасу потужністю 1 кт поза межами радіуса в 500 м основним уражаючим фактором є проникаюча радіація. В радіусі до 1 км люди будуть гинути від дії потоку нейтронів і гама-променів практично відразу, а в радіусі до 2 км — отримувати важку форму променевої хвороби, в результаті якої більша частина уражених також загине протягом кількох тиижнів.

Для “чистих” зарядів характерним є різко знижений вихід радіоактивних продуктів із зони вибуху, внаслідок чого знижується кількість енергії, яка йде на радіоактивне зараження місцевості.

До ядерних боєприпасів відносяться споряджені ядерними зарядами бойові (головні) частини ракет різного типу і призначення, авіаційні бомби, торпеди, артилерійські снаряди, міни, фугаси.



Потужність ядерного боєприпасу визначається кількістю енергії, яка виділяється при вибусі. Вона виражається в тротиловому еквіваленті — кількості звичайної вибухівки тротилу, при вибусі якої виділяється така ж кількість енергії.

Сучасні ядерні боєприпаси можуть мати потужність вибуху від кількох десятків до десятків мільйонів тон в тротиловому еквіваленті.

За потужністю ядерні боєприпаси поділяють на п’ять калібрів:

— надмалий — потужністю до 1 тисячі тон (до 1 кілотони);

— малий — від 1 до 10 тисяч тон (від 1 до 10 кілотон);

— середній — від 10 тисяч до 100 тисяч тон (від 10 до 100 кілотон);

— крупний — від 100 тисяч до 1 мільйона тон (від 100 кілотон до 1 мегатони);

— надкрупний — понад 1 мільйон тон (понад 1 мегатону).

В сучасних умовах засобами доставки та носіями ядерних боєприпасів є балістичні та крилаті ракети, літаки-носії, зенітні керовані ракети, артилерія, підводні човни та надводні кораблі, озброєні ракетами і торпедами з ядерним зарядом, ядерні фугаси.

Застосування тих чи інших засобів доставки або носіїв ядерної зброї визначається місцем розташування і характером цілі, потужністю ядерних боєприпасів та рядом інших факторів.

В залежності від властивостей оточуючого зону вибуху середовища, виду та розташування об’єктів, по яких плануються ядерні удари, розрізняють наступні види ядерних вибухів.

Висотним (космічним) називається вибух вище межі тропосфери. Найменшою його висотою умовно приймається 10 км. Застосовується для ураження повітряних і космічних об’єктів.

Повітряним називається вибух у повітрі на такій висоті, коли його світлова куля не доторкується поверхні землі. Повітряні вибухи застосовуються, головним чином, для знищення наземних (надводних) об’єктів.

Наземним (надводним) називається вибух, якщо світлова куля доторкується до поверхні землі (води). Застосовується для знищення великих споруд і військ, що знаходяться в міцних укриттях, якщо за умовами бойової обстановки є бажаним сильне радіоактивне зараження місцевості. Надводний вибух застосовується для ураження надводних кораблів і гідротехнічних споруд. Характерною особливістю є сильне радіоактивне зараження побережжя та акваторії.

Підземним (підводним) називається вибух, проведений під землею (водою). Підземний вибух застосовується з метою створення загороджень для противника та руйнування його підземних споруд, підводний — для знищення підводних кораблів, гідротехнічних споруд, протичовнових загороджень.

Точка на поверхні землі (води), на яку проектується центр ядерного вибуху, називається його епіцентром.


2. Уражаючі фактори ядерного вибуху

Енергія ядерного вибуху проявляється в різних формах.

Розпечені гази, пари в зоні вибуху утворюють яскраву сферичну світну область, яку іноді називають вогненною кулею. Вона швидко підіймається вверх, продовжуючи випускати в простір потужний потік світлового випромінювання, яке складається з променів видимої частини спектру, а також із невидимих інфрачервоних і ультрафіолетових променів.

Уже на початку ядерної реакції розпечені гази світної області, роз-ширюючись з великою швидкістю, стискують і приводять в рух оточуючі шари повітря. Стиснення і пересування повітря поширюється з понадзвуковою швидкістю від одного шару до іншого в усіх напрямках від центру вибуху. Так виникає ударна хвиля ядерного вибуху, яка має надзвичайно велику руйнівну здатність.

При повітряних, наземних і підземних ядерних вибухах в грунті виникають сейсмовибухові хвилі, які є механічними коливаннями грунту внаслідок дії на нього зони сильного тиску. Поширюючись в усі боки від центру вибуху, сейсмічні хвилі призводять до руйнування і пошкодження підземних об’єктів, а також до колихання поверхневих шарів землі, що нагадує землетрус. Руйнування споруд супроводжується виникненням додаткових механічних травм у особового складу військ та населення.

Одночасно із світловим випромінюванням і ударною хвилею із зони ядерного вибуху поширюється потік іонізуючого випромінювання, яке за високу проникаючу здатність в матеріальні субстрати прийнято називати проникаючою радіацією.

На місці остигаючої світної області дуже швидко формується хмара, яка містить всі продукти ядерного вибуху і конденсовані пари води. Її щільність спочатку менша щільності повітря, тому вона продовжує підніматися вгору на досить значну висоту, захоплюючи за собою величезний стовп пороху з поверхні землі. В результаті в районі вибуху утворюється грибоподібна хмара, яка здатна зберігати свою форму більше 20 хвилин.

При ядерному вибусі утворюється також велика кількість радіоактивних продуктів (частки поділу ядер, ядра атомів пального, що не встигло прореагувати та ін.). Iз хмари вибуху вони під впливом сили тяжіння поступово випадають на поверхню землі, створюючи при цьому радіоактивне зараження місцевості.

Внаслідок ядерного вибуху, як уже вказувалось, частина нейтронів і гама-квантів покидає зону реакції і потрапляє в оточуюче середовище, взаємодіючи з атомами його складових елементів. В результаті цього виникають короткочасні електричні та магнітні поля , що і є електромагнітним імпульсом ядерного вибуху (ЕМI).

Необхідно відмітити, що ядерний вибух сам по собі є величезним травматизуючим фактором для людської психіки, здатним приводити до різ-номанітних за силою і тривалістю порушень діяльності вищої нервової системи. Тому треба враховувати наявність психотравматизуючого уражаючого фактора ядерної зброї.

Отже, уражаючими факторами ядерного вибуху є ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне забруднення місцевості, електромагнітний імпульс і психотравматизуюча дія.

2.1.Ударна хвиля

Ударна хвиля — це зона сильно стиснутого і нагрітого повітря, яке має надмірний (набагато вищий від атмосферного) тиск і поширюється радіально від місця вибуху з надзвуковою швидкістю. Слідом за нею утворюється зона розрідження, в якій, навпаки, тиск нижчий від атмосферного.

На утворення цих хвиль витрачається близько 50 % енергії ядерного вибуху. Для більшості видів ядерної зброї вона є основним уражаючим фактором. Так, за даними Sears (1966) 60 % смертельних випадків в містах Хіросіма та Нагасакі було викликано ударною хвилею.

В залежності від виду вибуху ударна хвиля може поширюватись в різних середовищах (повітрі, воді, грунті).

Передня межа повітряної ударної хвилі називається фронтом ударної хвилі. Він характеризується найбільшим ущільненням повітряних мас і має різко окреслений край. Тиск у фронті може значно перевищувати нормальний атмосферний тиск, а їх різниця називається надлишковим тиском.

В момент досягнення поверхні землі ударна хвиля відбивається від неї. Відбита ударна хвиля настільки ж небезпечна, як і пряма. На деякій відстані від епіцентру ядерного вибуху біля поверхні землі фронти прямої та відбитої ударних хвиль зливаються і виникає так званий ефект (хвиля) Маха. За рахунок цього у фронті такої хвилі надлишковий тиск збільшується майже у два рази.

Надлишковий тиск у фронті ударної хвилі зумовлює сильну уражаючу та руйнівну дію. По мірі віддалення від центру вибуху він знижується і відповідно зменшується руйнівна та уражаюча дія хвилі (див. табл. 2.1.).
Таблиця 2.1.

Величина надлишкового тиску у фронті ударної хвилі в залежності від віддалі до епіцентру та потужності повітряного ядерного вибуху




Потужність вибуху (кт)

Надлишковий тиск (кг/см2)

0,1

0,3

1,0

На відстані від епіцентра (км)

1

10

100



1 000

10 000


1,6

3,2


8,0

16,0


32,0

0,8

1,6


3,2

8,0


16,0

0,3

0,8


1,6

3,0


8,0

За зоною стиснення переміщається зона розрідження. Тиск в ній поступово знижується і опускається нижче тиску оточуючої атмосфери.

Одиницею вимірювання тиску у фронті ударної хвилі є кілопаскаль (кПа) або кілограм сили на 1 см2.

Швидкість руху повітря в ударній хвилі на порівнянно близьких відстанях від центру вибуху досягає кілька сотень метрів за секунду. В середньому вона проходить перший кілометр за 2 сек., другий — за 3 сек. і т.д. Такі сильні потоки повітряних мас здатні викликати руйнування будівель, захоплювати неміцно закріплені на земній поверхні об’єкти, надавати їм великої швидкості, формуючи так звані “вторинні снаряди”.

Ураження людей від ударної хвилі можуть бути в результаті:

— безпосередньої прямої її дії (надмірного тиску, швидкісного напору, високої температури повітря);

— опосередкованої дії (вторинні снаряди, відкидування людини і удар її об землю або оточуючі предмети).

Ударна хвиля, досягаючи тіла людини, викликає в ньому миттєву деформацію, зону стиснення, яка поширюється в тканинах, як і в оточуючому середовищі. Миттєво обтікаючи все тіло, призводить до сильного його стискання. Внаслідок цього виникає компресійна травма, проявом якої є пошкодження порожнистих органів грудної клітки та живота (легенів, шлунку, кишечника, нирок, сечового міхура та інші).

Швидкісний тиск повітря в момент підходу ударної хвилі створює дуже сильний фронтальний удар, який відчувається людиною як удар твердим предметом. Під впливом цього удару в тілі людини виникає гідродинамічна хвиля, яка призводить до розривів судин і порожнистих органів.

Впливаючи в організмі на тканини і органи різної міцності, ударна хвиля здатна викликати в них розриви, переломи, множинні і обширні крововиливи та інші зміни. Переважно потерпають органи грудної клітки, черевної порожнини та хребет. В результаті відкидування людини частіше виникають ушкодження опорно-рухового апарату, черепно-мозкові травми, забійні рани, гематоми та інші ураження.

Руйнуючи військові та цивільні інженерні споруди, ударна хвиля стає причиною важких травм іншого характеру, наприклад травматичного токсикозу (так званого синдрому тривалого стискування), який може бути порівняно частим явищем у вогнищах ядерних вибухів, особливо в забудованих кварталах населених пунктів. Різноманітні травми можуть бути нанесені людині також за рахунок “кидальної дії” ударної хвилі (“вторинними снарядами”). Це спостерігається переважно на місцевості, багатій невеликими окремими предметами, уламками зруйнованих будівель і т.п.

Повітряні маси, які рухаються з величезною швидкістю, можуть відкидати людину на значні відстані, зіштовхувати її з різними об’єктами оточуючого середовища, викликаючи травми непередбачуваного характеру.

На параметри уражаючої дії ударної хвилі можуть впливати рельєф, характер забудови місцевості, наявність захисних споруд, метеорологічні умови.

Таким чином, в результаті дії ударної хвилі може виникати дуже різноманітна за характером і важкістю структура людських втрат у вогнищі ядерного вибуху.

Умовно вогнище ядерного вибуху за уражаючою дією надлишкового тиску ударної хвилі можна поділити на три зони:

а) перша (внутрішня) — з тиском ударної хвилі понад 1 кПа; вона простягається від епіцентра вибуху і характеризується смертельною травмою людей, які знаходяться на відкритій місцевості і вкрай важкою для людей, розташованих в укриттях;

б) друга (середня) — з надлишковим тиском від 1 до 0,3 кПа; вона характеризується важкими ураженнями людей, розташованих відкрито або середньої важкості — в укриттях;

в) третя (периферійна) — з тиском ударної хвилі від 0,3 до 0,1 кПа. В ній частіше зустрічаються легкі ураження людей, розташованих в момент вибуху на відкритій місцевості.

Засобом захисту від ударної хвилі є різного роду сховища та укриття, а також складки місцевості, які можуть знизити втрати в десятки разів.

2.2. Світлове випромінювання

Світлове випромінювання — це електромагнітне випромінювання, основним джерелом якого є світна область вибуху (вогненна куля), що складається з розпечених продуктів вибуху і повітря. Температура в ній сягає від 6 тисяч до 1 мільйона градусів за С. Тривалість світіння залежить від потужності ядерного заряду: при вибусі малого калібра — 1-2 сек., середнього — 2-4 сек, крупного та надкрупного — 10 і більше сек.

На світлове випромінювання припадає приблизно 30 % всієї енергії ядерного вибуху. Воно складається з ультрафіолетових, інфрачервоних і видимих променів. Основна кількість енергії світлового випромінювання (85%) виділяється в перші секунди з моменту вибуху.

Кількість енергії світлового випромінювання, яке падає на 1 см2 поверхні, перпендикулярної напрямку його поширення, за весь час світіння, називається світловим імпульсом. Його величина вимірюється в калоріях на квадратний сантиметр (кал/см2).

Уражаюча дія світлового випромінювання вимірюється, головним чином, величиною світлового імпульсу і часом дії. Чим більша величина світлового імпульсу, що випромінюється за менший час, тим сильніший уражаючий ефект, який пропорційний поглинутій кількості енергії. Остання перетворюється в тепло і здатна викликати опіки та приводити до спалахування різних предметів.

Поверхня людського тіла поглинає приблизно дві третини всієї падаючої на неї енергії світлового випромінювання. Чим коротший проміжок часу, протягом якого поглинається певна кількість енергії, тим важчі опіки, і навпаки. Величина світлового імпульсу, уражаючого незахищену шкіру, збільшується із збільшенням потужності ядерного вибуху. Так, при вибусі в 1 кт вона дорівнює 3,2 кал/см2, 100 кт — 4,8 кал/см2, а при вибусі потужністю в 1 мгт — 5,6 кал/см2.

Ураження людини можливе, як в результаті безпосередньої дії світлового випромінювання на шкірні покриви — світлові (первинні) опіки, так і в результаті спалахування одягу і  навколишніх предметів — опосередковані (вторинні) опіки.

Опіки від безпосередньої дії світлового випромінювання за своїм характером мало чим відрізняються від звичайних термічних. Ступінь важкості опіків може бути різним:

— при світловому імпульсі в 2-4 кал/см2 переважно виникають опіки I ступеню;

— при дії світлового випромінювання потужністю 4-10 кал/см2 — II ступеню;

— при світловому імпульсі 10-15 кал/см2III ступеню;

— при імпульсі більше 15 кал/см2 — IV ступеню (наступає обвуглювання).

Важкість опіків залежить не тільки від ступеню, але і від їх площі. Поверхневі опіки займають площу 15-20 %, а глибокі — більше 10 % поверхні тіла і переважно супроводжуються опіковим шоком.

Ступінь важкості залежить також від віддалі, на якій знаходився уражений в момент ядерного вибуху від його епіцентру (див. табл. 2.2.)


Таблиця 2.2.

Можливий радіус ураження (в км) світловим випромінюванням відкритих ділянок шкіри в залежності від потужності повітряного вибуху




Потужність вибуху (кт)

Ступінь важкості опіків

І

ІІ

ІІІ

1

10

100



1 000

10 000


1,1

3,0


8,5

22,4


48,0

1,0

2,6


6,4

17,5


38,4

0,8

2,1


5,5

13,0


30,0

Опіки від ядерного вибуху мають ряд особливостей: профільний характер (розташування на стороні, повернутій в напрямку вибуху), обширність уражених площ тіла, різноманітність за важкістю.

Крім опіків шкіри, безпосередній вплив світлового випромінювання може викликати опіки переднього відділу ока та його додатків, сітківки і тимчасову сліпоту. Тимчасове засліплення розвивається в людей, які знаходяться на достатній відстані від епіцентру ядерного вибуху або перебувають в укриттях і не дивляться прямо на вогненну кулю. Причиною є розкладання зорового пурпуру (родопсину) під впливом видимої частини спектра світлового випромінювання. Зір ураженого поступово відновлюється без будь-якого лікування.

Особливо небезпечним світлове випромінювання є вночі, навіть на великій відстані від місця вибуху, так як чутливість ока в темноті в 2 000 разів більша, ніж на світлі, а діаметр зіниці більший приблизно в чотири рази. Мигальний рефлекс не забезпечує захисту очей від світлових променів, так як змикання повік триває в межах 0,1-0,15 сек., а світло за цей час проходить відстань до 30 000 км. В іноземній літературі описані випадки опіків сітківки при випробуваннях ядерної зброї потужністю в 20 кт на відстані 16 км від епіцентру вибуху. Кожна непрозора перешкода на шляху поширення світлового випромінювання є надійним захистом від нього для органа зору.

Опіки від прямої дії світлового випромінювання складуть біля 90 % усіх термічних ушкоджень, серед них приблизно 70-80 % складуть опіки важкого та середнього ступенів і 20-30 % — легкі.

Таким чином, в структурі санітарних втрат від безпосередньої дії світлового випромінювання ядерного вибуху є підстави очікувати засліплення та різного ступеня і важкості опіки шкіри, очей. Крім того, можливі вторинні опіки полум’ям одягу та інших оточуючих людину предметів, які спалахнули, а також розпеченим повітрям.

Як приклад впливу світлового випоромінювання на організм людини можна навести наступне. При атомному бомбардуванні Хіросіми багато людей, які знаходились в момент вибуху поблизу епіцентру, в прямому розумінні випарувались, від них залишились лише тіні на стінах будинків. Смертельні опіки III-IV ступенів важкості з розпадом тканин спостерігались в радіусі 2,5 км. Незахищені люди отримали опіки різного ступеню важкості на відстані до 4 км від епіцентру (переважно профільного характеру), причому одяг тільки частково виконував захисну роль. У людей, які знаходились в бетонних приміщеннях, опіки верхніх дихальних шляхів виникали від вдихання гарячого повітря, а вторинні опіки склали біля 5 %.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка