«Квіти – окраса нашого життя»



Скачати 235.67 Kb.
Дата конвертації25.10.2017
Розмір235.67 Kb.



Методична розробка загальношкільного свята квітів

«Квіти – окраса нашого життя»




Підготувала: Шершень Оксана Миколаївна

вчитель біології Стрітівської ЗОШ І – ІІІ ст.

Кагарлицького району
Свято квітів

«Квіти – окраса нашого життя»

Загальношкільний виховний захід

Мета: розширити знання про квіти, їх види, призначення, користь; вдосконалити вміння спостерігати за навколишнім світом, за змінами в природі, вміння складати букети і правильно їх дарувати; виховати естетичні почуття від спілкування з красою природи, бажання охороняти та вирощувати квіти.

Обладнання: мультимедійне слайд-шоу, виставка букетів і композицій із квітів.

Плакати: «В історії квітів – частина історії людства»

Ауербах.


« Квіти улюблені супутники людини з давніх часів. Вони не лише милують зір, але й облагороджують душу…»

Д. Хімчук.



«Имеющий в руках цветы, плохого совершить не может.»

В. Солоухин



Хід заходу

Звучить «Вальс» К. Мяскова (виконує студент ВПШКМ)

Учитель

Що найчарівніше буває,

Що може душу розбудить?

Скажіть мені, хто відгадає.



Діти говорять: квіти.

Учениця (читає вірш Н. Красоткіної)

Ви правильно назвали: квіти.

Вони, як усмішка привітна,

Як дотик сонечка, як казка,

Червона, жовта чи блакитна.

І в кожній з них тепло і ласка,

Любов і ніжність струменіє,

Чарівність, неповторне диво.

І кожна квітка серце гріє,

Щоб на землі жилось щасливо.

Земля мережана стежками.

По них до школи ходять діти.

Рясніє стежечка квітками,

Щоб люди їм могли радіти.

У квітах щире сонце квітня

Я чистота душі дитинна,

І небо зоряне, привітне,

І матері любов первинна.



Ведучий. Сьогодні ми з вами відвідаємо квіткове містечко. І квіти розкажуть нам багато цікавого про себе.

Учитель. Дуже давно, коли на Землі ще не було людини, грунт пропнув маленький пагінець, потягнувся до неба, до сонця і розквітнув квіткою. Якою біла та квітка, ніхто не знає. Але, без сумніву, у світ прийшла краса.

Є дуже багато різних квіткових рослин.

Звідки ж походить ця назва рослинного населення? Виявляється, що її походження пов’язане зі старолатинським словом «floris», що в перекладі означає «квітка».

У давніх італійців Флора була богинею квітів та юності. Культ Флори був одним із найстародавніших місцевих сільськогосподарських культів древньої Італії, особливо в сабінян. Пізніше стародавні римляни ототожнили Флору із старогрецькою богинею квітів Хлоріс, або Хлоридою, що означає «зелена». На честь свята Флори в стародавньому Римі з 28 квітня по 3 травня відбувалися великі народні гуляння, які називались флораліями. У цей час влаштовували веселі масові ігрища, люди щедро прикрашали себе та домашніх тварин квітами, гірляндами, жінки одягали на себе сукні, майстерно зроблені з різноманітних квіток.

Слід сказати, що в античному мистецтві Флора мала вигляд вродливої молодої жінки, прикрашеної різноманітними квітами й вінками. Люди всіх часів і народів ушановували квіти, бо вважали їх посередниками між небом і землею. Про любов давніх людей до квітів свідчать малюнки, що збереглися на стінах печер (юнаки дарують своїм нареченим гірлянди квітів). Давні люди приносили квіти до жертовників, прикрашали себе ними під час ритуальних танців. Пізніше люди приносили квіти до храмів із свого житла.

Ведучий. Квіти супроводжують нас усе життя, від народження до останньої хвилини. Перший урок і останній дзвоник, перше побачення і остання зустріч, трудовий успіх і героїчний вчинок – завжди квіти, які даруємо ми і які дарують нам: мовчазні й водночас такі красномовні. Квіти – це честь, це шана, це дяка.

Квіти – одне з найпрекрасніших творінь природи, дивовижні дарунки, яких з кожним роком стає все менше. А в наш час квіти – творіння людських рук, розуму і фантазії, творіння для людини. Це наші справжні супутники – ніжні, чарівні, хвилюючі.

Російський письменник Ф. М. Достоєвський говорив, що «краса врятує світ». А квіти – це завжди краса, частинка великої земної краси. І найголовніше наше з вами завдання врятувати красу, а значить – і квіти, які мають свою живу душу, мають очі. І взагалі мені сьогодні хочеться сказати так: «Квіти – очі землі. Вони бачать нас, люблять, чарують, навіть лікують. Будьмо ж і ми вдячні до них».

1-й учень. Квіти в Україні. Здавна українські оселі прикрашають чудові квітники, в яких ростуть високі мальви з різнокольоровими квітами, яскраві чорнобриві, хрещатий барвінок, жовтогарячі нагідки, червона рута, соняшник.

Ці квіти – наші обереги, окраса життя, символи української землі, історія нашого народу



2-й учень. (читає вірш. І. Савицької)

Квіти України

А у нашому садочку

Квітнуть квіти в холодочку,

Матінка їх доглядає,

Кожний вечір поливає.

Ось стоїть, мов на сторожі,

Соняшник стрункий та гожий,

Рожа по драбині пнеться

Біля неї бджілка в’ється.

Під віконцем пахне м’ята,

Оксамитна, пелехата,

І барвінок невеличкий –

На весілля для сестрички.

Незабудок два рядочки

Насторожили листочки,

А на кущику в куточку

Пахнуть китиці бузочку.

Хто лиш гляне, той зрадіє,

Сонечко крізь квіти гріє.

Щастя в наш садочок лине,

Це ж бо квіти України.

Бібліотекар. Художники, композитори, поети й фотографи звертаються до цих чудових скарбниць нашого життя. Цікавою є історія виникнення назв квітів. Про це можна дізнатися з книг М. Ф. Заболоцького «Квіти в легендах та переказах», Євгена Моргуна «Мова зела», Г. В. Сележинського «Прекрасні супутники наші» та ін.

Сьогодні наш зал нагадує чудове царство квітів. Саме про них і піде мова.



3-й учень.

Чуєте, хлопці, в нашім дворі

Квіти розквітли в ранковій порі.

Тут на світанку сам дощик

Білу Лілею від сну пробудив.

Чисто помились Мальви в росі,

Легенькі, круглі, рожеві усі.

Нижче під ними Квасольки вогні,

Дуже вони до вподоби мені.

Ви Чорнобривцям загубите й лік,

Горді Майори стоять віддалік.

Ніжна Петунія з ними в гурті,

В повнім цвіту Повняки золоті.

Синій Панич покрутився на тин

І поглядає з відтіль на Жоржин.

Знаю, він кличе Жоржин у танок,

Свято сьогодні у наших квіток.

Бджілка на скрипці заграє в цей час,

Джміль прилетить, принесе контрабас.

Знову Красольку підхопить Повняк,

Щоб танцювати у двох краков’як.

А Чорнобривець бровою моргне,

Ніжкою тупне – гопак нам утне.

Біла Лілея з Майором для нас

У квітнику танцюватимуть вальс.

Ведуча. Пролісок – мужня квітка весни.

4-й учень. Життя квітів починається з пролісків.

Проліски білі зустріли весну,

Першими ліс пробудили від сну.

Пролісок – квітка ніжна, але смілива й нетерпляча. Ще не зійде сніг, а вже крізь весняну ніздрювату сніго-льодову скоринку пнеться цупкий паросток. Сьогодні це біло-жовтуватий хвостик, завтра – біло-зелена гостриця, післязавтра – довгий зелений листок із тоненькою стрілкою всередині. Ще за день брунька на кінці стрілочки розквітає враз твердою білою кашицею. І квітів визоріє так густо, що земля знову стає біла від рясного холодного цвіту.



5-й учень. (читає вірш М. Познанської)

Пролісок

Я – перша квіточка весни,

Я пролісковий цвіт.

Я пережив зимові сни

І знов родивсь на світ.

Зелені рученьки мої

Листочками зовуть.

Я полюбив ліси й гаї,

Живу я здавна тут.

У мене очі голубі,

Такі, як неба синь.

Росту між ленів, між дубів,

Люблю і сонце й тінь.

І вірю: люблять всі мене,

Як весну золоту,

Бо знають, що мене зима мине,

Коли я розцвіту.

6-й учень. У темному-темному гаю розквітла чарівна квітка весни – Пролісок.

На дворі ще лютувала зима, а Пролісок мужньо дивився на світ блакитними очима. Сумно йому стало в темній хащі. Він гукнув до квітів: «Гей, вставайте! Весна не за горами!». Почули голос Проліска інші квіти: сон-трава, мати-й-мачуха, ряст. Забуяли квіти й трави. А Пролісок непомітно зник, аж до наступної весни.

Хоч життя у Проліска коротке та він завжди радує всіх своїм раннім мужнім цвітом.

Давно то було. Тікала з турецької неволі українська дівчина Катерина. Блукала не один день, не два ... Непомірно довго тягнувся час самотнього голодного блукання серед чужих людей, голих степів, холодних вітрів, пекучого від холоду каміння. Тікала вона і знала, що в разі невдачі чекає її жахлива розправа за вбитого слугу, за отруєння відваром болиголову сторожу.

Та невдовзі султан повернувся з походу і, дізнавшись про все, просто оскаженів. Викликав загін яничар і звелів живою чи мертвою повернути втікачку. Скільки днів тривала погоня, одному лише світлочолому місяцю відомо, який темними ночами освітлював дівчині дорогу.

Ось і степи залишились позаду. Із загону яничар залишились одиниці, а втікачки все не здоженуть. Яничари і самі давно вже повернули б назад, але, пам’ятаючи суворий наказ, продовжували погоню.

Незабаром виснажена дівчина дісталася рідних країв і в знемозі опустилася на землю під вітами лісу. Надворі стояли перші дні весни. В повітрі пливли терпкі запахи живиці та набубнявілих липких бруньок. На всі лади висвистували шпаки, зустрічаючи весну і радіючи теплу. Лежачи на купі сухого теплого листя, Катря плакала від щастя. Та раптом до неї долинули крики переслідувачів. Здавалось, що вони вже десь поряд, за сусідніми кущами. В дівчини від жаху холоне кров, туманиться в очах, серце ледь не вискочить з грудей. Розкинула Катруся в розпачі руки, обняла купку сухої вицвілої торішньої трави і у відчаї почала благати: "Ненько моя, земле! Не дай загинути! Не дозволь песиголовцям вернути в неволю! Краще розступися, земле, і навічно прийми мене в обійми! Миліша смерть на рідній батьківщині, ніж підневільне життя на чужині!” Почула матінка-земля те благання, враз голі кущі покрилися зеленим листям, зашепотіли в швидкому рості трави, а з небесної блакиті опустилися на галявину голубі сутінки й заховали втікачку.

З тих пір говорить легенда, там, де опустився на землю блакитний туман, заясніли на лісових галявинах, весняні квіти кольору вечірнього неба, нагадуючи нащадкам про хоробру українську дівчину Катерину, її незгасне прагнення до волі. І, назвали їх синооьокими пролісками.


(Лунає тривожна музика. З’являється горе-заготівельник первоцвітів, нав’ючений корзинами й сумками. Сідає на пеньок, витирає піт з обличчя. Починає перебирати первоцвіти, милуючись.)

Браконьєр.

Притомився, поки крав оцей товар.

Природа щедра! Не полінуйся – і візьми.

Ох і добрячий нині, бач, навар!



(Перебирає квіти.)

Ось і підсніжничок біленький!

О, цикламен! Душа весни!!!

А ось пролісок синенький!!!

Диви! Рястик замашненький!!!

Скільки ж грошей!

Гривні, гривні, гривночки мої,

Мій омріяний навар.



(Дивиться на годинник.)

Побіжу чимдуж до міста,

Бо ж вирує вже базар.

(Збирається й біжить.)

Ведучий. (на фоні музики)

Нащо йому весна крилата,

Яку він підло обікрав?

Хіба душа в нього багата,

Коли красу розпанахав?

З легенд прийшли всі первоцвіти.

Вони в легендах і живуть.

Весняні зорі – ці перші квіти

У наших душах хай живуть.

Ведуча.

Невже в майбутньому на світі.

Не будуть квітнуть дивні квіти:

Конвалії й фіалки ніжні,

І вісник березня – підсніжник?

Невже ми більше не побачим,

Як сон-трава росою плаче?

Троянда степу, квітка мрії

Жар-цвітом Землю не зігріє?

Ми всі господарі природи

Тож збережемо її вроду.

Ведучий. Першу хвилю квітів у весняних гаях утворили лазурові проліски, золоті розсипи мати-й-мачухи, лілові верчики рясту. А тепер, коли крони дерев заволокло зеленим димом молодого листя, в затінену світінь буйно ринув прибій жовтецю, сону, біло пінних конвалій.

Ведуча. Квітка богині весни Остари й освідчення в кохання – конвалія.

В гомоні зеленім ліс залопотів

Під яскравим сонцем весь залопотів;

Горда і цнотлива, до княжни подібна,

Вийшла на узлісся конвалія срібна.

Бібліотекар. Чарівна окраса наших лісів і дібров – конвалія. Її ніжно-пахучі білі дзвіночки втілюють у собі радощі весни. Вона є однією з найкращих ранніх квіток. Її присвятили поетичні рядки Михайло Лермонтов, Леся Українка, Олександр Купрін.

«Царівною квітів я визнаю конвалію» - писав Петро Ілліч Чайковський. А скільки казок, легенд, повір’їв та міфів складено про цю невеличку квітку.



7-й учень. Конвалія. (Антична легенда)

Діана – богиня мисливства – у своїх лісових мандрівках любила підійматися високо в гори. Одного разу її підстерегли злі боги лісів і полів. Вони вирішили полонити її. Та красуня врятувалася втечею. Бігла так швидко, що аж піт стікав з її лиця рясними краплинами. І де ці краплини падали, там проростали чарівні конвалії.

Українська легенда розповідає про те, що квітка виросла там, де впали сльози дівчини, яка чекала нареченого з далекого походу. На Русі цю квітку пов'язують з іменами Садка, Любави та Волхови. Конвалія - це нібито сльози царівни, пролиті нею, коли її розлюбив відважний купець. В інших легендах розповідається про те, що конвалія постала з розірваного намиста Білосніжки, що це ліхтарики гномів. Існує легенда, в якій розповідається не тільки про квітки, а й про червоні ягоди цієї рослини: юнак на ім'я Ландиш так гірко плакав за Весною, яка покинула його, що сльози перетворилися на білі квіточки, а кров серця забарвила ягоди.

В українському фольклорі є чудова поетична розповідь про квітки конвалій і їх виникнення. В ній говориться, що ці квіточки, подібні до перлин, є не що інше, як застиглий сріблястий щасливий сміх лісової русалки – Мавки, яка вперше відчула радість великого, щирого, взаємного кохання.



8-й учень. Конвалії

Із зеленої сорочки,

Що зіткав весною гай,

Білі дивляться дзвіночки.

Як зовуть їх – угадай.

Це конвалії у гаї

На галявині цвітуть.

І ніде, ніде немає

Кращих квіточок мабуть.

В них так пахощів багато,

Цвіту свіжого роси.

Хай ростуть не буду рвати, -

Шкода їхньої краси!

Конвалія була улюбленою квіткою багатьох визначних людей: Софії Ковалевської, Лесі Українки, Брюллова, Менделєєва, Чайковського.


Ведуча. Незабудка – одна з найбільших окрас весняної флори. Невеличка рослина з чудовими ніжним блакитними пелюстками дрібних квіток із яскраво-жовтою, як із золота серединкою.

Ведучий. Незабудка – квітка вірності, символ весни.

Скоро жимолость в нашім саду зацвіте

Й незабудками знов заросте

Над холодною річкою берег.



9-й учень. Скільки про неї складено легенд, скількох митців надихала вона на творчість! Одна з легенд оповідає, що квітку незабудкою назвав сам Господь.

Коли він творив флору, то коханій квіточці дав назву. Маленька квіточка із заплаканими очима промовила до Бога: «Господи, серед такого великого товариства квітів я забула своє ім’я». Бог ласкаво подивився на неї і мовив: «Не забудь Мене». І стали цю рослину називати Незабудкою.

За іншою легендою Господь, створюючи світ, даючи назву кожній рослині, цю рослинку, що сиротливо притулилася на березі рівчачка випадково обминув. Квіточка підійшла сама до трону Всевишнього стала просити, щоб незабув Він дати і їй назву. На це Господь відповів: «Тебе не забуду, не забудь і ти Мене. Хай віднині твоє ім’я буде – Незабудка».

1-учень. Давним-давно жила дівчина Нельяна. Була вона неперевершеної вроди, що сотні верств навколо пройди, такої не зустрінеш. Були в неї напрочуд синьо-голубі великі очі, чарівні риси обличчя, гнучкий тополиний стан. На її виточені плечі спадали розкішні, кольору стиглої пшениці, коси. Неначе сама Афродіта дарувала їй ту неземну вроду, а річкові німфи місячними ночами чесали золоту корону її шовкових кіс. До пари їй був і наречений, якого дівчина палко кохала. Вже й мали побратися скоро, вже й рушники були вишиті для нареченого, і батьки дали згоду, та раптом — війна! Залилася сльозами красуня, забилося з розпачу серце, з невимовної туги близької розлуки з коханим затуманились блакитні очі. Раптом, на свій подив, закохані, що востаннє прощалися край саду біля червоної калини, вгледіли, що на місці, де впали дівочі сльози, розквітли маленькі голубі, наче очі коханої, чарівні квіточки. І сказали одне одному закохані на прощання: «Не забудь мене!» — і заховали біля свого серця тендітну диво-квіточку як символ вічного кохання. Обоє зберегли вірність. Після довгої розлуки вони знову зустрілися щасливі і радісні. А поряд, як і колись, цвіли голубі зірочки тендітної рослини. З тих пір, говорить народна мудрість, і назвали люди цю ніжну голубооку квіточку незабудкою.

Вслухайтесь у цю назву: не-за-буд-ка. Вона просить вас: «Не забувайте квітів, турбуйтеся про них, любіть природу.



Ведуча. (читає вірша Г. Дячка)

Маки

А як вогнисті маки зацвіли –

Моє полум’ям заграло жито!..

Вони ж тендітними були;

Всміхалося гаряче літо.

А вітерець торкався пелюсток,

Від подиху його вони злітали.

І не лишалося жар-квіток,

Лиш крихітки-зернинки дозрівали.

Ведучий. Мак завжди високо цінувався в народі як харчовий продукт. З нього били олію, пекли пироги, варили вареники, маком заправляли кутю, посипали бублики, коржики, святкові паляниці. На Маковія пекли коржі й поливали їх тертим маком з медом. Робили й цукерки. Рослина ця служила оберегом від нечистої сили.

Ведуча. Одного разу Господь зійшов на Землю, щоб дізнатися, чи задоволена вона тим життям, яке Він колись на неї насадив, і чи немає серед істот скривджених, що живуть на ній? На одного веселого і задоволеного доводяться сотні нещасних; у відповідь на одне тріумфування лунають сотні ридань. У стражданнях з'являється людина на світло і в стражданнях, оточений засмученими і такими, що плачуть, помирає. Та і тих небагато, які можуть вважати себе щасливим, куштуючи чашу радості, знаходять прихованим в ній страх перед смертю, а страх - чи не те ж страждання?

На перші дві вказівки Господь відповів, що знищення істот один одним і смерть є необхідним законом удосконалення і що істоти, що населяють Землю, не в змозі осягнути їх тільки по своїй короткозорості і обмеженості свого розуму. Усі істоти світу, починаючи від щонайменших і до величезних, від слабких і до найсильніших, від безглуздих і до розумних, -- тільки органи, тільки клітинки одного величезного організму.

Вони обмінюються один з одним соками і силами, так що один допомагає іншому, в один і той же час і беручи і віддаючи. Смерть же є тільки відпочинок втомлених і стомлених і колиска знову виникаючого життя. Що стосується до третьої вказівки Землі, то Господь, важко зітхнувши, глибоко замислився над ним. Проте не змінив Свого колишнього рішення і тільки сказав: "Твоя правда, Земля, на тобі надто багато горя, але Я вклав в людину іскру Моєї всемогутності, і він протягом тих багатьох тисячоліть, які йому належить ще проіснувати, навчиться, як це горе долати і як від нього виліковуватися. Він бажав бути вільним, так нехай же і несе тепер усі наслідки цієї бажаної для нього свободи"

Але, Господи, -- заперечила Йому тоді Земля, -- перш ніж настане цей віддалений день зцілення, надай же людині хоч яку-небудь допомогу; дай йому хоч який-небудь засіб заспокоєння, щоб біль не був такий обтяжливий, тривалий і смертоносний! Тоді Господь подумав ще небагато і дав Землі крихітні зернятка і наказав розкидати їх на оброблених полях і уздовж доріг, по яких ходить людина. Земля розкидала їх -- і виріс наш мак, який розпускає з цих пір свої строкаті, яскраві квіти серед хлібних полів, на дорогах і на лугах, де відпочиває людина. Як яскравий вогник, блищить він серед жовтих хлібних колосів і зеленіючих рослин і запрошує людину зірвати його і скористатися цілющими болезаспокійливими властивостями.



2-й учень. (читає вірш Г. Дячка)

Зірвані маки

В них так безжально простір відняли

І відтяли знесилене коріння.

Не вирі зріє вже втомлене насіння,

Чи ж просто неба зацвітуть коли?

Зітхають полонянками квітки

У порцеляновому білому горнятку.

В неволі не народиться зернятко:

На скатертину плачуть пелюстки.

Ведуча. Квітка імператора Вільгельма І й емблема німецького володарювання – волошка.

Ведучий.

Там, де колоски налиті,

Розцвіла волошка в житі.

На голівці у волошки

Поселилось неба трошки

Ведуча. Жила-була щаслива родина: мати, батько та сім доньок. Небагаті, але працьовиті, вони завжди раділи сонцю, небу та добрим людям. Оскільки оселя була на краю села, то на ошатному подвір'ї часто зупинялися подорожні.

Одного разу серед ночі на село напали розбійники. Вони забирали майно, худобу, нищили все навкруги. А коли побачили дівчат-красунь, вирішили забрати з собою. Як не бідкалися батьки, але вдіяти нічого не змогли. Лише й встигла мати кожній донечці стрічками косу перев'язати. Куди їхали дівчата, там і залишали по стрічці, які перетворювалися на дивні різнобарвні квіти-волошки. Доньок все далі і далі везли від рідного краю.

І марно батьки шукали дівчат, бо квіти росли скрізь. Так і не довелося старим віднайти своїх красунь.

Учитель. Ми завжди з хвилюванням слухаємо задушевну пісню про чорнобривці композитора Володимира Верменича на слова Миколи Сингаївського. Пам’ятаєте, «Чорнобривців насіяла мати…»?

(Учень виконує пісню «Чорнобривців насіяла мати…»)

Ведуча.

Чорнобривці чорноброві

Квітнуть в тиші вечоровій.

Чорнобривці чарівні

Так і просяться в пісні.

Ведучий. Чорнобривці настільки поширені, що, здається, їх культивують у нас споконвіку. Про те це не так. Кілька століть тому вони були зовсім невідомі європейцям. Наші давні предки не мали найменшого уявлення про те, що такі квіти взагалі існують. До вашої уваги легенда «Чорнобривці».

3- учень. Жила колись в одному селі сім’я. Звичайні, трудящі люди. Сталася в них радісна подія – народилася трійня, три сини-соколи. Такі в них були карі очі, як мед гречаний, такі чорні брови, такі схожі між собою, що рідні, не змовляючись назвали їх Чорнобривцями, хоч кожен мав своє ім’я. Коли підросли, то виявилось, що і таланти у них однакові і різні водночас: один був золотар, другий гончар – керамік, третій різьбяр дерева-кістки-рога. На всю країну стали славні хлопці, звідусюди приїздили до них подивитись на їх майстерність, придбати бодай одну річ, яка кому до вподоби.

Трапилось так, що село, де жили хлопці, на якийсь час попало в поле дій безкінечних війн, які вели між собою люди. Село намагалось жити своїм повсякденним чином, але одного дня ввірвався ворожий загін, до грабежу-розбою взялися. Цупили все, що їм подобалось. Дійшли до хати майстрів-чорнобривців. Розгребли все, що було в майстерні. Розгорілися жадобою, і забрали в полон майстрів. Як не благали, як не відкуплялись – ніщо не допомогло: повезли хлопців у чужу землю.

Тяжко тужили батьки, а від синочків, ані чутки, ані звістки.

Йшли роки, підросла сестричка. Бачила, які сумні тато й мама, все допитувалась – чому? Довго не розповідали, а потім якось бабуся все оповіла. І вирішила дівчина іти в чужий край, шукати братів. Ніякі вмовляння не допомогли.

Довго блукала дівчина світом: ніхто не чув про чорнобривців. А потім якийсь дідо сказав їй: "Це, мабуть твої брати були! Вони всі троє однаковісінькі, та такі ж гарнесенькі. Хан їх і голодом морив, і бив, наказуючи працювати. А вони одне у відповідь:

– Відвезіть нас додому. Ми будемо працювати, і все зроблене забирайте. Але тільки вдома ми можемо робити такі речі, як ви бачите.

Бо стільки тих виробів привезли з ними. Хан наказав їх бити, поки не згодяться працювати. Забили їх до смерті”…

– Дідуню! А де вони поховані?

– А їх ніхто не ховав. Хан наказав викинути в степ. Там зараз тільки кісточки тліють.

– Покажіть, де це! благаю Вас!

Позбирала в торбинку кісточки братів, бо вже мало що й лишилося. Схудла, змарніла, але дійшла додому. З великою радістю зустріли батьки і все село дівчину. Поплакали над долею хлопців-чорнобривців, та й розійшлися додому. А батьки поховали в садку останки своїх синів.

За якийсь час побігла дівчина в садок, як щоранку це робила і зачудувалася: на могилці братів розцвіли дивні квіти. Покликала батьків, і ті водночас мовили: "Чорнобривці!” Полюбили ті квіти на Україні, рідко біля якої хати їх немає. Отак повернулися нетлінною красою додому хлопці-чорнобривці.


(звучить «Вальс квітів» П. І. Чайковського)

Учитель. Прозвучав «Вальс квітів» П. І. Чайковського присвячений прекрасним супутникам нашого життя.

Віддавна квіти були для людини символом її почуттів, думок, а на Сході існує навіть ціла наука тлумачення мови квітів, за допомогою якої люди не чутно, але зрозуміло можуть висловити свої почуття.

Отож, прислухаймося до мови квітів.

4-й учень (з букетиком квітів в руках).

Що скаже свіжих квітів жмуток?

Про що їх мова не проста?

Верба – одвертість, айстра – смуток,

Конвалія – любов таємна,

Мак – юний цвіт, що не згаса.

Лавр – завжди успіх, слава певна,

А мальва – холодність, краса,

Дзвіночок польовий – то вдячність,

Троянда – то любов свята.

Нарцис – то горда необачність,

Волошка – ніжність, простота,

Саранка-лілія – сміливість,

Півонія – життя сто літ.

Фіалочка – сором’язливість,

Любов минула – первоцвіт.

Ми любим квіти дарувати

Й коли настане слушний час,

Все те, що хочеться сказати,

Букетик висловить за вас.



5-й учень. Ніхто з присутніх, я впевнена, не заперечить, що навіть скромні, не пишні квіти здатні викликати захоплення, коли вони гарно зі смаком оформлені в букет чи інший витвір мистецтва. А чи відомо вам, що означає слово букет? Наше воно чи запозичене? «Букет» у перекладі з французької мови означає «гарно зібрана група квітів». А що означають такі слова, як «композиція», «аранжування» щодо квітів? Це добір окремих рослинних компонентів, квітів, вази і складання з них композицій і букетів.

6-й учень. Японська школа аранжування квітів – «ікебану» перекладається як «друге життя квітів». Характерні риси ікебану – простота, витонченість, легкість, природність. Але цього японці довго вчаться. У кожній японській школі існують факультативи «ікебану» для учнів.

7-й учень. Створити гарний сучасний букет, щоб він відповідав необхідному моменту, не так уже й легко. Адже кожне свято, кожна подія потребують свого святкового ритуалу, свого набору квітів. Наприклад, нареченим зовсім недоречно дарувати букет квітів темних кольорів. Традиційним привітанням для нареченої, для молодого подружжя буде букет у білих і рожевих кольорах (невеликої кількості дорогих красивих квітів – троянд, гвоздик, орхідей, кал). Невисоким на зріст нареченим імпонуватиме невеликий витончений букет з великих квітів з довгою квітконіжкою (кали, троянди, гвоздики).

8-й учень. Ювілейні букети повинні бути значних розмірів, святково красиві. Складають їх із великих за розмірами квітів (гладіолусів, бузку, хризантем, гвоздик, тюльпанів, півоній тощо), які підбираються в одному забарвленні, бажано в червоному або фіолетовому. Букет для привітання хворого складається з невеликих квітів, ніжних та яскравих кольорів, але потрібно уникати сильно пахучих ( лілія, бузок, конвалія).

9-й учень. Букет на випадок повноліття, на випускний вечір, на новосілля, на жіночий день 8 березня мають справляти приємне радісне враження. Їх можна створювати з кількох видів квітів, що гармонують за кольорами. Траурні букети роблять з квіток темних кольорів (темно-червоні троянди, червоні або фіолетові гладіолуси, жоржини).

1-й учень. Важко перелічити всі випадки в житті, коли квіти необхідні. Ось кілька загальних порад для тих хто дарує квіти.

Передусім квіти добирають залежно від обставин. Польові, лісові, лугові – надзвичайно гарні в букеті, однак цілком недоречні на святковому та урочистому прийомі. У такому разі потрібні гладіолуси, гвоздики, троянди, гербери, орхідеї. Квіти в горщиках можна дарувати тільки дуже близьким родичам. Дарувати букет повинен хлопець або чоловік. Букет не повинен бути надто бідний, але й завеликий може збентежити іменинника. Кількість квіток має бути непарною.



2-й учень. Вам подарували букет квітів і ви хочете якомога довше милуватися ними, згадувати ту приємну мить, коли хтось із рідних чи близьких порівнював вас із трояндою чи півонією. Та зрізані квіти й зелень живуть не довго. Щоб продовжити цей строк, знайте:

1. Із рослин з твердим стеблом зніміть знизу кору, а якщо це троянда, то зріжте й колючку.

2. Обріжте нижнє листя, щоб воно не згнивало у воді.

3. Не ставте вазу з квітами на протязі або пекучому сонці.

4. Якщо ви нарвали квітів на лузі, то прийшовши додому, підріжте стебла на 2 – 3 см. (краще це зробити у мисці з водою).

5. Зрізуйте рослини в найхолоднішу пору доби.

6. Зрізи треба робити гострим ножем навскіс.

3-й учень. Ви принесли додому квіти. Щоб вони довше не в’янули й милували око, опустіть кінці стеблин у воду та підріжте гострим ножем навскоси. Листя з нижньої частини стебла також зріжте, бо воно гнитиме у воді. Гілки бузку та жасмину на кінцях роздвоюють, фіалки на деякий час занурте повністю у воду, а вже потім ставте у букет. Жоржини та дельфініуми поставте на 5 хв. у гарячу воду. Конвалії, гіацинти, нарциси люблять теплу воду, інші квіти прохолодну; щодня міняйте воду, промивайте кінці стеблин. Воду бажано брати не з-під крана, а відстояну. Але це ще не все. Деякі квіти не терплять сусідства. Отож їх не можна поєднувати з іншими. Це гвоздики, конвалії, лілії, півонії, троянди, маки. Не ставте поряд фруктів, бо квіти швидко зів’януть. Щоб продовжити життя букету, у вазу з трояндами киньте мідну монетку, у вазу з іншими квітами кладуть трохи цукру чи оцту або таблетку аспірину.

Вікторина


  1. Назвіть перші весняні квіти. (Підсніжник, фіалка, первоцвіт, медунка)

  2. Богиня рослинного світу. (Флора)

  3. Символ суму. (Айстра)

  4. Квітка – символ чистоти. (Лілея)

  5. Країна, де полюбляють сакуру. (Японія)

  6. Художниця, творчість якої присвячена квітам. (Катерина Білокур).

  7. Яка наука вивчає взаємодію рослинного й тваринного світу з навколишнім середовищем? (Екологія)

Учитель. Якщо вам сьогодні було цікаво слухати розповідь про квіти – окрасу нашого життя, якщо у вас виникне бажання розширити ваші клумби вдома та й школі, то наш виховний захід досягнув мети. Адже квіти – одне з найпрекрасніших творінь природи.

Бібліотекар. Квіти – частина природи, вбрання рідної Землі, нашої планети. Це обличчя людської гідності. Завдання кожної людини – берегти її, як своє життя, любити, вивчати, спостерігати.

4-й учень.

Квіти були щасливі,

І пахучі, і красиві,

Якби в полі, в лісі, в лузі,

Бачили їх тільки друзі.

Ті, які б їх не топтали,

Без потреби не зривали.

І на клумбах вдома, в школі

Висівали їх доволі,

Доглядали, поливали –

Квіти б радість дарували.

5-й учень.

Як легко квіти потоптати,

Як важко виростити їх,

Щоб кольорами стали, святом,

Для кожного і для усіх.

Цвіте розарій урочисто

І мов запрошує: «Сюди!»

Інстинкт дикунський рветься :

«Знищить!»

Перечить розум: «Посади!»



6-й учень. (читає вірш Т. Корнійчука про квіти)

Я сію квіти – значить сію радість –

Стареньким, юним, милій дітворі.

Вам квіти можуть розповісти повість

Про те, як пропливають дні в дворі.

Бо квіти – це хороші, милі друзі,

Як радісно мені, я йду до них!

Буває, серце ниє й стогне в тузі,

Найду я вихід в квітках чарівних.

Всі люблять квіти, всіх вони чарують.

Люблю матіоли аромат вночі,

І чорнобривці манять і хвилюють

На пліт повилізали паничі.

Намов веселка грають кольорами

Маленькі різнобарвні зірочки,

Й здається, що я йду-пливу лугами

І сяють скрізь чарівні світлячки.

На кожнім святі променіють квіти,

Мов лагідні вогні горять вони.

З цим вогником стає тепліше жити,



То ж радо сіймо квіти щовесни.

Список використаної літератури:

  1. http: // rosluna.ucoz.ua

  2. http: // botanicka.narod.ru

  3. http://virchi.pp.net.ua

  4. http://muzofon.com. («Вальс квітів» П. І. Чайковський)

  5. http://get-tune.net. (К. Мясков «Вальс»)

  6. http://megasite.in.ua

  7. http://4youlashes.org.ua


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка