«Крізь віки з Нестором літописцем» Година книголюба



Скачати 45.21 Kb.
Дата конвертації31.12.2017
Розмір45.21 Kb.

«Крізь віки з Нестором - літописцем»

Година книголюба.

«Мова – це час, це минуле й сучасне народу».

В. Русанівський

Протягом кількох століть жорстоко знищувалася культура українського народу. Особливої напруги зазнала наша мова, оскільки саме вона була, є і буде коренем роду українського . Її забороняли, ігнорували, принижували, охрестивши «холопською».

Зародившись десь на світанні суспільного слов’янського життя, мова наша витерпіла страшне лихоліття, тортури, пережила утиски Польщі, Москви, але, перегорівши, як криця, дійшла до нас чимало, свіжою, мужньою, незаплямованою, справді щиро-слов’янською мовою.

А як же виникла наша мова, яка історія виникнення письма? Сьогодні – День української писемності і мови. Тож звернемося до історії нашої писемності.

Джерело духовності - в народі, а значить, і в його мові. Рідне слово зраджене, заборонене і зганьблене. Але воно щоразу воскресало, аби вплестися в терновий вінок страждання, краси і слави. Нелегка дорога стелилася нашій мові на шляху державності, котра набула лише нині конституційної сили. Ось ці доленосні для української мови роки.

1989 рік. Прийнято Закон «Про мови в Україні».

1996 рік. Верховною Радою України прийнято Конституцію України, у якій українській мові надано законодавчої конституційної сили.

1997 рік. Указом Президента України 9 листопада проголошено Днем української писемності та мови на честь літописця Нестора.

2003 рік. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми розвитку і функціонування української мови».

Наша мовна традиція сягає далеких, до княжих часів. Віками на нашій землі жили люди, які сіяли і збирали хліб, ростили дітей, плекали слово і вірили в його безсмертя.

Горіли храми і святі книги, а слово вийшло з вогню як заповіт. Гідно подиву, що його не стяла шабля, не затопили в болото кінські копита, а залишилося воно сіллю землі й народу. Наша мова не сирота, вона має слов’янську родину і світову славу.

Ми сьогодні маємо багато версій щодо походження української писемності. Учені вважають, що автори трипільських написів – найдавніші племена, які жили на території теперішньої України, пелаги, мали свою азбуку, як претендує на те, щоб вважатися першою у світі.

Тривалий час у наукових джерелах побутує думка, що наші пращури здобули писемність, нібито лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли в Київську Русь богослужбові книжки.

Перші перекладачі цих книжок – Кирило і Мефодій – були творцями слов’янської азбуки. Вони з дитинства добре знали як грецьку, латинську, арабську, єврейську мови, так і південно-македонський діалект слов’ян. Здобувши освіту в Константинополі, Кирило працював у патріаршій бібліотеці, викладав філософію. Мефодій спочатку був військовим, а потім – правителем однієї зі болгарських країн Візантії. Згодом став помічником братові в просвітницькій діяльності.

Кирило створив слов’янську абетку в 862 р., а вже 863 р. брати привезли слов’янську Біблію та богослужбові книжки, перекладені слов’янською.

Початки української мови зафіксовані в пам’ятках ІХ століття. Найвідомішою з них є «Велесова книга» - пам’ятка дохристиянської культури, що розповідає про передісторію слов’ян, їхню боротьбу з ворогами, віру в язичницьких богів. Після прийняття християнства (988 р.), як стверджував Нестор - літописець, почалося поширення «вчення книжного».

Наші старі літописи не дійшли до нас в оригіналах, а збереглися в копіях або переробках.

У 1113 році появилася славнозвісна праця печерського Нестора «Повість временних літ». Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські й іноземні літописи, які читав в оригіналі. Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді вів літопис, але правильніше його називати письменником та істориком. Не просто першим професійним істориком Русі, а батьком усієї нашої історії. Він дотримувався літописних форм і хронологічної послідовності викладу подій, але прагнення висловитися ширше й докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті временних літ» ( згадаємо, наприклад, історію життя і смерті віщого Олега або розправу княгині Ольги з жителями міста ). Це виходить за рамки загальноприйнятих тоді сухувато-ділових літописних сказань. Так художньо яскраво до Нестора не писав на Русі ніхто.

Серед багатьох людей поширена така думка: Нестор – єдиний автор «Повісті временних літ». Вона помилкова. Нестор звів в одне ціле різні літописи, створені його попередниками, творчо опрацював їх, збагатив своїм літописом, і з-під його невтомного пера вийшли цілісна й тематично завершена книга, яка не тільки дає уявлення про те, «звідки пішла Руська земля, і хто в ній найперший почав княжити, а й читається як надзвичайно захоплюючий художній твір на теми нашої історії.

У ХV – XVI ст. велику роль у поширенні освіти відіграли церковні братства й братські школи. Давньою українською мовою написані, козацькі літописи, державні документи й хронічки, створена самобутня художня писемність – від Івана Вишенського до Григорія Сковороди.

Появу нової української мови символізувало видання перших трьох частин «Енеїди» І.Котляревського в 1798 році. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою, всупереч тогочасній традиції користування книжною українською мовою у писемній практиці, зокрема книгодрукування, поступово зводилося нанівець заборонами на українське слово, розпочатими Петром І.

У 1840 році вийшов у світ «Кобзар» Тараса Шевченка. Цей рік можна вважати доленосним: з того часу українська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку .

Саме з цього часу українська мова стала на тернистий шлях, але змогла вистояти, не зігнулася.

Наша рідна українська мова – це основа нашої безмежно багатої культури. Це наш дух, наш космос, наша душа, наша пісня. Наша мова – жива і багата, красива, як світанок весняний, чарівна, як казка. Дзвенить собі чистим струмочком і заворожує добрі серця, задаровує своєю поетичністю, розказує про минувшину і про сьогодення, дає надію на світле майбутнє.



У день української писемності та мови стартує Міжнародний конкурс знавців української мови ім. Петра Яцика. Цей унікальний мовний марафон був з ініційований великим українським меценатом і громадським діячем Петром Яциком, який усе життя прожив у Канаді, але завжди пам’ятав про рідну землю. Після здобуття незалежності він часто приїздив до України. Мовна ситуація в Україні дуже непокоїла П.Яцика, бо він був переконаний, що є мова – є й держава, немає мови – немає держави. Так народилася ідея конкурсу з української мови для української ж молоді. Рік від року конкурс набуває популярності, бо головна мета цього мовного змагання – утверджувати державний статус української мови, підносити її престиж. Нетлінним скарбом століть називають національну мову і літературу – скарбом, що передається від покоління до покоління, що об’єднує минуле й прийдешнє.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка