Конспект з дисципліни «Проектний аналіз» для студентів спеціальності 050107 „Економіка будівництва. Укладач: Л. Г. Чеканова. Харків: хнамг, 2007. 111 с



Сторінка12/13
Дата конвертації23.10.2017
Розмір1.47 Mb.
ТипКонспект
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Організація руху товару
Канал руху товару проекту являє собою сукупність організацій або окремих осіб, зайнятих передачею права власності на товар проекту під час його руху від виробника до споживача.

Функції каналів руху товару такі: продаж товару; збирання інформації, необхідної для планування й організації руху товару; встановлення контактів з потенційними споживачами; участь у просуванні товару; пристосування товару до вимог споживача; організація й проведення переговорів з метою передачі товару від виробника до споживача; організація руху товару, пов'язана з транспортуванням і складуванням товару; фінансування; прийняття ризику.

Здійснюючи проект, використовують два базові типи каналів руху товару — прямі й непрямі.



Прямі канали руху товару пов'язані з переміщенням товарів від виробника до споживача без використання незалежних посередників. Способи організації прямих каналів руху товару такі: торгівля розносом, посилкова торгівля, торгівля через власну торговельну мережу. Здійснюючи проект, прямі канали руху товару слід використовувати в таких випадках: коли ринок споживачів є сконцентрованим; продукція потребує організації спеціалізованої служби сервісу; продукція є вузькоспеціалізованою за призначенням; ціна на ринку нестабільна і цінові зміни слід вносити оперативно; специфіка продукції проекту потребує внесення оперативних змін до конструкції за умовами експлуатації; існує широка мережа власних складів.

Непрямі канали руху товару пов'язані з переміщенням товарів від виробника до незалежного учасника руху товару, а потім до споживача. Непрямий канал характеризують рівнем і шириною каналу і використовують в тих випадках, коли продукцію проекту виводять на недостатньо вивчений ринок або коли продукцію поставляють без передпродажної підготовки, а післяпродажний сервіс не є складним.

При виборі типів каналів руху товару проекту беруться до уваги такі фактори: характеристики споживачів (кількість, концентрація, потреби, мотивація); потенціал організації виробника товару (цілі, стан ресурсного забезпечення, досвід); характеристики товарів (споживчі показники, включаючи умови зберігання, вартість, потенційний обсяг випуску); характеристики організацій-конкурентів (споживчі показники товару, потенційний обсяг випуску, вартість, показники каналів руху товару).

Організацію руху товару характеризують такими показниками: оперативністю виконання замовлень; здатністю термінової поставки продукції на спецзамовлення; можливістю заміни товару на якісний; забезпеченням різних партій товару; наявністю ефективної служби сервісу; рівнем цін надання послуг; якістю складської мережі; рівнем запасу товару й запасних частин; координацією асортименту; стабільністю поставок.
Просування продукції проекту
До комплексу заходів з просування продукції проекту входить реклама, стимулювання збуту і пропаганда.

Реклама покликана розповсюджувати відомості про організацію, яка здійснює проект, впливати на процес прийняття рішення про покупку, надавати допомогу продавцям, підтримувати позитивні емоції у осіб, що придбали товар, поширювати інформацію про сервіс, формувати позитивне ставлення до організації, яка здійснює проект.

Рекламні заходи проекту мають такі етапи: з'ясування цілей рекламної кампанії; звичайно цілі комбінують і їх досягнення контролюют на кожному етапі рекламної кампанії; встановлення відповідальності; складання детального бюджету рекламної кампанії; розробка рекламних тем; вибір засобів реклами з урахуванням специфіки товару проекту, характеру аудитори, ступеня охоплення ринку, частоти звернення, ступеня впливу, строку надання, вартості; створення рекламних оголошень; визначення строку виходу реклами



Стимулювання збуту — це короткочасні спонукальні заходи заохочення покупки товару або послуги проекту, що приводить до відносно короткострокового зростання продажу продукції і доповнює рекламу. Стимулювання збуту використовують в тих випадках, коли на ринок виводять нову продукцію, а також при потребі подальшого збільшення збуту і при переході товару в стадію зрілості. До прийомів стимулювання відносять: знижки, продаж у кредит, преміальний продаж, конкурси та лотереї.

Пропаганда — це неособисте і неоплачуване стимулювання попиту на продукцію або послугу через поширення про них комерційно важливих відомостей у друкованих засобах інформації, по радіо і телебаченню.
Визначення витрат на маркетингові заходи
Для прогнозування витрат на маркетингові заходи проекту використовують такі методи:

1. Залишковий метод. Спочатку виділяють кошти на всі елементи маркетингу, крім просування. Залишок надходить до бюджету витрат на маркетингові заходи.

2. Метод приросту бюджету.

3. Метод паритету з конкурентами.

4. Метод частки від продажів. Бюджет маркетингових заходів пов'язують з надходженнями від збуту продукції проекту.

5. Метод погодження цілей і завдань. Організація, що здійснює проект, чітко визначає цілі у просуванні своєї продукції, з'ясовує, які завдання треба вирішити для їх досягнення, а потім складає бюджет маркетингових заходів.


Втілення маркетингових заходів
Втілення в життя маркетингових заходів проекту полягає в стратегічному плануванні, плануванні маркетингу, організації контролю й ревізії маркетингу.

Стратегічне планування призначають для створення і підтримання стратегічної відповідності між цілями проекту і його маркетинговими можливостями. Воно виходить з наявності у проекті кількох сфер діяльності і має завданням виділення найбільш перспективних і привабливих з метою їх розвитку й скорочення найслабших.

Стратегічне планування має чотири основні етапи:

- вироблення програми проекту;

- постановка завдань і цілей;

- складання планів розвитку товарного портфеля проекту;

- розробка стратегії зростання проекту.



План маркетингу має такі розділи: зведення контрольних показників; поточну маркетингову ситуацію; завдання і проблеми; стратегію маркетингу; програми дій; бюджет; порядок контролю.

Для постійного нагляду за виконанням маркетингових планів проекту й відповідності поставлених в них цілей наявній маркетинговій ситуації створюють систему маркетингового контролю. Це контроль за виконанням річних планів, контроль прибутковості й стратегічний контроль.

Контроль за виконанням річних планів призначають для нагляду за виконанням планів через порівняння поточних показників з контрольними цифрами плану. До основних засобів контролю належать аналіз можливостей збуту, аналіз частки ринку, аналіз співвідношення між витратами на маркетинг і збутом, нагляд за ставленням клієнтів.

Контроль прибутковості призначають для виявлення найперспективніших напрямів вкладення коштів, що досягається через визначення рівнів рентабельності щодо окремих товарів, у регіонах, ринкових сегментах, каналах збуту та розміром замовлень.

Стратегічний контроль є засобом для нагляду за відповідністю програми, завдань і стратегії проекту поточній і прогнозованій ринковій ситуації. Його здійснюють за допомогою ревізії маркетингу. Усі типи контролю завершуються виробленням пропозицій щодо коригування маркетингових стратегій проекту.
Ревізія маркетингу
Маркетингова ревізія являє собою комплексне, системне, об'єктивне й регулярне дослідження маркетингової діяльності проекту. Спочатку визначають особ, які займатимуться ревізією, її періодичність, ділянка ревізії, перелік питань, що їх мають розглянути ревізори, уточнюють охоплення ревізією, ступінь конфіденційності, вид підсумкового документа.

Ревізії підлягає маркетингове макросередовище.. Аналізують такі фактори: демографічні (тенденції в демографічному розвитку, реакцію проекту на ці події й тенденції); економічні (вплив основних подій у сфері доходів, цін, кредитування на реалізацію проекту, реакцію на ці події); природні (прогнози щодо вартості й доступності ресурсів, заходи щодо збереження довкілля); науково-технічні (можливість використання проектом досягнень науково-технічного прогресу, можливі заміни вироблюваного товару); політичні (можливі наслідки зміни законодавчої бази, основні політичні події й їх вплив на реалізацію проекту); культурні (ставлення громадськості до проекту, реакція проекту на нововведення в сфері підприємництва та моральні цінності споживачів).

Ревізія мікросередовища дає змогу з'ясувати ситуацію у таких питаннях: ринки (зміни, що відбуваються на ринку, уточнення характеристик основних сегментів); клієнтура (ставлення замовників до проекту, конкурентів, якості товару, каналів руху товару, ціни, порядок прийняття рішення про покупку); конкуренція (основні характеристики конкурентів, фактори, що впливають на поведінку конкурентів у майбутньому); система руху товару (характеристики основних каналів руху товару, рівень ефективності й можливість розвитку торгівельної мережі); постачання (можливість поставки основних ресурсів, тенденції щодо каналів поставок); допоміжні й маркетингові організації (характеристики транспортних і складських послуг, ефективність заходів щодо просування товарів); контактні аудиторії (ефективність взаємин з контактними аудиторіями, проблеми в розвитку взаємин з контактними групами).

Ревізії зазнає також стратегія маркетингу, а саме, завдання й цілі маркетингу, відповідність основоположної стратегії маркетингу завданням проекту, забезпеченість маркетингової діяльності ресурсами, аналіз розподілу ресурсів за сегментами, регіонами, товарами, якістю товару, сервісу, торговельного апарату, заходів щодо просування товару, каналів руху товару.


Контрольні запитання
1.У чому полягає мета й завдання маркетингового аналізу проекту?

2.Чим відрізняється алгоритм проведення маркетингового аналізу для проектів виробництва нового продукту й товару, що вже реалізований на ринку?

3.Що містить аналіз ринкових можливостей?

4.У чому зміст товарної стратегії проекту?

5.Яке місце у маркетинговому аналізі проекту займає ціноутворення товару, організація каналів його просунення та стимулювання збуту?

6.Ключові складові плану маркетингу.

7.Мета проведення маркетингової ревізії.

ТЕХНІЧНИЙ АНАЛІЗ
Цілі технічного аналізу і його місце у підготовці

інвестиційного проекту
Метою технічного аналізу є визначення технічного обґрунтування проекту. Різноманітність технологій, видів сировини й обладнання ускладнюють типізацію технічного аналізу інвестиційного проекту. Приведений перелік питань технічного аналізу базується на списку, що рекомендований Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК):

- місце розташування й масштаб проекту;

- технологія, обладнання, організація його експлуатації й ремонту;

- організація підготовки й здійснення проекту;

- графік виконання проекту й схема підприємства;

- підготовка й освоєння виробництва;

- матеріально-технічне постачання;

- розрахунок витрат на виконання проекту й поточних витрат виробництва та збуту;

- забезпечення якості.
Місце розташування й масштаб проекту
При виборі місця розташування слід ураховувати інвестиційний клімат даної держави, галузі, місцевості, оцінити їх інвестиційну привабливість.

Кожен інвестиційний проект має конкретну спрямованість і може бути реалізований саме в тих регіонах, де для цього створено найкращі умови. Тому важливу роль відіграє оцінка й прогнозування інвестиційної привабливості регіонів. Слід зазначити, що у світовій практиці подібні розробки набули значного поширення, дослідження економічного розвитку окремих регіонів ведуть у багатьох країнах світу. Починаючи з 1980 року Інститут менеджменту в Лозанні (Швейцарія) щорічно публікує відповідний рейтинг країн. У США розроблено рейтинг штатів на основі так званих статистичних карт. Його базують на таких основних видах оцінок:

- оцінка політичної інфраструктури;

- оцінка демографії;

- динаміка економічного руху.

У цій статистичній карті наводять дані щодо всіх штатів у вигляді чотирьох зведених індексів:

1 – економічної ефективності;

2 – ділової спроможності;

3 – потенціалу економічного розвитку території;

4 – умов податкової політики.

В Україні відсутня аналогічна загальновизнана методика визначення інвестиційної привабливості регіонів, окрім розробленої І.О.Бланком. Згідно даної методики оцінку проводять у формі ранжування регіонів за такими синтетичними показниками:

1) рівень загальноекономічного розвитку регіонів;

2) рівень розвитку інвестиційної інфраструктури;

3) оцінка демографічної характеристики регіону;

4) рівень розвитку ринкових відносин;

5) рівень екологічних й криміногенних ризиків;

Кожний узагальнений показник формують сукупністю аналітичних показників, кількісну оцінку яких проводять на основі визначення середнього рейтингу регіону за формулою середньоарифметичної.

Для оцінки рівня загальноекономічного розвитку регіонів вивчають потенційну потребу в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупну ємність регіонального ринку. Порівняльний аналіз статистичних даних роблять на основі середніх величин. Це дає змогу отримати оптимальну оцінку ступеня насиченості й потреби областей України в тих або інших видах ресурсів у розрахунку на душу населення.

Отже для цього дослідження були використані такі аналітичні показники: обсяг промислової продукції (на душу населення);валова продукція сільського господарства (на душу населення); середній рівень заробітної платні; обсяг капітальних вкладень (на душу населення); обсяг науково-технічних робіт (на душу населення).

Як показують проведені розрахунки, найвищий рейтинг мають Дніпропетровська, Запорізька й Київська області. Саме ці області на думку багатьох фахівців мають найпотужнішу промисловість.

Вивчення рівня розвитку інвестиційної інфраструктури потрібно для аналізу можливостей швидкої реалізації інвестиційних проектів і просування товарів на ринки. З цією метою розглядають такі показники:

- кількість підрядних будівельних підприємств;

- виробництво енергетичних ресурсів (на душу населення);

- щільність автошляхів і залізниць (на 1000 км території).

Короткий огляд розміщених даних дає підстави стверджувати, що кращі умови для розвитку ринкових відносин (зокрема, для швидшого проникнення товарів на ринки збуту й для реалізації інвестиційних проектів) мають Донецька, Львівська й Харківська області.

Для з’ясування демографічної ситуації в регіоні вивчають потенційний попит населення на споживчі товари й послуги, а також можливості залучення робочої сили до підприємств, що інвестуються. Предметом аналізу є такі показники:

- частка населення регіону в загальній чисельності населення країни;

- частка міського населення в регіоні;

- питома вага зайнятих;

- частка працездатного населення працездатного віку в загальній чисельності населення.

За цим блоком аналітичних показників найвищий рейтинг мають м. Київ та Київська область, Харківська, Донецька, Дніпропетровська області.

Для оцінки рівня одного з найважливіших синтетичних показників – розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури – вивчають ставлення органів місцевого самоврядування до розвитку ринкових реформ і процес створення сприятливого підприємницького клімату.

Отже аналізують такі показники:

- питома частка акціонерних товариств серед промислових підприємств колективної форми власності;

- частка підприємств недержавної форми власності в загальному їх обсязі;

- кількість діючих комерційних банків;

- кількість страхових компаній;

- кількість товарних бірж.

На основі середніх рейтингів для областей України й Автономної Республіки Крим можна стверджувати, що належні передумови для функціонування ринкових відносин створено в Запорізькій області, м. Києві та Київській області, Чернігівській, Полтавській, Донецькій і Львівській областях.

Визначення рівнів криміногенних й екологічних ризиків базується на вивченні ступеня безпеки інвестиційної діяльності в регіоні. Для цього розглядають такі показники:

- викиди шкідливих речовин;

- частка джерел екологічного забруднення;

- кількість екологічних злочинів.

На основі інтегрального показника інвестиційної привабливості, що об’єднує всі зазначені вище синтетичні показники І.О Бланк поділяє регіони України на чотири умовні групи.

До першої групи областей – інвестиційно-найпривабливіших – входять м. Київ та Київська область, Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Запорізька, Полтавська області. Цій групі належить найбільша частка загальноекономічного потенціалу (переважно у формі промислового виробництва) їй притаманні високий рівень розвитку інвестиційної й комерційної інфраструктури, значна урбанізація, достатня ємність споживчого ринку й ринку засобів виробництва. Від зазначених передумов великою мірою залежить прийняття рішення щодо вкладення коштів. Приоритетними напрямами інвестування є промислове виробництво, транспортна інфраструктура, зв’язок, виробництво будівельних матеріалів, торгівля, галузі громадського харчування, банківський і страховий бізнес.

До другої групи увійшли регіони досить високої інвестиційної привабливості: Львівська, Одеська, Луганська, Миколаївська, Сумська, Чернігівська області. Рівень економічного розвитку цих регіонів високий. Позитивний підприємницький клімат і необхідна для розвитку ринкових відносин комерційна інфраструктура спонукає до інвестування тих підприємств, які були пріоритетними для першої групи регіонів (але з меншим рівнем ефективності). У деяких областях передусім у Полтавській, доцільно вкладати кошти в модернізацію сільського господарства.

Третю групу формують Хмельницька, Херсонська, Тернопільська, Черкаська області, Автономна Республіка Крим – регіони середньої інвестиційної привабливості. Тут недостатньо розвинені інвестиційна й комерційна інфраструктури. Проте і в цих регіонах перспективно вкладати кошти у розвиток сільського господарства. Автономна Республіка Крим має великі можливості щодо залучення інвестицій у туристичний і санаторно-курортний бізнес. Зважаючи на це можна припустити, що нинішнє перебування АР Крим у цій групі регіонів – явище тимчасове.

І, нарешті, група регіонів із низькою інвестиційною привабливістю Закарпатська, Чернівецька, Кіровоградська, Волинська, Рівненська, Вінницька, Житомирська, Івано-Франківська області.

Обравши географічне місце здійснення проекту, треба обґрунтувати вибір конкретного майданчика (земельної ділянки). Тут є свої специфічні труднощі, спричинені юридичною немож­ливістю придбання земельних ділянок для здійснення більшості інвестиційних проектів.
Аналіз технічних можливостей реалізації проекту
Спочатку розглядають, чи є можливим виконання проекту з технічного боку. Якщо встановлено технічну можливість здійснення проекту, технічний аналіз виконують далі.

Розрахунок виробничої програми.

Після прогнозування величин попиту й об'єму продаж, встановлення технічної можливості здійснення проекту розраховують виробничу програму випуску продукції. Під нею розуміють величину виробництва й реалізації продукції за об'ємом, номенклатурою й асортиментои, строкам випуску згідно з потребами споживача.

Програма повинна бути обґрунтована з точки зору наявності необхідних:

- матеріальних ресурсів,

- трудових ресурсів,

- фінансових ресурсів,

- джерел отримання ресурсного потенціалу.

З цією метою складають баланси відповідних ресурсів. Вони сприяють також мінімізації затрат і забезпеченню оптимальних результатів діяльності фірм.

На етапі освоєння виробництва важко досягнути максимально можливого випуску продукції через необхідність освоєння технології, обладнання, підготовку персоналу. Слід врахувати й той фактор, що нову продукцію не відразу широко сприймають на ринку. Тому в перший рік випуску об'єм виробництва часто складає 40-50% розрахункової потужності підприємства. На передпроектній стадії, коли прогнозний випуск продукції передбачають в певних обсягах, слід також враховувати можливості виробництва.

Обсяг виробничої програми розраховують на основі можливого споживання продукції (СП) за відомою формулою:
СП = ВП + (І – E) + (Зп - Зк), (27)
де ВП- продукція, що вироблена за даний період;

І, Е - відповідно величина імпортних й експортних поставок даної продукції;

Зп, Зк - відповідно залишки нереалізованої продукції на початок і кінець періоду, що розглядають.

Тобто, величину можливого споживання находять як суму виробленої продукції, руху торгового балансу й поточних запасів.

Конкретно для підприємства величину виробничої програми знаходять як суму величин можливих продаж продукції, виробничих втрат, необхідності забезпечення гарантійного й ремонтно-експлуатаційного обслуговування, наявності виробничих відходів, випуску побічної продукції.

Після визначення величини виробничої програми розраховують потребу за видами ресурсів. При виконанні подібних розрахунків слід враховувати можливості джерел надходження сировини й матеріалів, а також їхню доступність. Тому при виборі джерел сировини й матеріалів необхідно брати до уваги їх географічне місце знаходження, форму власності, фінансову сталість, виробничі можливості, зміну об'єму випуску в останні роки, передбачувану динаміку в періоді, що прогнозують й інше. Крім того, слід ураховувати і фактори можливого ризику: недотримання постачальниками обов'язків відносно строку, якості й об'єму поставок, нестача власних платіжних засобів, зміна законодавства відносно імпорту при наявності закордонних постачальників й ін., що може привести до зміни проектної величини виробничої програми.


Виробничі потужності.
Максимальна (номінальна) виробнича потужність – це максимально можливий річний випуск продукції при найбільш повному використанні ресурсів, застосуванні передової техніки, технології, передових форм організації праці.

Але в процесі виробництва є нормальні перерви, простої через раптові поломки обладнання, які не можна попередити; свята, кількість робочих змін й інші. Тому в ринковій економіці розраховують також реальну нормальну потужність, яка має місце в конкретних умовах праці. Це кількість продукції, що буде виготовлено за рік при певних умовах. Вона повинна відповідати об'єму попиту, визначеного в дослідженні ринкової кон'юнктури.

Підставою для розрахунку виробничої потужності є наступні вихідні данні: об'єм випуску продукції, кількість і продуктивність обладнання, трудомісткість продукції, наявні виробничі площі.

Потужність, передбачену в проекті, називають проектною. Фактичне значення потужності може бути нижче або вище проектної. На початковій стадії роботи підприємства вона, в основному, виявляється нижче проектної. Такий процес має місце не тільки на нових, але і на діючих підприємствах в період, коли освоюють нову продукцію і технологію.


Вибір технології.

Вибір певної технології передумовлює вибір обладнання, величину виробничої потужності. Таким чином, усі складові технічного аналізу, пов'язані між собою і потрібно робити їх вибір у комплексі з урахуванням реальних можливостей фірми.

Вибір технології, обладнання в багатьох випадках визначають: типом виробництва, об'ємом виробництва, характером зв'язку між виробничими дільницями.

Використання спеціалізованого обладнання, відповідно технології, економічно доцільне у масовому й крупно серійному виробництві. Перспективним є використання гнучких технологій, що сприяють збільшенню асортименту продукції, що випускається й забезпеченню її високої якості.

При виборі технології необхідно враховувати: дефіцитність ряду матеріалів у країнах-виробників - перевагу віддають технології, що будується на використані місцевих ресурсів; співвідношення економії витрат живої праці і капіталовкладень у механізацію й автоматизацію виробництва, щоб процес заміни живої праці не виявився необґрунтовано дорогим; спосіб її розробки: власний чи придбаний на стороні.

Витрати на розробку й придбання технології визначають за допомогою їх калькуляції при проведенні власних розробок і за договірною ціною при її придбанні на строки, передбачені проектом. На попередній стадії витрати праці при власній розробці находять на основі нормо-годин, тарифів з урахуванням різних видів робіт. Матеріальні й інші види витрат розраховують узагальнено за аналогією з розробками, що передують.


Вибір обладнання
Технологія дуже часто безпосередньо пов'язана з обладнанням. У цьому випадку розрахунки за технологією виконують спільно з визначенням потреби в обладнанні. У розрахунках враховують також потреби для виробництва запасних частин з метою організації сервісного обслуговування споживачів.

Будь-який проект, особливо великий готує спеціалізована організація, яка виконує наступні види робіт: розробка робочої документації, вибір підрядників (включаючи проведення тендера серед підрядників, якщо це необхідно); вибір обладнання, його постачальників, організація заку­півлі й перевірки обладнання; нагляд за будівництвом і монтаж обладнання.



Графік виконання проекту - це сітковий графік, який охоп­лює всі роботи від прийняття рішення про фі­нансування проекту до запуску виробництва. Графічне подання інформації є в багатьох ви­падках зручним і наочним інструментом для осіб, які приймають рішення про здійснення проекту, яке використовують у технічному розділі інвестиційного проекту.
Підготовка й освоєння виробництва.

У процесі підготовки виробництва вирішують наступні питання:

- забезпечення виробництва робочою силою;

- забезпечення сировиною, матеріалами й запасними частинами на пусковий період;

- підготовка технічної документації для запуску виробництва;

- плани дій у разі не регламентованої роботи обладнання і в разі необхідності ремонту;


Матеріально-технічне постачання

Основним питанням у сучасних умовах господарювання стає питання забезпеченості стабільності й надійності поставок. Тому, аналізуючи організацію матеріально-технічного постачання, необхідно в першу чергу оцінити ступінь ризику кожного джерела поставок і передбачити заходи для зниження цього ризику (страхові запаси, альтернативні постачальники, організація власного виробництва, особливо критичних видів матеріалів, тощо).

До інвестиційних витрат відносять наступні елементи витрат:

- земля (якщо земельна ділянка переходить у власність) і підготовка майданчика;

- виробничі будівлі й споруди, машини й обладнання;

- витрати на ліцензії, права користування й інші нематеріальні активи;

- витрати на підготовку виробництва;

- оборотний капітал.

Розрахунок поточних витрат виробництва й збуту має визначити прибутковість запланованого проекту. До поточних витрат виробництва відносять витрати на купівлю сировини, матеріалів, комплектуючих, оплату праці працівників, виробничі й невиробничі витрати.

Забезпечення якості

Забезпечення якості виконання проекту спирається на використання певних стандартів на всіх стадіях виробничого процесу — від приймання сировини до здавання готової продукції. Інформацію про контроль якості рекомендують відобразити на схемі виробничих потоків.



Контрольні запитання


  1. Розкрийте мету й зміст технічного аналізу проекту.

  2. Алгоритм проведення технічного аналізу.

  3. Які основні принципи визначення масштабу проекту?

  4. Критерії обґрунтування відбору технології.

  5. Організація підготовки й впровадження проекту.

  6. Структура інвестиційних і поточних витрат проекту.



ЕКОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ
Цілі і завдання екологічного аналізу
Впливи на довколишнє середовище досить неоднозначні і не завжди легко піддаються звичайному аналізу з позицій витрат і вигід проекту. Екологічний аналіз посідає особливе місце в проектному аналізі. Це місце зумовлене двома причинами:

1) недостатньою вивченістю взаємовідношення між діяльністю людини й довколишнім середовищем;

2) багато схвалюваних екологічних рішень призводять до незворотних змін у природі.

Завданням екологічного аналізу є:


  • визначення обсягу можливої потенційної шкоди навколишньому середовищу при реалізації проекту;

  • прийняття потрібних засобів для запобігання чи пом’якшення цієї шкоди.

Глибина необхідної оцінки впливу проекту на довколишнє середовище залежить насамперед від обсягу змін у довколишньому середовищі, очікуваних у зв'язку з проектом. Деякі проекти є безпечними для довколишнього середовища, інші можуть мати негативний вплив на довколишнє середовище тимчасового або минущого характеру. Найскладнішим завданням відповідальної за проект особи є вибір тих екологічних або пов'язаних з природними ресурсами наслідків, які слід уключити до аналізу, а також їх кількісний вираз. Треба розглянути кожну проблему, прийняти рішення, ідентифікувати важливі наслідки й однозначно висловити свої думки.

Основними принципами екологічного аналізу є:



  • оцінка очевидних екологічних наслідків проекту;

  • урахування взаємозалежних вигід і витрат;

  • оцінка екологічних вигід й витрат у варіантах "з проектом" і "без проекту";

  • оцінка неявних вигід і витрат.

Вибір конкретного підходу до виміру залежить від вимірюваного впливу (таб.2).

Перший набір - загальнозастосовні норми. Вони досить стандартні й прямолінійні, засновані або на змінах у фізичному виробництві, або на прямих витратах коштів (приміром, превентивних витратах, ефективності витрат). Альтернативні витрати або втрата доходу є поглядом на економічні витрати, пов'язані з екологічними наслідками. Ці підходи є потужними інструментами виміру багатьох економічних наслідків інвестиційних проектів.

Другий набір підходів названо "потенційно застосовним", оскільки ці підходи доречні лише в певних ситуаціях. Вони більш опосередковані й засновані або на "уявних ринках" (приміром, транспортних витратах, цінах власності, вартості землі), або на витратах на переміщення чи заміну існуючих об'єктів. Рамки застосування обох наборів зазначених підходів ми розглянемо пізніше.

Окрім основного завдання ідентифікації екологічних наслідків і визначення грошових величин, залишаються ще три важливі концептуальні проблеми: визначення меж аналізу, вибір правильного діапазону часу й вибір методу оцінки проекту.


Таблиця 2 - Вимір й оцінка грошових потоків


Загальнозастосовні

Потенційно застосовні

З використанням ринкової ціни безпосередньо закуваних товарів та послуг

З використанням величини безпосередніх витрат

З використанням величин "уявного ринку"

З використанням порядку потенційних витрат

Зміна продуктивності

Втрата доходу

Альтернативна вартість


Аналіз ефективності витрат

Превентивні витрати



Ціна власності

Різна ціна землі

Різниця в заробітній платі

Величина транспортних витрат



Витрати на заміну

Витрати на переміщення (переселення

Тіньовий проект)



Загальнозастосовні методики
Існує декілька методик оцінки, які застосовують до інвестиційних проектів:

1. Оцінка змін продуктивності.

Стан довколишнього середовища і природних ресурсів роз­глядають як фактори виробництва. Зміни цих факторів спри­яють змінам продуктивності і/або виробничих витрат, що у свою чергу впливають на зміни цін і обсягів ви­робництва, які можна спостерігати й вимірювати.

Дана методика базується на наступних прийомах:



  • оцінка змін продуктивності є продовженням аналізу вигід і витрат. Фізичні зміни виробництва оцінюють на основі використання ринкових цін вхідних і вихідних позицій. Одержані грошові величини вводять у фінансовий аналіз проекту. При цьому необхідно відстежувати і вимірювати наслідки для продуктивності "із проектом" і "без проекту". Екологічна вартість проекту — це не повна шкода, завдана навколишньому середовищу, а лише додатковий негативний ефект;

  • оцінка втрати доходу. Цю методику ще називають методикою "недоодержаного заробітку", вона пов'язана з етичною проблемою оцінки людського життя -- продуктивність людей використовують як міру екологічних наслідків шляхом дослідження або втрати їх доходів, або медичних витрат унаслідок екологічної шкоди, або одержання вигід від запобігання негативним екологічним наслідкам. У своїй найпростішій формі цей підхід досліджує потік втрат доходу й витрат на охорону здоров'я в результаті негативних екологічних наслідків;

  • оцінка альтернативної вартості – цей підхід вимірює те, від чого доводиться відмов­лятися з метою збереження.

2. Аналіз ефективності витрат.

Метою кількісної оцінки витрат є визначення чи виправдовують очікувані вигоди відповідні витрати. Окрім екології, аналіз ефективності витрат може застосову­ватись і до інших видів соціальних програм.

Можна розглянути кілька цілей, визначити різницю у витратах для їх досягнення, а потім вирішити, яке завдання видається найдоцільнішим з урахуванням витрат. Усі ці підходи є різновидами аналізу ефективності витрат. Головна різниця між ефективністю витрат й іншими методиками полягає в тому, що тут навіть не роблять спроби виміряти вигоди. Натомість зосереджуються виключно на досягненні поставленої мети. Ціла низка інвестиційних проектів могла б скористатися цим підходом для оцінки альтернативних шляхів досягнення своїх цілей.

3. Оцінку превентивних витрат або витрат на зниження здійснюють на основі оцінки готовності окремих осіб витратитися на зниження шкідливих впливів на них самих чи на екологію. Слід відзначити, що методика ефективності витрат вивчає прямі витрати на задоволення певних вимог, підхід превентивних витрат досліджує фактичні витрати для визначення тієї ваги, якої люди надають певним екологічним наслідкам.


Потенційно застосовні методики
При виборі інвестиційних проектів розглядають такі підходи, які можуть визначати рівень впливу проектів на довколишнє середовище, або потенційно застосовані методики.

1. Використання так званих “сурогатних” цін. Результати багатьох видів впливу довколишнього середовища не мають грошового виразу (чисте повітря, соціальні перспективи, приємну обстановку). Проте в певних випадках можна опосередковано оцінити вплив як імпліковану цінність на товар або послуги, що стосуються довколишнього середовища, через сплачувану на ринку ціну за продукцію чи послуги іншого роду, що існують на ринку.

2. Визначення вартості землі.

При визначенні вартості землі використовують принцип "наявної ринкової ціни" (звичайно у формі роздрібної ціни на землю) для комплексної оцінки ряду факторів впливу довколишнього середовища : ефекту продуктивності землі або впливом довколишнього середовища, яке не має ціни

3. Диференціація заробітної плати. Цей підхід базується на наступному допущенні – в умовах абсолютної конкурентної рівноваги попит на трудові ресурси є вартістю граничної продукції праці робітників і пропозиція праці змінюється залежно від стану умов роботи й життєвих умов у даній місцевості. Тобто, щоб забезпечити наявність пропозиції трудових ресурсів на забруднених територіях або в професіях, пов'язаних з підвищеним рівнем ризику, необхідно стимулювати їх, вищою оплатою праці

4. Оцінка транспортних витрат.

Ціна операції, що передбачає наявність звичайного товару, може розглядатись як вияв готовності платити за право користування даним товаром (правом користуватися певним благом у результаті придбання цього товару). Рекреаційні товари (що мають культурний, історичний і ландшафтний аспекти) являють собою окремий випадок. Звичайно такі товари (за приклад ми візьмемо громадський парк) надаються безплатно або за номінальну вхідну плату. Вигода чи користь, одержувана користувачами парку, набагато більша і являє собою споживчий надлишок. Для оцінки загальної кількості споживчого надлишку ми вивчаємо ступінь реального користування парком для побудови кривої попиту.

Контрольні запитання
1. Що таке екологічний аналіз?

2. З чого треба починати, оцінюючи екологічні наслідки проекту?

3. Як трактують вигоди й витрати в екологічному аналізі?

4. Що таке прийоми "уявного" ринку?

5. Що треба знати для використання прийому "зміна продуктивності"?

7.Як вимірюють втрату доходу в екологічному аналізі?



ІНСТИТУЦІЙНИЙ АНАЛІЗ
Мета, завдання і методи інституційного аналізу
Інституційний аналіз має на меті дати оцінку можливості здійснення проекту в існуючому політичному, економічному й правовому полі, впливу зовнішнього середовища на процес реалізації проекту, а також здатності організації власне реалізувати проект.

Інституційний аналіз передбачає вирішення таких завдань:

- характеристика політичних й економічних факторів, що впливають на проект;

- оцінка найважливіших законів і нормативних актів, що безпосередньо пов'язані з проектом;

- визначення оптимальної форми організації виконання проекту;

- вибір організаційної структури підприємства, що створють або реорганізують для виконання проекту;

- принципи комплектування й навчання персоналу для виконання проекту;

- оцінка слабких і сильних сторін організації проекту, людських ресурсів фірми, кваліфікації, управлінських й адміністративних можливостей всіх учасників проекту.

Основними методами інституційного аналізу є наступні:

- збирання й опрацювання опублікованих даних про середовище проекту й можливості організації;

- бесіди із зовнішніми експертами й співробітниками організації;

- анкетне опитування зовнішніх експертів і співробітників організації.

Методика інституційного аналізу заснована на розглянутих раніше способах вивчення впливу середовища на проект й аналізу діяльності організації в минулому і планів на майбутнє. Опрацювання даних вимагає знання методів макроекономіки й і статистики, а вміння вести бесіду й проводити анкетне опитування — обізнаність з методами соціології й психології. При цьому аналітик завжди повинен мати нормативну модель сприятливого середовища і правильної організації, відхилення від якої дає йому змогу відхилити проект, прийняти із застереженням про усунення недоліків або прийняти беззастережно. Якщо аналітик виконує роль розробника проекту, він має дотримуватися своєї нормативної моделі і рекомендувати її своїм партнерам.

Оцінка зовнішніх факторів.

Політико-правові фактори — це обмеження в процесі прийняття рішень, котрі є результатом правових й управлінських рамок, в яких фірма повинна або збирається здійснити проект. Ці рамки накладають на фірму обов'язки захисту споживачів і довколишнього середовища, виконання антимонопольного законодавства, сплати податків, встановлення мінімального рівня заробітної плати і т.п. Державні нормативні акти, включно закони і підзаконні адміністративні акти, мають обмежувальний характер і відповідно істотно звужують рамки проекту. З іншого боку, нормативні акти можуть сприяти реалізації проектів у результаті пільг щодо оподаткування, державних субсидій, дотацій, пільгових кредитів.

Знання правового середовища й уміння до нього пристосуватися дає змогу уникнути зайвих витрат. Правове середовище в Україні досить мінливе і потребує спеціального вивчення перед розробкою проекту.

Економічні фактори – економічне середовище проекту характеризують структурою внутрішнього валового продукту; рівнем інфляції; бюджетним дефіцитом; вартістю кредитів, тощо.

Ступінь впливу зовнішніх факторів оцінюють на основі застосування евристичних підходів, заснованих на експертних оцінках. При цьому порівнюють окремі фактори за ступенем мінливості та складності (табл.3).

Оцінка "1" означає, що проект має найвищу привабливість з погляду інституційного аналізу за зовнішніми факторами, "2" — можуть виникнути труднощі, "З" — труднощів небагато, але все може змінитися, "4" — привабливість проекту мінімальна.


Таблиця 3 - Співвідношення між ступенем мінливості й ступенем складності факторів, що впливають на проект


Ступінь складності

Ступінь мінливості

Стабільний

Динамічний

Простий

1. Стабільне передбачуване оточення. Невелика кількість перешкод для організації проекту

3.Динамічне непередбачуване оточення. Невелика кількість перешкод для організації проекту

Складний

2. Стабільне передбачуване оточення. Велика кількість перешкод для організації проекту

4.Динамічне непередбачуване оточення. Велика кількість перешкод для організації проекту


Аналіз внутрішнього середовища

Аналіз внутрішнього середовища проекту ґрунтують на основних принципах правильної організації, за допомогою яких можна зробити висновок про здатність організації реалізувати проект. Якщо цих принципів дотримано, здатність визнають досить високою.

У рамках виконання проекту спільна робота окремих співробітників, які усвідомлюють необхідність об'єднання зусиль, буде найбільш ефективною лише при чіткому розумінні кожним з них своєї ролі в колективних зусиллях. Створення й підтримання системи ролей є адміністративною функцією орга­нізаційної діяльності. Організаційна діяльність — це процес згрупування різних видів діяльності, необхідних для досягнення поставлених цілей, підпорядкування кожної групи керуючому (менеджеру), наділеному необхідними для керівництва даною групою повноваженнями, та забезпечення вертикальної і горизонтальної координації у структурі підприємства. Організаційна структура повинна забезпечити: розподіл обов'язків, щоб кожен знав, хто і що робить, і за одержання яких результатів відповідає; усунення перешкод для нормальної діяльності, які виникають через нечітке визначення кола обов'язків; створення комунікаційної мережі для забезпечення процесу прийняття рішень, які відповідають цілям підприємства.

Слід особливо відзначити, що цілі проекту повинні узгоджуватися з цілями підприємства, які базуються на наступних принципах:



  • принцип єдності мети і цілей;

  • принцип ефективності;

  • оцінка рівня й діапазону управління;

  • принцип діапазону управління ;

  • структурний поділ організації: скалярний принцип, принцип делегування, принцип абсолютної відповідальності, принцип паритету повноважень і відповідальності, принцип єдиноначальності, принцип рівня повноважень, оцінка розподілу видів діяльності по підрозділах, принцип розподілу праці, принцип функціонального визначення й інші;

  • принципи кадрової політики: принцип мети добору кадрів, принцип добору кадрів, принцип визначення рамок роботи, принцип оцінки менеджерів, принцип відкритого змагання, принцип навчання менеджерів.

Кадрове забезпечення проекту як умова здатності організації до реалізації проекту має бути здійснено згідно з принципами мети добору кадрів, визначення рамок роботи, оцінки менеджерів, відкритого змагання й навчання менеджерів.
Контрольні запитання
1. Мета й задачі інституційного аналізу.

2. Вкажіть найважливіші фактори зовнішнього середовища, що впливають на проект.

3. Чи можлива ситуація, коли зміни зовнішнього середовища не дозволяють реалізувати проект? Наведіть приклади.

4. Визначте фактори внутрішнього оточення проекту.

5. Які критерії відбору організацій, що прийматимуть участь у проекті, з точки зору інституційного аналізу?
СОЦІАЛЬНИЙ АНАЛІЗ
Мета і зміст соціального аналізу
При розрахунку соціально-економічної ефективності проектів основоположним принципом порівняння були соціальні результати й необхідні витрати ресурсів.

Вартісну оцінку соціального ефекту здійснюють за формулою:


Э = З0 – З2 , (28)
де З0 — припустимі витрати за умовами споживання без урахування реалізації проекту; З2 — необхідні витрати з урахуванням реалізації проекту.

Оцінку соціальних результатів проектів проводять на основі співвідношення розрахункових показників з нормативними.

Причому для позитивних соціальних ефектів використовують пряме співвідношення показника з нормативним значенням Ci,/Сн; для негативних соціальних ефектів при фіксуванні ступеня гранично допустимої соціальної шкоди характеристику досягнутого стану проводилась за формулою:
н - Ci / Сн ) (29)

Сучасна практика підготовки проекту не відстежує соціальні аспекти (за винятком цільових проектів соціального розвитку). У вітчизняному досвіді розробки проектів практично не розглядають людський фактор і ступінь його впливу на результати проекту, хоча всі проекти, що їх реалізують об’єднані в організацію люди, справляють значний вплив на соціальні перетворення й націю в цілому.



Метою соціального аналізу є визначення прийнятності варіантів реалізації проекту з погляду користувачів, населення регіону, де здійснюють проект, розробка стратегії реалізації проекту, що дає змогу здобути підтримку населення, досягти цілей проекту й поліпшити характеристики його соціального середовища. Соціальний аналіз зосереджують на наступних основних аспектах:

1. Соціокультурні й демографічні характеристики населення, що торкаються проектом, його кількісні характеристики і соціальна структура, включаючи розподіл за етнічними, племінними і класовими ознаками.

2. Форми виробничої самоорганізації населення в районі реалізації проекту, включаючи структуру родин (наявність робочої сили, форми землеволодіння, доступ до ресурсів і регулювання їхнього використання).

3. Прийнятність проекту з погляду місцевої культури, а саме здатність проекту адаптуватися щодо існуючих соціальних норм і, разом із тим, приводити до потрібних змін у поводженні людей і їхньому сприйнятті власних нестатків.

4. Зацікавленість у проекті місцевого населення і реалізуючих проект організацій, їхня безупинна участь у всіх стадіях проектного циклу, починаючи з розробки й аж до його успішного здійснення, експлуатації і технічного обслуговування.

Проблема суб'єктивності оцінок знаходить свій вияв і в збиранні, опрацюванні й аналізі інформації, яка лежить в основі прийняття проектних рішень. Тому рішення щодо оцінки соціальних аспектів проектування значною мірою залежать від соціальної і культурної орієнтації розробників проекту. Адже саме їм необхідно визначити наслідки й результати проекту, обрати критерії порівняння, виробити процедуру розробки рішення, визнати необхідність колегіальності прийняття рішень.

Соціальний аналіз не обмежують оцінкою можливості реалізації проекту в певному соціальному середовищі, його адаптації. Його рамки набагато ширші, оскільки соціологи проекту мають з'ясувати, чи зможе проект сприяти соціальному розвиткові суспільства.

Комплексний підхід до оцінки проекту передбачає визначення впливу проекту на людей, що беруть у ньому участь, користуються його результатами, одержують відповідні вигоди, на виробників, постачальників й інших учасників проекту. До­волі часто нехтування соціальних аспектів проекту призводить до невдач, оскільки він заходить у суперечність із традиційними цінностями, не бере до уваги соціальну організацію людей, їх мо­тивацію до реалізації проекту.


Таблиця 4 - Зміст робіт щодо проведення соціального аналізу на стадіях реалізації проекту


Стадії

Зміст робіт

Попередня іден

тифікація проекту (визначення

цілей, завдань,

пріоритетів)



Якщо проект прив'язаний до конкретного регіону, необхідно визначити розміри території, що перебуває у сфері впливу проекту, прийнятність проекту для місцевого населення,

виявити людей, яких заторкує проект, виділити серед них

зацікавлених у проекті та його противників. Визначення

прийнятності проекту з погляду культурно-історичної, етнодемографічної й соціально-економічної ситуації. Якщо

проект розробляють з метою розвитку конкретної території, слід ініціювати висунення ідей і спонукати активне населення до обговорення цих ідей.


Розробка

концепції

проекту


Визначення відповідності концепції проекту соціальної орієнтації й задоволенню потреб даного населення. Виявлення

проблем, визначення їх адресності та можливості вирішення

в ході розробки концепції проекту


Техніко-еконо-

мічне обгрунтування проекту,

його детальна

розробка


Напрями діяльності соціологів:

1. Активний пошук і залучення до розробки проекту всіх за-цікавлених осіб, створення умов для успішної їх діяльності й

ефективної системи комунікації. Сприяння встановленню кон-

тактів між учасниками проекту задля забезпечення підтримки проекту, узгодженості дій та пошуку виконавців проекту.

2. Найбільш трудомістка й відповідальна робота для збирання, опрацювання інформації щодо демографічного, культурно-історичного й соціально-економічного стану території проекту. Метою проведення досліджень є встановлення цільових груп (етнічних, соціальних), з'ясування їх специфічних особливостей за різними параметрами і визначення можливості поліпшення соціального середовища завдяки проекту. Інструментарій цих соціологічних досліджень —інтерв'ю, опитні листи, анкети, аналіз результатів проведених досліджень.


Продовження таблиці 4

Експертиза проекту

Метою експертизи соціальних аспектів проекту є встановлення взаємозв'язків прийнятих проектних рішень з можливими наслідками. Найважливіше завдання на цьому етапі —визначити можливу соціальну шкоду (порушення звичного способу життя, культурних традицій і систем життєзабезпечення), цільові етнічні й соціальні групи, на яких це позначиться. Проведення позиційного аналізу населення регіону стосовно проекту і виявлення можливості компенсаційних і превентивних заходів для нейтралізації шкоди. За неможливості запобігання соціальній шкоді необхідно змоделювати спосіб життя людей, заторкнутих проектом, у т.ч. можливі міграції, розселення, введення нової організації, вимір характеру й змісту праці, розвиток ділової активності, появу нових соціальних груп.

Реалізація проекту

Внесення всіх можливих коректив до проекту для нейтралізації негативних соціальних наслідків проекту. Інфор-мування населення про всі очікувані соціальні зміни (як позитивні, так і негативні) в результаті реалізації проекту.

Опитування громадської думки і вироблення стратегії підтримки населенням проекту. Проведення моніторингу змін

у соціологічній сфері проекту. Активна робота соціолога на

цій стадії спрямована на формування позитивної громадської думки серед усіх заторкнутих проектом осіб.





Заключна

оцінка проекту



Вивчення наслідків проекту, які не було виявлено на стадії

підготовки й реалізації проекту, а також новостворених громадських рухів, що виступають проти проекту, можливих

форм їх нейтралізації. Порівняння реального результату

з прогнозованим варіантом розвитку подій, оцінка їх відповідності. Аналіз дій соціологів проекту, оцінка ефективності їх роботи, виявлення помилок і недоглядів, визначення можливих методичних підходів, що поліпшують роботу соціологів.



Особливістю соціального аналізу є неможливість кількісної характеристики багатьох соціальних змін та результатів, що супроводжують проект. Оцінка результатів проекту різними соціальними групами може бути діаметрально протилежною, оскільки йдеться про суб'єктивні інтереси. Проблема суб'єктивності оцінок знаходить свій вияв і в збиранні, опрацюванні і аналізі інформації, яка лежить в основі прийняття проектних рішень. Тому рішення щодо оцінки соціальних аспектів проектування значною мірою залежать від соціаль­ної і культурної орієнтації розробників проекту. Адже саме їм необхідно визначити наслідки й результати проекту, обрати кри­терії порівняння, виробити процедуру розробки рішення, виз­нати необхідність колегіальності прийняття рішень.

Соціальний аналіз передбачає не лише фіксацію існуючого рівня, а й прогнозування зміни показників під впливом проекту. Однак слід обережно ставитись до проектування соціальних показників, оскільки багато з них мають щільний взаємозв’язок. Так, зміна вікової структури населення спричиняє трансфор­мацію суспільного й майнового статусу, зміни у житлових потре­бах і соціальних послугах. Прогнози соціального середовища мають враховувати весь спектр можливих впливів, а не лише змін, зумовлених реалізацією проектів. Різнобічний аналіз цих показників дає можливість визначати зрушення, що відбува­ються в соціальному розвитку при реалізації проекту.



Контрольні запитання
1. Яке призначення соціального аналізу проекту?

2. Назвіть типи проектів, для яких оцінка соціального аспекту є обов'язковою.

3. Назвіть основні складові соціального середовища проекту.

4. Чи існує взаємозв'язок між різними соціальними показниками проекту і який ступінь їх кореляції?

5. Які основні характеристики способу й рівня життя населення і якою мірою вони мають бути враховані при розробці проекту?

6. Як подолати труднощі кількісної оцінки соціальних результатів проекту?

7. Які є методи підвищення соціальної активності населення?

8. Назвіть можливі соціальні наслідки проекту будівництва швидкісної автомагістралі в Західній Україні.



ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ

Мета і завдання фінансового аналізу проекту

Фінансовий аналіз інвестиційного проекту — це сукупність прийомів і методів оцінки його ефективності (перевищення доходів над витратами) за весь термін життя проекту у взаємозв'язку з діяльністю підприємства — об’єктом інвестування.

Метою фінансового аналізу є визначення рентабельності й ефективності проекту з погляду інвесторів і організації, що реалізує проект, а також оцінка поточного й прогнозованого фінансового стану підприємства. Для цього проводиться:



  • визначення фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємства;

  • виявлення змін у фінансовому стані й результатах у просторово-часовому розрізі;

  • виявлення основних факторів, що викликали зміни у фінансовому стані й результатах;

  • прогноз основних тенденцій у фінансовому стані й результатах діяльності підприємства.

При проведенні фінансового аналізу в схему входять як сам проект, так і підприємство. Підкреслення зв'язку між проектом і підприємством відбиває той факт, що організаційною формою здійснення будь-якого інвестиційного проекту є підприємство.

Фінансовий аналіз вирішує наступні завдання:



  • дати оцінку фінансового стану і фінансових результатів підприємства "без проекту" і "з проектом";

  • оцінити потребу у фінансуванні проекту і забезпечити координацію використання фінансових ресурсів у часі;

  • визначити достатність економічних стимулів для потенційних інвесторів;

  • оцінити, оптимізувати й зіставити витрати й вигоди проекту в кількісному вимірі.

Потреба у фінансовому аналізі викликана наступними причинами:

  • тільки фінансова оцінка дозволяє через зведення у вартісну форму всіх проектних вигод і витрат створити реальну можливість для вибору найбільш ефективного варіанта з наявних інвестиційних альтернатив; у процесі такого аналізу відпрацьовують найбільш ефективну схему фінансування реалізації конкретного проекту з урахуванням діючої системи оподатковування і можливих пільг, джерел і умов фінансування й ін.;

  • у процесі підготовки й здійснення попередніх розрахунків для фінансового аналізу проводять ідентифікацію і вартісне відбиття усіх видів факторів проекту, що підготовляє базу для аналізу чутливості;

  • створюють можливість для прогнозування майбутнього фінансового стану підприємства, що реалізує проект, на основі розробки стандартних форм зовнішньої фінансової звітності, що у свою чергу дозволить відбити роль проекту в створенні нових інвестиційних можливостей;

  • розробляють прогнозні стандартні форми бухгалтерської звітності за проектом (особливо коли підприємство, створено для реалізації проекту), що дозволяє проводити зовнішній аудит процесу його здійснення, що особливо важливо для сторонніх інвесторів;

  • підготовка всього комплексу інформації для проведення фінансових розрахунків дозволяє проводити внутрішній аудит на основі зіставлення проектованих і звітних даних для прийняття оперативних управлінських рішень із метою зниження негативного впливу змін, що відбулися, у внутрішнім чи зовнішнім середовищі проекту.



Моделі проведення фінансового аналізу
Фінансовий аналіз проводять за допомогою різних методів. С.О. Москвін виділяє три основні типи моделей, що застосовують у фінансовому аналізі.

Дескриптивні (описові) моделі:



  • побудова системи звітних балансів,

  • подання фінансової звітності в різних аналітичних розрізах,

  • вертикальний і горизонтальний аналіз звітності,

  • система аналітичних коефіцієнтів,

  • аналітичні записки до звітності

Предикативні – моделі прогнозного характеру:

  • розрахунок точки критичного обсягу реалізації,

  • побудова прогнозних фінансових звітів,

  • моделі динамічного характеру,

  • моделі ситуаційного характеру.

Нормативні моделі – моделі які базуються на порівнянні результатів із нормативними значеннями. На всіх цих моделях засновано фінансове проектування — логічне завершення проектного аналізу.

Існує кілька принципових методів аналізу фінансового стану і фінансових результатів підприємства :



  • горизонтальний (часовий) аналіз,

  • вертикальний (структурний ) аналіз,

  • трендовий аналіз,

  • аналіз за допомогою фінансових коефіцієнтів,

  • порівняльний аналіз.

  • факторний аналіз.

Найпоширенішим є аналіз за допомогою фінансових коефіцієнтів, він включає розрахунок показників ліквідності й рентабельності (табл. 5).

Аналіз рентабельності здійснюють на основі показника чистого прибутку, який являє собою різницю між валовим прибутком і витратами та обов’язковими й іншими можливими внесками.

Розрахунок показників ліквідності й рентабельності "без проекту" — це розрахунок динамічного ряду на прогнозний період.

Розрахунок показників ліквідності й рентабельності "з проектом" — це розрахунок значень цих показників на основі проектних даних. Різниця між ними показує вплив проекту на фінансовий стан і результати діяльності підприємства.

Для оцінки фінансової спроможності проекту необхідно спрогнозувати обсяг продажів, порівняти його з витратами за проектом і визначити джерела покриття вірогідних витрат. Ключовим питанням розрахунку потреб у фінансуванні є розрахунок капітальних витрат проекту. Під капітальними витратами розуміють усі витрати, які забезпечують підготовку й реалізацію проекту, включаючи формування або збільшення основних ц оборотних коштів. Залежно від виду і форм капітальних витрат значення їх, показників матиме різний економічний сенс. Якщо йдеться про створення нового підприємства, капітальні витрати розглядають як внесок засновників у статутний фонд, якщо про проект у рамках діючого — як збільшення статутного фонду за рахунок коштів залучених акціонерів або як витрати, погашені за рахунок кредитів чи державних субсидій. Капітальні витрати не відносять до валових витрат підприємства.

Для прийняття довгострокового інвестиційного рішення оцінки тільки проектних вигод і витрат недостатньо — потрібна прогнозна фінансова звітність, що припускає розширення інформаційної бази для комплексного фінансового аналізу ефективності проекту.

У методиці ЮНИДО приведено наступну класифікація фінансових потоків.

Фінансові потоки:


  • оплачений акціонерний капітал;

  • субсидії, безоплатні позички;

  • довго - і середньострокові позички;

  • повне погашення (повернення позичок);

  • короткострокові позички, банківський овердрафт;

  • збільшення рахунків до оплати.

Фінансові відтоки:

  • виплачені дивіденди;

  • викуп акцій;

  • погашення акцій;

  • відсотки, сплачені за позиками, і інші витрати фінансування;

  • відсотки, сплачені за короткостроковими позиками і овердрафту, погашення за короткостроковими позиками і овердрафту;

  • зменшення рахунків до сплати.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка