Конспект відкритого заняття викладача української мови та літератури Савченко Оксани Анатоліївни з дисципліни "Українська література"



Скачати 114.15 Kb.
Дата конвертації14.02.2019
Розмір114.15 Kb.
ТипКонспект

План-конспект відкритого заняття

викладача української мови та літератури Савченко Оксани Анатоліївни

з дисципліни "Українська література"
Тема: Леся Українка. Поезії. “Contra spem spero”, “І все-таки до тебе думка лине...”, “ Стояла я і слухала весну...”, “Все-все покинуть, до тебе полинуть...”
Мета:

навчальна — розширити знання про життєвий і творчий шлях Лесі Українки та ознайомити із поетичними творами поетеси;


розвивальна - формувати навички і вміння аналізу поетичних творів, робити висновки й узагальнення та логічно й образно мислити;
виховна - виховувати повагу до видатних постатей національної літератури і культури, шанобливе ставлення до рідного слова, любов до Батьківщини.

Вид навчального заняття: лекція.

Обладнання: мультимедійні презентації, екран, проектор, ноутбук, портрет Лесі Українки, аудіозаписи поезій Лесі Українки у виконанні мовознавця Олександра Авраменка, уривок з фільму “Іду до тебе”, документальний фільм “Леся Українка” режисера-постановника Богдана Голені, твори Лесі Українки, ілюстрації до творів Лесі Українки, щомісячний науково-методичний та літературно-мистецький журнал “Українська мова і література в школах України”.
Хід заняття

І. Організаційна частина заняття.
1. Прийом навчальної групи.

2. Заповнення документації.
ІІ. Основна частина заняття
1. Мотивація навчальної діяльності студентів.
Навчаючись у старшій школі, ви знайомилися із життєвим і творчим шляхом Лесі Українки, читали, аналізували поетичні твори. Про життя, гідне подиву й захоплення, про Лесю Українку ми будемо говорити на сьогоднішньому занятті. Україна - це особистості, які формують обличчя її історії. "Я на гору круту крем'яную буду камінь важкий підіймать. І, несучи вагу ту страшную, буду пісню веселу співать", - ці поетичні рядки не просто метафора, а пронизлива сповідь, непорушне кредо короткого, але яскравого, мов зірковий спалах, життя видатної української письменниці Лесі Українки.
2. Оголошення теми і мети заняття.
3. Вивчення нового матеріалу.
3.1. Життєвий і творчий шлях Лесі Українки (презентація “Велич особистості Лесі Українки” та уривок з фільму “Іду до тебе” за сценарієм Івана Драча).
Поодинокими зірками на небосхилі української (та й світової!) літератури світять жіночі постаті. Але як яскраво! «З усім своїм культом нелюдської сили і мужніх чистот, Леся Українка скрізь і завжди в своїй поезії зостається жінкою. Вона тим і сильна, тим і займає свою власну постать в історії українського слова, що завжди поєднувала в собі пристрасті. Прометеєвим огнем пройняті пориви з нотами ніжності, з прославленням жіночого героїзму, терпіння й самопожертви», — писав відомий поет та літературознавець Микола Зеров. Пристрастно відгукувався про Лесю Українку відомий літературознавець Євген Ненадкевич: «Життя Лесі Українки і творчий поетичний її спадок — то її заповіт, її наказ українській жінці; то є велике моральне зобов’язання, яке владно поклала на неї письменниця за те пізнання людської, і найперше жіночої, душі, розкритої її творами». Про Лесю Українку написано багато наукових розвідок, навіть художніх творів, але загадку її геніальності та сили духу не розкрито й досі.
Перегляд презентації “ Велич особистості Лесі Українки ”
Розповідь про Лесю Українку була б далеко не повною, коли б ми не торкнулися особистого життя поетеси, її почуттів. Особисте життя Лесі Українки як відомої й неординарної особистості цікавило багатьох. Були і домисли, і вигадки. Та ми — не судді.


Леся Українка і Сергій Мержинський…
Трагічна, безмежно сумна, але й водночас духовно висока історія кохання, далека від повної взаємності. Багато в чому різні люди: геніальна жінка, чиї твори не були належно оцінені сучасниками і не прочитані повною мірою і нині, через багато років, й інтелігентний, сповнений благородних поривань син армійського офіцера. Доля подарувала їм зустріч улітку 1897 року в передмісті Ялти Чукурларі, де поетеса тоді лікувалася. На мою думку, ці люди не могли не зустрітися. Рано осиротівши, Сергій виховувався у бабусі, здобув вищу освіту, багато читав, перекладав, пробував свої сили в публіцистиці. Лесю Українку вражали краса і чистота цієї людини, постійне внутрішнє горіння, він був людиною освіченою, інтелігентною, надзвичайно милою і симпатичною. Тонкою, лагідною вдачею Леся і Сергій подібні одне до одного. Нескінченні, невичерпні розмови з ним відкривали нові світи незнаних уявлень і почуттів, будили нову мрію життя. Літо 1898 року. Воно було незабутнє. Може, найкраще, найщасливіше в житті Лесі Українки. Довго блукали полями, вибиралися на старовинні степові кургани, плавали човном по річці Псьол. Нечасто Лариса Косач могла так оцінити людину: «Він завжди мене розуміє і вірить мені, як своєму найближчому другові». Адже розуміти, по-справжньому розуміти таку людину, якою була Леся Українка, могла тільки непересічна особа.
Згадані вище слова були сказані про Сергія Костянтиновича Мержинського, людину, про котру ми знаємо так мало, але цей чоловік мав величезне значення для поетеси. Їхнє знайомство й справді переросло у велику дружбу. На жаль, листування не збереглося — трапляються лише поодинокі спогади в листах до сестри Ольги: «Зустрічаються досить часто. Коли він говорить про неї, то в його словах звучить велике захоплення і глибоке почуття. Але не таке, якого вона очікувала. Адже Сергій був закоханий в іншу жінку. Тому в його словах і біль, і сум. Коли Олена Пчілка запитала у доньки: «Се — дружба чи щось інше?», то Леся відповіла: «Не питай мене про се, мамочко. Як тільки я сяду писати до нього, я думаю тільки про те, що я його люблю — без міри, без краю, що те кохання — ніж у моєму серці; вирви ніж з серця — і воно кров’ю зійде. Він не любить мене, і я нещасна. Коли б він мене любив, ми обоє нещасні були б. Я знаю се і все-таки його кохаю, сама себе палю вогнем»».
З наближенням зими здоров’я Мержинського погіршувалося. Леся тяжко переживала це горе. Сама ледве стала на ноги після стількох недуг, а тепер марнує себе ще й чужим лихом — побивається за хворим. Тому батьки не схвалювали доньчиних вчинків, хоч розуміли і в душі співчували їй, але жаліли свою дитину. Вони не докоряли вголос, не перешкоджали робити їй, як вона хоче, однак мовчки все це засуджували. Мовчазні конфлікти завдавали багато страждань. Лесі теж було шкода батьків і всю рідню, яким вона завдавала прикрощів, але вона ніколи й хвилину не вагалася — була на боці приреченого, вона з тих, хто страждає і гине.
Болем і незгасаючою надією сповнені листи Лесі Українки цього періоду. Ользі — сестрі, другові, пораднику — вона напише: «Я думаю, що таки поїду, хоч би мені прийшлось для сього більше енергії потратити, ніж я потратила за все своє життя. Нехай навіть се жертва буде потрібна».
I ось із 7 січня вона біля хворого. Не залишає його ні вдень, ні вночі. Він уже не підводиться з ліжка. Говорить мало і лише пошепки. Втрачає останні сили. Обличчя бліде із жовтуватим відтінком. На ньому світяться лише великі очі. Температура щодня дуже висока. Часто кров іде горлом. Та, помираючи, він прагне піклуватися про Лесю.
Вона читає на його прохання книжки, листи, грає на фортепіано, розмовляє. часто говорить вона одна, а він очима, жестами відповідає їй. Та через своє безсилля дуже нервує. Ларису Петрівну не міг зупинити характер Мержинського, що став важким під впливом хвороби. А побутові труднощі! Багато що просто вражає, коли дізнаєшся про останні місяці цього кохання. Вона, знаючи, що Сергій дотепер кохає іншу жінку, біля ліжка хворого пише від його імені листи до «суперниці». Знаходить в собі сили сказати матері: «Не буду, звичайно, говорити тобі, що начебто мені тепер легко жити. Це неправдою було б, та лише нагадаю тобі, що я дуже стійка, отже ж, ти можеш бути впевнена, що мені ніяка небезпека не загрожує…»
Стомлена безсонними ночами, абсолютно забуваючи про себе, вона відчуває, що внутрішні сили не слабшають, а, навпаки, міцніють. Прекрасні очі палають вогнем колосальної сили, вогнем, джерело якого — вміння співчувати, осягати чужий біль як власний.
А нещастя насувалося невідступно і невблаганно, хвороба прогресувала. Надія змінювалась безвихіддю. Молодий 30-річний чоловік із красивими очима тримав на грудях хрест. Біля ліжка — Євангеліє — в останні дні життя став християнином.
Отримав лист від коханої. Губи шепотіли її ім’я, потемніле від болю лице ледь освітлювала слабенька посмішка. Чим вона могла допомогти? Як затамувати незагоєну рану, котру лишає на все-все життя нерозділене кохання? Були б такі ліки — хай навіть добуті з власного серця — вона віддала б їх. Тепер їй однаково. Гірка чаша випита до краплини. Тепер вона звідала все! От, виходить, задля чого виривала його з лапищ смерті. Щоб здобути ще один відчутний удар. Леся, повторюючи за Мержинським, пише листа його коханій, і ніхто, і ніщо не полегшить прихованої розпуки між рядками. Цю чашу вона випила до дна.
8 січня після одного з найтяжчих нападів хвороби в самому «апогею болю», як зізнається через 2 роки в листі до I. Франка, протягом ночі Леся напише драматичну поему «Одержима».
3 березня 1901 року Мержинський помирає.

Перегляд уривка з фільму “Іду до тебе” за сценарієм Івана Драча.

Леся Українка і Климент Квітка

Феноменальна жінка, вона не тільки не зламалася, вона переплавила своє безмежне горе у вогні творчої фантазії, яка допомагала їй створити шедеври в майбутньому. Геніальна велич духу дала право написати: «Я в серці маю те, що не вмирає.» I якось дивно після цього слухати скарги наших сучасників на відсутність нетлінних ідеалів. Ніби й не було Лесі. Та треба було якось жити далі, треба було прихилити до когось свою зболену душу і зранене серце. Тому Леся згодом виходить заміж за Климента Квітку, закоханого в неї.



Зачитування уривків з висловлювань Лесі Українки про себе.
Коли я активна, я не знаю страху.
Я люблю мати в усьому ясність, і я за правду.
Я звикла… кінчати всі розпочаті справи.
Я сама вибираю собі товариство свідомо, так само, як свідомо зрікаюся його.
По-моєму, так: або жити, або вмирати, аби не скніти ціле життя.
Я б хотіла, щоб мене судили по щирості, не вважаючи ні на мою молодість, ні на молодість нашої літератури, а я б тоді відала, як з тим судом обійтися!.. Я ніколи не ображаюся, коли судять мою роботу.
Не буду відповідати докорами на докори, а постараюся довести свою рацію ділом.
Я не боюся гіркої правди.
Всяка людина має право боронити свою душу й серце, щоб не вривалися туди силоміць чужі люди, немов у свою хату, принаймні поки живе господар тієї хати.
Кажу по правді, тому що брехати сором.
Літературна гордість у мене є!
Я не люблю, коли мене щадять.
Щирість ніколи не може засмутити до краю.



3. 2. Перегляд документального фільму “Леся Українка” режисера-постановника Богдана Голені.
Прилучімося й ми до високої поезії, почуттів, що дають і нам наснагу до життя, приносять естетичне задоволення.
3.3. Аналіз та прослуховування поезій у виконанні мовознавця Олександра Автраменка.: «Contra spem spero!», «Стояла я і слухала весну», «І все-таки до тебе думка лине», «Все-все покинуть, до тебе полинуть…».

«У вічному устремлінні до світла, у вічному горінні народжувалась її лірика. Неприкрашений, непідроблений голос серця, по суті, є щось більше, ніж звичайна «лірична поезія»,— є те, що хорошим словом узивалось колись «людський документ». В не-прикрашеній, неретушованій справжності почуття, одягненого в несилувану і адекватну форму словесну, і міститься весь секрет того хвилювання, яке незмінно переживаєш, читаючи поезію Лесі Українки», -писав відомий літературознавець, поет, теж прихильник неоромантизму Микола Зеров.
Вірш «Contra spem spero!» (1890 р.) написаний дев’ятнадцатилітньою дівчиною, але його сміливо можна взяти за епіграф до всієї творчості поетеси. У цей час Леся Українка тяжко хворіла, страждала від болю й палко хотіла вирватися з лещат недуги.
За жанровими ознаками вірш належить до медитативної лірики, в ньому глибокі роздуми поєднуються з мистецьки довершеною формою.
У перших двох строфах поетично формулюється тема, окреслюється індивідуальність та настрій ліричної героїні — дівчини, що страждає від недуги й шукає шляхів опору їй.
Сумні думки героїні асоціюються з осінніми хмарами й протиставляються «весні золотій», яка буяє в цей час.
Друга строфа протистоїть першій, бо героїня виражає активний протест («крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись») — жити всупереч тяжким, болючим обставинам. Строфи вірша об’єднані прийомом градації (кожна наступна посилює зміст попередньої). Єдина відповідь на поставлені питання у Лесі Українки така: не піддаватися розпачу, сльозам, не потурати настрою пасивності, туги, а проявляти рішучість, наполегливість, волю, максимум зібраності всіх сил та резервів життя. Але вона була поетом і цю думку висловила не публіцистично, а у формі яскравих поетичних образів, що вражають читача асоціативністю, потужним естетичним втіленням. Особисте життя поетеси викликало асоціацію із «вбогим сумним перелогом» (полем), «корою льодовою, міцною». Ці художні образи — символи перешкод на її життєвому шляху.
Остання строфа завершує розгортання теми і підсумовує драматичні роздуми: так чи ні, бути чи не бути. Вона з певною варіацією повторює другу строфу, внаслідок чого створюється кільцеве обрамлення, яке увиразнює головну думку твору. І якщо спочатку висловлюється бажання «Хочу крізь сльози сміятись», «Жити хочу!», «Геть думи сумні!», то в кінці звучить оптимістично-ствердне: «Так! Я буду крізь сльози сміятись, … Буду жити! — Геть думи сумні!»
Цей вірш захоплював тогочасну молодь, яка вважала його виявом громадянської позиції автора; своєю силою та поетичністю він захоплює й наших сучасників.

Поезія «Стояла я і слухала весну» (1894 р.) Структурним центром вірша є символ весни (любов, молодість, надія). Особливість поезії полягає в наскрізній персоніфікації образу природи, тому лірична героїня «слухала весну», весна їй «багато говорила…, співала пісню…, таємно-тихо шепотіла. Один мотив указує на романсову композицію. Пісенна інтонація

Поезія «І все-таки до тебе думка лине» (1895 р.) виявляє характерну рису громадянської лірики Лесі Українки — контраст сліз і дії, активності. Ідейною основою твору є заперечення сліз, вдаючись до яких неможливо подолати суспільне зло й допомогти рідному краєві, і ствердження необхідності рішучих дій, а також глибоке патріотичне почуття ліричної героїні, котра вболіває за поневолену батьківщину. Віршеві властива афористичність.

Інтимна лірика Лесі Українки своєрідна, навіть віддалено ніким не повторена в мотивах і образах, ніколи не друкована за життя поетеси. Вона є виразом найболючішої, найпрекраснішої, найшляхетнішої часточки жіночої душі. Стосунки поетеси із Сергієм Мержинським — це історія взаємної приязні, товариської підтримки, вірної дружби, душевного єднання і. кохання без відповіді, нездійснених мрій, вічної розлуки, гіркої самотності. Це було щось вище за щасливу земну любов. Під враженнями почуттів з’явилася поезія «Все-все покинуть, до тебе полинуть…» (1900 р.).



Багато віршів Л. Українки покладені на музику українських композиторів , а саме: “Рання весна” муз. В. Захарченка, “Стояла я і слухала весну” і “Сім струн” муз. Л. Бойко, “Вечірня година” муз. В. Вороб’я у виконанні ансамблю “Дударик”.

3.4. Перегляд презентації “Вшанування пам’яті Лесі Українки в Україні та у світі”.
ІІІ. Заключна частина заняття.
1. Відповіді на запитання студентів.
А якою ви уявляєте Лесю Українку як поета?
Леся Українка — свідома громадянка-українка — борець за свій народ — трибун українського народу.

М. Рильський сказав про Лесю Українку:
«Коли треба було окреслити творчість Лесі Українки одним словом, то найвідповідніше слово було б — робота Співець героїчного вольового начала в людині, вона одною з найвищих чеснот уважала почуття відповідальності, вірність обов’язку, незламну твердість у його виконанні».

Лесю Українку, називають дочкою Прометея. Чому вона асоціюється саме з цим образом?
Як відомо з міфів, із Прометеєм пов’язують викрадення вогню, який він віддав людям, зробивши їх набагато сильнішими. За це його й покарав головний бог — Зевс. На краю землі, у країні скіфів, на Кавказі, Прометея було прикуто. Щодня прилітав орел і клював його печінку, яка за ніч виростала знову. І так тривало десятки років. Але титан був незламний.

Окрім того, з образом Прометея пов’язують ще багато добра, яке він зробив людям. Титан навчив видобувати і обробляти метали, будувати кораблі, приручати тварин, відкрив науку чисел, мистецтво письма, знайшов трави, що мають лікувальні властивості. Отже, Прометей дав людям силу, що зробила їх набагато сильнішими і могутнішими. Але люди не поспішали титанові на допомогу. Вони були байдужими до нього.


У Прометея немає зла на людей, він їх жаліє, розуміє їхню слабкість і не шкодує про те, що зробив. Незважаючи на тяжке становище, Прометей не зламався, не скорився і не розкаявся. Його розум, сила духу, героїчне служіння людям, мужнє страждання і самопожертва заради їхнього щастя ось уже багато століть приваблюють читачів. І всі погоджуються, що образ Прометея є втіленням людських прагнень до досконалості й уславлення величі духу, який є рушійною силою шляхетних вчинків.

Які основні мотиви лірики Лесі Українки?
а) Патріотичні та громадянські:
«Напис в руїні», «І все-таки до тебе думка лине», «Товаришці на спомин», «Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила».
б) Мотиви молодості і кохання:
«Все, все покинуть, до тебе полинуть», «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами».
в) Вияв палкої любові до рідної землі (пейзажна лірика): «Стояла я і слухала весну», «Давня весна».
г) Філософські мотиви:
«Якби вся кров моя уплинула отак», «Напис в руїні».
ґ) Роль і призначення поета та поетичного слова: «Contra spem spero!», «І все-таки до тебе думка лине», «Слово, чому ти не твердая криця», «Як я люблю оці години праці».
2. Перевірка засвоєння навчального матеріалу.
3. Підведення підсумків заняття.
4. Домашнє завдання.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка