Конспект лекцій з дисципліни «Юридична конфліктологія»



Сторінка6/8
Дата конвертації11.05.2018
Розмір1.55 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8

Кримінальний, цивільний та господарський процес як способи озвязання конфліктів.

Основним призначенням судових органів є вирішення віднесених законодавством до їх компетенції правових конфліктів. Судочинство здійснюється в певному процесуальному порядку, регламентованому законодавством (Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінально процесуальний кодекс України), яке встановлює процедуру діяльності судів щодо розгляду і вирішення юридичних спорів. Процедура розгляду конфлікту в судовому засіданні є найбільш виваженим, досконалим і цивілізованим способом врегулювання конфліктної ситуації. Вона передбачає безпосереднє дослідження та розв'язання конфлікту в умовах гласності та усності судового розгляду, змагальності і рівноправності сторін.

Процесуальне законодавство покладає на суд обов'язок всебічно, повно та об'єктивно розглянути обставини справи і постановити в ній судове рішення відповідно до норм матеріального і процесуального права. Правосуддя, порівняно з іншими засобами вирішення юридичних конфліктів, має суттєві переваги:

• незалежність судів як самостійної гілки влади від законодавчої і виконавчої влад;

• незалежність суддів і підкорення їх тільки закону;

• нормативна основа усієї діяльності суду, який діє відповідно до закону та згідно з внутрішнім переконанням;

• рівність усіх учасників судового процесу перед законом;

• змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

• чітко визначена процедура встановлення та перевірки фактичних обставин і прийняття рішення;

• забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду;

• обов'язковість рішень суду;

• забезпечення діяльності суду спеціальними професійними кадрами, передусім суддями, адвокатами, прокурорами та ін. [125,с.67].

Правосуддя здійснюється у формі конституційного, цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства. Вони відрізняються предметом та процедурою судового розгляду; мають відмінності у рішеннях, що приймаються. Як основний напрям діяльності судової влади правосуддя, безумовно, є найбільш досконалим засобом вирішення юридичних конфліктів, але аж ніяк не єдиним. Важливу роль в урегулюванні та вирішенні правових конфліктів відіграють адміністративні засоби, які практикуються в різних правозастосовних та правоохоронних органах. Оновлення українського адміністративного права пов'язане з виокремленням таких його нових функцій, як право забезпечувальна, спрямована на реалізацію прав і свобод людини, та правозахисна. За призначенням і характером зміст діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо вирішення юридичних конфліктів схожий з діями, які здійснюються в межах юрисдикції органів судової влади. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своєї компетенції мають право і зобов'язані: а) розглядати й вирішувати індивідуальні управлінські справи, які мають спірний характер (адміністративно правові спори); б) самостійно оцінювати при цьому правомірність поведінки учасників адміністративно правових конфліктів; в) застосовувати, в необхідних випадках, заходи юридичної відповідальності. Проте на відміну від юрисдикційної діяльності судів їхня адміністративно юрисдикційна діяльність, по-перше, не поширюється на усі правовідносини і до того ж вона підконтрольна судовій владі. По - друге, якщо для судів юрисдикційна діяльність є їх основним призначенням, то такі повноваження становлять лише частину повноважень того чи іншого органу виконавчої влади або місцевого самоврядування. По - третє, суди під час вирішення спорів мають право застосовувати заходи юридичної відповідальності різної природи, в тому числі адміністративної, а органи виконавчої влади або місцевого самоврядування застосовують лише заходи адміністративної, а стосовно своїх працівників — також дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, юридичним способам вирішення конфліктів є також консенсуальність. На консенсуальних засадах суспільно політичного договору ґрунтуються положення і норми Конституції України, які слугують запобіганню та врегулюванню конфліктів у державно правовій сфері. Активно функціонує консенсус у цивільному й цивільному процесуальному праві. Проте, правосуддя, безумовно, є найбільш досконалим засобом вирішення юридичних конфліктів, але аж ніяк не єдиним. Важливу роль в урегулюванні та вирішенні правових конфліктів відіграють адміністративні засоби, які практикуються в різних правозастосовних та правоохоронних органах.

При вирішенні конфліктів найбільш психологічно ефективними є досягнення взаєморозуміння — передбачає в основному вплив на розум учасників, коли протиборство вже є очевидним, а кожна сторона прагне навести аргументи на свій захист, вибірково трактуючи ті чи інші факти. Учасників слід спонукати до «стратегії переговорів»: розкласти конфлікт на складові, що дозволить знайти елементи збігу оцінок чи перспективної мети. Спочатку згода досягається лише у найбільш загальних чи навіть зовсім часткових моментах, що не є принциповими та болючими для учас-ників конфлікту, а потім поширюється на інші питання.



Література:

  1. Анцупов А. Я., Баклановский С. В. // Конфликтология в схемах и комментариях. – Питер, 2006. – 288 с.

  2. Бандурка А. М. Друзь В. А. Конфликтология. – Харьков, 1997.

  3. Конфліктологія: [Підручник для студентів вищ. навч. закл. юрид. спец.] / Л. М. Герасіна, М. І. Панов, Н. П. Осіпова та ін.; За ред. професорів Л. М. Герасіної та М. І. Панова. – Харків: Право, 2002. – 256 с.

  4. Кудрявцев В. Н. Юридический конфликт // Государство и право. – 1995. – № 9.

  5. Медісон В. Правова конфліктологія та юридичний конфлікт у приватних правовідносинах // Право України – 2003. – № 9. – С. 39.

  6. Основы конфликтологии: Учебное пособие / Под ред. В. Н. Кудрявцева. – М., 1999.

  7. Скотт Д. Г. Конфликты: пути их преодоления. К., 1991.

  8. Ставицька О. Норма права в системі чинників регулювання соціальних конфліктів // Право України. – 2001. – № 10. – С. 13.

  9. Юридическая конфликтология / Под ред. В. Н. Кудрявцева. – М., 1995.



Лекція 6. Переговори і медіація як способи вирішення конфліктів


    1. Ключові поняття переговорів, типи та структура

    2. Стадії перговорів та посередництво на переговорах як ефективний спосіб врегулювання конфлікту

    3. Поняття та ознаки медіації

    4. Принципи та етапи процедури медіації

    5. Інші види альтернативних способів вирішення правових спорів

    1. Ключові поняття теорії переговорів, типи та структура

Регулювання - це окрема форма вирішення конфліктів, яка полягає в тому, що в усуненні суперечностей між опонентами бере участь третя сторона. Харві Маккей - мільйонер, автор бестселера "Як утриматися серед акул"- вважає, що в ході переговорів виграє той, у кого більше інформації, кращий план і вища майстерність. У цій лаконічній формулі названі найважливіші складники успіху переговорів. Вважається що саме в переговорах, сторони мають найбільший контроль за прийняттям рішень[1, с.45]. Вчені-конфліктологи пропонують нам декілька визначень переговорів, а саме:

  • переговори - це спільне обговорення конфліктуючими сторонами з можливим залученням посередника спірних питань з метою досягнення згоди[2, с.58];

  • переговори - це комунікація між сторонами для досягнення своїх цілей, при цьому кожна сторона має рівні можливості в контролі ситуації та прийнятті рішення[3, с.71];

  • переговори - це інтерактивний процес між двома чи більше сторонами в пошуку порозуміння щодо одного чи кількох питань, взаємних інтересів чи в конфлікті, де залучені сторони шукають чи напрацьовують взаємоприйнятне рішення, яке буде визнане всіма залученими сторонами[4, с.145].

Всі вони містять суттєі, істотні ознаки і розкривають суть цього поняття.

Важливою перевагою переговорів перед іншими способами вирішення конфліктів є те, що вони дозволяють конфліктуючим сторонам виробити таку угоду, яка буде задовольняти кожну з них і дозволить уникнути тривалих судових процедур, що можуть призвести значними матеріальними витратами і ризиком програшу однієї зі сторін. Завдання переговорів вперше сформулював Еджворт, розглядаючи її як фундаментальну проблему економіки. Перше дослідження по веденню переговорів, на думку сучасних конфліктологів, було здійснено французьким автором Де Сальєрі майже 200 років тому [5, с.10]. У наш час роботи з цієї проблематики почали з’являтись у другій половині ХХ століття, спочатку в США, пізніше в Європі. Уважають, що вони виконувалися головним чином в  руслі конфліктології, пізніше до цієї теми почали звертатися політологи, психологи, соціологи, екологи та представники інших наук.

 Сьогодні теорія переговорів усе частіше розглядається як міждисциплінарна галузь дослідження, що вимагає зусиль різних фахівців. Уважають, що найбільше поширення теорія та мистецтво переговорів отримали в США, зокрема в Гарвардському, Джорджтаунському, Колумбійському університетах, Массачусетському психологічному інституті та деяких інших американських навчальних закладах. У 80-х роках при інституті закордонної служби при Держдепартаменті США був створений Центр з вивчення міжнародних питань, де досліджуються переговори, посередництво та врегулювання конфліктних ситуацій. Велику увагу тут приділялось удосконаленню майстерності ведення переговорів, вивченню стилю, техніки своїх зарубіжних партнерів з переговорів. Центром підготовлена спеціальна брошура з національних стилів, де описані переговорні стилі Китаю, СРСР, Японії, Франції, Єгипту, Мексики. Спеціальна книга присвячена радянському стилю[4, с.195].

Дуже важливо на переговорах не тільки розкривати інтереси іншої сторони, але й чітко усвідомлювати свої. Це дозволить: виділити коло проблем, які необхідно обговорити на переговорах, і виробити шляхи вирішення цих проблем; ретельно підготувати аргументацію своїх позицій, оцінити їх реалістичність та ефективність; спрогнозувати поведінку супротивника; виробити стратегію і тактику ведення переговорів.

Проблема - це питання, яке висунуте для обговорення в процесі переговорів і вирішення якого дозволить задовольнити ущемлений інтерес. Пропозиції або позиції, містять інформацію про те, яким чином інтереси можуть бути задоволені, а конфлікт вирішено з урахуванням конкретної проблематики конфлікту.

Завдяки вихідній позиції опонента, протилежна сторона інформується про вже існуючу аргументацію. Конфронтуюча сторона повинна погодитися в принципі з запропонованими заходами щодо врегулювання конфлікту (способом задоволення інтересів), перш ніж вона зможе розглядати конкретну пропозицію, що стосується проблематики переговорів. Гранична позиція - це межа максимальних поступок, тобто найменше, що може прийняти сторона, не поступаючись власними інтересами; найбільше, що вона може поступитися, не поступаючись власними інтересами. Гранична позиція допомагає стороні визначити, коли слід припинити обговорення ще до початку переговорів. Граничну позицію слід розглядати, як існуючу на даний момент, так як її можна змінити, якщо будуть розроблені та запропоновані умови, щоб забезпечити задоволення інтересів, або якщо нова інформація вимагатиме її коригування [7, с.4].

Мета концептуальних угод - уникнути (з певних причин в даний момент) конкретності, тому вони не тільки допускають, але й передбачають використання формулювань типу: щире прагнення; прийнятні терміни; з усією можливою рішучістю; приблизно; сторони докладуть всіх зусиль; як можна швидше і т. д  Вони можуть бути ефективні в тих випадках, коли для сторін більш важливо досягти угоди саме зараз, нехай навіть у менш чіткою і конкретній формі і не по суті (зняти напруженість). У деяких ситуаціях це може сприяти подальшому вирішенню проблеми.

У наш час все частіше доводиться вдаватися до переговорів. Раніше бачили лише дві можливості ведення переговорів - бути підштовхуваним або жорстким. М'яка по характеру людина бажає уникнути особистого конфлікту і заради досягнення угоди охоче йде на поступки. Жорсткий учасник розглядає будь-яку ситуацію як змагання волі. Він хоче перемогти, проте часто закінчує тим, що викликає таку ж жорстку реакцію, і псує свої відносини з іншою стороною [8, с.111].

Але існує метод переговорів, що призначений для ефективного і дружнього досягнення розумного результату. Цей метод названий «принциповими переговорами» або «переговорами по суті». Він полягає в тому, щоб вирішувати проблеми на основі їх якісних властивостей, тобто виходячи із суті справи, а не торгуватися з приводу того, на що може піти чи ні кожна з сторін.

Цей метод передбачає прагнення до знаходження взаємної вигоди там, де тільки можливо, а там, де інтереси не збігаються, наполягання на такому результаті, який був би заснований якимись справедливими нормами незалежно від волі кожної з сторін. Метод «принципових переговорів» означає жорсткий підхід до розгляду суті справи, але передбачає м'який підхід до відносин між учасниками переговорів. Цей метод дає можливість бути справедливим, одночасно оберігаючи від тих, хто міг скористатися чесністю іншої сторони.

Метод принципових переговорів має свої особливості. Перша враховує той факт, що всі люди володіють емоціями, тому кожному важко спілкуватися один з одним. Звідси випливає, перш ніж почати працювати над істотою проблеми, необхідно відокремити проблему людей і розібратися з нею окремо. Якщо не прямо, то опосередковано учасники переговорів повинні прийти до розуміння того, що їм необхідно працювати пліч-о-пліч і розбиратися з проблемою, а не один з одним.

Друга націлена на подолання недоліків, які виникають з концентрації уваги на позиціях, заявлених учасниками, в той час як мета переговорів - в задоволенні прихованих інтересів.

Третя стосується труднощів, що виникають при виробленні оптимальних рішень під тиском. Спроби ухвалити рішення в присутності іншого звужує поле зору переговірників. Угода повинна відображати якісь справедливі норми, а не залежати від волі кожного з сторін (наявність якихось справедливих критеріїв). Принциповий метод дозволяє більш ефективно досягнути поступового консенсусу відносно спільного рішення, без всяких втрат [9, с.114].

«Горизонтальні переговори» (переговори всередині команди) йдуть між членами команди, що представляє одну із сторін в конфлікті. Горизонтальні переговори забезпечують визначення і врахування інтересів окремих членів команди до початку переговорів з іншими сторонами. Оскільки кожен член команди вносить в команду різні інтереси, точки зору, мотивації, думки, пріоритети і т. д., для досягнення консенсусу між членами команди необхідно шляхом переговорів вирішити протиріччя всередині неї.

Процес вироблення консенсусу дає відчуття рівності і причетності до процесу переговорів як на індивідуальному рівні, так і на рівні команди. Вироблення консенсусу необхідна для досягнення усередині командної єдності [10, с.142].

Однак, на переговорах суперечки всередині команди необхідно дозволити таким чином, щоб встановити дійсне єдність, яке можливе підтримувати і зберігати на протязі всього періоду переговорів. Це вимагає обговорення ходу переговорів, звідки випливає необхідність «переговорів всередині команди». Незважаючи на повноваження одного з членів команди, прийняте ним авторитарне рішення може викликати неприйняття у деяких членів команди. З іншого боку, голосування може розбити команду на фракції. Життєво важливо, щоб «за столом» всі члени команди були згодні один з одним, а якщо між ними й існують розбіжності, вони повинні бути нечисленними і незначними .

«Вертикальні переговори» - це переговори, які йдуть в стороні від основного процесу, двох-або багатосторонні переговори. Вертикальні переговори передбачають участь тих членів команди, які присутні за столом, і тих, які не присутні фізично, але в силу свого авторитету, влади та становища впливають на безпосередніх учасників переговорів або тих, кому останні підзвітні. Вертикальні переговори можуть бути: офіційними і неофіційними. Однак набагато легше переговорний процес проходить з використанням посередництва.
2. Стадії перговорів та посередництво  як ефективний спосіб врегулювання конфлікту
Конфліктологи виділяють такі стадії, або фази переговорного процесу:


    • Усвідомлення потреби у проведенні переговорів;

    • Попередня стадія: установлення контакту, погодження факту проведення переговорів та їх обговорення;

    • Підготовка: пошук та аналіз фактів, планування офіційного засідання, оргпитання;

    • Модельні переговори: підготований експромт – найкращий;

    • Початок/відкриття:обговорення правил, детальна угода про порядок денний, представлення, озвучення вихідних позицій;

    • Інформаційна/дослідницька: установлення зони переговорів, ідентифікація спірних питань, дослідження меж предмету;

    • Торги: переговори в зоні конфлікту;

    • Заключна/закриття – досягнення угоди, формулювання офіційного документа,координація/адміністративне пропрацювання,

    • Контроль виконання домовленості;

    • Відновлення переговорів у разі потреби;

    • Оцінка проведених переговорів [12, с. 304].

Підготовка до переговорів теж має свої особливості.

Аналітична: з'ясування мети переговорів, збір інформації, аналіз ситуації, позицій, інтересів, потреб, сильні, слабкі сторони кожної зі сторін (техніка вікна), пріоритети, аналіз ринкового середовища, політичних факторів, нормативної бази, попереднього переговорного власного чи запитаного досвіду переговорів із цією стороною, пороговий рубіж, аналіз точки виходу із переговорів;

Змістовна: вихідна позиція, перелік та порядок викладення інтересів/потреб варіанти і пропозиції вирішення спору, їх опис, гарантії виконання, конкретні дії, необхідні для полегшення чи пришвидшення виконання, питання до сторони, заготовки відповідей на ймовірні питання від опонента, заготовки поступок та порядок їх “продажу”[13, с.230].

Тактична: сценарій, склад команди, розподіл ролей,тактичні прийоми, заготовки;

Документальна: оригінали та копії у потрібній кількості для підтвердження тих чи інших аргументів в процесі, підтвердження повноважень, доцільні аналітичні матеріали, маркетингові дослідження, експертні висновки, наочність для цифр, таблиці, попередні розрахунки, заготовки рішень, угод;

Організаційна: місце, час, забезпечення зустрічі, склад делегації, технологічне та телекомунікаційне забезпечення проведення переговорів;

Фізична: зовнішній вигляд і стан, що дає впевненість (йога, медитація тощо);

Емоційно-моральна: стрес-менеджмент, розвинення емоційного інтелекту;

Тренувальна: модельні переговори.

Вололимир Козлов у своїй книзі «Жесткие переговоры. Победить - нельзя проиграть» визначив такі базові правила преговорів[23, с.134].



  • Будь-які переговори – угода між двома чи більше сторонами, в якому кожна сторона має право вето – право сказати «ні».

  • Ваша робота в переговорах полягає не в тому, щоб подобатись. Робота повинна бути ефективною та викликати повагу.

  • 95 % успіху переговорів полягає в якісній підготовці до них; вмійте отримувати інформацію про партнерів та ґрунтовно з нею працювати. Переговори можуть стати жорсткими настільки, наскільки ви до них не готові.

  • Ставте декілька цілей в переговорах. Частина цілей (діагностика партнера) повинна бути лише під вашим контролем. Майте декілька сценаріїв розвитку подій.

  • В переговорах своєю аргументацією завжди працюйте на «полі партнера». Фрази на зразок «слухайте, вам ще раз кажу...» - надгробні слова на могилі успішних переговорів.

  • Завжди думайте над своєю пропозицією з позиції партнера по переговорах.

  • Витрачайте якомога більше часу на дії, за які платять, а не на ті, які просто колишуть повітря.

  • Одразу визначте точку виходу з переговорів ( при яких діях партнера ви одразу їх перервете).

  • Ми найменш захищені в момент відчуття перемоги. Завжди будьте готові до зміни сценарію переговорів.

Обов’язково аналізуйте успішні та помилкові кроки важливих переговорів. Не всі переговори можна виграти, але всі можна не програти[24, с.55].

Конфліктологи вважають, що у преговорахне не варто :



  • вмовляти співбесідників, переконати їх своїм натиском; спроба переконати лише підсилює спротив.

  • Виявляти сильну потребу в позитивному результаті переговорів, будьте внутрішньо готові до будь-якого варіанту; ви ні чого не потребуєте, ви просто чогось хочете і готові про це домовитись.

  • Першим відстоюати жорстку конфронтаційну позицію, не дайте себе звинуватити у розв’язуванні війни.

  • Дозволяти переговорам закінчуватись в нестійкому положенні «може бути», краще вже тверде «ні».

  • Втрачати контроль за процесом чи результатом переговорів, навіть якщо вам стовідсотково пообіцяли[26, с.42].

Рекомендується також:

Демонструвати увагу до позиції партнера по переговорах, визнавати за ним право на прийняття рішення.

Бути готовим до початку та продовження переговорів, перекидати місточок до наступного раунду переговорів.

Давати можливість вашому опоненту зберегти обличчя, навіть якщо він очевидно не має рації.

Пам’ятайти, що в значній мірі рішення, що приймаються, емоційні. Працювати в переговорах не тільки з раціональною сферою мозку людини. Працювати з його особистістю[27, с.96].

Власне це і можемо назвати узагальненими правилами переговорів..

Однак, є і дисфункціональні наслідки переговорного процесу.

Метод переговорів ефективний у рамках певного коридору, виходячи за який переговорний процес втрачає свою ефективність як метод вирішення конфлікту і стає способом підтримки конфліктної ситуації. У переговорів є своя сфера позитивного дії, але вони не завжди є оптимальним способом вирішення конфлікту. Затягування переговорів, виграш часу для концентрації ресурсівмаскування переговорами деструктивних дій, дезінформація опонента на переговорах - це негативні моменти переговорного процесу. Таким чином, можна зробити висновок: ефективна стратегія переговорів - це, перш за все, стратегія згоди, пошуку та примноження спільних інтересів і вміння їх поєднувати таким чином, який не буде згодом викликати бажання порушити досягнуту угоду. У реальному житті керівникам різного рангу часто просто не вистачає культури переговорного процесу, навичок ведення переговорів, бажання вступити в комунікацію з опонентом.



3. Медіація

Медіація - це міжнародний, загальновживаний термін, що відповідає українському терміну «посередництво». Медіація визначається як переговори за участі нейтрального посередника (медіатора), добровільний і конфіденційний процес, в якому нейтральна третя сторона допомагає конфліктуючим сторонам досягти взаємоприйнятої угоди, як метод, за яким сторони управляють і володіють як самим процесом, так і його результатом - угодою, тобто нічого не вирішується без згоди сторін [62, c.155]. Медіація означає структурований процес, незалежно від його назви або посилання на нього, за допомогою якого дві або більше сторін спору намагаються самостійно, на добровільній основі, досягти згоди для вирішення спору за підтримки медіатора [63, c.32]. Медіація - це діяльність професійних посередників, які спрямовують учасників юридичного спору до компромісу й урегулювання спору самостійно самими сторонами [64].

Медіація розглядається також як добровільний і конфіденційний процес розв'язання будь-якого спору, в якому нейтральна третя особа допомагає сторонам досягнути згоди в їхньому спорі шляхом переговорів [65, c.339]. Визначають медіацію і як певний підхід до розв'язання конфлікту, в якому медіатор забезпечує структурований процес, для того, щоб допомогти конфліктуючим сторонам прийти до взаємно прийнятного вирішення спірних питань. О. В. Белінська розуміє під поняттям «медіація» добровільний та конфіденційний спосіб вирішення конфліктної ситуації, де медіатор у ході структурованої процедури допомагає учасникам конфлікту вступити у прямі перемовини з метою вироблення спільного рішення щодо проблеми (головними ознаками медіації авторка вважає добровільність, конфіденційність, наявність структурованої процедури проведення, часткове втручання медіатора, що передбачає допомогу у налагодженні спілкування та сприяння проходженню справи) [66, 158-159].

На думку Г. В. Єрьоменко, медіація - це процес переговорів, коли до вирішення спірного питання залучається нейтральна сторона - медіатор, яка веде цей переговорний процес, вислуховує аргументацію сторін щодо суті спору і активно допомагає сторонам зрозуміти свої інтереси, оцінити можливість компромісів і самостійно прийняти рішення, що задовольнить всіх учасників переговорів [67].

Незважаючи на розмаїття точок зору щодо визначення посередництва, більшість юристів погоджується з тим, що вирішення проблем між сторонами, розв'язання конфлікту при медіації здійснюється на основі переговорів за участю нейтрального посередника.

Важливо, однак, зробити застереження, що неприпустимим є абсолютне ототожнення медіації з процесом переговорів, оскільки останній є самостійним альтернативним способом вирішення господарських спорів в європейській практиці позасудового вирішення економічних конфліктів Так, переговори трактуються як форма вирішення економіко-правового конфлікту шляхом обговорення його суб'єктами господарювання, що є сторонами такого конфлікту з метою досягнення компромісного рішення. Своєрідною формою переговорів можна визнати претензійний порядок досудового врегулювання, який застосовується сьогодні вітчизняними суб'єктами господарювання при вирішенні господарських спорів відповідно до ст. 222 Господарського кодексу України та Розділу II Господарсько-процесуального кодексу України. Для переговорів є характерним «прямий» діалог сторін господарського спору, в той час, як при медіації він опосередковується обов'язковою участю в переговорному процесі нейтрального посередника [68, c. 491].



Метою медіації є орієнтування на досягнення обопільної згоди, консенсусу, прийняття спільного рішення, яке задовольнятиме обидві сторони конфлікту. Саме ж вирішення спору, досягнення рішення - не самоціль для медіатора. Основною відмінність медіації від інших способів вирішення господарських спорів є те, що вона не зосереджується на пошуку та доведенні правоти тієї чи іншої сторони. Головне завдання медіатора - концентрація зусиль на зміцненні здатності сторін до медіації, на визнанні і сприйнятті представниками сторін один одного з усіма розбіжностями у поглядах. Медіатор - це особа, завданням якої є надання допомоги сторонам з метою досягнення примирення у спорі [69, c.190].

Медіатор не наділений повноваженнями на прийняття рішень, а його роль та значення в процесі медіації науковці визначають за допомогою таких трьох позицій: (1) забезпечення зворотного зв'язку між сторонами спору для того, щоб вони змогли зрозуміти перспективи розв'язання конфлікту та з'ясувати головні потреби й інтереси один одного в існуючому спорі; (2) раціоналізація переговорного процесу між сторонами; (3) спонукання конфліктуючих сторін до напрацювання щодо переговорів принципового підходу і знаходження рішень, котрі загалом відповідають їхнім головним інтересам, а в окремих випадках і на прохання сторін - внесення суттєвих пропозицій, спрямованих на стимулювання, направлення сторін до досягнення згоди [70, c.59]. Отже, особливість медіації як альтернативного способу вирішення господарського спору полягає в тому, що сторони економічного конфлікту самостійно обирають медіатора, який не ухвалює остаточне рішення для сторін, а сприяє вирішенню конфлікту шляхом організації й проведення примирювальних процедур, так, щоб сторони конфлікту самостійно ухвалили спільне рішення зі спірного питання.



Переваги медіації, порівняно з іншими способами вирішення господарських спорів, полягають в тому, що медіація:

  • не є публічною процедурою вирішення економічних конфліктів, тому вона є найбільш прийнятною для суб'єктів господарювання, які уникають небажаного публічного розголошення як факту наявності, так і подробиць конфлікту, що виник між ними;

  • може забезпечити економічно ефективне та швидке позасудове вирішення спорів у господарських справах на засадах врахування потреб сторін, адже строки вирішення економічних конфліктів за допомогою медіації коротші, ніж при судовій процедурі;

  • значно дешевша ніж розміри судових витрат, пов'язані зі сплатою судових зборів, оплатою послуг адвокатів тощо;

  • сприяє пошуку компромісного рішення, яке б задовольнило інтереси кожної зі сторін, тоді як, при судовому розгляді справи від імені сторін виступають їх представники, адвокати, які зацікавлені саме в прийняті рішення на користь їх клієнтів;

  • гнучкість процедури дозволяє прийти сторонам до компромісного рішення, на відміну від рішення суду, яке є обов'язковим до виконання, однак в той же час є спроможним задовольнити інтереси лише однієї зі сторін спору;

  • існує значна ймовірність того, що домовленості, досягнуті в результаті медіації, будуть добровільно дотримуватися, а між сторонами збережуться дружні та стабільні партнерські відносини;

  • універсальність процедури (за допомогою медіації можна врегульовувати як різні категорії господарських спорів, так і на різних стадіях провадження в господарських справах), ефективність (орієнтована на конструктивність розв'язання спору, пошук оптимальних рішень, контроль сторін за процесом досягнення взаємовигідних домовленостей), стратегічність і творчість (медіація дає можливість сторонам бути далекоглядними, креативними у пошуку рішень, вибудувати план подальших взаємин), дієвість [71].

Сторонами медіації є як суб'єкти господарювання, так і нейтральний посередник - медіатор. Іншими учасниками медіації можуть бути: суд при ініціюванні ним процедури медіації та/або в інших, передбачених законом випадках, а також експерти, перекладачі, аудитори та інші спеціалісти у разі визнання сторонами медіації їхньої участі необхідною або доцільною задля найбільш швидкого та ефективного врегулювання господарського спору. При цьому медіатор означає будь-яку третю особу, до якої звернулися з проханням провести медіацію, незалежно від віросповідання або професії цієї третьої особи, а також способу, у який ця третя особа була призначена або отримала запит провести медіацію [72, c.81].

Відповідно до Указу Президента України від 10.05.2006 р. «Про концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» й сформульованого у ньому визначення поняття медіації вбачається, що медіатор - це не будь-який, а саме професійний посередник [73].

Медіація - це такий альтернативний спосіб вирішення спору (зокрема, господарського), що являє собою структурований переговорний процес, який здійснюється за допомогою незалежного, нейтрального та кваліфікованого медіатора, що допомагає сторонам спору самостійно, на добровільній основі, досягти згоди для вирішення спору, що відповідатиме інтересам кожної зі сторін спору. Медіацію може бути потрактовано також як господарську діяльність професійних, нейтральних посередників, що провадиться ними на засадах конфіденційності, добросовісності, рівності сторін шляхом вчинення дій фактичного характеру в інтересах сторін спору з метою спрямування їх до віднайдення компромісу й урегулювання спору самостійно, самими ж сторонами [74].

Медіація є призначеною активізувати потенціал самих сторін спірних правовідносин, спонукаючи їх до самостійного пошуку можливостей ліквідації спору на взаємовигідних умовах. Медіатор відповідає за організацію процесу переговорів і тим самими сприяє пошуку взаємоприйнятного рішення [75, c.233].

Медіація - це цивілізований процес вирішення проблем між сторонами на основі переговорів з участю медіатора [46, c.125]. Ще медіацію називають програмою примирення. Це метод, за якого сторони управляють і володіють як самим процесом, так і його результатом - згодою, нічого не вирішується без згоди, взаємопорозуміння сторін. Медіація представляє мінімальний ризик. В гіршому випадку - це лише втрата часу. Якщо в процесі медіації не досягнуто згоди, сторони можуть звернутися чи повернутися до судової чи іншої процедури [76, c.36].

З одного боку, поширення практики застосування медіації в Україні ускладнюється наявністю в нашій культурі установки на вирішення проблеми з позиції сили чи влади та уникнення особистої відповідальності за те, що відбувається, тенденції шукати винного ззовні. З іншого боку, медіація має досить сприятливий грунт внаслідок такої особливості української самосвідомості, як велика значимість взаємовідносин між людьми [77].

Медіація відрізняється від арбітражу і переговорів тим, що це процес, у якому третя нейтральна сторона допомагає сторонам у конфлікті досягнути взаємної згоди. Саме ефективність медіації багато в чому залежить від ролі медіатора, який сприяє тому, щоб сторони змістили акценти з відстоювання своїх позицій на задоволення власних інтересів. Медіатор не є суддею чи арбітром - він не судить і не виносить жодних рішень. Його роль полягає в тому, щоб завдяки знанням певних медіаційних технологій допомогти сторонам знайти порозуміння і задовольнити інтереси [78].

Медіація – походить від латинського «mediare» - бути посередником – посередництво в конфлікті третьої сторони, що не бере в ньому участі, особлива форма переговорів за участю третьої нейтральної сторони – посередника, у процесі сторони суперечки за допомогою медіатора самостійно розв’язують проблему на основі власних інтересів [77].

Суть медіації полягає в тому, що сторони конфлікту можуть за допомогою посередника провести переговори і досягти згоди, не звертаючись до суду. Медіація оминає складні судові процедури та може бути адаптована до будь-яких обставин. її метою є обговорення та опрацювання складної ситуації, налаштування учасників спору на конструктивну взаємодію, причому посередник виступає арбітром, який допомагає віднайти порозуміння між сторонами та, обговоривши протиріччя, дійти компромісу. Посередники докладають усіх зусиль, аби переконатися, що учасники медіації вірно розуміють наслідки своїх рішень [79, с.57].

Учені виділяють кілька сценаріїв розвитку медіації:

Класична медіація починається з прийняття угоди сторонами і закінчується виконанням договорів. Вона доповнює можливості судового регулювання, розплутує конфлікт, налагоджує зв'язки між сторонами і приводить сторони до виконання умов угоди.

Внутрішньосистемна медіація діє тоді, коли медіатор є частиною конфліктуючої системи. Наприклад, внутрішньосистемним медіатором виступає директор, який допомагає персоналу вирішити конфлікт між двома співробітниками [80, c.52].

Адвокатське посередництво відбувається тоді, коли медіатором виступає адвокат або адвокати сторін. Вони працюють у цьому випадку і як юристи, і як посередники.

Тактика дії медіатора:

• тактика почергового вислуховування учасників конфлікту -застосовується для з'ясування ситуації та вислуховування пропозицій;

• директивна дія - акцентування уваги на слабких моментах у позиціях опонентів з метою схилити їх до примирення;

• операція — медіатор веде переговори при одночасній участі обох сторін;

• тиск на одного з опонентів - посередник доводить одному з учасників конфлікту помилковість його позиції;

• човникова дипломатія — медіатор розділяє конфліктуючі сторони і постійно курсує між ними, погоджуючи їхні позиції [81, c.164].

Медіація, найбільш застосовна у випадках, коли:



  • головними є не правові претензії, пов’язані з минулим, а майбутні інтереси партнерів по конфлікту та можливість збереження нормальних відносин у перспективі;

  • коли необхідно прийти до одного або іншого рішення в результаті переговорів і закріпити дане рішення документально;

  • мова йде про тривалі, значимі відносини;

  • на ситуацію впливають особисті відносини й емоційна сторона конфлікту;

  • сторони воліють зберегти повну конфіденційність;

  • необхідно виробити всеосяжне рішення, а правова суперечка охоплює лише частину проблеми;

  • судове рішення з даної справи, швидше за все, буде оскаржено;

  • суперечка торкається чутливих для бізнесу або просто делікатних питань;

  • мають місце складні у фактичному або юридичному плані випадки, які не можуть бути вирішені в інтересах обох сторін за допомогою права;

  • сторони не бажають, щоб їх суперечку розглядав суд, судовий розгляд цієї справи для сторін безперспективний;

  • об'єктом регулювання є конфлікт, який затягнувся, сторони вичерпали усі аргументи, засоби, сили, але не можуть дійти згоди;

  • сторони обстоюють протилежні, взаємовиключні інтереси і не можуть знайти спільних точок дотику;

  • по-різному трактуються правові норми чи інші критерії, які є ключовими щодо вирішення конфлікту;

  • одна із сторін зазнала істотних збитків і вона вимагає санкцій щодо опонента;

  • опоненти досягли тимчасової угоди, але потребують зовнішнього об'єктивного контролю за його виконанням [82, c.163].

Перевагами медіації є:

  • гнучкий шлях до взаємовигідного результату. Медіація орієнтована не стільки на конфлікт або на виграш, скільки на конструктивний пошук рішень;

  • ефективність – творче рішення або компроміс можуть стати частиною врегулювання конфлікту;

  • приватність – на процесі медіації можуть бути присутніми тільки конфліктуючі сторони та їх представники; посередник буде тримати в секреті всі розмови й усю інформацію;

  • конфіденційність процедури – закрита форма процесу, конфлікт не розголошується, інформація, яка розглядається в процесі медіації, не може бути розголошена де-небудь, навіть у суді;

  • баланс інтересів – інтереси обох сторін визнаються рівнозначними за важливістю;

  • у порівнянні із силовими методами вирішення суперечки, медіація дозволяє збалансувати інтереси обох сторін, щоб зберегти значимість обох сторін і уникнути несприятливих наслідків у майбутньому;

  • добровільність рішень – ніхто не примушує жодну зі сторін ні до участі в медіації, ні до якого-небудь рішення; при медіації реалізується принцип свободи особи, оскільки рішення ухвалюється добровільно, а не нав’язане ззовні;

  • взаємна вигода та зацікавленість сторін в реалізації ухваленого рішення як гарантія виконання рішення (у випадку успішної медіації);

  • угода, досягнута сторонами за допомогою медіації, має таку ж силу, як і будь-який інший договір між сторонами;

  • посередництво спрямоване скоріше на те, що кожна зі сторін орієнтована на справедливість, а не прямо на юридичні закони, прецеденти та правила;

  • ризик посередництва мінімальний, оскільки кожна сторона в будь-який момент може відмовитися від процесу;

  • психологічний комфорт учасників у зв’язку з відсутністю змагальності сторін; контроль над психологічним кліматом з боку медіатора; зняття емоційної напруги в даному конфлікті [69, c.190].

Для проведення медіації необхідні такі умови: наявність мотивації у всіх учасників конфлікту; готовність до відкритого обговорення суті спору; готовність уважно вислухати опонента та прийняти зважене рішення. Оскільки медіація є процедурою добровільною, то вона може відбутися тільки за умови, що сторони прийшли на переговори з наміром домовитися. Добровільність проявляється і в тому, що сторони та посередник у будь-який час можуть припинити переговорний процес без пояснення причин або, за взаємної згоди, - поновити його. Сторони приймають рішення щодо врегулювання спору, а якщо вони не дійдуть згоди, то мають право звернутися до суду. Відносини, що виникають у процесі медіації, є формою реалізації права суб'єктів залагодити конфлікт будь-якими законними методами, які вони для себе визначають як пріоритетні. У процесі посередництва всі учасники діють відповідно до процесуальних взаємовідносин, що є реалізацією прав та обов'язків, передбачених регламентом процедури [83, с.36].

Медіація, як альтернативна судовому розгляду процедура вирішення спорів, економічно ефективна й доцільна, дає змогу знайти таке вирішення спірного питання, що влаштує всі сторони конфлікту, не витрачаючи при цьому час на підготовку до розгляду й розгляд справи в суді та додаткові кошти на обслуговування численних судових процедур. Крім того, проведення процедури медіації в більшості випадків породжує в конфронтуючих сторонах відчуття задоволення від способу й результату вирішення конфлікту, забезпечивши конфіденційність шляхів його вирішення, запобігає виникненню подібних конфліктів у майбутньому та підвищує вірогідність того, що прийняте сторонами спільне рішення буде виконано заінтересованими особами [84, с.108].

Головною умовою медіації є врахування інтересів сторін спору. Процес медіації, на відміну від судового, не потребує підготовки і надання значної кількості документів, дотримання процесуальних норм, порушення яких у суді може закінчитися програшем справи. Медіації властивий неформальний та гнучкий характер. Порівняно із судовим процесом, який може продовжуватись декілька років, медіація заощаджує час. Цей альтернативний спосіб вирішення спорів зменшує завантаженість судів і дає їм можливість сконцентруватися на більш складних справах, підвищує репутацію судової гілки влади [85, c.19].

У процесі медіації сторонам надаються значні права і повноваження. Сторони ж наділяють медіатора точно визначеним обсягом процесуальних повноважень, він не має права ні судити, ні оцінювати, ні приймати та озвучувати будь-яке рішення. Медіатор може збирати інформацію, вивчати та узагальнювати її, робити помітки, керувати переговорним процесом, створюючи сприятливу атмосферу, але не правомочний впливати на процес примирення шляхом власних заяв. Він не представляє жодну із сторін, а завдяки використанню існуючих технологій та особистого досвіду, допомагає зняти роздратування, виплеснути негативні емоції та налагодити ефективне спілкування. Медіатор ставить питання щодо основних моментів протиріч, залагоджує точки напруги між сторонами, застосовує різноманітні способи, завдяки яким досягнення компромісу полегшується, а укладена сторонами медіаційна угода стає реальною для виконання [86].

Медіатором може виступати хто завгодно, проте існують групи людей, які через їхній статус відносяться до офіційних медіаторів: міждержавні організації (ООН); державні правові інститути (арбітражний суд, прокуратура); державні спеціалізовані комісії (щодо врегулювання конфліктів); представники правоохоронних органів; керівники щодо своїх підлеглих; профспілки; професійні медіатори-конфліктологи.

До неофіційних медіаторів, до яких можна звернутися за допомогою завдяки їхній освіті або великому життєвому досвіду, можна віднести: представників релігійних організацій; професійних психологів; соціальних педагогів; юристів.

У ролі спонтанних медіаторів можуть виступати свідки конфліктів, друзі та родичі, неформальні лідери та колеги по роботі. Втім у цьому випадку не йдеться про професійну допомогу.

Конфлікти, які необхідно вирішувати в суді: коли потрібне публічне оголошення сутності конфлікту; якщо одна зі сторін хоче використати суд для покарання іншої сторони; при існуванні необхідності контролю правоохоронних органів за поведінкою однієї зі сторін після винесення ухвали; коли в конфлікті є наявність порушень норм кримінального кодексу або положень Конституції України [87, c.9].

Медіацію, за засадами її провадження нейтральним медіатором, може бути класифіковано на професійну та непрофесійну. За належністю до судового провадження медіація може бути судовою та позасудовою. З аналізу змісту Директиви 2008/52/ЄС Європейського парламенту та Ради від 21.05.2008 р. «Про деякі аспекти медіації у цивільних та господарських правовідносинах» вбачається також, що за такими критеріями як суб'єкт ініціювання та/або підставою здійснення, медіація може бути: ініційованою самими сторонами господарського спору; здійснюваною у результаті пропозиції чи розпорядження суду, а також в порядку виконання припису законодавства [88].

Медіація – не панацея, і, безумовно, існують певні обмеження в її застосуванні:

- небажано застосовувати медіацію, якщо у спорі приймає участь три і більше -сторони так як важко їх примирити;

- якщо одна із сторін спору з початку його виникнення не налаштована на компроміс і не бажає робити спроби вирішити конфлікт мирним шляхом;

- недоцільно застосовувати медіацію якщо потрібно публічно оголосити про конфлікт між сторонами спору;

- медіація не є необхідним способом при вирішенні кримінальних справ, спорів, коли стороною виступає держава, у справах особливого провадження;

- медіація неможлива коли одна із сторін спору вступає у процес добровільно, а інша під примусом.

До недоліків медіації слід віднести: високий ступінь залежності ефективності медіації від співпраці сторін спору; відсутність легальної і явної підтримки медіації з боку законодавця (лише існує проект); складність застосування процедури медіації при наявності багатьох сторін спору; велика обережність при виборі посередника, і як наслідок – високі витрати сторін [89].



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка