Конспект лекцій з дисципліни «Юридична конфліктологія»



Сторінка4/8
Дата конвертації11.05.2018
Розмір1.55 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8

3.Види трудових конфліктів, їх причини і функції

Існує декілька підходів до класифікації трудових конфліктів. Зупинимося на розгляді двох з них, найбільш широко представлених у суспільних науках.

Перший підхід базується на виявленні сторін, що беруть участь у трудовому конфлікті. І в цьому зв'язку виділяються конфлікти:

•між працівниками(ом) і адміністрацією (адміністратором) підприємства, організації;

• між колективом працівників і профспілковим комітетом;

• між адміністрацією та профкомом;

• між трудовим колективом і керівництвом галузі;

• між трудовими колективами й органами державного управління чи місцевого самоврядування .

Другий підхід характеризується визначенням типів конфліктів на основі змістово-сутнісних критеріїв, відповідно до яких виявляються:

• конфлікти інтересів;

• конфлікти права;

• ілюзорні конфлікти;

• помилково співвіднесені конфлікти;

заміщені конфлікти;

• вимушені конфлікти.

Конфлікти інтересів характеризуються яскраво вираженими інтересами сторін-конфліктерів, а не тільки сформульованими позиціями чи вимогами.

Конфлікти права відрізняються юридичним обґрунтуванням захисту трудових прав працівника чи роботодавця.

Ілюзорні конфлікти, як правило, ґрунтуються на відсутності необхідної інформації, на перекрученій інформації чи неправильному сприйманні дій (бездіяльності) іншої сторони.

Помилково співвіднесені конфлікти характеризуються нерозумінням сутності наявних суперечностей, помилковим тлумаченням норм права, прихованими реальними причинами поведінки іншої сторони.

Заміщені конфлікти виражають очевидні розходження мі» висунутими вимогами і справжніми інтересами та цілями сторони, що ініціює конфлікт.

Вимушені конфлікти — це навмисно створювана конфронтація з метою зміни стану справ у розподілі ресурсів. Як бачимо з даної класифікації, трудові конфлікти можуть бути ініційованими як роботодавцями, так і працівниками. Надзвичайна форма трудового конфлікту — страйк і страйковий рух

Як зазначено в законі, «Страйк — це тимчасове колективне добровільне припинення роботи (невихід на роботу, невиконанні своїх трудових обов'язків) працівниками підприємства, установи організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту)»[13].

Страйки в Україні в перехідний до ринку період характеризуються такими особливостями, як:

- спосіб їх проведення (припинення роботи цілком або частково);

- зміст конфлікту (аналіз вимог);

- ступінь участі профспілки в страйку;

- масштаб (у рамках напряму діяльності підприємства; цеху, регіону і ін.);

- форма організації (примітивні, «за правилами», попереджувальні, відновлені, короткочасні і ін.)[ 47, c. 163-165 ].

У свою чергу, колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

а) установлення нових або зміни наявних соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

б) укладення чи зміни колективного договору, угоди;

в) виконання колективного договору, угоди або окремих їхніх положень;

г) невиконання вимог законодавства про працю (там само,ст. 2).

Відповідно до статті 44 Конституції України ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів[ 1 ].

Порядок здійснення права на страйк установлюється Законом. України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» ст. 18—21.

Страйк може розпочатись, якщо примирні процедури не сприяли вирішенню колективного трудового спору (конфлікту), або ж власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур, або не виконує угоди, досягнутої в процесі вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Страйк — це завжди спосіб прояву позицій суспільних сил, об'єднаних профспілками, робітничим рухом із метою вирішення конфлікту у сфері тільки соціально-трудових відносин. Не можуть страйкувати студенти, пенсіонери і безробітні, оскільки вони не зайняті в трудових (виробничих) відносинах. Протестні акції цих категорій громадян або їх суспільних об'єднань іноді помилково називають страйками у засобах масової інформації. Трудові конфлікти, як бачимо, різноманітні. Однак залежно від того, у якій сфері виникають суперечності, можна виділити три основні предмети трудового конфлікту:

1. Умови праці: технологія, режим, нормування, безпека та ін.

2. Система розподілу ресурсів: своєчасна виплата зарплати, витрата фінансових ресурсів, розподіл прибутку, участь працівників в управлінні капіталом і т. ін.

3. Виконання колективних договорів, угод, раніше прийнятих домовленостей, а саме: взаємних поставок, розрахунків, погашення боргів і т. ін.[ 63, c. 54-56].

Трудовим конфліктам притаманні такі найбільш типові функції:

- інтегрувальна (конфлікт впливає на встановлення оптимального — співвідношення індивідуальних і групових інтересів).

- дезінтегрувальна (сприяє соціальному розшаруванню прошарків населення;

- диференціювальна — сприяє процесу соціальної диференціації, створенню передумов нової єдності;

- сигнальна чи інформаційна функція як показник актуалізації стану соціально-трудових, суспільних відносин (тобто виявлення проблем, недоліків тощо).

- інноваційна функція (тільки в процесі конфлікту виникають перешкоди, що стоять на заваді перед новим, і воно «пробиває» собі дорогу), тобто конфлікт — це етап руху до прогресивних соціально-трудових відносин;

- соціально-психологічна функція (показник докорінних змін у поглядах, поведінці й стосунках між людьми);

- стабілізувальна функція (сприяє стабілізації та згуртованості трудового колективу).

Найпоширенішими конфліктами в системі партнерських стосунків в Україні є конфлікти й трудові суперечки з приводу виплати заборгованості зарплати, збільшення розмірів оплати праці, своєчасності виплати зарплати; забезпечення запобігання масовим звільненням і зростанню безробіття; порушенню трудових прав громадян, процесів роздержавлення, приватизації власності, конверсії оборонних підприємств; зростанню бідності, падінню реальних доходів і рівня життя населення.

В об'єктивному історичному процесі соціально-трудовий конфлікт як соціальне явище може бути позитивним, продуктивним і, навпаки, за певних умов, — негативним, таким, що гальмує розвиток суб'єктів — учасників протиборства[70, c. 247-248].

Перехід до ринкової економіки в Україні відбувається вкрай суперечливо. З одного боку, він супроводжується формуванням якісно нових правових соціально-трудових відносин, а з іншого — наростанням конфронтації, соціальної напруженості, про що свідчать масові невдоволення — колективні трудові суперечки й конфлікти (страйки).

Держава повинна формувати свої взаємини з підприємствами, орієнтуючись на попередження конфліктів. Для цього необхідне здійснення політики переговорів, які проводяться професійними конфліктологами. Створення в адміністративній структурі механізму керування конфліктами допоможе уникнути тих руйнівних наслідків, що приносить некваліфікована політика дозволу конфліктів.

Трудові конфлікти можуть або сприяти збереженню існуючої соціально-економічної системи, або сприяти її руйнуванню. Еволюція соціально-трудових конфліктів від власне трудових до політичних свідчить про те, що вони стали частиною процесу розпаду адміністративно-командної системи, у визначеній мері каталізатором, цього розпаду. У соціальній напруженості виражається потреба у відновленні, зміні існуючої життєдіяльності, і конфлікт стає засобом такої зміни. Тому необхідно активізувати дослідження в такій галузі соціологічних, політологічних, психологічних, культурологічних знань, як конфліктологія.

4.Правові колізії

Сьогодні загальноприйнятою класифікація колізій норм права залежно від властивостей та особливостей колізії правових норм. Відповідно до цієї класифікації виділяються темпораль ні (часові), просторові, ієрархічні, змістовні

Ієрархічні колізії - це колізії, що виникають через регулювання одних фактичних обставин нормами, які знаходяться на різному рівні в ієрархічній структурі законодавства

Причинами ієрархічних колізій є множинність суб’єктів правотворчих органів. В окремих випадках нормотворчі органи, які володіють певними визначеними повноваженнями, видають з одного і того ж питання різні за змістом норми права. Суб’єктивними причинами виникнення ієрархічних колізій є непоінформованість нижчого нормотворчого органу, що з даного приводу вже діє норма, прийнята вищим органом; нечітке розмежування і законодавче закріплення правотворчої компетенції; перевищення компетенції органом державної влади.

Для подолання ієрархічних колізій застосовується колізійний принцип lex superior derogat inferiori (лат. «вищий за силою закон відміняє закон, нижчий за силою»). Юридична сила нормативного акта залежить від двох формальних обставин. По-перше, від місця правотвор чого органу в ієрархії органів державної влади. По-друге, юридична сила нормативного акта визначається рівнем складності процедури його прийняття. Колізійний принцип lex superior ґрунтується на закономірностях побудови ієрархічної системи законодавства та принципі законності, який у тому числі передбачає, що норми акта нижчестоящого органу не повинні суперечити нормам акта вищестоящого органу, а отже, у випадку колізії саме норма акта вищестоящого органу і повинна бути застосована. Таким чином, колізійний принцип lex superior варто розглядати як конкретизацію принципу законності в правозастосовній сфері.

Іншим видом колізії є темпоральні колізії. Вони виникають унаслідок видання в різний час з одного і того ж питання двох чи більше норм права Наявність темпоральних колізій пов’язана з фактичною відміною норми права. На відміну від формального способу, коли більш пізня норма права безпосередньо і чітко (формально) скасовує дію попереднього, при фактичній відміні формальна вказівка на скасування попередньої норми права відсутня. У цьому разі норма права перестає діяти, оскільки вона замінена пізнішою, яка регулює ті ж самі суспільні відносини.

Прикладом темпоральної колізії є колізія між ч. 2 ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 р., де передбачено, що виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем, та ч. 2 ст. 429 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 р., де зазначається, що майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, норма права, яка прийнята пізніше (норма кодексу), передбачає інше правове регулювання права інтелектуальної власності на службовий твір у частині визначення суб’єктів права інтелектуальної власності, ніж норма, прийнята раніше (норма Закону).

Для подолання темпоральних колізій використовується відомий ще з часів римського права колізійний принцип lex posterior derogat priori (лат. «пізнішим законом відміняється більш ранній»)1. Застосування цього колізійного принципу ґрунтується на припущенні розумності законодавця: «законодавець завжди мислить послідовно і ніколи не допускає протиріччя із самим собою». У контексті подолання темпоральних колізій це припущення означає, що, видаючи нову норму, законодавець тим самим прагнув скасувати стару норму.

Утім темпоральні колізії можуть виникати не лише в силу фактичної відміни норми права. Їх поява може бути викликана тяглістю правовідносин у часі. У цьому разі наявність темпоральної колізії пов’язана з тим, що:

А) Юридичний факт (правовідносини) мав місце при чинності однієї правової норми, а кваліфікація цього факту відбувається при чинності вже іншої норми. Власне кажучи, після того як певні правовідносини припинили своє існування, приймається нова норма, яка врегульовує ці відносини іншим чином. У такому випадку юридичний факт наче б то підпадає під дію одночасно двох правових норм, різних за своїм змістом: норми, яка була чинною на час існування юридичного факту (правовідносин), та норми, яка є чинною на час кваліфікації юридичного факту (правовідносин).

Б) Правовідносини виникають на момент чинності однієї правової норми, а припиняються вже на час чинності іншої, тобто «життя» правовідносин є довшим, ніж «життя» правової норми, яка спершу врегульовувала відповідні відносини. У цьому випадку постає аналогічна проблема вибору правової норми.

Чи не найбільш поширеним видом колізії є змістовні колізії. Під ними розуміються колізії одночасно чинних і на одній території приписів рівної юридичної сили, які виникають у результаті часткового співпадіння об’ємів регулювання й обумовлені специфікою регламентації суспільних відносин.

При подоланні змістовних колізій застосовується колізійний принцип lex specialis derogat generalis (лат. «спеціальний закон відміняє (витісняє) загальний закон»), який ґрунтується на вже згаданому вище припущенні розумності законодавця. У контексті колізійного принципу lex specialis це припущення означає: «прийняття спеціальної норми свідчить про наявність спеціальної цілі законодавця: врегулювати певний різновид суспільних відносин інакше, ніж загальна норма».

Від розглянутих вище видів колізій принципово відрізняються просторові колізії, які виникають через протяжність відносин у просторі. Як наслідок, на врегулювання одних фактичних обставин претендують норми правових систем різних держав або територій.

Іншими словами, просторові колізії з’являються, коли правовідносини, права, обов’язки учасників цих правовідносин по-різному регулюються на різних територіях однієї держави або на території різних держав. Ситуація, за якої правовідносини можуть регулюватися по - різному на території однієї держави, можлива насамперед у федеративних державах.

Можна навести наступний приклад просторової колізії. Француз, що проживає в Англії, помер, залишивши заповіт на нерухомість, яка знаходиться у Франції, на користь англійця. Цей заповіт недійсний за французькими законами, а успадковувати буде французький громадянин. Постає питання: у межах якої правової системи (Англії чи Франції) повинно вирішуватися питання успадкування нерухомості. Вирішивши проблему вибору правової системи (системи права, законодавства), не виникає проблем із застосуванням конкретних правових норм, спрямованих на врегулювання відносин спадкування.

Важливе значення з точки зору з’ясування правової природи колізій має їх поділ у залежності від впливу на суспільні відносини. За цим критерієм виділяють позитивні (доброякісні) та негативні (шкідливі) колізії

У правовій науці про колізії норм права прийнято говорити як про явища, небажані для правового регулювання. І дійсно, колізії заважають нормальній реалізації правових приписів. Однак змістовні колізії здебільшого створюються законодавцем свідомо з метою забезпечення диференціації правового регулювання, яка досягається шляхом створення спеціальних норм. Таким чином, спеціальні норми покликані відображати особливості і характерні риси суспільних відносин. Спеціальні норми видаються зі спеціальною метою регулювання визначених відносин, і лише в межах своєї дії вони забезпечують досягнення конкретної цілі.


Література:

  1. Анцупов А. Я., Баклановский С. В. // Конфликтология в схемах и комментариях. – Питер, 2006. – 288 с.

  2. Бандурка А. М. Друзь В. А. Конфликтология. – Харьков, 1997.

  3. Конфліктологія: [Підручник для студентів вищ. навч. закл. юрид. спец.] / Л. М. Герасіна, М. І. Панов, Н. П. Осіпова та ін.; За ред. професорів Л. М. Герасіної та М. І. Панова. – Харків: Право, 2002. – 256 с.

  4. Кудрявцев В. Н. Юридический конфликт // Государство и право. – 1995. – № 9.

  5. Медісон В. Правова конфліктологія та юридичний конфлікт у приватних правовідносинах // Право України – 2003. – № 9. – С. 39.

  6. Основы конфликтологии: Учебное пособие / Под ред. В. Н. Кудрявцева. – М., 1999.

  7. Скотт Д. Г. Конфликты: пути их преодоления. К., 1991.

  8. Ставицька О. Норма права в системі чинників регулювання соціальних конфліктів // Право України. – 2001. – № 10. – С. 13.

  9. Юридическая конфликтология / Под ред. В. Н. Кудрявцева. – М., 1995.



Лекція 5. Соціально-правові технології попередження юридичних конфліктів.


  1. Загальні положення про попередження конфліктів.

  2. Технології превентивної діяльності.

3. Попередження конфліктів - тактичний крок сучасного менеджменту.

4. Співробітництво як спосіб попередження конфліктів.


1.Загальні положення про попередження конфліктів.

Досить поширеною є думка, що конфлікти легше попереджати, ніж розв’язувати. Ця теза не викликає сумнівів ні у пересічних громадян, ні у фахівців з різних галузей знань, що згідно зі своїми професійними інтересами і потребами мають справу з різними проявами конфліктності. Але ескалація конфліктів, яка характеризує сучасний світ, примушує дещо інакше тлумачити цю проблему. Очевидно, попередження конфліктів – не менш складне завдання, ніж їх розв’язання, а в чомусь навіть складніше.

Сучасна конфліктологія як узагальнююча і тому методологічно і орієнтована наука намагається системно осмислити практичний досвід і теоретичні узагальнення, накопичені в спеціальних науках, що займаються проблемами попередження конфліктів, і на цій основі створити загальну модель превентивної (попереджувальної) діяльності. Слід відзначити, що в “практично орієнтованих” науках ця проблематика має виключно важливе значення, що іноді дає підстави говорити про існування в їх структурі навіть спеціальних дисциплін (субдисциплін), що займаються профілактикою. Тут перш за все слід згадати про профілактику протиправної поведінки як науковий напрям у системі юридичних наук, теорію і практику психологічної корекції поведінки в психології, профілактику конфліктів у педагогіці, теорію конфліктів у політичних науках тощо. Тому говорячи про попередження конфліктів, загальні принципи і моделі такої діяльності слід розглядати на матеріалах конкретних сфер людської діяльності, адже головне в конфліктології – не знання абстрактних моделей і процедур, а вміння їх застосовувати до конкретних ситуацій.

Тут доречно зауважити, що існує певна неузгодженість позицій між теоретиками і практиками. Це досить чітко можна помітити у сфері профілактики юридичних конфліктів зокрема і профілактики злочинності в цілому. Практики вважають, що ця діяльність – більшою мірою мистецтво, ніж наука, тому немає підстав для орієнтації на наукові узагальнення, оскільки ситуація завжди багатша на реальні обставини, ніж будь-яка теоретична модель. Але теоретичне знання не можна ігнорувати.

Не існує загального визначення превентивної діяльності, яке було б всеосяжним. Тому ми можемо прийняти визначення, яке фіксує загальну сутність цього явища і може бути використане для початку розгляду превентивної (попереджувальної) діяльності: під превенцією (профілактикою, попередженнями) конфліктів слід розуміти такі види соціальної практики (діяльності), які, по-перше, мають цільовий характер (відвернення конфлікту – мета), а по-друге, справляють безпосередній або ж опосередкований вплив на чинники, що визначають перебіг конфлікту.

Найважливішими моментами аналізу будь-якої діяльності є визначення її мети та форм (процедур). Якщо в загальному вигляді визначення мети превентивної діяльності розкрито в самій семантиці цього терміна, то при його використанні в конкретних сферах людської діяльності виникають певні труднощі. Мета має бути операціоналізованою, тобто вираженою в термінах, що відтворюють атрибути, характеристики цієї ситуації або сфери діяльності. Наприклад. у сфері попередження міжнародних конфліктів ця мета матиме розгорнутий вигляд.

Згідно з висновками аналітиків фонду Карнегі існують три мети превентивних дій у сфері міждержавних і внутрішньополітичних відносин:

а) попередження насильницьких конфліктів. Ця мета має певні аналоги у сфері соціальних відносин, де застосовується так зване початкове попередження конфліктів у сім’ї, школі тощо шляхом впливу на зовнішні умови існування цих інститутів. У політичній сфері це забезпечується підтриманням таких базових принципів організації життя держави, як верховенство права, поділ влади, демократія, захист прав людини та ін.;

б) попередження поширення конфлікту на його початковій стадії. Йдеться про використання непрямих засобів впливу. Наприклад, застосування “економічної блокади” з забороною постачання певних видів товарів, сировини може перешкодити переходу політичного протистояння в державі чи між державами у воєнну фазу (громадянську війну чи воєнний конфлікт держав);

в) попередження нових спалахів насильства після “погашення конфлікту”. Політична історія кінця XX ст. свідчить про те, що найчастіше воєнно-політичні конфлікти спалахують з “вуглинок” минулих конфліктів. У такій ситуації можуть бути застосовані різні методи: використання миротворчих сил, реалізація планів роззброєння конфліктуючих сил, забезпечення “стабілізуючої присутності”. В останньому випадку йдеться про різні форми присутності в конфліктних зонах: від діяльності благодійних та релігійних організацій до економічних інвестицій тощо.

Очевидно, таку ж мету має превентивна діяльність у будь-якій іншій сфері людського життя, оскільки в основі їх аналізу лежить єдина модель розгортання конфлікту. Наприклад, у сфері попередження злочинності цілі превенції досить умовно також можуть бути виділені в три групи: а) загальна превенція, тобто широке завдання соціальної профілактики відхилень у поведінці, інших соціальних деформацій б) локалізація конфлікту – його безпосереднє гальмування або подолання на основі безпосереднього втручання правоохоронних органів, владних структур, громадськості, щоб незбалансованість інтересів не ініціювала порушення законодавства; в) боротьба зі злочинністю, тобто з рецидивами, організованою, професійною злочинністю.

2. Технології превентивної діяльності

Попри всю їх різноманітність можуть бути зведені до двох типів: операційні та структурні. Їх відмінність проявляється як відмінність моделей та цілей превентивної діяльності.



Операційні технології, їх іноді називають передкризовими стратегіями, застосовуються на тих стадіях розвитку проблемних ситуацій, коли за відсутності явних ознак конфлікту неможливо вирішити ті чи інші проблеми звичайними (традиційними) методами. За таких умов поведінка сторін стає неадекватною ситуації, вимагаючи відповідного втручання. Однак, якщо такі дії “третіх осіб” щодо допомоги сторонам у вирішенні проблем не спиратимуться на чітке уявлення про перспективу дій, тобто не будуть осмислені саме як превенція, то ситуація може навіть погіршитись.

Операційна технологія повинна створювати такі умови, за яких сторони виявляються здатними знайти вирішення проблеми. Така технологія має чотири ключові елементи:



  • організація превенції – суб’єкт відносин (“третя сторона”), від якого виходить ініціатива превенції і який організує таку діяльність;

  • підхід (ідея, ідеологія, управлінське рішення, правова норма, законопроект тощо), який має стати основою компромісу інтересів;

  • наявність внутрішніх ресурсів для досягнення врівноважених інтересів сторін, а також для переходу на стадію самоорганізації, тобто відносини без участі “третіх сторін”;

  • більш-менш чітка програма превентивних дій, відповідних заходів тощо.

Наявність цих елементів створює цілісність технології, забезпечує можливість впливу на ситуацію. За своїм змістом технології зазначеного типу є досить різноманітними і мають істотні відмінності залежно від сфери, в якій вони застосовуються. Важливим є те, що вони спираються на певні нормативні уявлення, моделі поведінки, які часто фіксуються нормами позитивного права. Наприклад, превентивні технології у сфері сімейного консультування спрямовані на попередження соціальних ситуацій, що мають правові наслідки (сімейне насильство, розлучення, майнові спори тощо). А це дозволяє визначати їх як соціально-правові технології. Ще більш очевидно соціально-правова природа таких технологій проявляється у сфері попередження злочинності.

Розглянемо операційні технології у сфері політичних відносин (на рівні держави і міждержавних стосунків). Сучасні дослідження показують, що найбільш ефективними є такі технології: а) раннє попередження, або рання відповідь; б) превентивна дипломатія; в) економічні заходи, наприклад, санкції, блокади та ін.; г) використання збройних сил.



Раннє попередження (відповідь). Політичні конфлікти на стадії визрівання супроводжуються певними проявами, що при аналізі можуть тлумачитись як ознаки конфлікту. Події 80-х років XX ст. у Руанді (Африка) та Сербії свідчать про те, що передконфліктна ситуація в них проявлялась у боротьбі з політичною опозицією, порушеннях прав людини, придушенні вільної преси, зміцненні армії, іноді – в зростанні вбивств на замовлення тощо. За таких умов може бути реалізована технологія ранньої відповіді, яку проводитимуть міжнародні організації, політичні партії, неурядові організації, засоби масової інформації, релігійні організації і т. ін. Найбільш оперативними є дії громадськості, оскільки держави та міждержавні об’єднання діють згідно з процедурами міжнародно-правових домовленостей (наприклад. Статут ООН, конвенції, двосторонні та багатосторонні угоди тощо) і об’єктивно обмежені принципом суверенітету. Наприклад, неурядові організації в Руанді ще за рік до початку збройного конфлікту оприлюднили список тих, кого політичні екстремісти планують фізично знищити. Така інформація є дуже важливою, оскільки вона дає реальне уявлення про ситуацію в країні і дозволяє адекватно на неї реагувати. Невипадково у звіті ООН за 1997 р. ефективність превентивних дій цієї організації пов’язувалася саме з наявністю раннього попередження з боку громадськості тих країн, де визрівали політичні конфлікти.

Отже, огляд деяких проблем попередження конфліктів засвідчує необхідність розглядати цю діяльність як важливу складову будь-яких стратегій управління, реформування тощо. Очевидно, превенційна діяльність за деяких умов може бути навіть більш складною, ніж розв’язання конфлікту, але ці витрати (і матеріальні, й інтелектуальні) не йдуть ні в яке порівняння з тими втратами, що їх може принести конфлікт, якому дали можливість визріти.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка