Конспект лекцій з дисципліни «Юридична конфліктологія»



Сторінка3/8
Дата конвертації11.05.2018
Розмір1.55 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8

4. Сімейні конфлікти

Сімейні конфлікти можна класифікувати за такими ознаками: • за суб'єктами: між подружжям; батьками й дітьми; подружжям і батьками кожного з подружжя; бабусями, дідусями та онуками; • за джерелами: ціннісні (невідповідність почуттів та реальних відносин подружжя, наявність протилежних інтересів, потреб); господарські (різні погляди на ведення домашнього господарства); статусні (боротьба за лідерство); емоційні (ревнощі, дефіцит любові, турботи, непорозуміння); сексуальні (психосексуальна дисгармонія) та ін.; • за сферою прояву: у сімейних відносинах (особистих і майнових); між родичами; у стосунках сім'ї з державними чи іншими органами; • за формою: бурхливі (образи, скандали, биття посуду тощо); “тихі” (переривання спілкування, “бойкоти” тощо). Інтерес юристів до сімейного конфлікту спричинений передусім потребою вивчати причини дестабілізації стосунків між подружжям, що призводить до розлучень і має відповідні наслідки як для них, так і для інших членів сім'ї, особливо дітей. Предметом аналізу юристів є переважно відкриті конфлікти, приховані із зрозумілих причин, які або взагалі не виходять за межі сімейних стосунків, або є предметом аналізу сімейних психологів та психотерапевтів. Традиційно сімейні конфлікти розглядалися як показник нестабільності сім'ї, тобто як однозначно негативне явище. Соціологічні і психологічні дослідження закономірностей функціонування сім'ї привели до визнання неминучості конфліктів у сімейному житті, їх позитивної ролі у житті сім'ї за умови їх адекватного і своєчасного вирішення. Сімейні конфлікти мають свої особливості, які пов'язані з дією конфліктогенних факторів, що призводять до порушень у життєдіяльності сім'ї. Серед них за джерелом виникнення можна виокремити три групи: • труднощі, які пов'язані з етапами життєвого циклу сім'ї або “життєвими кризами” (на першому році подружнього життя — адаптаційні труднощі між подружжям; з появою дитини — проблеми виховання та догляду за дитиною, труднощі у веденні домашнього господарства; через 10–15 років — насиченість один одним, дефіцит почуттів та ін.); • труднощі, зумовлені несприятливими варіантами життєвого циклу (відсутність дітей або одного з подружжя, тривала розлука подружжя, наявність позашлюбної дитини тощо); • ситуативні труднощі (серйозні захворювання членів сім'ї, значні майнові втрати тощо). 100 Проте інколи труднощі можуть, навпаки, сприяти інтеграції сім'ї й мобілізовувати її на протидію та послаблення негативних явищ. Наприклад, тяжкі фінансові та побутові умови для однієї сім'ї можуть стати причиною постійних конфліктів, а для іншої — могутнім фактором її зміцнення. Специфіка сімейних конфліктів полягає також у тому, що вони торкаються почуттів та інтимної сфери людини, які не регулюються правом. Лайки, завдання образ залишають негативний слід, руйнують взаємини між подружжям, батьками й дітьми. Причини сімейних конфліктів можуть бути пов'язані як із нереалізованістю потреб, на які очікувало подружжя від шлюбу, так і з особистісними якостями членів сім'ї, внутрішньосімейними стосунками або зумовлюватися зовнішніми факторами. Незадоволені потреби, на які очікувало подружжя (або їх родичі) від шлюбу, є комплексною причиною виникнення сімейних конфліктів. Узагалі існує чимало потреб, реалізацію яких очікують від сімейного життя. Чоловік може розраховувати, що дружина буде йому одночасно коханою подругою, домогосподаркою, турботливою матір'ю його дітей, зароблятиме на життя сім'ї. Дружина може сподіватися, що чоловік буде її коханим товаришем, годувальником сім'ї, авторитетним батьком і добрим господарем. Ці доволі різні очікування можуть передбачати різ ні, навіть протилежні види діяльності та риси характеру, що не завжди поєднується в одній особі. Нездатність до виконання будьякої з цих функцій може призводити до незадоволення важливих життєвих потреб, а отже, до значної соціальної напруги в сім'ї. Вірогідність серйозних конфліктів видатний американськонімецький психолог і конфліктолог К. Левін пов'язує з випадками, коли “зачіпаються центральні сфери особистості”, якими він вважає сексуальні потреби та потреби у власній безпеці або відчутті “ґрунту під ногами” [59, с. 225–228]. Негативні особистісні риси та відхилення у поведінці членів сім'ї — наступна група причин конфліктної поведінки. Це можуть бути недоліки у характері, ціннісних орієнтаціях, грубість, нетактовність, егоцентризм одного з подружжя. Наприклад, намагання одного з членів подружжя максимально задовольнити власні матеріальні потреби за рахунок іншого партнера чи всієї сім'ї, перекладання обов'язків доглядати й виховувати дітей на дружину. Поширеними причинами сімейних конфліктів є необдуманість вибору одного з молодих, неможливість (небажання) мати дітей, подружня зрада. До серйозних конфліктів призводять шкідливі звички у членів подружжя, алкоголізм, наркоманія, схильність до агресії, насильства тощо. 101 Серед інших причин сімейних конфліктів — недоліки взаємин, низький рівень згуртованості та взаємодопомоги у сім'ї. Сім'я — це мала соціальна група, якій притаманні усі характеристики групового життя. Вона має свою структуру, у неї є свої цілі, вона вступає у стосунки з іншими групами. Вже на початковому етапі шлюбно сімейного життя частогусто з'ясовуються розбіжності у поглядах подружжя на спільне життя, непідготовленість молодих до шлюбу. Так, один із членів подружжя намагається підтримувати порядок, тоді як інший не звик до цього в доподружньому житті, один виявляється ощадливим, інший — навпаки. Розбіжності виникають і з приводу лідерства у сім'ї, на кшталт: “Хто в домі хазяїн?” З народженням дітей у подружжя з'являються додаткові функції батька й матері, виконання яких потребує значних фізичних і моральних сил. Особливо складною сімейна адаптація буває, коли хтось з подружжя виховувався у неповній сім'ї або поза сім'єю. Вони важко уявляють роль батька, який був від сутнім у минулій сім'ї, а роль матері, яка сама виховувала дітей, уявляється надто незалежною і самодостатньою. Молоде подружжя незрідка стикається з труднощами, які виникають внаслідок сильної прив'язаності партнерів до своїх батьківських сімей. Теща може сприймати свого зятя як ще одного члена своєї сім'ї або кожна з двох батьківських сімей може намагатися привернути молодят на свій бік. Така ситуація може призвести до конфлікту, особливо в тому разі, якщо із самого початку між сім'ями не встановилися достатньо дружні стосунки. Вірогідність конфлікту збільшується, коли зв'язок із батьківською сім'єю залишається достатньо сильним; поведінка чоловіка і дружини буде значною мірою зумовлюватися їхнім членством у різних групах. До конфліктів також призводить авторитарний, жорсткий тип стосунків, нерівномірний розподіл господарськопобутових обов'язків між подружжям, психологічна несумісність, сексуальна дисгармонія та ін. Напруга між подружжям значно посилюється, коли в конфліктні відносини втягуються діти, батьки подружжя та ін. Щасливе життя сім'ї залежить від того, наскільки кожен з подружжя виконує власні рольові функції, витрачаючи значну частину часу й енергії на створення та підтримання сімейного вогнища. Проте соціальна основа сім'ї як малої соціальної групи полягає не так у схожості чи відмінності між її членами, як у їхній взаємозалежності. Виходячи з цього К. Левін однією з конфліктогенних сфер сімейного життя вважає “недостатність простору вільного руху”. Подружня група є відносно невеликою; вона передбачає спільні оселю, стіл та ліжко; вона зачіпає найглибші сфери особистості. Практично кожна дія одного з подружжя так чи інакше позначається на іншому. А це означає кардинальне звуження простору вільного руху. Кохання із зрозумілих причин, зазвичай, буває всеохоплюючим, поширюється на всі сфери життя іншої людини, на її минуле, сьогодення та майбутнє. Воно впливає на усі сфери діяльності, на її успіхи в бізнесі, на її стосунки з оточенням тощо. Навіть коли чоловік (чи дружина) ставиться до тих чи інших аспектів життя свого партнера із зацікавленістю та симпатією, він позбавляє його тим самим певного просто ру вільного руху [59, с. 228–235]. Самостійну групу причин сімейних суперечок та конфліктів серед подружжя становлять недостатні умови життя. На стосунки в сім'ї вкрай негативно впливає невпорядкований побут, безробіття, нестача фінансів. Частково ці конфлікти пов'язані з нездатністю або небажанням подружжя адаптуватися до нових ринкових відносин, які змушують багатьох людей змінювати професію, місце проживання, соціальний статус тощо. В сучасних умовах, коли молоді сім'ї не мають власного житла, вони змушені проживати в тісних перенаселених квартирах разом з батьками, що часто є конфліктогенним фактром. Окрім труднощів “притирання” один до одного молоде подружжя змушене переживати труднощі адаптації до старшого покоління, яке вже має усталений спосіб життя та власні звички. Усе це негативно позначається на стані сімейного життя.

Важливою умовою запобігання конфліктам у родині є дотримання визначених чинним законодавством порядку й обов'язку утримання батьками дитини (повнолітніх непрацездатних дочки, сина, які потребують матеріальної допомоги), а також повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.


Серед засобів врегулювання сімейного конфлікту — передбачена Сімейним кодексом України (ст.119, 120) можливість встановлення режиму окремого проживання подружжя. Такий режим за заявою подружжя або за позовом одного з подружжя може бути встановлений рішенням суду у разі неможливості чи небажання дружини й/або чоловіка проживати спільно. Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав і обов'язків подружжя, які встановлені чинним законодавством і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором.
Радикальним способом розв'язання сімейних конфліктів є розірвання шлюбу. На думку психологів, юридичному розлученню, як правило, передують емоційне розлучення, що полягає у втраті любові й довіри між подружжям, та фізичне розлучення, яке призводить до роздільного побуту й проживання подружжя. Численні сімейні конфлікти створюють умови, неможливі для сімейного життя та спільного проживання. В такій ситуації право на розлучення надає можливість членам подружжя позбавитися постійної соціальної та міжособистісної напруги, в якій вони перебувають.
Сімейним кодексом передбачено спрощений порядок розірвання шлюбу державними органами реєстрації актів громадянського стану на підставі спільної заяви подружжя, яке не має дітей. Проте у разі розірвання шлюбу в судовому порядку на суд покладається зобов'язання вжити заходів щодо примирення подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Рішення про розірвання шлюбу суд постановляє, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя й збереження шлюбу суперечить інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей.
Проте розлучення як спосіб розв'язання сімейного конфлікту вирішує далеко не всі проблеми. Конфліктні стосунки між колишнім подружжям можуть продовжуватися у площині вирішення майнових, житлових проблем, питань сплати аліментів тощо. Але найтяжчими є негативні наслідки розлучення батьків для дітей.
Отже, правові засоби можуть сприяти лише частковому розв'язанню сімейних конфліктів. Основні можливості щодо попередження та оптимального вирішення сімейних конфліктів — у сфері соціальної психології, зокрема, психології сім'ї та психології міжособистісних відносин. Крім того, слід зауважити, що не всі сімейні конфлікти мають негативне значення. Конфлікти можуть допомагати подружжю краще розуміти та враховувати інтереси один одного, дійти справжнього порозуміння зі спірних питань.
Подружній конфлікт, як правило, має емоційне забарвлення і тому важливо розрізняти емоційні та конструктивні причини його виникнення. Однією з найскладніших проблем у конфліктології є розв'язання емоційних конфліктів. Саме подружжя зазвичай не в змозі вирішити їх самостійно. У таких випадках стане в нагоді допомога професійних психологів, а також посередників, у ролі яких можуть виступати родичі, друзі, знайомі, а інколи й незнайомі люди.
Для вирішення неемоційних конфліктів існує багато способів. Наведемо деякі з них [44, с. 48-49]. Кожен з подружжя одночасно виконує кілька ролей. Наприклад, роль дружини, матері, домогосподарки, юрисконсульта тощо. Те ж саме можна сказати й про чоловіка. Якщо виникають конфлікти з при-чини несумісності цих ролей, то саме подружжя має визначитися: робота чи дитина, кар'єра чи сім'я. У разі конфлікту з приводу того, хто є главою сім'ї, в нагоді стануть такі варіанти вирішення цієї проблеми: а) домовитися щодо спільного прийняття рішень з важливих питань сімейного життя; б) не акцентувати увагу на цій проблемі — лідер має визначитися сам; в) розподілити сфери домінування. Не переносити власні внутрішні конфлікти у сім'ю, але намагатися вислухати один одного, заспокоїти, щось порадити і тим самим розрядити внутрішню наругу у партнера по шлюбу.
Не переносити службові стосунки на подружні.
Не акцентувати увагу на недоліках, прорахунках та помилках партнера по шлюбу, намагатися пам'ятати про переваги.

Література:

1.Анцупов А. Я., Баклановский С. В. // Конфликтология в схемах и комментариях. – Питер, 2006. – 288 с.

2.Бандурка А. М. Друзь В. А. Конфликтология. – Харьков, 1997.

3.Глухова А. В. Политические конфликты и кризисы. Консенсус и политические методы его достижения // Государство и права. – 1993. – № 6.

4.Джеллінген Джеймс. Запобігання насильству / Пер. з англ. В.В. Штенгелев. – К.: Сфера, 2004. – 168 с.

5.Конфліктологія: [Підручник для студентів вищ. навч. закл. юрид. спец.] / Л. М. Герасіна, М. І. Панов, Н. П. Осіпова та ін.; За ред. професорів Л. М. Герасіної та М. І. Панова. – Харків: Право, 2002. – 256 с.

6.Кудрявцев В.Н. Стратегии борьбы с преступностью / В.Н. Кудрявцев. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Наука, 2005. – 366 с.

7.Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі: У 2 ч. – Чернівці, 1993.

8.Скотт Д. Г. Конфликты: пути их преодоления. К., 1991.

9.Словник-довідник термінів з конфліктології / За ред. М. І. Пірен, Г. В. Ложкіна. – Чернівці-Київ, 1995.


Лекція 4. Види юридичних конфліктів.
1.Кримінально-правові конфлікти.

2.Види кримінальних конфліктів

3. Види трудових конфліктів, їх причини і функції

4. Правові колізії.




  1. Кримінально-правові конфлікти.

Великий інтерес представляє собою кримінальний (кримінально- правовий) конфлікт - різновид юридичного конфлікту, що дозволяє найбільш докладно проілюструвати його механізм і динаміку. Навряд чи має потребу в спеціальному поясненні твердження про те, що злочин, злочинне поводження, а значить, і інтереси злочинця суперечать інтересам суспільства і його окремих громадян. Досить очевидно, що саме кримінальне законодавство, яке визначає, що ж є злочинним, випливає з необхідності захисту визначених суспільних інтересів. У кримінально-правовій і кримінологічної літературі міркування на подібні теми давно вже стали звичними. Проте ці, здавалося б, банальні думки мають цілком конкретний зміст у застосуванні до даного предмету. Протиріччя злочинних і суспільних інтересів у багатьох випадках виливається в протистояння інтересів злочинця і конкретної особистості (групи). Злочин, де є потерпілі - конкретні особи, як правило, створює конфліктну ситуацію або прямий міжособистісний (міжгруповий) конфлікт, що дозволяються шляхом зусиль приватних осіб, в тому числі самих потерпілих, а також за допомогою державних інститутів у процесі кримінального судочинства. Крадіжка особистого майна і приватної власності, тілесні ушкодження і наклеп, а також багато інших видів злочинів представляють собою обмеження особистих або групових інтересів, які завжди створюють грунт для конфліктів.

Але в багатьох випадках злочин не тільки створює можливість для конфліктів, але саме є наслідком конфліктів та їх заключною стадією. Особливо явно подібна причинно-наслідковий взаємозв'язок простежується на прикладі насильницьких злочинів, таких, як навмисною вбивство, тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості та злісне хуліганство. Традиційна кримінологічна модель аналізу насильницьких злочинів майже не звертає уваги на міжособистісну взаємодію між злочинцем і жертвою, що відбувається до здійснення злочину. Тим часом події насильницького злочину звичайно передує послідовність циклів взаємодії, що складаються з взаємних стимулів і реакцій злочинця і потерпілого. Досить виразно з цього приводу висловилися західні і вітчизняні фахівці, що зайнялися не тільки аналізом поведінки жертви, але й приділяючи увагу - правда головним чином у теоретичному плані - міжособистісній взаємодії злочинця і жертви. Зокрема, А. В. Рівман і Л. В. Франк, що самі здійснили поглиблені дослідження, прийшли до висновку, що основним змістом злочинних і до злочинних подій є міжособистісна взаємодія [107,с.57]. Російська авторка В. Я. Рибальська безпосередньо ототожнила події до злочину з конфліктом, що розвивається по спіралі [99,с.35]. Насильницькі і деякі інші злочини Ю. М. Антонян назвав «злочинами відносин» [9,с.67].

Для усвідомлення того, що цих злочинів, як правило, передує конфліктна ситуація, досить навіть звернутися до формулювань Кримінального кодексу і традиційно застосовуваним у вітчизняній кримінології позначенням мотивів насильницьких злочинів. Такі, наприклад, часто використовувані поняття як «помста» і «ревнощі», «злість» і «ворожість», мають прямий зв'язок з конфліктними взаєминами. До поняття конфлікту, як неважко побачити, простягаються нитки від таких понять і формулювань, як «необхідна оборона» і «перевищення меж необхідної оборони», «сильне душевне хвилювання, викликане протизаконними діями потерпілого», «опір представнику влади чи іншим громадянам, які присікають протиправні дії »,« перешкоджання законній діяльності потерпілого, пов'язаної з виконанням ним службового або громадського обов'язку »і т.п. Відомо, що хуліганським діям звичайно передує той або інший привід з боку потерпілого, і їх, як правило, помилкова кваліфікація в процесі слідства або в суді в якості «безпричинних» найчастіше зв'язана лише з явною несумісністю приводу і відповідних дій.

Багатьма емпіричними дослідженнями причини насильницьких злочинів встановлено. Їм найчастіше передують різного роду скандали, сварки, побутові негаразди, помітні неприязні відносини. Узагальнення значного числа фактів насильницьких проявів у суспільстві дозволяє прийти до висновку, що міжособистісний конфлікт є джерелом у більшості випадків застосування насильства [11,с.97].



Таким чином, в якості специфічного різновиду конфліктів, що зачіпають сферу правових відносин, можуть бути виділені конфлікти, що стосуються кримінально-правової сфери, або кримінальні конфлікти. Кримінальний конфлікт, звичайно, специфічний насамперед своїм результатом або завершальною стадією, але це, втім, нерідко характеризує особливості його виникнення та розвитку. Насильницький злочин або серія таких злочинів, що завершують кримінальний конфлікт, є результатом і проявом особливих механізмів динаміки конфлікту. Сам факт застосування насильства в конфлікті характеризує його як конфлікт інтересів - або спочатку, або тільки на завершальних стадіях.
2. Види кримінальних конфліктів

Конфлікти відбуваються в усіх сферах суспільного життя. Цивілізоване їх вирішення дедалі частіше передбачає, серед інших, застосування правових засобів. Тому цілком логічно, розробляючи проблеми типології юридичних конфліктів, виходити із загального наукового аналізу та класифікації розмаїття соціальних конфліктів. Існує чимало варіантів  типології  конфліктів, зокрема поширений поділ за сферами прояву; за ступенем тривалості та напруженості; за суб'єктами конфліктної взаємодії; за масштабом; за соціальними наслідками тощо. конфліктів і можливість (а інколи й неможливість) їх вирішення залежить від глибини економічних суперечностей. Політичні конфлікти пов'язані з боротьбою за владу. За певних умов вони можуть виходити за межі демократичних форм і переростати у масові заворушення, повстання, громадянські війни. Для багатьох сучасних політичних конфліктів характерні міжнаціональний та міжрелігійний (міжконфесійний) аспекти [10,с.79]. Ідеологічні конфлікти пов'язані із зіткненнями у соціально політичних поглядах, установках, переконаннях людей. Вони можуть виникати як на рівні великих соціальних груп, так і на рівні малих груп, а також між окремими особами. Часто вони пов'язані з політичними та міжнаціональними відносинами [13,с.47]. Міжнаціональні конфлікти за ступенем загостреності, масштабністю та наслідками займають особливе місце. Зазвичай вони тісно пов'язані з іншими видами конфліктів, а інколи є національною оболонкою політичного, економічного або навіть кримінального конфлікту [15,с.167].. Соціальні (у вузькому розумінні) конфлікти виникають внаслідок суперечностей у сфері охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, надання пільг, у комунальній сфері, вони стосуються питань житла, користування побутовими послугами тощо. Сімейно-побутові конфлікти виникають на ґрунті незгод та дисгармонії у сім'ї, на роботі, за місцем проживання [29,с.111].. За ступенем тривалості й напруженості конфлікти поділяються на бурхливі; гострі довготривалі; слабовиражені, що повільно протікають; слабовиражені, що протікають швидко. Бурхливі конфлікти протікають швидко і вирізняються значним емоційним забарвленням, крайнім ступенем негативних відносин сторін. Конфліктуючі сторони слабо контролюють свої реакції і вчинки. Значною мірою на перебіг цих конфліктів впливають індивідуально психологічні особливості особистості, зокрема характеру, темпераменту, вищої нервової діяльності. Гострі довготривалі конфлікти виникають за наявності глибоких, стійких суперечностей. Конфліктуючі сторони контролюють свої реакції і вчинки, але дотримуються непримиренних позицій у конфлікті. Слабовиражені конфлікти, що протікають повільно, характерні для протиріч, які не дуже загострені або в яких активною є лише одна зі сторін, а інша уникає конфронтації. Слабовиражені конфлікти, що протікають швидко, як правило, характерні для окремих епізодів. Це оптимальна форма вирішення суперечностей. Але коли цей епізод спричинює інші, конфлікт може бути набагато складнішим [32,с.112].

За суб'єктами конфліктної взаємодії, конфлікти поділяються на внутрішньоособистісні, міжособистісні, особистісногрупові й міжгрупові.За масштабом вирізняють конфлікти локальні, регіональні і глобальні.За соціальними наслідками конфлікти бувають конструктивні та деструктивні. Усі загальні підходи до типології соціальних конфліктів можуть застосовуватися і до конфліктів юридичних. Проте, як слушно наголошує В. М. Кудрявцев [70, с. 90–95], специфіка юридичного конфлікту визначається юридичними характеристиками. До них належать: галузь права, у сфері якої може перебувати конфлікт; структура норми, яка його стосується; різновид правозастосовної установи та ін. Поділяючи конфлікти за галузями права, передусім зазначимо, що вони відбуваються в кожній із них. Поширені конфліктні відносини, пов'язані з питаннями цивільного, господарського, фінансового, трудового, екологічного, житлового, сімейного права. Але найбільш небезпечні конфлікти — у сфері кримінального, кримінально процесуального, кримінально виконавчого права

Кримінальні конфлікти у своїй масі неоднорідні. Перш за все різні злочини, якими вони завершуються. Крім того, подібні конфлікти мають різна кількість учасників. Нерідко це всього лише дві людини (майбутні злочинець і потерпілий), але досить приватно конфліктуючих суб'єктів (і, відповідно, злочинців і - або - потерпілих) більше, також зустрічаються міжгрупові кримінальні конфлікти. Різні предмети й об'єкти цих конфліктів, а також приводи до їхнього виникнення. Одним з важливих критеріїв диференціації кримінальних конфліктів є критерій тимчасовий, тобто їх тривалість і кількість епізодів конфліктної взаємодії [68,с.123].. За цим критерієм кримінальні конфлікти можна розділити на триваючі і ситуативні (спонтанні). Триваючі конфлікти - це, як правило, ціла серія конфліктних епізодів. Суб'єктами таких конфліктів виступають родичі, члени сім'ї, співмешканці, сусіди, знайомі, товариші по службі й інші люди, у відносинах яких накопичується ворожість, присутні постійні предмети розбіжностей, періодично виникають спірні теми. Завершує такі конфлікти конкретний епізод взаємодії, який і реалізується в злочині, але сам цей заключний епізод викликається загальним станом відносин, напруженість яких досягає якогось критичного рівня. Конкретні теми розбіжностей тут досить варіюються - це може бути проблема влади і підпорядкування в міжособистісних відносинах спільно проживаючих людей, проблема володіння і поділу майна, аморальне і розпущене поводження одного із суб'єктів, погане ведення господарства кимсь з родичів чи сусідів, ревнощі у відносинах чоловіка і дружини чи співмешканців. Подібні конфліктні відносини можуть розтягуватися на місяці або на довгі роки. Основна кількість триваючих кримінальних конфліктів складають побутові конфлікти, значну частину яких, у свою чергу, складають сімейні [69,с.10]. Прикладом триваючого конфлікту на грунті сімейних протиріч може послужити справа К. (умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю). Одружившись на М., К. довідався від неї, що раніше вона зустрічалася з молодою людиною, який до її заміжжя був покликаний в армію. Через деякий час колишній коханий М. повернувся з армії, а М. стала пізно повертатися додому. К. запідозрив її у зраді, у будинку почалися сварки. Пізніше М. зізналася, що знову зустрічалася з тією ж людиною і що любить його. Сварки підсилилися й один раз К. побив дружину. На вимогу дружини К. був змушений переїхати жити до своїх родичів, але продовжував щодня приходити до неї й умовляти її жити разом з ним. М. відповідала йому відмовою і серед інших претензій називала ту, що він не задовільняє її як чоловік. В один зі своїх приходів на квартиру до М. К. знову посварився з нею і наніс їй безліч ударів ножем. Як видно з наведеного прикладу, кримінальний конфлікт може включати епізоди застосування насильства вже на ранніх стадіях, у процесі свого розвитку. В одних випадках насильницькі дії відбуваються в ході розвитку конфлікту тільки однією стороною (майбутнім злочинцем або майбутнім потерпілим), в інших - заключному кримінальному інциденту передують взаємні побої і бійки. У більшості подібних ситуацій протиправні насильницькі дії не є зовсім несподіваним і екстраординарною подією для учасників конфлікту. С. В. Кудрявцев вважає, «що не тільки нагромадження взаємних образ і неприязні, але і звичка використовувати у відносинах фізичну силу (або бути жертвою насильства) відіграють вирішальну роль у виникненні насильницького злочину. Стаж взаємин із застосуванням фізичного насильства може бути досить високий. За даними одного з опитувань, 68% жертв застосування насильства в сім'ї почали піддаватися побоям протягом подружнього життя, але 19% - стали жертвами насильства ще під час спільного життя до одруження, а 13% - ще навіть до початку спільного життя з майбутнім чоловіком. Хоча серед опитаних у ході цього дослідження гнітючий відсоток займали жінки, у реальному сімейному житті чоловіка майже настільки ж часто стають жертвами жіночого насильства. Найважливіша особливість кримінальних конфліктів із «насильницької історією» розвитку полягає в тому, що частота та інтенсивність застосовуваного насильства постійно збільшуються, завершуючи, як правило, тяжким злочином. Застосування насильства в родині навіть у «малих дозах» значно збільшує ризик подальшого підвищення його жорстокості.

Триваючі кримінальні конфлікти, однак, не завжди мають подібну насильницьку історію розвитку. Але в їх «просуванні» до насильницького злочину істотну роль грає акумуляція негативних емоцій і взаємної недовіри. Конкретним же приводом для злочину можуть послужити старі рахунки або кровні образи. Вирішальне значення можуть мати загрози, застосовувані сторонами в незліченних дрібних сутичках і сварках. Встановлено, що чим довше і частіше загрози використовуються в конфліктах між людьми, тим вище ймовірність насильницького вирішення виникаючих інцидентів.

Таким чином, можна зробити висновок, що в ході розвитку триваючих кримінальних конфліктів виявляється тенденція до їх ескалації. Ця ескалація може мати як явний, так і прихований характер, проходити на очах у оточуючих або протікати непомітно, прориваючись в акт насильства лише на завершальній, власне кримінальної стадії конфлікту.

Інший різновид кримінальних конфліктів виникає і протікає в рамках однієї ситуації, одного епізоду взаємодії і, як правило, має місце в інцидентах, що виникають у спілкуванні раніше незнайомих людей. Для соціологічної і кримінологічної характеристики подібних «ситуативних» конфліктів важливо відзначити, що на відміну від конфліктів між близькими або добре знайомими людьми вони найчастіше відбуваються в громадських місцях: на вулиці, в прочуханки, в барах, кафе і т.д. Ці спонтанно виникають міжособистісні або міжгрупові колізії не мають ніякої передісторії і розвертаються через найрізноманітніших дрібних і не настільки дрібних проблем, часто на очах у безлічі свідків. Остання обставина дозволяє виділити приватну різновид ситуативних конфліктів, що виникають у результаті втручання в чужий конфлікт сторонніх людей, що намагаються зупинити протиправні дії і фактично своїм втручанням ініціюючих новий конфлікт з власною участю.

Хоча ситуативні конфлікти повинні розглядатися як самостійний об'єкт вивчення, результати їхнього аналізу почасти стерпні і на інший самостійний об'єкт - триваючі конфлікти, особливо вони можуть бути використані для розуміння того, як розгортається боротьба на заключній стадії триваючого конфлікту, в ході завершального інциденту. Однак у триваючому конфлікті його останній епізод завжди виявляється під сильним впливом усієї «минулої історії» конфлікту, на реакції думки і вчинки його учасників істотний тиск робить минулий негативний досвід спілкування з даним суб'єктом (суб'єктами). У ході триваючого конфлікту, як правило, характеризується циклічністю, повторюваністю конфліктних епізодів, у його учасників виробляються звичні, стереотипні реакції, і поетом заключний кримінальний епізод нерідко є як би «зліпком» з минулих ситуацій, що відрізняється від минулих епізодів більш могутнім впливом схованих механізмів. Ці приховані механізми раптово прориваються в зовнішній план і, здавалося б, у досить стереотипному інциденті дають кримінальний результат. Так, злочинець П., засуджений за умисне вбивство з особливою жорстокістю, в якийсь момент, за його словами, «згадав усі», всі образи, заподіяні йому потерпілої, і, схопивши знаряддя вбивства, кинувся на жертву. Саме тому динамічні особливості ситуативних криміналістичних конфліктів лише почасти характеризують завершуються епізоди триваючих конфліктних взаємин. Конфліктні інциденти, що завершуються насильницьким злочином, мають, звичайно, різні причини, однак усі вони у своєму зародку мають і багато спільного. Всі вони розгортаються як конфлікти інтересів і мають або «об'єктну» або «безоб’єктну» основу. Частина конфліктів характеризується наявністю об'єкта обопільних потреб сторін, фактична і (або) психологічна «неподільність» якого змушує кожного учасника конфлікту одноосібно претендувати на цей об'єкт, відкидаючи аналогічні спроби іншого боку. Подібні розбіжності, наприклад, виникають у тих випадках, коли два раніше незнайомих суб'єкта одночасно зупиняють одну і ту ж машину таксі або одночасно претендують на один і той самий столик у ресторані. Кожен з протистоящих індивідів прагне захопити якийсь об'єкт і перешкодити зробити те ж саме іншому. Через це виникає сварка, що переходить, як правило, у бійку.

Інші кримінальні інциденти не мають подібної основи і можуть бути віднесені до категорії «безоб'єктної». Їх суть полягала в тому, що сторони лагодять перешкоди один одному в здійсненні певної діяльності, не пов'язаної зі спробами володіння тим чи іншим об'єктом. Така, наприклад, ситуація у справі М., засудженого за нанесення умисних легких тілесних ушкоджень. У той час як машиніст електропоїзда Г. вів потяг у депо, в одному з вагонів знаходився С., який виявив, що забув при виході частину своїх речей. Коли потяг почав відходити від платформи, С. Зірвав стоп-кран, і потяг зупинився. Г. відключив стоп-кран і продовжив рух. С. Вдруге зірвав стоп-кран. Г. попросив свого помічника привести С. І, побачивши його, ударив його кулаком в обличчя. Такі ж «безоб'єктні» ситуації зустрічаються в тих випадках, коли, наприклад, випадковий перехожий зауважує людині, яка вчиняє хуліганські дії, або прямим втручанням призупиняє його протиправну діяльність.

Таким чином, специфічним різновидом конфліктів, що торкаються сфери правових відносин, э конфлікти, що стосуються кримінально-правової сфери, або кримінальні конфлікти. Кримінальний конфлікт, особливий, насамперед, своїм результатом або завершальною стадією, але це, утім, нерідко характеризує особливості його виникнення і розвитку. Насильницький злочин або серія таких злочинів, що завершують кримінальний конфлікт, є результатом і проявом особливих механізмів динаміки конфлікту. Сам факт застосування насильства в конфлікті характеризує його як конфлікт інтересів – або спочатку, або тільки на завершальних стадіях.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка