Конспект лекцій з дисципліни «Юридична конфліктологія»



Сторінка2/8
Дата конвертації11.05.2018
Розмір1.55 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8

Література:

  1. Анцупов А. Я., Баклановский С. В. // Конфликтология в схемах и комментариях. – Питер, 2006. – 288 с.

  2. Бандурка А. М. Друзь В. А. Конфликтология. – Харьков, 1997.

  3. Конфліктологія: [Підручник для студентів вищ. навч. закл. юрид. спец.] / Л. М. Герасіна, М. І. Панов, Н. П. Осіпова та ін.; За ред. професорів Л. М. Герасіної та М. І. Панова. – Харків: Право, 2002. – 256 с.

  4. Кудрявцев В. Н. Юридический конфликт // Государство и право. – 1995. – № 9.

  5. Медісон В. Правова конфліктологія та юридичний конфлікт у приватних правовідносинах // Право України – 2003. – № 9. – С. 39.

  6. Основы конфликтологии: Учебное пособие / Под ред. В. Н. Кудр явцева. – М., 1999.

  7. Скотт Д. Г. Конфликты: пути их преодоления. К., 1991.

  8. Ставицька О. Норма права в системі чинників регулювання соціальних конфліктів // Право України. – 2001. – № 10. – С. 13.

  9. Юридическая конфликтология / Под ред. В. Н. Кудрявцева. – М., 1995.


Лекція 3.Типологія та класифікація юридичних конфліктів.

1. Типологія і класифікація юридичних конфліктів. Чисті юридичні конфлікти.

2. Загальна характеристика змішаних юридичних конфліктів

3. Еколого-правові конфлікти

4. Сімейні конфлікти.

1. Типологія і класифікація юридичних конфліктів.

Типологія юридичних конфліктів, як і інших, досить різноманітна, їх поділяють на: 1) глобальні та регіональні, 2) групові й міжособистісні, 3) ситуаційні й позиційні, 4) конфлікти інтересів і когнітивні, 5) гострі й мляві, такі, що поновлюються, та ін.

Специфіка юридичного конфлікту визначається юридичними характеристиками, які включають відповідно: 1) галузь права, 2) структуру правової норми, 3) різновид юридичної установи, що має відношення до цього конфлікту.

В.М. Кудрявцев та колектив авторів, що розробляли проект “Юридична конфліктологія” дійшли висновку, що доцільно виділяти саме “чистий” юридичний конфлікт (у вузькому розумінні) та змішані або перехідні юридичні конфлікти (у широкому тлумаченні).

Під “чистим” юридичним конфліктом слід визнавати суперечку з приводу права, яка може, у свою чергу, мати різні підстави щодо застосування, тлумачення або ігнорування норми закону. Отже, юридична конфліктологія завжди характеризує конфлікт із позицій права. Саме юридичні конфлікти В.М.Кудрявцев класифікує таким чином:

а) конфлікт, породжений протиріччями між двома або декількома нормативними актами. Якщо різні закони містять протирічливі або взаємовиключні норми, то конфліктні відносини стануть неминучими між державними органами і правозастосовчими інстанціями, особливо тими, що здійснюють правонагляд;

б) конфлікт, спричинений протиріччями між нормою права і правозастосовчою практикою. Він найчастіше виникає тоді, коли закон порушують безпосередньо носії виконавчої влади;

в) конфлікт, який виникає внаслідок протиріччя між двома або декількома правозастосовчими актами. Типовий випадок – протилежні або суперечливі рішення судів першої і другої інстанції, які породжують новий або посилюють попередній конфлікт між сторонами процесуальної дії;

г) врешті, юридичний конфлікт може виникнути і у зв’язку з одним актом права, в разі взаємовиключного його розуміння, тлумачення, застосування або виконання тими чи іншими суб’єктами права.

Виключна специфіка юридичних конфліктів полягає в тому, що вони мають особливі критерії, на підставі яких їх доцільно типологізувати. До цих критеріальних підстав належать:

1) галузь права, у межах якої виник конфлікт;

2) конфлікти нормотворчості та правозастосування;

3) природа і структура норми, що полягають у мотивації конфлікту;

4) різновид правозастосовної установи (інститут, орган), з якою пов’язана конфліктна ситуація.

З огляду поділу за галузями права конфлікти рівнозначно можливі в кожній з них, найбільш природно юридичні конфлікти (як „чисті” так і „змішані”) виникають у зв’язку з питаннями цивільного, трудового, фінансового, екологічного, господарського, сімейного, житлового права. Досить складними є державно-правові або політико-правові конфлікти, що підпадають під дію норм державного, конституційного чи адміністративного права; особливо небезпечними залишаються конфлікти, що мають відношення до чинності кримінального, кримінально-процесуального та виправно-трудового законодавства; зрештою, особливу групу становлять міжнародні та міжнаціональні конфлікти, які повинні врегульовуватися нормами міжнародного, міжнародного приватного, міжнародного гуманітарного права, угодами і договорами держав та внутрішнім конституційним законодавством.

Зазначемо, що галузь матеріального права, до якої належить конфлікт, не визначає обов’язково, якими саме процесуальними засобами він може бути розв’язаний. Так, цивільні справи, побудовані на підставі відповідного юридичного конфлікту, можуть розглядатися судом чи господарським судом, але допустимою є й адміністративна процедура (наприклад, органами РАЦС).

Якщо типологізувати конфлікти залежно від природи відповідної норми права (уповноважуючої, зобов’язуючої чи забороняючої), то в їх сутності має виявлятися відмінне розуміння, тлумачення або наявне недодержання (порушення) будь-якої правової норми. Характер норми відображується не стільки у кількості повторень конфліктів, скільки у правовому статусі його суб’єктів (фізична чи юридична особа, юридично уповноважений суб’єкт чи приватна фізична особа).

В процесі нормотворчості та правозастосування виникає актуальна проблема „конфлікти і закон”. Конфлікти здатні супроводжувати всі етапи життєвого циклу законів: від утворення до скасування. Згруповуючи їх, можна виділити:

1) юридичні конфлікти, що виникають у процесі створення законів;

2) в ході їх реалізації чи застосування;

3) під час вдосконалення, внесення змін чи доповнень;

4) скасування тих чи інших нормативних актів.

Важливо відмітити ієрархічний зв’язок, що має місце між зазначеними конфліктами. Так, конфлікт на стадії утворення закону, за яким у багатьох випадках стоять суперечності інтересів окремих соціально-економічних прошарків, політичних угруповань, етнокультурних верств населення тощо, в разі нерозв’язання його правочинним шляхом, це неминуче потягне за собою конфлікти на наступних етапах реалізації закону. В свою чергу конфлікти на стадії виконання нормативного акта (наприклад, ігнорування судового рішення щодо скасування заборгованості по заробітній платі у зв’язку з фінансово-економічними труднощами) здатні знищити цінність і спотворити гуманний зміст навіть найдосконалішого за параметрами закону.

В літературі „конфлікти законів” досить часто пояснюються крізь призму юридичного аспекту цієї проблеми. В цьому разі виокремлюють:

1) конфлікти національного законодавства з нормами міжнародного права,

2) суперечності чинного законодавства з Конституцією та розбіжності підзаконних актів і законів.

Цей підхід, на наш погляд, має свої вади, які полягають в тому, що поняття конфлікту в цьому разі підмінюється суперечністю, яка його спричиняє (найчастіше це юридична колізія). Так, за думкою Тихомірова, юридичні конфлікти – це суперечності між чинними правовими нормами, актами та існуючими інститутами права, посяганнями, діями щодо їх зміни, порушення, відчуження тощо. Йдеться про: а) праворозуміння і тлумачення; б) процедуру розгляду конфліктів, що передбачена законом; в) використання і оцінку доказів; г) наявність органів та установ, які уповноважені розв’язувати конфлікти; г) визнання обов’язкової сили рішення щодо спору; д) компенсацію збитків і відновлення колишнього юридичного стану чи формування нового стану.

Досить плідною є класифікація юридичних конфліктів за системою державних правозастосовних або правоохоронних органів та установ. Вона дає необхідну уяву про компетенцію цих органів у разі виникнення конфліктних ситуацій і внаслідок цього є корисною для громадян, щоб одержати чітку інформацію про те, куди слід звертатися щодо вирішення конфліктних проблем. Ця компетенція чітко визначена чинним законодавством України стосовно правоохоронних органів (суду, господарського суду, прокуратури, міліції та ін.), але, явно конфлікти виникають у зв’язку з діями інших державних установ (міністерств, відомств, управлінь, адміністрацій міст і областей, їх відділів і т.ін.), ще нерідко провокуються адміністративна плутанина, затягнення по інстанціях тощо. Лише порівняно недавно введений порядок оскарження незаконних дій посадових осіб і державних установ через суд надає можливості скоротити розв’язування цих юридичних конфліктів, запобігаючи таким негативним явищам.

Конфліктологічний підхід дозволяє виключно інтерпретувати зміст професії юриста. По-перше, предметно-об’єктний зміст та спрямованість професійної діяльності юриста безпосередньо пов’язані з розв’язанням (або попередженням) кримінально-правових, цивільно-правових, державно-правових, міжнародно-правових та інших юридичних конфліктів, що складають „поле” юридичної науки і практики. По-друге, виконання юристом (будь-якої кваліфікації) своїх функціональних обов’язків, різноманітність професійних стосунків (адміністративних, трудових, колегіальних, психологічних), а також ступінь соціалізації та розгорнутості його особистості (з точки зору духовної цілісності, зрілості та інтелектуального рівня) обумовлюють природність виникнення багатьох різнопланових конфліктів. У них цей фахівець може виступати як організатор (у тому числі збігаючись з конфліктуючою стороною), як рядовий учасник (якщо його втягнуто до системного конфлікту) або виконуватиме певну роль у реальному чи „імітованому” конфлікті (наприклад, як у „відрежисованому” законом процесуальному конфлікті).

Отже, конфлікт у професійній діяльності юриста є формою прояву і розв’язання міжособистістних, внутрішньоособистісних і соціально-професійних суперечностей, що виникають у процесі виконання ним професійних функцій, а також під час колегіально-адміністративної комунікації. З огляду на рушійні сили, що обумовлюють динаміку подій у цих юридичних конфліктах, можна говорити про специфіку трудової діяльності фахівця-юриста, в якій відображується принципове незбігання цілей і засобів їх досягнення з боку, наприклад, правозастосовника і правопорушника, або про протиборство моральних, духовних, когнітивних чи інших психологічних цінностей та орієнтацій різних фахівців – юристів (у міжособистісному, етичноправовому чи інтелектуальному конфлікті).

Різноманіття конфліктних ситуацій, які виникають в професійній галузі практичної та аналітичної юриспруденції, настільки велике, що доцільно певним чином їх впорядкувати, зосередившись більше на особливостях діяльності юриста-правозастосовника (бо правник як адміністратор, менеджер, викладач, науковець тощо є більше пов’язаним із специфікою конфліктів тієї галузі, де він працює).

Оскільки правозастосовник в своїй діяльності найчастіше стикається з конфліктами морального, когнітивного, адміністративно-управлінського (зокрема субординаційного) і суто психологічного характеру, то до їх вирізнення доцільно задіяти, на наш погляд, суб’єктний критерій. У такому разі професійно-юридичні конфлікти можна представити так:

1) конфлікт між особою юриста-фахівця і суспільством (народом), правове волевиявлення якого є порушеним;

2) конфлікт між юристом і його професійним колективом;

3) конфлікт між юристами, які є учасниками процесуальних дій;

4) внутрішній морально-правовий конфлікт (усередині особистості), пов’язаний з суперечностями в розумінні та застосуванні норми права.

Використовуючи методику Д. Волкогонова, спробуємо, зрештою, здійснити найбільш плідну, за нашою думкою, класифікацію професійно-юридичних конфліктів за їх змістом, мотивацією і виявленням конкретних суперечностей в акті відтворення свободи професійного вибору:

1) між глибиною професійного знання і рівнем правозастосування (якість юридичного акта, рішення);

2) між моральною метою правозастосовника як фахівця і засобами її досягнення (коли засоби неправомірні);

3) між зростаючими потребами та інтересами юриста і можливостями суспільства, держави їх вдовольнити (конфлікт депривації);

4) між мотивами і результатами (наслідками) певного професійного вчинка юриста;

5) між потребою, запитом суспільства (громадськості) і здатністю правозастосовника їх реалізувати;

6) між застарілими професійними навичками та новими умовами і вимогами – інноваційний конфлікт (за умов змін у законодавстві).

Отже, розглянувши досить широке коло конфліктів, що виникають у професійній діяльності правозастосовника та спричинені різними чинниками, можна зробити такий висновок – професійно-юридичний конфлікт як ситуація і форма взаємодії ціннісно пов’язаний з юридичною етикою, свідчить про ступінь її сформованості і гармонійності або про наявність дезінтегруючих її суперечностей.




2. Загальна характеристика змішаних юридичних конфліктів

Змішані або перехідні юридичні конфлікти починаються, як правило, незалежно від правових норм і поза сферою правових відносин, але з часом набувають юридичного характеру за відповідними ознаками і рисами. Так, значна більшість економічних конфліктів набуває правовий характер, якщо їх об’єкт (власність, майно чи предмет наслідування, купівля-продаж, відчуження) потребують юридичного вирішення або мають правові ознаки. Політичні та міжнаціональні конфлікти також часто переростають у політико-правові, адже їх учасники зберігають статус суб’єктів права, а конфліктна ситуація часто має шанси розв’язання завдяки юридичним, зокрема конституційним, механізмам і процедурам. Це ж стосується  виробничих, трудових, адміністративних і, навіть, сімейно-побутових конфліктів. Отже, ті конфлікти, що містять як правові, так і неправові елементи, чи можуть скінчитися юридичною процедурою, слід кваліфікувати змішаними або перехідними юридичними конфліктами.

Мотивація змішаних юридичних конфліктів на початковому етапі далека від правової матерії, а скоріше пов’язана з особливими громадськими чи груповими інтересами, потребами і цінностями. Але предметна проблема такого конфлікту неминуче підштовхує його до появи на певних стадіях правових елементів різної інтенсивності, таким чином, здійснюється юридизація (набуття юридичних аспектів, ознак, елементів, механізмів) соціальних конфліктів. Виходячи з цього, юридичним можна визнати будь-який конфлікт, в якому суперечки певним чином пов’язані з правовідносинами сторін (їх юридичним статусом і діями), об’єкт і мотивація конфліктної поведінки суб’єктів та її наслідки мають правові ознаки.

Слід відмітити, що найменш сприйнятливим до юридичних механізмів і рішень є конфлікти духовно-культурної сфери, інтелектуальні,  релігійні, емоційно-міжособистісні, психологічні – внаслідок особливо мінливої та тонкої природи цих відносин. Загасити такий конфлікт  раціональними юридичними засобами буває нелегко, а частіше – неможливо.




  1.  Типологія змішаних юридичних конфліктів

За сферами прояву розрізняють конфлікти екологічні, міжнародні, економічні, політичні, ідеологічні, етнічні, міжнаціональні, релігійні, соціальні (у вузькому розумінні), сімейно-побутові та ін. Усі типи конфліктів мають власний зміст, який досліджується у межах відповідних галузей знань.

Так, економічні конфлікти виникають внаслідок економічних суперечностей, зіткнення економічних інтересів. Саме економічні інтереси є підґрунтям глобальних протиріч між державами, соціальними верствами, коли задіяні широкі маси населення. Однак економічні конфлікти можуть виникати й між окремими людьми. Характер цих конфліктів і можливість (а інколи й неможливість) їх вирішення залежить від глибини економічних суперечностей [101, с.108].

Політичні конфлікти пов'язані з боротьбою за владу. За певних умов вони можуть виходити за межі демократичних форм і переростати у масові заворушення, повстання, громадянські війни. Для багатьох сучасних політичних конфліктів характерні міжнаціональний та міжрелігійний (міжконфесійний) аспекти. Ідеологічні конфлікти пов'язані із зіткненнями у соціально-політичних поглядах, установках, переконаннях людей [99, с.3]. Вони можуть виникати як на рівні великих соціальних груп, так і на рівні малих груп, а також між окремими особами. Часто вони пов'язані з політичними та міжнаціональними відносинами.

Міжнаціональні конфлікти за ступенем загостреності, масштабністю та наслідками займають особливе місце. Зазвичай вони тісно пов'язані з іншими видами конфліктів, а інколи є національною оболонкою політичного, економічного або навіть кримінального конфлікту [100, с.5]. Соціальні (у вузькому розумінні) конфлікти виникають внаслідок суперечностей у сфері охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, надання пільг, у комунальній сфері, вони стосуються питань житла, користування побутовими послугами тощо. Сімейно-побутові конфлікти виникають на ґрунті незгод та дисгармонії у сім'ї, на роботі, за місцем проживання[25, с.32].



Усі загальні підходи до типології соціальних конфліктів можуть застосовуватися і до конфліктів юридичних. Проте, як слушно наголошує В. М. Кудрявцев [104, с. 90-95] , специфіка юридичного конфлікту визначається юридичними характеристиками. До них належать: галузь права, у сфері якої може перебувати конфлікт; структура норми, яка його стосується; різновид правозастосовної установи та ін.

Конфлікти відбуваються в усіх сферах суспільного життя. Цивілізоване їх вирішення дедалі частіше передбачає, серед інших, застосування правових засобів. Тому цілком логічно, розробляючи проблеми  типології юридичних конфліктів, виходити із загального наукового аналізу та класифікації розмаїття соціальних конфліктів. Існує чимало варіантів  типології  конфліктів, зокрема поширений поділ за сферами прояву; за ступенем тривалості та напруженості; за суб'єктами конфліктної взаємодії; за масштабом; за соціальними наслідками тощо. конфліктів і можливість (а інколи й неможливість) їх вирішення залежить від глибини економічних суперечностей. Політичні конфлікти пов'язані з боротьбою за владу. За певних умов вони можуть виходити за межі демократичних форм і переростати у масові заворушення, повстання, громадянські війни. Для багатьох сучасних політичних конфліктів характерні міжнаціональний та міжрелігійний (міжконфесійний) аспекти. Ідеологічні конфлікти пов'язані із зіткненнями у соціально політичних поглядах, установках, переконаннях людей [102, с. 9]. Вони можуть виникати як на рівні великих соціальних груп, так і на рівні малих груп, а також між окремими особами. Часто вони пов'язані з політичними та міжнаціональними відносинами. Міжнаціональні конфлікти за ступенем загостреності, масштабністю та наслідками займають особливе місце. Зазвичай вони тісно пов'язані з іншими видами конфліктів, а інколи є національною оболонкою політичного, економічного або навіть кримінального конфлікту. Соціальні (у вузькому розумінні) конфлікти виникають внаслідок суперечностей у сфері охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, надання пільг, у комунальній сфері, вони стосуються питань житла, користування побутовими послугами тощо. Сімейно-побутові конфлікти виникають на ґрунті незгод та дисгармонії у сім'ї, на роботі, за місцем проживання. За ступенем тривалості й напруженості конфлікти поділяються на бурхливі; гострі довготривалі; слабовиражені, що повільно протікають; слабовиражені, що протікають швидко. Бурхливі конфлікти протікають швидко і вирізняються значним емоційним забарвленням, крайнім ступенем негативних відносин сторін. Конфліктуючі сторони слабо контролюють свої реакції і вчинки. Значною мірою на перебіг цих конфліктів впливають індивідуально психологічні особливості особистості, зокрема характеру, темпераменту, вищої нервової діяльності. Гострі довготривалі конфлікти виникають за наявності глибоких, стійких суперечностей. Конфліктуючі сторони контролюють свої реакції і вчинки, але дотримуються непримиренних позицій у конфлікті. Слабовиражені конфлікти, що протікають повільно, характерні для протиріч, які не дуже загострені або в яких активною є лише одна зі сторін, а інша уникає конфронтації. Слабовиражені конфлікти, що протікають швидко, як правило, характерні для окремих епізодів. Це оптимальна форма вирішення суперечностей. Але коли цей епізод спричинює інші, конфлікт може бути набагато складнішим.

За суб'єктами конфліктної взаємодії конфлікти поділяються на внутрішньоособистісні, міжособистісні, особистісногрупові й міжгрупові. За масштабом вирізняють конфлікти локальні, регіональні і глобальні.

За соціальними наслідками конфлікти бувають конструктивні та деструктивні. Таким чином можемо констатувати, що усі загальні підходи до типології  соціальних конфліктів можуть застосовуватися і до змішаних юридичних конфліктів.
4. Екологічні (еколого - правові) конфлікти.

Одним із прикладів змішаних юридичних конфліктів є екологічні конфлікти, які стали реальністю нашого життя. Вони мають соціальний зміст, оскільки їхнє існування нерозривно пов'язано з соціальною діяльністю, яка стосовно природи може бути як конструктивною, так і руйнівною. Якщо природні катаклізми виникають незалежно від діяльності людей, то самі по собі вони не можуть стати еколого-правовими конфліктами. В основі екологічних конфліктів — глобальна суперечність між суспільством і природою. Тривалий час природа розглядалась як невичерпне джерело задоволення потреб людини та потужний регенератор відходів людської діяльності. Призначенням “людини — покорителя природи” вважалося якнайшвидше отримання від неї всіх багатств. Лише у ХХ ст. люди почали усвідомлювати, що сировинні запаси природи та її регенеруючі можливості не є безмежними. По суті сьогодні людство живе в борг у природи, бо рівень споживання природних ресурсів перевищує здатність природи до їх відновлення, поповнення та відтворення.

. Найсуттєвішою ознакою екологічного конфлікту є його предмет, тобто дії, які відбуваються (мають відбуватися) стосовно навколишнього середовища, внаслідок чого завдається шкода екологічній безпеці. Розглядаючи екологічний конфлікт як соціальний феномен, О. Л. Дубовік виокремлює його специфічні риси.

1. Іманентність (внутрішня притаманність) екологічних конфліктів суспільству. Спричинені взаємодією суспільства і природи екологічні конфлікти відображають зміст процесів життя людей в існуючих природних умовах. Взаємодія суспільства і природи відбувається на принципово обмеженій основі і пов'язана з витрачанням об'єктивно обмежених, важковідновлюваних або взагалі невідновлюваних ресурсів. Практично кожне великомасштабне рішення у сфері взаємодії з природою є початком конфлікту або спробою його вирішення.

2. Соціальність екологічних конфліктів, їх суспільна природа та значимість. Екологічні конфлікти — це завжди зіткнення між людьми. Будьяка екологічна втрата одного учасника є втратою і всіх інших. Це означає, що неможливо завдати шкоди навколишньому середовищу так, щоб не зачіпати інтересів третіх осіб. Зрозуміло, в конкретній ситуації вирішення конфлікту можуть бути меншою чи більшою мірою враховані інтереси групи населення або країни, але загалом наслідки екологічного конфлікту пов'язані із збереженням або порушенням спільного і єдиного базису життя людей. Можливо, політичний вибір, політичний конфлікт є менш значущим для людей, ніж екологічний, бо він може і не підривати умов життя, тоді як екологічні конфлікти співвідносяться саме з ними.

3. Гносеологічні труднощі щодо їх вирішення. Знання людей у сфері взаємодії з природою є недостатніми, а їх переоцінка вже не раз призводила до хибних рішень. Так, катастрофічні наслідки мали “екперименти” на Чорнобильській АЕС, чималу екологічну шкоду завдало будівництво гідроелектростанцій на Дніпрі. Відтак необхідно досить обережно ставитися до можливостей мислення людини, науки, а відповідно й до державного регулювання екологічних конфліктів правовими засобами. Намагання усвідомлювати і вирішувати екологічні конфлікти повинно ґрунтуватися на розумінні обмеженості можливостей людини та необхідності приділяти постійну увагу екологічним процесам. Щодо правової та державноправової точок зору, то власне цим обмежуються можливості імперативного регулювання та наголошується на потребі розширити засади диспозитивності і навіть альтернативності правових приписів [131, с. 143–146].

Юридична конфліктологія крім реальних екологічних конфліктів виокремлює також формальні та псевдоекологічні конфлікти. Формальний екологічний конфлікт полягає у протистоянні сторін, які розглядають екологічний стан певного об'єкта не як підставу і мету конфлікту, а як аргумент для протистояння. Прикладом цього можуть бути конфлікти, коли екологічні складнощі були використані певними політичними силами для ініціації вимог негайного закриття в Україні всіх атомних електростанцій, що мало призвести країну до енергетичного колапсу. Псевдоекологічний конфлікт — це навмисне сфальсифіковане штучне використання екологічних аргументів для досягнення політичних, економічних або інших цілей, наприклад, захоплення політичної влади, отримання права розпоряджатися економічно значимими природними ресурсами, дискредитація політичних супротивників тощо. З огляду на сказане для юридичної конфліктології актуальна проблема ідентифікації того чи іншого конфлікту як екологічного. У цьому сенсі пропонується визначити ідентифікаційні риси (ознаки) екологічного конфлікту, до яких можна зарахувати • наявність несумісних цілей суб'єктів взаємодії з довкіллям, що може проявлятися у намаганні особи або групи осіб використати той чи інший об'єкт або ресурс; застосувати певний спосіб впливу на навколишнє середовище; зберегти недоторканними або, навпаки, змінити титул і зміст прав на об'єкти природи та можливість їх привласнення; • формування цілей одностороннього виграшу в разі виникнення ситуації вибору, яка по суті постійно присутня у сфері взаємодії суспільства та навколишнього середовища; • підготовка та здійснення дій, спрямованих на виграш. Суб'єктами екологоправових конфліктів є міжнародні організації, держави, органи управління, громадські рухи та об'єднання, юридичні та фізичні особи.

Провідне місце у системі попередження та ефективного вирішення екологічних конфліктів на глобальному рівні належить Конвенції ООН про транскордонний вплив промислових аварій, прийнятій у 1992 р. в м. Гельсінкі. Конвенція застосовується у відносинах щодо попередження промислових аварій, забезпечення готовності до них та ліквідації наслідків аварій, які можуть призвести до транскордонного впливу, а також у сфері міжнародного співробітництва щодо взаємної допомоги, досліджень, розробок, обміну інформацією та технологіями у цій сфері. Важливе значення для запобігання значним екологічним конфліктам має механізм правового реагування, встановлений Директивою Ради Європейського Союзу про стримування небезпеки великих аварій, пов'язаних з небезпечними речовинами, від 9 грудня 1996 р. Певний законотворчий та науковопрактичний інтерес викликає Конвенція ЄС про цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну діяльністю, небезпечною для навколишнього середовища, від 21 чер вня 1993 р. (Лузано). На запобігання та ефективне розв'язання екологічних конфліктів на державному рівні спрямовано конституційне регулювання охорони довкілля, національне екологічне законодавство країни

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка