Конспект лекцій з дисципліни «вікова психологія»



Сторінка8/11
Дата конвертації11.05.2018
Розмір1.54 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Висновки


Юність – це період стабілізації особистості, формування системи стійких поглядів на світ та на своє місце в ньому, особистісного та професійного самовизначення. У юнаків та дівчат вища, порівняно з підлітками, самоповага. Завершується процес емансипації від батьків. Інтенсивно розвивається саморегуляція, зростає контроль за власною поведінкою, проявами емоцій, настрій стає стійкішим і більш усвідомленим. Якісно змінюються всі сторони психічної діяльності. Центральним новоутворенням цього віку є самовизначення професійне та особистісне. Складається система стійких поглядів на світ та своє місце в ньому – світогляд.

Тема . РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ В ПЕРІОД ДОРОСЛОСТІ
8.1. Вікові часи у контексті соціальних норм
Період дорослості у порівнянні з іншими віковими періодами охоплює значно більший відрізок часу життя людини і тому опис його особливостей є ускладненим. Традиційно вважалося, що вік дорослості – це стабільний період життя дорослої, сформованої людини і тому ніяких особливих змін у психічному розвитку особистості не відбувається. Але більш ретельне вивчення цього вікового періоду довело, що з настанням дорослості процес розвитку людини не припиняється і не завершується, йому притаманні протиріччя і гетерохроність; виділяють сенситивні і критичні періоди, психофізіологічний розвиток не є статичним, природа його різноманітна і суперечлива.

У 1928 році М.М.Рибников для визначення періоду дорослості ввів термін “акмеологія”, (акме – вища точка, розквіт, зрілість, краща пора). Таке визначення характеризує період дорослості як продуктивний, творчий період життя, коли завершується загальносоматичний розвиток, статеве дозрівання, фізичний розвиток сягає віку.

Вчені встановили, що період дорослості не завжди чітко розбивається на добре виділені стадії, тому що зміни психічних процесів та особистості зумовлені малою мірою хронологічним віком, а в більшій мірі вони визначаються особистісними соціальними та культурними факторами. Соціально економічний статус, міське або сільське середовище, етнічна приналежність, історичні періоди, війни, економічна депресія та інші життєві фактори сильно впливають на рішення, очікування та поведінку людини.

При відсутності вікових маркерів, психологи звертаються до поняття вікового годинника, соціальних норм і здатності людини долати життєві критичні події.



Віковий годинник – це вид внутрішнього часового графіку життя, який застосовують у якості критерію розвитку в період дорослості; це засіб орієнтування, наскільки людина в особистісному розвитку відстає або опереджає ключові соціальні події періоду дорослості. Вони своєрідно виконують функцію часової діаграми, свого роду “розкладу життя”. Якщо чоловік у 35 років ще навчається в університеті, то він може відчувати, що він не здоганяє однолітків, тоді як жінка 35 років, обмірковуючи вихід на пенсію, може відчувати, що вона значно обігнала своїх однолітків.

Тобто, ми маємо вбудовані очікування, обмеження та примушення стосовно до різних стадій життя, які ми відносимо до себе та інших. Ці межі мають соціальну природу.

Хронологічний вік людини не інформативний. Тому в психології розглядають біологічний, соціальний та психологічний вік індивіда як три окремиі і незалежні поняття.

Біологічний вік – середня ймовірність життя, що значно варіює у різних людей. Наприклад, біологічний вік 40-річного чоловіка, який має онкологічну хворобу, хворе серце, якому ймовірно залишилося жити три роки, зовсім інший, ніж 40-річного богатиря – здоров’яка, який очікує прожити ще 35 років.

Соціальний вік – оцінка ступеню відповідності соціального положення людини типовим нормам, що склалися в даній культурі. Наприклад, на 50 – річного чоловіка, який має дружину, трьох дітей, дивляться зовсім інакше, ніж на 50 – річного неодруженого холостяка, що зав’язує знайомства в нічних барах.

Психологічний вік – ступінь адаптованості людини до вимог середовища. Він включає рівень інтелекту, здатність до навчання, рухові навички, почуття установки, мотиви.

Поєднання факторів біологічного, соціального та психологічного віку призводить до поняття зрілості. З.Фрейд визначав зрілість як здатність трудиться та любити. Вирішальною ознакою зрілості є усвідомлення людиною відповідальності і прагнення до неї, тому що зріла людина відповідає за зміст свого життя в першу чергу перед самим собою, а також перед іншими людьми.

Не всі дорослі досягають однакових успіхів, або влаштовують життя за єдиним зразком. Але процесам розвитку у дорослому житті притаманні деякі спільні характеристики. На думку Б.Г.Ананьєва, вікова періодизація життєвого циклу людини базується на: послідовній зміні стадій розвитку, односпрямованості і незворотності часу життя людини, на тривалості існування індивіда, яке залежить від тривалості життя всіх індивідів даного віку – метричній характеристиці. Ці характеристики представлені у схемах вікових періодизацій, прийнятих як міжнародні.

Схеми вікових періодизацій періоду дорослості


Вітчизняна періодизація



Середній вік: перший період 22-25 років

чоловіки, 21-35 років жінки

другий період 36-60 років чоловіки, 36-55 років жінки

Люди похилого віку: 61-74 роки чоловіки,

55-74 жінки

Старечий вік: 75-90 обидві статті

Довгожителі: старші 90 років

Періодизація Дж.Біррена



Рання зрілість: 17- 25 років

Зрілість: 25 – 50 років

Пізня зрілість: 50 – 75 років

Старість: 75 - ...років


Класифікація Д.Б.Бромлея



Рання дорослість: 21 – 25 років

Середня дорослість: 25 – 40 років

Пізня дорослість: 40 – 55 років

Передпенсійний вік: 55 – 65 років є перехідним до циклу старіння



Класифікація Г.Крайга

Рання дорослість: 20 – 40 років

Середня дорослість: 40 – 60 років

Пізня дорослість: від 60 років і більше


Періодизація Е.Еріксона

Рання дорослість: від 20 до 40 – 45 років

Середня дорослість: від 40 – 45 до 60 років

Пізня дорослість: від 60 років і більше


Наведені вікові періодизації показують, що межі періодів визначаються соціальними та економічними факторами, історичними подіями, етнічною приналежністю та середовищем, в якому живе та розвивається особистість.
8.2. Дослідження періодів та задач розвитку періоду

ранньої дорослості
Багато дослідників при з’ясуванні головних задач дорослого розвитку звертаються до теорії психосоціальних стадій Е.Еріксона. Згідно теорії Е.Еріксона, існує вісім психосоціальних криз, або стадій психічного розвитку (дивись Тема 3.). Саме вони слугують основою для розуміння розвитку дорослої людини. Ця теорія є епігенетичною, тобто кожний наступний період становлення ґрунтується на попередньому. Розвиток у дорослості залежить від вирішення проблем попередніх періодів – придбання довіри та автономії, ініціативи та працелюбства.

Головні проблеми ранньої дорослості – це досягнення ідентичності в протилежність змішанню ролей, близькості в протилежність ізоляції та генеративності.

Досягнення ідентичності – забезпечує відчуття непевності досвіду дорослого життя. Протиріччя між близькістю та ізоляцією – налагодження емоційних відносин з іншою людиною. Близькість – це єдність двох ідентичностей, але без втрати кожним індивідом своїх неповторних особливостей. Ізоляція наступає в результаті неможливості або неспроможності досягти взаєморозуміння, іноді й тоді, коли ідентичність індивіда настільки слабка, що виникає ризик втратити себе при єдності з іншою людиною.

Теорію Е.Еріксона вважають моделлю нормативних криз життя, а проблеми досягнення ідентичності та близькості існують протягом усього життя.

Генеративність – це намагання кожної людини увічнити себе. Внести свій власний здобуток у розвиток суспільства. Одні люди намагаються досягти генеративності у своїй сім`ї, виховуючи дітей, інші – шляхом високої продуктивності на роботі.

Провідною діяльністю стає професійне навчання, або трудова діяльність. Професійне становлення чоловіків і жінок має певні відмінності. Жінки більше орієнтовані на сім`ю і виховання дітей і тому починають свою професійну кар’єру пізніше і досягають високого статусу уже в віці середньої дорослості. Але більшість жінок поєднують сім`ю та роботу. Це дуже проблематично, вимагає великих фізичних та моральних затрат, але професійне становлення у них відбувається швидше.

Людина в віці ранньої дорослості відкрита для спілкування, заводить нові знайомства, дружні зв’язки, закохується, створює сім`ю.

Згідно Д.Левінсону, щоб повністю стати дорослим, молода людини повинна вирішити чотири завдання, що виникають у процесі розвитку, а саме: 1) ув’язати мрії з реальністю; 2) знайти наставника; 3) забезпечити кар’єру;) налагодити інтимні стосунки.

Р.Стенберг вважає, що кохання має три складові: інтимність, або почуття близькості, яке проявляється в любовних стосунках; пристрасть або стан збудженості, що пов’язаний з фізичним потягом і сексуальною поведінкою; рішення – забов`язання любити людину і зберігати тривалі стосунки з нею. Саме тому теорія Р.Стенберга була названа трискладовою теорією кохання. Вона демонструє наскільки складно досягти успіху в близьких відносинах. Щоб продемонструвати різноманітність комбінацій, автор розробив систематику любовних відносин. Безумовно, кожен із нас мріє, що його подружні відносини будуть досконалими, сполучати всі три складові. Але, частіше подружжя приймають за зрілу любов сліпу пристрасть.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка