Конспект лекцій з дисципліни «вікова психологія»



Сторінка7/11
Дата конвертації11.05.2018
Розмір1.54 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Зіставлення різних статусів ідентичності



Варіанти формування ідентичності

Проходження кризи ідентичності або періоду прийняття рішень

Обов’язки по відношенню до вибору системи цінностей, переконань, кар’єри

Невизначена, розмита ідентичність

немає

є


Передчасна ідентичність

немає

немає

Мораторій

В процесі проходження

В процесі прийняття

Зріла ідентичність

завершено

прийняті

Цікаво порівняти досягнутий юнаками рівень ідентичності з притаманними їм комплексами індивідуально-особистісних рис. Наприклад, стадія “мораторію” пов’язується, як правило, із високим, а стадія “передчасності” із низьким рівнем особистісної тривожності. Вищі рівні ідентичності корелюють з високою самоповагою, а також із складнішими інтересами. Краще розвинутою рефлексією.

Істотні відмінності спостерігаються й у стилі спілкування та між особистісних стосунках. Психологічна інтимність, глибокі почуття та взаємність стосунків притаманні стадії “мораторію” та “зрілості”, тоді як для етапів “невизначеності” та “передчасності” більшою мірою характерні стереотипні контакти. Серед молодих людей з “невизначеною” ідентичністю найбільше ізольованих.

І.С.Кон вважає, що самовизначення не є завершеним, остаточним, оскільки воно не пройшло перевірки життям. Тому до юності відносять і вікову групу від 18 до 22-25 років, яку умовно називають “початком дорослості”. На цьому етапі, людина вже цілком доросла, як у біологічному, так і в соціальному плані. Вона передусім, суб’єкт трудової діяльності, а соціально-психологічні властивості детермінуються соціально-професійним статусом людини.


7.2. Емоційно-вольова сфера. Розвиток самосвідомості
Емоційно-вольова сфера. Залежність емоційних реакцій від гормональних та фізіологічних процесів підлітків, певною мірою зберігаються і в юнацькому віці, однак зростає рівень свідомого контролю. Особливості емоційної сфери залежать від соціальних факторів та умов виховання, причому, індивідуально-типологічні відмінності часто суттєвіші, ніж вікові. Особливо гостро проявляються окремі властивості характеру, інколи доходячи до рівня акцентуацій, які не будучи патологіями, збільшують ймовірність психічних травм та провокують відхилення у поведінці. Приміром, загострення такої типової для юнацтва риси як гепертимність (підвищена активність та надмірна збудженість), нерідко спричиняє нерозбірливість молодих людей у знайомствах, схильність до непродуманих вчинків. За О.Е.Личко, вік від 14 до 18-20 років є критичним періодом психопатій.

Але емоційні труднощі не є типовими для юнацького віку. Спостерігається загальна закономірність: підвищення рівня організації і саморегуляції організму призводить до збільшення емоційної чутливості, але паралельно зростають й можливості психологічного захисту. Емоційне життя стає більш багатшим за змістом і диференційованим за відтінками почуттів. Інтенсивніше розвиваються відкритість до емоційних впливів, здатність до переживань, емоційна чутливість.



Розвиток самосвідомості. У період ранньої юності принципово змінюється ставлення до власної особистості. Формується нова якість – усвідомлення себе як неповторної особистості, із власними думками, переживаннями, почуттями, поглядами й оцінками.

На думку В.Штерна, вирішальну роль у формуванні особистості відіграє те, яку цінність людина вважає визначальною. Саме цінності зумовлюють тип людської особистості. В.Штерн описав шість таких типів:



  1. теоретичний – усі прагнення особистості спрямованні на об’єктивне пізнання дійсності;

  2. естетичний – прагнення зрозуміти одиничний випадок та “вичерпати його без залишку” з усіма індивідуальними особливостями, а об’єктивне пізнання байдуже;

  3. економічний – життям людини керує ідея користі, “прагнення найменшими зусиллями досягти найбільшого результату”;

  4. соціальний – сенс життя – любов, спілкування та життя для інших людей;

  5. політичний – характерне прагнення до влади, панування, вплив на інших;

  6. релігійний – співвіднесення “усілякого одиничного явища із загальним сенсом життя та світом”.

Визначаючи кожен із цих типів, В.Штерн зазначив: ”Усі спрямованості цінностей закладені в кожній індивідуальності, але якась з них набуває домінуючого значення і, в основному, визнає життя”.

Безумовно, світоглядні проблеми не вирішуються раз і назавжди. Наступні кризи, труднощі, життєві колізії приведуть до перегляду життєвих позицій. Доросла людини буде повертатися до цих “вічних” проблем, відмовляючись від своїх колишніх рішень.

Процес відкриття власного “Я” складний і внутрішньо суперечливий. Актуальною стає проблеми самоконтролю, так як виявляється, що “Я”-внутрішнє не співпадає з “Я”-зовнішнім. Невизначеність, недостатня диференційованість, розмитість “Я” в цьому віці зумовлюють відчуття стурбованості та внутрішньої порожнечі, що і породжує посилення потреби у спілкуванні.

У дослідженні Т.В.Снігірьової визначено шість типів ціннісної структури “Я”, що відображають індивідуальну своєрідність особистісного самовизначення у ранньому юнацькому віці, і виражається у співвідношенні між минулим, сьогоднішнім та майбутнім “Я”.



  1. Усі три “Я” пов’язані між собою з дотриманням доступності й однаковою мірою відповідають ідеальному – “Я”. Це – суб’єктивне, гармонійне уявлення людини про себе.

  2. Актуальне – “Я” більшою мірою тяжіє до майбутнього, ніж до минулого “Я”. “Я” – минуле, уявляється дуже далеким, ставлення до нього незмінне, критичне. Сучасне “Я” виступає як новий ступінь особистісного самовизначення.

  3. Майбутнє “Я” відірване від сьогодення. Усі три “Я” сприймаються як абсолютно різні. З ідеальним “Я” узгоджується “Я»- майбутнє.

  4. Ідеальне “Я” не включене ні до актуального, ні до майбутнього – “Я”, воно ізольоване від них і не бере участі у розвитку особистості.

  5. Минуле і сьогоднішнє “Я” пов’язані між собою. Інший полюс, відірваний від них, утворює зв’язок між майбутнім та ідеальним “Я”. Таке поєднання особистісних атрибутів корелює з низькою самооцінкою та відсутністю засобів, за допомогою яких, особистість змогла б зблизити минуле та актуальне “Я” з ідеальним і майбутнім.

  6. Актуальне “Я” зовсім випадає з процесу розвитку. Воно відірване від минулого “Я”, не має зв’язку з майбутнім, водночас не відповідає й ідеальному “Я”.

У ранньому юнацькому віці найчастіше зустрічається другий варіант. Критичність щодо дитинства, яке вже минуло, у цьому випадку, супроводжується високою самооцінкою та спрямованістю життєвих перспектив у майбутнє. Друге місце посідає перший варіант, а третє, відповідно, третій варіант.

Уявлення про себе співвідносяться у юнаків із певним збірним поняттям “Ми”(образ типового представника свого віку та статті), але ніколи з ним повністю не співпадає. Образ власного “Я”, як правило, більше диференційований, і включає в себе інші нормативні якості у порівнянні з образом “Ми”.


7.3. Взаємини з дорослими та однолітками
Юнаки та дорослі. Підліткова проблема – перебудови взаємин з дорослими – залишається актуальною і в юнацькому віці. Завершується процес емансипації від родини. Старшокласники прагнуть звільнитися від надмірної опіки та контролю з боку батьків та вчителів, а також від установлених ними норм та порядків. Розрізняють домагання в автономії у:

  1. сфері поведінки (потреба та право самостійно вирішувати особистісні проблеми).

  2. сфері емоційної автономії (потреба і право мати власні, самостійно обрані уподобання)

  3. сфері нормативної автономії (потреби та права на власні норми і цінності). (І.С.Кон).

Найлегше досягти незалежності у поведінці, передусім у сфері дозвілля. Старшокласники частіше проводять вільний час поза домівкою, віддаючи перевагу одноліткам. Емоційної автономності досягти важче, і цей процес несе в собі багато суперечностей, а саме: емоційних конфліктів з батьками. Молода людина прагне розірвати емоційну залежність від батьків, включити свої стосунки з ними до нової, складнішої системи уподобань та симпатій, центром якої вже будуть не батьки, а вона сама. Батьки, як правило, дуже хворобливо реагують на емоційне відчуження з боку своїх дітей, скаржаться на їхню черствість та байдужість. Проте, це – тимчасове явище, емоційний контакт з батьками відновлюється після завершення кризового періоду на якісно новому рівні, якщо, звичайно, нетактовність та безцеремонність старших не закриють для внутрішній світ молодої людини надовго.

Однак, можна простежити великий інтерес юнаків до спілкування з батьками. Насамперед, це обговорення таких актуальних проблем як: вибір професії, політичних поглядів, світогляду тощо. Прагнучи до самостійності юнаки зберігають потребу в життєвому досвіді і допомозі старших. Родина залишається тим місцем, де вони почувають себе спокійно та впевнено.



Юнаки та однолітки. У період ранньою юності продовжується процес переорієнтації спілкування з дорослих на ровесників. У його основі лежить суперечлива взаємодія двох потреб: відособлення та належність до певної групи. Перша реалізується через прагнення емансипації від батьків, а друга – у взаєминах з однолітками.

Для юнацьких компаній характерним є високий рівень конформізму: захист незалежності поєднується з украй некритичним ставленням до уявлень і цінностей власної групи та її лідерів. Індивідуальність утверджується через однаковість (у рамках своєї групи), у спільному протистоянню комусь іншому. Надзвичайно важливою є потреба не просто входити до складу групи, а бути прийнятим однолітками, відчувати свою необхідність, мати в групі певний авторитет. Низький статус у групі, як правило, корелює з високим рівнем особистісної тривожності.

Юнацькому спілкуванню притаманні дві протилежні тенденції:


  1. розширення сфери спілкування (збільшується час спілкування: 3-4 год у будні, 7-9 годин у вихідні дні, розширення географії та соціального простору такого спілкування, пошук між особистісних контактів;

  2. зростаюча індивідуалізація (чітке розмежування характеру взаємин з різними людьми, висока вибірковість і максимальна вимогливість до друзів).


7.4. Розвиток пізнавальних психічних процесів
Основою становлення особистості є якісні зміни всіх сторін психічної діяльності. Сприймання стає складним інтелектуальним процесом. Це виявляється в довільних формах. У перцептивних діях планомірного спостереження за певними об’єктами; самоспостереження за своїми діями, поведінкою, переживаннями, думками, іншими проявами психічного життя. Навчальний матеріал вимагає удосконалення репродуктивної уяви. Удосконалюється творча уява, що проявляється у творчій діяльності. Старшокласники співвідносять образи уяви з дійсністю, критично ставляться до майбутнього, багато мріють.

Пам’ять характеризується зростання довільності та продуктивності запам’ятовування. Відбувається спеціалізація пам’яті, пов’язана з провідними інтересами та професійною спрямованістю. Стосовно абстрактного матеріалу, зростає продуктивність пам’яті, оволодіння спеціальними прийомами запам’ятовування, збереження та відтворення.

Розвивається здатність тривало зосереджуватись на пізнавальних об’єктах, переборювати відволікаючи подразники, розподіляти та переключати увагу. Зростає роль після довільної уваги, якщо учіння спонукається спеціальними інтересами.

На думку Г.С.Костюка, важливим аспектом психічного розвитку людини в юнацькому віці є інтенсивне інтелектуальне дозрівання.

Більшість сучасних робіт, присвячених питанню розумового розвитку, спирається на ідеї Ж.Піаже. Вчений виділив п’ять стадій когнітивного розвитку людини (Дивись Тему 3). Кожна стадія спирається на результати попередньої та одночасно розвиває наявні здібності. Згідно Ж.Піаже, юнацький вік відповідає стадії розвитку інтелекту – стадії формальних операцій. Ознаками цієї фази розвитку інтелекту є нестандартний підхід до відомих проблем, вміння включати часткові проблеми в більш загальні тощо. Таким чином, старшокласники переходять до вищих рівнів абстрагуючого та узагальнюючого мислення. Учні більш усвідомлено та міцно оволодівають логічними операціями. За даними Ж.Піаже, основна особливість розвитку логічного мислення (у віці 12-18 років) – нове орієнтування суб’єкта на співвідношення гіпотетичного і можливого, реально існуючого і потенційно можливого. Учень прагне розкрити реальне через сукупність гіпотез, які вимагають перевірки або доведення. Поява формального мислення означає узагальнення їх як суб’єктів пізнання, новий підхід до розв’язання задач, який полягає в спрямованості на організацію фактів (комбінаторний аналіз), на виділення і контроль змінних величин, формування гіпотез, їх обґрунтування, доведення.

Непорозуміння з дорослими – це результат нової здібності оперувати ідеальним. Пристосовуючись до дійсності, старшокласники втрачають значну частину ілюзій, максималізму.

Ранній юнацький вік є сенситивним для формування професійно орієнтованих знань, умінь та навичок. В інших вікових періодах вони не розвиваються з такою швидкістю, як у ці шкільні роки. Характерним для інтелекту старшокласника є розвиток творчих здібностей, це виявляється в інтелектуальній ініціативі та створенні чогось нового.

Стиль мислення старшокласника залежить від його нервової системи, який впливає і на її успішність. Юнаки з інертною нервовою системою в умовах перевантаження учбовими завданнями вчаться гірше, ніж учні з рухливою нервовою системою. Ці недоліки компенсуються плануванням та контролем за своєю діяльністю. Індивідуальний стиль розумової діяльності старшокласника вимагає від учителя індивідуалізації навчання та надання своєчасної допомоги у формування особистості.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка