Конспект лекцій з дисципліни «вікова психологія»



Сторінка6/11
Дата конвертації11.05.2018
Розмір1.54 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Тема 11 ЯКІСНІ ЗМІНИ В ПІЗНАВАЛЬНІЙ ТА

ОСОБИСТІСНІЙ СФЕРАХ ПІДЛІТКА



11.1. Психічні новоутворення
Найважливішим новоутворенням є становлення самосвідомості. Самосвідомість підлітка характеризується відчуттям дорослості. Підліток намагається зайняти місце дорослого в системі реальних стосунків між людьми, тому для нього і мужність, і сміливість, і одяг важливі передусім у зв’язку з цією соціальною позицією.

Об’єктивно дорослості у підлітка ще немає. Суб’єктивно ж вона виявляється:



  1. В емансипації від батьків. Підлітки вимагають суверенності, незалежності, поваги до своїх таємниць. Розподіляються сфери „впливу” батьків і однолітків. У питаннях стилю одягу, зачісок, часу повернення до дому, дозвілля, вирішення шкільних і матеріальних проблем підлітки більше орієнтуються не на батьків, а на однолітків. Однак у їх ставленні до фундаментальних аспектів соціального життя, головним усе ж таки, залишається вплив батьків.

  2. У новому ставленні до навчання. У підлітків розвивається прагнення до самоосвіти, причому часто воно не пов’язане з навчанням у школі. Багато хто стає байдужим до оцінок. Іноді спостерігаються розходження між інтелектуальними можливостями й успіхами у школі.

  3. У романтичних стосунках з однолітками іншої статі. Тут має значення не тільки факт симпатії, скільки форма стосунків, запозичена у дорослих (побачення, розваги тощо).

4. У зовнішньому вигляді і манері одягатися. Підлiток прагне визнання своєї самостійності, рівності з дорослими, хоча для цього відсутні реальні передумови. Провідною діяльністю стає – інтимно-особистісне спілкування.
11.2. Розвиток пізнавальних процесів
Підлітковий вік – надзвичайно складний етап психічного розвитку. З одного боку, за рівнем та особливостями психічного розвитку підлітки ще не розпрощалися із дитинством; з іншого – вони вже стоять на порозі дорослого життя, і в їхній поведінці реально виражається спрямованість на дорослі форми взаємин та поведінки.

Важливим психічним новоутворенням підліткового віку є розвиток довільності всіх психічних процесів, спричинений значно вищими вимогами навчальної діяльності. Підліток уже в змозі самостійно концентрувати свою увагу, розвивати пам’ять, мислення, уяву, певною мірою регулювати власні емоційно вольові процеси тощо.



Увага підлітків розвивається внаслідок формування уміння вчитися і працювати. Підліток може свідомо спрямовувати увагу на певні об’єкти, тривалий час зосереджуватися і не відволікатися, переключати увагу на нові завдання та розподіляти її, тобто формуються вищі довільні форми уваги. Пов’язані такі зміни із загальним психічним розвитком, зокрема із розвитком мислення.

Зростає обсяг, концентрація, стійкість уваги, здатність зосереджуватися на уявних, мислених об’єктах. Але в умовах підвищених вимог до себе, підлітку ще важко керувати увагою, що зумовлено імпульсивністю, властивою цьому віку. Окрім того: удосконалюється вміння розподіляти та переключати увагу, зростає самоконтроль та саморегуляція, специфічна вибірковість.

Розвиток уваги пов’язаний із формуванням наполегливості, а довільність є прямим проявом вольової активності підлітка.

Відчуття та сприймання. Відчуття та сприймання підлітків розвиваються і функціонують в органічному взаємозв’язку. Удосконалення чутливості відчуттів знаходить своє відображення у повноті та детальності сприймань. Це зумовлює трансформацію процесів відчуття та сприймання у цілеспрямовані сенсорні та перцептивні дії. У перцептивній діяльності більшого значення набуває саморегуляція, тісно пов’язана з мотивацією. Сприймання більше характеризується планомірністю і послідовністю. Більш систематичними стають спостереження, включаючи розумові операції зіставлення, порівняння, узагальнення й класифікації об’єктів сприймання.

Пам’ять. Значно зростає обсяг пам’яті, причому не лише за рахунок кращого запам’ятовування матеріалу, але і його логічного осмислення. Пам’ять підлітків поступово набуває характеру організованого, регульованого й керованого процесу. Швидко формується смислова логічна пам’ять. Саме в цьому віці пам’ять формується у напрямку інтелектуалізації. Багато школярів застосовують прийоми опосередкованого запам’ятовування, збільшується кількість прийомів, а їх використання стає усвідомленим, довільним і цілеспрямованим.

Мислення. Зміни в інтелектуальній сфері виражаються у розвитку абстрактного мислення, тобто у зміні співвідношень між конкретно-образним та абстрактним мисленням на користь останнього, в формуванні понятійного мислення. Таке мислення характерне для юнацького віку, але починає розвиватися уже у молодших підлітків.

Мислення продукує гіпотетично-дедуктивні судження (тобто логічні міркування будуються на основі висунутих гіпотез). Розвивається здатність до розумових експериментів, до мисленого розв’язання задач на основі припущень тощо. Уміння оперувати гіпотезами при розв’язанні інтелектуальних завдань – найважливіше досягнення підлітків в аналізі дійсності.

В одному з експериментів Ж.Піаже простежується процес розв’язання підлітками складних пізнавальних завдань. Діти отримали 5 посудин із рідинами різного кольору. Завдання полягало у тому, щоб знайти комбінацію рідин, яка дає жовтий колір. На відміну від молодших школярів, які в аналогічній ситуації змішували рідини довільно, підлітки не діяли методом спроб і помилок. Вони розраховували можливі комбінації змішування рідин, висували гіпотези про можливі варіанти і планомірно їх перевіряли. Провівши практичну перевірку своїх припущень, вони одержували результат, що був заздалегідь логічно обґрунтованим.

Специфіка цього рівня мислення полягає у тому, що його предметом є не лише розв’язання зовнішніх завдань, але й сам процес мислення, тобто воно стає рефлексивним.



Уява. Оскільки уява бере участь у процесах сприймання художніх творів, прочитання технічних креслень, описів історичних подій, у переходах думки від конкретного до абстрактного, в різних видах творчої діяльності, розширюється зміст її образів, відбуваються інші прогресивні зміни:

Процеси уяви набувають довільності, поступово перетворються в особливі імажинативні дії, спрямовані на побудову образів предметів, яких суб’єкт ще не сприймав, ситуацій, конструкцій тощо. Ці дії стають характерними як для творчої, так і репродуктивної уяви.

Зростає вимогливість підлітків до утворень своєї уяви. Важливою формою уяви стає мрія, яка творить образи бажаного майбутнього.

Мовлення. Психічний розвиток підлітка нерозривно пов’язаний з подальшим розвитком процесу мовлення, що відбувається внаслідок оволодіння рідною мовою, її лексичними, граматичними, фонетичними можливостями. Мовлення розвивається як засіб спілкування з іншими людьми, як спосіб набуття знань, як засіб вираження емоційних станів та вольової регуляції поведінки, - як об’єкт вивчення.

Розвивається чутливість до художнього слова, часто виникає потяг до написання віршів. Мовні дії стають більш контрольованими. Зменшується кількість „зайвих” слів, проте обмеженість мовних засобів ще довго залишається характерним недоліком мови багатьох підлітків.

Усне мовлення нагадує внутрішню, з її характерними рваними закінченнями, оскільки підлітки ще не в змозі мову „для себе” перевести в мову „для аудиторії”, вдаючись через те до багатослівності.

Мовлення стає контекстним, менше пов’язаним із конкретною ситуацією, хочa елементи ситуативності ще зберігаються.



Навчальна діяльність підлітків. Наголосимо: основу соціальної ситуації розвитку сучасних підлітків визначає власно та обставина, що вони є школярами. Основна суспільна вимога до підлітків у контексті сучасної культури – оволодіння певною сумою знань, вмінь та навичок, необхідних для життя у суспільстві. Ця вимога робить проблeму навчання та успіхів у ньому дуже важливою у підлітковому віці.

Навчальна діяльність зазнає значних змістовних і організаційних змін, зумовлених зростанням самостійності підлітків: у процесі вивчення основ наук вони переходять від емпіричних узагальнень до теоретичних понять. Зростає рівень абстрагування і узагальнення, формуються системи прямих і зворотних логічних операцій, міркувань і умовиводів, які стають білш усвідомленими, обґрунтованими і логічно досконалими.

Змінюється співвідношення зовнішніх і внутрішніх дій на користь останніх. Відбувається перехід зовнішніх дій у внутрішній, розумовий план, формуються розумові дії, виступаючи компонентами вмінь навчатись.
11.3. Формування особистості підлітка
Підлітковий період – це період переходу від дитинства до дорослості, усвідомлення себе як дорослої особи, переосмислення цінностей.

Поява відчуття дорослості як специфічного новоутворення самосвідомості є структурним центром особистості підлітка (в цій якості відображається нова життєва позиція у ставленні до себе, людей і світу в цілому). Саме воно визначає спрямованість і зміст активності підлітка, його нові прагнення, бажання, переживання й афективні реакції.

Складність полягає у тому, що підлітки, прагнучи визнання власної дорослості зі сторони оточуючих, ще не відчувають себе дорослими певною мірою. Кардинальні зміни в структурі особистості підлітка зумовлюють його особливу чутливість до засвоєння норм, цінностей та способів поведінки, притаманних світові дорослих (вироблення особистісних новоутворень, які відіграють вирішальну роль в оволодінні дитиною соціальної ситуації дорослого.

Зростає прагнення бути самостійними, водночас підлітки гостро потребують доброзичливої й тактовної підтримки з боку дорослого, яка б допомагала реалізації їхнього прагнення до самостійності.

Інтенсивно розвивається здатність переходити від одного виду діяльності до іншого, що ґрунтується на основі засвоєння загальних закономірностей побудови людської діяльності. Отже, підліток вміє вже ставити перед собою мету, складати план дій, може оцінити та підібрати необхідні засоби, співвідносити їх з діями інших людей тощо. Орієнтуючись на інших, він вже вміє враховувати їх почуття та інтереси, бажання й характери, може зрозуміти інших та самого себе.

Освоєння змісту різних видів діяльності пов’язане також із формуванням у підлітків моторних навичок. Фізіологічні особливості підлітків уже дозволяють їм засвоювати складні рухи. Якщо в цьому віці не навчити їздити на велосипеді, танцювати, працювати різними інструментами і т.п., то пізніше це буде зробити набагато важче, а й інколи неможливо.

Розвиваються специфічні особливості самосвідомості підлітка, що проявляються в самооцінці, його оцінці ефективності різних видів власної діяльності та своїх стосунків з дорослими та однолітками. Механізмом розвитку самосвідомості виступає рефлексія.

Самооцінка у цьому віці набуває не меншого значення, ніж оцінки дорослих, перетворюючись у надзвичайно важливий мотив поведінки. Переважна орієнтація підлітка на самооцінку пов’язана передусім із його прагненням до самостійності і незалежності, із самоповагою, вимогливістю до себе.

Починаючи із шостого класу, інтенсивно розвивається особистісна та між особистісна рефлексія, внаслідок чого підлітки починaють вбачати причини конфліктів, чи, навпаки, успіхи у спілкуванні з товаришами в особливостях власної особистості.

Рівновага позитивних і негативних самооцінок поступається місцем різкому невдоволенню собою, що поширюється як на навчальну діяльність, так і на систему взаємин з оточуючими загалом. Можна говорити про своєрідну кризу самооцінки, більшою мірою притаманною хлопчикам.

Виникає інтерес до себе та оточуючих, прагнення зрозуміти особливості людини та її взаємин з іншими людьми, мотиви її вчинків та переживання. Яскраво виражена установка на порівняння себе з іншими.

Приблизно в 11-12 років виникає інтерес до свого внутрішнього світу, у подальшому відбувається поступове ускладнення й поглиблення самопізнання. Завдяки інтенсивному інтелектуальному розвитку з’являється схильність до самоаналізу. Образи „Я” відображають усе багатство його життя. Уявлення про фізичне „Я”, свій розум, здібності у різних сферах, силу характеру, товариськість, доброту та інші якості, інтегруючись, утворюють когнітивний компонент „Я” – концепції підлітка. З ним тісно пов’язаний оціночний і поведінковий компоненти. Для підлітка важливо не просто знати, який він насправді, але й розуміти, наскільки значущим є його індивідуальні особливості. Їх оцінка істотно залежить від системи цінностей, що складається завдяки впливу родини й однолітків.

У цьому віці привабливими можуть стати зовнішні ознаки дорослості, в яких підліток вбачає характерні риси й переваги цього статусу (куріння, випивка, доросла мода в одязі, косметика, форми відпочинку, флірт тощо). Освоєння подібних ознак часто ототожнюються з утвердженням і демонстрацією власної дорослості найлегшими шляхoм – через наслідування.

У цьому віці особливо яскраво виражена залежність від думки та ставлення оточуючих. Підлітки намагаються демонструвати свої найкращі риси, заслужити схвалені відгуки – особливо від тих, чия думка для них важлива. Страх виявити незнання або невміння може стати причиною надмірної сором’язливості та невпевненості у собі, набути хворобливого характеру. Усе це часто маскується напускною розв’язністю, бравадою й грубістю, які покликані прикрити внутрішню невпевненість.

Цей вік характеризується емоційною нестабільністю та імпульсивністю поведінки. Підлітки часто спочатку діють, а вже потім думають про наслідки, хоча усвідомлюють при цьому, що варто було б вчинити навпаки.

Помітного розвитку набувають вольові якості – наполегливість, цілеспрямованість, вміння долати перешкоди і труднощі тощо. Недостатність волі полягає передусім у тому, що проявляючи величезну наполегливість в одному виді діяльності, підлітки можуть не виявляти її в інших. Ще Л.С.Виготський зазначав, що у підлітків найчастіше спостерігається не слабкість волі, а слабкість цілей, коли підліткам просто немає заради чого долати різні перешкоди, включаючи і власні лінощі. Поява важливої мети вирішує і проблеми волі.

Бурхливо розвивається емоційна сфера. Вона характеризується різкими переходами від надмірної рухливості до спокою, від піднесення до байдужості. Підвищена емоційність зумовлена статевим дозріванням та нерівноваженістю процесів збудження та гальмування.

Переживання набувають дедалі більшої стійкості. У підлітковому віці спостерігається подальший розвиток почуттів як узагальнених і відносно стійких переживань (інтелектуальних, моральних, естетичних та ін.). Почуття стають тривалішими і стійкішими, що зумовлює посилення їх впливу на різноманітні сторони життя підлітків.

Інтенсивно формуються моральні почуття, завдяки чому засвоювані підлітками норми поведінки можуть стати ефективним поштовхом до дій. Поступово відбувається перехід від ситуативного переживання краси явищ природи, музичних і літературних творів, творів живопису до стійких естетичних почуттів, які є наслідком систематичного виховання.

Аналіз змісту та динаміки переживань підлітка протягом цього вікового періоду свідчить, що і для молодших, і для старших підлітків негативні переживання пов’язані із пізнанням самого себе. Причому з віком кількість таких переживань зростає. Зумовлено це результатом інтеріоризації, засвоєння підлітками тих уявлень і оцінок, які дають їм інші люди, передусім батьки та вчителі. Для таких оцінок характерні наступні особливості: висловлювання дорослих про позитивні риси дітей, як правило, дуже скупі, мають украй абстрактний характер і не змінюються з віком; судження про недоліки, навпаки, конкретні, різноманітні, змінюються з віком. Саме вони максимально впливають на процес особистісного самовизначення підлітків, хоча психологи переконані, що у ставленні особистісної само ідентичності дуже важливо спиратися на позитивні сторони свого „Я”.

Саме у цьому віці розпочинається формування домінуючої спрямованості пізнавальних та інших інтересів особистості. Нерідко можна спостерігати і визначеність професійних намірів, що супроводжуються серйозними зусиллями, спрямованими на підготовку до омріяного майбутнього. Чим конкретніші та стійкіші професійні наміри підлітка, тим диференційоване його ставлення до навчальних предметів (останні чітко розмежовуються як „потрібні” та „непотрібні”).

Самостійна діяльність таких підлітків дедалі більше набуває характеру самоосвіти у певному напрямку і з чіткою метою – оволодіти знаннями, необхідними для майбутньої професійної діяльності.

Підлітковий вік – дуже важливий період у розвитку ідеалів особистості. Якщо для молодших підлітків такими ідеалами виступають образи конкретних людей, то у старших підлітків вони набувають синтетичного характеру, базуючись на узагальненні уявлень про людей, якості яких їм імпонують. Ідеали стають взірцем для наслідування, правилом, згідно з яким намагаються діяти підлітки.
6.4. Кризові стани та критичні ситуації
Кризові стани виникають у психічно здорових дітей і підлітків за психологічно складних ситуацій і виявляються у психічному напруженні. Замкненості, пасивності, емоційних розладах.

Існує кілька типів критичних ситуацій: психічний стрес, фрустрація, конфлікт, криза.



Стрес стає причиною критичної ситуації тільки в індивіда, нездатного долати зовнішні перешкоди взагалі ( тоді як внутрішньою потребою якого є обов’язкове подолання кожної з них).

Фрустрація полягає у наявності як сильної мотивації досягнення мети, так і серйозних перешкод, що заважають цьому. Фрустрації породжує відповідну поведінку – хаотичну, збуджену, агресивну тенденцію до сліпого наслідування форм фіксованої поведінки, регресію – звернення до тих поведінкових моделей, які домінували у ранні періоди життя.

Конфлікт (конфліктна ситуація) може виникнути лише тоді, коли в індивіда з’являється власний внутрішній світ, власна система цінностей і здатність відчувати провину, тобто лише у підлітковому віці.

Кризові стани породжуються критичними ситуаціями в сім`ї та школі і є специфічними для підлітків.

Сімейні критичні ситуації полягають у:


  • відриві від матері (через хворобу, від’їзд чи ухід);

  • незлагоді батьків;

  • знущанні, образах, побитті;

  • появі нової людини в сім`ї (вітчима, мачухи, другої дитини).

Шкільні критичні ситуації полягають у:

  • труднощах через нездатність до навчання;

  • труднощах через відсутність контакту з вчителем;

  • неприйнятті дитячим колективом;

  • зміни школи;

  • переживання через хворобу (відрив від ровесників, больові відчуття, відрив від шкільних програм).

Отже, кризові стани підлітків зумовлені втратою почуття ідентичності, негативною само ідентифікацією, розчаруванням у дружбі, коханні або переживаннями, пов’язаними з приниженням людської гідності.

Зовнішні вияви кризових станів бувають різноманітними: від емоційної нестриманості, жахів, агресивності, мовних розладів до суїцідальної поведінки.



Тема 7. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ЮНАЦЬКОГО ВІКУ
7.1. Соціальна ситуація розвитку
Віковий період ранньої юності (15-17років) – вважають третім світом, який існує між дитинством та дорослістю. Це період завершення фізичного дозрівання організму та завершальний етап початкової соціалізації. Саме зараз закріплюються та удосконалюються психічні новоутворення, які сформувалися в підлітковому віці. Старшокласник опиняється на порозі реального дорослого життя і дивиться на теперішнє з позицій майбутнього, шукає сенс життя. Тому, основне соціальне завдання на цьому етапі – вибір професії, соціальне та особистісне самовизначення.

До моменту закінчення школи юнаки та дівчата вже мають бути психологічно підготовленими до дорослого життя. Нова соціальна позиція змінює для старшокласника значущість учіння. Складається нова мотиваційна структура учіння. Домінуючими стають мотиви пов’язані із особистісним та професійним самовизначенням. Відбувається формування тих властивостей, здібностей та потреб, які б дозволили молодій людині повною мірою реалізувати себе у праці, громадському житті, майбутній сім`ї. Передусім, це потреба у спілкуванні з іншими людьми, потреба та здатність творчо працювати, вміння теоретично мислити і орієнтуватись в життєвих ситуаціях; розвиток рефлексії, яка забезпечує критичне ставлення до себе та готовності до трудової діяльності. (Давидов В.В.)

Якщо ці якості сформовані. То молода людина має необхідну психологічну готовність до самовизначення – центрального новоутворення юнацького віку, основою якого є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе членом суспільства, усвідомити свої можливості, своє місце і призначення у житті. Самовизначення означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію на визначення свого місця у світі дорослих.

Поняття “самовизначення” подібне до поняття “ідентичність”, розробленого американським вченим Е.Еріксоном. Юність, за Е.Еріксоном, – це, передусім, криза ідентичності, яка полягає у послідовності соціальних та індивідуально-особистісних виборів. Впоравшись із вирішенням відповідних завдань, юнак переходить від пошуку себе до практичної самореалізації. Ідентичність забезпечує неперервність минулого, майбутнього і сучасного.



Ідентичність – психосоціальна тотожність, яка дозволяє особистості усвідомлювати себе у всьому багатстві своїх ставлень до навколишнього світу та визначає її системи цінностей, ідеалів, життєвих планів, соціальних ролей з відповідними формами поведінки. Ідентичність – умова психічного здоров`я, людина, яка не знайшла себе, почувається “втраченою”.

Канадський психолог Ж.Марсіа встановив чотири типи, варіанти формування ідентичності:

1. Невизначена, несформована, розмита ідентичність – індивід ще не має певних чітких переконань, не обрав професії і не зіткнувся з проблемою кризи ідентичності. Він не має почуття сформованості у житті. Уникають подібних питань, мають потребу в зміні насолоджень та вражень.

2. Передчасна ідентичність, “приречений варіант розвитку” – індивід вже включився в певну систему стосунків, але не з власної волі, внаслідок пережитої кризи та випробувань, а на основі чужих думок, під впливом еталону або авторитету. Такі юнаки обрали професію, релігію або ідеологію, але цей вибір був швидше зроблений батьками або вчителями, ніж самостійно. У таких юнаків перехід до дорослості проходить безконфліктно, рівно.

3. Проба ролей або “мораторій” – індивід перебуває в процесі нормативної кризи самовизначення. Вибирає з чисельних варіантів той єдиний, який можна вважати власним. Такі юнаки знаходяться в епіцентрі кризи ідентичності або періоду прийняття рішень, зайняті пошуком “себе”.

4. Реалізована або “зріла ідентичність” – криза ідентичності завершена, індивід від пошуку себе перейшов до практичної самореалізації. Юнаки самостійно обирають професію, місце роботи і намагаються планувати своє життя, дотримуються моральних принципів.

Хоча ознаки патології та здоров`я можна знайти в усіх чотирьох стадіях ідентичності, досягнення ідентичності зазвичай враховується найбільш бажаним психологічним станом.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка