Конспект лекцій з дисципліни «вікова психологія»



Сторінка3/11
Дата конвертації11.05.2018
Розмір1.54 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Таке визначення провідних видів діяльності є загальноприйнятим. Наприклад, Д.І.Фельдштейн вважав, що провідною діяльністю підліткового віку є розгорнута суспільнокорисна діяльність в усіх її формах. М.С. Каган вважав провідною діяльністю для ранньої юності ціннісно-орієнтаційну діяльність, пошук сенсу життя, самостійне визначення моральних і естетичних ідеалів тощо. Різні підходи до осмислення вказують на різні суперечності, але всі вони є джерелом психічного розвитку.


2.6. Поняття про кризи та стабільні періоди розвитку
Розвиток дитини має нерівномірний характер. На одних етапах зміни у дитячій психіці накопичуються повільно та поступово (стабільні періоди), на інших – вони відбуваються бурхливо і швидко (критичні періоди).

Для стабільного періоду характерні незначні, мінімальні зміни процесу розвитку, які відбуваються протягом часу, і, як правило, непомітні для оточуючих. Але вони накопичуються, і в кінці періоду мають якісний стрибок у розвитку: появу вікових новоутворень. Стабільні періоди займають більшу частину дитинства, і тривають, як правило, декілька років. Вікові новоутворення, які формуються довго і поступово, стають стійкими, фіксуються в структурі особистості.

Критичні періоди тривають недовго, декілька місяців, при негативній картині можуть розтягнутися від одного до двох років. Це короткі, але бурхливі стадії, протягом яких відбуваються значні зміни в розвитку, і дитина різко змінюється в багатьох своїх рисах. Розвиток може мати руйнівний характер. Критичний період починається і закінчується непомітно. Загострення відбувається в середині періоду – афективні спалахи, капризи, гострі конфлікти з дорослими. У дітей шкільного віку знижується працездатність, слабшає інтерес до знань, виникають переживання, внутрішні конфлікти. Головні зміни критичних періодів – внутрішні. Розвиток має негативний характер. Що ж відбувається? На перший план виступають інволюційні процеси: розпадається, зникає те, що утворилось на попередніх стадіях. Дитина втрачає інтереси, які ще вчора спрямовували всю її діяльність, відмовляється від набутих цінностей і форм відношень. Новоутворення, які з`являються в критичний період, бувають нестабільні, і, як правило, трансформуються в інші новоутворення і зникають.

Л.С.Виготський надавав критичним періодам велике значення, а їх послідовні зміни зі стабільними періодами вважав основним законом дитячого розвитку. Вікова періодизація має наступний вигляд:

Криза новонародженості – немовля (2місяці – 1рік) – криза 1 року – раннє дитинство (1-3роки) – криза 3 років – дошкільний вік (3-7) – криза 7 років – шкільний вік (8-12 років) – криза 13 років – пубертатний вік (14-17років) – криза 17 років.

Висновки

Індивідуальний розвиток є процесом принципово багатозначним, що передбачає різні варіанти, і не обов’язково завершується однаково;

Розвиток людини не обмежується якимось певним періодом: пластичність, здатність до змін зберігається протягом усього життя;

Індивідуальний розвиток у різних сферах життєдіяльності людини залежить від багатьох факторів, який не можна звести до єдиної системи впливів;

Людина є не лише об`єктом, але і суб`єктом, творцем власного розвитку.

Тема 3. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НЕМОВЛЯТИ
3.1. Спадковість і середовище
Майже будь-яка поведінка вимагає як вроджених здібностей, так і відповідних умов навколишнього середовища. Головне питання, яке довгий час хвилює письменників, художників, психологів, всіх, хто займається проблемами розвитку, – що більше впливає на розвиток людини: спадковість чи середовище та як взаємодіють між собою гени та культура при формуванні індивіда.

Генетичний код, або генетичний план, що існує в момент народження, – це відправна точка розвитку. За цим планом дитина наслідує від батьків та пращурів не тільки відповідні фізичні та поведінкові характеристики, але генетичні та хромосомні аномалії. Наше середовище, або культура, – це друга відправна точка розвитку. Соціалізація, або те, чому дитина навчається завдяки впливу культури (особливо через родину), як це впливає на неї, – залежить від багатьох факторів, засобів та термінів їх впливу, а також людей, які беруть участь у цьому процесі. Існує думка, що вражаюча комбінація соціалізації та наслідування займає перше місце при визначенні статевих ролей.

Чиселенні дослідження всиновлених дітей та близнюків свідчать, що гени в певній мірі впливають на такі соціальні якості людини, як соціабельність, емоційність та рівень активності. Успадковані риси, в свою чергу, впливають на те оточення, до якого прагне дитина, чому приділяє увагу, і на те, як багато вона дізнається і засвоює.

Інші дослідження підтверджують взаємозв’язок середовища та спадковості: залежно від власної генетичної схильності діти підкоряють під себе навколишнє середовище. Вони взаємодіють з оточуючим середовищем трьома способами:



  1. При пасивній взаємодії батьки передають, а діти переймають від них і гени, і умови середовища (сприятливі та несприятливі), які дозволять їм розвити відповідні здібності. Наприклад, у родині музикантів для музично обдарованої дитини створюються всі необхідні умови для того, щоб вона розвинула свої таланти.

  2. При стимульованій взаємодії дитина своєю генетично обумовленою поведінкою викликає зворотню реакцію з боку батьків і оточуючих. Активна, комунікабельна дитина-екстраверт буде привертати до себе увагу батьків і вчителів. Спокійному, сором`язливому буде приділено значно менше уваги.

  3. При встановленні активних відношень дитина прагне стати частиною конкретного середовища (шукати та знаходити друзів, нові можливості) відповідно до її темпераменту, здібностей і схильностей.

Наша зовнішність: зріст, колір шкіри та волосся, риси обличчя – генетично обумовлені, але те, як ці фізичні особливості оцінюються в суспільстві, може надзвичайно вплинути на розвиток особистості.

Поведінка людини, безумовно, не запрограмована і не передбачена, як поведінка тварин. На відміну від тварин, люди здатні змінювати спосіб дій, але вчені вважають, що існує велика кількість генетичних компонентів поведінки.



Наука, яка вивчає вплив генів на поведінку людини, називається генетикою поведінки. Ці генетичні впливи охоплюють типову послідовність фаз росту організму разом з перцептивними, моторними навиками та формами емоційної поведінки, мовними здібностями, які закономірно з`являються в процесі цього росту. Вплив спадковості не обмежується періодом пренатального розвитку. Він відбувається протягом усього життя людини. Наприклад, статеве дозрівання відбувається в підлітків у той момент, коли їх організм стає спроможним до розмноження. Поряд із фізичними аспектами цих змін, які генетично запрограмовані, існують і поведінкові тенденції, які є складовою частиною процесу статевого дозрівання. Хоча ці тенденції і можуть змінюватися під впливом оточуючого середовища, їх загальний характер залишається постійним.

Ще одним напрямком у генетиці поведінки є дослідження індивідуальних особливостей людини. Вчені намагаються об`єктивно проаналізувати, чи є генетично обумовленими особистісні риси, інтереси, стиль навчання тощо. Наприклад, Каган та Шнідман (1991р.) прийшли до висновку, що перша реакція дитини на незнайому подію – привертання уваги або уникнення – генетично обумовлено та мало змінюється з часом.

Дослідники намагаються виявити генетичну схильність до психічних захворювань, алкоголізму, агресивної поведінки і також до скоєння злочинів. Однак, не дивлячись на наявність подібних зв`язків в багатьох сферах людської поведінки, практично неможливо відокремити ефектів впливу середовища від ефекту спадковості.

Отже, поведінка дитини не обмежується тільки спадковістю. Неможливо недооцінити впливу на неї культури й соціалізації. Якщо у генах закладена програма розвитку людини, то від навколишнього середовища залежить, як буде реалізований генетичний потенціал, і якщо буде, то як.


4.2. Родина у розвитку
Народження дитини – це не тільки медичний факт, а й важлива соціальна і психологічна епоха на шляху розвитку родини. Родина набуває зовсім нову якість. Новий член родини дає знати про своє існування, потреби, самопочуття, про свої психологічні особливості.

Уже через декілька хвилин після народження дитини мати та батько (якщо він бере участь у пологах) включаються в процес бондінга – процесу створення емоційного зв`язку. Після першого крику немовля заспокоюється біля материнських грудей. Після короткого відпочинку немовля фокусує зір на обличчі матері, здається, що воно робить паузи та прислуховується. Батьки розмовляють із дитиною, роздивляються її, колихають, плекають. Практично всі немовлята зразу знаходять груди матері й починають смоктати, періодично зупиняючись, щоб зорієнтуватися. Діти, які не одержували анастетиків, можуть більше ніж півгодини спілкуватися із батьками, коли ті пригортають їх до себе, дивляться їм в очі, розмовляють. Складається враження, що дитина хоче відповісти.

Сьогодні вісім незалежних лабораторій (5 країн світу) встановили, що немовлята здатні до імітації поведінки своїх батьків. Більшість психологів вважає, що ранні контакти батьків з дитиної мають важливе психологічне значення для створення тісних контактів у родині. В одному дослідженні брали участь 28 малозабезпечених матерів, які очікували на першу дитину. Половина з них мала можливість додаткового 16-годинного перебування із немовлям протягом перших 3-х днів після пологів. Обидві групи були дослідженні, коли дітям виповнювалося місяць, рік та два роки. Протягом дворічного періоду матері, які мали додатковий контакт із дитиною, демонстрували більшу прихильність до дітей, були більш ніжними та турботливими. Ранні емоційні контакти можуть бути особливо необхідними для неповнолітніх матерів, а також для тих, хто раніше не мав досвіду піклування за дитиною.

Більшість чоловіків також відчуває схвильованість та гордість, а іноді почуття схвильованості у зв`язку із змінами свого способу життя і ставлення до дружини. Деякі батьки відчувають себе зайвими або мають велике почуття відповідальності за родину, яка збільшується. Вони не менш ніж матері турбуються, чи будуть діти любити та поважати їх, чи спроможні вони відповідати емоційним запитам дитини. Більшість чоловіків намагаються емоційно заспокоїти та підтримати жінок. Якщо в родині вже є діти, батьки починають проводити з ними більше часу, готуючи до появи нового члена родини.

Отже, хвилювання від першої зустрічі й бондінг – це тільки фундамент відношень, які будуються, які ще повинні скластися з нормальними, емоційно зрілими батьками.
3.3. Криза новонародженості
Період розвитку дитини від народження до одного року називають стадією немовляти. У ній виділяють надзвичайно важливу фазу новонародженості (від моменту народження до одного-двох місяців). Фізично відокремившись від матері, дитина має адаптуватися до цілком інших умов життя (звикнути отримувати кисень із повітря, приймати їжу ззовні, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо).

Кризу новонародженості не відкрили, а визначили теоретично і виділили як особливий період у психічному розвитку дитини. Ознакою кризи є втрата дитиною ваги у перші дні після народження.

Життя дитини забезпечується певними анатомо-фізіологічними можливостями та рядом вроджених механізмів, що виявляються у готовності нервової системи пристосовувати організм до зовнішніх умов.

Відразу після народження вмикаються безумовні рефлекси (автоматична відповідна реакція організму на ті чи інші подразники), що забезпечують роботу основних систем організму (дихання, кровообіг тощо). Вважається, що рефлекси мають значення для збереження виду в ході еволюції та відтворюють ті форму поведінки, які в минулому життєво необхідні для дитини. Більшість рефлексів зникають до кінця 2-4 місяця. У новонародженого можна виявити захисні (тобто спрямовані на обмеження дії окремих подразників або на цілковите відчуження від них), орієнтувальні (спрямовані на забезпечення взаємодії з окремими подразниками, зокрема, пов`язаними із харчуванням) та деякі інші рефлекси.

Відмінною особливістю немовляти є те, що воно має необмежені можливості усвідомлення нового досвіду, оволодіння людськими формами поведінки. Ці можливості обумовлені потребою в отриманні нових вражень, яка в свою чергу пов`язана з орієнтувальними рефлексами та розвивається залежно від готовності органів чуття сприймати подразники. Зоровий та слуховий апарати розвинуті недосконало, але цікаво, що розвиток зору та слуху відбувається швидше, ніж розвиток моторики. Маса мозку дитини значно менша від маси дорослої людини (у відношенні 1:4), але кількість нервових клітин однокова. Вже в період новонародженості стає можливим формування умовних рефлексів.

Власне новонародженість є тим періодом у житті людини, коли ще можна спостерігати у „чистому вигляді” вроджені, інстинктивні форми поведінки, спрямовані на задоволення органічних потреб людини. Однак названі потреби забезпечують лише виживання дитини, а не її психічний розвиток.

Зазначимо, що дитина наділена вродженими формами поведінки значно гірше, ніж малята тварин, однак вона володіє майже необмеженими можливостями оволодівати новими формами поведінки. За умови задоволення органічних потреб та дотримання правильного режиму й виховання в дитини формуються нові, власне людські потреби (отримання вражень, спілкування з дорослими тощо), а на їх основі здійснюється психічний розвиток.

Потреба в отриманні вражень від оточуючої дійсності пов`язана із орієнтувальними рефлексами, розвивається відповідно до готовності аналізаторів. У перші дні після народження найбільше значення мають філогенетично давніші аналізатори та відповідні їм форми чутливості. Дещо пізніше у відповідь на зорові та слухові подразнення виникає зорове і слухове зосередження.



Умовою дозрівання мозку новонародженого є розвиток органів чуттів (аналізаторів), тому що саме за їх допомогою мозок отримує різноманітні сигнали із зовнішнього світу.

Джерелом і організатором таких вражень для новонародженого є дорослий. Поступово на появу дорослого у дитини виробляється специфічна емоційно-рухова реакція („комплекс пожвавлення” (Н.Фігурін, М.Денисова)), яку вважають початком другої фази розвитку немовляти. Дитина вже спроможна зосереджуватись на об`єктах зовнішнього світу, у неї з`являється вибіркова емоційна спрямованість на людей, вона засвоїла деякі засоби спілкування з ними.



Комплекс пожвавлення – специфічне психічне новоутворення, що слугує межею критичного періоду новонародженості, а час його появи є основним критерієм нормального психічного розвитку дитини. Комплекс пожвавлення виявляється загальним моторним збудженням при наближенні дорослого. Дитина лементує, плаче, щоб звернути увагу, вокалізує під час спілкування з мамою, посміхається їй.

Комплекс пожвавлення раніше з`являється у тих дітей, чиї матері не лише задовольняють органічні потреби дитини (вчасно годують, змінюють пелюшки тощо), а й спілкуються, граються з нею.


3.4. Соціальна ситуація розвитку
Соціальна ситуація розвитку немовляти неповторна і визначається двома моментами. По-перше, біологічно дитина цілком безпорадна, вона не може задовольнити жодної життєвої потреби без допомоги дорослого. Внаслідок цього немовля є максимально соціальною істотою. По-друге, за цілковитою залежністю від дорослих дитина позбавлена основних засобів спілкування з ними, насамперед людської мови. На цій суперечності між максимальною соціальністю і мінімальними засобами спілкування ґрунтується увесь подальший розвиток дитини в цьому віці.

Специфічна реакція посмішки на обличчі матері є свідченням того, що соціальна ситуація психічного розвитку немовляти вже сформувалася. Л.С.Виготський назвав її ситуацією „МИ”. За словами Л.С.Виготського, немовля подібне до дорослого паралітика, який каже: ”Ми поїли”, ”Ми погуляли” тощо. Йдеться про нерозривну єдність дитини й дорослого. Немовля нічого не може без дорослого, його життя й діяльність ніби вплетені в життя й діяльність дорослого, який піклується про нього. Загалом – це ситуація потреби в комфорті, і центральним елементом цього комфорту є дорослий. Як зауважив Д.Б.Ельконін, пустушка та погойдування – своєрідні ерзаци, замінники присутності дорослого, що подають немовляті сигнал: „Усе спокійно!”, „Усе гаразд!”, „Я – тут”.

Соціальна ситуація нерозривної єдності немовляти й дорослого приховує у собі протиріччя: дитина відчуває максимальну потребу в дорослому і водночас не володіє специфічними засобами впливу на нього. Зняття зазначеного протиріччя призводить до зникнення соціальної ситуації розвитку.

Експеримент Троніка „Кам`яне обличчя”

Батьків просили погратися зі своїми 3-місячними дітьми. У різних парах „дорослий-дитина” гра проходила по-різному: одні пари контактували між собою активно, інші поводилися дуже спокійно. Однак кожну пару влаштовувала своя манера поведінки, оскільки вона вже стала звичною і для дитини, і для дорослого. Коли малята хотіли відпочити від активних дій вони відверталися абo закривали очі.

Цієї миті експериментатор просив дорослих припинити спілкування з дітьми, надати своєму обличчю застиглого або відсутнього виразу. У дітей це викликало подив, і вони намагалися вплинути на дорослих посмішкою, агуканням та руховою активністю. Проте дорослі зберігали скам`янілий вираз обличчя. Через декілька хвилин поведінка дитини змінювалася: хтось реагував на байдужість дорослого пхиканням, яке згодом переходило у нестримний плач, у інших текла слина і розпочиналася гикавка (усе це очевидно мимовільні реакції).

Хоча дорослий залишався поруч, він раптово ставав емоційно недоступним – зміна, з якою немовляті було важко впоратися. Наприкінці експерименту дорослий відновлював звичну гру з дитиною, доки до неї не повертався гарний настрій.

Цей експеримент демонструє вагомість і необхідність емоційного спілкування між батьками й немовлятами. Отже, у дитини виникає суто людська соціальна потреба у людині.

Соціальна ситуація життя немовляти з матір’ю спричиняє виникнення нового типу діяльності – безпосереднього емоційного спілкування дитини і дорослого. Згідно з дослідженням Д.Б.Ельконіна і М.І.Лісіної, специфічна особливість цієї діяльності полягає в тому, що її предметом є інша людина.

Саме провідна діяльність цього віку стає джерелом подальшого психічного розвитку дитини. Без отримання зовнішніх вражень неможливим стає нормальне дозрівання мозку та тренування органів чуття (аналізаторів). В умовах сенсорної ізоляції (депривації) виникає стійка затримка психічного розвитку при відсутності наявних невралгічних та фізичних відхилень. Такий синдром можна спостерігати у п’яти відсотків немовлят. Як правило, його виявляють у перші шість місяців життя, а в період від шести до дванадцяти місяців такі діти госпіталізуються. Симптомами такого стану є затримка у формуванні рухів, навичок мовного спілкування, такі діти не посміхаються, не відчувають потреби в дорослій людині, не реагують на незнайомих людей, мляві, апатичні.

Після Другої світової війни у психології з`явилося поняття „госпіталізм”, за допомогою якого описували психічний розвиток дітей, що втратили батьків і утримувалися у лікарнях і дитячих будинках. Р.Спітц звертає увагу на такі численні симптоми, як порушення поведінки, затримка психічного й фізичного розвитку, великий відсоток смертності немовлят. Чисельні дослідження (А.Джерсілд, Г.Фрейд) доводять, що умови госпіталізму негативно впливають на розвиток мовлення, формування пізнавальних функцій, емоційний розвиток.

Дослідження М.І.Лісіної, що ґрунтуються на ідеях Л.С.Виготського, довели, що причина цього явища криється не в біологічній прихильності до матері, а в організації спілкування, у формуванні специфічно людських потреб, керуванні орієнтувальною діяльністю дитини. Тобто важливе значення має присутність дорослого як конкретного носія культури й способів її засвоєння.

Дослідження свідчать, що дефіцит емоційного спілкування з дорослим у цей період життя вкрай негативно позначається на подальшому розвитку дитини.


3.5. Особливості розвитку
Розвиток моторики. У період немовляти формуються всі основні структури дитячого організму. Загальний фізичний розвиток починається з внутрішніх, розміщених у центрі органів, потім розповсюджується на перфіричні частини тіла, кінцівки. За перший рік життя дитина робить стрибок у розвитку рухів: поступово навчається тримати голівку, сідати, вставати й робити перші кроки. Уже на третьому – четвертому місяці вона демонструє хапальні рухи, прагне дотягнитися і взяти в руки яскраві предмети. Дії стають більш скоординовані, починають співвідноситися із розташуванням, розмірами та формами предметів. Водночас розвивається спроможність здійснювати і інші прості маніпуляції з предметами (кидати, трясти тощо), що послуговує основою для ознайомлення з різноманітними властивостями речей та розвитку процесів сприймання.
Показники нормального рухового розвитку дитини:

Вік

Рухи


Два-три місяці

Перекочується

Три-чотири місяці

Тягнеться за іграшкою

Шість місяців

Переносить частину власної маси на ноги

П’ять - шість місяців

Сидить без підтримки

З семи місяців

Повзає назад на животі

З восьми місяців

Повзає вперед на колінах

Сім-вісім місяців

Самостійно стоїть

Вісім місяців

Стоїть в ліжечку

Дев’ять - десять місяців

Починає ходити

Дванадцять-тринадцять місяців

Добре стоїть без підтримки та спокійно ходить


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка