Конспект лекцій з дисципліни «вікова психологія»



Сторінка11/11
Дата конвертації11.05.2018
Розмір1.54 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

10.2. Методи діагностики когнітивного розвитку
Когнітивний розвиток є суттєвим фактором та показником становлення цілісної особистості дитини. Діяльність пізнавальної сфери визначає якість засвоєння різноманітної інформації про оточуючий світ, її переосмислення, зберігання та відтворення. Отже, забезпечується фундаментальний процес привласнення дитиною культурно-історичного досвіду людства, виникнення та розвиток вищих психічних функцій.

Діагностичне вивчення когнітивної сфери доцільне лише у випадку, коли воно продиктовано реальною життєвою проблемою: відставання дитини в навчанні, незадовільна дисципліна, готовність до шкільних навантажень, прогнозування подальшого просування у навчанні тощо. Встановлення дійсного рівня розвитку пізнавальних процесів не є тотожнім отриманню результатів певних методичних процедур. Ще Л.С.Виготський встановив, що для характеристики цього рівня однакове велике значення має як те, що дитина може робити сама (“зона актуального розвитку”), так і те, що вона може здійснити у даному напрямі за умови допомоги дорослого (“зона найближчого розвитку”). Як правило, добірки методик орієнтовані на визначення “зони актуального розвитку”, а головним завданням шкільного навчання є встановлення саме “зони найближчого розвитку”. Психолог, за умови індивідуального експерименту, може використати зібрані матеріали для визначення “зони найближчого розвитку”, встановити зміст та ступень допомоги дитині в ії “проходженні”, а отже, фактично спрогнозувати когнітивний розвиток учня.

Для орієнтації в методах експериментально-психологічних досліджень рекомендуємо використовувати спеціальну літературу з питань експериментальної психології і психодіагностики, зокрема книгу Бурлачка Л.Ф. і Морозова С.М. Словарь-справочник по психологической диагностике.-К.:Наукова думка, 1989; Збірник психологічного інструментарію – Розвиток пізнавальних процесів дитини / Упоряд.: С.Максименко, О.Плавник – К.: Мікрос-СВС, 2003.; тести психодіагностичних систем вітчизняних і зарубіжних психологів – А.П.Нечаєва, Н.Д.Левітова, Г.Айзенка, Д.Векслера, Д.Равена та ін. Призначення тестів – ілюстрація і приклади експериментально-психологічних методик. З певними застереженнями вони можуть використовуватись і в практичних цілях – для ознайомлення з рівнем розвитку дитини, дорослого чи іншого психічного процесу й вміння пов’язувати психологічні завдання. Наведені тести потрібно використовувати в різноманітних їх варіантах як матеріал для тренування розвитку здібностей особистості.

10.3 Психодіагностика інтелекту та креативності
Прояви інтелекту різноманітні, загальним є активізація в будь-якому інтелектуальному всіх типів психічних функцій, що забезпечують пізнання навколишнього світу та адаптації до нього. Під інтелектом, як об’єктом виміру, розуміють ті прояви індивідуальності, що мають відношення до пізнавальних властивостей і особливостей індивіда: логічного мислення, асоціативної пам’яті, арифметичної, просторової візуалізації тощо.

Однією з теорій структури інтелекту, основаною на статичному аналізі показників тестів, була теорія Ч.Спірмана на початку ХХ ст. Він сформулював двофакторну теорію інтелекту, відповідно до якої існує загальний фактор G, що визначає успішність виконання будь-якого інтелектуального тесту, і специфічні фактори S1,S2,S3... Sn, які характерні для окремих методик. За теорією Ч.Спірмена було визначено, що інтеркореляції інтелектуальних тестів повинні бути позитивними, тому що успішність їхнього виконання визначається залежністю від одного загального фактору G. Чим вище насиченість тестів цим фактором, тим вище кореляції між ними. Специфічні фактори мають ту ж роль, що і помилка виміру. Тому часто теорію Ч.Спірмена розглядають як одно факторну. Тести з максимальною залежністю від фактору G характеризуються, як вважав Ч.Спірмен, двома ведучими розумовими операціями: здатністю встановлювати зв’язки між предметами і явищами навколишнього світу і здатністю відтворювати ці зв’язки відповідно до визначеної закономірності. Було встановлено, що роль фактора G найбільша в складних математичних і абстрактних вербальних тестах і мінімальна в сенсомоторних.

Інший напрямок, що забезпечує загальну основу інтелекту, представлено в роботах Л.Терстоуна, який зробив значний внесок у розвиток техніки факторного аналізу інтелекту, і створив багатофакторну теорію. Він вважав, неможливим застосування такий показник, як коефіцієнт інтелекту (IQ), в основі якого лежить сумарна оцінка успішності виконання тестів. Інтелект представлявся в вигляді профілю по первинних факторах (здібностях). У процесі досліджень Терстоун виділив дев’ять первинних інтелектуальних факторів (здібностей): здатність до лічби, вербальна гнучкість, вербальне сприймання, просторова орієнтація, пам’ять, здатність до міркування та швидкого сприймання подібностей і розходжень між предметами.

Найбільш відомою модифікацією теорії Ч.Спірмена є теорія Р.Кеттелла, де загальний фактор G складається з двох компонентів, що одержали назву “рідкий” інтелект і “кристалізований” інтелект.

“Рідкий” інтелект – це гіпотетичний конструкт для опису компонента інтелектуальних здібностей, що обумовлений спадкоємними і природними факторами і відносно вільний від впливу соціаль-культурних факторів. Це – основа природного інтелекту. Використання індивідом “рідкого” інтелекту для вирішення проблем призводить у результаті навчання до формування “кристалізованого” інтелекту. Для діагностики “рідкого” інтелекту в психології застосовують так звані “тести, вільні від впливу культури”. До них відносяться такі методики, як тест прогресивних матриць Д.Равена, тест “Доміно та ін. Особливе місце займає оригінальний тест Р.Кеттелла, створений для діагностики “рідкого” інтелекту і названий “тест інтелекту, вільний від впливу культури”.

“Кристалізований” інтелект – це гіпотетичний конструкт, уведений для опису компонента інтелектуальних здібностей, що змінюються залежно під впливом культурного оточення і навчання особистості. Для діагностики “кристалізованого” інтелекту використовують традиційні вербальні тести інтелекту.

Для кращого усвідомлення цих конструктів звернемося до більш детального аналізу уявлень Р.Кеттелла щодо природи інтелектуальних здібностей. Він виділяє три рівні інтелектуальних здібностей:


  • перший рівень загальних здібностей обумовлений структурними і функціональними властивостями головного мозку і впливає на всі пізнавальні процеси. Цей рівень є основою “рідкого” інтелекту;

  • другий рівень локальних здібностей пов’язаний як з уродженою, так і з набутою організацією когнітивних процесів. Цей рівень більшою мірою зв’язаний з онтогенетичним розвитком особистості й особливостями її загального виховання й утворення.

  • третій рівень здібностей – операцій , на відміну від загальних і локальних здібностей, пов’язаний насамперед з культурним досвідом індивіда і його спеціальним професійним навчанням.

Р.Кеттелл підкреслює, що запропонована ним теорія – не простий розподіл здібностей на природно обумовлені і набуті. Він вважає, що на кожному рівні інтелектуальних здібностей діють обидва фактори, але в різному ступені. Загальні здібності мінімально залежні від навчання, а здібності – операції навпаки, визначаються навчанням, середовищем, культурними цінностями. “Рідкий” інтелект впливає на формування здібностей – операцій. Рівень локальних здібностей займає проміжне місце і формується під впливом середовища і спадковості. Цей рівень впливає на розвиток приватних здібностей-операцій.
10.4. Методи діагностики емоційного та морального розвитку особистості
Сферу емоцій і почуттів людини складають особливі внутрішні переживання суб’єкта. Емоції виражають стан суб’єкту та його відношення до об’єкту. Емоційна сфера в структурі особистості може займати різну якісну масу. Вона буде більшою чи меншою залежно від темпераменту, емоційної збудливості, структури потреб, мотиві та інших факторів. Емоція як переживання завжди має особистісний характер та пов’язана із наявним “Я”- людини.

Залежно від сили прояву та тривалості виділяють декілька видів емоцій, які і складають емоційну сферу особистості. Загальні емоції або сталі емоційні стани, мають ситуативний характер, в протилежність почуттям. Надмірно сильні та короткочасні емоції, які супроводжуються виразними руховими проявами, називають афектами. Вони характеризуються значними змінами свідомості та порушенням контролю за діями.

Почуття – це найбільш сталі емоційні стани. Вони відображають відношення людини до об’єкту його стабільних потреб. Тому вони характеризуються сталістю, тривалістю в часі. Саме почуття виявляють спрямованість та установки особистості, вони організуються навкруги деяких сфер діяльності людини. Такі почуття називають предметними почуттями і поділяють на інтелектуальні, естетичні та моральні.

Особливий вид сталих почуттів складають потяги. Потяг – це глибоке і сильне почуття, яке характеризує спрямованість вчинків та думок людини, захоплює всю сутність особистості. Настрій – це загальний емоційний стан, який зафарбовує почуття протягом довготривалого відрізку часу.

На цей час відсутня єдина загально прийнята теорія класифікації емоцій. Застосовуючи різноманітні критерії, є можливість отримати різні класифікаційні схеми. За критеріями мобілізації ресурсів організму, емоції поділяють на стенічні та астенічні. Стенічні емоції сприяють мобілізації сил, приливу активності, енергії, підйому. Астенічні – послаблюють людину, характеризуються пасивністю, внутрішньою зануреністю. Найбільш відома теорія класифікації емоцій К.Ізарда. Він виділяє фундаментальні емоції, кожна з яких має свій спектр психологічних характеристик і зовнішніх проявів, та їх вихідні. До фундаментальних К.Ізард відносить: інтерес, радість, подив, гнів, образу, страх, сором, провину, огидність.

Вроджену здатність викликати емоції мають: потреба в безпеці (страх), потреба у свободі руху (гнів), потреба в отриманні особливих подразників (задоволення). Ці потреби складають фундамент емоційного життя людини.

Ранній та дошкільний вік – це період в якому емоції домінують над усіма боками життя дитини і опосередковують його. Протягом дошкільного віку зростає сталість почуттів, вони стають більш усвідомленими, глибокими та узагальненими. Зростає можливість контролювати свої емоційні стани та реакції. З’являються вищи почуття: моральні, естетичні, пізнавальні.

Моральний розвиток дошкільника, за даними Ж.Піаже та Л.Колберга, має наступні вікові особливості:



  1. Наявність інтенції. Дошкільники дають оцінку подіям в термінах їх фізичних наслідків, а діти старшого віку приймають до уваги наміри індивіду, який здійснив ту чи іншу дію.

  2. Відносність. Дошкільники вважають, що люба дія оцінюється як гарна та погана. Під час дороблення вони відмовляються від цього категоричного підходу.

  3. Незалежність подій. Маленькі діти судять про тяжкість вчинку сприсаючись на серйозність покарання за нього; діти старшого віку оцінюють вчинок спираючись на загальні правила поведінки та за можливими наслідками.

  4. Готовність “відповісти” бійкою. Більшість дітей до 12 років не можуть поставити себе на місце іншого. Вони діють в залежності від своїх почуттів та потреб і не здатні зрозуміти мотиви інших людей. Якщо їх ображають вони починають битися. Але деякі діти достатньо рано проявляють готовність миритися та прощати образи.

  5. Застосування покарання для перевиховання і виправлення. Маленькі діти вважають, що за будь-який вчинок потрібно сурова карати. Старші діти схильні пропонувати більш м’якіші форми покарання.

В цілому діти приділяють велику увагу встановленим правилам, закону, який вони здатні зрозуміти. Поступово відбувається інтелектуалізація дитячих почуттів, з’являється здатність до передбачення. Видозмінюються форми вираження почуттів.

Для діагностування емоційної сфери дошкільників використовують наступні методики: ”Оціночна шкала емоційних проявів дитини Й.Шванцара”, Тест тривожності Р.Тем мл, М.Дорки, В.Амена, методику “Поділи іграшки та ін., для діагностування дітей шкільного віку – шкала наявної тривожності CMAS, шкала особистісної тривожності А.М.Прихожан, тест шкільної тривожності Філіпса, опитувальник дослідження тривоги у старших підлітків та юнаків, тест Розенцвейга (дитяча та доросла форми), шкала соціально-психологічної адаптованості К.Роджерса (адаптована Т.В.Снігєрьовою), методика діагностики рівня депресії В.А.Жмурова, методика “Особистісна агресивність та конфліктність” тощо.



Словничок психологічних термінів
Абстрактно-логічне мислення – особливий вид процесу мислення, що характеризується застосуванням понять та логічних конструкцій.

Агресія – усвідомлені дії, які приносять збитки для іншої людині, групі людей або тварині.

Адиктивна поведінка (англ.. addiction – нахил, негативна звичка) – зловживання хімічними препаратами, яке супроводжується зміною стану свідомості.

Акомодація (психол.)пластична зміна індивіда. Акомодація перебудовує (модифікує) старі схеми дій та виробляє нові. Завдяки акомодації відбувається перебудова наявних схем, понять та виокремлення нових, засвоєних понять.

Активність – діяльнисний стан організму як умова його існування та поведінки. Активність забезпечує саморозвиток та з’являється при наявності запрограмованого організмом руху від нижчого до вищого, від простого до складного. Активність проявляється в активації, різноманітних рефлексах, пошуковій активності, довільних актах, волі, актах вільного самовизначення.

Акцентуація характеру – надмірна вираженність окремих рис характеру, що виявляється як крайні варіанти норми (на межі з аномаліями в розвитку особистості).

Амнезія дитинства – феномен психіки дорослої людини, що пояснює неможливість запам’ятати події перших 3-4 років життя.

Асоціальні риси поведінки – поведінкові прояви, які не відповідають соціальним установкам та запитам; засуджуються суспільством та заперечують нормам моралі та права.

Афективна поведінка – поведінка, дія або взаємодія, яка в першу чергу опосередковується емоційним станом чи відношенням; дія під впливом емоцій.

Базова довіра до світу – позитивне емоційне відношення до соціального оточення, світу, яке формується у дитини раннього віку за умови наявності психологічної атмосфери любові, тепла та підтримки дорослих.

Біологічний вік – відповідність індивіда конкретному моменту життя.

Вербальні функції – процес оперування різноманітними формами знакового (словесного) матеріалу.

Внутрішній мотиваційний конфлікт – протиріччя яке виникає в результаті боротьби мотивів, одночасної актуалізації суперечних або несумісних мотивів.

Внутрішня мова – вид мови, який забезпечує процеси мислення та саморегуляції поведінки.

Віковий психологічний контекст – специфіка вікових потреб та цінностей.

Вікові часи – внутрішній часовий графік вікового розвитку індивіда, який дозволяє судити наскільки людини відстає або випереджає ключові події життя: навчання в Вузі, одруження, народження дітей, досягнення відповідного соціального статусу і т.п.

Гендерні особливості – особливості, що пов’язані з ознаками статевої приналежності.

Генетична психологія – вивчає проблеми виникнення і розвитку психічних процесів, відповідає на питання, як відбувається той чи інший психічний рух.

Генетичний фактор – вплив на розвиток дитини процесів в організмі, обумовлених успадкованими від батьків генами.

Геронтогенез – один з вікових періодів життя людини – період старіння, який починається після 60 років.

Госпіталізм (франц.hospital – лікарня) – синдром патології дитячого психічного та особистісного розвитку, який з’являється у немовля в результаті відлучення від матері та ранньої інституалізації.

Гра – вид діяльності дітей, в процесі якої, в умовних ситуаціях, відбивається та чи інша сфера діяльності та спілкування дорослих, з метою засвоєння соціальних ролей та навичок формального і неформального спілкування.

Девіантна поведінка – відхилення від прийнятих в суспільстві правових або моральних норм поведінки.

Делінквентна поведінка – різновид відхилення у поведінці; противоправна, кримінальна поведінка.

Деменція – незворотна дезорганізація особистості в інтелектуальному та емоційному плані. Як правило, характерна для похилого віку.

Діагностика розвиткусистема дослідницьких прийомів, з метою з’ясування реального рівня розвитку дитини.

Дифузність самоідентичності – “розсіяне”, “розмите” сприйняття та відображення суб’єктом відношення до себе (власного тіла або духовного змісту); комплекс переживань людини, пов’язаний з почуттям власної неповноцінності та втратою власного Я.

Життєвий шлях – історія формування та розвитку особистості в конкретному суспільстві, як носія культури та представника покоління.

Життєвий сценарій – життєвий план вчинків та дій, який поступово розгортається, формується в дитинстві під впливом батьків.

Зона найближчого розвитку – це область недозрілих психічних процесів, яка опосередковує перспективу розвитку дитини.

Ідентичність – (лат.identicus –тотожній, однаковий) – емоційно-когнітивна єдність уявлень про себе, про своє місце в системі міжособистісних відносин, в світі.

Комплекс пожвавлення – позитивна емоційна рухова реакція дитини на появу дорослого.

Конформність –тенденція людей змінювати свою поведінку таким чином, щоб відповідати поведінці та запитам інших людей.

Кризи вікові – короткі та бурхливі фази розвитку, під час яких відбувається руйнування психічних новоутворень, сформованих на попередніх етапах розвитку.

Мотив – складне психологічне утворення, яке спонукає до усвідомлених дій, вчинків та слугує для них обґрунтуванням; внутрішнє спонукання особистості до активності, що пов’язано із задоволенням потреб.

Мотив досягнення – стійка потреба в успіхах у різних видах діяльності.

Мотиваційна криза – ситуація зміни або послаблення мотивів, яка пов’язана з деякими періодами вікового розвитку.

Мудрість – експертна система знань людини яка дозволяє виносити судження про життєво важливі питання; глибокий розум, який спирається на життєвий досвід.

Негативізм опозиційна манера поведінки, спрямована проти авторитета, проявляється в формах пасивного протистояння, або активної боротьби проти діючих правил, норм, звичаїв.

Онтогенез – процес індивідуального розвитку людини.

Операція – в концепції Ж.Піаже “зворотна розумова дія”, інтереорізована предметна дія, яка стала зворотною.

Підлітковий комплекс – чітко виражені психологічні особливості підліткового віку (спади настрою без особливих причин); психологічні особливості та реакції типові тільки для підліткового віку.

Позитивна Я-концепція – узагальнене уявлення про себе з домінуванням позитивних установок відносно власної особистості.

Пізнавальна діяльність – усвідомлена діяльність суб’єкта спрямована на отримання конкретних знань та інформації про об’єкти та явища оточуючої дійсності.

Предметна діяльність – цілеспрямована форма активності дитини, в основі якої лежить пізнавальна потреба, а змістом виступає оволодіння об’єктом, як предметом культури, суспільно-історичного досвіду даного суспільства.

Психологічний вік – характеристика ступеню адаптованості людини до умов соціуму, у відповідності з рівнем інтелекту, здатністю до навчання, руховими навичками, почуттями, установками, мотивами.

Психологія розвитку – вивчає механізми та закономірності психічного розвитку людини на різних вікових стадіях. Акцент робиться на динаміці розвитку.

Пубертат – період статевого дозрівання, який характеризується бурхливим, нерівномірним ростом та розвитком організму.

Розвиток – процес незворотних, спрямованих та закономірних змін, який приводить до виникнення кількісних, якісних та структурних новоутворень психіки та поведінки людини.

Сенситивність вікова – оптимальне сполучення внутрішніх та зовнішніх умов для розвитку психічних процесів та властивостей, типових для даного вікового періоду.

Соціалізація – процес включення дитини в суспільство, процес і результат засвоєння, активного відтворення індивідом суспільного досвіду.

Філогенез – процес становлення психічних структур в ході біологічної еволюції або соціокультурної історії взагалі.

Я-концепція – узагальнене уявлення людини про себе, система установок відносно власної особистості.

Основна та додаткова література


      1. Абрамова Г.С. Возрастная психология: учебное пособие для студентов вузов.- 4-е изд. - М.: Академический проект, 2003.-704с.

      2. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – Л., 1968.

      3. Анастази А. Психологическое тестирование. – М., 1982

      4. Байярд Р.Д. Ваш беспокойный подросток. – М., 1991

      5. Балацька Л.К. Розвиток уяви у молодших школярів.– К., 1969

      6. Бауэр Т.Дж. Психологическое развитие младенца.– М., 1979

      7. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М.,1968

      8. Блонский П.П. Избранные психологические произведения.- М., 1964

      9. Вікова психологія. За ред. Костюка Г.С. – К., 1982

      10. Возрастные и индивидуальные способности младших подростков / Под ред. Д.Б.Эльконина, Т.В.Арагуновой. – М., 1967

      11. Возрастная и педагогическая психология / Под ред А.В.Петровского – М.,1979 и последующие издания.

      12. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В.Гамезо и др. – М., 1984

      13. Воспитание детей дошкольного возраста. / Под ред. Л.Н.Проколиенко – К., 1991

      14. Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. – М., 1981-1984

15. Гальперин П.Я., Запорожец А.В., Карпова С.Н. Актуальные проблемы возрастной психологии. – М., 1978

16. Головей Л.А., Рибалко Е.Ф. Практикум по возрастной психологии. – РЕЧЬ, Санкт-Петербург, 2002

17. Диагностика умственного развития дошкольника / Под ред. Л.А.Венгера и В.В.Холмовской. – М., 1978.

18. Запорожец А.В. Избранные психологические труды. / Под ред. В.В.Давыдова, В.П.Зинченко: В 2 т. – М., 1986

19. Заброцький М. Основи вікової психології, Тернопіль; Навчальна книга – Богдан, 2002

20. Кон И.С. Психология старшеклассника. – М., 1980

21. Косма Т.В. Мислення учнів молодшого шкільного віку. – К., 1969

22. Кравцова Е.Е. Психологические проблемы подготовки детей к школе. – М., 1991

23. Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школьников. – М., 1976

24. Лейтес Н.С. Способности и одаренность в детские годы. – М., 1984

25. Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения: В 2 т. – М., 1983

26. Лисина М.И. Общение, личность и психика ребенка. – М.; Воронеж, 1997

27. Мухина В.С. Шестилетний ребенок в школе. – 2-е изд. – М., 1990

28. Мухина В.С. Возрастная психология – М., 2000

3.1.30 Обухова Л.Ф. Детская психология: теория, факты, проблемы. – М.,1995

29. Орлов А.Б. Основные исследовательские методы возрастной и педагогической психологии. Вопросы психологии, 1981, №1



  1. Пиаже Ж. Избранные психологические труды. – М., 1969

31. Психология младших школьников / Под ред. В.В.Давыдова -М., 1990

32. Скрипченко О.В. Психічний розвиток учнів. – К., 1974.

33. Татенко В.А. Трудный подросток: причины и следствия. – К., 1985

34. Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных различий. – М., 1961



35. Фельдштейн Д.И. Проблемы возрастной и педагогической психологии. – М., 1995

  1. Хрестоматия по возрастной психологии. / Под ред. В.С.Мухиной. – М. 2000

  2. Эльконин Д.Б. Детская психология. – М., 1960

  3. Эриксон Э.Детство и общество. – СПб., 1996

39. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. – М., 1996





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка