Конспект лекцій Дисципліна «Особистість в суспільстві: основні аспекти взаємодії» Тема поняття особистості та процес її формування поняття та структура особистості



Сторінка1/9
Дата конвертації25.08.2018
Розмір1.81 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

конспект лекцій

Дисципліна «Особистість в суспільстві: основні аспекти взаємодії»

Тема 1. ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ ТА ПРОЦЕС ЇЇ ФОРМУВАННЯ

  1. Поняття та структура особистості

  2. Соціальний статус і соціальна роль. Типи особистості

  3. Соціалізація особистості

1. Поняття та структура особистості

Для того щоб зрозуміти певне суспільство або групу треба зрозуміти поводження окремої людини, виявити ті фактори, які визначають її специфіку. Поводження людини залежить не тільки від її спадковості, особливостей унікальних життєвих ситуацій, але й від умов життя, які типові для певного суспільства, групи. Соціологія вивчає формування подібних якостей завдяки загальним умовам життя, місця людини в суспільстві у порівнянні з іншими людьми, пристосованість до життя у певному оточенні, вплив соціальних характеристик людини (вік, стать, сімейний стан, освіта, місце проживання, професія та ін.) на її поведінку.

У повсякденній мові ми вживаємо такі слова, як людина, індивід, особистість. Часто між ними немає ніякої різниці, тобто ці слова використовуються як синоніми. Але вчені закріпили за ними певні значення, які дозволяють вивчати різні аспекти сутності людини.

З наукового погляду, людинаце найбільш загальне поняття, категорія, що позначає вид у біологічній класифікації. Від інших біологічних видів людина відрізняється тим, що має не тільки біологічні, але й соціальні характеристики. Тобто не тільки те, що успадковує індивід від своїх батьків (ріст, колір волосся, фігура, темперамент), але й ті якості, які формуються під час життя у суспільстві (риси характеру, звички, цінності, інтереси та ін.). Таким чином, людина – біосоціальна істота.

Одиничний представник людського роду (біологічного виду «homo sapience») одержав назву «індивід». Всі люди є індивідами незалежно від того, де народилися, виховувалися, який вік, освіту та професію мають, оскільки всі ми маємо однаковий хромосомний набір, однакові внутрішні й зовнішні органи.

Індивідуальністьнабір біологічних, психологічних і соціальних якостей за якими одна людина відрізняється від іншої. Так, ми відрізняємося кольорами очей, зрістом, вагою (це біологічне), рисами характеру (психологічне), інтересами, потребами, цінностями (соціальне).

Особистість – це соціальне в людині, те, що формується в ній під час життя з іншими людьми. Особливості особистості залежать від суспільства, в якому вона живе, його культури, стану економіки, політичної ситуації, тобто від численних соціальних характеристик оточення людини.



Особистість – це стійкий комплекс соціальних якостей, властивостей, що здобувають під впливом відповідної культури суспільства й конкретних соціальних груп, до яких вона належить, у життєдіяльність яких включена.

Щоб людина вважалася особистістю, вона повинна:



  • мати самосвідомість (тобто відокремлювати себе від інших, усвідомлювати свої дії);

  • засвоїти основні норми й правила поведінки, які прийняті у даному суспільстві;

  • сформувати систему інтересів, цінностей;

  • мати певний ступінь автономності від суспільства;

  • нести певну відповідальність за свої вчинки.

Виділяють вихідні соціологічні принципи аналізу особистості:

  1. Кожна людина є індивідом, але не кожна – особистістю. Особистістю не народжуються, особистістю стають. Індивід виступає вихідним пунктом розвитку особистості, особистість – результат розвитку індивіда.

  2. Особистість – конкретне вираження сутності людини й одночасне вираження соціально значимих рис даного суспільства, його культури.

  3. Включення особистості у суспільство відбувається через входження її у різні соціальні спільності, саме вони є основним шляхом з’єднання суспільства й людини.

Підкреслимо, що будь-яка людина (а не тільки геніальні й великі, обдаровані та яскраві люди), що є носієм соціальних якостей свого суспільства, тих соціальних груп, до яких вона належить, і виступає як суб’єкт соціального життя, повинна розглядатися як особистість. Однак рівень розвитку особистості може бути різним.

Для характеристики особистості використовується поняття «соціальна структура особистості», яке складається з таких елементів: 1) мотиваційного комплексу; 2) засвоєних норм поведінки; 3) статусів та відповідних рольових знань і умінь; 4) соціально-психологічних рис (особливостей характеру, темпераменту, рівня емоційності та інше, що є предметом вивчення психології). Провідна роль належить мотиваційному комплексу, відповідальному за мотиви вчинків, що спричиняють дії людей.

Мотиваційний комплекс включає потреби, інтереси, цілі, ціннісні орієнтації, ідеали, мотиви.

Потреби. З погляду багатьох соціологів, потреба – це нестаток у чомусь. Потреба вказує на протиріччя між наявним і необхідним.

Американський соціолог А. Маслоу запропонував ієрархію людських потреб, що складається з п’яти рівнів:

1. Фізіологічні потреби (потреба в їжі, одязі, житлі, продовженні роду, відпочинку, сні та ін.).

2. Потреби безпеки й стабільності життя (потреба у самозбереженні, у безпеці існування, у захисті, у гарантованій зайнятості, впевненості в завтрашньому дні та ін.).

3. Соціальні потреби або потреби у приналежності й любові (потреба у приналежності до колективу, у спілкуванні, прихильності, підтримці, духовній близькості, дружбі, любові та ін.).

4. Потреби престижу (потреба у придбанні авторитету, компетентності, у повазі й самоповазі, визнанні й високій оцінці, службовому росту тощо).

5. Духовні потреби (потреба у реалізації своїх потенційних можливостей, потреби особистого вдосконалення, самовираження через творчість, особистого росту та ін.).

Перші дві групи потреб Маслоу вважає первинними й уродженими, три інші – придбаними. Потреба кожного нового рівня не може перетворитися в актуальну, якщо не задоволена на достатньому рівні попередня. Таким чином, Маслоу за допомогою ідеї про піднесення людських потреб намагається простежити перехід людини від біологічного стану до соціального.

Ключовим моментом у концепції ієрархії потреб Маслоу є те, що потреби ніколи не бувають задоволені за принципом «всі або нічого». Маслоу зробив припущення, відповідно до якого середня людина задовольняє свої потреби приблизно у такому співвідношенні: 85 % – фізіологічні, 70 % – безпека й захист, 50 % – любов і приналежність, 40 % – самоповага й 10 % – самоактуалізація.

Наступний компонент особистості – інтерес. Інтерес – це спрямованість індивіда на значимі для нього об’єкти, пов’язані з його потребами, тобто це зацікавленість чимось або кимось, хто може задовольнити певні потреби. При усвідомленні своїх інтересів людина, як правило, висуває ціль. Ціль – подумки бажаний підсумок, що уявляє результат своєї діяльності, досягти який прагне людина.

Потреби й інтереси особистості лежать в основі її ціннісного відношення до навколишнього світу, в основі системи її цінностей, ціннісних орієнтацій.

Цінності – об’єкти, зв’язки, стани, відносини й ідеї, які значимі для індивіда, які він хоче мати, але не зв’язані прямо із задоволенням його потреб.

Люди вибирають ті або інші цінності й цей вибір у соціології називається ціннісними орієнтаціями. Ціннісні орієнтації особистості – це ієрархизована у свідомості людини система пріоритетів, цінностей, системно зв’язані ціннісні уявлення про світ, реально визначальні вчинки й дії людини.

Специфіка соціологічного підходу до проблеми цінностей складається в спрямованості на визначення їхньої ролі як сполучної ланки між поводженням особистості, соціальної групи й суспільства в цілому. Цінність не завжди є предметом реально потрібним, необхідним людині. Індивід оцінює предмет, не співвідносячи його прямо й безпосередньо зі своїми потребами й інтересами (які він може й не цілком усвідомлювати), пропускаючи через призму розповсюджених у даному суспільстві ціннісних критеріїв, ідеалів, готових оцінок, стереотипів повсякденної свідомості, уявлень про належне, справедливе, прекрасне, корисне та ін. Однак процес формування ціннісної свідомості – це не однобічний процес, особистість критично ставиться до «готових» цінностей, перевіряє їх на власному життєвому досвіді. Таким чином, ціннісна свідомість – це складний, багатовимірний духовний феномен, у якому присутні як загальнопоширені ціннісні стереотипи, прийняті нерефлексивно, на віру, так і ціннісні уявлення, прийняті й перевірені особистим досвідом, власні оцінки, власні ціннісні судження.

Основними видами цінностей й, відповідно, ціннісних орієнтацій є:


  1. Матеріальні (наприклад, одяг, машина, мобільний телефон) і духовні (наприклад, доброта, ідея справедливості);

  2. Природні (наприклад, їжа, відпочинок) і соціальні (наприклад, мода, престиж);

  3. Реальні (ті, що людина цінує на даний момент) і потенційні (те, на що вона може в принципі орієнтуватися);

  4. Цінності – цілі (ті, що людина хоче досягти, мати, наприклад, родину, високий матеріальний статок, престижну роботу) і інструментальні цінності, або цінності-засоби (ті людські якості, які шануються, наприклад, доброта, чесність, практицизм, ощадливість та ін.).

Центром системи ціннісних орієнтацій є ідеали. Ідеали – це те, до чого прагне людина, вираження бажаного в майбутньому. Ідеали можуть існувати в персоніфікованій формі, як уявлення про ідеальну людину.

Далі більш докладно розглянемо мотиви. Мотиви – внутрішній побудник до дії, розумно пояснена причина поводження, осмислення дії, як внутрішня реакція на зовнішню ситуацію (навколишнє середовище, стимули). Внутрішня реакція заснована на потребах людини, її інтересах, ціннісних орієнтаціях, тобто, якщо довідатися мотиви людини, то можна зрозуміти її поведінку. Проте, однакова поведінка, що спостерігається в багатьох людей, може бути викликана різними мотивами. Наприклад, одні люди вчаться в університеті, щоб одержати знання, другі – щоб не піти служити в армію, треті – щоб весело провести час і відкласти момент влаштування на роботу.

Мотиви, які є внутрішніми побудниками до дії, варто відрізняти від стимулів – зовнішніх побудників до дії. Так, обіцянка викладача виставити екзамен з рейтингу у випадку активної роботи на семінарських заняттях є стимулом. Цей стимул може вплинути на поведінку студента в тому випадку, коли дострокова здача іспиту є цінною, саме тоді стимул перетвориться в мотив. А якщо студент готується до семінарських занять без зовнішніх спонукань, то це є прикладом мотиву.

З перших днів нашого життя на нас впливають прийняті в суспільстві норми: нас годують «по годинниках» або на вимогу, заколисують чи ні, сповивають або одягають у вільний одяг, підбирають кольори й фасон одягу відповідно до статі. Соціальні норми являють собою загальнозначущі правила поведінки, що підтримуються суспільством або соціальною групою. Вони мають загальний характер, регулюють типові ситуації й розраховані на багаторазове застосування. Система соціальних норм покликана забезпечити громадський порядок. Засвоюючи їх, особистість починає орієнтуватися в суспільстві, розуміє яке поводження очікується від неї, уявляє дії інших людей. Норми регламентують й упорядковують практично всі сторони нашого життя. Життя тварин регулюється інстинктами, а більшість наших вчинків – нормами.

Норми можна умовно класифікувати так:


  1. за сферами діяльності: економічні, політичні, сімейні, релігійні;

  2. за характером і формою закріплення: формальні (закріплені в нормативно-правових документах) і неформальні (закріплені в традиціях, моралі, у суспільній думці);

  3. за чіткістю, однозначністю, визначеністю формулювання: норми-рамки (норми-правила) – ясно й однозначно сформульовані, вказують що можна, а що не можна й відразу прописують вид покарання порушника (наприклад, статті кримінального кодексу); норми-орієнтації (норми-очікування) – конкретно не обговорені, виглядають як заклик до дії, не передбачають конкретного покарання порушника (наприклад, норма акуратності, турбота про своє здоров’я, одруження);

  4. за масштабами їхньої дії: загальні, групові, індивідуальні;

  5. за ступенем стабільності: норми, які діють постійно й повсюди та норми, які залежать від ситуації;

2. Соціальний статус і соціальна роль. Типи особистості

Вивчення механізмів входження людини в суспільство здійснюється за допомогою понять: «соціальний статус» і «соціальна роль».



Соціальний статус людини – її позиція, місце в соціальній системі, пов’язане з приналежністю до певної соціальної групи.

Прикладами соціальних статусів є статус жінки, чоловіка, студента, батька, пасажира, громадянина, президента та ін. Оскільки ми належимо до багатьох соціальних груп, то, відповідно, ми маємо багато статусів. Так, одночасно людина може бути студентом, чоловіком, громадянином України, вірменом за національністю, православним за віросповіданням.

Соціальний статус індивіда характеризується такими моментами:

1. Певними правами й обов’язками, закріпленими або ні в законах.

2. Обсягом влади.

3. Рівнем авторитету, соціального престижу й поваги в очах громадськості.

4. Обсягом і асортиментом споживчих товарів і послуг.

5. Оцінкою тих або інших подій громадського життя.

Виділяють кілька видів соціальних статусів:


  1. за способом одержання:

  • запропоновані, які не залежать від власних зусиль людини (наприклад, статус жінки, підлітка, українця). Вони можуть бути вродженими (син дворянина народився дворянином) або потім приписаними (аскриптивними) протягом життя (представник молоді);

  • досягнуті (придбані), які отримані завдяки особистим зусиллям даного індивіда (наприклад, студент, президент, батько);

  1. за формою закріплення:

  • формальні – мають чіткі права й обов’язки, закріплені в нормативних документах (наприклад, декан, син, студент);

  • неформальні – закріплені в традиціях, звичаях, суспільній думці. Їхні права й обов’язки менш чіткі, розмиті (друг, земляк).

За значимістю статусу для визначення місця людини в суспільстві виділяють головний і другорядний статуси. Головний (інтегральний) – статус, що визначає положення людини в суспільстві в цілому, найбільш характерний для даної людини, з якою її ідентифікують навколишні (Президент України, директор).

У різних життєвих ситуаціях при визначенні позиції людини на перше місце можуть виходити різні статуси (на роботі – начальник, у компанії друзів – черговий тамада), тому може виділятися основна загальна ієрархія статусів особистості, що спрацьовує в більшості ситуацій, і специфічна, яка використовується в особливих умовах. Наявність специфічної ієрархії може привести до серйозних колізій: не завжди статус, обумовлений суспільством як головний для даної людини, збігається зі статусом, що, орієнтуючись на загальноприйняту ієрархію, вважає головним сама людина (фахівець вважає, що для його соціального просування досить професіоналізму, але перешкодою стає його етнічне походження, підприємець вважає, що для потрапляння у вищі верстви необхідний високий дохід, але з’ясовує важливість родоводу)

Основна частина наших взаємодій орієнтована на статус людини.

З поняттям статус пов’язано поняття соціальної ролі. Роль відображає динамічний аспект статусу – це діяльність з реалізації певних прав і обов’язків. Таким чином, якщо людина має статус студента, сина, менеджера, пасажира, то її поведінка на лекції, у родині, на роботі, суспільному транспорті буде різною.

Таким чином, соціальна роль – очікувана типова поведінка людини, пов’язана з її соціальним статусом.

Сукупність соціальних ролей, які відповідають певному статусу, називається рольовим набором. Так, статус студента передбачає виконання ним функцій слухача в аудиторії, виконавця лабораторних робіт, старости, практиканта, читача університетської бібліотеки та ін.

Т. Парсонс запропонував п’ять характеристик соціальних ролей:


  1. Емоційність. Деякі ролі вимагають емоційної стриманості (хірург на операції, військовий під час виконання завдання) у ситуаціях, що звичайно супроводжуються бурхливим проявом почуттів.

  2. Спосіб одержання. Деякі ролі обумовлені запропонованими статусами (син), інші ролі завойовуються (токар п’ятого розряду).

  3. Масштаб. Деякі ролі жорстко обмежені певними аспектами взаємодії людей. Наприклад, ролі лікаря й пацієнта обмежені питаннями, які безпосередньо відносяться до здоров’я пацієнта. Між дитиною й батьками встановлюються відносини більш широкого плану.

  4. Формалізація. Деякі ролі передбачають взаємодію з людьми відповідно до встановлених правил. Наприклад, лікар зобов’язаний надати невідкладну медичну допомогу своєму пацієнтові.

  5. Мотивація. Різні ролі обумовлені різними мотивами. Підприємець прагне дістати максимальний прибуток, а вчений прагне до наукової істини, відкриття нового.

Конфлікти в суспільстві в переважній більшості випадків пов’язані із претензією до виконання ролей, пов’язаних з тим або іншим статусом.

Оскільки людина одночасно може мати кілька статусів, з кожним з яких пов’язано виконання кількох ролей, то можуть виникати так звані рольові напруги й рольові конфлікти.



Рольова напруга – це протиріччя між уявленнями людини щодо виконання якоїсь ролі й умовами, в яких їй доводиться цю роль виконувати, або коли особистість повинна виконувати роль, що не відповідає ні її навичкам, ні інтересам, ні внутрішнім установкам. Наприклад, студент прагне підготувати реферат, але бібліотеку закрили на ремонт, або людину змушують голосувати на виборах, а вона цього не хоче.

Ситуація, пов’язана з необхідністю задовольняти суперечливі вимоги однієї, двох або більше ролей, називається рольовим конфліктом. Рольові конфлікти можуть бути міжособистісними й внутрішньоособистісними.



Міжособистісні конфлікти мають місце тоді, коли виникають протиріччя між людьми не як індивідуальностями, а як представниками певних ролей. Наприклад, Іванов і Петров можуть конфліктувати не тому, що вони не подобаються один одному, а тому що один міліціонер, а другий – злочинець.

Внутрішньоособистісні конфліктице протиріччя всередині однієї особистості, які можуть бути викликані необхідністю одночасно виконувати кілька ролей (міжрольові конфлікти), так і відповідати різним вимогам, пов’язаним з однією й тією ж роллю (внутрішньорольові конфлікти).

Міжрольові конфлікти виникають тоді, коли дві або більше соціальні ролі, які виконує одна людина, містять у собі несумісні обов’язки. Прикладом такого конфлікту може розглядатися ситуація, коли ролі студента, батька й працівника фірми виконує одна особистість. Ці ролі можуть вимагати від особистості бути одночасно на роботі, вдома й в інституті, або виконувати стільки завдань, що на них бракує часу.

Внутрішньорольові конфлікти полягають у суперечливих вимогах, які висуваються до носіїв однієї ролі різними соціальними групами (обов’язки студента на думку студента й викладача, можуть істотно відрізнятися). Наприклад, студент повинен обирати, до якого предмета йому готуватися, прийти до декана, що його викликає, або на лекцію, що проводиться у цей час за розкладом.

Існує кілька способів розв’язання рольових конфліктів і зняття рольових напруг:



  1. Вибір головної ролі (людина зважує важливість кожної ролі, які їй необхідно виконувати одночасно).

  2. Поділ ролей (людина чітко розділяє місце виконання різних ролей: наприклад, батька в родині й наглядача у в’язниці).

  3. Раціоналізація (людина приховує сама від себе реальність рольового конфлікту або напруги шляхом несвідомого пошуку неприємних сторін бажаної, але недосяжної ролі).

  4. Регулювання ролей (людина перекладає відповідальність за неякісно зіграну роль на інших).

Як ми вже відзначали вище, соціологію цікавить соціально-типове в особистості. Виділяють такі типи особистостей:

1. Ідеальний – тип особистості, що виступає ідеалом для членів даного суспільства, до якого вони прагнуть у майбутньому.

2. Базисний (нормативний) – тип особистості, що об’єктивно необхідний для оптимального розвитку даного суспільства.

3. Модальний (реальний) – тип особистості, що переважає в даному суспільстві (середній американець, студент, лікар). Його характеристики виявляються за допомогою соціологічних досліджень.

Ідеальний, модальний і базисний типи особистостей можуть збігатися або ні.

Якщо проаналізувати історію українського суспільства в 20-му й 21-му сторіччі, то можна виділити такі модальні типи особистості:



  1. Особистість «розчинена» у суспільстві, не виділяється із системи традиційних суспільних зв’язків, вона засвоїла колективістську ідеологію, у рамках якої окрема людина – лише функціонально певний елемент суспільної системи. Цей тип особистості домінував у СРСР до періоду застою.

  2. Особистість, відчужена від суспільства, відповідає періоду розпаду тоталітарної ідеології й характеризується подвійною системою цінностей (для зовнішнього й внутрішнього користування).

  3. Амбівалентна особистість, свідомість якої складається з 2 частиндемократичних цінностей, з одного боку, і тоталітарних орієнтацій – з іншої. Цей тип стає домінуючим з моменту виникнення незалежної української держави

Можна виділити 3 різновиди амбівалентного типу:

    • Конформно-амбівалентний – характеризується некритичним прийняттям різних соціально-політичних альтернатив, підтримкою рішень, лідерів і організацій, які взаємовиключають один одного;

    • Нігілістично-амбівалентний – заперечує будь-які альтернативи суспільного розвитку, негативно ставиться до будь-яких організаційних політичних сил;

    • Мозаїчно-амбівалентний – характеризується суперечливим об’єднанням елементів демократичної свідомості, що формується, і тоталітарних структур, які руйнуються.

Чому важливо вивчати типи особистості. Ті або інші типи особистості складаються під впливом суспільства, а з іншого боку зміни у свідомості, ціннісних орієнтаціях сприяють становленню нового суспільства, тобто можуть прискорювати або сповільнювати процеси.

Якщо конформно-амбівалентний тип приводить суспільство до авторитарної форми правління, нігілістично-амбівалентний – до бунта, то мозаїчна свідомість здається найбільш гнучкою, здатною до сприйняття демократичних норм.



3. Соціалізація особистості

Соціалізація – це процес розвитку в людині її соціальної природи. Соціалізаціяце процес засвоєння індивідом протягом життя соціальних норм і культурних цінностей того суспільства, до якого він належить та їх відтворення. Завдяки процесам соціалізації формується й розвивається особистість.

На думку багатьох соціологів, здатність до соціалізації знаходиться в самій людині, при цьому сама соціалізація розуміється як засвоєння накопиченого в суспільстві досвіду. У процесі соціалізації індивід засвоює норми, цінності, знання, уміння. У результаті соціалізації людина здобуває якості, які дозволяють їй діяти в певних умовах місця й часу. Соціалізація є активним двостороннім процесом, тобто людина не просто пасивно здобуває певні риси, але й впливає на навколишнє середовище.

Соціалізація охоплює як цілеспрямований вплив на особистість (виховання), так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на особистість.

Функції соціалізації:


  • Для особистості соціалізація забезпечує пристосування до життя в соціумі.

  • Для суспільства соціалізація здійснює процес самооновлення, включення в його структуру нових поколінь, спадкоємність культурних традицій.

Прорахунки в соціалізації ведуть до порушення соціального порядку, росту соціальних відхилень.

На сьогоднішній день як у західній, так й у вітчизняній соціології прийнято виділяти два основних етапи соціалізації: первинну й вторинну.



Первинна соціалізація – це засвоєння дитиною базового набору ролей, формування соціальних установок, засвоєння основних духовних цінностей, норм поводження для нормального функціонування в суспільстві, тобто на стадії первинної соціалізації ми вчимося користуватися столовими приладами, їздити в суспільному транспорті, вітатися, відзначати свята, поважати старших, поводитися з ровесниками та ін.

Вторинна соціалізація – це засвоєння додаткових соціальних ролей у процесі життя. Як правило, на етапі вторинної соціалізації відбувається засвоєння професійних ролей, ролі дружини або чоловіка, ролі виборця або політичного діяча та ін.

На кожному з етапів соціалізація здійснюється за такою структурою:



  1. Адаптація – пристосування до нового або до умов, що змінилися. Людина наслідує правила, дотримання яких вимагає від неї суспільство, хоча внутрішньо може не розуміти їхнього змісту або бути не згодна з ними. Ми підлаштовуємося під розклад уроків, режим роботи, стандарти поведінки...

  2. Інтеріорізація – засвоєння цінностей, норм, знань нового оточення, включення їх у свій внутрішній світ. Правило, проходячи через самосвідомість, входить у структуру «Я» і стає регулятором поведінки в силу внутрішньої переконаності в справедливості такого порядку речей. У кожного з нас є набір норм, які вкоренилися, закріпилися у свідомості. Більшість із нас свідомо, по внутрішньому переконанню в необхідності такого поводження не ходить оголеним громадськими місцями, не б’ється, не краде, миє руки перед їжею, чистить зуби.

  3. Екстеріорізація – реалізація засвоєних норм, цінностей, зразків поводження. Екстеріорізація може доповнюватися соціальною активністю, тобто продукування нових норм і цінностей.

Основними агентами соціалізації (тими, хто сприяє соціалізації людини) є родина, групи ровесників, інститут освіти (насамперед дитячий садок і школа), засоби масової комунікації (телебачення, книги, інтернет), релігійні інститути (церква). На етапі вторинної соціалізації до них підключаються різні організації й установи (трудові колективи, політичні партії, суспільні об’єднання).

Соціалізація відбувається протягом всього життя, приносячи специфічні дивіденди.



  • Вона виступає як певний соціальний капітал, дозволяє людині користуватися певною свободою, вибирати альтернативні лінії поведінки, тому що люди, які її мають, високо цінуються.

  • Соціалізація розширює границі активного життя, що сприяє соціальному довголіттю.

Таким чином, особистість – це стійкий комплекс соціальних якостей, властивостей, що здобувають під впливом відповідної культури суспільства й конкретних соціальних груп, до яких належить людина. Особистістю не народжуються, особистістю стають. Соціалізаціяце процес засвоєння та відтворення індивідом протягом життя соціальних норм і культурних цінностей того суспільства, до якого він належить. В межах соціології розглядається соціальна структура особистості, яка складається з потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів, засвоєних норм поведінки, статусів та відповідних рольових знань і умінь. Входження людини в суспільство здійснюється за допомогою соціальних статусів і соціальних ролей. Соціальний статус людини – її позиція, місце в соціальній системі, пов’язане з приналежністю до певної соціальної групи. В першу чергу він характеризується певними правами й обов’язками. Статуси поділяють за способом одержання, за формою закріплення, за важливістю для визначення місця людини в суспільстві. Займаючи конкретний статус, людина виконує відповідну соціальну роль – очікувану типову поведінку, пов’язану з соціальним статусом. Ситуація, пов’язана з необхідністю задовольняти суперечливі вимоги однієї, двох або більше ролей, називається рольовим конфліктом. Переважна більшість конфліктів в суспільстві – це рольові конфлікти.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка