Конкурс «Об'єднаймось ж, брати мої …»



Скачати 185.03 Kb.
Дата конвертації14.05.2019
Розмір185.03 Kb.
ТипКонкурс

Міністерство освіти і науки України

Відділ освіти Жовківської районної державної адміністрації

Річківська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Конкурс

«Об'єднаймось ж , брати мої …»


Напрямок:

« Історія України і державотворення»
piotr_konaszewicz_sahajdaczny

Українські державники:
Петро Конашевич-Сагайдачний


Річки



2013


Зміст


  1. Вступ 2

  2. Розділ І. Життєпис 3-4

  3. Розділ ІІ. Героїчні походи

1. На Кафу 5

2. На Туреччину 6-7

3. На Москву 8-9

4. Хотин 10-11



  1. Розділ ІІІ. Захисник православ'я 12

  2. Висновки 13

  3. Список використаних джерел 14

Вступ


Наприкінці XVI - першій третині XVII ст. козацтво стало впливовою силою, а Запорозька Січ - своєрідною державою в державі. Від 1450 р до 1556 р татари здійснили 86 грабіжницьких походів, які несли руйнування, пожежі, пограбування, вбивства, захоплення місцевого населення у полон, а потім продаж в рабство. А Польське-Литовська держава не могла захистити південні кордони.

На захист українського народу виступило козацтво. Козаки часто ходили походами у турецькі володіння. Найбільш прославився гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Родом він був із Самбірського повіту на Галичині, навчався у Острозькій академії, а з 90-х років XVI ст. перебував у складі Запорозького війська. Про Сагайдачного говорили, що у битву він йшов першим, відходив останнім, у таборі мало спав, не пив сам і під час походів забороняв пити горілку під загрозою кари на горло, тобто смертю. За Сагайдачного козацтво перетворилося в окремий стан і займало важливе місце серед населення Наддніпрянщини. Партизанські ватаги перетворив в регулярне військо, яке при потребі досягало 40 тис. і мало залізну дисципліну.

Козаки здійснили безприкладні за сміливістю та розмахом походи в турецькі володіння й Кримське ханство, брали активну участь у воєнних конфліктах між Річчю Посполитою та Московською державою, громили панські маєтки в Україні та боронили православну віру.

Хвиля козацької вольниці, яка в цей час нестримно розливалася по українських степах, то піднімала на свій бурхливий гребінь, то кидала вниз Петра Сагайдачного. Вороги люто ненавиділи його. Грізного характеру й важкої руки остерігалися і свої. Та в усіх випадках Сагайдачний завдяки незламній волі, гострому розуму, а ще блискучому таланту полководця справляв незабутнє враження на сучасників. Один із них — польський шляхтич Яків Собєський (батько польського короля Яна III Собєського), учасник Хотинської війни 1621 року, у своїх мемуарах писав про Сагайдачного: "Цей Петро Конашевич, муж рідкісної мудрості й зрілого судження у справах, винахідливий у словах і вчинках, хоча за походженням, способом життя і звичками був простою людиною, незважаючи на це в очах пізнішого потомства він гідний стати в ряд з найзнаменитішими людьми свого часу в Польщі"…

Розділ І. Життєпис

Народився П. Сагайдачний близько 1550 року (точної дати історикам з'ясувати не вдалося) в селі Кульчицях, поблизу Самбора, на Львівщині. Походив з українського аристократичного роду, який навіть мав свій герб . Напевне, батько його Конаш (звідси й перша частина прізвища - Конашевич) був досить заможним, оскільки зумів дати синові чудову освіту, спочатку в Галичині, а згодом - в елітарній Острозькій академії на Волині.350px-konashevych-sahaidachny_by_vasylkivsky

З твору К. Саковича "Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного" довідуємося, що:
"Уродился он в краях подгорских премисских.

Выхован в вєрє церкви всходнеи з лєт дєтинских.

Шол потом до Острога, для наук уцтивых..»
Петро рано залишив батьківський дім, бо подався до Острога, щоб стати учнем тамтешньої академії. Маючи багаж знань, який давала домашня освіта, він, з великою долею вірогідності, при зарахуванні до навчального закладу переступив перші навчальні сходинки — кілька елементарних класів. В Острозькій академії, як припускають дослідники, могло бути сім класів — перший підготовчий, а в трьох наступних (інфімі, граматиці, синтаксисі) вивчалися мови та деякі інші предмети. Коли Петро Конашевич пішов одразу принаймні в 3—4 клас, то тоді навчався він в Острозі не більше чотирьох-п'яти років.

Як випливає з твору К. Саковича, після навчання в Острозі, де він здобув освіту, "час немалий живши", юнак подався до запорожців:


"Там теды Конашевич час немалый живши

И наук в письмє нашом словенском навыкши,

Потом, видячи ся быть способным до мензства,

Шол до запорозского славного рыцерства..."
Під кінець XVI сторіччя, очевидно, в другій половині 1598 року, Петро Конашевич приєднався до Війська Запорозького. З «Віршів» Саковича відомо, що Конашевич тривалий час перебував серед запорожців, здобуваючи своєю відвагою та розумом авторитет. Саме на Запорожжі, як вправного лучника, Конашевича починають називати «Сагайдачним». Озброєний сагайдаком, добре натренований лучник за хвилину міг випустити від восьми до дванадцяти стріл, які летіли іноді за 500 кроків.

У лютому 1615 року Петро Конашевич-Сагайдачний вже був впливовим козацьким полковником, що мав у своєму підпорядкуванні загін чисельністю до трьох тисяч козаків. В червні або на початку липня 1616 року Гетьманом Війська Запорозького було проголошено Сагайдачного.

На бойовому рахунку гетьмана десятки походів на турків, взяття Кафи, похід на Москву, битва під Хотином…

Поранення в останній з битв виявилось смертельним… Прикутому до ліжка гетьману, певно ж, було вже не до земних турбот. Гетьман помирав. За п'ять днів до кончини він склав заповіт, за яким великі суми грошей відписав на різні благодійницькі цілі — на братські школи, зокрема, півтори тисячі золотих польських заповів школі Львівського братства "на науку й на цвиченья бакаляров учоних", зробив надання різним церквам та монастирям. Чималі кошти із статків Сагайдачного дісталися також Київському братству. похорони

Петро Конашевич-Сагайдачний пішов з життя у квітні 1622 року. Ховали його на території Києво-Братського монастиря. К. Сакович нагадав присутнім про підтримку, яку виявив Сагайдачний Київському братству, записавшись до нього разом з усім Військом Запорозьким:
"Маєтность свою роздал, єдну на шпиталъ,

Другую зась на церквы, школы, монастыръ,

И так все спорядивши, живота доконал,

При церкви Братской честно в Кієвє похован..."

Розділ ІІ. Героїчні походи


Кафа
Невдовзі після обрання гетьманом Сагайдачний підготував похід до неприступної турецької фортеці Кафи (сучасна Феодосія), що була головним невільничим ринком у Криму. Турки, які ще не оговтались від нещодавньої атаки козаків на міста Румелійського узбережжя, не очікували такого швидкого нападу на добре укріплену фортецю. Кафа була великим та багатим містом, населення якого налічувало від 70 до 100 тисяч мешканців. Кафська фортеця мала міцні оборонні укріплення: 13-метрові зовнішні стіни завдовжки понад 5 км. kafa

В липні 1616 року Сагайдачний разом із шістьма тисячами козаків на 120—150 чайках вирушив у морський похід. На виході з Дніпра, в Дніпровсько-Бузькому лимані, козаки зустріли ескадру османських галер. Козаки розгромили турецьку флотилію та захопили близько половини її суден. Аби ввести турків в оману щодо своїх подальших дій, Сагайдачний наказав частині війська демонстративно повернутись на Січ із захопленою здобиччю. З рештою війська Сагайдачний близько тижня переховувався поблизу Очакова. Приспавши пильність ворога, козаки продовжили свій похід.

22 липня 1616 року Сагайдачний разом із 4 тисячами козаків прибув до міста. Вночі козаки висадились на берег і підійшли до воріт Кафи. Відволікши вартових, козаки перебрались через мури фортеці і відкрили ворота міста. Раптовим нападом вони захопили міську цитадель і взялися грабувати місто та звільняти християнських невільників. Аби забрати якнайбільше бранців на свої чайки, козаки викинули чималу частину захопленого добра, тим самим підтвердивши свою обітницю визволяти із неволі християн, яку давали перед своїми походами.

"За своєго гетманства взял в Турцєх мисто Кафу,

Аж и сам цесар турскій был в великом страху,

Бо му чотырнадцать тысяч там люду збил..."
Переможний похід на Кафу, що мав виразний визвольний характер, набув значного розголосу, і не тільки в Україні. Пізніше Касіян Сакович возвеличив цей подвиг Сагайдачного та його козаків у своїх «Віршах». Цей опис набув героїчного значення в історичній пам'яті українців.

Походи на Туреччину
Восени 1616 року Сагайдачний організував новий похід до Туреччини. Спершу спалив турецький флот (26 галер) поблизу Мінери, а потім, висадившись на берег, несподіваним штурмом узяв Трапезунд. Намагаючись знищити козаків при поверненні додому, султан відрядив був ескадру під командуванням адмірала Ціколі-паші. Проте в битві на рейді Синопа, козаки, потопивши три великі кораблі та декілька менших, змусили турецький флот повертатись назад до Стамбула. Після цієї перемоги Сагайдачний атакував Стамбул. «Козаки, — свідчить турецька архівна хроніка, — увійшли в Стамбул, убили 5 чи 6 тисяч турків, захопили велику кількість полонених і спалили половину міста». Як вказував відомий італійський мандрівник П'єтро делла Валле у травні 1618 року: «Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б не взяли і не сплюндрували козаки. В усякому разі вони сьогодні на Чорному морі така значна сила, що, якщо докладуть більше енергії, будуть повністю його контролювати».

Сагайдачний повів козаків через Чорне море, висадився на турецькому узбережжі й буквально викосив там усе вогнем і мечем, визволяючи з полону українців, захоплених у боях чи взятих під час татарських набігів на українські міста й села. Після того, як 1613 року Сагайдачний ще двічі водив своїх козаків у походи, султан Ахмет І вирішив, що настав час показати козакам і цілому світові, хто є справжнім паном на Чорному морі. Флот, що його султан вирядив до Очакова, був величезним. Він мав винищити українські чайки і не допустити виходу козаків з гирла Дніпра, тобто замкнути їх там назавжди. sloane_3584_f

Козакам це, ясна річ, не сподобалося. Вони налетіли на турецькі кораблі просто в порту Очакова та на його рейді. Частину галер одбили собі, а всі інші пустили на дно. Ця операція ще раз підтвердила талант Сагайдачного як козацького адмірала.

Розправившись з турками, запорожцi попереносили з галер гармати на свої чайки, а пiсля того атакували й добули штурмом саму Варну.


Ударили iз гармати,

Стали турки утiкати,

Тую рiчку проклинати:

«Бодай рiчка висихала,

Що нас, туркiв, в себе взяла».

Була Варна здавна славна —

Славнiшiї козаки,

Що ту Варну дiстали

I в нiй туркiв забрали.
У Варнi козакам досталися великі скарби i сила всякого добра, як говорить iсторик, на 180 000 золотих. Опрiч того, вони визволили тут кiлька тисяч невольникiв i чимало самi побрали туркiв у бранцi, щоб потiм взяти за них викуп або поміняти на своїх товаришiв, що загибали в турецькiй неволi.
Року 1608-го, коли бiльшiсть Запорозького Вiйська була з Лжедмитрiєм Другим пiд Москвою, Сагайдачний з невеликою силою запорожцiв вийшов потайно з Сiчi, пiдступив до мiцного татарського города Перекопа i, виманивши хитрощами татарське вiйсько в степ, погромив його, а самий город пошарпав i спалив. Року 1609-го, коли бiльшiсть козакiв ходила пiд рукою самого польського короля воювати Московщину i була пiд Смоленськом, Сагайдачний знову не був там, а вийшов з запорожцями у Чорне море i поруйнував дунайськi турецькi городи: Ізмаїл, Килiю та Бiлгород (Аккерман).

На Москву

582px-ukrainian_hetman_sahaidachny

Влітку 1616 року польський сейм ухвалив рішення продовжити війну з Московією. Для цього збиралась 10-тисячна армія, з якою королевич Владислав мав вирушити до Москви. На сеймі було вирішено виділити запорожцям 20 тисяч золотих, аби залучити їх до цього походу.

Після переговорів українське командування під керівництвом гетьмана Петра Сагайдачного розробило план майбутнього походу. У другій половині червня 6 полків 20-тисячного козацького війська під проводом Сагайдачного вирушили до Москви. З собою запорожці взяли 17 гармат невеликого калібру, решту артилерії, аби не уповільнювати рух, залишили у Києві.

16 липня запорожці підійшли під Єлець — добре укріплену прикордонну фортецю. Розуміючи, що облога міста може тривати доволі довго, Сагайдачний використав хитрість. Більшу частину свого війська він заховав у лісі, а з невеликою частиною підійшов під місто. Єлецькі воєводи Іван Хрущов і Андрій Полєв, побачивши це, наказали своєму війську вийти за мури й розпочали переслідування козаків. Тим часом основні козацькі війська виступили із укриття і вщент розбили російське військо. Протягом наступної ночі козаки штурмували фортецю із залишками російського війська, і після трьох атак увірвались за мури та захопили фортецю. Після цього вийшли єлецькі священики і попросили запорожців не руйнувати місто, натомість вони віддадуть царського посланника С. Хрущова разом із «казною» — 30000 рублів царської казни, що призначалась як посула кримському ханові. Козаки прийняли капітуляцію і відправили невеликий загін для проведення арештів та реквізиції.

8 жовтня поблизу Тушино запорожці об'єдналися з силами королевича Владислава. Як подарунок козаки вручили королевичу лівенських та єлецьких воєвод, царських послів та полонених татар. Напередодні прибуття Сагайдачного литовський гетьман Ян Кароль Ходкевич розробив план штурму Москви. Цей план полягав у одночасному штурмі столиці з декількох сторін, з головними ударами біля Арбатських та Тверських воріт. Основною атакуючою силою виступали польські війська та найманці. Військо запорожців було розділено на декілька частин, частина з них направлялись на штурм острогу за Москвою-рікою, решта мусила виконувати роль резерву та відволікати царські війська від головних напрямків.765px-truce_of_deulino_1618-1619

11 жовтня військо королевича Владислава та козаки Петра Сагайдачного розпочали наступ на Москву. Штурм тривав протягом декількох годин з третьої ночі і до світанку. Нападникам вдалося увірватись до міста зі сторони Арбатських воріт, проте, не отримавши належну підтримку, атака зупинилася.

Важка воєнна обстановка змусила московську владу піти на переговори і 11 грудня 1618 року було укладене так зване Деулінське перемир'я - найбільший успіх Речі Посполитої в протистоянні з Московською державою. Польща отримала білоруські й українські землі, які до того були під владою Москви — Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст. Польський король офіційно зберіг за собою право претендувати на російський трон. Помаранчевим кольором виділені території, що відійшли до Речі Посполитої, згідно з Деулінським перемир'ям

Після повернення до України, військо Сагайдачного розмістилось на постій у Київському воєводстві, а гетьманський полк у самому Києві. За свою участь у московському поході запорожці отримали грошову винагороду в розмірі 20 000 золотих та 7000 штук сукна. За словами Д. І. Яворницького, по прибутті до Києва Петро Сагайдачний прийняв титул «гетьмана України» й став управляти тією її частиною, яка визнавала себе козацькою.



Хотин
Після поразки під Цецорою Річ Посполита потрапила у небезпечне становище. Для допомоги у боротьбі з турецьким султаном Османом ІІ, польський уряд звернувся до козаків. 28 лютого королівський посланець Б.Обалковський прибув на Січ та розпочав переговори із козацькою старшиною, вручивши королівську коругву та 40 000 злотих. В результаті дипломатичних переговорів Петро Сагайдачний домігся від польського уряду задоволення вимог козаків: скасування посади старшого над козаками від польського уряду; визнання влади обраного козацькою радою гетьмана над усією Україною; скасування сеймової постанови щодо обмеження козацьких прав і вольностей; свободи українців щодо віросповідання.764px-хотинська_битва_1621

Після отримання булави перед Сагайдачним постала задача: незважаючи на перешкоди османського війська, з'єднатися із польським військом. Гетьман впорався із цим завданням і 1 вересня, уникнувши переслідування, із малими втратами підійшов до Хотина й отаборився у долині Дністра..

Об'єднання козаків з польським військом хоча розлютило, але мало збентежило пихатого Османа II. В нього ні на хвилину не виникало сумнівів у блискавичному і повному розгромі козацько-польських сил. Від почуття самовпевненості турецькому правителю просто розпирало груди, особливо коли він окидав поглядом свої незліченні полчища, які чисельно значно переважали армію супротивника (за деякими даними, турків і татар налічувалося понад 250 тисяч, запорожців — у шість разів менше; майже стільки ж — у польському коронному війську). Перед початком битви султан заявив, що не стане сам нічого їсти, поки своїх ворогів "не відправить в пекло до вечері". Щоб внести сум'яття в стан противника, Осман II наказав пригнати на поле майбутньої битви африканських слонів. Зовні турецький табір мав грандіозний вигляд.

Перший удар турки спрямували проти запорожців. Козацька піхота й кавалерія не тільки успішно відбили ворожий наступ, а й самі кинулися в контратаку, на завершальному етапі якої козаків підтримали окремі загони коронного війська. Туркам було завдано помітних втрат.

Вирішальну роль у перемозі польсько-козацьких сил у Хотинській війні 1621 року відіграли українські козаки. їх воєнна тактика, прекрасна бойова виучка, стійкість у бою і відчайдушна хоробрість стали для війська султанської Туреччини непоборною перешкодою. Під стінами Хотинської фортеці всіма гранями засяяв талант Сагайдачного як полководця. Козацький гетьман продемонстрував усьому світові блискуче тактичне мислення, бездоганне вміння керувати багатотисячними масами піхоти і кавалерії, нетрадиційні методи організації оборонних та наступальних операцій в умовах боротьби з чисельно переважаючим противником.

Поряд з атаками Сагайдачний організовує ефективну систему оборонного вогню, максимально використовуючи бойові можливості запорозької піхоти й спираючись на перевірені досвідом способи застосування козаками вогнепальної зброї. Під Хотином чи не вперше у таких масштабах успішно витримав перевірку такий тактичний прийом, як залповий вогонь з мушкетів по ворогу з максимально близької відстані. Про це свідчать воєнні події 8 вересня, коли величезне турецько-татарське угрупування (становим хребтом якого були яничари) на світанку розпочало атаку на козацький табір. Запорожці залягли у шанцях і, не відкриваючи стрільби чекали підходу ворога. А коли турки почали масово долати оборонний рів, козаки по команді одночасно підвелися по всій лінії оборони і впритул відкрили по атакуючих вогонь з мушкетів. Підсумок того дня був зовсім невтішним для султана. 800px-józef_brandt_-_potyczka_kozaków_z_tatarami

Сагайдачний неодноразово посилав козаків на нічні вилазки. Ефект від таких бойових операцій був великим — ворог зазнавав відчутних втрат у живій силі, в турецькому стані серед ночі виникала паніка. Все це деморалізувало військо противника, породжувало в ньому масове дезертирство. Султан робив гарячкові перестановки серед воєначальників, деяких навіть стратив, але це не міняло справи. Скажімо, вночі 17 вересня загін із кількох сот козаків пробрався у ворожий стан і знищив там понад тисячу турецьких солдатів. Самі ж запорожці без втрат повернулися до свого табору. Тієї ж ночі козаки влаштували ще один напад на турків, на стратегічно важливий об'єкт — міст через Дністер.

Війна поступово почала набувати затяжного позиційного характеру. Проте 28 вересня Осман II наважився розпочати новий загальний наступ. Добірні сили турецької армії штурмували козацький табір з фронту, а татарська кіннота робила спроби оточити козаків з флангів. Однак прорвати оборону козацького війська виявилося не просто. Виснаживши противника, козаки за наказом Сагайдачного піднялися в контратаку. Турки почали тікати по всьому фронту. Після цієї перемоги польське командування згодилося на переговори з турками про почесний для Польщі мир. Завдячуючи участі запорожців у Хотинській війні 1621 року, яких вів до перемоги талановитий полководець Петро Сагайдачний, Україна і Польща були врятовані від турецького ярма.


Розділ ІІІ. Захисник православ'я


Пiсля смертi православних владик — львiвського Балабана (1607 року) та перемиського Копистинського (1610 року) — король Жигмонт давав владицтва тiльки унiатам, i до 1619 року на всю Україну лишився тiльки один владика львiвський — Тисаровський.default

Коли єрусалимський патріарх у березні 1620 року покидав кордони Московської держави, назустріч йому виїхали козаки на чолі із самим Сагайдачним. Почесний козацький почет супроводжував Теофана аж до Києва, де той зупинився на Подолі у відведеній спеціально для нього резиденції на території Київського Богоявленського монастиря. У літопису Густинського монастиря про цю подію читаємо такі слова: "И отсюду (від Густинського монастиря. — П. С.) идяше святЪйшый патриарх во святый град Киев, провождаху бо его множество воин козаков, гетман Сагайдачный Петр…»


Перебування в Києві впливового представника східної церкви сколихнуло церковне і суспільно-політичне життя міста. Депутації від місцевого духовенства та Київського Богоявленського братства звернулися до патріарха з проханням висвятити православних владик в патріарх дав згоду на здійснення акту хіротонії (церковне таїнство зведення на ступінь священства).
На київську і галицьку митрополію висвятився ігумен Михайлівського монастиря в Києві, ректор Київської братської школи йов Борецький. Внаслідок цього православна церква на Україні знову отримала свого вищого духовного зверхника. Спливло не так багато часу, і було поновлено всі основні єпископські кафедри православної єпархії на Україні. У Трахтемирівському монастирі, куди Теофан прибув у супроводі новопоставлених єпископів і під охороною трьох тисяч козаків, очолюваних Сагайдачним, на Володимирську і Берестейську єпископську кафедру патріарх звів архімандрита місцевого монастиря Єзекіля Курцевича.

ВИСНОВКИ


Самостійний політичний курс гетьмана підпирався не лише козацькими шаблями. Цьому сприяла вся атмосфера суспільно-політичного життя України кінця XVI — першої чверті XVII ст., барометр якої показував стрімке зростання національної самосвідомості українського народу. Проголошення Брестським церковним собором 1596 року унії православної й католицької церков викликало небачений до того сплеск полемічної літератури, в якій, зокрема, відстоювалася національна гідність українців, підкреслювалося значення власної духовної традиції і культури, які сягали корінням Київської Русі.

Сагайдачний як гетьман тверезо оцінював свої можливості. А реальність була такою, що помітно зросла не лише воєнна могутність Війська Запорозького порівняно з попереднім періодом, але й з'явилися надійні "тили" — обширні території України, які контролювалися козаками. Протягом першої чверті XVII століття дедалі більше зростав політико-адміністративний вплив Запорожжя на Подніпров'я. Цей регіон українських земель ставав територіальним, політичним, частково економічним, а на початку 20-х років й ідеологічним плацдармом козацької держави, що народжувалася. Факт існування нових владних структур на терені Наддніпрянської України засвідчила, зокрема, повноважна польська урядова комісія, яка займалася козацькими справами (1614). Королівські комісари дійшли висновку, що козаки та їх сім'ї, котрі мешкали на території державних, приватновласницьких і церковних маєтностей не визнавали нічиєї юрисдикції і жили виключно за козацькими звичаями, хоча подібне самоврядування неодноразово піддавалося остракізму з боку польського сейму. В одній із сеймових ухвал (1613) йшлося про те, що "ці люди, зневажаючи нашу владу і виламуючись з-під юрисдикції своїх панів і з послушності своїй владі, під якою живуть, а поставивши собі осібних суддів і старших, не хочуть ставати ні перед яким судом, тільки перед атаманами, яких собі постановили". Нові політико-адміністративні структури, які базувалися на звичаєвому праві, зростали так швидко, що відривали від твердого ґрунту старий "віз" місцевих органів державної влади, змушуючи його колеса крутитися на холостих обертах. На сеймі 1616 року було навіть зроблено заяву, що козаки на Україні "ні магістратів у містах, ні старост, ні гетьманів (польських. — П. С.) не слухають, самі по собі права заводять, самі врядників постановляють і ніби серед великої Речі Посполитої створюють другу республіку".

Актом відновлення православної ієрархії Сагайдачний ризикував накликати на себе великі неприємності з боку польського уряду. Проте він відважився на цей крок, бо як політик усвідомлював неабиякі можливості суспільно-політичних сил, які він представляв і на які міг спертися. Не останню роль тут відіграв і фактор нарощення "м'язів" Запорозької Січі .

Список використаних джерел




  1. http://histua.com/knigi/distancijnij-kurs-z-istoriji-ukraini/borotba-kozakiv-proti-turok-i-tatar-getman-p-konashevich-sagajdachnij

  2. http://pidruchniki.ws/16850303/istoriya/petro_sagaydachniy

  3. http://kaschenko.uaweb.org/main/sahajdacznyj.html

  4. ttp://www.sich.in.ua

  5. http://pravyteli.uaweb.org

  6. http://uk.wikipedia.org/wiki/Петро_Конашевич-Сагайдачний


index15-2

"Ой, на горі да женці жнуть,

А попід горою,

Попід зеленою

Козаки йдуть.

А попереду Дорошенко

Веде своє військо,

Веде запорозьке

Хорошенько!

Посередині пан хорунжий.

Під ним кониченько,

Під ним вороненький

Сильний-дужий

А позаду Сагайдачний,

Що проміняв жінку

На тютюн да люльку,

Необачний!

"Гей, вернися, Сагайдачний,

Візьми свою жінку,

Оддай мою люльку,

Необачний!"

"Мені з жінкою не возиться,

А тютюн да люлька

Козаку в дорозі

Знадобиться!

Гей, хто в лісі, озовисяі

Да викрешем огню,

Да потягнем люльки,



Не журися!"

sword_of_prince_władysław_vasa









Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка