Комунальний заклад «запорізький обласний центр науково-технічної творчості учнівської молоді «грані» запорізької обласної ради



Сторінка1/7
Дата конвертації12.06.2019
Розмір1.13 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7


КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ «ГРАНІ»

ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ



ПРОБЛЕМНА ТЕМА

2014 - 2017 РОКИ

«Використання новітніх технологій – шлях до підвищення якості

освіти і виховання»

Збірник

«Грані науково-технічної творчості

Запорізької області»

2 (2017)


КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ТВОРЧОСТІ

УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ «ГРАНІ» ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ
Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації Серія ЗЗ №1153-428-Р від 14.07.2014
Над випуском Збірника «Грані науково-технічної творчості Запорізької області» № 2 (2017) працювали:

Ревков О. В. – заступник директора з навчально - методичної роботи

КЗ «ЗОЦ НТТУМ «Грані» ЗОР

Лукашева А. О. – завідувач відділу методичного

КЗ «ЗОЦ НТТУМ «Грані» ЗОР
Збірник «Грані науково-технічної творчості Запорізької області» № 2 (2017) присвячений важливій проблемній науково-методичній темі, над якою працював педагогічний колектив Центру «Грані» протягом 2014 – 2017 років - «Використання новітніх технологій – шлях до підвищення якості освіти і виховання».

Робота з реалізації  науково-методичної проблеми стала тою об’єднуючою силою в педагогічному  колективі, що допомогла  переорієнтуватися на новий підхід в організації освітнього процесу.     Колектив закладу,  розпочинаючи роботу над проблемною темою, виділив головний вектор: шлях до підвищення якості освіти і виховання лежить через пошук наукових ідей й упровадження новітніх освітніх технологій. Відповідна ідея стала провідною на час роботи над проблемною темою. Завершуючи роботу, ми зрозуміли, що ця тема далеко не вичерпана. Враховуючи нові вимоги Закону України «Про освіту», визначено один з актуальних напрямів педагогічного процесу (технологій) - STEM-освіта: модернізація та інноваційний розвиток розумово-пізнавальних і творчих якостей молоді, рівень яких визначає конкурентну спроможність на сучасному ринку праці; здатність і готовність до розв’язання комплексних задач (проблем), критичного мислення, творчості, когнітивної гнучкості, співпраці, управління, здійснення інноваційної діяльності (Із цитат Інституту модернізації змісту освіти… Методичні рекомендації…).

У цьому Збірнику розміщені деякі роботи педагогів Центру НТТУМ «Грані» з проблемної теми.

Сподіваємось, що наші напрацювання будуть корисні педагогам освітніх закладів.

Схвалено до друку на засіданні науково-методичної ради КЗ «ЗОЦ НТТУМ» Грані» ЗОР від 30.11.2017, протокол № 4.

Підготовлено та віддруковано у комунальному закладі «КЗ ЗОЦ НТТУМ «Грані» ЗОР м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 14. Директор – Едель М. Г.

© КЗ «ЗОЦ НТТУМ «ГРАНІ» ЗОР, 2017

3

«Використання новітніх технологій – шлях до підвищення якості освіти і виховання»


З М І С Т


  1. Сучасні    педагогічні технології в позашкіллі………………………….…4

  2. Інноваційні педагогічні технології: актуальність використання в ПНЗ…33

  3. Метод проектів в освітньому процесі ………………………………..…48

IY. Робота над єдиною методичною темою закладу: Проміжні результати,

проблеми, корекція……………………..…………………………...……..…..62

Y. Впровадження інтерактивних технологій в педагогічну практику….….....68

YI. Графічний редактор PAINT. Операції в графічному редакторі

PAINT…………………………………………………………………..………….73

YII. Використання корисних Інтернет-ресурcів та правила пошуку в Google…………………………………………………………………….…..…..82

YIII. Підсумки роботи над єдиною проблемною темою Центру «Грані»……..85

I. СУЧАСНІ    ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ПОЗАШКІЛЛІ

Посібник
Лукашева А. О., завідувач методичного відділу


Будь обережний! Не помилися! Не нашкодь! Будь надією для дитини! Знай чого прагнеш! Постійно шукай у дитині скарби в душі!

Ш. О. Амонашвілі

1. СТРАТЕГІЧНИЙ НАПРЯМОК РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ОСВІТИ

Головний стратегічний напрямок розвитку системи освіти відповідно до завдань Національної доктрини розвитку освіти України - трансформація освіти у світовий простір, вирішення проблеми особистісно орієнтованого навчання, тобто такого навчання, у якому особистість учня була б у центрі уваги педагога, психолога, в якої пізнавальна діяльність учня, а не викладання, була би провідною. Така побудова освіти відображає гуманістичний напрямок у філософії, психології і педагогіці.  Вирішення цих завдань відкриває великі можливості у пошуку нових засобів, форм і методів навчання і виховання. В Україні радикально змінюється державна освітня політика,  у педагогіці постійно з'являються нові підходи і погляди до організації процесів навчання і виховання.  Розпочалося становлення нових парадигм (грец. paradeigma - приклад, взірець) освіти, орієнтованих на входження нашої країни у світовий освітній простір, поглиблюються тенденції диференціації освіти. Реалізація принципу варіативності дає змогу педагогічним колективам навчально-виховних закладів обирати і конструювати педагогічний процес за будь-якими моделями, зокрема й авторськими. Це супроводжується суттєвими позитивними змінами в педагогічній теорії та практиці: розробленням різних варіантів змісту освіти, використанням можливості сучасної дидактики у підвищенні ефективності освітніх структур; здійсненням наукових розроблень і практичним обґрунтуванням нових педагогічних ідей і технологій. Реальністю є взаємодія різних педагогічних систем і технологій навчання, апробування на практиці як нових форм, так і цілісних педагогічних систем минулого.

Виникає проблема готовності педагога до використання нововведень у навчальний процес. Сьогодні кожний педагог шукає найбільш ефективні шляхи удосконалення навчального процесу, підвищення зацікавленості учнів і зростання їх успішності. У зв'язку з прагненням педагогів підвищити якість навчання, усе більше лунає поклик до переходу на педагогічні технології.

2. ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ В ОСВІТІ

Термін “технологія” походить від грецького Techne - мистецтво, і logos -наука, вчення. Тобто “технологія” - це наука про майстерність, мистецтво здійснювати виробничий процес.

Науково-технічний прогрес зумовив технологізацію не лише матеріального виробництва, а й інтенсивно проник у сферу культури, гуманітарного знання. Усі технології поділяють на два види: промислові і соціальні. До промислових належать технології пере­роблення природної сировини (нафти, деревини, руди тощо) або одержаних з неї напівфабрикатів (металів, деталей і вузлів будь-яких виробів). Вони вимагають неухильного дотримання послідовності передбачених технологічних процесів і операцій. Заміна одного про­цесу іншим, зміна їх послідовності часто знижує ре­зультативність або взагалі унеможливлює досягнення позитивного результату. 
Для соціальних технологій вихідним і кін­цевим результатом є людина, а основним параметром змін - одна чи кілька її властивостей. Соціальна технологія - це система знань і оптимальних способів перетворення і регулювання соціальних відносин і процесів в життєдіяльності людей. Соціальні техно­логії гнучкіші за промислові. Проте неухильне дотри­мання послідовності навіть найрезультативніших про­цесів у соціальній сфері ще не гарантує досягнення не­обхідної ефективності. Адже людина є надто складною системою, на неї впливає багато зовнішніх чинників різ­ної сили і спрямованості, тому заздалегідь передбачити ефект конкретного впливу на неї неможливо. Специфі­ка соціальних технологій полягає в можливості присто­сування їх до будь-яких умов, оскільки вони здатні ско­ригувати недоліки процесів і методик технологічного процесу. Однак ці технології досить складні за організа­цією і здійсненням. На цій основі грунтуються твер­дження про них як технології вищого рівня організації. Спільне між промисловими і соціальними техноло­гіями те, що завершальним результатом їх використан­ня є продукт із заданими властивостями. Розвиток цивілізації завжди пов'язаний із прогре­сом у сфері обох цих технологій. З кожним витком циві­лізаційного розвитку зростали вимоги до соціальних технологій як важливого чинника гармонізації взаємо­дії людини і природи, людей на планеті. Не менш гос­трою є ця проблема і на постіндустріальному етапі роз­витку людства. Застосування технологічного підходу і терміна «технологія» до соціальних процесів, до області духовного виробництва - освіти, культури, - це відносно нове більш складне явище для соціальної дійсності. Технологічний підхід до викладання і навчання, що передбачає точне інструментальне управління навчальним процесом і гарантоване досягнення поставлених навчальних цілей займає важливе місце серед освітніх технологій. Технологія в сфері освіти - освітня технологія - це сукупність науково і практично обгрунтованих методів та інструментів для досягнення бажаного результату в будь-якій області освіти.

3. ОСВІТНІ І ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Поняття  «освітня технологія»  вживається  тоді, коли мова йде про загальну стратегію розвитку освітнього  простору взагалі. Це  поняття ширше, ніж «педагогічна технологія», так як освіта включає, крім педагогічних, так само різноманітні виховні, соціальні, соціально-політичні, управлінські, культурологічні, психолого-педагогічні, медико-педагогічні, економічні та інші суміжні аспекти. Технологічний підхід відкриває нові можливості для освоєння різних областей освітньої, в тому числі педагогічної діяльності та соціальної дійсності, що дозволяє з великою певністю:

–прогнозувати результати і керувати педагогічними процесами;

–аналізувати і систематизувати на науковій основі наявний практичний досвід і його використання;

–комплексно вирішувати освітні та соціально-виховні проблеми;

–забезпечувати сприятливі умови для розвитку особистості;

–меншувати ефект впливу несприятливих обставин на людину;

–оптимально використовувати наявні в розпорядженні ресурси;

–вибирати найбільш ефективні і розробляти нові технології і моделі для вирішення виникаючих соціально-педагогічних проблем.

На початку 60-х років термін «педагогічна технологія» з'явився на сторінках закордонної преси, у назвах багатьох педагогічних журналів високорозвинених капіталістичних країн.

За визначенням ЮНЕСКО: «Педагогічна технологія - це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів в їх взаємодії, які ставлять своїм завданням оптимізацію форм освіти».

Поняття «педагогічна технологія» має наступні важливі ознаки і елементи, за твердженням М. В. Кларіна (експерт з навчання):


  1. Специфіка педагогічної технології полягає в тому, що в ній конструюється і здійснюється такий навчальний процес, який повинен гарантувати досягнення поставлених цілей.

  2. Ключем до розуміння технологічного побудови навчального процесу є послідовна орієнтація на чітко поставлену мету.

  3. Точне визначення критерій повного засвоєння для всього курсу є найважливішим моментом в орієнтації і здійсненні навчального процесу з тієї чи іншої педагогічної технології.

М. В. Кларін звертає увагу на те, що поняття «педагогічна технологія» позначає прийоми роботи вчителя в сфері навчання і виховання. Таким чином, поняття «технологія навчання» вже поняття «педагогічна технологія» і стосується більшою мірою проектування процесу навчання.

Педагогічна технологія, в тому числі і технологія навчання - це система проектування і практичного застосування адекватних даної технології педагогічних закономірностей, цілей, принципів, змісту, форм, методів і засобів навчання і виховання, що гарантують досить високий рівень їх ефективності.

3.1. Співвідношення понять “освітня технологія” і “педагогічна технологія” Педагогічна технологія, в тому числі і технологія навчання - це система проектування і практичного застосування адекватних даної технології педагогічних закономірностей, цілей, принципів, змісту, форм, методів і засобів навчання і виховання, що гарантують досить високий рівень їх ефективності.

Поняття «освітня технологія» вживається тоді, коли мова йде про загальну стратегію розвитку освітнього простору взагалі.

 Поняття «педагогічна технологія» відображає тактику реалізації освітніх технологій в певних умовах навчання. Їй притаманні загальні риси реалізації педагогічного процесу незалежно від навчального предмету.

Поняття «навчальна технологія» близьке, але не тотожне педагогічним технологіям, оскільки воно відображає шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах визначеного предмета. Технологія навчання - система методів, прийомів і дій вчителів й учнів для досягнення цілей при управлінні процесом навчання, з діагностикою поточних і кінцевих результатів.

Поняття «технології виховання» - система методів, прийомів і дій вихователя і вихованців у спільній діяльності, у зміст якої включене освоєння норм, цінностей, відносин.

3.2. Змістовий взаємозв’язок понять педагогічної технології



Рис. 1.

1 – освітні технології

2 – педагогічні технології

3– навчальні технології (технології виховання, управління) .


ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ. КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Педагогічна технологія – один із спеціальних напрямків педагогічної науки (прикладна педагогіка), покликаний забезпечити досягнення певних завдань, підвищувати ефективність навчально-виховного рівня, гарантувати його високий рівень. Отже, організація різних видів педагогічної діяльності передбачає використання варіативних технологій на рівні творчості та майстерності. У сучасній дидактиці представлені найрізноманітніші технології, бо кожен автор і виконавець приносять в педагогічний процес щось своє індивідуальне.

Складність, багатогранність педагогічної діяльності є чинником, що відкриває простір для багатьох педагогічних технологій, динаміка продукування яких постійно зростає. Широкий спектр, багатоваріантність педагогічних технологій зумовлюють необхідність їх класифікації. Найдосконалішою серед багатьох вважають класифікацію, за якою педагогічні технології згруповано за різноманітними системними та інструментально значущими ознаками.



  • Технологія традиційного навчання

  • Технологія проблемного навчання

  • Ігрові технології навчання

  • Технологія особистісно орієнтованого навчання

  • Технологія розвивального навчання

  • Технологія колективного способу навчання

  • Технологія розвитку критичного мислення

  • Технологія програмного навчання

  • Проектна технологія

  • Технологія модульного навчання

Технологія традиційного навчання є насамперед авторитарною педагогікою вимог; навчання дуже слабо пов’язане із внутрішнім життям учня, з його різноманітними запитами і потребами, відсутні умови для прояву індивідуальних здібностей, творчих проявів особистості. Для цієї технології найбільш характерними є уроки формування нових знань, умінь, навичок та комбіновані уроки.

  • Технологія проблемного навчання сприяє не тільки набуттю учнями необхідної системи знань, умінь та навичок, але й досягненню високого рівня їх розумового розвитку, формування в них здатності до самостійного оволодіння знань шляхом власної творчої діяльності, розвиває інтерес до навчальної праці; забезпечує грунтовні результати навчання.

  • Ігрові технології навчання де гра, як засіб розвитку творчого по­тенціалу майбутнього фахівця. Ігровий метод навчання – це засіб розвитку творчого потенціалу учня; передбачає визначення мети, спрямованої на засвоєння змісту освіти, вибір виду навчально-пізнавальної діяльності, форми взаємодії педагога і учнів.

  • Технологія особистісно орієнтованого навчання направлена на розвиток індивідуальних та пізнавальних здібностей кожної дитини;
    максимально виявляти, ініціювати, використовувати індивідуальний) досвід дитини; допомагати особистосто пізнати себе, самовизначатися і самореалізуватися, а не формувати заздалегідь задані якості

  • Технологія розвивального навчання – це основа формування творчої особистості, а в подальшому особистості, яка має внутрішні потреби, що забезпечують її творчу активність.  Метою  розвивального навчання є формування активного, самостійного, творчого мислення вихованця і на цій основі поступового переходу в самостійне навчання. Завдання розвивального навчання – формування особистості з     гнучким розумом,    розвиненими потребами до пізнання та самостійних дій; певними навичками та творчими здібностями.

    •Технологія колективного способу навчання базується на організації навчального процесу в парах, склад яких може змінюватись. Спосіб колективного навчання дає можливість колективного співробітництва, і в той же час, дає можливість самостійного мислення, що зумовлює розвиток мовлення та комунікативних здібностей вихованців, таким чином підвищуючи якість навчання. Під час колективного навчання технологія взаємодії включає в себе три компоненти:

- підготовка навчального матеріалу (добір, додаткової літератури; розподіл навчального матеріалу на змістов­ні блоки; розробка завдань);

- орієнтування вихованців на вмін­ня слухати партнера, знаходити інформацію; працювати в умовах ро­бочого шуму тощо;

- засвоєння правил роботи, способів обліку резуль­татів навчання тощо.

Технологія розвитку критичного мислення сприяє фор­муванню здібностей мислення. В процесі такої роботи вихованці форму­ють свої думки, зрозуміло вислов­люють їх. У ході обговорення ідеї в групі вони змушені перекон­ливо аргументувати свою думку. Школярі навчаються слухати інших, ділитися судженнями, вихо­вують уміння втримуватися від по­квапливих думок або бажання не­гайно винести свій вердикт щодо сказаного іншими. Працюючи ко­лективно, вони отримують колек­тивну мудрість, різноманітність висловлювань та поширюють коло застосування особистих ідей. Відкриті діалоги на заняттях вихову­ють в учнів віру в свої сили, вміння відстояти свою думку шляхом ди­скусій, порівнянь, узагальнень; удосконалюють мовлення, дають більш глибокі знання. У процесі роботи за цією тех­нологією гуртківець опановує прийоми роботи з інформацією та може активно використовувати їх у самостійній ро­боті.


  • Технологія програмованого навчання.    Провідною ідеєю програмованого навчання є формування струк­тури навчального матеріалу, його змісту й обсягу на основі так зва­них елементів інформації.    Зміст кожної теми розбивається на окремі, логічно закінчені ча­стки навчальної інформації — елементи інформації.
       Ці елементи інформації розміщуються в певній послідовності, що визначається логікою навчального змісту. Якщо учень виконав певні навчальні дії, спрямовані на засвоєння даного елементу, йому про­понується завдання, на яке він має дати відповідь. Це завдання за змістом відповідає тільки даному елементу інформації.   Учневі дається декілька варіантів відповіді, серед яких один пра­вильний. Якщо він вибрав правильний варіант, йому дозволяється приступити до засвоєння наступного елементу інформації. Якщо вибір відповіді був неправильним, тобто якщо учень вибрав непра­вильну відповідь, йому пропонують ще попрацювати над цим еле­ментом або пропонують звернутися до таких джерел інформації (підручник, додаткова література), які можуть допомогти правиль­но зрозуміти даний елемент знань.
       Після повторної, але вже правильної відповіді, учень приступає до наступного елементу інформації.   Дії учня щодо засвоєння елементу інформації, включаючи і по­шук відповіді на запитання, називають кроком. Тому програмоване навчання за своїм характером — це покрокове навчання.

Проектна технологія  - це створення під час навчального процесу таких умов, за яких результатом є індивідуальний досвід проектної діяльності гуртківців.

Основна цінність проектної технології навчання полягає в тому, що вона орієнтує учнів на створення певного матеріального або інтелектуального продукту, а не на просте вивчення певної теми. Основні завдання:  навчити учнів самостійно здобувати знання, застосовувати їх для розв'язання нових пізнавальних і практичних завдань; користуватися дослідницькими прийомами: збирати необхідну інформацію, вміти її аналізувати з різних точок зору, висувати різні гіпотези, уміти робити висновки. Проект повинен розроблятися за ініціативою учнів.



  • Технологія модульного навчання — це технологія навчання, сутність якої полягає в тому, щоб той, хто навчається, міг самостійно працюва­ти із запропонованими йому індивідуальними програмами, що містять банк інформації та методичні рекомендації щодо виконання завдань. Модульне навчанння - система навчання, яка є одним із видів особистісно-орієнтованого навчання та відрізняється від традиційної системи навчання цілями й завданнями, програмно-методичним забезпеченням, організаційними формами та ін.

  1. НАВЧАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ.

КЛАСИФІКАЦІЯ НАВЧАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Одним із основних чинників педагогічної діяльності є складність, багатогранність, що відкриває простір для багатьох навчальних технологій, динаміка продукування яких постійно зростає. Широкий спектр, багатоваріантність технологій зумовлюють необхідність їх класифікації. Найдосконалішою серед багатьох уважають класифікацію, за якою навчальні технології згруповано за різноманітними системними та інструментально значущими ознаками (рис. 2).




Навчальні технології





за ставленням до дитини


за рівнем застосування

за чинником психічного розвитку

за філософською основою


за орієнтацією на особистісні структури

за типом організації та управління пізнавальною діяльністю


за науковою концепцією засвоєння досвіду

Рис. 2.


За сукупностю ознак технології навчання поділяються:
За рівнем застосування:

– загальнопедагогічні (стосуються загальних положень освітніх процесів);

– предметні (призначені для вдосконалення викладання окремих предметів);

– локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ).


За чинником психічного розвитку:

– біогенні (провідна роль належить біологічним чинникам);

– соціогенні (переважають соціальні чинники);

– психогенні (провідна роль належить психічним чинникам).


За філософською основою:

– матеріалістичні та ідеалістичні;

– діалектичні й метафізичні;

– наукові та релігійні;

– гуманістичні й антигуманні;

– антропософські (грец. anthropos — людина і sophia — мудрість);



–теософські (засновані на вченнях про всезагальний абсолют, божественну суть усіх речей);;

– вільного виховання й примусу тощо.


За науковою концепцією засвоєння досвіду:

– асоціативно-рефлекторні (в основу покладено теорію формування понять);

– біхевіористські (англ. behavio(u)rism, від behavio(u)r — поведінка) (за основу взято теорію научіння);

– розвивальні ґрунтуються на теорії розвитку здібностей);

– сугестивні (засновані на навіюванні);

–нейролінгвістичні засновані на нейролінгвістичному програмуванні);

– гештальттехнології (нім. Gestalt — цілісна форма, образ, структура і технологія) та ін. (засновані на психотерапевтичному впливі) та ін.
За ставленням до дитини:

  авторитарні (засновані на чіткій надмірній регламентації);
 –дидактоцентристські (центровані на навчанні);
  – особистісно-орієнтовані (гуманно-особистісні, технології співробітництва, технології вільного виховання).
За орієнтацією на особистісні структури:

– інформаційні (формування знань, умінь, навичок);;

операційні (формування способів розумових дій);;

– емоційно-художні й емоційно-моральні (формування сфери естетичних і моральних відносин);;

– технології саморозвитку (формування самоуправляючих механізмів особистості);;

– евристичні (розвиток творчих здібностей);

– прикладні технології (формування дієво-практичної сфери).
За типом організації та управління пізнавальною діяльністю:

– структурно-логічні технології навчання (поетапне формулювання дидактичних завдань, вибору способу їх розв’язання, діагностики та оцінювання одержаних результатів);

– інтеграційні технології (дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання);

– ігрові технології (ігрова форма взаємодії педагога й дітей, яка сприяє формуванню вмінь розв’язувати завдання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету). В освітньому процесі використовують театралізовані, ділові, рольові, комп’ютерні ігри, імітаційні вправи, ігрове проектування та ін.;

– комп’ютерні технології (реалізуються в дидактичних системах комп’ютерного навчання на основі взаємодії “вчитель – комп’ютер – учень” за допомогою інформаційних, тренінгових, розвивальних, контролюючих та інших навчальних програм);

– діалогові технології (пов’язані зі створенням комунікативного середовища, розширенням простору співробітництва на суб’єктивному рівні;

– тренінгові технології (система діяльності щодо відпрацювання певних алгоритмів навчально-пізнавальних дій і способів розв’язання типових завдань у процесі навчання: тести, психологічні тренінги інтелектуального розвитку, розв’язання управлінських завдань);

- авторські технології (педагоги-практики розробляють авторські технології, які поєднують у різних варіантах елементи апробованих технологій; як правило, усі вони зорієнтовані на реалізацію змісту й досягнення мети різнорівневого та різнопрофільного навчання).

- варіантні технології навчання (на основі однієї теорії навчання можуть вибудовуватися різні варіантні технології навчання, які по різному поєднують слово і наочність;

- технології проблемного навчання ( розвивають творчі здібності, пізнавальну активність, інтерес, самостійність особистості).


6. ВИХОВНІ ТЕХНОЛОГІЇ.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИХОВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Науковий термін «технологія виховання» вперше ввів в педагогічну науку А. С. Макаренко. Виховні технології – це група педагогічних технологій, існування яких є дискусійною проблемою, що пояснюється складністю діагностування тих якостей, розвиток яких передбачений метою технології. Під виховними технологіями розуміють науково обґрунтовану стратегію, тактику і процедуру виховання.

Виховні технології відображають систему конкретних засобів впливу на вихованця, учнівський колектив на науковій основі і спрямовані на досягнення виховної мети та удосконалення педагогічної діяльності.

Вибір виховної технології починається з усвідомлення мети та основних завдань виховної роботи закладу. Як і будь-яку освітню технологію, виховну технологію визначають як діяльність чи сукупність дій, як проект (модель) виховного процесу, як систему, у якій результат відповідає визначеній виховній меті. На цей час відомо багато виховних технологій. Ось деякі із них.



6.1.Технологія жорсткого колективного виховання А. С. Макаренка.

Вся діяльність А. С. Макаренка. в колонії імені М. Горького та комуни імені Ф. Дзержинського була заснована на ідеях цієї технології: колективне рішення і виконання всіх дій; зміна складів зведених загонів; система перспективних ліній тощо. 



    1. Технологія колективного творчого виховання І. П. Іванова

Педагоги вважають академіка І. П. Іванова винахідником методики колективного творчого виховання, творцем педагогіки, про яку говорять як про «педагогіку співробітництва». Це  – діяльний, творчий і організаційний механізм, який автор назвав «педагогіка загальної турботи»: діти і дорослі створюють те, на що здатні. Основний принцип: тут немає нічого, в чому ти сам не береш участь.

Основне завдання: виховання суспільно активної гуманної особистості, бійця, альтруїста і творця, формування в нього навичок самоорганізації, вміння працювати у групі, відповідати за доручену справу. Основними ознаками  можуть стати: спільне створення (визначення, проведення і аналіз) справи, її соціальний характер (для кого це потрібно?), висока мотивація творців. Дитина, також як і дорослий, може щось робити тільки у тому разі, якщо захоче це зробити, якщо у нього виникла мотивація до цього.

Це така форма роботи, яка спрямована на:

– розвиток творчих здібностей;

– розвиток інтелектуальних здібностей;

– реалізацію комунікаційних потреб;

–навчання правилам і формам спільної роботи.

Провідним видом діяльності у технології колективного творчого виховання є гра, яка поєднана із суспільно-корисною працею та навчанням. У процесі її реалізації формується низка ключових якостей: патріотизм, інтернаціоналізм; колективізм, принциповість, прагнення до виконання свого громадянського обов’язку; працелюбність, активність, відповідальність; гуманізм, добросердечність; дисциплінованість, мужність. Одна із головних ідей методики колективного творчого виховання — формування особистості через єдиний виховний колектив, з однаковими вимогами до старших і молодших. Особливість технології полягає в тому, що між вихователями та вихованцями складаються в процесі діяльності суб'єкт-суб'єктні взаємини, в силу яких і педагог, і вихованець рівною мірою почуваються відповідальними за якісне виконання поставлених завдань. Ця технологія — особистісно орієнтована, бо кожній дитині знайдеться справа для душі, яку вона може організувати, зробити краще, ніж інші. Сьогодні вихованець керує, організовує, творить спільно з іншими такими ж зацікавленими людьми. Завтра він з такою ж самою зацікавленістю візьме участь у новій колективній творчій справі, але вже в ролі виконавця. Ця технологія об'єднує ділову та міжособистісну сфери діяльності людини: колективна організаторська діяльність, колективні творчі справи, творчі ігри, творчі свята тощо.



6.3. Технологія гуманного колективного виховання

В. О. Сухомлинського.

Гуманістична система ставить в «епіцентр виховання» особистість дитини як найвищу цінність життя. У процесі виховання дитина повинна бути «подібною Сонцю – центру планетарної системи» (Р.Галь). У нашій Країні ідеал гуманістичного виховання блискуче реалізував у 50-60 роках XX століття В.О.Сухомлинський. Уся освітня система керованої ним школи була орієнтована на творення щастя кожного вихованця, доброго ставлення до дітей, створення умов для індивідуально-творчого розвитку кожної особистості. Предметом виховання у школі була людина – дитина, підліток, юнак, духовний світ конкретної дитини, джерела її розумового, морального, емоційного, фізичного, естетичного розвитку. Кожен педагог повинен був глибоко, до тонкощів знати індивідуальність кожного учня, стверджувати гуманне начало у вихованні, що розцінювалося як найважливіша риса педагогічної культури вчителя. Важливим є співробітництво дітей і дорослих, довіра дітям, виховання без покарань, творча праця і моральна свобода, можливість вибору вчинку, лінії поведінки, способу життя, прийняття відповідальності за свій вибір та інше - важливі гуманістичні принципи, на яких побудована педагогічна система В.О.Сухомлинського.




    1. Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка