Книга є найбільш повним історичним дослідженням, що охоплює період 1471-1734 рр. На багатому документальному матеріалі в популярній формі всебічно висвітлюється життя запорізького козацтва. Для викладачів, студентів, істориків, етнографів



Сторінка9/44
Дата конвертації11.05.2018
Розмір7.3 Mb.
ТипКнига
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   44

Слова «січ» і «кіш» вживалися запорізькими козаками то як синоніми, то з цілковитим розрізненням одного від іншого: під словом «січ» звичайно розуміли постійну столицю, постійне ядро козаків, постійний центр усього козацтва, до того ж у себе, вдома; а під словом «кіш» найчастіше розуміли уряд, іноді воно мало значення тимчасового місця перебування козаків, військового табору, ставки, etat major *,навіть значення козацького табору. Але найчастіше слова «кіш» і «січ» вживалися з однаковим значенням постійного місця перебування запорізьких козаків. Тому в документах запорізького архіву, котрі дійшли до нас, зустрічаються підписи: «Дано з Коша при Бузі»', тобто з тимчасового табору при Бузі; «Дано з Коша Січі запорізької», «Дано в Коші Січі запорізь­кої», тобто з постійного місця при Січі запорізькій; «Писано в Коші»7, тобто писано у ставці при постійній Січі; «Запорізький Кіш», тобто запорізька Січ, при цьому рік, місяць, число й місце постійної, наприклад Нової Січі8.

Протягом свого понад двохсотрічного існування запорізькі козаки послі­довно змінили вісім Січей: Хортицьку, Базавлуцьку, Томаківську, Микитинську, Чортомлицьку, Олешківську, Кам'янську й Нову, або Підпільненську. Причина­ми перенесення Січей з одного місця на інше були частково більші зручності для життя в одній місцевості порівняно з іншою, частково стратегічні мірку­вання, частково суто випадкові явища, наприклад, брак води, мала площа, шкід­ливість місцевості для здоров'я, епідемії, внаслідок яких певна місцевість на­стільки заражалася, що живим людям мимоволі доводилося переносити весь центр життя, або Січ, в іншу, здорову місцевість ''.

Послідовний перелік запорізьких Січей знаходимо в «Історії» князя Семена Мишецького, звідки його запозичили літописець Рігельман, а за ним історики Бантиш-Каменський та Маркевич. Князь Мишецький налічує десять Січей: у Седневі біля Чернігова; у Каневі нижче Києва; Переволочній поблизу Кременчука; на Хортиці; на Томаківці; на Микитиному мисі; у гирлі ріки Чорто-млика; в гирлі ріки Кам'янки; в урочищі Олешки, й, нарешті, на річці Підпіль­ній "'. У цьому переліку відсутня Базавлуцька Січ, зате є три інші Січі — у

' Хартахай //Вести. Евро­пы. 1866. Т. 6. С. 217. * Устное повествование Никиты Коржа. Одесса, 1842. С. 33.

' Григорьев. О некоторых событиях в Бухаре. Казань,

1861. С. 87, прим. 69. * Штаб (фр.). '' Эварницкий Д. Воль­ности. С. 315. 7 Величко С. Летопись. Т. 2. С. 36—37, 561; Т. 1. С. 36.

" Эварницкий Д. Сборник материалов. С. 26.

9 Эварницкий Д. Число и порядок запорожских Си-чей. К., 1884. С. 16, 17.

10 Мышецкий С. История. С. 9, 10.

Д. L Яворницький Історія запорізьких козаків

Седневі, Каневі й Переволочній, яких не можна вважати Січами. Справа в тому, що запорізькими козаками, на відміну од малоросійських, українських, черкась­ких, реєстрових, городових і сімейних, котрі жили у Старій Малоросії, тобто Київській, Полтавській, Чернігівській і частково Подільській губерніях, зва­лися власне ті козаки, котрі жили за порогами Дніпра; отож запорізькими Сі­чами в точному й буквальному розумінні слова повинні зватися лише ті, котрі виникли й були влаштовані нижче порогів. Оскільки Седнів, Канів, Переволочна знаходяться значно вище порогів, до того ж у Старій Малоросії, вважати їх запорізькими Січами зовсім немає підстав. У даному випадку свідчення князя Мишецького важливе нам саме тим, що воно підтверджує лише визнаний в істо­рії України факт поступової колонізації, що йшла з міст у степи, та тісний зв'язок і близьку спорідненість запорізьких козаків із українськими. Таким чином, першою запорізькою Січчю слід вважати Січ на острові Хортиці, нижче поро­гів.

Острів Хортиця — найбільший і найвеличніший з усіх островів на всьому Дніпрі. Він був відомим уже багатьом давнім історикам і письменникам. У грецького імператора Константина Багрянородного (905—959) він має назву острова св. Григорія, котра, як гадають, походить від імені Григорія, про­світника Вірменії, який колись приїжджав на Русь по Дніпру ", в руських літо­писах він називається Хортичем, Кортицьким, Городецьким, Ортинським, Інтрським островом І2; у Еріха Лясоти, у Боплана, в «Книге большого черте­жа» * Хортицею та Хіртицею |3; у польського хроніста Мартина Бєльського Хорчикою |4; у Василя Зуєва й князя Мишецького — Хортиц І3; на атласі Дніпра 1786 р. адмірала Пущина Хитрицьким І6; у Рігельмана Хордецьким островом 17.

Острів Хортиця, за поясненням професора Бруна, отримав свою назву від слова «хорт», тобто пес, якого наші предки, слов'яни-язичники, зупиняючись на острові нижче порогів під час плавання по Дніпру на шляху «з варяг у Цар-град», могли приносити в жертву своїм богам '8. «Пройшовши Крарійський перевіз '9, вони — руси — пристають до острова, котрий зветься іменем св. Григорія. На цьому острові вони приносять свої пожертви: там стоїть вели­чезний дуб. Вони приносять у жертву живих птахів; навколо встромлюють та­кож свої стріли, а інші кладуть шматки хліба й м'яса,- і що в кого є, за своїм звичаєм. Тут вони кидають жереб — убивати птахів і їсти, чи залишати в жи­вих»20. У руських літописах назва Хортиця уперше згадується під 1103 роком, коли великий князь Святополк Ізяславич у союзі з іншими князями йшов по­ходом проти половців: «И поидоша на конихъ, и в лодях, и придоша ниже по-рогь и сташа въ Протолчехъ и въ Хортичимъ островЪ»21. З тих же руських літописів ми довідуємося, що на острів Хортицю з'їжджалися усі головні руські князі та їх союзники, коли 1224 року вирушали на першу битву проти татар, до ріки Калки: «Придоша къ рЪцЬ ДнЪпру и въидоша в море: бь бо людей тысящи, и воидоша в ДнЪпрь и возведоша пороги и сташа у рі.ки ХорьтицЪ на броду, у Протолчи»22.

Виникнення, влаштування й історія Хортицької Січі тісно пов'язані з істо­рією й подвигами знаменитого вождя запорізьких та українських козаків, князя Дмитра Івановича Вишневецького, відомого в козацьких народних думах під

'1 Брун Ф. К. Черноморье. Т. 2. С. 289.

12 Летопись по Ипатскому списку. СПб, 1871. С. 187, 205, 208, 226 та ін.

* Текстові описи карт Росії кінця XVI ст. та 1627 р.

13 Ласота Э. Путевые за­писки. С. ЗО; Боплан Г. Описание Украины. С. 24, 100, 101.

14 Zbiór pisarzów polskich. Cz. 6, 18. Warszawa, 1832. S. 191 — 193.

10 Зуев В. Путешественные записки. С. 261; Мыше-цкий С. История. С. 68.

Императорская С.-Пе­тербургская публичная биб­лиотека, IV, 268. 17 Ригельман А. Летопис­ное повествование о Малой

России. Т. 1.М., 1847. С. 20. |в Ласота Э. Путевые за­писки. С. 85 (прим.) ''' Тепер переправа Кіч-кас, вище о. Велика Хор­тиця.

20 De administrando impe-rio, cap. IX, punc. 74—77, Боннське.

21 Летопись по Ипатскому списку. С. 183.

Там же. С. 445—496.



Історія й топографія восьми запорізьких Січей

іменем Байди. Князь Дмитро Вишневецький уперше з'являється на Хортиці 1556 року *. Нащадок волинських князів Гедиміновичів, Вишневецький був лю­диною православної віри, володів численними маєтностями у Кременецькому повіті: Підгайцями, Окимнами, Кумнином, Лопушкою та ін., мав трьох братів — Андрія, Костянтина й Сигізмунда — і вперше згадується під 1550 роком, коли польський уряд призначив його на посаду черкаського й канівського старости. На цій посаді Вишневецький залишався до 1553 року; отримавши від короля Сигізмунда Августа відмову на прохання про якесь надання, князь Дмитро Вишневецький, за давнім правом добровільного від'їзду служилих людей, виїхав із Польщі й став на службу до турецького султана. Тоді польський король, стурбований тим, що турки отримають в особі Вишневецького чудового полководця, яким він насправді був, тепер ворога польського престолу, знову запросив князя до себе, давши йому в управління ті самі міста Черкаси й Ка­нів. Та керуючи цими містами, князь, хоча й задоволений цим разом із коро­ля, лишився невдоволеним власним становищем: душа його жадала воєнної сла­ви й ратних битв. Тоді у князя виникла велика думка: знищити всю ногайсько-кримську орду татар і, якщо можна, оволодіти чорноморським узбережжям. Ця смілива думка була першим кроком на шляху до вигнання турків з Європи, до якого наприкінці XVI ст. прийшло багато політиків у Західній Європі і який у другій половині XVIII століття виконував князь Григорій Потьомкін. Свій план Дмитро Вишневецький послідовно намагався здійснювати й відкрито висловив його 1556 року. Він знайшов собі союзників, російських козаків дяка Ржев-ського й запорізьких козаків отаманів Млинського й Михайла ** Єськовича, і разом із власними трьома сотнями черкасько-канівських козаків ходив проти татар і турків під Іслам-Кермен, Волам-Кермен і Очаків. Вдало повоювавши з ворогами християнської віри в їх власній землі, Дмитро Вишневецький зго­дом відступив на острів Хортицю, розраховуючи здійснювати звідси постійні набіги на мусульман. Для цього він влаштував тут «город». Цей «город» і послу­жив для запорізьких козаків прототипом Січі. Невідомо, чи запорізькі козаки справді називали «город» Вишневецького Січчю, але близька до даної події лю­дина, посол германського імператора Рудольфа II Еріх Лясота, котрий проїжд­жав поблизу Хортиці 1594 p., свідчить, що це був «замок», зруйнований зго­дом татарами й турками 2І. Укріпившися «городом» на острові Хортиці, Дмит­ро Вишневецький десь у той час знову відійшов від польського короля і в трав­ні 1557 року писав російському цареві Івану Грозному, що до нього на острів Хортицю приходив кримський хан Девлет-Гірей із сином і з багатьма кримця-ми, затято бився з князем двадцять чотири дні; але божим милосердям, іменем і щастям царя, володаря й великого князя, він, Вишневецький, відбився від хана, побив у нього навіть багатьох кращих людей, отож хан пішов від Вишне­вецького «с великим соромом», і такий знесилений цією поразкою, що Вишневецький відібрав у кримчаків багато кочовищ 24. У вересні 1557 р. Вишне­вецький через свого посланця Михайла Єськовича висловив бажання перейти в підданство до московського царя, повідомив Івана Грозного про влаштування на Дніпрі, «на Кортицькому острові города, навпроти Кінських Вод, біля крим­ських кочовищ». Того ж року Вишневецький повторно сповіщав царя, що він прийняв від нього на острові Хортиці боярських дітей Андрія Щепотьєва, Не-чая Ртищева й Михайла Єськовича, отримав охоронну грамоту, царське жалу­вання і згоду царя прийняти князя у російське підданство, а на закінчення повідомляв, що він знову задумав похід проти мусульман під Іслам-Кермен. Відправивши до царя Андрія Щепотьєва, Нечая Ртищева, Семена Жижемсько-го й Михайла Єськовича, Дмитро Вишневецький просив через своїх посланців дозволити йому цей новий похід на одвічних ворогів віри Христової. Однак поки від царя прийшов дозвіл на цей похід, хан сам випередив князя: у жовтні 1558 року Девлет-Гірей несподівано підступив до острова Хортиці з великою

* Замок на о. Мала Хор­тиця було споруджено 1554—1555 pp.

** В ориг.: «Михайлова». 23 Ласота Э. Путевые за­писки. С. 53.

24 Русская летопись по Ни­коновскому списку. СПб, 1791. С. 226, 274, 292, 293.

Д. I. Яворницышй Історія запорізьких козаків

кількістю людей турецького султана й волоського господаря, обліг «город» Вишневецького та запорізьких козаків, які були з ним. Вишневецький і цього разу довго відбивався від мусульман, але врешті, не маючи продовольства для своїх коней і людей, залишив Хортицю й відійшов у Черкаси й Канів, а звідти подався у Москву. З Москви у жовтні того ж 1558 року разом із кабардинським мурзою Канкликом Конуковим, власним братом, отаманами, соцькими й стріль­цями Дмитро Вишневецький відплив на судні в Астрахань, з Астрахані до чер­кесів у Кабарду. Тут йому було наказано збирати рать і йти повз Азов на Дні­про, на Дніпрі стояти й спостерігати за кримським ханом «скільки бог поможе». Виконуючи царський наказ, Вишневецький спочатку зупинився під Перекопом;


Історія й топографія восьми запорізьких Січей

не зустрівши тут жодного ворога, перейшов до Таванської переправи «на пол-третьятцать верст ниже Ислам-Керменя»; простоявши марно на переправі три дні, Вишневецький піднявся звідси на острів Хортицю і тут з'єднався з дяком Ржевським і його ратниками. Зустрівши Ржевського вище порогів, Виш­невецький звелів йому залишити всі коші з припасами на острові Хортиці, віді­брав кращих людей з його раті — невеличку кількість боярських дітей, козаків та стрільців, а решту відіслав у Москву, і далі з відбірним військом пішов «літу­вати» в Іслам-Кермен, звідки хотів захопити турецькі міста Перекоп і Козлів. Кримський хан, зрозумівши наміри Вишневецького, відійшов углиб півострова за Перекоп. Довідавшись про відхід хана за Перекоп, цар Іван Грозний відря­див до Вишневецького посла з жалуванням і через нього ж наказав князеві залишити на Дніпрі Ширяя Кобякова, дяка Ржевського й Андрія Щепотьє-ва з небагатьма боярськими дітьми, стрільцями й козаками Данила Чулкова і Юрія Булгакова, а самому їхати до Москви. Князь скорився волі царя; але за два роки він знову опинився на Дніпрі поблизу острова Хортиці, звідки, зв'язав­шися з польським королем, удруге перейшов до нього на службу; з його від'їз­дом та наступною вельми трагічною смертю історія Хортицької Січі надовго припинилася .

1594 року повз острів Хортицю їхав посол германського імператора Рудоль­фа II Еріх Лясота до запорізьких козаків; на своєму шляху він бачив два остро­ви Хортиці: Велику й Малу. Саме з останньою Лясота пов'язує подвиги князя Вишневецького; тут він вказує на рештки того «городка», котрий Вишневецький влаштував для захисту від татар: «Четвертого липня,— пише він,— пройшли ми повз дві річечки, звані Московками, які впадають у Дніпро з татарського боку. Далі пристали до берега поблизу острова Малої Хортиці нижче за те­чією, де років тридцять тому був збудований замок Вишневецького, зруйно­ваний потім татарами й турками»26. Дещо кізніше за Лясоту про острів Хорти­цю розповідає й польський хроніст Мартин Бєль;ький: «Є й інший острів побли­зу того — Коханого — званий Хорчика, на котрому Вишневецький до цього жив і татарам дуже шкодив, так що вони через нього не сміли так часто вдира­тися до нас»27. У XVII столітті Боплан писав про Хортицю, що це дуже високий острів, оточений майже з усіх боків кручами, завдовжки понад дві милі, а зав­ширшки близько півмилі зі сходу, а з заходу вужчий і нижчий; його не затоп­лює; вкритий він дубовим лісом . У XVIII ст. (1736—1740 рр.) князь Семен Мишецький повідомляв про Хортицю, що за почутими ним розповідями цей острів колись становив одне ціле зі степом, що його оточує, а згодом утворився від дії весняних вод на низький берег Дніпра; що на ньому здавна була запо­різька Січ; що під час польсько-російської війни 1630 року вождь запорізьких козаків Сагайдачний збудував на цьому острові фортецю або окоп 29; а 1738 ро­ку, під час російсько-турецької війни, російські війська влаштували на ньому великий ретраншемент з багатьма редутами й флешами, і що навпроти нього дуже довго стояла російська армія і флотилія, що відійшла від Очакова 30. Крім свідоцтва князя Мишецького (зрештою, дуже ненадійного там, де він тор­кається зовнішньої історії запорізьких козаків), ми не маємо інших вказівок на перебування гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного на острові Хортиці. Здається, на перебування Сагайдачного на Хортиці натякає лише історик Уст-рялов, кажучи, що на початку XVII століття запорожці, маючи тут свою Січ, покинули її, а потім, 1620 року, відновили її на тому ж місці й знову покинули '". Щодо спорудження на острові Хортиці земляних укріплень російськими вій­ськами, то, крім свідоцтва Мишецького, є й інші вказівки, з котрих видно, що ці

2'' Русская летопись по Ни­коновскому списку. С. 295, 302, 309.

21' Ласота Э. Путевые за­писки. С. 53.

21 Zbiór pisarzów polskich. S. 191 — 193.

2" Боплан Г. Описание

Схематична карта острова Хортиці Кінець XIX ст.

Украины. С. 24. ""' Явна хронологічна по­милка: Сагайдачний помер 10 квітня 1622 р. '"' Мышецкий С. История. С. 68.

"Боплан Г. Описание Ук­раины. С. 150, прим. 37.

споруди було збудовано не 1738 року, як пише автор «Історії про козаків», а 1736 року: «В минулу росіян з турками війну 1736 року, на острові Хортиці бу­ло збудовано чималий ретраншемент з лініями впоперек острова Я2, де велося і будівництво військових суден, але ліс для цього доставляли з далеких місць вище по Дніпру через пороги на Дніпрі, вище цього острова, за 60 верст, біля Кодацького ретраншементу, які, тягнучись униз, не дійшли до того острова лише десять верст» .

Спорудження згаданих укріплень на Дніпрі, на острові Хортиці, як пояснює очевидець і учасник російсько-турецьких воєн 1736—1738 років *, Христофор Манштейн, мало на меті те, що «під час походу й польових дій 1736 року граф Мініх зберігав вільне сполучення з Україною так: оскільки військо за кордон російський виступало на певну відстань, він наказував на деяких відтинках ро­бити невеликі земляні укріплення, отож вони, якщо місце було забезпечене дровами й водою, були віддалені одне від іншого на одну чи дві милі... У кож­ному з цих укріплень залишали одного чиновника й 10—12 ратників або дра­гунів та до 30 козаків, а в більших від 400 до 500 стройового війська й приблиз­но таку ж кількість козаків під керівництвом штаб-офіцера. Ці розосереджені війська повинні були супроводжувати гінців і заготовляти сіно про запас... Фор-течки були досить корисними ще й для обозів, що йшли до війська; тут вони були в безпеці від будь-якого ворожого нападу і звичайно зупинялися в одній із них на ночівлю»'1. Чи влаштовував на острові Хортиці, крім Сагайдачного й Мі-ніха, укріплення козацький ватажок Яків Шах, відомий сподвижник Івана Під­кови, що діяв наприкінці XVI ст., на це у нас немає жодних вказівок, незважаю­чи на запевнення автора лубочної «Історії Малоросії» Семенова ''.

Острів Хортиця у наш час має в обводі 24 1/2 версти й площу 2547 десятин і 325 квадратних сажнів землі; його найбільша висота у північно-східному розі при середньому рівні води в Дніпрі досягає 25 сажнів. Південно-східна поло­вина острова — це низовинні плавні, змережені річками, озерцями, єриками, лиманами, затоплювані щовесни водою і вкриті невеликим лісом; ще не так дав­но тут ріс великий будівельний ліс, тепер вирубаний дощенту; за планом 1798 року на всьому острові Хортиці налічувалося «лісу дров'яного, дубового, кленового, березового й тернового 310 десятин, 150 квадратних сажнів», за планом 1875 року — 222 десятини й 405 сажнів, а за планом 1888 року — 402 десятини і6; у наш час тут переважають дерева так званої м'якої породи: осокір, біла верба, шовковиця, верба, лоза різних порід, серед якої росте висока й густа трава, в якій ховаються дикі гуси, качки, дупелі, коростілі та інші птахи. Особ­ливо багаті на птицю озера Лозувате, Прогній, Домаха, Карасеве, Підкручне, Головківське, Осокорове та ін.; крім того, в озерах багато риби та досить вели­ких раків. Північно-східна половина острова — це степова рівнина, розташова­на врівень з материком, що підходить у цьому місці до обох берегів Дніпра. У північно-східному кінці острова, званому Вищою Головою, на лівому березі Хортиці є природна печера, точніше грот, що має назву Змієва. Ця печера здій­мається над водою Дніпра при його середньому рівні більш як на півтора сажні. Всередині це заглиблення схоже на вузький коридор завдовжки понад три аршини і заввишки у два сажні при ширині близько двох аршинів. Нижче пе­чери йде глибока яма в напрямку з півночі на південь, всипана по всій основі піс­ком і набита колючою травою «якірцями». Назву свою печера, за переказом, отримала від змія, котрий жив тут за козаків-запорожців. «Він нікого не чі­пав, і козаки не боялися його. Бувало, розповідають, уночі той змій як засяє — як засяє, то так і освітить Дніпро. Кажуть, він і не щоночі з'являвся, а так — раз на місяць чи на три тижні, та все біля печери, яку ми й тепер звемо Зміє­вою»'7.

12 У такому вигляді він зберігся й дотепер. " Записки одесского об­щества. Т. 7. С. 173. * Йдеться про російсько-турецьку війну 17 35 —

1739 рр.


4 Манштейн X. Записки. Т. 1. С. 214—215. '' Семенов. История Ма­лороссии. В 3 ч. М., 1874.

Т. 1. С. 71.

'"' Эварницкий Д. Воль­ности. С. 254. '' Екатеринославские гу­бернские ведомости. 1889. 8 апр.

Історія й топографія восьми запорізьких Січей

3* У наш час німці нази­вають її Мартиновою від німця Мартіна.

Мышецкии С. История. С. 67; Записки одесского общества. Т. 9. С. 438;

Брун Ф. Черноморье. Т. 2. С. 865.

4" Детальніше про ці укріп­лення див.: Эварницкии Д. Запорожье. Т. 1. С. 217,

232.

41 «Котрий має в довжину 12 верстов, в ширину 2 і 1 1 /2 верстви», а це саме Велика Хортиця (Мілшец-кий С. История. С. 9).



5 Л. ї. Янорницький

65

Береги острова Хортиці перетинали дванадцять балок, які отримали свої назви частково ще від запорожців, частково ж від нинішніх його жителів, нім-ців-колоністів, а саме: Музичина, Наумова, Громушина, Генералка, Широва, Корнетівська, Корнієва, Липова, Сапожникова, Шанцева, Дубова, Совутина, названа від запорожця Совути, який жив у печері балки й виходив на світ божий лише по ночах, мов сова. Між балками по берегах острова є кілька величезних гранітних скель, серед яких особливо примітна Думна, а також Вошива скеля; переказ пояснює, що на першу запорожці сходили для своїх самотніх розду­мів !S, а на другу часто вилазили представники запорізької «голоти», щоб бити на ній воші у своїх штанях. Крім балок і скель навпроти північно-західної око­лиці острова Хортиці примітним було ще урочище Царська пристань: 1739 року тут була збудована «от россиян запорожская верфь», а 1790 року тут зупиняли­ся «царські» плоти з різним лісом, переданим російським урядом німцям-колоністам в час їх переселення на колишні запорізькі землі; 1796 року тут була заснована адміралом Рібасом Катеринославсько-Дніпровська корабельня для будівництва суден, які мали перевозити сіль із Криму в Одесу й Овідіополь, тому-то пристань і отримала назву Царської зи.



Від перебування на острові Великій Хортиці запорізьких козаків залиши­лося, за місцевим переказом, у наш час чотири цвинтарі в північно-західній частині острова, але чи згадані цвинтарі справді належать до часів запорізь­ких козаків, цього без ґрунтовних розкопок не можна стверджувати категорич­но. Крім чотирьох цвинтарів на острові Великій Хортиці збереглися ще зем­ляні укріплення, звані місцевими німцями Schanzengraben і також припису­вані запорізьким козакам; вони займають великий простір на півночі і в самому центрі острова й складаються з 20 траншей та 21 редуту, кожна сторона яких має довжину 6 сажнів.

Але кому ж належать ці укріплення? Князеві Дмитру Вишневецькому, геть­ману Петру Сагайдачному чи російським військам минулого століття? Навряд чи двом першим: Вишневецькому вони були тут непотрібні, бо він сидів у своєму «городі» чи «замку» на острові Малій Хортиці, як стверджує Еріх Лясота, а для Сагайдачного, якщо він справді був тут, вони надто великі. Навряд чи у Сагай­дачного могли бути такі значні сили, щоб зводити на величезному острові 25 верст окружністю цілу мережу довгих і складних укріплень, що вражають глядача своєю грандіозністю навіть у наш час: якщо розтягнути в одну лінію всі траншеї північної половини острова та додати до них довжину траншей середньої частини, то вийде лінія довша за чотири з половиною верстви, та ще лінія завдовжки 126 сажнів з двадцяти одного редуту, якщо рахувати по 6 саж­нів у кожній стороні редуту. Очевидно, що на спорудження таких укріплень тре­ба було немало часу та й немалих сил 40. Отож природніше буде віднести спо­рудження укріплень острова Великої Хортиці до російських військ під час ро­сійсько-турецьких воєн 1736—1739 років; деякі з них, як видно з наведеного свідоцтва, були протягнуті впоперек острова, в такому вигляді й збереглись.

Паралельно острову Великій Хортиці лежить острів Мала Хортиця, на атласі Дніпра 1786 року адмірала Пущина— Вирва, а тепер, за належною німцям колонією Канцерівкою,«званий Канцерським островом. З наведеного вище свідоцтва германського посла Еріха Лясоти ми знаємо, що саме на цьому ост­рові князь Дмитро Іванович Вишневецький влаштував свій «замок», в котрому двічі відбивався від кримського хана Девлет-Гірея. Отож природно гадати, що перша Хортицька Січ у XVI столітті була заснована не на Великій, а на Малій Хортиці. Але історик XVIII століття князь Семен Митецький стверджує, що Хортицька Січ була на тому острові, який ми звемо Великою Хортицею 41. Якщо в цьому не вбачати помилки князя Митецького, можна припускати, що



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   44


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка