Книга є найбільш повним історичним дослідженням, що охоплює період 1471-1734 рр. На багатому документальному матеріалі в популярній формі всебічно висвітлюється життя запорізького козацтва. Для викладачів, студентів, істориків, етнографів



Сторінка44/44
Дата конвертації11.05.2018
Розмір7.3 Mb.
ТипКнига
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   44

1 Устное повествование ську (Києво-Могилянську) 1817).

Н. Коржа. С. 41. колегію (1633—1701) та 2 Калачов Н. Архив. С.

* Йдеться про Кисво-брат- Київську академію (1701 - 9, 13.

кам ведать свои юг, туче восток, магниту север, солнцу запад, нам же, челове­кам, учрежденную над собою власть. Сей наш всеобщий и непременный долг так нас крепко понуждает и к наблюдению своему влечет, что аки бы он на скрижалях сердца нашего был написан. Его исполнение приносит нам пользу, покой, тишину, во всем благопоспешество и похвалу перед Богом, а его преступ­ление приводит на нас бедность, неприятельские насилия, междоусобную брань, всякое злоключение и проклятие от Бога. Последовательно вся наша жизнь и все наше счастие в сей жизни зависит от власти, Богом над нами оп­ределенной, за что мы божественному его об нас промыслу никогда лучше не благодарим, как когда тех достодолжно почитаем, которых он сам богами и сы­нами Вышнего называет; а паче еще то, что как они на высочайшем степени всякого человеческого достоинства поставлены не ради своей, но ради нашей чести, славы и пользы, так и мы их почитая, себя почитаем, себя прославляем, себе пользуем и пред Богом себя оправдаем. Чего всего в рассуждении, когда царь небесный ваше императорское величество на престол всероссийский всесильно своею десницею возвел, и мы все, сыны и питомцы Низового Дне­провского запорожского Коша, как притоманные дети и птенцы орлего своего гнезда, не могли от несказанной радости не вострепетать и тебе, истинной ма­тери нашей, о чадех своих веселящейся, едиными усты и единым сердцем следующего приветствия не возгласить: Бог духов и всякия плоти, вашего им­ператорского величества дух жизни, которым вся Россия живет, движется и процветает, в священнейшем ковчеге августейшего тела дражайшим здравием и светозарным долгоденствием да оградит! Господь сил, крепкий во брани, свет державы твоея в силе и славе да удержит, дондеже оружием твоим, в руце своей крепкой водимым, всех врагов твоих под ноги тебе сокрушит. Царь веков, дом и престол Давида российского, Петра Великого, да утвердит непоколебимо и непресекомо пребывати на земле, дондеже солнце и луна пребудут на небеси! Августейшая монархиня, всемилостивейшая государыня! С сим искренно усердным желанием и верноподданническим приветствием священнейшему вашего императорского величества лицу Низовое Запорожское Войско являть­ся дерзает и притом себя в глубочайшем благоговении к высокомонаршим вашего цесарского величества стопам раболепно повергает»3.

Найбільший відсоток освічених людей, безумовно, давала запорізьким ко­закам Київська духовна академія. Цим пояснюється, з одного боку, часте вжи­вання у листах запорізьких козаків текстів зі святого письма, на зразок та­ких: «Хто кому зле мірит, тою же мірою и ему возмірится»; «Дом раз-діливьійся на себе, запустівает»; «Возносяйся дом твой зостанет пуст, и в жилищах твоих живущаго не будет: ею бо мірою мірил еси, тоею возмірится, по неложному глаголу евангельскому»4; з іншого боку, цим пояс­нюється особлива пристрасть запорізьких грамотіїв до іншомовних і класичних слів та вигадливих, пишномовних висловів, як то: недишкреція, перспектива, респекція, зрепреманд, специфікований, респонс, сатисфакція, антецесор, го­ризонт, Кімерійський Босфор, Евксинський Понт, Меотійське озеро, славетне гніздо Січа, журавель на купині стоящ, пава в краснопістрому пері, душепагубне єзеро гріховне, давати місце плевелосіянню, впасти в канікулу (шаленство, від слова «сапів» — собака), відписати його превелебності, здалека побачивши перспективою свого розуму і т. п.5

Освічені люди високо цінувалися в Запоріжжі, бо «вони святе письмо чи­тають і темних людей добру научають». Найпроворніші з них ставали військо­вими писарями і нерідко, як у силу свого звання, так і від природного розуму грали вирішальні ролі серед запорізьких козаків. Прізвисько «лукавая писуля» отримав один із колишніх військових писарів, людина дивовижно меткого ро­зуму й виняткової винахідливості, Антон Головатий. Величезна більшість вій-

3 Русский Вестник. 1841. № 2. С. 103—105.

4 Величко С. Летопись.

Т. 2. С. 560, 471. 5 Величко С. Летопись. Т. 2. С. 31, 338, 379, 468, 469, 542, 552, 558; Фео­досии. Самарский Пустын­но-Николаевский мона­стырь. С. 101.

Грамотність, канцелярія і школа у запорізьких козаків

ськових писарів була, звичайно, українцями, що видно з численних листів, у яких трапляються такі вислови: «Веліте разставытъ по квартырам слободкы Мачабыловкы»; «расположили запорожских Козаков в' Екатерынинской провинцыи винтер фартерамы * стороною Орелы со всіми угодіями»; «без причиненія в чем лыбо и малійшьіх тім поселянам обыд, как из ор­дера его высококняжескаго сыятельства видно»; «вашего сыятельства ордер по наносам пыкынерных вашему сыятельству началныков»; «дать о себе знать Екатерынинской провинціи посміжно живущым владельцам тако­вым, скоими надобние чертижи слідоватимуть»в. На одній чернетці докумен­та, що вціліла в паперах січового архіву, є приписка, що явно показує походжен­ня запорізького писаря: «Спробуваты пера и черныла, чи добре буде пысати»7.

Але крім зайшлого елемента, котрий давав запорізьким козакам великий відсоток освічених людей, у самому Запоріжжі були осередки освіти, школи; за­порізькі школи поділялися на січові, монастирські й церковно-парафіяльні.

У січовій школі навчалися хлопчики або силою привезені звідкись козаками і потім усиновлені ними в Січі, або ті, що самі приходили до них з України й Польщі, або ж спеціально привезені багатими батьками в Січ для навчання гра­моти й військового мистецтва; на Запоріжжі їх звичайно звали «молодиками». Таких школярів, за свідченням одних сучасників, було в Січі понад ЗО; за свід­ченням інших, до 80, з них 30 дорослих і 50 дітей 8; січові школярі вчилися чи­тання, співів і письма; мали особливий, але схожий на все військо громадський устрій; мали спільні шкільні кошти, що зберігалися завжди у старшого; оби­рали зі свого середовища двох отаманів — одного для дорослих, другого для дітей, і на власний розсуд або залишали їх на цих посадах, або скидали після закінчення року. Вони отримували прибутки частково від «наказних» батьків, частково за дзвоніння у дзвони й читання псалтиря по вмерлих козаках, за продаж ладану в січовій церкві, за колядку під вікнами січового товариства й привітання його у свята Різдва Христового, Нового року й світлого Воскре­сіння Христового; крім того всього січові школярі отримували певну частку бойових припасів — свинцю й пороху,— які щороку присилали зі столиці в Січ на все Запорізьке Військо низове 9.

Головним учителем січової школи був ієромонах-уставник, котрий крім своїх прямих обов'язків наставника виконував і другорядні: дбав про здоров'я хлоп­чиків, виводив їх при пошестях «на свіжу воду» в луки, сповідав і причащав хворих, ховав померлих і про всі випадки у школі детально доповідав кошовому отаманові і водночас прикордонному лікареві.

Судячи з документа 1750 р., розміри січової школи зовсім не відповідали кількості хлопців, що вчилися в ній: її подвір'я було настільки малим, що діти, зібрані сюди «з різних місць усі вкупі перебувають» '".

Монастирська школа існувала при Самарсько-Миколаївському монастирі. Вона виникла разом з його першою церквою близько 1576 р. Тут також навча­лися малі й дорослі хлопці та юнаки під керівництвом самарського ієромонаха; навчальними предметами були грамота, молитви, закон божий і письмо".

Церковно-парафіяльні школи існували майже при всіх парафіяльних церк­вах запорізького поспільства, тобто підданого * чи жонатого стану запорізьких

* Зимові квартири (пере­круч.).

6 Эварницкий Д. Вольнос­ти. С. 314—317. ' Скальковский А. Исто­рия. Т. 1. С. 286. " Мышецкий С. История. С. 46; Скальковский А. Ис­тория. Т. 1. С. 145. 9 Скальковский А. Исто-
рия. Т. 1. С. 146.

Киевская Старина. 1891, сентябрь. Т. 34. С. 491. 11 Феодосии. Историчес­кий обзор. С. 30. * Йдеться про селянство, яке проживало на Запо­ріжжі, так званих «підда­них Війська Запорізько­го».

Запорізька чорнильниця Гравюра кінця XIX ст.

Д. І. Явормицький Історія запорізьких козаків

козаків, котрий жив у паланках по слободах, зимівниках і хуторах. «Церква з дзвіницею, з одного її боку шпиталь, а з другого школа становили необ­хідні деталі кожної православної парафії запорізького краю»12. Деякі з цих шкіл спеціально називалися «школами вокальної музики й церковного співу» і призначалися для навчання хлопчиків музики та співу. Такі школи були у Січі і в паланках; так, 1770 р. таку школу перевели з Січі в слободу Орловщину на лівому березі річки Орелі. «Це зробили для того, щоб посеред Запоріжжя, у центрі сімейного козацтва, піднести церковне читання і співи, щоб у школах практично привчити молодих козаків, хлопців, до церковного співу, створивши з них читців і співаків для всіх нововідкритих церков і парафій запорізького краю. Є серйозні підстави припускати, що головною діючою особою в цій ор-ловщинській школі був улюбленець кошового Калнишевського, той знаменитий «читака й співака», колишній дячок Святопокровської церкви міста Переясла­ва Михаїл Кафізма, котрого як чудового читця й співака 1766 року Глібов пере­вів з Переяслава у Єлизаветград і призначив на співацьку посаду капельмей­стером» . З інших шкіл, січової, монастирської й парафіяльних, виходили диякони, уставники й писарі, які завжди користувалися більшим співчуттям у запорізьких козаків, ніж прибульці з інших місць у Запоріжжя.

З усього сказаного про запорізькі школи видно, що в Січі справді було «не без грамотних», як висловився у розмові з князем Григорієм Потьомкіним Антон Головатий. Яким був відсоток освічених щодо неосвічених у Запоріжжі, можна судити з двох документів: 1763 р. курінні отамани й деякі діди «дали в Коші росписку» суворо виконувати всі порядки внутрішнього благоустрою у своєму війську і на знак цього приклали руки «хто по простоті крестами, а хто может письмом»; тоді на 13 неписьменних в одному курені виявилося 15 письменних '\ 1779 р., вже після падіння Січі, коли запорожці присягали на вірність російському престолові, то з 69 чоловік, що складали присягу, 37 вияви­лося освічених, а 32 неосвічених 15. Факт якнайповчальніший для тих, у кого склалося уявлення про запорізьких козаків як про гуляків, пияків і грубих невігласів: нехай такі люди спробують знайти подібний відсоток освіченості в масі середнього й навіть вищого стану, не кажучи вже про нижчий стан велико­руського народу зазначеного 1779 р.

Суворо дотримуючись у всьому простоти, більше спираючись на звичай, як на писане право, запорізькі козаки трималися цієї простоти і в канцеляр­ській процедурі: за свідченням сучасника, який чотири роки жив у Січі, істо­рика князя С. І. Мишецького, у запорожців не було ні особливої канцеля­рії, ні великого штату службовців у ній: усі вхідні папери приймав військовий писар, який мав помічника, підписарія. Обов'язки цих двох осіб полягали в тому, що вони отримували й читали царські укази, королівські послання, хан­ські листи низовому товариству на військових радах і давали, за згодою всього війська, відповіді на різні запити й пропозиції, зроблені йому тими чи іншими царями й володарями, причому кожну письмову справу виконували на квар­тирі чи в курені писаря. Ті самі свідки стверджують, що ні журналів повсяк­денного життя війська, ні записок про його походи запорожці зовсім не ве­ли 16. «Числа не знаєм, бо календаря не маєм, год у книзі, а місяць у небі» — звичайно жартували запорожці в тому випадку, коли в них вимагали дати довід­ку по вхідних книгах про ту чи іншу людину, яка втекла з московської чи поль­ської землі в Запоріжжя. Зрештою, є всі підстави вважати, що запорізькі ко­заки вели свої справи зовсім не так просто, як уявлялося це людям «москов­ського звання», котрі жили чи випадково бували в Січі. Справа в тому, що вка­зуючи на абсолютну простоту свого життя й відсутність буцімто будь-якої кан­целярщини в Січі, запорізькі козаки тим самим хотіли гарантувати так звані «військові секрети»; в їх розумінні, щоб цілковито зберегти політичну незалеж-

12 Феодосии. Историче­ский обзор. С. ЗО, 57.

13 Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 385.

14 Фелицын Е. Историче­ские документы запорож­ского сичевого архива.

15 Эварницкий Д. Сборник материалов. № 101. С. 209.

16 Мышецкий С. История. С. 46. 47.

Грамотність, канцелярія і школа у запорізьких козаків

ність усього козацького ладу, слід було тримати в суворій таємниці всі прояви громадського й приватного життя війська, а цього не можна було б досягнути, відкрито заявляючи про існування у них повсякденних записів усього, що дія­лося в Січі. Документи Самарсько-Миколаївського монастиря, що збереглися до нашого часу, свідчать, наприклад, що в запорізьких козаків були архіви як при головній військовій канцелярії, так і при кожній паланці низових воль­ностей; що в них велися розрахункові записи Січі з монастирем; що в них на­віть виконувалася народна ревізія ''. В час суперечки 1753 р. запорізьких ко­заків зі старосамарцями за володіння самарським узбережжям, запорожці для доведення своїх прав зверталися «к войсковой архиві», де знайшли копії з уні­версалу Богдана Хмельницького 1655 р. й указу імператриці Єлизавети Пет­рівни 1746 р. «на вільне Самаррю й лісовими та іншими угіддями володіння»18. 4 лютого 1755 р. ордером Січі в Самарську паланку полковникові Федору Та­рану було наказано не чинити мешканцям села Чернечого при Самарсько-Ми­колаївському монастирі жодних кривд і не «притягать» обивателів та козаків се­ла до «покуховного» збору, а ордер Коша з цією забороною наказувалося «со­держать в сохраненіи для веденія при архиві в паланці, и при переміні с рук на руки, с прочими ділами, полковникам отдавать, дабы излишних пере­писок и затрудненій не послідовало»19. У жовтні 1769 р. запорізькі козаки, вирушаючи в похід під Білгород «к Очаковской стороні», з дня на день вели детальний щоденник про похід, із зазначенням кількості всього війська, місць переправ, зупинок, сутичок, кількості захопленої здобичі й послідовного опису повернення у Січ 20. Таким чином, і в цьому плані січове товариство стояло на стадії цілком організованого державно-соціального суспільства людей, що жили не лише інтересами нинішнього дня, але й інтересами віддаленого майбутнього, на котре вони завжди дивилися «здалека перспективою свого ро­зуму».

17 Надхин Г. Церковные памятники Запорожья. С. 17.

18 Эварницкий Д. Сборник материалов. С. 78.

19 Феодосии. Самарский

Пустынно-Николаевский

монастырь. С. 104.

20 Фелицын Е. Историчес­кие документы запорож­ского сичевого архива.


Поштові установи у запорізьких козаків
У країні, що історично існувала понад двісті років, у країні, цілком влашто­ваній, у країні, де жили люди, що постійно перебували у жвавих і безперервних зносинах з державними й пануючими особами сходу, заходу, півночі й півдня, не могло не бути такої першої і разом з тим такої необхідної на шляху розвитку культури установи, як пошта. Звичайно, початково в Запоріжжі, як і в кожній країні, роль постійних листонош виконували або люди, що випадково при­їжджали в Січ, або ж надзвичайні кур'єри. Відомо, наприклад, що кошовий ота­ман Іван Сірко, написавши 1675 р. від імені всього запорізького товариства листа гетьманові Петру Дорошенку, відіслав його з чумаками, котрі «нагоди­лися на ту пору» в Січі '. Відомо також, що й на Україні генеральний суддя Кочубей, посилаючи донос на гетьмана Мазепу в Петербург, відправив його з особливим гінцем *. Згодом випадкових доставників і надзвичайних гінців за­мінили постійні поштарі.

Але наскільки рано виникли власне поштові гони в Запоріжжі, сказати, за відсутності будь-яких даних, неможливо. Архівні документи дають вказівки про це лише з середини XVIII століття і пов'язують цю справу з іменами Воєйкова та Ісакова, «командира» Новоросійської й Київської губерній та «управителя» Новоросії 2. Це було в листопаді 1768 р. Пильно стежачи за подіями, що саме відбувалися в Польщі, Криму й Туреччині, і постійно розсилаючи для цього таємних військових агентів з Січі до російських повноважних представників у Крим, Туреччину й Польщу, Воєйков, а за ним і Ісаков зважили за потрібне для швидкого отримання звісток про події у згаданих країнах завести в Запо­ріжжі поштові «станиці». Поштові гони влаштували в чотирьох пунктах над північно-західною окраїною запорізьких вольностей, по шестеро коней з про­відниками в кожному — у Крюкові біля правого берега Дніпра, навпроти Кре­менчука; слободі Онуфріївці на річці Сухому Омельнику, теперішньої Хер­сонської губернії Олександрійського повіту; біля південного краю балки Княжі Байраки, навпроти відомого в наш час Шарівського шинку, Катеринославської губернії Верхньодніпровського повіту, та в селі Жовтому, просто на схід від Княжих Байраків. Переконавшись у необхідності поштових гонів, запорожці відразу скористалися наміченим трактом і сполучили Січ із останньою стан­цією у селі Жовтому, на протязі 125 верстов, також за допомогою чотирьох

Величко С. Летопись. * Це пояснюється, насам- 2 Скальковский А. Исто-Т. 2. С. 365. перед, характером та зна- рия. Т. 1. С. 245—257.

ченням листа.

Поштові установи у запорізьких козаків

поштових пунктів: від Січі до лівої притоки ріки Базавлука, Солоної, 25 верстов; від Солоної до ріки Базавлука на Церковний міст, 45 верстов; від Базавлука до лівої притоки ріки Інгульця, Саксагані, на Похилівський міст, 25 верстов; від Саксагані до «станиці» в Жовтому, ЗО верстов, і далі на встановлені' станції. У кожному з цих пунктів було влаштовано поштові станції, на кожній з яких утри­мували для зміни 6 коней при 3 козаках; козаки мусили возити пошту й різних посланців, з оплатою по копійці з верстви за одного коня.

Але запроваджений порядок поштових гонів проіснував початково в Запо­ріжжі досить недовго: того ж 1768 р. татари величезною масою увірвалися з Криму в Запоріжжя, зруйнували в ньому безліч сіл і зимівників, винищили масу люду, в тому числі й багатьох поштарів з їхніми хатами й кіньми. Але гроза швидко минула, й тоді запорожці послідовно, з 1769 по 1775 рік влаштували у себе 8 нових поштових гонів та запровадили в них зразковий лад.

Перший, один із найдовших поштових гонів, ішов просто з півдня на північ протягом 292 верстов, від Січі у Протовчанську паланку, звідти через ріку Оріль у Козлівську фортецю, і складався з 10 поштових пунктів: від Січі до зимівника козака Губи, біля річки Чортомлика, 20 верстов; від зимівника Губи до ріки Кам'януватої, 26 верстов; від Кам'януватої до зимівника козака Кривого на річ­ці Комишуватій Сурі, 40 верстов; від Комишуватої Сури до зимівника козака Войти на річці Мокрій Сурі, 50 верстов; від зимівника Войти до Старого Кода­ка, 29 верстов; від Старого Кодака до Лоцманської Кам'янки, 2 верстви '; від Лоцманської Кам'янки через Дніпро до центру Самарської паланки Самар-чика, ЗО верстов; від Самарчика до зимівника козака Петра Рябого біля річки Кільчені, 45 верстов; від зимівника Рябого до слободи Дичкова, при лівому бе­резі Орелі, 50 верстов; від Дичкова через Оріль у фортецю Козлівську, 20 верс­тов. При кожній з перелічених станцій мало бути по 4 коней і по 2 козаки; про­гінна платня становила 3 шеляги з 1 коня за верству; платню поштарі у воєнний час отримували з армійських коштів.

Другий поштовий гін ішов на 127 верстов приблизно в тому ж напрямку, але з невеликими відхиленнями: від Січі до Чортомлика, 20 верстов; від Чортомлика до Кам'януватої, 20 верстов; від Кам'януватої до зимівника козака Литвина, 46 верстов; від зимівника Литвина до мосту на Сурі, 20 верстов; від Сури до Ста­рого Кодака, 19 верстов; з Кодака до Лоцманської Кам'янки, 2 верстви; звідси, переправившись через Дніпро, просто на північ по вказаному вище тракту до фортеці Козловської, вище правого берега ріки Орелі.

Третій поштовий гін ішов від Січі до Старого Кодака й від Кодака через такі 9 пунктів: Пушкарівку, Домоткань, Бородаївку, Дніпровську Кам'яну, Мишурин Ріг, Трійницьку, Зимунь, Потоцьку Кам'янку, Крюків. Цей поштовий гін, оче­видно, встановили по тому самому козацькому шляху, котрий ішов уздовж пра­вого берега Дніпра і серед запорізьких козаків звався Крюківським, а в акаде­міка В. Зуєва «твердою й рівною чориопіщаною дорогою» (1781 р.) 4.

Четвертий поштовий гін, встановлений 1771 р., в розпалі першої російсько-турецької війни, також ішов з півдня на північ і з'єднував Запоріжжя з Украї­ною, а через Україну з центральною Росією. Спочатку він мав 4 пункти, згодом, з 1772 р., через повінь на р. Самарі, змінений і скорочений до 3 пунктів. За роз­кладом 1771 р. він ішов на урочище Жуковське, Богданове °, зимівник козака Шрама при гирлі річки Опалихи, правої притоки Самари, й урочище Барвінкову Стінку на річці Кільчені, поблизу зимівника Петра Рябого. Тут було по 2 ко­ней та по 5 козаків з фуражем і провіантом. За розподілом 1772 р. цей гін ішов на урочище Сорок Могил біля річки Вовнянки й Попасних Байраків, на річку Малу Тернівку, праву притоку Самари, де був зимівник військового писаря Гло-би та Шрамів брід у гирлі річки Опалихи. Тут було по 12 коней та по 6 козаків біля них.

А. Скальковський (Исто­рия. Т. І. С. 247) замість Старого Кодака називає Новий, але від Лоцман­ської Кам'янки до Нового

Кодака не менше 17 вер­стов, а від Кам'янки до Старого Кодака справді 2 верстви.

4 Эварницкий Д. Вольно­сти. С. 227.

5 Село Богданове на р. Ве­ликій Тернівці, правій при­тоці Самари (Павлоград­ський пов.)

Встановивши ці поштові гони, запорізький Кіш до 1774 р. надавав обов'язки поштарів на всіх станціях усім охочим, але з 1774 р. поклав поштову повин­ність виключно на зимівчаків, закликаючи до цього січових товаришів лише в рідкісних випадках, у час цілковитого занепаду зимівчаків, та й то лише покла-даючи на них обов'язок заготовлювати корм для поштових коней протягом зи­мового часу. Для цього було складено список усіх хат у кожній паланці запо­різьких вольностей і на всю відому кількість хат поклали обов'язок влаштувати певну кількість станцій. У список включили всі хати жонатих козаків, крім не­жонатих зимівчаків та бурлаків. Загалом у списку було 1912 хат, з яких слід було виділити 256 коней та 128 поштарів.-

За цим списком у Кодацькій паланці налічувалося 184 хати, які мали дати 13 поштарів: у Новому Кодаку — 3, на мосту через Мокру Суру — 3, на річці Комишуватій Сурі, у зимівнику козака Олекси Кривого — 5, у Січі — 1 і в зи­мівнику козака Розколупи — 3. В Самарській паланці налічувалося 891 хата, з яких належалося 60 поштарів: при паланці — ЗО, на річці Кільчені, в урочищі Барвінковій Стінці, біля зимівника Петра Рябого — 4, в урочищі Сорок Мо­гил — 2, на річці Малій Тернівці — 2, на річці Опалисі — 2, на річці Кам'яну-ватій — 3, на річці Чортомлику — 3, в Микитиному перевозі — 3, у Кам'янці, біля колишньої Кам'янської Січі — 7. У Протовчанській паланці налічувалося 501 хата, з яких мало виділятися 33 поштарі: у Січі — 3, в паланці на річці Про-товчі — 20 і в слободі Кам'янці, на лівому березі Дніпра, навпроти Нового Ко­дака — 10.

Потреби зносин з Україною, а через неї і з Росією російських гарнізонів у фортецях, що відійшли від Туреччини після миру 1775 року: Кінбурні, Таган­розі, Азові, Керчі та Єнікале, змусили запорожців встановити ще чотири пош­тові гони.

Перший з них був запроваджений запорізьким Кошем (за розпорядженням графа Румянцева-Задунайського) для сполучення між Кінбурном і Кременчу­ком по таких семи станціях: Петровій, Водяній, Саксагані, Кам'янці, Базавлуку, Чортомлику й Микитиній; від Микитиної через Верблюжку на станції новосерб-ських поселень до Кременчука. На цих семи пунктах наказали влаштувати по­стійні житла — у степу влаштувати землянки чи мазанки для захисту від холо­ду в зимовий час, цілком відокремлені від козацьких зимівників для звільнення господарів від обтяжливих повинностей. Біля обох берегів навпроти головних перевозів влаштувати спеціальні притулки, щоб кур'єр не мусив переправляти коней з одного берега на інший, а міг залишити їх в одній станції й отримати інших коней на протилежному березі. Відстань між станціями було визначено не менше 10 й не більше ЗО верстов; коней і поштарів на кожній станції мало бути по 10°.

Другий з чотирьох гонів ішов уздовж правого берега Дніпра, від Січі до Голої Пристані через Олександр-Шанець, по таких 9 пунктах: у Січі, на притоці Дніп­ра Великій Тернівці; у зимівнику козака Павлкжа; на ріці Інгульці, в зимів­нику козака Головка; на Інгульці, у зимівнику козака Шульги; на Інгульці, біля Білих Криниць; на Інгульці, в урочищі Городищі7; в Олександр-Шанці; на річці Білозерці й, нарешті, біля правого берега Дніпра, навпроти Голої Пристані; звідси через Дніпро з правого берега на лівий, до самої Голої Пристані. Сам перевіз через Дніпро можна було зробити й не доїжджаючи Голої Пристані, як здається, у теперішньому урочищі Перевізці, на 2 1/2 верстви нижче гирла ріки Інгульця, на 2 верстви нижче садиби власника с. Фаліївки, Херсонського повіту, M. М. Комстадіуса. Тут було два дуби, два човни й один пором для переправи.

Третій із чотирьох поштових гонів встановили по так званому Кизикермен-ському шляху, котрим 1787 р. імператриця Катерина II поверталася з Криму в Росію 8. Він ішов від Крюкова через с. Зибке у верхів'ях річки Мокрого Омель-ника на Курячу Балку; праву притоку Інгульця Водяну; Кривий Ріг; Інгулець;

6 Скальковский А. Исто­рия. T. 1. С. 255.

Між Дар'ївкою та Оле­нівкою, маєтками M. М. Комстадіуса в Херсонсько­му повіті.

Эварницкий Д. Вольнос­ти. С. 229. * Притулок.

Поштові установи у запорізьких козаків

Кисляківці, «де був козак Окатий»; Інгулець, де був Гергельський пришиб *; Інгулець, біля зимівника козака Шульги; Інгулець, біля Білих Криниць; Інгу­лець, в Городище, і врешті в Олександр-Шанець. На кожній із цих станцій було по 10 поштових коней та по 5 поштарів, а разом 100 коней і 50 поштарів.

Нарешті, останній з чотирьох гонів було запроваджено 28 квітня 1775 р. для з'єднання Полтави через Петрівську фортецю біля Бердянська, на Азовському морі, із завойованими в турків фортецями, Керчю та Єнікале; він ішов на Кіль­чень, Новоселицю, річки Нижню Терсу, Верхню Терсу, Ганчул, гирло Кам'янки, правої притоки Вовчої, Захарївську фортецю, річку Берду й до Петрівської фортеці.

Для спорудження усіх цих станцій козакам дозволили вирубати необхідну кількість лісу і з нього збудувати відповідні приміщення для коней та житло для поштарів, яких на кожній станції мало бути по 20, з такою ж кількістю коней.

На всіх поштових станціях у цих восьми пунктах запорожці запровадили суворий і зразковий лад. Пошту та кур'єрів наказувалося доставляти з місця на місце «негайно» і «без зупинок»; поштових коней утримувати в повній готов­ності й, у випадку використання всіх, негайно замінювати людськими. На всіх станціях окремими наглядачами призначали військових канцеляристів, котрі занотовували у книгу всі пакети, що були в кур'єрів, та подорожні в посланців. Для правильності дій з боку наглядачів полковники місцевих паланок мали здійснювати перевірки й кожен недогляд поштарів «безпослабно» карати. Приклад цього був 13 квітня 1770 p., коли козака Герасима Сову суворо покара­ли за потертий напис на конверті пакета головнокомандувачу графу П. І. Па-ніну. За кожний проїзд постановлено було брати певну прогонну платню як зі спеціальних кур'єрів, так і зі звичайних подорожніх, незалежно, своя це чи чужа людина; безплатний проїзд дозволяли дуже рідко, як видно на прикладі козака Івана Полонського, що їхав з Коша в Полтаву до головнокомандувача князя В. М. Долгорукого у справах Війська Запорізького, який отримав «свидетель­ство» на вільний проїзд в обидва боки через запорізькі поштові станції.

Від перекладача 5

Передмова автора до першого видання 11

Границі вольностей запорізьких низових козаків 13

Гідрографія, топографія і клімат Запорізького краю 26

Продуктивність землі, флора, фауна й пори року Запорізького краю 38

Історія й топографія восьми запорізьких Січей 58

Склад, засади й чисельність славного Запорізького низового товариства 115

Військовий і територіальний поділ Запоріжжя 126

Військові, курінні й паланкові ради запорізьких козаків 131

Адміністративна й судова влада у Запорізькому низовому Війську 138

Суди, покарання і страти у запорізьких козаків 149

Одяг та озброєння запорізьких козаків

156 Запорізькі військові клейноди

169

Характеристика запорізького козака 173



Домашнє життя запорізьких козаків у Січі, на зимівниках і бурдюгах 181

Церковний лад у запорізьких козаків 192 Самарський Пустельно- Миколаївський монастир 224

Охорона кордонів запорізьких вольностей 234

Мусульманські сусіди запорізьких козаків 237

Становище християн у мусульманській неволі 246

Християнські сусіди запорізьких козаків 252

Збройні сили та бойові засоби запорізьких козаків 264

Сухопутні й морські походи запорізьких козаків 271

Хліборобство, скотарство, рибальство, мисливство, городництво й садівництво у запорізьких козаків 281

Торгівля, промисли й ремесла у запорізьких козаків 291 Прибутки Війська Запорізького низового 301

Грамотність, канцелярія і школа у запорізьких козаків 309

Поштові установи у запорізьких козаків 314

НАУЧНОЕ ИЗДАНИЕ
В грех томах

Том первый

Львов Издательство «Свит»

(На украинском языке)

Фотографи О. Л, Денисов, В. П. Куземський Художній редактор Е А, Каменщик Технічний редактор I. Г. Федас

Коректори О. А. Тростянчин, М. Т. Ломеха, К. Г. Логвиненко

ИВ № 13165

Здано до набору 06.07.89. Шдп. до друку 19.12.89, Формат бОХЮО'/п,- Памір друк. № 1. Гари, тайме, Офс. друк. Умови, друк арк. 22,2 ! 0,56 вкл. Умови, фарб.-відб. 24,42. Обл.-вид. арк. 31,64 ( 0,76 вкл. Тираж 70 000 прим. Вид. Мо 1936. Зам. 558-9 Ціна 4 крб. 30 к.

Видавництво «Світ» 290000 Львів, вул. Університетська, 1, Львівська книжкова фабрика «Атлас» 290005 м„ Львів, вул* Зелена, 20.

Яворницький Д. І.

22 Історія запорізьких козаків/Пер. з рос. і, І. Сварника; У поряд, іл. О. М. Апанович; Худож. В. М. Дозорець.— Львів: Світ, 1990.—319 с: іл.— Бібліогр. в підрядк. приміт. ISBN 5-11 -000647-4(т. 1). ISBN 5-11-000907-4

Перший том містить розгорнуту характеристику запорізьких вольностей, гідро­графії, природних умов і ресурсів краю. Докладно описана історій і топографія восьми січей, склад І адміністративно-територіальний уклад Запоріжжя, органи влади і судо­чинство, розвиток школи. Окремі розділи присвячені одягу, побуту і іаняттнм, озброєнню козаків, їх стратегії і тактиці.

Для викладачів, студентів, ісюриків, стноірафів, пропаїаидистів

0503020900—005 39 ад ББК 63.3(2Ук)44



М 225 (04) —90 ~~





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   44


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка