Книга є найбільш повним історичним дослідженням, що охоплює період 1471-1734 рр. На багатому документальному матеріалі в популярній формі всебічно висвітлюється життя запорізького козацтва. Для викладачів, студентів, істориків, етнографів



Сторінка41/44
Дата конвертації11.05.2018
Розмір7.3 Mb.
ТипКнига
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   44

Бджолярство також було певною господарсько-промисловою галуззю у за­порізьких козаків: «одні живуть у зимівниках задля своїх коней та іншої ху­доби, а інші живуть для рибальства, полювання і птахоловства; багато хто має також пасіки»49. Особливо відомими місцями бджолярства були урочища по Дніпру, Інгулу й Громоклії, де запорожці «порядну кількість меду здобували» 50. Бджолярство було в запорізьких козаків особливо шанованим: «пчола — божа мушка, а пасішник — угодний богові чоловік»,— кажуть і тепер старі діди на

'' Зуев В. О бывших про­мыслах. С. 10—16.

44 Там же. С. 3—4.

45 Устное повествование Н. Коржа. С. 20.

'"' Записки одесского об­щества. Т. 7. С. 186. 4( Скальковский А. Исто­рия. Т. 1. С. 189.

Записки одесского об­щества. Т. 7. С. 187.

49 Мышецкий С. История.

С. 53, 81.

а0 Записки одесского об­щества. Т. 7. С. 187.

|Ц Д I Явормицькнм

289
Україні. Примовляючи різні молитви при встановленні вуликів у пасіці, діди вказують і на користь від «божої мушки»: «віск на свічу, мед на пищу». Тому багато запорізьких козаків під кінець життя часто відходило на пасіки, мовби в монастирі, віддаючись там молитвам, постам і утриманню від марних слів, багато хто там і закінчував життя. У кошового отамана Івана Дмитровича Сір­ка була пасіка у знаменитому Чорному лісі (близько 1660 р.) 51; під кінець жит­тя він відійшов на власну пасіку в Грушівку, де 1680 р. й закінчилося його чудо­ве життя d2. із бджолярства запорізькі козаки мали потрійну вигоду: соти вжи­вали в їжу, з меду готували напої, а з воску робили свічки як для січової церкви, так і для монастирських і парафіяльних церков.

Городництво у запорізьких козаків розвивалося порівняно менше, ніж згада­ні галузі господарства, та все-таки існувало, як свідчать про це сучасники 53, але практикувалося не так для того, щоб отримувати з нього вигоди, як для. задоволення власних потреб; з городніх овочів запорожці вирощували капусту, огірки, кавуни, дині, редьку, буряки, пшеничку (кукурудзу), цибулю, часник, гарбузи, тютюн та ін.54 Останній належав до породи nicotiana rustica і козаки використовували його вже в першій половині XVII ст., як свідчить про це український літописець 55. Остання обставина показує, що в Східну Європу тютюн був занесений скорше з Азії, ніж з Америки через Західну Європу: Аме­рику відкрили 1492 р., у Західній Європі тютюн стали вперше вирощувати в Голландії лише близько 1610 р., й мусило минути багато часу, доки він привився у Західній, а тим більше у Східній Європі; природніше, отже, припустити, що поширювачами тютюну у Східній Європі були саме запорізькі козаки, які пе­рейняли його в кримчаків 56.

Ще менше, ніж городництво, у запорізьких козаків розвивалося садівництво; цьому перешкоджала, звичайно, як сама земля, не скрізь у запорізьких краях придатна для розведення дерев, так і непостійний сухий клімат, що згубно діяв не лише на посаджені, але й на дикорослі дерева. «Садів ніде не заведено, а утримують часом біля заводів (рибних) дику грушу, яблуню чи вишеньку без будь-якого догляду» 5?. Все-таки не можна твердити, що Запорізьке Військо не дбало про розведення фруктових дерев: з ордерів запорізького Коша 1764 й 1772 рр. видно, що військова старшина наполегливо намагалася «зберег­ти родюче дерево, що на користь спільну щороку дає плід», хоча в тих самих ордерах сказано, що громадяни, «не боячись кари божої», рубали й винищу­вали фруктові дерева — груші, яблуні та інші «родючі» дерева з8. Звичайно, особливо зазнавала втрат уся лісова рослинність у запорізьких землях під час набігів татар. «Татари біля зимівників і на луках вибивали трави, стравлювали сіно, розорювали молодий і рубали старий ліс, не шкодуючи й садових де­рев»59.

Що стосується домашнього господарства, то у своїх зимівниках запорожці найбільше розводили корів, овець, свиней, волів і коней; з птиці більше гусей і качок, менше курей, але півень, хоча б і без курки, був усюди: «він співом своїм показує їм час уночі»; взагалі птицю запорожці, «живучи без жінок і з лінощів доглядати її», розводили мало. Нарешті, при кожному житлі мали собак і ко­тів 60.

Мышецкий С. История. С 74.

52 Величко С. Летопись. Т. 2. С. 497; Соловьев С. История. Т. 13. С. 275.

53 Чернявский В. //Мы­шецкий С. Ист. ^ия. С. 81.

54 Записки одесского об­щества. Т. 7. С. 185. 53 Летопись Самовидца. С. 223.

66 Киевская Старина, 1890.

№ 29. № 6. С. 550.

57 Записки одесского об­щества. Т. 7. С. 186. 58 Скальковский А. Исто­рия. Т. 1. С. 191, 192.

Чернявский В. //Мы­шецкий С. История. С. 90. 60 Записки одесского об­щества. Т. 7. С. 187.

Торгівля, промисли й ремесла

у запорізьких козаків
Торгівля у запорізьких козаків розвивалася на дуже широких засадах, чому сприяло як розташування їхніх вольностей, так і природні шляхи спо­лучення: запорожці жили на роздоріжжі між Україною, Литвою, Польщею і Ро­сією з одного боку та Кримом і Туреччиною з іншого. Крім того, вони воло­діли кращою частиною «великого водного північного шляху з варяг у Царград», який споконвіку був відомий руським людям і вів до Чорного моря, а звідси у Царгород і на схід,— це ріка Дніпро з його широким і глибоким лиманом. То­му без перебільшення можна сказати, що вся торгівля Польщі, Литви, Укра­їни й Південної Росії XVI—XVIII ст. була в руках запорізьких козаків і велася за їх посередництвом. Торгівля у запорізькому краї розпочалася уже напри­кінці XV ст.: з акту 1499 р. ми дізнаємося, що вже тоді якісь козаки плавали вниз по Дніпру, ловили там рибу і згодом продавали її у Києві '. З інших актів відомо, що багато хто з українців здавна щовесни вирушав до порогів і нижче, ловив там рибу, полював на звірів і лише восени повертався у міста й продавав там свіжу й солену рибу і звіряче хутро 2.

Як усі на світі люди, так, звичайно, і запорізькі козаки початково, укла­даючи торговельні угоди з іноземцями, особливо з турками й татарами, ве­ли німу торгівлю; не знаючи мови, обидві сторони, за літописним виразом, «по-мовали руками». Згодом усі торговельні угоди запорізькі козаки укладали за посередництвом окремого стану людей, так званих товмачів, котрі знали мови всіх народів, з якими козакам доводилось укладати торговельні чи якісь ін­ші угоди. Як і в усіх інших народів, у запорізьких козаків торгівля початково була міновою, не виключаючи, зрештою, і вживання монет. Шляхи сполучення початково також переважно були природні — ріки й річки, згодом так звані «одвічні» шляхи, головним чином Муравський та Чорний з їх боковими гіл­ками й поперечними дорогами. Засобом пересування по воді служили човни, чайки або галери, по шляхах — «мажі», або «паровиці», тобто великі чумаць­кі вози, й «палубці» — такі самі вози, але вкриті зверху від негоди, запряжені волами, по парі на кожен віз. У первісній країні, за відсутності якихось вигод у дорозі й при важких товарах, волів ніхто і ніщо не могло замінити.

Як і всіляку торгівлю, так і торгівлю в Запоріжжі можна розділити на два види — морську й сухопутну. Торгівлю водним шляхом запорожці провадили

1 Акты ЮЗР. Т. 1. № 170.

2 Отечественные записки. 1874. № 5. С. 39.

переважно з турками й татарами, а потім і з іншими східними народами, на­приклад, вірменами; морська торгівля зосереджувалася на Дніпрі, його лимані, Чорному, Азовському й Білому, чи Мармуровому, морях; головними її центра­ми були Січ, Очаків, Царгород. У Січі для всіх іноземних суден була чудова затока, що звалася «оступом»; це була дуже глибока бухта, що врізалася у річ­ку Підпільну, оточена з усіх боків густим частоколом для захисту від вітру, куди вміщалася уся запорізька флотилія. Скільки купецьких кораблів прибу­вало в Запоріжжя з Туреччини, важко сказати, не маючи про це послідовних і точних даних. Лише з одного документа 1746 р. видно, що в цей час у Січ при­було 8 суден, 7 з котрих були грецькими й 1 турецьким; 3 із них прийшло з Вар-ни, 1 з Мессемврії, 1 зі Станкео, 1 з Царгорода, решта з Білого моря, тобто з Архіпелагу *. Зрештою, в тому ж документі кошовий отаман Василь Григоро­вич Сич на запит київського губернатора М. І. Леонтьева зазначає, що взагалі в Січ у різний час прибувала різна кількість іноземних суден: часом по 5, часом 8, а часом і 10; що вони, не доходячи до Січі верству, повинні були витримува­ти 20-денну обсервацію новосіченського коменданта і що всі вони входили в січову бухту безмитно 3. Але у згаданому документі перелічувалися лише великі судна, натомість нема жодних вказівок про кількість каботажних суден, так званих томбазів, що приходили в Запоріжжя з Туреччини.

Торгівля запорожців із турками розпочалася в дуже ранні часи й за досить сприятливих для низових козаків обставин. За договором 1649 р. турецького султана «з Військом Запорізьким і народом руським» козаки отримали дозвіл на вільне плавання Чорним і Білим (Мармуровим) морем з усіма їх портами, містами й островами, могли в будь-який час входити в порти, скільки завгод­но стояти в них; могли вільно зноситися з купцями материкових та річкових міст з питань продажу, купівлі й обміну; мали право будувати в різних портах і містах власні будинки складів; звільнялися на сто років від усякого мита й по­датків, і лише після вказаного часу зобов'язувалися платити «невеликий тя­гар податків», та й то не більший за той, що сплачували чи будуть сплачувати турецькі піддані. Війську Запорізькому було дозволено мати у Стамбулі влас­ного представника купецьких інтересів, а султан наказав у одному з портових міст призначити власного намісника, на якого покладався обов'язок видавати за власним підписом і печаткою паспорти запорізьким купцям для їх плавання на суднах з правом стягати за кожний паспорт лише по одному червінцю та брати присягу з командирів суден про їх добрі наміри щодо турецької держави. Для утримання свавільних людей від морських грабунків козаки мали заснува­ти кілька портових міст, починаючи від місць за порогами й кінчаючи гирлом Бугу. Усіх свавільних наказували судити, без жодних перешкод для торгівлі, у султанського намісника. А проти піратів з донських козаків було вирішено виступати разом козакам і турецькій охороні. В разі недотримання команди­ром судна якоїсь з умов, покаранню підлягав лише він сам, без перешкод для дальшого плавання судна. У випадку аварії судна чи смерті когось із купців решту речей постановили віддавати спадкоємцям або рідним. У боргових опе­раціях козацькі купці мали такі самі права, як і турецькі; судна, люди, товари і зброя козацька мали бути для турецьких підданих недоторканими; щодо не­вільників, то козацьким купцям дозволялося викупляти своїх земляків, але не приймати на судна втікачів з неволі. В останньому випадку начальник, без шко­ди для судна, мав повертати втікачів назад. Так само й турки зобов'язувалися повертати запорізьким купцям робітників, що втекли з козацьких суден 4.

У XVIII ст. правильному розвиткові торгівлі запорізьких козаків з турками заважали три обставини: 1) Белградський трактат Росії з Туреччиною 1739 р.;

2) несприятливі для запорізької торгівлі розпорядження кримських ханів;

3) шкідливі дії російських відкупників митних поборів, скеровані проти запо­рожців. За Белградським трактатом 18 вересня 1739 р., Росія не могла мати

* Йдеться про Іонійський 3 Скалькоаский А. Исто- ных грамот. М., 1822. Т. 3. архіпелаг. рия. Т. 1. С. 216. С. 444—447.

Собрание государствен­

Торгівля, промисли й ремесла у запорізьких козаків

своїх кораблів на Чорному морі, а торгівлю мусила вести лише за посередницт­вом турецьких кораблів 5. Найбільше від цього трактату потерпіли запорізькі козаки, які могли доставляти свої товари на власних дубах лише до турецького міста Очакова й тут або продавати їх за гроші, або обмінювати партія на партію; лише з 10 червня 1774 р., після укладення Кючук-Кайнарджійського миру Росії з Туреччиною, «коли торгівля і мореплавство російським купецьким кораблям дозволялися на всіх водах, як і плавання з Чорного в Мармурове й назад»0, запорізькі козаки позбулися обмежень у своїй торгівлі з турками. Але за рік після того вони взагалі припинили своє політичне існування. Торгівлі запорізь­ких козаків з турками нерідко заважали й кримські хани. Зокрема, відомий у другій половині XVIII ст. (1758—1764; 1768—1769) хан Крим-Гірей, знісшися з очаківським пашею, заборонив великим турецьким суднам прохід до Запо­ріжжя, дозволивши лише перевантажувати товари біля Очакова на невеликі річкові човни й возити до Січі. Той самий хан, віддавши Козлівську митницю на відкуп яничар-азі, вимагав, щоб усі руські судна, що пливуть Дніпром до Оча­кова, розвантажувалися біля Очакова і відправляли свої товари суходолом у Козлів; те саме мусили робити й кораблі, що йшли з Чорного моря до Очакова і звідси до Запоріжжя. Зрозуміло, що такі розпорядження хана значно утруд­нювали торговельні стосунки запорізьких козаків із Туреччиною. До нас дійшов лист запорізького Коша 3 липня 1762 р. кримському ханові з прохан­ням пропускати судна «з Білого й Чорного моря сюди, у російські кордони, також і з Січі туди судна без розвантаження», а в іншому випадку запорожці погрожували заборонити всім купцям, козакам, чумакам і ватагам їздити з За­поріжжя у Крим для купівлі у татар солі. Але вимога запорізьких козаків була дотримана лише 1765 р., вже за хана Селім-Гірея і після протесту російського консула, прем'єр-майора Олександра Никифорова. Крім утисків з боку крим­ських ханів, запорізька торгівля страждала й від російських відкупників мит­них податків. У другій половині XVIII ст. певний обер-директор митниці Ше-мякін уклав контракт із російським урядом на збір митних податків і змусив його видати розпорядження не допускати турецькі кораблі з Чорного моря й Архіпелагу в Запоріжжя; мотивом для такого розпорядження була висунута відсутність належних капіталів для торгівлі у запорізьких купців. Запорожці слушно зрозуміли це як лихо для свого краю і звернулися з проханням на най­вище ім'я імператриці Єлизавети Петрівни; 1759 р. до Петербурга вирушила депутація від запорізького Коша, яка домоглася для себе певних полегшень у цьому питанні7.

Предметами вивозу запорізькими козаками до Туреччини були хутра, шкі­ра, вовна, залізо, полотно, коноплі, канат, яловичина, баранина, живі вівці, храш, коров'яче масло й конопляна олія, риба, ікра, пшениця тощо. Певна частина цих товарів ішла безпосередньо з Січі, інші через Січ з України, Поль­щі й Росії. Турецькі купці ввозили в Запоріжжя зброю, кінську збрую, сви­нець, сіль, сукно, сап'ян, бавовну, шовкові тканини, китайку, шнурки, галуни, вино, лимонний сік, живицю, мідянку, камфору, скло, коси, ножі, бритви, но­жиці, сугачі роги, з яких, мабуть, виготовляли козачі порохівниці, різну ба­калію: ізюм, винні ягоди, лимони, сорочинське пшоно, каву, горіхи . 1759 р. у Глухові таємний радник, президент Академії наук Григорій Теплов запитав запорізьких депутатів, які вина привозили в Січ із Туреччини й відразу поці­кавився: «чи не можна з тих приморських місць, а по можливості і з Царгорода зробити вивіз, під осінь, для вживання до столу в домі ясновельможного геть­мана стридії по-грецькому, а по-місцевому устриці». Товмач, котрий був із депутатами, заявив, що в турецьких місцях «того предостатньо». Тоді Теплов наказав від себе написати про це гетьманові, а запорожцям дав для зразка

' Соловьев С. История. T. 20. С. 162.

6 Там же. Т. 19. С. 94.

7 Скальковский А. Исто-

рия. Т. 1. С. 216—220.

Эварницкий Д. Сборник материалов. С. 103; Ка­лачов Н. Архив. С. 6; Мил­лер Г. Исторические сочи­нения. С. 55; Observations sur le commerce de la mer Noir et des pays qui la bordent. 1787. P. 20.


верхній «маслак», тобто черепашку однієї стридії, яку депутати відправили в Січ 9.

Сухопутну торгівлю запорізькі козаки вели з Кримом, Польщею, Литвою, Україною, Великоросією і Новосербією.



Торгівля з Кримом розпочалася відразу з появою запорізьких козаків на дні­провському Низу й набула значного поширення. Це й зрозуміло: попри всю ворожість стосунків козаків із татарами між ними було й багато точок зіткнен­ня, як у найближчих сусідів. Початково, коли кримські й ногайські татари ще не були заражені мусульманським фанатизмом, відносини козаків із татарами були відносинами двох мирних сусідніх народностей, з прийняттям татарами ісламу й захопленням турками Константинополя стосунки їхні стали стосун­ками народів, що прагнули винищити один одного. З ослабленням релігій­ного фанатизму мусульман стосунки між козаками й татарами залишалися хоча й неприязними, але загалом наближали їх один до одного. У всіх трьох випадках відкривалося широке поле для взаємного обміну, а надмір у одних і нестача того самого в інших змушували, поза війною, близьких сусідів всту­пати у торговельні угоди. Почавшись у XVI ст., торгівля запорізьких козаків з татарами посилювалася протягом XVII ст. й набула особливо великого роз­маху в першій половині XVIII ст. Обмеження у кримській торгівлі запорізьких козаків почалися лише в другій половині XVIII ст. Вони були введені росій­ським урядом у зв'язку з розпорядженням видавати грошове жалування запо­рожцям не срібною, а мідною монетою. 7 липня 1764 р. імператриця Катери­на II писала в указі: «За поданням у сенат нашого консула в Криму прем'єр-майора Никифорова колегія іноземних справ оголошувала, яким чином вели­коросійські та малоросійські купці й запорізькі козаки через Дніпро й Укра­їнську лінію, та від Бахмута через слабкий нагляд митниць явно, а більше таємно різними вигаданими способами в торгах до Січі запорізької, а від неї через ріку Дніпро провозять місцеву срібну монету на кримський бік, де ку­пують виноградні вина й товари і повертаються у Січ і в малоросійські полки; а крім того, запорожці купують сіль із ханського озера, і за точними консуль­ськими даними тієї срібної монети щоліта до 60 тисяч і більше туди провозить­ся, котра там залишається й переробляється на місцеві гроші й використо­вується на ханські видатки, адже іншого срібла хан кримський нізвідки взяти не може... І тому нашим сенатом визначено: 1) для припинення таємного ви­возу великоросійськими й малоросійськими купцями та запорізькими коза­ками через Дніпро й Українську лінію до Січі запорізької, а звідти через ту ж ріку Дніпро та різні інші протоки місцевої срібної монети на кримський бік у всі тамтешні місця найміцніше підтвердити видані про це укази, а особливо пуб­лікований 1744 р. травня 11 дня, котрими вивіз за кордон із Росії російської срібної монети, карбованцевої, полтинної та іншої та зробленого всілякого посуду і зливків найсуворіше заборонено... 2) належне Військові Запорізько­му щорічне жалування виплачувати віднині й надалі мідною, а не срібною мо­нетою з ближчих до їх Січі місць, відправляючи його їм водою по ріці Дніпру»1". Звичайно, це розпорядження згубно позначилося на торгівлі запорізьких козаків з Кримом, бо татари зовсім не хотіли продавати свої товари за мідні гроші; але цього разу козаків рятували контрабандисти, які зуміли прово­зити срібну й золоту монету з України на Запоріжжя.

Головними місцями торгівлі запорожців з татарами були Січ, Перекоп, Кафа й Козлів; товари з Запоріжжя частково йшли Дніпром, але переважно сухо­долом по так званих «одвічних» шляхах, Муравському та його гілках Ізюм-ському й Кальміуському; тим же шляхом ішли товари з Криму в Запоріжжя. Засобами пересування у запорізьких козаків були дуби, коні й воли, у татар — коні й верблюди. З Запоріжжя вивозили хутро, полотно, шкіру, залізо, зброю, коров'яче масло, тютюн і частково хліб; з Криму в Запоріжжя ввозили сап'ян, сап'янове взуття, особливо так звані «папуці» — туфлі чи черевики, сірі смуш-

9 Скальковский А. Исто- 10 Зварницкий Д. Сборник,

рия. Т. 1. С. 222. материалов. С. 204.

Торгівля, промисли й ремесла у запорізьких козаків

ки, шовкові тканини, особливо термалами, волоські горіхи, червоне вино і, що найголовніше, сіль; часом ослиць, капці й білих верблюдів. Так, 1758 р. в Кри­му купили ЗО верблюдів, доставлених через Запоріжжя до Петербурга для дарування різним вельможам, а 1762 р. гетьман граф Кирило Григорович Розумовський просив запорізьку старшину купити йому в Криму білих верб­людів; старшина відправила від себе товмача Григорія, Швидкого в Перекоп; верблюдів купили по ЗО, 40 і 50 карбованців за одного чи за пару — «верблю­дицю і лоша» — і, слід гадати, доставили за призначенням ".

З Польщею запорізькі козаки також торгували споконвіку: поляки вели торговельні операції або безпосередньо з самими запорожцями, або за по­середництвом запорожців із турками й кримчаками. В одному і в другому ви­падку польські прикордонні поміщики й місцеві старости, тобто управителі польських областей і міст, усіляко намагалися з цього приводу мати з запо­рожцями мирні стосунки. Звичайно, і запорізькі козаки, дбаючи про власну вигоду, виявляли польським купцям своє заступництво, як про це свідчать самі поляки. «В Січі, хоча там жили різні втікачі й відступники від усіх вір,— пише католицький патер Христофор Китович,— така скромність і така безпека па­нували, що проїжджі з товарами чи за якимись іншими справами люди не боялися й волосини з голови своєї втратити. Можна було на вулиці залишити свої гроші, не боячись, що їх украдуть»12.

Головними центрами польсько-запорізької торгівлі були Умань, Корсунь, Лисянка, Торговиця та ін. Відомий свого часу багатий і марнославний поль­ський граф Франц Потоцький, отримавши у спадок Умань з багатьма її укріп­леннями, оточив усе місто стінами й вежами і, щоб зробити її центром багатства й культури, запровадив у місті ярмарки. Знаючи, яке велике значення у цьому випадку мають для всього придніпровського краю запорізькі козаки, Потоць­кий знайшов за можливе надіслати листа з порядним подарунком кошовому отаманові Григорію Федоріву, в якому просив оголосити запорожцям, що коли вони їхатимуть у Польщу з торговельними справами, щоб ішли просто в Умань, брали там паспорти, продавали свої товари, а вже з рештою їхали далі. «Ос­кільки у спадкових моїх володіннях Умані, з найвищого королівського дозволу, моїми стараннями відновлено торги і ярмарки, з наданням різних переваг тор­говцям усіх прикордонних націй, то прошу вас, ясновельможний пане, усьому Кошеві оголосити, щоб запорожці, котрі в Польщу їздять торгувати кіньми, худобою, воском, салом, хутрами та іншими товарами, вирушали за всіми паспортами до Умані на ярмарки; звідти, якщо б там не продали своїх товарів,


" Скальковский А. Исто­рия. Т. 1. С. 227, 228.

Монети Кримського ханства Сучасне фото

12 Kitowicz К. Opis oby­czajów. Т. 2. S. 214.

можуть з паспортами управителя мого уманського маєтку їхати й далі. 1762 ро­ку, 18-го травня»13.

Купецькі хури з Запоріжжя у Польщу йшли головним Чорним, чи Шпаковим, шляхом та його боковими гілками. З Запоріжжя везли коней, рогату худобу, хутра, рибу, риб'ячий жир, сіль, сало, віск, сир, визигу * та ін. Польська шляхта, особливо молодь, часто їздила в Січ, щоб купити там верхових коней, а польські купці їздили туди, щоб купити сіль, яку запорожці збирали біля лівого берега Дніпровського лиману з озер навколо Кінбурна, особливим чином переробляли й перевозили човнами з лівого берега на правий до Станіславівського мису й до балок Солонців і Широкої, а звідти возами доставляли в Січ |1. Багато хто з запорізьких козаків сам вирушав у Польщу продавати свої товари, особливо дорогих коней; в Умані їх бачили на ярмарку в день святого Івана. Вони при­їжджали багатьма возами, були одягнуті в короткі жупани з телячої шкіри, часом підбиті дуже дорогою тканиною. Продавши свої товари, запорожці дуже довго розважалися, а потім їхали назад '°. Часом через Польщу запо­різькі купці діставалися й до Львова; там вони продавали солену і в'ялену ри­бу, а заодно нерідко і своїх волів, котрими привезли товари, й поверталися на­зад однокінками. Нерідко вони піднімались і до річок, що течуть у Віслу, де продавали пшоно, привезене з Січі |6.

Торгові хури з України чи Великоросії ішли в Запоріжжя або суходолом — Чорним Українським, Крюківським, Кримським, Переволочанським, Кизи-керменським шляхами з боковими гілками, Муравським, Ізюмським і Каль-міуським шляхами, або ж річковими шляхами — Дніпром від Мишуриного Рога і далі вглиб Запоріжжя до Січі. Для сплаву Дніпром різних товарів у запо­різьких козаків з 1656 р. існував особливий стан людей, лоцманів, до яких потрапляли найхоробріші козаки Кодацької паланки, що жили вище дніпров­ських порогів. Вони були вільними від усіляких військових повинностей, але мусили проводити купецькі судна через страшні пороги. Головними місцями торгівлі запорізьких козаків з українськими були: Стародуб, Мирогород, Хорол, Лубни, Ромни, Опішня та інші місця, куди вони з'їжджалися переважно на ярмарки у дні річних чи храмових свят '7.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   44


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка