Книга є найбільш повним історичним дослідженням, що охоплює період 1471-1734 рр. На багатому документальному матеріалі в популярній формі всебічно висвітлюється життя запорізького козацтва. Для викладачів, студентів, істориків, етнографів



Сторінка4/44
Дата конвертації11.05.2018
Розмір7.3 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44

Дніпро — це священна й заповітна для запорожців ріка; у козацьких думах він називається «Дніпром-Славутою»', у козацьких піснях — «Дніпром-бра-том», лоцманською мовою — «Козацьким шляхом». У краю запорізьких ко­заків Дніпро починався з одного боку вище річки Сухого Омельника, з дру­гого — від річки Орелі, й протікав на протязі 507 верст, маючи тут і найбільшу ширину, й найбільшу глибину, й найбільшу швидкість; в межах же запорізького краю характеризувався він і всіма особливостями своєї течії: порогами, забо­рами, островами, плавнями й холуями *. Всіх порогів у ньому при запорізьких козаках налічувалося дев'ять: Кодацький, Сурський, Лоханський, Звонецький, Ненаситець або ж Дід-поріг, Вовнигівський або Внук-поріг, Будилівський, Ліш-ній і Вільний.

Найбільший і найстрашніший з усіх порогів — поріг Неяситецький чи Нена-ситецький, названий, за одними, від птаха неяситі **, яка водилася тут у давни­ну, за іншими, від слів «не насичуватися», бо він ніколи не насичується люд­ськими жертвами — нещасливими плавцями. Це — родоначальник і всім поро­гам поріг, Дід-поріг. Страшним роблять його й сам рух води в ньому, й ті вели­чезні віковічні камені, які частково стирчать посеред самого порога, а частково відходять від берегів ріки далеко до її середини. Ріка Дніпро, вільно й плавно не­сучи свої води вище Ненаситця, дійшовши потім до самого порога й зустрівши тут нездоланну перешкоду у вигляді лав, скель, гряд і мисів, з незбагненною силою вдаряється в різні боки, кидається з одного каменя на інший, внаслідок

1 Антонович В., Драгома- ни малороссийского наро- воді (В. Даль). нов M. Исторические пес- да. T. 1. К., 1874. С. 217. ** Сіра сова.

* Корчі, рештки дерев у

Гідрографія, топографія і клімат Запорізького краю

чого страшенно хвилюється, високо здіймає величезні вали сріблястого «буку», розбивається мільйонами водяних бризок, розлітається на всі боки цілими по­токами водяного пилу, викручує поміж скель бездонні вири, й усе це здіймає та­кий страшний шум і стогін, котрий чути вже на великій відстані від порога й котрий на самій ріці поглинає будь-який інший звук — і крик птахів, і голоси людей. Здалеку здається, буцімто в ріці сімсот тисяч величезних водяних мли­нів безупинно стукають і переливають воду своїми колесами. «Він так меле, що аж гримить, аж земля труситься!»... Картина воістину страшна й разом з тим воістину могутня й велична, її не опишеш ніяким пером і ніяким пензлем; для зображення її, кажучи арабською приказкою, язику не стане слів, а уяві барв. Особливо величним і чарівним здається Ненаситець з висоти пташиного лету від правого берега ріки, у великий розлив води, коли вся його поверхня сріблиться білою перловою піною, а величезні камені, що стирчать з води, вкри­ваються безліччю гнізд місцевих птахів крячків, які невтомно снують над по­рогом, яскраво сяючи своїм пір'ям на південному сонечку, щомиті тріпочучи маленькими крильцями й сповнюючи повітря своїм жалібним свистом і цвір­чанням. Часом він і реве, й стогне, й високо здіймає свої води, а потім відразу так стихає, що стає чутно навіть переливи його води з каменя на камінь, ков­зання її з лави на лаву, що дає можливість місцевим жителям вгадувати по ньому зміну погоди. Безсумнівно, що тут, біля цього заповітного порога, біля його величезних скель, у мальовничому безладді розкиданих і по самому рус­лі, й по берегах ріки, біля високих могил, що здіймаються в степу обабіч ріки й мимоволі наводять на сумні думи про минувшину людського роду; тут, бі­ля цього грізного, дикого й заповітного порога, часто сиділи й часто милува­лися з високого мису хвилями, що кипіли на схилах скель, справжні ціну-вальники красот природи, мрійники в душі, художники в піснях — запорізькі козаки. Любо було їм дивитися на шалену швидкість води в Ненаситці; доща­на барка пробігала всю довжину його, дві з чимось версти, за чотири хвилини, а лісовий пліт — трохи більше як за хвилину...

Від Дніпрових порогів відрізняють забори; забори — ті ж пасма диких гра­нітних скель, розкиданих по руслі Дніпра, але вони не перетинають ріку всу­ціль від одного берега до іншого, а займають частину її, переважно від пра­вого берега, й таким чином від другого берега залишається вільний прохід для суден. Усіх забор у Дніпрі у краях низових козаків налічують 91, але великих поміж них, відомих здавна забор було шість — Волошинова, Стрільча, Тягин-ська, Воронова, Крива й Таволжанська. Від забор відрізняються поодинокі камені, що стирчать то там, то сям серед ріки чи біля її берегів; з безлічі каменів, розкиданих по Дніпру, найвідоміших було сім — Богатирі, Монастирко, Ко­рабель, Гроза, ІДаприга, Гаджола й Розбійники. Між порогами, далеко вниз і вгору від них, на всьому Дніпрі в межах земель запорізьких козаків налічу­валося 265 великих і малих островів, з яких найвідоміших було 24 — Великий, Романів, Монастирський, Становий, Козлів, Ткачів, Дубовий, Таволжанський, Перун, Кухарів, Лантухівський, Гавин, Хортиця, Томаківка, Стукалів, Скарб­ний, Скалозуб, Коженин, Каїр-Козмак, Тавань, Бургун, Тягинка, Дідів і Со­мів :.

Майже весь береговий простір Дніпра, за винятком порогів, був вкритий розкішними й малопрохідними плавнями, що давали запорізьким козакам і ліс, і сіно, й безліч дичини та звіра. Ці плавні були низовинами, вкритими трав'янистою й деревною рослинністю, перетятими в різних напрямках річ­ками, відгалуженнями, єриками, затоками, лиманами, протоками, всіяними величезною кількістю великих і малих озер і порослими густим, високим і непрохідним очеретом. З усіх плавнів особливо знаменитим був Великий Луг, що починався біля лівого берега Дніпра, навпроти острова Хортиці, тягнувся зі 100 верст і закінчувався на тому ж березі Дніпра, навпроти урочища Паліїв-щини, вище Микитиного Рогу. Для запорожця, що серед своїх суворих то-

2 Про пороги, забори, ка- твір «Вольности запорож- ских Козаков». С. 33—50, мені й острови див. наш 51—114.


варишів не мав «ні неньки рідненької, ні сестри жалібненької, ні дружини вір­ненької», всю рідню складали Січ та Великий Луг: «Січ — мати, а Великий Луг — батько, отам треба й умирати». Запорожець у Великому Лузі, мов у не­оглядному морі, тут він недоступний «ні татарину-бусурманину, ні ляхові по­ганому». Саме русло Дніпра на певну відстань було завалене так званими хо­луями або корчами, тобто підводними пнями дерев, що росли по берегах ріки, щороку підмивались весняними водами й щорічно у великій кількості падали на дно Дніпра.

Ріка Буг також була «славною» рікою у запорізьких козаків: їм належала її нижня течія від балки Великого Сухого Ташлика до гирла лиману, близько 180 верст по прямій лінії; на цьому його відтинку був 21 поріг із найбільшим Запорізьким порогом, кілька забор, кілька окремих скель із такими вели­чезними, як Сова, Брама, Пугач, Протичанська; кілька островів, зокрема Кре-менців, Андріїв і Гардовий, на якому була церква, зруйнована, за переказом, козаком-ренегатом Савою Чалим; кілька печер, зокрема Кузня-печера навпро­ти селища Мигії, на лівому березі ріки. Було кілька кос, наприклад: Жабурна, Осницька, Павлова, Балабанова, Крива, Ожарівська, Руська й Волоська, кілька берегових мисів, як Семенів і Скелюватий .

Обидві ці річки, Дніпро й Буг, живилися своїми річками й гілками, що впа­дали в них у різних місцях по обидва береги. З безлічі приток Дніпра з пра­вого боку найвідомішими були: Сухий Омельник, Мокрий Омельник, Домо-ткань, Самоткань, Сура, Грушівка, Томаківка, Базавлук та Інгулець з його знаменитою притокою Жовтими Водами 4, з безлічі лівих приток Дніпра най­відомішими були: Оріль із боковими Багатою й Берестівкою, Самарь * з бо­ковою Вовчою, що складається з Ганчула і Янчула, Ворона, Осокорівка, Мос­ковка Суха, Московка Мокра, Конка, Білозерка, Рогачик, Лопатиха, п'ять річок Каїрок **, Сомова та Янушева. З безлічі гілок Дніпра з правого боку найвідомішими були: Ведмірка, Лісна, Тарас, Бугай, Дніприще, Орлова, Під­пільна, Павлюк, Скарбна, Сисина, Колотівська, Коловоріт, Царева, Дармамів-ка, Омелова, Космаха, Козацька, Бургунка, Тягинка, Інгульська, Кошова, Вільхівка, Корабельна, Білогрудова, Солонецька. З багатьох лівих гілок Дні­пра найвідомішими були: Підпільна, Паньківка, Домаха, Кушугум, Річище, Музурман, Плетениха, Темрюк, Конка, Свята, Метелиха, Лободиха, Бриста-на, Бабина, Татарка, Царевська, Євпатиха, Гребениха, Волошка. Шавулиха, Чаплинка, Костирська, Дурицька, Таванська, Гниловод, Хрулова, Голубова, Олексієва, Кардашинська, Маслова, Борщева, Солонецька й Збур'ївська5.

З кількох приток ріки Бугу з лівого боку найвідомішими були: Синюха, Мигійський Ташлик, Корабельна, Ташлик, Сланець, Мертвовод та Інгул з го­ловними притоками — Аджамкою, Сагайдаком, Грузькою, Сугаклією, Берез-негуватою й Громоклією.

А з рік Азовського басейну запорізьким козакам належали: Торець, Бах-мут, Лугань, Кальміус, Кальчик, три річки Берди, що текли паралельно одна одній з півночі на південь і впадали безпосередньо в Азовське море.

Крім рік, річок і гілок у запорізьких краях було немало озер, лиманів і прогно­їв. Озер, гирл і лиманів уздовж обох берегів Дніпра налічувалося 465, уздовж лівого берега ріки Орелі — 300, по обох берегах ріки Самари — 24. З пер­ших особливо відомими були Червоний лиман навпроти Червоної або Лисої гори, вище Микитиного Рогу; Великі Води навпроти гирла річки Базавлука, завдовжки 6 1/2 верст, завширшки 50 сажнів і з середньою глибиною 2 ар­шини ***; Плетеницький лиман вище першого впадіння річки й гілки Конки у Дніпро, навпроти Плетеницького Рогу, завдовжки 4 версти; Білозерський ли­ман біля лівого берега Дніпра, нижче Плетеницького лиману, завдовжки 5 і завширшки близько 3 верст; Хруловий або Чернечий лиман, навпроти гілки

3 Эварницкий Д. Вольно­сти. С. 130—136.

4 Що Жовті Води є прито­кою Інгульця, пише Ми­тецький. С. 7.

* Нині вживається форма «Самара» (Словник гідро­німів України. К., 1979). ** Довга, Західна, Мечет­на, П'ята, Четверта. '' Эварпицкий Д. Вольно­сти. С. 119—160, 161 — 172. *** Дометрична міра дов­жини, 0,711 м.

Гідрографія, топографія і клімат Запорізького краю

Фроловської, нижче Корсунського монастиря, завдовжки до 4 верст; Карда-шинський лиман, до 5 верст завдовжки, навпроти острова Потьомкіна; Соло-нецькі озера на острові Погорілому; гирла Збур'ївське й Білогрудівське, лимани Дніпровський і Бузький та багато безіменних соляних озер біля Дніпровсько­го лиману. Крім того за правим берегом річки Кальчика відоме було Білосарай-ське озеро, а на Бердянській косі кілька невеликих соляних озер (|.

Розглядаючи гідрографію запорізького краю, можна зрозуміти, що край цей був далеко не маловодний: його центр перетинала велика й повноводна ріка Дніпро з багатьма озерами, східні й західні околиці були змережені в різних напрямках безліччю рік, річок і прогноїв та єриків, котрі мов жили в живому організмі, несли свої прісні, гіркі й солоні води по безкраїх степових рівнинах запорізького краю; достаток води в своєму краю козаки характерно висловлю­вали словами пісні:

«З устя Дніпра та й до вершини Сімсот річок ще й чотири».

«Річок у цій землі, хоча до величини її й не дуже, але достатньо» '. Особли­вість цих річок полягає у тому, що всі вони звичайно течуть долинами зав­ширшки від 1 до 8 верст і рідко бувають обрамлені лісом, частіше ж очеретом і травою, що пояснюється властивостями самого грунту, по якому несуть свої води степові річки; біля річок були й болота, але вони часто висихали у спе-котне, сухе літо.

При всьому цьому клімат у землі запорізьких козаків не назвеш вологим, а навпаки сухим, мало вологим і часто навіть шкідливим для місцевої рослин­ності краю. «Клімат цієї країни залежить від пояса, в якому лежать степи, від сусідства гористих країн на півночі, великих степів на сході, морів на півдні й височин на заході, зокрема від напрямку балок, байраків і ярів у самих запо­різьких степах»". Сухість клімату запорізького краю походить з шести причин: по-перше, від височинного розташування степу, до 150 футів * над рівнем моря,

.ч а

' Эаарницкий Д. Воль­ности. С. 173—182. 7 Записки одесского об­щества. Т. 7. С. 183 Штукенберг. Статисти-



Дніпровський поріг Ненаситець Фото

ческие трудьі. Т. 25. СПб, 1858. С. 37.

* Дометрична міра довжи­ни, поширена в Росії, 30,48 см.

через що нижні шари морського повітря, які взагалі пом якшують літню спеку й зимовий мороз, не мали такого впливу на великий край запорізьких козаків; по-друге, з відкритого положення всього краю, з жодного боку не захищеного високими горами; по-третє, з відсутності великих лісів, що за­тримують у собі вологу й до певної міри пом'якшують клімат будь-якої міс­цевості; по-четверте, від сусідства сухих і шкідливих вітрів, східного й пів­нічно-східного, що дмуть тут цілими місяцями й забирають із собою всіляку вологу, сушать траву, лісову рослинність, а часом навіть виривають хліб ра­зом з корінням; по-п'яте, від мілководності й незначної глибини річок, що те­чуть тут. украй повільно, переважно плесами, а влітку зовсім пересихають, вкриваються болотяною рослинністю; дуже часто вони гниють і породжують різну заразу, що нерідко шкідливо впливає на місцеву рослинність і зовсім не зменшує сухості повітря, що особливо бувало у східних окраїнах запорізьких вольностей, у Кальміуській паланці 9; нарешті, по-шосте, з наявності в запо­різькому краю безлічі балок і ярів, що приймали в себе основну масу весняної і дощової води й не давали їй застоюватися на відкритих і рівних місцях і по­ступово просочуватися у грунт.

Весь простір землі, зайнятої запорізькими козаками, мав переважно сте­повий характер. Запорізький степ мав своєрідну особливість: «відкритий, без­мовний, всипаний природними пагорбами, перетятий ярами й долинами, він іноді вражав очі чудовою грою зелені, інколи здавався висушеним пекучим промінням сонця» . За характером самої поверхні, за кліматом і рослин­ністю весь запорізький степ був далеко не однаковим: північна окраїна гористі­ша й вища, південна рівніша й більш нахилена до берегів Чорного й Азов­ського морів; північна окраїна вологіша й родючіша, південна, чим ближче до кордону, тим безводніша й бідніша на рослинність; у північній окраїні балки численні, глибші, з багатшою рослинністю, в південній балок не так багато, вони пологіші і з меншою рослинністю; нарешті, північна окраїна запорізьких вольностей не так терпить від палючого сонячного проміння; південна ж особ­ливо зазнає страшної дії спеки, котра нерідко винищує тут, наприклад, при тривалому бездощів'ї, всю рослинність, страшенно розжарює степове повітря й робить у землі глибокі тріщини. З цієї причини південна окраїна запорізь­ких степів, особливо нинішня херсонська рівнина, у польських і російських письменників минулих століть переважно мала назву «Дикого поля», «Пусто-поля», «Чистополя». На цьому Дикому полі рятівними оазами були лише не­численні ріки та декотрі балки, на берегах і схилах яких утримувалася, часом і в пекуче, сухе й безводне літо, лісова й трав'яна рослинність.

Характерним явищем запорізьких степів є так звані балки, яри й байраки. Балками називають тут більш чи менш глибокі долини з пологими берегами, вкриті травою, часом лісом, які служать природними жолобами для стоку води з відкритих степових місць у ріки, річки,- озера, лимани, прогної, єрики; геоло­гічною мовою балками називаються мертві, недіючі, вкриті лісовою чи трав'я­ною рослинністю яри. Ярами ж називаються діючі балки з крутими, оголени­ми берегами, що обвалюються від весняних і дощових розливів і тому про­пускають воду в шари свого підґрунтя; байраками називаються ті самі яри, але неодмінно вкриті лісом, більш чи менш густим і високим.

Балки завжди були, та й тепер є місцевим типом запорізької країни; при до­сить значній довжині, часом у кілька десятків верст, вони нерідко доходять до 150 футів глибини й завжди йдуть у напрямку до моря, Чорного чи Азов­ського .В історії запорізьких козаків балки, яри й байраки мали певне зна­чення як пункти поступової колонізації великої, дикої й пустельної степової рівнини: «по цих угіддях запорізьке військо володіло й промисли свої мало», тобто, в балках чи біля балок закладали спочатку бурдюги *, потім зимівники й

9 Александрович. Краткий обзор Мариупольского уез­да. Мариуполь, 1887. С. 37.

10 Штукенберг. Статисти­ческие труды. С. 40. 11 Список населенных мест. Екатеринославская губ. СПб, 1863. С. 6, 7.

* «Словник української мо­ви» (К., 1970) та «Словарь» Грінченка подають «бур-дей, бурдій» — землянка.

зо

Гідрографія, топографія і клімат Запорізького краю



нарешті села сімейних і несімейних запорожців. Головним місцем для цього, звичайно, були балки по обох берегах Дніпра, тоді балки по берегах його при­ток, великих і малих, і врешті балки по берегах степових річок. Усіх балок, ярів і байраків у степах запорізьких козаків була справді незліченна кіль­кість, немов зірок у безмежному просторі небес. З цього числа можна назвати лише найголовніші балки обох берегів Дніпра, починаючи від верхньої гра­ниці вольностей запорізьких козаків і закінчуючи нижніми. За даними XVII й XVIII століть таких балок із правого берега Дніпра було 95, а з лівого — 3612. З перших найвідомішими були: Звонецька, Тягинська, Будилівська, Літ­ня, Старокічкаська, Хортицька, Люта, Золота, Дурна, Крейдяна, Пропасна, Верхня Солонецька, Широка й Нижня Солонецька. З інших найвідомішими були: Лоханка, Тягинка, Дубова, Таволжанська, Лішня, Кічкаська, Бабина, Гіпетуха, Широка й Валівала. Зі степових балок найбільш відомими були: Дубова чи Гайдамацька, що виходила до лівої притоки Інгульця Саксагані, те­пер навпроти садиби-хутора Дубової Балки покійного власника Олександра Миколайовича Поля * у Верхньодніпровському повіті Катеринославської гу­бернії, й балка Княжі Байраки того ж повіту, що починається від лівої прито­ки Інгульця Жовтих Вод і виходить до правої притоки Дніпра Мокрого Омель-ника. Загальний напрямок останньої балки — з південного заходу на північний схід, загальна довжина — 15 верст, найбільша глибина — майже 60 сажнів по вертикалі. За переказом, ця балка отримала свою назву від котрогось із кня­зів Вишневецьких, який висушив усі водяні джерела у власній землі, щоб за­морити спрагою своїх селян, і мучив їх ще довго навіть після своєї смерті |3. В історії запорізьких козаків балка Княжі Байраки стала дуже відомою як місце першої битви гетьмана Богдана Хмельницького з поляками на Жовтих Водах 8 травня 1648 року.

Характерним явищем запорізького краю був також брак лісу: ліси тут рос­ли лише в низовинних місцях, найвологіших або найбільш суглинистих чи су­піщаних, тобто по берегах рік, озер, лиманів, по річкових островах, схилах балок, ярів, пагорбів. Усі інші місця були безлісною рівниною, вкритою тра­вою влітку й замурованою снігом узимку. З даних минулих століть видно и, що в межах вольностей запорізьких козаків ліси були по правому й по лівому берегах Дніпра, іноді суцільно, іноді з великими проміжками, звідси далі на південний захід до Бугу й на південний схід до Азовського моря. Видно та­кож, що з усіх окраїн вольностей запорізьких козаків північно-східна окраїна, Протовчанська, Орільська й Самарська паланки, нинішній Новомосковський і частково Павлоградський повіти справедливо вважалися найлісистішими па­синками всього Запоріжжя. Уздовж правого берега Дніпра ліси починалися біля річок Мокрого й Сухого Омельника і росли то всуціль, то з перервами, до гілки Дрімайлівки й нижче; весь цей величезний простір землі, до 400 верст в одну лінію, становив приблизно ЗО 000 десятин ** лісу. Крім того, на захід від' правого берега Дніпра ліси траплялися по річках Сурі, Базавлуку, притоках Інгульця: Зеленій, Кам'яночці ***, Тернівці й Саксагані; по Інгульцю, Бешці, Аджамці, Березівці, між Березівкою й долиною Темної, де ріс Соколиний ліс, до 400 десятин землі; між верхів'ям Інгулу й Торговицею, по Інгулу, Сугоклії, Сугоклійчику, Мертвоводу, Чечаклії, Громоклії, Кагарлику, Терновій, по Бу­гу біля Піщаного броду, Виноградної криниці й Семенового Рогу; по балках Глибокій, що впадала в Жовті Води, Княжих Байраках, де ріс густий і непро­хідний ліс; по Дубовій або Гайдамацькій балці, що впадає в Саксагань, де й зараз стоять гігантські столітні дуби '5. Врешті, до західної околиці воль­ностей запорізьких козаків примикали ліси Чорний і Чута |6, про які 1748 ро­ку казали: «чи володіло ними раніше Військо Запорізьке, про це запорізькі ко-

12 Эварницкий Д. Вольно­сти. С. 185. 217. * Поль О. М. (1832— 1890) — укр. краєзнавець, археолог і колекціонер, походив з родини гетьмана

П. Полуботка. 11 Эварницкий Д. Воль­ности. С. 213. 14 Там же. С. 244. ** Дометрична міра площі, 2400 кв. сажнів, 1,09 га.

*** Нині р. Кам'янка. ''' Эварницкий Д. Воль­ности. С. 243—268. "«Чута» (тюрк.) означає земляні яблука, часом рос­лини взагалі.

Д. I. Яворницышй Історія запорізьких козаків

заки не знають; а була в попередні роки від кошового отамана Сірка в тому лісі пасіка, років з 80 тому»17; тут же були ліси Нерубай і Круглик, «про котрий також не було відомо, володіло ним Військо Запорізьке чи ні»|в. Чорний ліс і Чута колись становили один суцільний ліс і були продовженням знамени­того в історії гайдамаків Мотронинського лісу в Чигиринському повіті Київ­ської губернії; вони перетиналися лише двома річками — Ірклійцем, що від­діляв Київське воєводство від Дикого поля, й Інгульцем, що йшов від київ­ського кордону до правого берега Дніпра. Чорний ліс у наш час є за 35 верст від Єлизаветграда, поблизу селища Водяного, Чута поблизу Красносілля, Не­рубай поблизу Федваря |9, Круглик біля Цибулева. Взяті разом усі ці чоти­ри ліси в наш час складають 18 677 десятин густолистяного лісу, що скла­дається переважно з дуба, менше клена, береста, осики, ліщини та ін.20; у ньо­му водилися вовки, лисиці, зайці, дикі кабани, дикі кози, навіть ведмеді, без­ліч птахів різних видів і родин. В історії запорізьких козаків ліси Чорний, Чута, Нерубай та Круглик мали те важливе значення, що в них часто переховува­лися запорожці від переслідування татар, турків і поляків; тут знаходили со­бі притулок православні ченці від переслідувань католиків, і страшні гайдамаки, що піднімали зброю на захист своїх людських прав, проти ненависних їм по­ляків; гайдамаки особливо любили ліси Чорний і Чуту; у козаків XVIII століт­тя про Чорний ліс склався навіть особливий термін — «утік до Чорного лісу» означало став гайдамакою. Чорний ліс дуже часто служив місцем, де збира­лися татари, козаки й поляки або як союзники, що виступали проти москов­ських військ, або як суперники, що виходили на поле битви між собою. Отож не дивно, що народні перекази говорять про існування в цих лісах підземних льохів, про сховані у них величезні скарби, про страшні голоси, які можна по­чути вночі серед дерев лісу, про сивих вусатих запорожців, одягнутих у червоні, мов жар, шати, з люльками в зубах, котрі сидять над купами золота у гли­бокій задумі в підземних печерах лісу тощо.

Підсумовуючи дані про ліси західної окраїни вольностей запорізьких коза­ків і виключаючи з цієї окраїни ліси Чорний і Чуту, які, здається de jure не на­лежали запорізьким козакам, ми бачимо, що ця окраїна не була багата на ліси, а переважно степова. «З півночі до гирла ріки Бугу лісів у достатку немає, лише по балках ростуть яблуні, груші, шипшина, хміль, виноград, крисберсень *, вишня, верболіз, осокір, глід, гордина **, а найбільше терену, переважно рідки­ми кущами»21.

Як і по правому, ліси росли й по лівому березі Дніпра: тут вони починалися від гирла Орелі, а закінчувалися біля Дніпровського лиману; весь цей простір землі мав близько 6200 десятин лісу, в одних місцях він йшов суцільно, в інших з великими проміжками; крім того на лівому березі Дніпра ріс знаменитий Великий Луг, що тягнувся безперервно близько 100 верст завдовжки при 25 верстах найбільшої ширини, а нижче нього з великими перервами тягну­лася близько 180 верст до міста Олешок знаменита Геродотова Гілея. Як у Великому Лузі, так і в Гілеї, росли величезні дерева з переважанням дуба над іншими породами; про розміри дерев тут можна судити по тих скам'янілих ду­бах, які й зараз є у Великому Лузі: ці дуби свідчать, що нинішні дніпровські лі­си є лише мізерною пародією тих гігантських лісів, які колись своєю могут­ньою головою затінювали широкий Дніпро.

Крім лісів по обох берегах Дніпра такі самі ліси росли на островах ріки; усіх островів на ріці Дніпрі в межах вольностей запорізьких козаків налічувалося 265, і більшість із них була вкрита лісом, переважно лозою, шелюгом, рідше осокорами й ще рідше дубами.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   44


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка