Книга є найбільш повним історичним дослідженням, що охоплює період 1471-1734 рр. На багатому документальному матеріалі в популярній формі всебічно висвітлюється життя запорізького козацтва. Для викладачів, студентів, істориків, етнографів



Сторінка30/44
Дата конвертації11.05.2018
Розмір7.3 Mb.
ТипКнига
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   44

У Гарді на ріці Бузі перша похідна церква Покрови Богородиці існувала вже в 1742 р.; вона була влаштована на острові Гардовому серед Бугу, як це видно з плану 1742 р. інженера де-Боксета 8|. У 1758 р. запорізькі козаки зро­били вклад у цю церкву: 14 перлин, проданих згодом за 15 карбованців, три срібні позолочені кубки, один з яких мав покришку з хрестом, кілька шматків штофної тканини різного кольору на священичі ризи та три копи грошей; весь цей вклад подів невідомо куди бугогардівський полковник, на якого вкладни­ки подали згаданого року скаргу кошовому отаманові. У 1772 р. на цю церкву було виділено з «гардової здобичі», тобто від рибальства і перевозів, 19 крб. і 40 коп., та з очаківської здобичі — 73 крб., 46 левів і 80 парі. Гардова церква, як прикордонна, постійно зазнавала нападів з боку поляків, татар, турків, а якось навіть з боку власного козака, ренегата Сави Чалого. У цю церкву з тієї ж причини, що стояла вона на межі запорізьких володінь, часто при­ходили різні ченці й священики; з приводу цього запорізький Кіш 1772 р. ви­дав ордер бугогардівському полковникові Сухині, зобов'язуючи його разом із бугогардівським ієромонахом Никоном усіх «шатающихся, гробы печа­тающих, проповедующих и другия требы исправляющих монахов», не до­пускати до цього, а безпашпортних відсилати у їхні монастирі 82. Після зни­щення Січі 1775 р. Гардову церкву забрав молдавський гусарський полк: на прохання полковника цього полку Василя Зверева і з дозволу генерал-майора Петра Текелі її поставили у Катерининському шанці, де на той час іще не було церкви, хоча священика, Григорія Лабенського, вже призначили. Ця церк­ва мала багато начиння: срібні кадила, кипарисові, окуті золотом і сріблом хрести, срібні ліхтарі та інші цінні речі83. У слободі Кам'янці, на лівому березі Дніпра, напроти Нового Кодака, теперішнього Новомосковського пов., Катеринославської губ., церква Преображення Господнього існувала вже 1745 р.84 За відгуком сучасника, ця церква була «как снісарско гарно отділана, так і маляре ко иконами богато украшена»; при ній було чет­веро священиків та двоє дияконів. У 1768 р., коли ця церква «волею долі» згоріла, у Кам'янці тимчасово поставили похідну кальміуську церкву. В 1772 р. мешканці Кам'янки звернулися до Коша з проханням дозволити їм збудувати нову церкву на місці згорілої; Кіш у свою чергу надіслав прохання київському митрополитові Євгенію, пояснюючи, що нову церкву не будували відразу після пожежі, оскільки в той час почалася війна з татарами, а тепер, ко­ли війна наближається до кінця, мешканці Кам'янки, сповістивши самарського полковника й старшину, приготували і дерево, й плити, спеціально посилаю­чи за матеріалами аж у Київ. Водночас з таким же проханням звернулося і Старокодацьке духовне правління. На обидва прохання надійшов дозвіл, і 21 липня 1773 р., в день Симеона юродивого у Кам' янці заклали нову церк­ву 85.

У селі Бригадирівці, на лівому березі Дніпра, церква Покрови Богородиці існувала вже 1756 р., що видно з напису на дзвоні в селі Личковому; поряд із церквою села Бригадирівки і водночас існувала й церква Георгія Побідонос-ця в селі Курилівці, та оскільки обидва села, а разом з ними й церкви стояли на «мочернетом» місці, серед піщаних кучугур, і щороку затоплювалися вес-

Эварницкий Д. Запо­рожье. Т. 1. С. 149.

Записки одесского об­щества. Т. 4. Табл. 11.

Скальковский А. Исто­рия. Т. 1. С. 134, 135.

Феодосии. Материалы. Т. 2. С. 339.

84 Феодосии. Историче­ский обзор. С. 11, 47.

85 Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 319—321.

Церковний лад у запорізьких козаків

няною водою Дніпра, запорізький Кіш вирішив перенести обидві церкви в інші села: бригадирівську в Дичкове, а курилівську в Петриківку. Тоді певна части­на парафіян і весь церковний причт також перейшли у нові села, а певна части­на залишилася на попередньому місці і з колишніх сіл Бригадирівки й Курилів-ки утворила одне село Єлизаветівку 86.

У селі Петрівці, тепер слободі Петриківці, перша церква виникла лише

1772 р., во ім'я Георгія Побідоносця, перенесена з Курилівки. Оскільки ж ця церква незабаром спорохнявіла, жителі й місцеве духовенство звернулися разом зі Старокодацьким духовним правлінням до київського митрополита Гавриїла за дозволом на будівництво у Петрівці нової церкви. Дозвіл надійшов

1773 р.87 Пам'ятником зусиль запорізьких козаків у селі Петриківці залишив­ся престол, окутий згори щирим сріблом. У селі Шугліївці (тепер Шульгів-ка), поблизу гирла ріки Орелі, церква Успення Богородиці існувала вже з 1745 р.88 У селі Ревівці церква існувала також з 1745 р.89 У селі Могилеві, на лівому березі ріки Орелі, 1720 р. існувала каплиця; у недільні та святкові дні сюди збиралися місцеві й навколишні хуторяни для молитви й богослужінь; службу божу відправляли тут ченці Самарсько-Миколаївського монастиря, які водночас виконували різні треби й навчали люд правил доброго життя. У 1745 р. замість каплиці тут уже стояла церква90. Ця церква існувала, мабуть, до 1772 р., бо в цьому році кошовий отаман Петро Іванович Калнишевський з військовою старшиною й товариством, а слідом і Старокодацьке духовне правління звернулися з проханням до київського митрополита Гавриїла дозво­лити жителям села Могилева збудувати церкву Воскресіння Господнього на кошти, надані їм військовим осавулом Сидором Білим; у проханні повідомля­лося, що ліс і плитові камені вже доставлено Дніпром людьми, які спеціально їздили в Київ. Дозвіл не забарився, і 12 травня 1773 р. церкву заклали91.

У селі Байбаківці на Протовчах церкву св. Миколая заклали 1773 р., з бла­гословення київського митрополита Гавриїла, внаслідок клопотання полковни­ка Війська Запорізького на Протовчах у Кіш, прохання кошового отамана Петра Івановича Калнишевського з військовою старшиною й товариством і подання Старокодацького духовного правління 92. У селі Гупалівці на річці Заплавці, лівій притоці Орелі, церква існувала вже 1745 р.93; 1773 р. тут закла­ли другу церкву, Іоанна Предтечі, після подання в Кіш полковника Опанаса Федоровича Ковпака, прохання кошового Калнишевського та клопотання ду­ховного правління. Першим священиком цієї церкви був запорізький козак Павло Неживий, який довго був у причті січової церкви 94.

У селі Котівці, на правому березі ріки Орелі, навпроти озер Кислого, Дов­генького та Продайкова, перша дерев'яна церква Преображення Господнього була заснована 5 жовтня 1774 р., після подання кошового Калнишевського та донесення генерал-фельдмаршала й головнокомандувача першої російської армії графа Петра Румянцева київському митрополитові Гавриїлу; 1775 р. до цієї церкви висвятили священиком запорізького козака з Кисляківського куреня Івана Висота, який вісімнадцять років прожив серед церковників січової церкви, тому «у битвах участі не брав і нікого на війні не вбив» 95. Зі старовинних речей у церкві Котівки збереглися до наших днів: срібна позо­лочена чаша, дерев'яний кипарисовий хрест у срібній оправі, «відмінений» 1775 р. Андрієм, три євангелія, одне в суцільному срібному позолоченому окладі, два в оксамитному зі срібними кутами та чотирнадцять церковних книг, одна з яких, тріодь пісна, куплена якимось козаком Симоном 1775 р.96

У селі Дичковому перша церква Покрови Богородиці існувала вже 1706 р.; під час татарського нападу 1737—1738 рр. вона згоріла і на її місці збудували

86 Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 405.

87 Там же. С. 328.

88 Феодосии. Историче­ский обзор. С. 47.

89 Там же.

90 Там же.

91 Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 340—343.

92 Там же. С. 333.

93 Феодосии. Историче­ский обзор. С. 47.

94 Феодосии. Материалы.

Т. 1. С. 337.

95 Там же. С. 346.

96 Эварницкий Д. Очерки по истории запорожских Козаков и Новороссийского края. СПб., 1889. С. 126.

каплицю, в котру призначили ієромонаха Самарсько-Миколаївського монастиря для відправи богослужінь. А 1772 р. в Дичкове перенесли церкву із села Бри-гадирівки: «Збудована на низькому дуже до Дніпра й піскуватому місці, що­весни полонною водою заливається, так що під час весняної повені в церкву бредуть водою, у літній час оточена та церква кучугурами й піском; від піску апаратів церковних та й самих божественних таїн вберегти нема як, при тому й церква, через нетвердість землі й піску під нею, на один бік похилилась, так що й дверей з одного боку не відчинити. Й ми зважили, що випадало б сій церкві перенесеній бути в тутешніх вольностях — із села Бригадирівки — в село Дичкове, у місце для спорудження церкви не низьке й не піскувате, а цілком зручне і якнайпристойніше» 97. В наш час від запорізьких козаків у личківській церкві зберігаються: два дзвони, одне євангеліє та шість богослуж­бових книг із характерними написами; великий дзвін без напису, подарований у слободу Бригадирівку 1756 р. коштом личківських козаків Павла Брехаря, Хо­ми й Івана Чорних; менший дзвін з написом 1756 р.; подарований тими ж особами; євангеліє київського друку 1753 р., подароване Опанасом Омелянови­чем Сенюковим; цвітослов, пожертвуваний 1764 р. козаками Кисляківського куреня Іваном та Оврамом Мовчанами; житія Іоанна Дамаскина, Варлаама-пустельника та Иосифа Лідійського московського друку 1680 р., з двома чудовими гравюрами, виконаними зачинателем російської школи живопису (так званої «царської школи») другої половини XVII ст. Симоном Ушаковим, одна з яких зображає «мир» у вигляді жінки, що стоїть на голові ягняти з кві­тами в руці; друга — «брань» у вигляді воїна зі списом і мечем у руці і з шоло­мом на голові. Під постатями зазначено ім'я гравера: «Начертал Симон Уша­ков 1680», а в нижній частині книги, на правому аркуші є польський напис: «1773, Miesionca Apryla II Wydałem Iescarbcu Cerhiewica». У церкві Дичкового збереглося ще декілька церковних книг — повчання єпископа Іллі Минятія, московського друку 1759 р.; бесіди Іоанна Златоуста того ж друку 1768 р.; три-фолой, куплений запорізьким козаком Донського куреня Данилом Махинов-ським 1754 р.98

У місті Самарі, що звалося ще Самарь, Самарчук, Самарчик, Нова Самара, Новоселиця, Новоселівка, а тепер містом Новомосковськом, перша церква була збудована незабаром після того, «як запорізькі козаки повернулися з-під тур-царя», тобто після 1734 р. За переказом, це була невелика дерев'я­на церковця, перероблена зі звичайної хати з перебудованим верхом, вкрита очеретом і увінчана простим залізним хрестом. Здається, про цю церкву сказано у «настільній грамоті» київського митрополита Арсенія Могилян-ського 1760 р.99 За час існування цієї церкви у місті Самарі близько 1760 р. запроваджено духовне намісницьке правління, що йменувалося «старо-кодацьким запорізьким правлінням», головним священиком (хрестовим намісником) якого призначили Григорія Івановича Порохню. На той час при духовному намісництві було семеро священиків, які або відправляли треби, або були у правлінні . У 1773 р. стара церква у Самарі була вже досить «ветха», тому було вирішено збудувати нову.

Про будівництво нової церкви у місті Самарі збереглися як писемні дані, так і усні перекази. Перекази свідчать, що вирішивши будувати замість старої нову церкву, запорізькі козаки постановили, що в новому храмі не повинно бути жодного залізного цвяха, бо «не личить у храмі Спасителя, розіп'ятого на хресті й прибитого до нього залізними цвяхами, вбивати у дерево залізні цвяхи, а треба у колоди вставляти дерев'яні тиблі * й на них кріпити основу церкви». Далі перекази розповідають про те, як проходила рада про будів­ництво нової церкви. Недільного літнього дня, після обідні, в саду ктитора Якова Легкого зібралися під квітнучою розлогою яблунею паланковий сердюк,

97 Феодосии. Материалы. Т. І. С. 325.

98 Эварницкий Д. Очерки. С. 133.

99 Феодосии. Исторі ский обзор. С. 69.

100 Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 307.

* Дерев'яні цвяхи (Б. Грін-ченко).

Церковний лад у запорізьких козаків



осавул, підосавулій, писар, підписарій, шафар самарського перевозу, місцевий протопіп, кілька священиків, начальник Самарсько-Миколаївського монастиря та кілька почесних громадян міста. На раду запросили майстра Якима * По-гребняка, родом із села Водолагів Харківської губернії. Почесні «батьки» спочатку недовірливо поставилися до майстра, який був чоловіком непоказним та ще й до того рудим. Але згодом, коли майстер «намалював» на стежці обриси церкви, «батьки» повірили в його досвідченість і вирішили будувати храм «на дев'ять веж або бань, по три бані в ряд з усіх чотирьох боків», причому «батьки» довго не могли зрозуміти, що хоч верх церкви буде з чотирьох боків і на кожному з них буде по три вежі, але всіх веж буде не 12, а 9: «батьки» забували, що четвертий бік входить в лік веж, які рахувалися з трьох перших боків, тому й виходило всіх веж 9. «Погребняку важко було батькам пояснити розрахунок, на основі якого ювелір однієї візантійської імператриці, виготов­ляючи їй хрест, ухитрився украсти з нього кілька виданих йому дорогоцін­них каменів. Він розташував їх так, що кількість їх, рахуючи окремо по довжині й ширині, а потім додаючи, виходила правильна, а насправді була менша» |0>. Коли «батьки» врешті-решт збагнули це, вони уклали з майстром контракт, на основі якого він зобов'язався збудувати в Самарі дерев'яний собор із де­в'ятьма вежами навколо, за що паланка повинна видати йому 2 тис. крб.; після укладення контракту майстер добровільно відступив зі згаданої суми 24 крб. на помин власної душі. Вже були складені умови, минув якийсь час, пора було розпочинати будівництво собору, аж раптом майстер засумнівав­ся у власній майстерності і втік у самарські очерети; там він ховався доти, доки якось уві сні не з'явився йому сивий дідок, Микола-чудотворець, і не показав насправді, як слід будувати задуманий храм. Майстер отямився від сво­го видіння, відразу зробив з «оситнягу» модель церкви, далі прийшов у місто, розповів про своє видіння і після цього розпочав будівництво храму. Собор було закладено з благословення київського митрополита Гавриїла Розанова 1773 p., як зазначено у старому «Описі майна», що зберігається у наш час у церкві Новомосковська, а не 2 червня 1775 p., як пише видавець «Материа­лов для историко-статистического описания екатеринославскои епархии» . Головний престол храму був присвячений святій Трійці, боковий правий — апостолам Петру й Павлу, лівий — святителям Василію Великому, Григорію Богослову та Іоанну Златоусту. Наглядали за будівництвом відставний запо­різький суддя Антон Головатий і кошовий отаман Іван Чепіга. Усю церкву, крім кам'яного фундаменту, будували з дубового й соснового дерева, доставленого з сусіднього Самарського лісу і складеного за допомогою тиблів, тобто дерев'я­них кілків між колодами, і замків, тобто особливо вирізаних зчеплень на кінцях колод. Храм, крім бокових іконостасів, було завершено 1778 p., і в тому ж році, 13 травня освячено преосвященним Євгенієм, який проїжджав через єпархію разом з архімандритом Феоктистом. ЗО серпня 1780 р. місцевим протопопом Григорієм Порохнею були освячені й бокові престоли храму. За­гальна вартість будівництва собору, крім дзвіниці, склала 16 785 крб. і 71 коп.

За своєю красою, розкішшю і «сміливим до зухвальства» будівництвом Самарський собор вважався у козаків дивом на все Запоріжжя; однак архі­тектура його проста: майстер не дав йому ні колон, ні зовнішніх прикрас, обшивши шалівкою, пофарбованою білим кольором. Купол помалював зеленою мідянкою; стіни зсередини розписав, як і склепіння, картинами релігійного змісту, а іконостас спорудив до склепіння, прикрасивши його чудовим різьблен­ням із різними фестонами й завитками і прегарним живописом у візантійсько­му академічному стилі XVI й XVII ст., а також деякими зразками голландсько­го та фламандського малярства, наклавши на нього в деяких місцях срібні золочені шати, а в деяких оздобивши найвитонченішою інкрустацією. Храм був заввишки 31 сажень, перерізом 58 саженів. Згодом біля собору окремо була збудована дзвіниця з дзвонами, найбільший з яких важив 262 пуди й 24 фунти і

* В оригіналі помилково 101 Надхин Г. Память о За- 102 Феодосии. Материалы. «Якова». порожье. С. 59. Т. 1. С. 309.

коштував 7220 крб. Біля дзвіниці збудували два будинки й викопали криницю з дерев'яним дашком, а навколо всієї церкви поставили огорожу, помальовану білою фарбою. Біля західних дверей висіло чавунне «било», прикрашене вгорі двома кінськими головами, а посередині заглибинами, що нагадували літери, яке видавало приємний сріблистий звук від удару по ньому дерев'яним молот­ком. За будівництво грандіозного храму запорізька старшина видала майстрові Я. Погребняку атестат, що й нині зберігається в цьому храмі Новомосков­ська; тут була й первісна його модель з «оситнягу», зовсім недавно спорохня­віла від часу.

Зі старовинних речей запорізьких часів у Самарському соборі збереглися: картини, ікони, шість євангелій, п'ять напрестольних хрестів, дві чаші, три дискоси, плащаниця, дві ряси, підрясник, дарохранильниця й антимінс. Серед картин — чудове зображення страшного суду, де показано демонів, вогні, киплячі казани, смолу, знаряддя катувань і серед них людей, поділених за ста­нами, починаючи від архієреїв і закінчуючи простими мужиками. З ікон найцікавіша із зображенням собору апостолів, «отмененная» козаком Батурин-ского куреня Іваном Терещенком 1774 р., 18 квітня. Із шести євангелій одне друку 1748 р., друге— 1750 р., пожертвуване козаком Лаврентієм Пліхою, третє— 1759 р., подароване Іваном Андрійовичем Серебреником, четверте того ж року, пожертвуване козаком Іваном Прудким, п'яте — 1763 р. і шосте — 1773 р., всі шість московського друку. Із п'яти хрестів чотири пожертвувані спільним коштом Війська Запорізького (1771, 1772, 1775) та один — трьома козаками — отаманом Булахом, Іваном Неклесою й Іваном Булахом. Із трьох чаш одна пожертвувана запорожцем Іваном Чумаком 1754 р., друга — коза­ком Федором Колотнечею 1766 р., третя—спільним коштом Запорізького Війська. Із трьох дискосів перший пожертвуваний спільним коштом Запорізь­кого Війська 1761 р., другий — козаком Федором Колотнечею 1763 р., тре­тій — спільним коштом Війська Запорізького 1772 р. З інших речей дарохра­нильниця пожертвувана спільним коштом Війська Запорізького 1768 р.; перша ряса куплена священиком Михайлівом 1763 р., друга пожертвувана спільним коштом Війська Запорізького 1764 р., підрясник подарований козаком Стефа­ном Прилукою 1758 р., і, врешті, антимінс шовковий, освячений архієписко­пом Євгенієм 14 лютого 1779 р., даний 14 серпня 1780 р.103

У місті Старій Самарі, за шість верст вище гирла ріки Самари, яке згодом називалося Новобогородицькою фортецею та Усть-Самарським ретраншемен­том, а тепер взагалі не існує, церква була з дуже давніх часів, здається, ще з XVI ст.; коли саме вона була заснована, точно невідомо, відомо лише, що 1767 й 1771 рр. тут була церква Покрови Богородиці, дерев'яна, «дещо у стінах пошкоджена», збудована коштом предків людей парафії на відведеній під церкву землі, достатньо забезпечена начинням, одягом і книгами і «к лучшему исправлению ея при ней доволен кошт имеется». При цій церкві спочатку був один священик, Іоанн Гамалія, а згодом, після подання самарського полков­ника Гната Пшеничного та прохання кошового Петра Калнишевського і духов­ного правління, висвятили і другого священика, Федора Ластовицького. Після падіння Запоріжжя Старосамарську Покровську церкву перенесли у найближче до Старої Самари село Одинківку, а речі з неї частково відіслали у Самар­сько-Миколаївський монастир, частково їх забрали козаки, які пішли на Ку­бань, а частково збереглися у теперішній церкві села Одинківки чи Кулико­ва |04. В останній є старовинні дарохранильниці з пробного срібла, два дерев'яні різьблені хрести й один образ святителя Миколи-Чудотворця з написом: «Сей образ перешел в церковь из запорожской Богородицкой крепости 1796 года»; обличчя на образі, на жаль, цілком реставроване.

У слободі Кільчені (тепер Голубівка) на річці Кільчені, в колишньому зи­мівнику двох запорізьких козаків, Василя Сухини й Гаврила Моторного, 1745— 1760 рр. була каплиця для молитов і співів, при котрій був ієромонах Самар­сько-Миколаївського монастиря. Після падіння Запоріжжя тут оселився ко­лишній козак Іркліївського куреня Іван Голуб, який перед тим прожив понад дев'ять років у Самарсько-Миколаївському монастирі, віддаючись молитвам і

Церковний лад у запорізьких козаків

постам; його зусиллями у слободі Кільчені була збудована церква Успення Бо­гоматері (1791 р.). З того часу слобода Кільчень стала йменуватися Голубів-кою на честь фундатора Івана Голуба 10°.

У селі Кочережках на ріці Самарі здавна існував Сергіїв скит Самарського монастиря; при ньому постійно жило кілька ченців та запорізьких козаків. Обов'язком цих ченців і козаків була турбота про зручності купців, промисло­виків і взагалі всіх мандрівників, що переїжджали через Самарську паланку й переправлялися через Кочережинський брід на ріці Самарі. Близько 1750 р. тут виникла слобода Кочережки, яку часто відвідував свого часу відомий колоні­затор *, поширювач православ'я і фундатор багатьох церков у Самарському краї, священик Кирило Тарловський, якого сучасники звали «диким попом». Приїжджаючи у Кочережки, Кирило Тарловський навчав люд слова божого і потім підказав їм думку про будівництво в селі церкви; цю думку схвалили, але церкву в Кочережках завершили 1778 року, вже після падіння Запоріж­жя "№.

У селі Петрівському (тепер Балабино-Петрівському), на лівому рукаві Дніп­ра Кушугумі, близько 1740 р. існувала каплиця. При ній постійно жив ієро-

"" Эварницкий Д. Запо­рожье. Т. 1. Ст. 71 — 73.

114 Феодосии ский обзор, териалы. Т. 448.

Историче-С. 70; Ма-1. С. 304,

Ризи із запорізької церкви XVIII ст. Гравюра кінця XIX ст.

" '' Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 431.

* Вжито у значенні «ос-воювач».

Феодосии. Материалы. Т. 1. С, 464.


• В оригіналі «в Петров- 108 Там же. Т. 1. С. 473. 112 Там же. С. 539.

ке». 109 Там же. С. 515. 113 Там же. С. 523.

107 Феодосий. Материалм. 110 Там же. С. 523. 1,4 Там же. С. 87.

Т. 2. С. 265. 111 Там же. С. 533. 115 Там же. С. 104.

монах Самарсько-Миколаївського монастиря, що відправляв церковні треби. У недільні та святкові дні до каплиці в Петрівському * сходилися місцеві й навколишні мешканці і молилися тут милосердному Богові |07.

У слободі Дмитрівці на ріці Самарі (тепер село Павлоградського пов.) існу­вав скит Самарсько-Миколаївського монастиря з кількома ченцями; у не­дільні й святкові дні сюди сходилися місцеві й навколишні жителі, слухали богослужіння, вчилися слова божого та доброго ладу в житті; сюди нерідко приїжджав «дикий піп» Кирило Тарловський. Живучи тут цілими тижнями, він учив народ слова божого і разом з ним молився господові; у свою чергу «дикого попа» часто відвідував тут азовський губернатор В. О. Черт­ков Ґм.

В урочищі річки Малої Тернівки, тепер містечку Юр'ївці Павлоградського пов., існувала каплиця, в якій молився великий подвижник старець Дорош, колишній осавул Війська Запорізького; святість його життя, безсумнівно, при­ваблювала багатьох православних козаків у цей скит; згодом, з 1766 р., сюди став приїжджати «дикий піп» наставляти християн і молитися з ними Бо­гові |09.

У зимівнику запорожця Миколи Петровича Рудя на річці Нижній Терсі, тепер слободі Миколаївці-Рудівці згаданого повіту, 1754 р. була споруджена похідна церква св. Миколи, взята з Самарсько-Миколаївського монастиря на прохання М. Рудя. При цій церкві Рудь утримував ієромонаха Самарського мо­настиря Самуїла, який виконував богослужіння й навчав християн слова божо­го й молитов; у час татарського лихоліття 1768 й 1769 рр. церква ця була знищена, а жителі врятувалися втечею у сусідній Самарський монастир. Нову церкву збудували лише 1785 р., після падіння Запоріжжя. Зробив це племінник осадчого Рудя Микола Олексійович Рудь110.

В урочищі Межиріччі, між річками Вовчою й Самарою (тепер село Межи­річчя), 1745 р. була каплиця з іконою Покрови Богородиці; при ній був чернець Самарсько-Миколаївського монастиря для молитов, пісень та повчання хри­стиян слова божого й добрих звичаїв '".

У яру Лозовому, тепер слободі Підгородній того ж повіту, 1750 й 1765 рр. була каплиця з іконою архістратига Михаїла, до якої викликали ченця — ієромонаха Самарсько-Миколаївського монастиря, для молитов, прославлянь і повчань "2.

В урочищі Андріївці на річці Вовчій, тепер слободі Бахмутського повіту, 1757—1768 рр. була каплиця з іконою Покрови Богородиці, а при ній відправляв богослужіння ієромонах Самарсько-Миколаївського монастиря "3.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   44


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка