Книга є найбільш повним історичним дослідженням, що охоплює період 1471-1734 рр. На багатому документальному матеріалі в популярній формі всебічно висвітлюється життя запорізького козацтва. Для викладачів, студентів, істориків, етнографів



Сторінка29/44
Дата конвертації11.05.2018
Розмір7.3 Mb.
ТипКнига
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   44

Церковний лад у запорізьких козаків

селилися біля фортеці св. Єлизавети у верхів'ях Інгулу. Останні так тривожили запорізьких козаків, що 1767 р. вони через своїх депутатів просили російський уряд забрати їх від російських кордонів, «оскільки у війську низовому, котре живе на кордонах, статут такий, щоб у Війську Запорізькому і на його землі іновірцям не бути й не жити» 38.

Водночас на загальній військовій раді було зроблено кілька важливих* роз­поряджень про становище запорізького духовенства, церкви та школи. У 1766 р. було встановлено певну норму платні за виконання священнодійств та від­праву різних треб, призначалася певна «роковщина» чи руга на благоустрій церков та утримання духовенста як при січовій церкві й Самарському мона­стирі, так і при парафіяльних церквах запорізького поспільства; вирішено було приймати антимінси і святе миро, необхідне для помазання неправослав-них християн, які постійно прибували в Запоріжжя й у лоно православної церкви, а також для новобудованих церков і каплиць, лише з київської митрополії за посередництвом Межигірського монастиря. Було прийнято по­станову про заснування при Самарській, січовій та майже всіх парафіяльних церквах шкіл для навчання грамоти, письма, закону божого, молитов та про влаштування шпиталів для старих, убогих, калік і жебраків 39. Врешті, було визнано необхідність приймати у Самарський монастир, січову та парафіяльні церкви ченців, священиків та служителів лише з Києво-Межигірського мона­стиря.


33 Скальковский А. Исто­рия. Т. 1. С. 131.

* Очевидно, йдеться про НовоЫченський ретранше­мент.

34 Феодосии. Историче­ский обзор. С. 44.

Запорізькі козаки під час молитви Фрагмент запорізької ікони Покрови з січової церкви XVIII ст. Одеський історичний музей

" Там же.

36 Там же. С. 46, 51.

37 Скальковский А. Исто­рия. Т. 1. С. 135.

38 Там же. С. 123.

39 Феодосии. Историче­ский обзор. С. 56, 57.

Початок другої половини XVIII ст. був особливо сприятливим для розвитку церкви у Запоріжжі: імператриця Катерина II видала в цей час наказ «пребывающим уже жителям запорожских земель дать жизнь порядочную и спокойную, а остальныя запорожский обширныя и безлюдныя степи засе­лить способным христианским народом, к земскому хозяйству и к военной службе равно устроенным» 40. Але щоб осягнути це цілковито, Катерина II вирішила запровадити у запорізьких землях губернію з повітами та двома головними провінціями; це було здійснено 22 березня 1764 р., а губернія отри­мала назву Новоросійської. У створену губернію запрошували різних поселен­ців, переважно «із слов'яно-руського православного народу». Довідавшись про таке розпорядження російського уряду, запорізька військова старшина зі свого боку стала прагнути того, щоб заселити дикі місця своїх вольностей і заохотити нових поселенців до обробітку землі. Населення запорізького краю справді значно зросло з цього часу; водночас збільшилася кількість слобід і зимівників, отже, й православних церков та парафій. Близько 1760 р. за по­бажанням Коша у місті Самарчику було утворене так зване старокодацьке духовне намісницьке правління, першим і головним священиком якого, так зва­ним «хрестовим намісником», став Григорій Іванович Порохня 41. У 1768 р. в Січ прибуло кілька ченців з українських, великоросійських та грецьких мо­настирів для збирання милостині; але запорізький Кіш заборонив цей збір на два роки, маючи на меті за ці два роки зібрати якомога більше коштів на спорудження і влаштування церков у землях власних вольностей 42.

З цього моменту й до часу падіння Січі в межах вольностей запорізьких козаків налічувалося, за неповними даними, 44 церкви, 13 каплиць, 2 скити й одна молільна ікона в 53 селах і урочищах: Деріївці, Трійницькому, Мишури-ному Розі, Омельнику, Кал ужи ні, Дніпрово-Кам'янці, Бородаївці, Домоткані, Романкові, Кам'янському, Карнаухівці, Новому Кодаку, Звонецькому, Тома-ківці, Чувилиному, Шолоховому, Полозовому, Житловій Саксагані, Жовтій, Зеленій, Панчохиному, Орлику, Лелеківці, Кисляківці, Гарді, Кам'янці, Ре-вівці, Бригадирівці, Петриківці, Шульгівці, Могилевому, Байбаківці, Гупа-лівці, Котівці, Дичковому, Старій Самарі, Новій Самарі, Кильчені, Коче­режках, Петровському, Дмитрівці, Малій Тернівці, Рудівці, Межиріччі, Ло­зовому, Андріївці, Підгорному, Чорнухині, Кагальнику, Усть-Міусі, Усть-Берді й Шангирейському ретраншементі.

Церква в урочищі Деріївці, на Серетівці, нижній половині теперішнього села Деріївки Верхньодніпровського пов., Катеринославської губ., існувала під назвою Вознесення вже 1740 р.; з 1755 р. ця церква була у віданні Кобе­ляцької протопопії й Полтавського духовного правління, а з 1756 р. у ближчому віданні «намісника всіх задніпровських церков і парафій», священика Дніпро-во-Кам'янки Артемія Зосимовичд. В час татарського нашестя на запорізький край 1768 й 1769 рр., коли всі жителі рятувалися втечею в ліси й ущелини, ця церква якимось дивом уціліла «заступленням Всевишнього порятунку». Оче­видно, вже тоді її вважали старою, оскільки 1775 р. мешканці селища Деріївки, перейменованого на державну слободу, почали клопотатися про будівництво нової церкви; її закінчили вже після падіння Січі, 1784 р.43 З давніх речей у цій церкві в наш час збереглося лише чотири богослужбові книги, друковані у XVIII ст.44 В урочищі Трійницькому, тепер селі Куцеволівці, перша церква була перевезена з містечка Келеберди Полтавської губ. і влаштована на честь св. Миколи-чудотворця 1756 р. З давніх речей у цій церкві збереглося п'ять богослужбових книг, одна срібна чаша й один срібний дискос, пожертву­ваний козаком Антоном Синявським; крім того, вціліло ще кілька документів 1756 р.46 В Мишуриному Розі за козаків існувало дві церкви: одна під іменем Си-

Феодосии. Историчес­кий обзор. С. 67.

41 Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 307.

42 Скальковский А. Исто­рия. Т. 1. С. 137.

4,1 Феодосии. Материалы.

Т. 1. С. 191.

44 Эварницкии Д. Запо­рожье. Т. 1. С. 15.

Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 206.

46 Эварницкии Д. Запо­рожье. Т. 1. С. 16.

Церковний лад у запорізьких козаків

меона й Анни, заснована 1736 р., друга на честь Преображення, заснована 1757 р.47 З давніх речей у першій церкві збереглося сім книг, вісімнадцять ікон давнього письма, два дзвони та дві чаші, одна з яких була куплена 1760 р. коза­ком Григорієм Гречином, друга священиком Василем Попельницьким 48. В уро­чищі Омельнику, тепер слободі Лихівці, церкву заснували 1754 р. на честь св. Трійці; головним вкладником, фундатором і опікуном був священик Писарев-ський, а благословення отримав від Київського митрополита Тимофія Щер-бацького 49. З давніх речей у цій церкві зберігся різьблений хрест 1756 р. в сріб­ній оправі, срібна позолочена чаша 1757 р., пожертвувана козаком Корсун-ського куреня Павлом Константиновичем, срібна чарочка та три запорізькі пояси, два з яких перського шовкового сирцю, третій — шовковий з чудови­ми візерунками50. В селі Калужному церква заснована 1754 р. стараннями священика Федора Ілліча во ім'я Успення Богоматері; зі старовинних речей тут збереглися чаша, дискос і звіздиця, срібні з позолотою, вклад Лаврентія Ленця-Сухурського 1639 р., які походять з якоїсь іншої церкви й були подаро­вані сюди священиком Федором Іллічем; два євангелія 1759 р. й сім богослуж­бових книг, одна з яких, «Апостол», куплена 1760 р. й подарована козаком Василем Олексієнком5|. У слободі Дніпрово-Кам'янці церква існувала вже 1755 р. на честь св. Миколи 52: з давніх речей збереглися: кадило з дзвіноч­ками, олов'яний таріль з татарським написом: «Господар його Хаджі Алі», очевидно, здобуте козаками у татар, три чаші, чотирнадцять богослужбових книг, три євангелія, одне з яких пожертвуване козаком Андрієм Топчієм 1756 р., кілька давніх церковних документів, поза церквою, крім того, збе­рігся за огорожею надмогильний хрест над останками запорожця Мартюка, поставлений 1748 р.53 У слободі Бородаївці церква на честь Покрови Богоро­диці споруджена з дозволу київського митрополита Тимофія Щербацького 1756 р.; до побудови церкви в урочищі Бородаївці жив чернець Дорофей, котрий прийшов сюди зі зруйнованої 1709 р. Чортомлицької Січі, у недільні та святкові дні він читав хуторянам молитви, акафісти, псалтир і четьї-мінеї. З старовинних речей у церкві села Бородаївки збереглося чотири євангелія, одне з яких пожертвуване 1761 р. козаком Кальниболотського куреня Семеном Латишем, друге — 1773 р. козаком Нижньостебліївського куреня Лук'яном Білим на помин душі «власного» брата, козака того ж куреня Павла Носа *, третє — 1789 р. козаком Крилівського куреня Іллею Василевим, а четверте — 1754 р. жителем слободи Бородаївки Опанасом Шекеренком; окрім того, чаша й дискос, пожертвувані військовим пушкарем Іваном Смолою, дві богослужбові книги, три ікони, дві хоругви й кілька давніх церковних документів °4. У слободі Домоткані першу церкву св. Михайла влаштували з благословення київського митрополита Тимофія Щербацького 1756 р.55. Зі старовинних речей тут збереглося єван­геліє, дві ікони — св. Миколи та Господа Вседержителя — та дві хоругви 56.

У селі Романкові теперішнього Катеринославського пов., біля правого бере­га Дніпра, першу церкву на честь св. Миколи збудували на Романковій могилі близько 1740 р.57 Збудована на колесах, вона могла пересуватися з місця на місце і зовні схожа була «на хлівину»; другу за часом церкву тут збудували І 766 р. на так званій заборі, нижній околиці села, на схід від нинішньої, на чверть верстви від правого берега Дніпра, в центрі тодішнього сільця Романко-ва. її збудували з соснового дерева і вкрили гонтою. На вигляд вона була дуже низька: «присадкувата, печеричкою», з немальованими стінами, однією банею. Біля неї стояла дерев'яна дзвіниця заввишки до 15 сажнів, з п'ятьма вежами,

47 Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 197.

48 Эварницкий Д. Запо­рожье. Т. 1.С. 20.

49 Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 211.

'" Эварницкий Д. Запо­рожье. Т. 1. С. 23.

31 Там же. С. 24.

32 Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 186.

33 Эварницкий Д. Запо­рожье. Т. 1. С. 26.

* Йдеться про побратима.

34 Эварницкий Д. Запо­рожье. Т. 1. Ст. 28, 29.

35 Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 278.

36 Эварницкий Д. Запо­рожье. Т. 1. С. 29.

Феодосии. Историче­ский обзор. С. 47.

також немальована, вкрита гонтою. На кожному з чотирьох боків дзвіниці стояв ангел на бляшаному пруті з петлями, як це зроблено у дверях, з сурмою у лівій руці, приставленою до рота; на середній вежі стояв апостол Андрій з хрестом у правій руці та сувоєм з написом «на сих горах процвітает благо­дать божия» в лівій руці. Від подмуху вітру всі четверо ангелів поверталися з боку в бік і труби мовби видавали звук: «вітер двері ганяє, а воно й грає». З дав­ніх речей у церкві збереглося три різьблені в срібній оправі хрести, один пода­рований 1758 р. козаком Шкуринського куреня Мартином Шкурою, другий — 1777 р. козаком Сергіївського куреня Леськом Чорним, третій — козаком Олексієм Гнідим; «Тріодь пісна», пожертвувана 1762 р. козаком Титарівського куреня Іллею Харкуном, одне євангеліє, одна книга «Симфонії» одна книга «Маргарит» 58.

У сел Кам'янському першу церкву на честь Різдва Богородиці збудували 1750 р.59; зі старовинних речей тут збереглася срібна позолочена чаша, по­жертвувана 1777 р. колишнім військовим старшиною Лук'яном Івановичем Ве­ликим; різьблений, у срібній оправі напрестольний хрест, срібні гробниці, ви­конані 1779 р. колишнім військовим старшиною Макаром Ногаєм; таріль для всенощного пильнування та шість богослужбових книг, одна з яких, книга діянь, була куплена 1757 р. братами Савою, Іваном і Антоном, козаками Брю-ховецького куреня; друга, мінея, куплена 1759 р. козаком Кущівського куреня Федором Бабкою, третя, октоїх, куплена 1769 р. козаком Ведмедівського ку­реня Яковом Безрукавим, а четверта, «Анфологіон», куплена козаком Тимо-шівського куреня Остафієм Пестом б0.

У селі Карнаухівці церква св. Варвари була заснована 1773 р.; під час морової язви, що шаленіла в запорізькому краю 1771 —1772 рр., жителі села за порадою ченця Івана Кайдаша спочатку поставили ікону св. Варвари, денно й нощно молилися перед нею, прохаючи відвернути страшну смерть; тоді ж вони дали обітницю влаштувати у себе церкву на честь заступниці — св. Варвари, й коли лихо минуло, звернулися з проханням у запорізький Кіш до кошового Петра Калнишевського. В цьому проханні жонаті козаки села Карнаухівки писали, що відчувають велику потребу спорудження власної церкви з огляду на незруч­не навесні сполучення з церквами сусідніх сіл Нового Кодака й Кам'янського. Кіш у свою чергу звернувся за дозволом до київського митрополита Гавриї-ла. Незабаром надійшла святительська грамота і церкву, споруджену з п'ять­ма банями, освятили через два роки після заснування (1773—1775). Вона про­існувала до 1858 р.61 Першими священиками в ній були козаки Канівського куреня Василь Трохимович Удовицький та Ієремія Васильович Леонтович. Зі старовинних речей у церкві збереглося чотири євангелія, на одному з яких є напис: «Місяца марта 29 числа 1775 года сотворенная вновь в Карнауховкі церковь Свято-Варваринская освящена священником старо-кодацким Григо­рієм Порохнею соборне по благословенію кіевскаго митрополита Гавріила пер-ваго. Тояж церкви первый настоятель священник Удовицкій. Второй настоя­тель священник Ієремія Леонтович». З написів на інших євангеліях видно, що одне з них 1774 р. «отмінил» 62 козак Канівського куреня Карпо Дурдука, друге — 1771 р. новокодацький мешканець Іван Різниченко, третє — 1785 р. ко­лишній запорізький козак Влас Іванович Кривий; окрім того, збереглося дві срібні позолочені чаші з дискосом, звіздицею й ложицею, одну з яких «отмі­нил» 1775 р. козак Канівського куреня Роман Строцинський, другу — раб бо­жий Стефан Самсіка; срібна золочена дарохранительниця, срібний напре­стольний хрест, пожертвуваний 1775 р. козаком Власом Кривим, два різьблені напрестольні хрести у срібній оправі, один із котрих подарований 1771 р. ота­маном Канівського куреня Єфремом Івановичем, другий виготовлений того ж року коштом козака Якима М'якого 63.

У містечку Новому Кодаці церква св. Миколая існувала вже 1645 р.м, 1750 р. її звали соборною, з двома священиками, Никифором і Тимофієм; 1768 р. при ній було вже чотири священики, 1770 — п'ять, 1771 — шість, а 1773 р.— сім та чотири диякони. У 1774 р. замість одного із семи померлого священика було рукопокладено запорізького полкового старшину Стефана Черемиса. Потребу

Церковний лад у запорізьких козаків

такої кількості священиків для Нового Кодака сам кошовий Петро Калнишев-ський пояснював частково великою чисельністю населення «міста», де на той час перебувала полкова резиденція, тобто полковник, осавул, писар, підписарій і товмач, і куди, як у місце біля переправи через Дніпро на битому й людному шляху, приїжджало безліч «різного звання чинів», різних промисловиків і безліч козаків то з Польщі, України й Росії в Січ, то навпаки з Січі в Польщу, Україну й Росію; частково ж великим і надто розкиданим районом новокода-цької парафії, простягнутої від 15 до 40 верст у одну лінію: до Нового Кодака належали хутори й зимівники між Старим Кодаком і Ненаситецьким ретран­шементом з одного боку та Романковим і Кам'янським з другого 65. У 1770 р. в соборній Миколаївській церкві Нового Кодака з'явилася нововідкрита ікона
58 Эварницкий Д. Запо­рожье. Т. 1. С. 35 — 37. '9 Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 77.

(,п Эварницкий Д. Запо­рожье. Т. 1. С. 38—ЗУ. 1,1 Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 82.

62 Термін «отмінил» по­стійно вживали запорізькі козаки; як пояснює Адам

Запорізькі козаки під час молитви Запорізька ікона Покрова з аналоя січової церкви XVIII ст. Дніпропетровський історичний музей

Олеарій, руські у XVII ст. купівлю ікон ніколи не на­зивали купівлею, а виміною на гроші (Подробное опи­сание. М., 1870. С. 111). 63 Эварницкий Д. Запо-эжье. Т. 1. С. 40—43. Феодосии. Историче­ский обзор. С. 47. 65 Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 29.

Богоматері, схожа на охтирську чудотворну, розміром у піваршина й три верш­ки заввишки а піваршина й вершок завширшки, з ликом, писаним на липовій, склеєній посередині дошці фарбою, дуже стемнілою від пожежі, що була в церкві. Ікона ця спочатку стояла в бабинці старої Миколаївської церкви, далі її перенесли в ризницю, з ризниці в паламарню, а звідти в вівтар нової церкви, де її вмістили в окремому кіоті за престолом. Розійшлася чутка, що ікона творить чудеса; чутки ці дійшли до Січі, й запорізький Кіш роз­порядився поставити ікону в новому кіоті для загального огляду за лівим крила­сом. Ікону поставили; незабаром молільники повісили на неї понад 20 срібних підвісків, а сам кошовий Петро Іванович Калнишевський виготовив для неї срібні шати з написом: «Сія шата сділана к Богоматери в Ново-Кодацкую цер­ковь в ціну сто шестьдесят один рубль двадцать пять копіек коштом его вель-можности пана кошевого атамана Петра Ивановича Калнишевскаго 1772 года, декабря 30 дня, а вісу в ней три фунта, 21 лот» *. Але згодом преосвященний Євгеній переніс цю ікону в ризницю полтавського Хрестовоздвиженського мо­настиря; потім її перевезли у місто Катеринослав, а звідси у Самарсько-Ми­колаївський монастир. Зі старовинних речей, що збереглися до нашого часу в церкві Нового Кодака, заслуговують на увагу такі: ікона св. Миколи у срібній ризі, «отмененная» 1772 р. військовим суддею Війська низового Запорізького Дерев'янківського куреня Миколою Тимофіївом; напрестольний різьблений хрест у срібній оправі, пожертвуваний отаманом Незамайківського куреня Стефаном Чубом, суцільний срібний напрестольний хрест із фініфтю, пода­рований козаком Леонтієм Лефсином; євангеліє, пожертвуване колишнім суддею Запорізького Війська Григорієм Якимовичем Лабуровським; срібний трикирій, виготовлений коштом козака Пластунівського куреня Самійла Ком-лика; великий срібний таріль, зроблений коштом козака Канівського куреня Максима Комлика; дві ризи, одна з яких червоного оксамиту з кованим срібним опліччям, із зображенням св. Миколи, друга шита золотом і сріблом, із зображенням хреста; врешті дві богослужбові книги та один козацький пояс червоного перського сирцю 66.

У фортеці, а тепер селі, Старому Кодаку перша церква на честь архістратига Михайла була похідна, перевезена 1656 р. з Січі ієромонахом Києво-Межи-гірського монастиря; при цій церкві був і дім для церковників 67. У 1748 р. за­мість похідної церкви у Старому Кодаку влаштували постійну, під тою ж назвою, з благословення київського митрополита Тимофія Щербацького; 1768 р. при цій церкві було три священики, а 1772 р. з дияконів призначили четвертого священика, а на його місце висвятили в диякони запорізького козака Павла Порошенка 68. З давніх речей у церкві Старого Кодака від запо­різьких козаків залишилися: срібна чаша, дар козака Івана Кравчини; ковчег, дар Семена Бардадима 1761 р.; спис для виймання частини проскури, де­рев'яна мирниця, напрестольний хрест на срібній підставці, два вінці з білої бляхи, два срібні ставники, один аналой, один ліхтар зі слюдою замість скла, чотири богослужбові книги, одну з яких, октоїх, пожертвував 1752 р. кодацький мешканець Івахно, другу, трифолой, подарували козаки Канівського куреня Яків Лепета й Петро Плясун; врешті два червоні шовкові пояси з перського сирцю завдовжки в 10 і завширшки у дві чверті аршина кожний 69.

В урочищі Звонецькому (тепер село Звонецьке), навпроти четвертого одно­йменного порога, начальник запорізьких церков ієромонах Павло Маркевич 1737 р. влаштував каплицю з похідним антимінсом для запорізьких коза­ків, що тут жили, та російських військ, що стояли табором. Згодом на місці каплиці збудували дерев'яну церкву 70; з давніх речей від запорізьких козаків збереглися до нашого часу євангеліє московського друку 1755 р., плащаниця

* Дометрична одиниця ва­ги, 1/32 фунта-3 золотни­ки- 12,797 г.

66 Эаарницкий Д. Запо­рожье. Т. 1. С. 47—51.

67 Записки одесского об­щества. Т. 7. С. 174, прим. 33.

68 Феодосии. Материалы.

Т. 1. С. 72.

69 Эварницкий Д. Запо­рожье. Т. 1. С. 114.

Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 148.

Церковний лад у запорізьких козаків

та три ікони: життя Ісуса Христа, вінчання Богоматері Спасителем, Богоматір з малям Ісусом та Іваном Хрестителем.

В урочищі Займищі (тепер слобода Томаківка) першу невелику дерев'яну каплицю збудували місцеві жителі 1745 р., до неї призначили ієромонаха Самарсько-Миколаївського монастиря. Згодом, уже після падіння Запоріжжя, тут виникла невелика дерев'яна церква71. У Чувилиному яру, біля теперіш­нього села Сурського-Клевцевого, запорізькі козаки у 1750—1768 рр. збудували каплицю з іконою святителя Миколая і до неї призначили ієромонаха Самарсько-Миколаївського монастиря 72. В урочищі Шолоховому (тепер село з тією ж назвою) запорізькі козаки влаштували 1740 р. каплицю з іконою Покро­ви Богородиці, при якій постійно жив ієромонах Самарсько-Миколаївського монастиря 73. У зимівнику козака Гордія Полоза на ріці Інгульці 1754 р. існу­вала «слюсарної роботи божниця», в якій стояв образ Христа-Спасителя, писаний на полотні; в той час татари напали на зимівник Полоза, зруйнували божницю, а образ, «мальований на полотні Спасителя Господа нашого Ісуса Христа порвали й, потоптавши ногами, на землю кинули» 74.

В урочищі Житловій Саксагані, тепер слободі Алферівці, козак Андрій Неплюй 1742 р. влаштував у своєму зимівнику похідну церкву в ім'я Бо­городиці й запросив для священнослужіння в ній ієромонаха Самарсько-Миколаївського монастиря Афанасія . У верхів'ї річки Жовтої, на місці теперішнього містечка Аннівки, близько 1760 р. на зимівнику запорожця Андрія Вертебного була каплиця, куди у недільні й святкові дні збиралося до 200 чоловік рідних, знайомих, челяді й наймитів Андрія Вертебного, щоб помолитися Богові й повчитися закону божого й добрих житейських правил у ієромонаха Павла 76. У запорізькому займищі Зеленому (тепер село з тією ж назвою, Верхньодніпровського пов.) перша церква на честь Петра й Павла була влаштована в період між 1750 і 1755 рр.; парафія цієї церкви розлягалася тоді більш як на 50 верст у всі боки й була справжньою оазою серед дикої й пустельної місцевості між річками Жовтою й Зеленою. Зі старовинних речей у цій церкві зберігається кілька богослужбових книг, з яких пісна тріодь пода­рована 1757 р. козаком Платнірівського куреня Яковом Павловичем Дани-ленком 7?.

У зимівнику запорізького військового старшини Семена Панчохи, тепер слободі Саксагані згаданого повіту, 1740 р. влаштували каплицю з іконою Покрови Богородиці. Цю каплицю часто відвідував священик Дідушинський, повернувшись разом із запорожцями з-під влади кримського хана 1734 р., і вчив віруючих слова божого й молитов 78. У слободі Орлику або Катеринин-ському шанці (тепер Ольвіополь, Єлизаветградського повіту) перша церква на честь св. Варвари існувала вже 1760 р.; під час татарського нападу на сло­боду церква була спалена. 1774 р. на її місці жителі збудували нову, іконостас і антимінс для якої привезли з похідної запорізької церкви 79. В урочищі Лелеківці, де жив запорожець Лелека (тепер село Лелеківка того ж повіту), перша церква св. Трійці була заснована 1766 р., як випливає зі слів, вирізаних на дубових одвірках церковних дверей.

У селі Кисляківці на Бузі, теперішнього Єлизаветградського пов., перша церква Спаса збудована 1772 р.; за своєю архітектурою це була дуже капі­тальна споруда: стіни вимуровані з дикого каменю, завтовшки близько трьох аршинів, дзвіниця збудована з такого ж каменю, але стоїть біля церкви не з заходу, як прийнято будувати в наш час, а з південного сходу. Зовні вона вигля­дає як чотирикутна, дещо видовжена вежа на два поверхи, з кількома бійни­цями, з двома дверми одні навпроти одних, зі сходу й заходу і з двома камера­ми, також одна напроти іншої; загалом будівля розташована таким чином, що

71 Феодосии. Материал Т. 1. С. 116.

72 Там же. С. 136.

73 Там же. С. 162.

'" Скальковский А. Исто­рия. Т. 1. С. 136, прим. 2.

Феодосии. Материалы. Т. 1. С. 221. г,; Там же. С. 230.

77 Там же. С. 238.

78 Там же. С. 268.

79 Записки одесского об­щества. Т. 2. С. 147.

14 д. 1. Яворницький

209
одні її двері уздовж Бугу, а другі — уздовж Дніпровського лиману; отож зро­зуміло, що архітектор пристосував її для бойових цілей, на випадок нападу з боку татар. З усіх церков у колишніх вольностях запорізьких козаків збе­реглася лише церква у Кисляківці, оскільки була кам'яна і пристосована до стратегічних цілей. Зі старовинних речей у ній збереглися одна срібна позо­лочена чаша, два невеликі срібні різьблені ковчеги, кілька хоругов, хрестів, кадильниць, столиків, шістнадцять богослужбових книг та деякі інші речі 80.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   44


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка