Книга є найбільш повним історичним дослідженням, що охоплює період 1471-1734 рр. На багатому документальному матеріалі в популярній формі всебічно висвітлюється життя запорізького козацтва. Для викладачів, студентів, істориків, етнографів



Сторінка23/44
Дата конвертації11.05.2018
Розмір7.3 Mb.
ТипКнига
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   44

«Одна нога в постолі, а друга в сап'яні — Подивися, Ганно, який постіл гарний: Чи сей, чи сей, чи сей, чи сей?»

А бувало ще краще: цілком голий ходить; тоді й бувало, як там кажуть: «увесь Хвесь — куди схоче, туди й скаче, ніхто за ним не заплаче». «Вдень чоловік, а вночі звірюка»'. В якому вигляді з'являлися козаки додому після війни, най­краще змальовує відома народна дума «Про Ганджу Андибера».

«Гей гуляв козак-нетяга сім год ще й чотири, Та потеряв с-під себе три коні воронії.

На четвертий год навертає, Козак-нетяга до города до Черкас прибуває, Що на козаку, бідному нетязі, три сиром'язі:

Опанчина рогозовая,

Поясина хмельовая, Одна негожа, а третя й на хлів незгожа.

Одяг та озброєння запорізьких козаків

1Эварницкий Д. Запорожье. T. 1. С. 24.

" Скальковский А. Исто­рия. Т. 1. С. 270.

Грабянка Г. Летопись. С. 19.

4 Антонович В., Драгома­нов М. Исторические пес­ни. Т. 1. С. 175. bDelbourcout. Anecdotes de Pologne ou mémoires sec­rètes du règne de Jean Sobieski.

6 Лукьянов И. Путешест­вие в святую землю. М.,

1862. С. 15.

7 Устное повествование Н. Коржа. С. 51.

8 Киевская Старина. 1883. Т. 5. С. 763, 764.

9 Эварницкий Д. Сборник материалов. С. 19—21.

А ще на козаку, бідному нетязі Сап'янці — видно п'яти й пальці, Шапка-бирка — зверху дірка,

Хутро голе.

Околиці біг має,—

Вона дощем покрита,

Травою пошита,

А вітром підбита:

Куди віє — туди й провіває, Молодого козака та й прохолоджає».

Навіть у XVIII ст. багато запорожців усе ще вдягалися просто й часто потре­бували як кравців, так і шевців; так, 1749 р., з огляду на майбутні переговори татарських депутатів із запорізькими, майор Никифоров, представник росій­ського уряду, просив останніх «быть во всей готовности и убранстве, дабы перед татарскими депутатами не гнусны могли быть»; згодом, 1767 р., запорізький Кіш вимагав від своїх депутатів, котрі їздили до Петербурга, повернути шевця й кравця, взятих ними з Січі на власні потреби, вважаючи, що вони вже пошили їм усе необхідне 2.

Початково, за свідченням українського літописця, одягом запорізьких козаків було одне чи двоє убрань, і лише потім, коли вони звоювали турецьку й татарську землю, «очень одобычились и сделались богаты всяким достат­ком»3. У XVII ст. оршанський староста Филон Кміта змальовує черкаських козаків обідранцями 4, а француз Дельбурку — жебраками 5. Сучасник Петра Великого розкольницький піп Іван Лук'янов, їдучи з Москви до Єрусалима через Україну й побачивши біля Фастова козацьку ватагу полковника Семена Па­лія, зображає її у своєму щоденнику такими словами: «Городина то хорошая, красовито стоит на горе, острог деревянной круг жилья всего; вал земляной, по виду не крепок добре, да сидельцами крепок, а люди в нем, что звери. По земляному валу ворота частые; а во всех воротах копаны ямы, да солома посла­на в ямы; там Палеевщина лежит, человек по двадцати, по тридцати: голы, что бубны, без рубах, нагие, страшны зело; а в воротех из сел проехать нельзя ни в чем; все рвут, что собаки: дрова, солому, сено, с чем ни проезжай... А того дня у них случилось много свадеб, так нас обступили, как есть около медведя: все козаки, Палеевщина, и свадьбы покинули; а все голудба безпорточная; а на ином и клока рубахи нет; страшны зело, черны, что арапы, и лихи, что собаки: из рук рвут. Они на нас стоя дивятся, а мы им и втрое, что таких уродов отроду не видали: у нас на Москве и на Петровском кружале не скоро сыщешь такова хочь одного»6. Такою ж мірою й цілком справедливо можна прикласти опис попа Лук'янова й до запорізьких козаків. Самі запорожці казали про себе: «У нас проклята мате ма — ні сорочки, ні штанів, одна проклята сірома»7. «На них ні чобіт, ні штанів, ні сорочки не було; а на іншому самі рубці висять; мов той циган іде — п'ятами світе»8. «Запорожець як надів сорочку, так увесь год і не скида її, поки сама не спаде з пліч, а йде баниться, штанів не скида: «не го­диться» — каже».

Але з плином часу з одного боку вдалі війни, з другого й сам розвиток життя багато змінили в поняттях і побуті запорізьких козаків: розбивши татар чи тур­ків, пограбувавши панів чи євреїв, козаки, повертаючись на Січ, привозили з со­бою безліч грошей, одягу й дорогих тканин. Дані, що дійшли до нашого часу, свідчать, що саме з одягу здобували собі запорізькі козаки на війні — шуби, жупани, шаровари, сорочки, шапки, чоботи, чекмені, смушкові шкури тощо9.
Багатство здобичі тоді виявлялося в тому, що запорожці дерли на шматки китай­кову тканину й накручували її на ноги замість онуч. У народній думі про козака Голоту розповідається, як цей герой, убивши багатого татарина, одягнув на себе його дорогий одяг, чоботи, жупан і оксамитовий шлик і в такому вигляді гуляв у Січі й вихваляв Килиїмське поле |0. Літописець Величко переказує, що коли запорожці йшли з Хмельницьким на війну, то мало в кого було по двоє коней і багато хто був одягнутий в «подлый» одяг, а після битв у кожного товариша виявилося по троє, четверо й п'ятеро коней, у багатьох у розкішних рондах, тоб­то збруї; так само багато у кожного товариша стало й одягу, так що коли запо­різьке військо подолало ляхів під Жовтими Водами і в Корсуні, а потім сіло на коней і рушило далі за Хмельницьким, то «увидівши з стороны альбо з горы якой оное, можно было сказать, же то суть ниви, красноцвітущим голендер-ским, альбо влоским маком засіянніи и проквітнувшіи»".

Із тих самих свідчень дізнаємося, що у запорожців ніколи не було однома­нітного одягу; що нерідко під час війни вони одягалися в такий одяг, який був у неприятеля, і що їх похідний одяг взагалі був бідним, зате домашній парад­ний — дуже розкішним.

Перші відомості про одяг запорізьких козаків знаходимо в подорожніх но­татках XVI ст. німецького посла Еріха Лясоти. Лясота каже, що у запорожців були у вжитку татарські кобеняки — Kepenikh — або плащі, які були їх голов­ним одягом, і тут же додає, що головний начальник козаків, відпускаючи посла з Січі, подарував йому куничу шубу й хутряну шапку з чорних лисів |2. У XVII ст. відомості про одяг запорізьких козаків знаходимо в праці французького інже­нера Боплана. Він пише про сорочки, шаровари й жупани, виготовлені з грубого сукна, які становили повсякденний одяг козаків |3. Але ці відомості надто за­гальні й невиразні. У XVIII ст. польські письменники вже докладніше описують запорізький одяг. За їх словами, запорізькі козаки носили шаровари з широким золотим галуном замість блямів, сукняні напівкунтуші з відкидними рукавами, білі жупани з шовкової тканини, шовкові пояси з золотими китицями й високі шапки зі смушковими околицями сірого кольору й червоним шовковим вер­хом, що закінчувався золотою китицею '4. Наприкінці того ж століття сучасник запорізьких козаків, запорожець Микита Корж, головним одягом запорожців називає жупан, черкеску, саєтові яскравих барв шаровари, завширшки чотири аршини, сап'янові кольорові чоботи, шалевий пояс, шапку-кабардинку з річко­вого звіра кабарги чи виднихи або видри, оздоблену навхрест позументом, і, врешті, кудлату вовняну бурку для негоди, звану поляками вільчурою. Такий одяг, за словами Коржа, запорожці носили вдома в Січі і в походах під час вій­ни '5. Академік Василь Зуєв, котрий жив у XVIII ст., каже, що обов'язковим одя­гом запорізьких козаків були сорочка і шаровари: цей одяг був у них звичним і вони носили його, не міняючи, доки він не розпадався на клаптики, а щоб зба­витися від миття й комах, вони просочували його риб'ячим жиром і в'ялили на сонці. Зрештою, крім цього найнеобхіднішого одягу, запорожці, за словами то­го ж Зуєва, носили хороший сукняний одяг, оксамитові шапки, шовкові пояси й сап'янові чоботи 16. Свідки, що жили значно пізніше за М. Коржа й В. Зуєва, описують запорізький одяг так: «Жупани у них були сині й виготовлялися з такого хорошого сукна, що воно ніколи не линяло; відлоги на рукавах (їх звали «закаврашами») та пояс були червоними, шаровари сині китайчані на очкурі. Саме такий жупан був у мого батька: темно-синій, а закавраші зелені, запинав­ся він гапликами до самої гори, комірчик у нього був тоненьким на два пальці, а на комірці два гачечки та дві бабки; гаплички від гори жупана до самого пояса йшли так густо, що за ними не видно було й гачечків. Як у кого, пояс був зеле­ним чи якимось іншим, але мій батько весь час носив червоний, і йому це дуже

10 Антонович В., Драго­манов М. Исторические пес­ни. Т. 1. С. 170. " Величко С. Летопись. Т. 1. С. 71, 72. 12 Ласота Э. Путевые за­писки. С. 45, 46. 13 Боплан Г. Описание Ук­раины. С. 64.

Скальковский А. Исто­рия. Т. 1. С. 267.

1э Устное повествование Н. Коржа. С. 27. 16 Зуев В. О бывших про­мыслах у запорожских Ко­заков // Месяцеслов. 1786. С. 6.

Одяг та озброєння запорізьких козаків

19 Скальковский А. Исто­рия. Т. 1. С. 271.

0 Эварницкий Д. Запо­рожье. Т. 1. С. 58.

1 Гравюра з «Вооружения российских войск» дещо перебільшує.

Эварницкий Д. Запо­рожье. Т. 2. С. 58, 192.

23 Там же. Т. 1.С. 100; Т. 2. С. 62, 64.

24 Для оперізування його складали втрое, виворотом досередини.

личило; свій жупан він називав каптанком; рукави в ньому були вузенькі й на кінцях защіпалися гачечками при самій руці. Точнісінько так одягався й дід»'7. За іншим описом, кожен жупан робили рясним у подолі, «карваші» доштукову-вали з оксамиту, клини «повинні бути цілими» й повинні пришиватися до під-пашників між собком і передами, весь він шився зеленим шовком, неодмінно з боковими «гаманками»18. Але й цей перелік одягу неповний: писані документи, що дійшли до нас, називають серед запорізького одягу ще сукняні широкі ки­реї й короткі юпки *, схожі на турецькі куртки '9, а старовинні картини, крім того, показують козаків у коротких шкірянках 20.



Ясне й більш-менш точне уявлення про запорізький одяг дають нам гравюри, ікони, прапори й портрети минулого століття. Три такі гравюри є у творі Рігель-мана. Одна з них зображає вибори військової старшини, дві інші —запорізьких козаків; запорожці одягнуті в широкі шаровари, довгі каптани, низькі шапки й кошлаті бурки 21. Дві ікони, одна в Одеському публічному музеї старожитно-стей, інша в церкві села Покровського, де колись була остання запорізька Січ: на першій зображено групу запорожців, що моляться Богоматері й одягнуті в червоні нижні черкески й верхні темно-зелені каптани з відкидними рукавами, широкі, з низькими спусками, червоні шаровари, підперезані кольоровими, з набором та без нього, поясами, і взуті у червоні гостроносі чоботи. На другій іконі представлено двоє запорожців, котрі стоять на колінах і вдягнуті в нижні вузького крою черкески й верхні, дуже широкі, жупани, схожі на киреї 22. Вели­кий військовий прапор, що зберігається в Ермітажі, має зображення запорож­ців у різнобарвних каптанах, нижніх черкесках, шовкових поясах, різних шап­ках — низьких, притиснених, і високих з гострими кінцями, зі смушковими околицями й сукняним чи шовковим верхом, у широких шароварах і неодмінно з довгою хусткою при поясі уздовж шароварів. Портрети запорізького полков­ника Опанаса Федоровича Ковпака та двох незначних запорожців, Івана та Якова Шиянів, писані олією майже на весь зріст з натури, зберігаються в Са­марському Пустинно-Миколаївському монастирі поблизу м. Новомосковська Катеринославської губ. та в Одеському публічному музеї старожитностей. На них зображено запорожців з відкритими головами, з шапками в руці чи під пахвою, у червоних каптанах, шовкових штофних із візерунком черкесках, ши­роких червоних шовкових поясах і сап'янових червоних чи жовтих чоботях23. Ці портрети найточніше зображають одяг запорізьких козаків. До їх опису можна додати лише те, що переховується у власному зібранні автора даної праці, та дещо з того, що є в інших приватних колекціях запорізьких старожитностей із одягу. Запорізький одяг власного зібрання складається з двох нижніх уборів, так званих черкесок, на людину більшого зросту й малого; одна з них буряково­го кольору, друга червоного, обидві завдовжки трохи нижче колін. Ззаду обидві мають по два вуси, як каптани чи черкески кубанських козаків, та шовкові бабки на коротеньких шовкових шнурках попереду. Обидві мають на кінцях рукавів невеликі відлоги з темного оксамиту, прикріплені до рукава металевими гачка­ми; обидві досить широкі в плечах і досить вузькі в попереку; нарешті обидві підбиті картатою китайкою. Перевага крою цих черкесок в тому, що вони дозво­ляють людині махати рукою вперед і назад, зовсім не сковуючи рухів. До цих черкесок є й пояси, виткані з перського шовку-сирцю, завширшки дві з полови­ною четверті 24, завдовжки в одинадцять аршинів, бурякового кольору, з позо­лоченими на три четверті кінцями, і з шовковими плетеними шнурками аршин­ної довжини, прикріпленими до кожного з кінців пояса. Другий такий самий, але завдовжки в сім аршинів, ліловий, з посрібленими кінцями. Третій такої ж ширини й довжини, але без позолоти на кінцях і витканий з чудової шовкової

'' Киевская Старина. 1886. Т. 15. С. 700. 18 Эварницкий Д. Воль­ности. С. 309. * Короткий чоловічий кап-тан, пошитий у талію, зі складками.


тканини з квітами й візерунками, так званої шальової. Черкеска та два перші пояси зберігалися у внука запорожця з с. Лапинки Катеринославського пов. селянина Мокія Лося і дійшли до нас без жодної переробки, що засвідчила вся громада села 25; тепер вони зберігаються у приватному музеї збирача козацьких старожитностей Г. П. Алексеева в Петербурзі. До цього опису слід лише додати кілька слів про шкіряні пояси: кілька запорізьких поясів є у катеринославсько­му зібранні О. М. Поля. Довжина їх не перевищує необхідної, щоб охопити живіт, але зовнішнє оздоблення найрізноманітніше. Воно складається з різних металевих накладок, як на черкеських поясах на Кавказі.

117-річний дід Іван Гнатович Розсолода, запорожець, що народився на батьковому зимівнику, часто бачив свого батька в запорізькому одязі, довго збе­рігав його потім у себе й рік тому помер у селі Чернишівці Катеринославського пов., описує його так:

«Ходили запорожці добре, одягались і розкішно, й гарно. Голови вони, бачте-но, голили; поголять та ще й милом намажуть, щоб, бач, волосся краще росло; саму лише чуприну (від слова «чуб», а «чуб» від перського «чуб» — китиця, пучок) залишали на голові, завдовжки, мабуть, з аршин, чорну та кучеряву. Заткне її, закрутить разів зо два чи зо три за ліве вухо, та й повісить 2', вона й висить у нього аж до плеча, та так за вухом і живе... А інший візьме та й пере­в'яже свою чуприну стрічкою, закрутить її на чолі, так і ляже спати, а вранці як встане та розпустить її, то вона наче хвіст у вівці зробиться. То все на вихвалку. Дівчата коси відрощують, а запорожці чуприни. А якщо вже задовга виросте, тоді козак закрутить її спочатку за ліве вухо, тоді проведе за потилицею на пра­ве вухо, та так і ходить. Бороди також голили, лише вуса залишали й ростили їх довгими-предовгими. Оце як нафабрить їх, як начорнить, та як розчеше гре­бенем, то хоч він і старий буде козак, а такий вийде козарлюга, що тільки хить-хить! Страшенно довгі вуса відрощували! Інший візьме їх обома руками, підніме вгору та й позакладає на самі вуха, а вони ще нижче вух висять. Отакі були вусані! Правда, у деяких були й маленькі вуса — як у кого волосся росло, але вуса вони дуже любили... Ото як запорожець чуприну закрутив, вуса заче­сав, тоді вже й одягається у свій одяг. А одяг був у них на дроті 27, на ваті, на шовкових шнурках та на ґудзиках, з тонкого сукна різних кольорів: той одягне голубий, той зелений, той червоний, хто якого забажає. Лише сорочки були власного виготовлення, бо бавовняної тканини вони тоді не знали. На голову одягали високу гостру шапку зі смушковою околицею заввишки з четверть, із сукняним червоним чи зеленим дном 28, заввишки в півтори четверті, на ваті, із золотими перехрестами, срібною китицею на самому вершку й гачком для китиці — пристібати, щоб не теліпалася. Околиця шапки часто правила коза­кові за кисет чи кишеню: туди він клав тютюн, кресало, люльку чи ріжок з тю­тюном, особливо люльку: тільки-но витягне її з рота, відразу й затикає за око­лицю. Шапки робили переважно куренями: який курінь, така й шапка, такий і колір. Перш ніж одягнути на себе шапку, козак замотував свою чуприну за ву­хо й потім уже одягав шапку; як одягнув шапку, то вже й козак — це найпер­ший і найголовніший одяг козака. Тоді вже одягає черкеску, завдовжки по ко­ліна, кольорову, з травами, візерунками й розводами, з ґудзиками, на шовкових шнурках, з двома зборами позаду, з двома гачками для пістолетів на боках і з невеликими закотами з оксамиту на кінцях рукавів, пристібнутими залізними гачками. Запне ту черкеску ґудзиками, зав'яже поясом та й готовий. А пояси робили з шалі або з турецького й перського шовку, широкі та довгі, не такі, як тепер парубки носять, які вони замотують на середині живота й зав'язують вуз­лом, а такі, як, наприклад, черниці роблять попам: завдовжки аршинів із десять

Эварницкий Д. Запо­рожье. Т. 2. С. 68, 70.

Чуприну неодмінно но­сили за лівим вухом: «як усі відзнаки й нагороди,— пояснював колишній запо­рожець Антон Головатий великому князеві Костян­тину Павловичу,— шаблю шпагу, ордени та ін. носять зліва, то й чуприну, як знак завзятого й відважного ко­зака, слід також носити зліва» (Современник. 1847. № 7. Т. 10. Отд. 2. С. 17).

27 Дріт вставляли всереди­ну: «скільки хоч, стільки й бий, а не проб'єш».

28 Червоний вершок дехто називав «солодким дном».

Одяг та озброєння запорізьких козаків

чи й більше, а завширшки четверті на півтори чи й на дві; кінці їх золотили чи сріблили, а до самих країв прив'язували шовкові шнурочки. Коли козакові треба було оперезатися, він прив'яже пояс шнурочком до цвяха та й повертаєть­ся, так весь пояс на себе й намотає. Потім шнурки зав'яже або позад себе, на спині, або на боці, а позолочені кінці залишить попереду, на животі, та так і ходить, як справжній лицар. Пояси були різних кольорів: зелені, червоні, голу­бі, коричневі. Крім довгих поясів запорожці носили й короткі, зроблені зі шкіри чи з волосся, ззаду до них чіпляли китиці, а попереду гачки, пряжки, ремені для кинджалів, шабель та люльок. Ото як надягнув запорожець червону чер­кеску, оперезався поясом, начепив на себе кинджал, прилаштував шаблю, тоді він одягає каптан або жупан. Це вже одяг просторий і довгий, майже по кіс­точки, з широкими рукавами, наче підрясник у попа або той одяг, який вдягають архієрейські півчі по містах. Каптан був уже іншого кольору, ніж черкеска; як­що черкеска червона, то каптан голубий чи синій; він також був призбираний і на шнурках, гаптований золотом, з різними золотими позументами, ґудзиками на подолі, кінцях рукавів, розрізах, з гапликами, з тонким дротом усередині і з широкими-преширокими рукавами, або, як там кажуть, роздьорами чи розпо-рами 29. Розпори ці робилися якраз у тому місці, де рука згиналася в лікті, зав­довжки з півтори чи дві четверті; нижче розпорів рукав уже був зшитий до са­мого кінця. В такі рукави просували руки або просто через їх кінці, або через розпори посеред рукавів. Коли руки просувалися просто через кінці рукавів, тоді з-під них виступали оксамитні закоти черкески і на кожну руку виходило по два рукави а коли руки просувалися через розпори, тоді виходило, ніби на кожну руку козака одягнуто по чотири рукави: два лежать, а один позаду «метляється». Те, що «метлялося» позаду, можна було закласти за спину і зв'язати разом. Тому й виходило, що як їде, бувало, запорожець верхи зі зв'яза­ними рукавами, то здається, ніби на його спині причеплені крила; по цих кри­лах і впізнають запорожця здалеку. На каптан часом одягали кирею, це зовсім довгий одяг, аж до п'ят, зроблений або зі шкіри, або з вовни, без рукавів, схо­жий на плащ.

От який був у них одяг! Такий одяг, що він і сорочки не продасть за сто кар­бованців; як іде вулицею, то ніби весь сяє зірками чи квітами. До цього широко­го й просторого одягу личили шаровари, сукняні, нанкові *, шкіряні, з кише­нями з обох боків,— і тут кишеня, й тут кишеня,— обидві облямовані золотими позументами, різнокольорові, але переважно сині; матню штанів робили та­ку, що торкалася землі, мовби щось волочиться: як іде козак, то й слід за собою мете. До шароварів підганяли довгі очкурі, шовкові чи вовняні, з золотими кити­цями на обох кінцях. Холоші шароварів носили поверх халяв,— не так, як те­пер роблять, що заправляють їх у чоботи; їх прив'язували до литок срібними підв'язками чи шовковими шнурками з золотими чи срібними китицями на кін­цях, а самі підв'язки кріпили так, що від них видно було лише китиці. Як іде за­порожець, то так і бачиш, як ті китиці з-під шароварів метляються. Під шаро­вари взували сап'янові чоботи, жовті, зелені, червоні, із золотими, срібними й мідними підківками, з вузенькими носками; від чобіт видніли лише носки чи підбори, так низько напускали на них запорожці свої шаровари ЗІ: здалеку зда­ється, ніби баба у спідниці стоїть; як іде козак, наче вітрило розпускає; а ширина така, що в деякі шаровари можна вкласти зо тридцять кавунів; як дванадцять аршинів тканини, то такі шаровари звуть «рясними», а як п'ятнадцять, звуть шароварами «з достатку»32.

«Бувало, щороку приїжджали запорожці у Смілу на ярмарок, чоловік по два­надцять, по тринадцять. Вивдягані такі, що, боже, твоя воля! Золото й срібло!

Те, що у поляків звалося «вильотами».

" Чотири роки тому, запи-с\ючи слова І. Г. Розсо-лоди, ми передали їх не­точно, але знову побачив­шись із Розсолодою, ви­правляємо неточність. * Синонім китайки, густої шовкової тканини. Згодом нанкою називали грубу ба­вовняну тканину, що вироб­лялася в Росії (СУМ).

1 На портретах Ковпака та братів Шиянів шарова­ри, однак, не опущені так низько.

Эварницкий Д. Запо­рожье. Т. 2. С. 20—24.

|| Д I. Я корницький

161
Шапка на запорожцеві оксамитна, червона з кутами, а околиця завширшки зо три пальці, сіра чи чорна; згори * у нього жупан з найдорожчого червоного сукна, горить, як вогонь, просто очі сліпить, а знизу * черкеска з вильотами, або синя, або голуба; штани сукняні сині, широкі — так і висять майже над нос­ками чобіт; чоботи червоні; на ладунці золото чи срібло; навіть перев'язь у по­золоті, а шабля при боці вся в золоті — так і сяє. Йде і землі не торкається. А як сядуть на коней та проїдуть по ярмарку, то мов іскри виблискують. Кине, бу­вало, запорожець шапку вгору й не дасть упасти: підлетить на коні і схопить. А хто не схопить, той за свій рахунок поїть і частує товаришів. А вже яка хо­робрість! Бувало, йде запорожець, дивишся, ну, їй богу, землі не торкається! Тільки шам, шам, шам, шам — і пішов, і пішов!»33

«Багатий одяг запорожців при їхніх поїздках на Україну,— справедливо за­уважує Коховський,— часом був не більш ніж розкішним étalage ** у магазині для приманки покупців. Багато хто, спокусившись запорізькою розкішшю, йшов у свою чергу шукати здобичі й слави і примножувати собою запорізьке військо та його значення»34.

З усіх наведених свідчень видно, що найдорожчий одяг запорізьких козаків виготовлявся з шовку, польського й англійського сукна, кармазину й оксамиту. Вбрання з шовкової штофної *** тканини, схожої на тканину шалей, нази­валося у запорожців шалевим; вбрання з польського й англійського сукна зва­лося саєтами, від польського слова «sajeta» з тим же значенням; вбрання з чер­воного східного сукна звалося кармазинним від татарського слова «кирими-зи» — червоний; нарешті, вбрання з оксамиту називалося оксамитним; окса­мит — це дорога тканина, зроблена з шести ниток, тому й отримала свою назву від грецького слова «ксацітоу», складеного з двох слів — «іф> — шість та «ip-axiov» — одяг, звідки пішло латинське «examitum», німецьке «samet», ниж-
* В оригіналі помилково

«знизу» і «згори».

" Кулиш П. Записки о

Южной Руси. Т. 1. С. 140.

** Виставка товарів

(фр.).


Запорізькі гармати Гравюра кінця XIX ст.

34 Коховский В. Опыт изу­чения войн Б. Хмельниц­кого. С. 164.

*** Цупка, важка тканина з великим тканим візе­рунком.

Одяг та озброєння запорізьких козаків

ньолужицьке «samot». Оксамит — золота чи срібна тканина, щільна, ворсиста, схожа на бархат, з травами, розводами й кольоровими візерунками, мов парча, шита золотими й срібними петлями; оксамит здобували переважно у Візантії й використовували давні руси на церковні убори, одяг для князів та багатих бо­яр зг>, а у запорожців переважно на нижній одяг, черкеску.

Нема сумніву, що крій запорізького одягу, особливо високих шапок, широких шароварів, довгих жупанів і широких поясів, східного походження і запозиче­ний ними від татар і турків. Це запозичення здійснювалося або захопленням під час наїздів, або купівлею, або шляхом дарування з боку вищих татарських і турецьких властей запорізьким козакам. З оттоманської історії турецького історіографа Наїми, наприклад, ми знаємо, що 1653 р. кримський хан Іслам-Гі-рей подарував запорізьким старшинам сукняні каптани ж. Загалом запорізький одяг мав ту перевагу, що не сковував рухів людини й був пристосованим до га­рячого клімату країни.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   44


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка