Книга є найбільш повним історичним дослідженням, що охоплює період 1471-1734 рр. На багатому документальному матеріалі в популярній формі всебічно висвітлюється життя запорізького козацтва. Для викладачів, студентів, істориків, етнографів



Сторінка16/44
Дата конвертації11.05.2018
Розмір7.3 Mb.
ТипКнига
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   44

Історія й топографія восьми запорізьких Січей

ньому, відповіли з Москви, що «милосердний монарх» (Петро II) готовий виконати прохання запорожців і вибачити їхню провину, але для цього самі запорожці повинні виявити непохитну вірність російському цареві, на знак якої вони повинні зноситися з урядовим радником Федором Наумовим та з україн­ським гетьманом Данилом Апостолом, повідомляючи його про всі випадки в Криму і в Туреччині |85. Отримавши таку непевну відповідь, запорожці не вти­хомирились і послали гетьману другого листа, в якому повторно просили покло-потати перед російським царем, обіцяючи вірно служити до кінця свого життя «монаршому маєстату». Водночас сповіщали гетьмана, що вони вже відступили від кримського хана, котрий безжально заслав багатьох козаків служити за море й захопив під свою державу кошового отамана, і збираються рушити з кримських володінь на Стару Січ |86. Цього листа Апостолу привезли четверо козаків. Гетьман повідомив його зміст фельдмаршалові української армії князю Михайлу Голіцину й урядовому раднику з малоросійських справ Федору Наумову. Але, не вважаючи себе уповноваженими давати якусь позитивну від­повідь запорізьким козакам, Апостол, Голіцин і Наумов доповіли про це у Вер­ховну таємну раду. Верховна таємна рада, прочитавши листа запорожців, на­казала відправити назад чотирьох відряджених до гетьмана козаків і через них усно повідомити запорожців, що російський уряд вважає неможливим прий­няти запорожців, боячись «вчинити якусь прикрість турецькій стороні». А фельд­маршалові й гетьману були надіслані особливі укази, щоб вони ні в якому разі не приймали козаків у російські межі, а якби козаки підійшли у великому числі й зі зброєю, негайно відбивати їх від кордонів силою зброї. Разом з тим через вірних людей радили на словах запевняти їх, що при зручній на­годі їх приймуть, і навіть не скупитися на подарунки найвпливовішим ко­закам, щоб вони й надалі були прихильними до російського престолу. Але в Царгород, до резидента Неплюєва, рада наказала написати, щоб він поскар­жився Порті на запорізьких козаків, котрі, як кажуть, хочуть покинути всі міс­


180 Мышецкий С. История. С. 25, прим. 36.

181 Можливо, це Василь Гуж, котрий був кошовим 1725 р.

182 Микола Іванович Вер-тільяк писав ці слова 1844 року.

Камінь-пам'ятник на могилі кошового отамана Івана Сірка Гравюра кінця XIX ст.

Намогильний хрест кошового отамана Костя Гордієнка Гравюра кінця XIX ст.

183 Див.: Эварницкий Д. Запорожье. Т. 2. С. 118, прим. 1.

Записки одесского об­щества. Т. 1. С. 607.

185 Соловьев С. История России. Т. 19. С. 195.

186 Там же.

187 Соловьев С. История России. Т. 19. С. 195.

188 Там же. С. 196.

* Насправді йдеться про

Олешківську або Кам'янеьку Січ. Нова Січ заснована 1734 р.

•* Брати кримського ха­на носили титули «султан-калга» й «султан-нурадин». 189 Соловьев С. История России. Т. 19. С. 197.

ця, визначені російсько-турецькими трактатами, наблизитися до російського кордону й зайняти Стару Січ і заборонені урочища, і щоб Порта не дозволила цього, оскільки ці «неспокійні люди й так завдають багато кривд російському купецтву» |87.

Але й після цього запорожці не облишили своїх прохань: 24 травня 1728 року, зібравшись величезною масою, вони знялися зі своїх місць, несподівано при­йшли в Стару Січ, зайняли деякі місця на Самарі й ЗО травня прислали на ім'я імператора Петра II таку чолобитну: «Склонивши сердец своих нарушенныя мысли ко благому обращению и повергши мизерныя главы свои до стопы ног вашего императорскаго величества, отлагаемся от бусурманской державы. Осмотрелись мы, что вере святой православной, церкви восточной и вашему императорскому величеству достойно и праведно надлежит нам служить, а не под бусурманом магометанским погибать. Отвори сердца своего источник к нам, по прежнему сынам жребия своего императорскаго. Еще-же просим: по­дайте нам войсковое от руки своей подкрепление, дабы не попали мы в рас­хищение неверным варварам, ибо не знаем, зачем орды от всех своих сторон подвинулись: для того-ли, что мы уже от них отступили со всеми своими клей-нодами 24 мая и пребываем уже в Старой Сечи, или-же они это делают по своим замешательствам»188.

Не дочекавшись відповіді від російського уряду, запорожці вислали пред­ставників у Глухів до гетьмана, але, довідавшись, що гетьман поїхав у Москву, вони дуже захвилювалися через невизначеність свого становища й погрожу­вали вбити кошового і всю старшину, якщо ті не доб'ються позитивної відпо­віді від імператора. Тоді кошовий отаман Іван Петрович Гусак, злякавшись погроз, утік до Києва і, з'явившись до київського генерал-губернатора графа Вейсбаха, яскравими словами зобразив становище запорожців у кримських володіннях і в Старій Січі, біля Чортомлицького острова: «В Новій Січі * від кримського хана було нам багато утисків: минулого 1727 року, в грудні, калга-султан **, стоячи по ріці Бугу, забрав на промислах зо дві тисячі козаків, повів їх на Білогородщину й там виявив певний непослух щодо хана; прийшов у Біло-городщину сам хан, калгу схопив і заслав у Царград, а запорожців, які були при ньому, розіслав на каторги, а інших продали нібито за те, що вони з калгою бунтували, а калга попередньо казав їм, що бере їх за ханським наказом. Бача­чи таке насильство, ми й стали радитись, що краще бути по-старому під держа­вою його імператорської величності у своїй православній вірі, ніж у бусурмана терпіти неволю й розорення. Та коли ми забрали клейноди й хоругви, щоб іти в Стару Січ, то старий кошовий, зрадник Кость Гордієнко, та Карпо Си­доренко й інші стали нам казати: «Навіщо ж нам з Нової у Стару Січ іти? Нам і тут жити добре». Але вони не могли нас втримати, та й не могли багато говори­ти, боячись, щоб їх військо не вбило. І щоб від них більше ворохоби не було, ми взяли Костя Гордієнка й Карпа Сидоренка під варту й везли їх під охороною до самої Старої Січі, а приїхавши туди, вибили палицями й відпустили на волю»189.

Тим часом становище запорожців з дня на день ставало все гіршим: тоді певна частина козаків, покинувши Стару Січ і ріку Самару, кинулася на річку Оріль, у давню Малоросію: уже 1 червня 1728 року на Україні налічувалося 201 запорожець, а під кінець місяця значно більше двохсот; вони постійно прибували сюди окремими ватагами чоловік по 10, приганяючи з собою худобу й коней.

Надійшов 1729 рік, а прохання запорожців про прийняття їх під скіпетр Росії далі були марні, хоча в цей час головнокомандувач української армії князь Голі-цин сам поставив питання про прийняття запорожців у Росію, але йому відпові­дали від імені імператора Петра II, що запорожців треба лише запевняти в

Історія й топографія восьми запорізьких Січей

цьому, але не приймати, доки «не виявиться явна неприязнь з турецької сторони»Безсумнівно, саме ця обставина змусила запорожців знову повер­нутися у ненависні їм місця й написати листа братові кримського хана Орт-Бею про зміну своїх намірів іти «під Москву». На цього листа кримський хан Каплан-Гірей писав запорожцям: «Листа вашого ви прислали моєму братові, Орт-Бею, у котрому відповідали йому, що бажаєте повернутися під крило нашої сторони і змінили намір, який ви мали раніше, відійти до Москви. Коли згада­ний султан повідомив нас про написаного вами листа й переслав його нам для відома, ми дуже втішилися цим. Бог всемогутній знає наше серце й наміри, знає він і те, як усі беї, мурзи і все кримське панство дбає про вашу цілість і бажає вам усякого добра. Пам'ятайте, що ви їли у нас хліб і сіль, і жили у нас добре. Якщо повернетесь назад, будемо раді й приймемо вас привітно, як гостей, і обі­цяємо вам виявляти таку саму приязнь, як і раніше виявляли, так само добре захищати вас нашою обороною й нашою гостинністю, як було й досі, й дозво­лити вам усе те, що ви й досі мали, а для вашого оселення надамо вам повну волю обрати собі місце, яке ви самі забажаєте. Зрештою, раджу вам для вашої ж користі й прибутку, а для нашої зручності, стати кошем на тому місці, на котрому ви сиділи раніше, прийшовши під наш захист. За указом Оттоман-ської Порти ваш гетьман пан Орлик, який досі був у Солонику, прийшов сюди тепер для з'єднання з нами. Він пише до вас листа, котрий ми посилаємо з цим нашим листом. Він так само вважає, що ми також дбаємо про ваше благо й суспільну користь, і треба, щоб ви вірили всьому тому, що він пише вам у своє­му листі. Для вас його поради тим паче обов'язкові, що він ваш глава й вождь, і ви зобов'язані слухати його поради. Зі свого боку запевняємо вас, що ми прий­мемо вас приязно й що ви не зазнаєте ніякої кривди й насильства ні від нас, ні від кримського панства, якщо повернетеся на вказане мною місце. Решту вам сповістить усно пред'явник цього листа дубоссарський гетьман. Для більшої віри підписуємо цього листа нашою власною рукою й підтверджуємо нашою печаткою» .

Так усі звернення запорізьких козаків до російського царя протягом 22 років залишалися «гласом волаючого в пустелі»; лише за царювання Анни Іванівни, 7 вересня 1734 року, при посередництві київського генерал-губернатора, графа Вейсбаха, дуже прихильного до козаків, їм було дозволено повернутися в Росію, оселитися на рідних згарищах «під владою й обороною її величності не таємно, а явно, й вічні часи жити і їй вірно служити».

«Служили ми пану-ляху, та ще й католику, А тепер служить не станем однині й довіку. Служили ми невір-царю, царю бусурману, А тепер послужим, братці, восточному царю. Восточний цар на Вкраїні не доймає віри, Засилає Галицина, щоб не було зміни: «Іди, іди, Галичину, польською грядою, А я піду із Москвою слідом за тобою. Становися, Галицину, по вельможних панах, А я стану із Москвою на широких ланах».

Цей перехід запорізьких козаків з-під влади турецького султана й кримсько­го хана під владу російської імператриці стався таким чином. 1733 року у ро­сіян почалася війна з поляками; поляки звернулися до кримського хана з про­ханням прислати їм на допомогу запорізьких козаків. Хан вважав за потрібне задовольнити прохання поляків, і запорожці повинні були йти в похід проти росіян. Тоді козаки скористалися зручним моментом і вирядили з Січі кількох посланців до фельдмаршала Мініха, який тоді стояв із військами в Малій Ро­сії, з проханням схилити імператрицю прийняти запорожців під скіпетр ро­сійської держави. Мініх прийняв прохання запорожців, затримав у себе їхніх посланців, а від себе надіслав донесення імператриці в Петербург про запорізьке

190 Соловьев С. История 191 Киевская Старина. 1882.

России. Т. 19. С. 197. № 3, июнь. С. 179, 180.




прохання. Імператриця, прочитавши донесення фельдмаршала, зволила прий­няти прохання запорожців і доручила вирішити питання з ними генерал-фельд-цейхмейстеру принцові Гессен-Кобурзькому, котрий був на російській служ­бі під керівництвом Мініха. Принц Гессен-Кобурзький уклав із запорізькими депутатами в місті Лубнах договір, на основі якого Військо Запорізьке пере­ходило під скіпетр російських імператорів. Цей договір складався з таких пунк­тів: 1) усі провини й зради запорізьких козаків проти Росії забувалися навічно; 2) жити їм у місцях, де 1709 року * було зруйновано їхнє житло; 3) користува­тися промислами як на ріці Дніпрі риболовлею, так і в степах полюванням на звірів без огляду на російські кордони; 4) чиновників їм мати за нинішнім їх становищем; 5) зберігати вірність престолові російському й бути охоронцями кордонів російської держави; 6) бути в залежності від генерала, визначеного головнокомандувачем у Малій Росії; 7) отримувати за їхню службу платні на все військо 20 000 карбованців щорічно |92. В тих же Лубнах запорізькі депутати присягли на вірність російській імператриці від усього війська, а в саму Січ був відряджений генерал-майор Тараканов для введення козаків у Росію. Тара­канову доручили кілька тисяч карбованців для козаків на будівництво нової Січі. Тільки-но запорізькі козаки довідалися, що в Січ їде царський посол, від­разу вирішили прийняти його з належною шаною: вони вийшли в кількості кіль­кох тисяч на чолі з кошовим отаманом та старшиною за дві версти від Січі й розташувалися по обидва боки дороги; побачивши посла, вони прийняли його «з ввічливостю й привітанням», салютуючи йому гарматною й рушничною стріляниною. У самій Січі, біля церкви, його зустріло духовенство з «належ­ною церковною церемонією», у церкві за його присутності відправили молебень за здоров'я імператриці Анни Іванівни з гарматними пострілами. Після цього на скликаній військовій раді було зачитано імператорську грамоту про прий­няття запорожців під скіпетр Російської держави. Водночас до запорізьких ко­заків приїхав зі старшиною, яничарами, «пребагатими» дарами й грішми ту­рецький повноважний посол: султан, довідавшись про намір запорізьких ко­заків перейти на бік російської імператриці, вирішив будь-що утримати їх у себе. Але запорожці не виявили турецькому послові такої честі, як росій­ському: вони лише раз вистрілили з гармати на його честь, та й то лише тоді, коли він сам салютував їм, наближаючись до Січі. Турецький посол привіз із собою султанську грамоту й листа колишнього українського гетьмана Пи­липа Орлика; й цього разу також скликали загальну військову раду. На раді були присутніми й російські представники «во всякой от Козаков чести». Ту­рецький посол усіляко переконував козаків залишатися вірними султанові, за що обіцяв їм від імені султана велику милість і велику платню на майбутнє, і вказував, що цього бажає й гетьман Орлик. Та запорожці, щойно почувши ім'я Орлика, стали лаяти й ганити його за віровідступництво й прийняття магоме­танства, а водночас стали докоряти й самим татарам за їх недоброзичливість і утиски запорізьких козаків; врешті козаки закричали, що вони християни й піддані російської імператриці, на доказ чого кошовий отаман, військова стар­шина й курінні отамани підійшли до російського посла й висловили цілковиту покору імператриці. Після того рада розійшлася; турецький посол попросив у запорожців відповіді на листа Орлика й грамоту султана; запорожці відпо­віли лайкою на адресу Орлика, кримського хана й турецьких старшин, потім, провівши посла із Січі у відкритий степ, несподівано напали на нього і відібра­ли у нього всю казну, привезену на Січ для вручення козакам у разі їх вір­ності турецькому султанові. Турецький посол, повернувшись до султана, осо­бисто розповів йому про все. Тоді султан наказав схопити козаків, які ще за­лишились у межах Туреччини, й віддати їх у тяжкі роботи. Запорожці, не за­лишаючись в боргу, схопили кількох турків і посікли їх на капусту; знявшись усією масою, прийшли у відведені їм місця в Росії і тут, у присутності генерал-майора Тараканова, присягнули на вірність російському престолові; про це було надіслано донесення імператриці, а про присягу — сенатові |93. Даремно писав після того запорожцям гетьман Пилип Орлик, нагадуючи про страшні події в Чортомлицькій Січі, «когда Москва звабивши прелестным ласки цар­

Історія й топографія восьми запорізьких Січей

ской упевненем старшину войсковую и товариство до присяги, утинала им в таборі головы»; даремно остерігав він запорожців щодо справжніх замірів Москви, котра «видючи на себе отъусюль войну тяжкую и небезпечную, гла­дит, льстит, золотыя горы обещает, жалованьем грошовым потішает и всякими вольностями упевняет», щоб згодом, після закінчення війни, забрати до рук і згубити Військо Запорізьке. Запорожці твердо вирішили покинути не­нависних їм татар і всі листи гетьмана відсилали своєму найближчому покро­вителеві, київському генерал-губернатору графу Вейсбаху. Даремно намагався схилити їх на свій бік і кримський хан: на листи хана запорожці, перелічивши всі злигодні, яких вони зазнали від татар, відповіли: «Сицевой прето нужды все наше войско запорожское низовое изволило под своего православного монарха, ея императорскаго величества, державу склонитись и единой стороны берег­тись, а в несвідомих нападениях сами себе загублять»194.

Повернувшись на рідні згарища, запорожці насамперед вирішили питання, де розташувати свою Січ; спочатку вони спробували заснувати свою Січ біля


* В оригіналі помилково «1708».

192 Чтения московского об­щества. 1848. № 6. С. 45.

193 Чтения московского об­щества. 1848. № 6. С. 44,

План Нової Січі З карти інженер-майора Данієля де-Боксета 1742 р.

45; № 8. С. 21, 22; Мышец-кий С. История. С. 27— ЗО.

194 Киевская Старина. 1882. Т. 2, апрель. С. ПО, 111, 126 та ін.


гирла Чортомлика, але «от пойму водою» спустилися нижче Чортомлика 195 й осіли «ладно и кріпко» своїм Кошем у так званому Красному Куті, між правим берегом гілки Підпільної і лівим річки Базавлука, яка в той час відділяла Ко-дацьку паланку від Інгульської, а в наш час Катеринославську й Херсонську губернії. Тут вони влаштували так звану Нову, Підпільненську чи Красно-кутську Січ, котра існувала з 1734 по 1775 рік. Нова Січ, за точним визначенням минулого століття, була на 20 верст нижче Микитиного перевозу, під 47 ° 31 ' широти від петербурзького меридіана й 4 ° 4' довготи. Вона стояла на правому березі гілки Підпільної саме в тому місці, де ця гілка робить луку чи дугопо­дібний вигин, навпроти так званих Великих плавнів, по яких з півдня до Січі текла гілка Стара Сисина *, а зі сходу, від місця колишньої Чортомлицької Січі, несла свої води гілка Скарбна **: «Підпільна — мати Дніпра, бо вона Сисею корме, а Скарбною зодягає його». Місце для Нової Січі було обрано вдало з усіх поглядів. Щоб побачити, наскільки зручно у стратегічному розумін­ні була розташована Підпільненська Січ, треба подивитися на неї з півночі, з відстані трьох-чотирьох верст. Січ містилася у низькій заглибині, захищеній зі сходу, півдня й заходу величезними плавнями на 26 тисячах десятин, пере­тятими п'ятдесятьма гілками, єриками й затоками, шістдесятьма великими, не рахуючи малих, озерами й виглядала як суцільний непрохідний ліс, у якому людина, мало знайома з місцевістю, могла заблукати наче в легендарному ла­біринті, й який тягнувся на сотні верст праворуч і ліворуч від Січі й на десятки верст на південь від неї. Під прикриттям таких плавнів запорожці могли бути цілком безпечними від своїх близьких і споконвічних ворогів, татар і турків.

Внутрішнє влаштування Січі було таке: Січ поділялася на три частини — кіш внутрішній, кіш зовнішній і цитадель. Внутрішній кіш, званий ще замком чи фортецею, мав форму правильного кола діаметром 71 м ***. У самому центрі внутрішнього коша була велика, гладенько вирівняна й завжди дуже чиста пло­ща, на котрій відбувалися військові ради; у східному кінці внутрішнього коша, на тій же військовій площі, височіла одноверха «порядна» дерев'яна церква без огорожі, вкрита шалівкою, заснована в ім'я Покрови пресвятої Богородиці 1734 року за кошового отамана Івана Милашевича й забезпечена багатющим церковним начинням, ризницею й «убором», кращих за які по всій тодішній Росії годі було знайти І96. На певній відстані від церкви стояла висока дзві­ниця, також дерев'яна, з двоярусним дахом із шалівки й чотирма вікнами для гармат, щоб відстрілюватися від неприятеля й салютувати з гармат у великі свята — Водохреща, Пасхи, Різдва й Покрови. Поблизу січової церкви виді­лялися: пушкарня або артилерійський «великої просторості» цейхгауз з вели­ким підвалом, у якому зберігалися гармати, рушниці, бойова амуніція, і який водночас слугував як військова в'язниця чи секвестр для різних злочинців; далі військова скарбниця або «замок» для військових коштів і козацького добра, її завжди охороняв окремий вартовий; далі окреме житло для духовенства й окремий «станок» чи приміщення для кошового отамана завбільшки з десять футів, на котрому в час перебування у Січі кошового завжди майорів білий пра­пор, який знімали за його відсутності |9?. Нарешті навколо всієї площі підковою стояли тридцять вісім куренів, а біля них — курінні скарбниці й приватні буди­ночки військової й курінної старшини.

Зовнішній кіш відділявся від внутрішнього особливим валом, по самій сере­дині якого, з півночі на південь, були зроблені широкі ворота з високою вежею з дикого каменю біля їх лівої половини, оснащеною гарматами та бойовими снарядами. Ворота вели з внутрішнього коша в зовнішній і завжди охоронялися

195 Записки одесского об­щества. Т. 7. С. 176, прим. 42.

* Нині р. Сисина.

** Нині рукав Скарбна-

Колотівська.

*** В оригіналі: «окруж­ністю 200 сажнів», тобто 426 м.

196 Записки одесского об­щества. Т. 7. С. 176, прим. 42; Устное повествование Н. Коржа. С. 39, 40.

197 Срезневский И. Укра­инская старина. Харьков,

1832. С. 114; Рондо К. // Киевская Старина. 1889. Ноябрь. С. 445; але Ми­тецький (История. С. 48) вказує, що кошовий жив у спільному з козаками ку­рені.

Історія й топографія восьми запорізьких Січей

окремими вартовими козаками. Зовнішній кіш, званий ще форштатом, тобто передмістям, гасан-базаром, торговим базаром, слободою запорізьких козаків, займав 200 сажнів у довжину й 70 у ширину. На ньому було до 500 курінних, ко­зачих, купецьких і ремісничих будівель — шкіряників, шевців, кравців, слю­сарів, ковалів, які, крім свого ремесла, вміли виготовляти порох для війська. Всі ці люди, «за їхнім козацьким маніром і звичаєм», виконували свою роботу за платню і рахувались у куренях нарівні з іншими козаками '". Крім дворів, було ще 100 крамниць, кілька торгових рядів та простих яток, у яких продавали хліб, борошно, крупи, м'ясо, масло тощо, кілька шинків з виноградним вином, горілкою, пивом, медом та іншими напоями. Крамниці, ряди й шинки або ста­новили власність війська й лише орендувалися купцями, або ж цілком нале­жали купцям — приїжджим українцям, вірменам, татарам, полякам, євре­ям. Купці, як і ремісники, якщо були православними, залічувалися до куренів і жили як справжні січові козаки, але стройової служби не відбували «заради свого ремесла»200. Для нагляду за ладом та сумлінністю торгівлі товарами в Січі призначали базарного отамана і військового кантаржія, тобто хранителя зразкових мір і ваг. Вони жили у спеціально влаштованих для них приміщен­нях. Зовнішній кіш так само, як і внутрішній, замикали широкими ворітьми, що вели із заходу на схід, паралельно Підпільній, а не з півдня на північ, перпенди­кулярно до річки, як у внутрішньому коші.

Цитадель, або так званий Новосіченський ретраншемент, знаходилась у південно-східному куті зовнішнього коша й мала вигляд невеликого чотирикут­ника завдовжки 85 і завширшки 50 сажнів, з невеликими воротами в зовніш­ньому коші. Цитадель разом із зовнішнім кошем була оточена глибоким ровом і захищена високим земляним валом. її будували 1735 року за розпорядженням російського уряду начебто для захисту запорізьких козаків від татар і турків, а насправді «для исправнейшаго произвождения тамошних дел и смотрения про­пуском заграницу, а наипаче для смотрения за своевольными запорожцами, дабы их хотя некоторым образом воздерживать и от времени до времени в по­рядок приводить»201. Запорожці, розуміючи приховану мету будівництва Ново-Січенського ретраншемента, образно висловлювалися щодо цього: «Засіла нам московська болячка в печінках». У цитаделі було збудовано комендантський дім, офіцерські, інженерні й артилерійські приміщення, порохові погреби, сол­датські казарми й гауптвахту. У ній завжди перебували з шістьма гарматами дві роти солдатів із кріпосних * батальйонів Київського гарнізону, виділених за воїнським штатом для фортеці св. Єлизавети і звідти скерованих у Новосічен­ський ретраншемент; тут вони жили під начальством коменданта, російського штаб-офіцера, якого присилали в Січ також із Києва за розпорядженням київ­ського генерал-губернатора 202.

Із зовнішнього боку все місце Нової Січі було оточене ровом і загальним ви­соким земляним валом, який, роблячи різні кути й виступи, впирався кінцями в гілку Підпільну; по валу йшов високий частокіл з товстих колод, загострених угорі й обсмолених унизу.

Із заходу, за загальним ровом, уздовж Підпільної тяглися запорізькі зимів­ники або «хати» 203, а на південний схід від них, через Підпільну, чорніли вовчі ями, засідки, окопи, ложементи, зроблені біля Січі під час російсько-турецької війни 1736 року 204. Нарешті навпроти внутрішнього коша на березі Підпіль­ної була річкова пристань, куди з Чорного моря лиманом, Дніпром, Павлюком і гілкою Підпільною, у той час досить глибокою й широкою, приходили козацькі чайки, грецькі й турецькі судна з різною бакалією: ізюмом, винними ягодами,

' Устное повествование Н. Коржа. С. 41. 159 Мышецкий С. История. С. 48. 81.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   44


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка