Книга є найбільш повним історичним дослідженням, що охоплює період 1471-1734 рр. На багатому документальному матеріалі в популярній формі всебічно висвітлюється життя запорізького козацтва. Для викладачів, студентів, істориків, етнографів



Сторінка12/44
Дата конвертації11.05.2018
Розмір7.3 Mb.
ТипКнига
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   44

Із часів запорізьких козаків у Нікополі вціліло кілька речових пам'яток: будівель, речей церковного й домашнього вжитку, писемних документів. З бу­дівель цікаві дві запорізькі хатини — одна, споруджена 1746 року «стараніем Максима Калниболотскаго», є власністю єврея Тіссена; друга, споруджена 1751 року «рабами божіими куренным атаманом Онуфрієм Назаровичем и Гаврилом Игнатовичем», належить Ксенії Панченковій. Один запорізький курінь із написом «Построин курінь полтавскій, 1763 года, июня 6 дня» на­лежить Ганні Степанівні Гончаровій. Хатини перенесено в Нікополь із села

Історія й топографія восьми запорізьких Січей



Покровського, де була остання Січ, а курінь, за переказом, було збудовано в са­мому Нікополі. З інших запорізьких речей цікавими є козацька мідна гарма­та, котра до 1888 року стояла за огорожею соборної церкви, й залізний хрест з тієї церкви, в котрій, за переказом, молився Богдан Хмельницький. У самій церкві — ікона Христа з частинкою животворного дерева, на якому було ро­зіп'ято Спасителя, прикрашена срібною «шатою» 1747 року коштом кошового отамана Павла Козелецького; чотири хоругви з різними зображеннями; п'ять ікон, серед яких ікона Миколая, придбана козаком Антоном Супою, ікона Вар­вари, написана Михайлом Решетняком, ікони Спасителя й Богоматері у срібних шатах, заввишки в сім з половиною і завширшки в п'ять четвертей, котрі стояли на хорах, де був особливий престол в ім'я чудотворця Миколая; ікона із зобра­женням Богоматері, святителя Миколая й архангела Михаїла, а під ними цілої групи запорожців, що моляться зі своїм отаманом; останні показані в їх зви­чайному одязі й при зброї, з непокритими головами й довгими «оселедцями». За переказом, тут зображено кошового отамана Петра Івановича Калнишев-ського з товариством, який звертається з молитвою до Богоматері про за­хист козаків від біди, котра загрожувала їм з боку Москви напередодні падіння Запоріжжя; тому з вуст отамана до вуха Богоматері простягнуто молитву; «Мо­лимся, покрый нас честным твоим покровом, избави от всякаго зла», на що Богоматір, нахиливши вухо до запорожців, відповідає: «Избавлю и покрыю люди моя». Крім того, зберігся невеликий напрестольний кипарисовий хрест у срібній оправі, пожертвуваний козаком Лавріном Горбом; чудове євангеліє мос­ковського друку в срібній оправі по малиновому оксамиту вагою два пуди без трьох фунтів; плащаниця з червоного з чорною серединою оксамиту, з вику­ваним зі срібла тілом Спасителя, пожертвувана 1756 року козаком тимошів-ського куреня Іваном Гаркушею, вартістю 1200 карбованців; дві ризи, одна суцільної золотої парчі, крім срібного наплічника, із зображенням Покрови Бо­гоматері, вартістю 1000 карбованців; друга з червоної парчі, крім наплічника зеленого оксамиту з золотим і срібним шитвом та зображенням Благовіщення, вартістю 700 карбованців; незрівнянний, єдиний такий і тому безцінний ана­лой, зроблений з арабського дерева «абонос» (чорного), оздоблений черепа­ховою і слоновою кісткою, перламутром, угорі стягнутий буйволовою шкурою й завершений угорі двома зміїними голівками. За переказом, запорожці отри­мали його від царгородського патріарха в той час, коли вони перебували під владою турків з 1709 по 1734 рік і за перехід на бік шведського короля Карла XII були позбавлені можливості спілкуватися з російською православною церквою, тому отримували священиків для себе з Константинополя. Окрім того зберегли­ся ще два срібні позолочені кухлі, один місткістю до чотирьох склянок (він, за переказом, належав кошовому Івану Дмитровичу Сірку), а другий, дещо мен­ший, з шістьма саксонськими монетами 1592—1598 років, з іменами Христіана, Йоганна, Георга, Августа, здобутий, за переказом, запорізькими козаками у сак­сонського генерал-майора Вейсенбаха 1746 року, коли запорожців посилали в Польщу для виловлення гайдамаків. Крім того, збереглося два портрети, писані з живих запорожців, братів Якова та Івана Шиянів, котрі після падіння Січі бу­ли ктиторами Нікопольської церкви й до самої смерті ходили в запорізькому вбранні. Нарешті, вціліли золота медаль, дана 1788 року за подвиги під Очако­вом запорізькому полковнику Коленку; зелений шовковий запорізький пояс завдовжки в п'ять із половиною аршинів; невеличкий залізний молоток з вибитою на ньому датою (1751 рік);квит київського архієпископа Рафаїла 1740 року про надіслану в Січ до церкви Покрови пресвятої Богородиці богослужбову кни­гу '".

За Микитинською йшла Чортомлицька, або ж Стара Січ, розташована на Чортомлицькому розі або мисі, від якого й отримала свою назву. Очевидно, саме про цю Січ розповідає балакучий, але не завжди точний і правдивий Бо-план (1620—1647) *. «Дещо нижче річки Чортомлика,— пише він,— майже на

'" Эварницкий Д. Запоро- * На Україні Боплан був

жье. Т. 2. С. 44—55. 1630—1647 рр.


середині Дніпра знаходиться досить великий острів з давніми руїнами, оточе­ний з усіх боків понад 10 000 островів 92, розкиданих неправильно... Оці-то численні острови правлять притулком для козаків, які називають їх військовою скарбницею»9'. Князь Мишецький, перелічуючи всі запорізькі Січі, у другому розділі своєї «Історії» зазначає: «Стара Січ стоїть поблизу Дніпра на річці Чор-томлику. Згадана Січ початок свій веде з того часу, як запорожці ще були за по­ляками»'". Чортомлицька Січ заснована 1652 року за кошового отамана Лутая, про що свідчить наступний акт: «Город Сича, земляной вал, стоял в устьях у Чортомлыка и Прогною над рекою Скарбною; в вышину тот вал шесть сажен; с поля, от Сумской стороны и от Базавлука, в валу устроены пали и бойницы и с другой стороны от устья Чортомлыка и от реки Скарбной до валу, сделаны коши деревянные и насыпаны землей. А в этом городе башня с поля, мерою кругом 20 сажен, а в нем окна для пушечной стрельбы. А для ходу по воду сделано на Чортомлык и на Скарбную восемь форток и над теми фортками бойница, а ши­риною те фортки только одному человеку пройти с водою. А мерою тот городок Сеча с поля от речки Прогною до речки Чортомлыка сто ж сажен да с правой стороны речки Прогнои, а с левой стороны речки Чортомлык, и впали те речки в речку Скарбную, которая течет позади города, подле самой ров. А мерою весь Сеча город будет кругом с 900 сажен. А строили этот город Сечу кошевой ата­ман Лутай с козаками тому 20 лет»93.

До цього досить детального зовнішнього опису Чортомлицької Січі варто лише додати, що всередині Січі було влаштовано курені з вікнами на площу й «кватирками» у вікнах, а поза Січчю, за містом, стояла так звана грецька хата,

96

можливо, приміщення для іноземних послів, що приїжджали до запорожців . Крім того, акти 1659, 1664 й 1673 років свідчать, що на Чортомлицькій Січі іс­нувала церква Покрови Богородиці: 1664 року кошовий отаман Іван Щербина писав гетьману Івану Брюховецькому, що церква ця раптово згоріла, так що духовенство навіть не встигло вихопити церковного начиння, тому кошовий просив гетьмана прислати в січову церкву тріодь пісну, апостол і кадильницю, інакше в піст не буде по чому й службу Божу правити. 1673 року в нову церкву Чортомлицької Січі на ім'я кошового Лук'яна Андріїва, або Лукаша, від царя Олексія Михайловича було надіслано 12 книг четьї мінеї 97. 1672 року в цій Січі було 100 ковалів «безпрестанно в ней живущих»98. Як видається, в якийсь пе­ріод ця сама Січ переносилася з Чортомлицького острова * у відкритий степ, у всякому разі, 1663року про неї писалося: «А Сеча и ныне у них на поле и кре­пости никакой нет» .



Загальний вигляд Чортомлицької Січі показано -на одній вельми цікавій гра­вюрі, що зберігається в Санкт-Петербурзькій імператорській публічній бібліо­теці, у відділі портретів Петра Великого. Вона виконана відомим гравером XVII століття Інокентієм Щирським на полотні завдовжки в 12 й завширшки в 7 1/2 четвертей і на самій горі має напис: «Богословскій и философскій те­зис, поднесенный кіевскою духовною академіей царям Іоанну и Петру Алек­сеевичам 1691 года». Лицевий бік гравюри весь списаний ликами, розділени­ми на шість рядів згори донизу. В першому ряду зображена Богоматір; у друго­му — святий князь Володимир; під ним — двоголовий орел, а обабіч Бого­матері й Володимира— 12 фігур різних святих, крім Спасителя й Бога-отця; у третьому ряду зображено місто Київ; в четвертому — зліва намальовано будинок, у якому сидять запорожці поруч із турками чи татарами на спільній раді, посередині — група козаків, які списами розміряють землю, а з правого

Цілковите безглуздя: на всьому протязі Дніпра в межах Запоріжжя було 265 островів.

Боплан Г. Описание Ук­раины. С. 26.

Мышецкий С. История. С. 10; Миллер Г. Рассу­ждение о запорожцах. М.,

1847. С. 63.

95 Акты ЮЗР. Т. 11. № 5. С. 12. Акт 1672 року, від­нявши 20, отримуємо 1652 рік — час заснування Січі. 9,і Акты ЮЗР. Т. 5. С. 228; Т. 11. С. 355, 259; Ве­личко С. Летопись. Т. 2. С. 360.

97 Акты ЮЗР. Т. 5. С. 228; Т. И. С. 355. 259; Феодо­сии. Исторический обзор. С. 36.

9" Акты ЮЗР. Т. 11. С. 13. * У попередньому абзаці помилково сказано про ріг (мис).

'"' Акты ЮЗР. Т. 5. С. 143.

Історія й топографія восьми запорізьких Січей

боку — запорізька Січ з клубами диму над нею. Січ оточена високим валом, на котрому стоять три гармати на колесах, за валом видніють шість куренів, серед яких височить маленька триглава церковця. Нижче Січі йде останній ряд по­статей — візантійських імператорів Аркадія й Гонорія, Василя й Констянти-на, та російських царів Івана й Петра. Думка, вкладена майстром у картину, очевидна — він показав головні моменти з історії Київської Русі у зв'язку з історією запорізьких козаків і зобразив сучасне йому царське двовладдя в Ро­сії, підкріпивши його прикладом Візантійської імперії.

Причина перенесення Січі з Микитиного Рога в гирло Чортомлика, як нам здається, криється у більшій зручності місцевості біля Чортомлика порівняно з Микитиним Рогом. Річ у тому, що місцевість Микитиного Рога, досить висока і з трьох боків зовсім відкрита, мала досить значні недоліки у стратегічному розумінні: татари, кочуючи по лівому березі Дніпра, просто навпроти Січі, могли стежити за кожним рухом запорізьких козаків і передбачати всі їхні плани й задуми. Ця незручність могла бути причиною залишення козаками Січі на Микитиному Розі й перенесення її нижче, на ріку Чортомлик: «А не-пріятельского приходу к нему летом чаять с одну сторону полем, от крымской стороны, от реки Безовлука, а с трех сторон, за реками, некоторыми меры про­мыслу никакова учинить под ним нельзя. А в зимнее время на трех реках лед запорожцы кругом окалывают безпрестанно и в осадное время Сечю город шти * тысячам человеком одержать мочно, а что людей и всяких запасов и пу­шек будет больше, то и непріятелю будет страшно. А многолюдных турков и татар до Сечи перенять не мочно, потому что прилегла степь и в степи их не удержать»100.

Чортомлицька Січ вважалася січчю, яка переважала над іншими, тому па­пери, що виходили з цієї Січі, рідко підписувалися з означенням її місця: «Дано в Січі при Чортомлику», «Дано в Чортомлицькій Січі»,"" а переважно взагалі
• Тобто шести. План Чортомлицької Січі 101 Там же. Т. 8. С. 181,

100 Акты ЮЗР. Т. 11. № 5. Гравюра кінця 182; Т. 9. С. 222, 243, 266;

С. 14. XIX ст. Т. 11. С. 481.

5 Д. І. Яворницький



81
не мали вказівок на місце: «З Січі запорізької», «Дано на Коші Січі запорізь­кої», «Писано на Коші запорізькому», «З Коша запорізького»102, причому під Січчю розумілася саме Чортомлицька.

Чортомлицька Січ існувала протягом 57 років (1652—1709) * і справедливо вважалася найзнаменитішою з усіх запорізьких Січей: існування цієї Січі збіг­лося з найблискучішим періодом історичного життя запорізьких козаків, саме в той період, коли вони й «самому Царю-городу давали нюхать козацького по­роху». З цієї Січі «розливалася слава про козацькі подвиги по всій Україні». Саме в цій Січі діяли такі богатирі, як «завзятий, ніким не дійнятий, загарто­ваний, ніким не переможений» кошовий Іван Сірко, той Сірко, котрий був пост­рахом турків, грозою ляхів, славою і гордістю запорізьких козаків; той Сірко, котрий, за переказом, народився з зубами, щоб усе своє життя гризти ворогів руської народності й православної віри; той Сірко, іменем котрого татарки ля­кали своїх неслухняних дітей; за погибель якого султан особливим указом зве­лів правовірним молитися у своїх мечетях; той Сірко, кості котрого запорожці, за переказом, після його смерті п'ять років возили в труні, а потім, відрізавши в нього руку й засушивши, виставляли на пострах ворогам; той Сірко, іменем котрого часто називали й саму Чортомлицьку Січ — «Січ кошового Сірка». В цій Січі часто зав'язувалися такі справи, котрі потім розв'язувалися у сусід­ній запорожцям Україні, в російській Москві, польській Варшаві й турецькому Стамбулі. З цієї Січі запорожці ходили на Україну й Польщу, за Богдана Хмель­ницького під Жовті Води, Батіг і Жванець; у цій Січі вони присягали на вір­ність російському престолу й потім гірко оплакували смерть «старого Хмеля»; з цієї Січі вони ходили за сина Богдана Хмельницького, Юрія; ЗВІДСИ вони ба­гато разів виступали в похід під керівництвом Якова Барабаша, Івана Сірка, Мартина Пушкаря та інших українських вождів проти їхнього найлютішого ворога, брехуна й наклепника, гетьмана Івана Виговського, котрий лавірував між Москвою й Польщею, водночас доносив московському царю на запорож­ців і запорожцям брехав на московського царя. Звідси вони виходили й проти Хмельниченка, який врешті зрадив російському престолу, громили його наступ­ників, сьогобічного гетьмана Якова Сомка й тогобічного ** Павла Тетерю. З цієї ж Січі вони 1663 року ходили на Україну й провели тут так звану чорну раду, скликану українською черню, котра стратила Сомка; звідси ж запо­рожці не раз успішно здійснювали походи разом із московським воєводою Ко-саговим проти гетьмана Дорошенка й знаменитого польського вершника Чарнецького. З Чортомлицької Січі запорожці піднімали українців проти мос­ковських воєвод і бояр за їхні побори, податки й утиски малоросійського наро­ду. В цій самій Січі запорожці 1675 року вибили близько 14 000 турецьких яничарів і потім, очолені славним кошовим Іваном Сірком, здійснили блиску­чий похід у самий Крим, захопивши там безліч полонених і здобичі . З Чор­томлицької Січі запорожці 1677 року ходили на допомогу українцям під час так званого першого чигиринського походу турків, звідси 1687 й 1688 року вони виступали в походи на Крим під спільним керівництвом князя Василя Голі-цина, Івана Самойловича й Івана Мазепи; звідси ж 1701 року ходили походом під Псков на допомогу російському війську Петра І проти шведів. Нарешті, з цієї ж Чортомлицької Січі протягом усього її існування запорожці багато разів «чинили промисли» в турецьких і татарських землях біля Перекопа, Очакова, Кизикермена, Тавані, Кінбурна, Тягинки, Гнилого моря та інших місць і міст Татарського ханства й Турецького царства |<м.

Після п'ятдесяти семи років існування Чортомлицька Січ була зруйнована військами російського царя Петра І у знаменний для Росії 1709 рік. Ось як це сталося за словами літописців та істориків. Коли український гетьман Іван

Величко С. Летопись. Т. 2. С. 36, 37, 100, 345, 382, 396.

* Сучасна історіографія ототожнює Чортомлицьку

Січ з Базавлуцькою, яка існувала в 1593—1709 рр. * Тобто гетьманів Ліво­бережної й Правобереж­ної України.

103 Величко С. Летопись. Т. 2. С. 358 — 364.

104 Грабянка Г. Летопись. С. 111—255.

Історія й топографія восьми запорізьких Січей

100 Маркевич Н. История Малороссии. Т. 4. С. 318.

106 Мышецкий С. История. С. 11, 34.

107 Южнорусские летопи­си, изданные Белозерским.

Т. 1. С. 90.

108 Adlerfeld G. Histoire militaire de Carles XII. V. 2. P. 249—430.

109 Соловьев С. История России. Т. 15. М., 1881. С. 298.

Маркевич Н. История Малороссии. Т. 4. С. 293. 111 Чтения московского общества истории и древ­ностей. № 8. С. 21; № 6. С. 44.

Мазепа відступився від російського царя, тоді й запорожці, забувши свою не­давню неприязнь до Мазепи, палаючи ненавистю до Москви за порядки, за­проваджені нею на Україні, й за будівництво російських укріплень у самому За­поріжжі, на ріці Самарі і в урочищі Кам'яний Затон, а головне — бажаючи бачити «свою отчизну, милую матку, и войско запорожское, городовое и ни­зовое, не тилько в ненарушимых, лечь и в расширенных и размноженных вольностей квітнучую и изобилуючую», зважилися віддатися в «непраламан-ную оборону найяснішаго короля шведскаго Карла» й виступити проти росій­ського царя Петра |05. Кошовим отаманом на той час був Костянтин Гордієнко, або Гординський, чи Головко 106 з козацьким прізвиськом Кріт |07, людина безумовно хоробра, рішуча, на свій час освічена, оскільки вчився у Київській академії і вільно володів латиною |08. Козаки його любили, й він користувався величезним впливом і популярністю серед української черні. Спонукувані цим самим кошовим отаманом Гордієнком, запорізькі козаки 24 листопада 1708 ро­ку написали листа Івану Мазепі, в якому просили скерувати до них гетьман­ських і королівських уповноважених, щоб через них умовитись, з ким вони бу­дуть під час наступної війни; окрім того, домагалися від шведського й польсько­го королів військових клейнодів та допоміжного війська для зруйнування мос­ковської фортеці біля Кам'яного Затона, навпроти Січі, після чого обіцяли по­спішити на допомогу союзникам. У той час Петро, довідавшись про переговори запорожців із королями й гетьманом, а також наочно переконавшись у їх вели­чезному впливі, особливо кошового Гордієнка, на малоросійську чернь та українських козаків, вирішив за будь-яку ціну схилити запорожців на свій бік. Для цього відразу ж після прокляття Мазепи й обрання нового гетьмана Івана Скоропадського цар написав у Січ листа, в котрому умовляв козаків залиши­тися вірними російському престолові й православній церкві, за що обіцяв «при­множити до них свою милість» і негайно вислати, крім звичайної річної платні, по 1500 українських золотих на кожен курінь. Водночас цар запевняв запорож­ців, що коли він раніше затримав у Москві належну козакам військову платню, то зробив це внаслідок наклепу на низове товариство гетьмана Івана Мазепи, котрий часто писав цареві.в Москву, звинувачуючи запорожців у невірності |09.



До запорожців від царя були відряджені стольники Гавриїл Кислинський та Григорій Теплинський з грамотою і грішми: 500 червінців кошовому, 2000 старшині, й 12 000 куреням, крім того, через тих же послів було обіцяно, на знак особливої царської милості, прислати на Січ військові клейноди — прапор, пірнач, бунчук, литаври й палиці кошовому отаману й судді "°. Водночас з цар­ськими послами було відряджено від гетьмана Скоропадського лубенського сотника Василя Савича й від київського митрополита ієромонаха Іродіона Жу-раховського для умовлянь. У самій Січі в той час утворилося дві партії: партія старих, досвідчених козаків, і партія молодих, гарячих голів; перша стояла на законному грунті й радила триматись російського царя. Ця партія, на якийсь час узявши гору над другою, змусила надіслати до Мазепи листа, в якому запо­рожці, називаючи себе військом його царської пресвітлої величності, заявляли, що вони готові стояти за російського царя й за весь український народ проти ін-шоплемінних загарбників, що вторгнулись на Україну. Та проти розсудливих і досвідчених запорізьких товаришів виступила зелена молодь, котрою керував кошовий Костянтин Гордієнко, який фанатично ненавидів усе, що виходило з Москви. Сила опинилася на боці молодих, і тоді запорожці відібрали в прибулих у Січ послів гроші, а їх самих почали лаяти й ганьбити: ієромонаха називали шпигуном і погрожували спалити його в смоляній бочці, інших погрожували вбити або втопити у воді "'. Вслід за цим на грамоту Петра написали листа, в
якому, не жалуючи царя за попереднє вороже ставлення до них, «чиня досади-тельныя укоризны и угрозы, многие неприличные запросы, с нареканием и без-честием на самую высочайшую особу царя»"2, вимагали: 1) щоб усіх україн­ських полковників не було, а на Україні була така свобода, як і в Січі; 2) щоб усі млини по річках Ворсклі і Пслу та перевози через Дніпро біля Переволочної віддати запорожцям; 3) щоб усі царські укріплення на Самарі й на лівому бе­резі Дніпра біля Кам'яного Затону знести "3. Відіславши цареві листа, запо­рожці в той же час затримали у себе гетьманського посланця, котрий їхав у Крим з повідомленням про обрання на Україні нового гетьмана Скоропадсько­го, й, побивши його на раді до напівсмерті, відіслали до Мазепи, а другого посланця, висланого в Чигирин, чигиринський сотник Невінчаний убив зов­сім, а сам утік на Запоріжжя. Тоді цар написав два листи, одного за другим, кня­зю Меншикову, котрий керував на той час військовими діями на Україні й жив у місті Харкові; в цих листах він сповіщав князя, що запорожці зібралися по­близу Богородицької фортеці на ріці Самарі й що він побоюється, аби вони чо­гось не заподіяли їй, а також, щоб кошовий і суддя не провели їх через Перево-лочну до шведів. Тому він наказував князеві поставити у зручному місці Інгер-манландський полк, щоб «мати око на їхній похід», а також, по можливості, додати людей у Богородицьку фортецю, у Кам'яний Затон послати два полки чи й більше гарнізонного війська, а в самій Січі за допомогою миргородського полковника Апостола спробувати змінити головну стар­шину — кошового отамана й військового суддю. Тоді Данило Апостол за на­казом Меншикова відрядив кількох чоловік із Миргородського полку, колишніх запорізьких військових старшин з немалою кількістю грошей у Січ, щоб ски­нути кошового й суддю «и во всех противников учинить диверсию». Відряджені повинні були прилюдно, на військовій раді, оголосити запорожцям, що кошовий і суддя перейшли на бік Мазепи не тому, що вважали цю справу справедливою і законною, а тому що були підкуплені зрадником. Слідом за цим Петро знову пи­сав Меншикову; він наказав йому й далі дбати про те, щоб привернути на свій бік запорізьких козаків, діючи на них добрим словом і лише у крайньому разі збро­єю. «В Каменном Затоне учинить командира из бригадиров кто поумнее, ибо там не все шпагою, но и ртом действовать надлежит, а кого, то полагаюсь на вас; пункты посылаю при сем, токмо едина материя суть, чтоб смотреть и чинить за­порожцев добром по самой крайней возможности: буде-же оные явно себя покажут противными и добром сладить будет невозможно, то делать с оными, яко со изменниками»"4.

Але запорожці, настроєні кошовим Гордієнком, з цього часу твердо й усією масою вирішили діяти проти Петра. Зібравшись у кількості 8000 чоловік під командуванням «власного» кошового Костянтина Гордієнка, а в Січі залишив­ши наказного отамана Якова Симонченка, узявши з собою 9 гармат, вони ру­шили з Січі в Переволочну, котру споконвіку вважали своїм містом і від котрої намірялися дійти до табору шведського короля Карла XII. Але йдучи на з'єд­нання з Карлом, запорожці оголосили, буцімто йдуть «в злучення» до росій­ського війська, за що їм повторно вислали царське жалування від Петра "'. В Переволочній їх зустрів полковник Нестулій з 500 запорожцями, котрі були в місті, й гетьманські посланці Чуйкевич, Мокієвський і Мирович. 12 березня 1709 року в Переволочній відбулася рада у присутності посланців Мазепи. На раді було зачитано листа гетьмана, в якому, між іншим, говорилося, що цар погрожував «искоренить воров и злодеев, запорожцев», а всіх малоросіян пе­ревезти за Волгу, водночас наголошувалося, що прибуття на Україну швед­ського короля дає можливість українцям скинути московське ярмо й стати вільним і щасливим народом; на завершення промови посланці Мазепи роз­дали запорожцям кілька червінців, і тоді на раді маса закричала: «За Мазепою, за Мазепою!» Та відразу ж виникло й питання: що робити з грішми, присла-

112 Маркевич Н. История Соловьев С. История "' Маркевич Н. История

Малороссии. Т. 4. С. 294. России. Т. 15. С. 314. Малороссии. Т. 4- С. 245.

114 Там же. С. 315.

Історія й топографія восьми запорізьких Січей

ними царем у Січ? «Гроші ті раніше відняли москалі у наших же братів коза­ків», казали запорожці, очевидно натякаючи на утримання Москвою 6600 кар­бованців, законної козацької платні, за пограбування ними грецьких купців, на що скаржився турецький паша"6. Тоді прийшла звістка й від кримсько­го хана, який радив запорожцям триматися Мазепи й обіцяв їм свою допомо­гу. Сам полковник Нестулій після певних вагань також оголосив себе прибіч­ником Мазепи.

Незабаром після ради кошовий Гордієнко сповіщав шведського короля, що запорожці готові служити йому й молять бога про його успіх; слідом за цим повідомленням запорожці послали депутатів до короля, щоб побачити його осо­бисто й висловити свою готовність вірно служити. Депутати були прийняті в містечку Будищах і допущені до королівської руки з умовою, щоб вони не пили горілки до обіду, оскільки король не терпів п'яних. Запорожці, які не просихали від горілки протягом перебування у Будищах, ледь зуміли стриматися цього разу.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   44


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка