Книга є найбільш повним історичним дослідженням, що охоплює період 1471-1734 рр. На багатому документальному матеріалі в популярній формі всебічно висвітлюється життя запорізького козацтва. Для викладачів, студентів, істориків, етнографів



Сторінка10/44
Дата конвертації11.05.2018
Розмір7.3 Mb.
ТипКнига
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   44
на острові Великій Хортиці Січ була влаштована вже у XVII столітті, при дру­гому її відновленні, на що натякає історик Микола Устрялов 4~.

За розповідями місцевих старожилів, Мала Хортиця кілька років тому була значно меншою, ніж зараз: це була скеля з укріпленнями; за нею від пра­вого берега йшов «тиховод», що впадав у гирло балочки навпроти острова. Цей «тиховод» служив пристанню для запорізьких козаків, куди вони заводили свої байдаки. Один час тут ставали й царські судна; якщо покопати землю, то і в наш час тут можна знайти рештки запорізьких і царських суден, а з води можна ді­стати рушниці, шаблі, різне залізо 43. Мала Хортиця лежить у так званому Рі­чищі, або Старому Дніпрі, на дві з половиною версти нижче північно-західного рогу Великої Хортиці, за одну версту від Царської пристані, й відділена від материка невеликою протокою Вирвою, що, мабуть, дало привід адміралу Пу­щину назвати 1786 р. й сам острів Вирвою. За своїм розташуванням він ділить­ся на дві половини: низовинну, вкриту лісом порівняно недавнього походження, на заході, й височинну, порослу травою, на сході. Мала Хортиця має 12 десятин і 1200 кв. сажнів землі; західний і південний краї острова похилі, східний і північний підвищені, скелясті й прямовисні, до семи сажнів заввишки при середньому рівні води. Підвищена частина острова має укріплення уздовж пів­нічної, південної і західної окраїн, що складаються з глибоких ровів з насипа­ними біля них валами заввишки від двох до трьох сажнів. Загалом укріплення Малої Хортиці мають вигляд підкови, північний і південний бік якої мають до сорока сажнів, а західний — 56 сажнів із припуском у 3 сажні для в'їзду; всередині укріплень викопано 25 ям, у яких нині ростуть груші. На думку вій­ськових фахівців, укріплення Малої Хортиці є так званим реданом із флангами, закритими горжею і траверсами, скерованими вгору і вниз проти течії для за­хисту Дніпра; зовні він справді нагадує «замок» чи «город», як називають його Еріх Лясота та російські літописи.

Обидві Хортиці, Велика й Мала, після падіння запорізької Січі були пода­ровані 1789 року німецьким колоністам із Данціга, тоді, як і тепер, їх було 18 господарів, тобто землевласників. Справа в тому, що у німців-колоністів, за законом майорату, після смерті батька вся земля переходила старшому сино­ві, а решта дітей вдовольнялася грошима, худобою та різним рухомим майном,
Історія й топографія восьми запорізьких Січей

нажитим батьком; якщо ж батько бажає забезпечити землею й інших своїх си­нів, то купує її для них в іншому місці.

В наш час як на самих Великій і Малій Хортицях, так і в ріці Дніпрі біля них знаходять різні предмети давнини, що лишилися від запорізьких козаків. Якось у Старому Дніпрі, навпроти колонії Канцерівки, було знайдено 17 довгих, добре збитих човнів; іншим разом у Новому Дніпрі, нижче Совутиної скелі, було знайдено ціле судно, навантажене кулями та ядрами, а навпроти гирла балки Куцої у Старому Дніпрі було знайдено інше судно з гарматою; там само від­крили третє судно, а в ньому невелику, криву й заіржавілу шаблю з оправленим сріблом руків'ям; але всі ці судна як були, так і лишились у воді і в наш час. На самих островах у різний час знаходили мідні й залізні гармати, ядра, бомби, кулі, свинець, особливо після дощу й вітру. «Тоді мисливцям не треба було купувати свинцю, а треба було лише дочекатися, поки пройде дощ і здійметься вітер, а тоді йти та збирати скільки завгодно». Знаходили також рушниці, кинд­жали, кольчуги, різноманітні металеві стріли, замки, ґудзики, бляхи, глечики, різні монети, людські скелети з рештками одягу й пробитими стрілами чере­пами. А на одному острові навпроти Кічкасу, тепер змитому водою, й на вели­ких скелях Стовпах якось знайшли цілі склади зброї. «Раніше на Хортиці,— розповідають найстаріші німецькі діди,— можна було знайти всіляку всячину, а тепер колоністи навчилися підбирати всілякі дрібниці й продавати євреям, які щодня навідуються для цього на наш острів. Мідних і чавунних речей, особливо куль, багато пішло на завод 44, де їх плавлять, а потім виливають з них різні нові речі. Ядра й бомби підбирають російські баби: вони використовують їх для різних домашніх потреб. Тепер багато що підібрали люди, багато ви­несла вода. Бачите, в давні роки Дніпро був вужчим, ніж тепер, і йшов ближче до Вознесенки ніж до острова; тому Хортиця була ширшою. Але з часом Дні­про почав залишати свій лівий берег, від Вознесенки, й подаватися праворуч, ближче до острова, став розмивати його, виносити з нього різні речі... В давнину, бувало, як підеш різними балками на острові, то чого тільки не побачиш: там стирчить велика кістка з людської ноги, там біліють зуби разом із широки­ми щелепами, там вивернулися з піску ребра, жовті як віск від часу й повітря, крізь які проросла трава. Надумаєш, було, викопати яму, щоб щось зварити чи спекти, наткнешся на цвях або шматок заліза; захочеш зірвати собі квітку, на­хиляєшся, дивишся' — череп людський з дірками, крізь які виросла трава, а у траві квіти зачервоніли; треба тобі сховатися від когось у печері, біжиш туди і натикаєшся на великий мідний казан, череп'яну чашку чи ще щось подібне»41'.

Існування Базавлуцької Січі, котра отримала свою назву від татарського слова «бузлук» —лід4', засвідчене Еріхом Лясотою в XVI столітті й планом запорізької Січі XVIII ст. Еріх Лясота 1594 року пише у своєму щоденнику: «Дев'ятого травня прибули ми до острова Базавлука, біля рукава Дніпра Чор-томлика, або, як вони висловлюються, біля Чортомлицького Дніприща, близько двох миль. Тут була тоді Січ козаків, котрі послали нам назустріч кількох із головних осіб свого товариства й вітали наше прибуття великим залпом із гар­мат. Потім вони провели нас у Коло, якому ми просили передати, що нам було вельми приємно застати все тамтешнє лицарське товариство в повному здо­ров'ї. Та оскільки за кілька днів до цього, тобто ЗО травня, начальник Богдан Мікошинський рушив до моря з 50 галерами й 1300 чоловіками, то ми побажали відкласти виконання свого доручення до повернення начальника та його спод­вижників, поки все військо не буде на місці»4". План запорізької Січі 1773 року, поданий імператриці Катерині II, вказує також на існування колись Базавлуць­кої Січі, як це видно з приписки, зробленої на ньому: «Укріплене поселення війська козацького на західному березі, при гирлі Базавлука, початок свій мало,

" Фабрика землеробських знарядь Леппа за сім верст від о. Хортиці, в колонії Верхній Хортиці Катери­нославського пов.

*" Село на лівому березі Дніпра, навпроти о. Хор­тиці.

''' Эварпицкий Д. Запо­рожье. С. 241—244.

4' Спочатку так назива­лася ріка Базавлук чи Буз­лук, а потім острів. ' Ласота Э. Путевые за­писки. С. 30.


за словами письменників, у часи польського короля Стефана Баторія , котрий намірився свої межі до Чорного моря й до півострова Криму поширити... В той же час і кріпость Січ, по Дніпру від Києва за 434 версти, збудована»50.

Місце Базавлуцької Січі, описане Еріхом Лясотою, видно нам цілком ви­разно. Лясота плив по Дніпру, з Дніпра по Чортомлицькому Дніприщу, з Чорто-млицького Дніприща гілкою Підпільною, з Підпільної по гілці Сандалці, з Сандалки по її рукаву Верхній Лапці, з Верхньої Лапки в ріку Базавлук, «до острова Базавлука при Чортомлицькому Дніприщі». Це зовсім не суперечить тому, що у Лясоти острів Базавлук стоїть при Чортомлицькому Дніприщі, хоч насправді Чортомлицьке Дніприще віддалене від острова Базавлука на 8—10 верст по прямій. Справа в тому, що теперішні гілки — Чортомлицьке Дніпри­ще, Підпільна, Сандалка й Верхня Лапка — становлять, по суті, одну річку, але з різними назвами, від початку й до кінця її можна прийняти за Чортомлицьке Дніприще, але в різних місцях вона має різні назви. Прикладом може бути гілка Підпільна й річка Конка, які в різних місцях мають різні назви'1'. Зреш­тою, вислів «при Чортомлицькому Дніприщі» можна розуміти і в тому зна­ченні, як кажуть зараз: «на недалекій відстані від Чортомлицького Дніприща». Таким чином, врахувавши цю обставину, можна, здається, без жодного пере­більшення сказати, що Базавлуцька Січ була не там, де Чортомлицька, й не там, де Підпільненська, тобто не в селі Капулівці і не в селі Покровському, а біля нинішнього села Грушівки Херсонського повіту, біля гирла ріки Базавлука. Та даремно стали б ми у наш час шукати острів із назвою Базавлук на річці Ба­завлук, навпроти села Грушівки. Щоправда, тут є два острови, один із яких міс­цеві жителі називають Дівичим, а другий узагалі не має ніякої назви. Та саме останній слід прийняти за острів Базавлук. Справа в тому, що на великому про­сторі від гирла ріки Базавлука вгору тільки й є два острови; але нижній, Дівичий, щовесни заливає водою, і його не можна вважати відповідним для влаштування Січі, а верхній, безіменний острів, майже ніколи не заливає вода. Саме він, оче­видно, й був місцем другої запорізької Січі, Базавлуцької.

Вибір місця для Січі на острові Базавлуку виявляє великі стратегічні мірку­вання у запорізьких козаків. Острів Базавлук лежить на чотири версти вище гирла ріки Базавлука, між лиманами Бейкушем та Журавлівським, а від Дні­пра віддалений на 22 версти по прямій лінії. З південного боку, тобто від та­тар, він захищений передовим островом Дівичим, розташованим на 8 верст нижче Базавлука, островом дуже низьким, зате вкритим у літній час таким гу­стим лісом, такою густою травою, особливо чаканом *, вимелгою, й осокою, що через них не було ніякої можливості ні проїхати, ні пройти; навіть у наш час цей острів у багатьох місцях абсолютно недоступний для людини. Нижче Дівичого острова протягом десяти верст до самого Дніпра йдуть густі плавні, вкриті вели­ким лісом, порослі високим очеретом і непролазною травою, перетяті вздовж і впоперек безліччю рік, річок, лиманів і озер. Зі східного боку острів Базавлук за­хищає сама ріка та її високий берег, так званий Красний Кут, який отримав свою назву від червоної оголеної глини; з північного — лиман Бейкуш **, із західного — високий, хоча й пологий кряж, що йде уздовж ріки БазавЛука. Своєрідним свідоцтвом перебування запорізьких козаків січчю на остро­ві Базавлуку до цього часу є вцілілі на ньому неглибокі ями в кількості 21, розташовані абсолютно правильно в одну лінію одна біля одної коло східного краю острова. Вони нагадують залишки січових куренів або кошів, котрі, за свідченням Лясоти, були виконані на Базавлуку з хмизу і вкриті для захисту від дощу конячими шкурами 52.

Коли й ким заснована Базавлуцька Січ і скільки часу вона існувала, цього ми сказати не можемо ***, оскільки про це немає жодних даних. Знаємо лише,

Тобто 1576—1586 рр., отже, те ж XVI ст. '" Записки одесского об­щества. Т. 4. С. 468.

Эаарницкии Д. Воль­ности. С. 162.

* Чакан — те саме, що й

рогіз (СУМ).

** У наш час зберігся гідронім Бейкус (ріка у Дніпропетровській обл.).

;'2 Ласота Э. Путевые за­писки. С. 31.

*** Радянська енциклопе­дія історії України подає 1593—1709 рр.

Історія й топографія восьми запорізьких Січей

що Базавлуцька Січ відома з перебування на ній Єріха Лясоти. Мета поїздки Еріха Лясоти на Базавлуцьку Січ пов'язана була з ідеєю вигнання турків з Єв­ропи. Ця ідея з'явилася у політиків ще в XVI столітті: Іспанія, Італія й Німеч­чина уклали союз проти турків, до якого вони вважали за потрібне залучити Польщу, Молдавію і навіть Росію. До цього послідовно прагнули Філіпп II, король Іспанії, папа римський Григорій XIII, Максиміліан II та Рудольф II, германські імператори. Кожен з них намагався неодмінно залучити до справи й Росію. Було навіть висловлено думку пообіцяти московському цареві Крим­ський півострів, а згодом і саму столицю турків Константинополь, якщо він погодиться взяти участь у союзі. Оскільки усіх цих союзників здавалося за­мало для здійснення ідеї, визнали за потрібне залучити до задуманої справи ще й запорізьких козаків, постійних ворогів турків, як і інших мусульман. Особ­ливо енергійно турбувалися про це Рудольф II та Григорій XIII. З одного і з другого боку до запорожців були послані представники: від імператора — Еріх Лясота, а від папи — патер дон Александро Комулео. «Александро Комулео був посланий папою Григорієм XIII до християнських народів Туреччини з апос­тольськими цілями, і при цій подорожі, що тривала три роки, точно довідався про кількість християн, як латинських, так і грецьких, котрі жили в деяких об­ластях і царствах турецької землі; дізнався про дух цих народів, бачив ті країни та воєнні проходи для військ, і довідався, наскільки легко і яким чином можна вигнати турків з Європи, про що з усією відвертістю й доповідав кардиналу Джорджіо Романо»'1.

Побувавши у Трансільванії, Галичині, Молдавії й Польщі і всюди отримав­ши згоду з боку уряду йти проти турків, патер Комулео вирішив нарешті вибра­тися й до запорізьких козаків. «Козаки перебувають біля Великого (тобто Чорного) моря, чекаючи нагоди увійти в гирло Дунаю. Число цих козаків не до­ходить і до 2000. Гадаю, вони вирушили туди на прохання його цісарської ве­личності; інші козаки перебувають на татарському кордоні. Для особистих пе­реговорів з останніми я поїду в Кам'яницю й куди знадобиться, 27 квітня 1594 року». Переговори Комулео з козаками тривали близько півтора місяця, із са­мого кінця квітня до середини червня. На той час козаки стояли на п'ять днів дороги від Кам'яниці в кількості близько 2500 чоловік разом з кошовим («на­чальником») Богданом Мікошинським. Останній письмово запевняв папського посланця, що він готовий зі своїми козаками послужити папі проти турків. Отримавши цього листа, Комулео став наполягати, щоб молдавський господар об'єднався з козаками проти спільного ворога. Та молдавський господар, котрий раніше давав цілковиту згоду слухати в усьому папського нунція, те­пер відповідав ухильно: почасти боячись турків, з якими він мусив миритися, щоб залишатися молдавським господарем, почасти ж боячись самих козаків, котрі могли обернути зброю проти нього самого.

А в той час, коли тривали ці наради дона Александро Комулео з молдавським князем і запорізькими козаками, в самій Січі перебував інший посланець, Еріх Лясота п|. Він застав тут козаків без начальника, котрі жили в окремих кошах, і мав чекати повернення кошового з походу, пробувши в Базавлуцькій Січі з 9 травня по 2 липня. Найближча мета його поїздки полягала в тому, щоб, залучивши запорізьких козаків до союзу з германським імператором, змусити їх тримати в страху турків і татар, котрі готувалися до походу проти Австрії. «Низові або запорізькі козаки,— пише Лясота,— котрі жили на островах ріки Борисфена, названої по-польськи Дніпром, пропонували свої послуги його імператорській величності через одного з-посеред них, Станіслава Хлопицько-го, плануючи, у разі великих приготувань татар до походу та коли ті наміряться переправлятися через Борисфенське гирло біля Чорного моря, перешкоджати

«Донесення патера до­на А. Комулео, благочин­ного св. Ієроніма римсько­го, про турецькі справи», написані італійськоюмовою, запропонував автору про­фесор Харківського ун-ту М. С. Дринов. Комулео був іллірійським свяще­ником, знав слов'янську мову й міг порозумітися з козаками.

'н Еріх Лясота (від слова «ласий») також був сло­в'янином, морав'янином з Блажевиць, тому міг вільно порозумітися з запорож­цями.


цьому їх переходу. Внаслідок цього імператор вирішив надіслати їм у дарунок прапор і суму грошей (8000 червінців) і побажав довірити мені передачу їм цих дарів, призначивши мені товаришем Якоба Генкеля, добре знайомого з місцевістю» . Попередній план військових дій проти турків полягав у тому, щоб перешкодити татарам, котрі вже переправлялися через Дніпро, вдертися в Угорщину, напасти на імператорські володіння і таким чином відділити їх від турецького війська.

Прибувши в Базавлуцьку Січ і прочекавши тут 40 днів, Лясота врешті до­чекався повернення кошового з походу. Той прибув з великою здобиччю і з полоненими, серед яких був один із ханських придворних, Біляк. Від Біляка Лясота довідався, що хан виступив у похід з 80 000 чоловік і мав іти просто на Угорщину. Після цього Лясота виклав своє доручення у козацькому колі, й козаки з приводу його пропозиції розділилися на дві групи — групу началь­ницьку й групу черні. Чернь після довгих суперечок спочатку висловила свою згоду вступити на службу під імператорськими прапорами й на знак цього почала кидати вгору свої шапки. Вона висловлювала цілковиту готовність би­тися з турками за германського імператора й не відмовлялася навіть вирушити у Волощину, а звідти, переправившись через Дунай, вдертися у саму Туреччину. Але далекий шлях, нестача коней і продовольства, віроломність волохів та їхньо­го господаря, невизначеність умов самого Лясоти змусили запорожців знову міркувати й сперечатися з приводу пропозиції, зробленої їм німецьким послом. Кінцевим підсумком цих нарад і суперечок було те, що запорожці вирішили відправити разом із Лясотою до Рудольфа II двох своїх посланців, Сашка Фе­доровича та якогось Ничипора і ще двох членів товариства, щоб домовитися з імператором щодо їхньої служби й утримання; водночас запорожці визнали за потрібне відрядити послів і до московського царя, захисника християн, із проханням прислати їм допомогу проти турків, одвічних ворогів російських людей. З того і з іншого боку було видано грамоти, що закінчувалися словами: «Datum у Базавлуку, при Чортомлицькому рукаві Дніпра, 3 липня 1594 року».

Цим наші відомості про Базавлуцьку Січ і вичерпуються. Про подальші ре­зультати договорів Лясоти із запорізькими козаками можна довідатися з доне­сення патера Комулео від 14 грудня 1594 року *. Патеру Комулео довелося до­класти багато зусиль, щоб розвіяти недовіру молдавського господаря до за­порізьких козаків, та врешті йому вдалося звести їх. «Я влаштував,— каже він,— щоб згадані козаки підійшли до молдавських кордонів, що вони й зро­били, ставши табором поблизу молдавського війська. Молдавський князь пого­дився діяти заодно з козаками, частково внаслідок моїх переконань і наполя­гань, для чого я два рази спеціально їздив у Молдавію, частково ж із страху перед турками і з боязні перед татарами, про котрих я дізнався, що турки хо­тіли з їх допомогою відняти у нього князівство. З огляду на це він зібрав вій­сько в 21 000 чоловік, добре озброїв його артилерією і вийшов до проходу, яким татари звичайно йшли через Молдавію й Угорщину, вирішивши сміливо за­хищатися і не пропустити їх. Коли я потім довідався, що князь молдавський відмовився об'єднатися з козаками, то послав переконати їх не залишатися далі тут надаремно, а йти руйнувати якісь найближчі турецькі міста, обіцяючи при цьому, що молдавський князь не буде перешкоджати їм у цьому. Я потай запропонував начальнику козаків деякі подарунки, обіцяючи йому більше з часом. Останній і пішов із згаданими козаками. На цей раз я послав йому сто

5,1 Ласота Э. Путевые за­писки. С. 9.

* В оригіналі помилково «1592».

56 Донесення патера А. Ко­мулео, лист восьмий. " Химерне тлумачення слова Томаківка знаходи­мо у Куліша: Буцький-Бут-ський-Бутовський, за Кулі-

Схематична карта острова Томаківки (городища) Кінець XIX ст.

шем, походить від слова «бут» — товмач, звідки й Томаківський (Отпадение Малороссии, М., 1890. Т. 2. С. 135).

58 Бантыш-Каменский Д. История Малой России. Т. 1. С. 113; Маркевич Н. История Малороссии. Т. 1. С. 46.

Історія й топографія восьми запорізьких Січей

флоринів, котрі мав при собі, й обіцяв з'єднати його з дніпровськими козаками для хорошої здобичі. Начальник козаків не захотів чекати й пішов під місто Кі-лію, де й зупинився»50.



Томаківська Січ була заснована на острові Томаківці, котрий отримав свою назву від татарського слова «тумак» — «шапка», а по-іншому звався Дніпров­ським островом, Бучками, Буцькою, тепер же відомий як Городище 57. Виник­нення Томаківської Січі можна віднести до двох моментів: або до часу, коли вперше була заснована Хортицька Січ, або до часу після заснування Базавлуць-кої Січі. В першій думці нас утверджує автор «Історії Малої Росії» Бантиш-Каменський, коли каже про князя Дмитра Івановича Вишневецького, який укріпив не лише острів Хортицю, а й острів Томаківку 58. Друге припущення виникає на тій підставі, що коли б Томаківська Січ була заснована після Хор-тицької, то про неї мав би згадати Еріх Лясота; він же, проїжджаючи повз То-
маківку, навіть не згадав, що тут була Січ, тоді як про Хортицю виразно гово­рить, хто й коли влаштував на ній укріплення. То коли ж виникла Томаківська Січ? На це питання ми не можемо дати точної відповіді, бо не маємо про це жодних достовірних даних *. Можна лише сказати, спираючись на слова поль­ського історика Бєльського, що в XVI столітті вона вже існувала. Щоправда, історик Микола Іванович Костомаров стверджує, що Томаківська Січ виникла 1568 року, але наведений ним на підтвердження цього історичний документ ні­чогісінько не говорить про Томаківську Січ 59. Ось він слово в слово: «Под-даным нашим, козаком тым, которые з замков и мест наших Украйных без росказаня и ведомости на тое господарское и старост наших Украйных зъе-хавши, на Низу, на Днепре, в полю и на иных входах перемешкивают: маем того ведомость, иж вы на местцах помененых, у входах разных свовольно живучи, подданым цара турецкого, чабаном и татаром цара перекопского, на улусы и кочовища их находючи, великие шкоды и лупезства им чините, а тым граници панств наших от непріятеля в небезпеченство приводите»60. В наведеному акті сказано лише про те, що запорізькі козаки «перемешкивают» на Дніпрі, на Низу й на полях. Але Дніпро великий, а Низ і поля ще більші: на Дніпрі, крім Томаківського острова, у межах Запоріжжя було 264 острови. Таким чином акт, наведений М. Костомаровим, нічого не говорить про Томаківську Січ, тому рік її виникнення та ім'я засновника залишаються невідомими нам. Так само невиразно говорить про Томаківську Січ і польський історик Мартин Бєльський: «Є і третій такий острів на Дніпрі, котрий звався Томаківкою, на якому пере­важно проживають низові козаки, оскільки це було для них найкраще укріп­лення»61. У Еріха Лясоти і в Боплана про Томаківську Січ узагалі нема жод­них даних: вони згадують про неї лише як про острів на Дніпрі, причому Л ясота навіть не називає його імені, хоча, без жодного сумніву, говорить саме про То-маківку. Він розповідає, що, спускаючись униз по Дніпру, його річкова флотилія проминула три річки Томаківки, що впадають у Дніпро з правого боку в тому місці, де є значний острів 62. А навпроти гирла річки Томаківки є лише один острів, однойменний з річкою. Боплан узагалі не бачив острова Томаківки й знає про нього лише з розповідей, що це острів високий, круглий, у вигляді пів­кулі діаметром не більше третини милі, весь вкритий лісом, ближчий до ро­сійського, як до татарського берега, й настільки відкритий, що з його вершини буцімто можна бачити весь Дніпро від самої Хортиці до Тавані bJ. Зрештою, останні слова Боплана цілком неправдоподібні, адже це значить бачити з одного боку за 50, а з другого за 150 верст. Виразно про Томаківську Січ гово­рить лише князь Митецький: він стверджує, що в давнину тут була запорізька Січ, і нині «тут знамените городище»64.

Але якщо наприкінці XVI століття на острові Томаківці й існувала Січ, то вже в першій половині XVII століття її перенесли звідси в інше місце, а острів у цей час був пустельним місцем, на якому часто знаходили собі притулок різні особи, що шукали в пониззі Дніпра широкого простору й ховалися від жорсто­ких переслідувачів своєї батьківщини. На острів Томаківку, зокрема 1647 року 1 грудня, утік із в'язниці села Бужина Богдан Хмельницький зі своїм сином Тимофієм, втік від переслідувань польських властей. Тут відбулося і побачення Богдана Хмельницького з Іваном Хмелецьким, послом коронного гетьмана Польщі Миколи Потоцького. Посол переконував Хмельницького не починати війни проти поляків, облишити всі свої бунтівничі задуми й повернутися на батьківщину: «Запевняю вас чесним словом, що й волосина не спаде з вашої го­лови» 65. Через рік після цього один із польських воєначальників 2 квітня 1648

* Радянська енциклопедія історії України подає 40-ві Pp. XVI ст.

а! Костомаров Н. Южная Русь и козачество//Отеч. зап. 1870. № 188. С. 39. АЮЗР. Т. 1. Ч. 3. К.,

1863. С. 4 (20 листопада 1568 р.).

ь| Kronika polska Marcina Bielskiego. Т. 2. Sanok, 1856. S. 1358—1361. c'2 Ласота Э. Путевые за­писки. С. 52, 83. 6,1 Боплан Г. Описание Ук­раины. С. 25.

1,1 Мышецкий С. История о козаках. С. 69. |>:' Костомаров Н. Богдан Хмельницкий. Т. 1. СПб, 1884. С. 251, 256; Лето­пись Самовидца. С. 219.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   44


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка