Книга піску», «Пошуки Аверроеса» Х. Л. Борхеса крізь текст роману У. Еко «Ім’я троянди»



Скачати 127.77 Kb.
Дата конвертації23.01.2018
Розмір127.77 Kb.
ТипКнига

УДК 821.161.2.09

С.С. ЖУРБА



РОМАН УМБЕРТО ЕКО «ІМ’Я ТРОЯНДИ» ТА НОВЕЛА «ВАВИЛОНСЬКА БІБЛІОТЕКА» ХОРХЕ ЛУЇСА БОРХЕСА:

ТЕКСТ І ПРОТОТЕКСТ

У дослідженні здійснено прочитання новел «Вавилонська бібліотека», «Книга піску», «Пошуки Аверроеса» Х.Л.Борхеса крізь текст роману У.Еко «Ім’я троянди». Значна увага у статті приділяється символіці Книги та образу Бібліотеки, яка розглядається в контексті борхесівської ідеї «всесвітньої бібліотеки».

Ключові слова: текст, прототекст, палімпсест, інтерпретація, образ-символ
Текстуальний простір постмодерного твору есплікується множинністю, поліваріантністю, метамовною грою, подвійним кодуванням. Полісемантичність сучасного літературного тексту виявляється через «зчитування» його смислових пластів. Багатоплановість та поліфункціональність структури текстів письменників-постмодерністів реконструюється через мозаїчну текстуальну цілісність на підставі поєднання різних концепцій, ідей, символів.

Інтерпретація /реінтерпретація давніх тестів, образів, мотивів у сучасній літературі виявляє гру авторів і створення ними нового смислового континууму. Архітексти проглядаються крізь канву постмодерного твору і ця палімпсестність дозволяє письменникам трактувати культурні надбання, символи епохи. Взаємопроникнення різночасових просторів, у якому один хронотоп передує іншому, спостерігаємо у творах Хорхе Луїса Борхеса та Умберто Еко. Слід констатувати своєрідний діалог цих митців, при якому внаслідок міжтекстової комунікації художнього мислення «весь простір культурної пам’яті автора вводиться у новостворений текст» [12, 21] (маємо на увазі «Ім’я троянди» У.Еко, про що не заперечує сам письменник – С.Ж.). Кожен текст, на думку багатьох сучасних зарубіжних лінгвістів, має свій прототекст, який є не тільки сукупністю всіх текстів (у широкому значенні), але й сукупністю всіх кодів, що закладені в основі тексту. Прототекст – це «базовий текст, з опорою на який утворюється метатекст» [7, 26], а останній виконує метареферентну функцію, тобто інтерпретує смисл прототексту.

Міжтекстова взаємодія творів Х.Л.Борхеса та У.Еко вже стала предметом дослідження сучасних вітчизняних та зарубіжних літературознавців Я.Вовка, Н.Городнюк, Б.Дубина, Д.Затонського, В.Кантора, Ю.Лотмана, О.Люксембурга, С.Рейнгольда, Т.Стеценко, А.Усманової та інших. Для нас природно постає дослідження палімпсестності роману «Ім’я троянди» Умберто Еко, хоча певні кроки у напрямку порівняльного аналізу художнього світу твору італійського митця з творами світової літератури, безсумнівно, зроблені. Спробуємо окреслити проблему прототексту новел Х.Л.Борхеса у текстовому полі роману «Ім’я троянди» У.Еко.

У «Замітках на полях «Імені троянди» Умберто Еко пише: «…бібліотека плюс старий, як не крути, дорівнює Борхес. Тому, що борги треба віддавати» [14, 94]. Ставлячи крапку, італійський письменник не пояснює які саме борги від повинен сплатити. У.Еко, не називаючи у «Замітках..» жодного разу книг Х.Л.Борхеса, все ж вживає ім’я латиноамериканського постмодерніста як представника цього літературного напряму та знавця Середньовіччя. Роман «Ім’я троянди» є своєрідною компіляцією художньої спадщини минулого, і зокрема творів аргентинського митця, та й сам автор цього не заперечує. Не відкидаючи того, що аргентинський письменник став прототипом монаха Хорхе у його романі, італійський митець вважає образ сліпого бібліотекаря виграшним. Співзвучність є не тільки в імені героя і його прототипа, але й у професії: обидва – хранителі бібліотеки.

Умберто Еко вдається до інтелектуальної гри: крізь роман «Ім’я троянди» проступає текст «Вавилонської бібліотеки», «Книги піску», «Пошуків Аверроеса» Х.Л.Борхеса, що вказує на палімпсестність. Крім того, італійський письменник використовує модель дзеркальної гри, репрезентуючи стосунки «твір – інші твори» (Л.Пікун), вдається до відновлення прочитаного ним твору, і в результаті «дзеркального моделювання культурного спадку константна риса певного вихідного матеріалу, яка викликає асоціативно-символічний образ у читацькій свідомості, переходить на якісно новий рівень змістового розвитку» [10, 6]. Прототекстом роману У.Еко можна вважати не тільки «Вавилонську бібліотеку», але й інші новели Х.Л.Борхеса, в яких мова йде про книгу, бібліотеку чи лабіринт.

Книга – ключовий та знаковий образ-символ новел Х.Л.Борхеса і роману У.Еко й неодмінний атрибут бібліотеки. Аргентинський письменник у «Вавилонській бібліотеці» та італійський митець в «Імені троянди» фокусують увагу на її ролі і значенні. Магічна сила «Поетики» у творі У.Еко вбачається у силі слова, адже мова в ній про речі, які, на думку Хорхе, знищують усталені канони: «Це книга Філософа. Кожна праця цієї людини руйнувала одну із сфер знання, накопичених християнством упродовж кількох століть. У батьків було сказано усе, що необхідно було знати про значення слова Божого. Але тільки-но Боецій явив своє тлумачення Філософа, божественна таємниця Слова обернулась у створену людьми пародію, засновану на категоріях та силогізмах. У Книзі Буття сказано усе, що потрібно знати про побудову космосу.. але достатньо було знову відкрити фізичні твори Філософа, аби відбулося переосмислення будови світу, цього разу в матеріальних термінах. <…> Кожне із слів Філософа, якими тепер клянуться і святі, і князі церкви, у свій час перевернуло усталені уявлення про світ. Але уявлення про Бога йому поки що не вдалося перевернути. Якщо ця книга стане… Якщо ця книга стала б предметом вільного тлумачення, були б зруйновані останні межі» [13, 594-595], й бажанні монахів прочитати її. Боецій - автор трактатів з логіки і коментарів до творів з логіки Порфирія та Арістотеля. Коментував та перекладав твориЦицерона. Математичні твори Боеція не були оригінальними, але відіграли важливу роль у поширенні математичних знань в Європі

«Поетика» Аристотеля, на думку монаха Хорхе, є тим твором, що руйнує певні моральні та духовні канони церкви, тому прагне заховати її якнайдалі, у галереї під назвою «межа Африки», а потім і зовсім знищує. Стаючи об’єктом детективної історії, книга разом з тим є і своєрідним «знаряддям вбивства» – отруєні сторінки твору Аристотеля виявляються причиною смерті монахів. Образ унікальної книги, яка «містить суть і короткий зміст решту, і, прочитавши яку, бібліотекар уподібнюється Богові» [13, 147], запозичив у Х.Л.Борхеса італійський митець. Книга Аристотеля поєднує роман У.Еко й з новелою «Пошуки Аверроеса» аргентинського митця. Герой «Пошуків…» прагне розгадати зміст таємничих понять «трагедія» та «комедія»: «Цей грек (Аристотель – С.Ж.), джерело всілякої філософії, був посланий людям, аби навчити їх усьому, що можливо знати – тлумачити його книги, як улеми тлумачать Коран, було нелегкою метою Аверроеса. <…> Напередодні роботу зупинили два незрозумілих для нього слова на початку «Поетики». Цими словами були «трагедія» і «комедія». Він зустрічав їх багато років тому у третій книзі «Риторики». Ніхто в царині ісламу не міг здогадатися, що вони означають» [4, 250]. Улеми (множина від алім (араб. ‎ عالم)— «знавець», «вчений») — збірна назва знавців богослов’я, історико-релігійного передання і етично-правових норм ісламу, як теоретиків, так і практичних діячів в області традиційних форм освіти, судочинства на основі шаріату і виконання обрядів.

Чудодійна сила книги змальована латиноамериканським письменником у «Книзі піску». Сама назва новели акумулює до сприйняття її символічного образу: «Кількість сторінок у цій книзі безмежна. Першої сторінки немає, немає і останньої», і називає її продавець «Книгою Піску, тому що вона, як і пісок, без початку і кінця» [3, 399]. Для героя новели вона несе не тільки інформацію, розкриваючи інший світ, але й руйнує його духовність, адже він стає фанатично залежним від неї. Загадкова книга стає не тільки предметом зацікавлень героїв новел Борхеса та роману Еко, вона – причина їх усамітнення, а вони – її заручники. Знання, здобуті героями творів «Книга піску» та «Ім’я троянди», виявляються вбивчими (духовно і фізично), отруйними (Еко розгортає борхівську метафору). Н.Городнюк [5], здійснюючи порівняльний аналіз знакових характеристик образу книги у творах Вал. Шевчука, новелах Х.Л.Борхеса, романах “Ім’я рози” У.Еко та “Хозарський словник” М.Павича, вказує, що центральний мотив – мотив Книги, яку треба віднайти, відтворити чи створити, тобто прочитати (або написати), щоб пізнати істину і самовизначитися, дістати для себе своєрідний онтологічний гарант, перепустку на буття у культурі і соціальне безсмертя [5, 85].

Рецепцію сприйняття/читання будь-якого тексту бачимо у «Вавилонській бібліотеці» Х.Л.Борхеса: «Щоб виявити книгу А, варто звернутися до книги В, що зазначить місце А; щоб розшукати книгу В, потрібно попередньо звернутися до книги С, і так до нескінченості» [2, 148]. На такий метод читання вказує й У. Еко в «Імені троянди». Адсон звертається до Вільгельма: «Щоб упізнати, що сказано в книзі, вам потрібно читати інші книги?», і чує у відповідь: «Хіба, читаючи Альберта, ти не можеш уявити собі, що говорилося в Хоми, а читаючи Хому – про що писав Аверроес?» [13, 195]. У Хорхе Луїса Борхеса книга – це лабіринт букв [2, 144], які можна довільно переставляти, утворюючи нові тексти. Герой «Вавилонської бібліотеки» подорожуючи, здійснює паломництво у пошуках книги, своєрідної книги книг. Подібний акт робить й Вільгельм Баскервільський у скрипторій монастиря, щоб розшукати захований Хорхе твір.

Події у романі Умберто Еко відбуваються навколо другого тому «Поетики» Аристотеля, в якому мова йде про комедію, а отже про сміх. Дискусія про сміх, а точніше, чи сміявся Христос гостро звучить з уст сліпого бібліотекаря. Пошуки книги у творі включені у детективну історію та інтелектуальну дуель. Причиною протистояння сліпого монаха та інквізитора є «Поетика» Аристотеля, а точніше її зміст. «Двобій» між Хорхе і Вільгельмом, у якому кожен прагне довести свою правоту, спираючись на здобуті знання, є основою інтелектуального поєдинку. Для Хорхе знання, які бере з книг – сліпе відтворення набутого, Вільгельм же послуговується набутими знаннями для осмислення написаного й створення нового (регенування). Хорхе втілює дух догми, схоластики, Вільям – аналізу, творчості. Книги, для середньовічного інквізитора існують «не для того, щоб у них вірити, а щоб їх вивчати. Нам слід замислюватися не над тим, що говорить та чи та книга, а що вона означає, і це чудово знали давні коментатори священних книг» [13, 393-394]. Тому в романі книгосховище – місце, де «в цілості зберігаються тексти, а не місце, де старі тексти служать відправними пунктами для створення нових» [8, 667], адже їх ревно оберігає сліпий бібліотекар.

Бібліотека – образ «вичерпно розроблений Борхесом» (Ю.Лотман). Ідея «всесвітньої бібліотеки», винесена латиноамериканським письменником у назву однойменного есе та виведена у новелі «Вавилонська бібліотека» пов’язана із образом книги, й зображується як безкінечний гіперпростір/гіпертекст, у якому як «вільна монада» існують образи, символи, філософські постулати, релігії, «духовне надбання людства, втілене у слові» [1, 48]. Крізь призму бібліотеки Х.Л.Борхес осмислює історію людства, культури. «Бібліотека всеосяжна» [2, 143], – говорить герой «Вавилонської бібліотеки». «Бібліотека містить в собі усе – і дійсність, і уяву» [13, 192], – вказує Хорхе з Бургоса.

Автор «Вавилонської бібліотеки» досить скрупульозно вимальовує її образ, надаючи великого значення деталям: галереї, вікна, сходи, вентиляційні шахти, книжкові полиці: «Всесвіт – дехто називає його Бібліотекою – складається з величезного, безкінечного числа шестигранних галерей, з широкими вентиляційними колодязями, обгородженими невисокими бильцями. З кожного шестигранника видно два верхніх і два нижніх поверхи – до нескінченності. Обладнання галерей є незмінним. <…> У коридорі дзеркало, що достовірно подвоює видиме» [2, 142]. Бібліотека постає у вигляді кулі, «точний центр якого знаходиться в одному із шестигранників, а поверхність – недосяжна» [2, 143]. Ремінісценцію бібліотеки-кулі знаходимо у романі У.Еко: «..побудова та конфігурація бібліотеки і справді відображають образ земної кулі» [13, 399]. Вона безмежна, безкінечна, величезна, божественна, різноманітна, бібліотека існує ab aeterno (вічно), але характеризуючи її, герой говорить досить суперечливо, вірячи, що такою й вона «збережеться: освітлена, незаселена, безкінечна, абсолютно нерухома, наповнена дорогоцінними томами, непотрібна, нетлінна, загадкова» [2, 149]. У ній немає двох однакових книг, але число знаків для письма залишається незмінним – двадцять п’ять.

Модель борхівської бібліотеки запозичує Умберто Еко. Книжки у скрипторії монастиря розташовані у певному порядку, відповідно до карти тодішнього світу: INDAEA, AEGYPTUS, ANGLIA, GERMANI, GALLIA, HIBERNIA, ROMA, YSPANIA, LEONES, AEGYPTUS, FONS ADAE, ACAIA. Бібліотека – місце майже культове для героя «Імені троянди». Знаходиться вона у лабіринті, що є «знаком того лабіринту, яким є світ» [13, 192], і цей «hunc mundum tipice laberinthus denotat ille. Intranti largus, redeunti sed nimis artus (лабіринт алегорично зображує світ… Просторий для того, хто входить, тісний для того, хто виходить)» [13, 192], – цитує латиною сліпий монах. Хорхе пояснює Вільгельму, що це великий лабіринт, в який «увійдеш і не знаєш, чи вийдеш» [13, 192].

Модель: Книга – Бібліотека – Лабіринт – Всесвіт, яку виводить Х.Л.Борхес у «Вавилонській бібліотеці», повністю зберігає У.Еко у «Імені троянди». Для Борхеса, підкреслює В.Кантор, «світ є книгою, що пишеться людством» [6, 255]. Вільям Баскервільський називає бібліотеку монастиря найбільшою бібліотекою у тодішньому світі. Борхівська ремінісценція книги-лабіринту в творі Еко трансформується у бібліотеку-лабіринт. Не тільки бібліотека, побудована у формі шестигранника, є лабіринтом, але й сам текст є лабіринтом, з якого вийти можна різними шляхами. У.Еко у «Замітках…» подає три види абстрактної моделі лабіринту, вказуючи, що одна з його структур нагадує сітку, де немає центру, периферії, виходу. За моделлю, що є праобразом Всесвіту, будує свою бібліотеку Борхес. Еко поселяє у такий світ монаха Вільгельма. Розгадку лабіринту монах-францисканець здійснює ззовні.

Лабіринт експлікує в ремінісценції Борхеса/Еко античний міф про Мінотавра та нитку Аріадни, за допомогою якої Тесей знаходить вихід. Кожен лабіринт має свого Тесея, який розкодовує смисли і знаходить вихід. Трактуючи лабіринт як елемент поетики ігрового тексту, О.Люксембург підкреслює, що функція «Тесея» у романі У.Еко полягає у тому, що «набагато доречніше поступитися читачеві, від якого і вимагається розібратися в усіх обманах, пастках і хитросплетіннях сконструйованої автором ігрової системи» [9]. У романі «Ім’я троянди» ним постає Вільгельм Баскервільський. Заблукати в бібліотеці – це певна метафора, яка вказує на нескінченний потік інформації у сучасному літературному просторі, заблукати в якому дуже легко пересічному читачеві.

Текст Х.Л.Борхеса насичений міфологічними, культурософськими смислами, «зчитуючи» які італійський семіотик розкодовує і привносить у свій текст. Образ лабіринту є ніби «емблемою роману» (Ю.Лотман) «Ім’я троянди», в якому автор відкриває двоє дверей – «детективні» та «історичні», вихід з них у тексті знаходиться за дзеркалом. Посилаючись на М.Бріона, Ю.Лотман у статті «Вихід з лабіринту» зазначає, що «лабіринт – це по суті перехрещення доріг, деякі з них не мають продовження, закінчуються безвихіддю, через яку треба пройти, щоб відкрити шлях, який веде до центру даної павутини», але «на відміну від павутини, лабіринт принципово асиметричний» [8, 656].

З образом бібліотеки, лабіринту у Х.Л.Борхеса пов'язаний образ дзеркала, яке «наводить людей на думку, що бібліотека не безкінечна (якщо вона безкінечна насправді, навіщо це ілюзорне подвоєння?); я ж думаю, – говорить герой «Вавилонської бібліотеки», – що гладкі поверхні виражають і обіцяють безкінечність» [2, 142]. Саме за дзеркалом («Ім’я троянди») у скрипторії монастиря знаходиться вихід з бібліотеки, тому «що це дзеркало – двері…» [13, 398]. Дзеркала, лабіринти у творах митців «породжують безкінечність і дають можливість для нових поєднань різних світів» [11, 38].

Глибинно приховані зв’язки, формами передачі яких є інтерпретація тем і мотивів, образів, алюзії, ремінісценції, запозичення, цитації розширюють канву тексту «Ім’я троянди». Трактування образів-символів Книги, Бібліотеки, Лабіринту Умберто Еко говорить не тільки про палімпсестність роману митця, а й про «геніальну компіляцію» борхівських новел, що є прототекстами для його інтелектуально-детективно-історичного твору. За допомогою інтелектуальних ігор Умберто Еко з’єднує певний текстуальний універсам, тобто знання з теософії, літератури, філософії, культурології.



ЛІТЕРАТУРА

  1. Артюх А. Ідея «всесвітньої бібліотеки» в інтерпретації Галини Пагутяк / Альона Артюх // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Т. 59. Вип. 46. Філологія. Літературознавство. – Миколаїв: Видавництво ЧДУ імені Петра Могили, 2006. – C.48-52

  2. Борхес Х.Л. Вавилонская библиотека [пер. с испан. В.Кулагиной-Ярцевой] // Борхес Х.Л. Стихотворения. Новеллы. Эссе: Сб. / Х.Л. Борхес. – М.: НФ «Пушкинская библиотека», ООО «Издательство АСТ», 2003. – С. 142-150.

  3. Борхес Х.Л. Книга песка [пер. с испан. В.Кулагиной-Ярцевой] // Борхес Х.Л. Стихотворения. Новеллы. Эссе: Сб. / Х.Л. Борхес. – М.: НФ «Пушкинская библиотека», ООО «Издательство АСТ», 2003. – С.397-401.

  4. Борхес Х.Л. Поиски Аверроэса [пер. с испан. Е.Лысенко] // Борхес Х.Л. Стихотворения. Новеллы. Эссе: Сб. / Х.Л. Борхес. – М.: НФ «Пушкинская библиотека», ООО «Издательство АСТ», 2003. – С.249-257.

  5. Городнюк Н. Знаки необарокової культури Валерія Шевчука: компаративні аспекти / Н.Городнюк. – К.: Твім інтер, 2006. – 216 с.

  6. Кантор В. Люди, книги и лабиринты Хорхе Луиса Борхеса / В.Кантор // Новый мир. – 1985. – №12. – С. 251-262.

  7. Кузьмина Н. Интертекст и его роль в процессах эволюции поэтического языка / Н.Кузьмина. – Екатеринбург, 1989. – 267 с.

  8. Лотман Ю. Выход из лабиринта / Ю.Лотман // Эко У. Имя розы. - М., 1998. - С. 650-669.

  9. Люксембург А. Лабиринт как категория набоковской игровой поэтики [Електронний ресурс] / Александр Люксембург. — Режим доступу до журн.: http://www.relga.rsu.ru/n22/cult22_2.htm

  10. Пікун Л.В. Дзеркальна гра набутками культури: романтична та постмодерністська модель (на матеріалі романів М.Шеллі «Франкенштейн, або Сучасний Прометей» і П.Зюскінда «Парфуми. Історія одного вбивці»): автореф. дис.. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.01.04 «Література зарубіжних країн» / Л.В.Пікун. – Київ, 2006. – 16 с.

  11. Стеценко Т. Роман Умберто Еко «Ім’я троянди» / Т.Стеценко // Зарубіжна література. – 2002. – №8. – С. 37-38.

  12. Фатеева Н. Контрапункт интертекстуальности, или Интертекст в мире текстов / Н.Фатеева. – Москва, 2000. – 280 с.

  13. Эко У. Имя розы [пер. с итал. Е.А.Костюкович] / Умберто Эко. – СПб: «Симпозиум», 2004. – 640 с.

  14. Эко У. Заметки на полях «Имени розы» [вступ., прим. и пер. с итал. Е.Костюкович] / Умберто Эко // Иностранная литература. – 1988. – №10. – С. 88-104.



С.С.Журба

Роман У.Эко «Имя розы» и новелла «Вавилонская библиотека» Х.Л.Борхеса: текст и прототекст

В исследовании осуществлено прочтение новелл «Вавилонская библиотека», «Книга песка», «Поиски Аверроеса» Х.Л.Борхеса сквозь текст романа У.Эко «Имя розы». Значительное внимание в статье уделяется символике Книги и образу Библиотеки, которая рассматривается в контексте борхевской идеи «всемирной библиотеки».

Ключевые слова: текст, прототекст, палимпсест, интерпретация, образ-символ

Svitlana Zhurba

Novel Umberto Eco the «Il nome della rosa» and short story «La biblioteca de Babel» of Jorge Luis Borges: text and prototext

There is the reading of short story of «La biblioteca de Babel», «El libro de arena», «La busca de Averroes» of Jorge Luis Borges through the text of novel Umberto Eco the «Il nome della rosa» in the research. The main attention in the article pays to the Book's symbolik and Library's character-symbol which is examined in the context the Borges' idea of «universal library».



Keywords: text, prototext, palimpsest, interpretation, character-symbol

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка