Київ Видавництво Національного авіаційного університету



Сторінка13/16
Дата конвертації23.10.2017
Розмір3.28 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Особливості художнього перекладу ономатопоетичної лексики японської мови
Актуальність запропонованого першочергово визначається потребою у пошуку міжмовних еквівалентів для адекватного перекладу ономатопоетичної лексики японської мови. Відсутність будь-яких чітко відпрацьованих принципів художнього перекладу ономатопоетичної лексики на українську мову та недостатнім рівнем дослідження її груп у сучасному мовознавстві можна вважати причиною зосередження нашої уваги на даній проблемі.

Аналіз ономатопоетичної лексики японської мови дозволяє максимально наблизитися до розуміння її образної системи. Проте, на сьогоднішній день в Україні немає наукових праць, де би досліджувалися питання ономатопоетичної лексики. Саме це черговий раз актуалізує наше звернення до цього питання. Розробка класифікації способів перекладу одиниць ономатопоетичної лексики у художній літературі дає можливість стверджувати, що одиниця перекладу ономатопоетичних слів – це словосполучення. У деяких випадках ономатопоетична одиниця перекладається на рівні окремих лексем (одиниця перекладу – слово), але частіше зустрічається таке явище, як перерозподіл значень, коли окремі елементи значення ономатопоетичних одиниць відтворюються в різних лексемах мови перекладу.

Для оцінки адекватності перекладу необхідно було звернути увагу на ієрархію функцій, які притаманні їм у тексті мови оригіналу та ієрархію значень цих одиниць. Для одних одиниць домінантним може бути лексичне значення, а для інших – образний компонент чи додаткове значення однократності чи многократності здійснення дії.

Японські ономатопоетичні одиниці, як правило, на перекладі можуть передаватися різними способами. Найчастіше використовуються такі, як: спосіб заміни, компенсації, опущення та додавання. Компенсація використовуються для збереження образних та інших компонентів значення, релевантні при відтворені функцій ономатопоетичних одиниць, у випадку, коли ці компоненти не можуть бути виражені іншими способами. Ономатопоетичні одиниці при перекладі частіше за все можуть опускатися. Це відбувається, коли всі основні компоненти значення виражені в інших одиницях тексту мови перекладу, коли передача всіх компонентів значення ономатопоетичної одиниці може призвести до невиправдано довгого перекладу, або коли вживання відповідного еквівалента може призвести до порушення стилістичної цілісності тексту. Додавання необхідне тільки в тому випадку, коли всі відтінки значення ономатопоетичної одиниці не можуть бути виражені на перекладі однією лексемою. Для оцінки адекватності перекладу необхідно звернути увагу на ієрархію функцій, що притаманні їм в тексті мови оригіналу та ієрархію значень цих одиниць. Для одних одиниць домінантним може бути лексичне значення, а для інших – образний компонент чи додаткове значення однократності чи многократності здійснення дії. У дослідженні показано, що ономатопоетичні одиниці у більшості випадків при перекладі не можна просто відкинути, оскільки це може призвести до спотворення змісту та стилю оригінального тексту.

Таким чином, складність виникає у виявленні однозначної залежності між типами ономатопоетичних одиниць і прийомами перекладу. Проте можна говорити про наявність певних тенденцій у перекладі. Одиниці, які використовуються при творенні детермінованих сполучень, перекладаються на українську мову окремими лексемами з конкретним значенням. Образність при перекладі передаються за допомогою фразеологізмів та стійких словосполучень. Додаткові компоненти частіше виражаються не лексичними, а граматичними способами. Автономні ономатопоетичні одиниці зазвичай мають сталі відповідники, що передають їхнє чітке лексичне значення.

Елена Родичева,

Александра Щелкова

г. Донецк
Применение ритмопедического метода в обучении иностранному языку в неязыковом ВНЗ
Интеграция Украины в международное научное и образовательное пространство требует от высших учебных заведений достичь такого уровня владения иностранным языком студентов неязыковых специальностей, который позволит им продолжать обучение и вести профессиональную деятельность в иноязычной среде. Данные реалии жизни выдвинули важнейшие задачи перед системой высшего образования, направленные на решение проблемы качества подготовки специалистов. Проблема профессиональной подготовки с учетом общемировых тенденций, а так же нравственно-психологических аспектов в образовании становится все более актуальной.

Цель разработок относительно настоящей проблемы заключается в теоретическом обосновании и практическом применении такого активного метода обучения, как ритмопедия преподавателем иностранного языка неязыкового ВНЗ, постоянно стремящегося к совершенствованию своей компетентности. Используя ритмические физические раздражители (свет, цвет, звук, музыку) одновременно со словесными раздражителями, преподаватель иностранного языка может привести обучаемого в такое состояние, при котором путем навязывания мозгу определенного ритма значительно активизируется мыслительная деятельность студента. Например, введение новой лексики в ассоциативных группах под музыку определенного ритма.

Понятие «коммуникативная компетенция» и его структура представлено в научных исследованиях И.Л.Бим, М.Н.Вятютнева, А.А.Миролюбова, A.Palmer, D.Hymes. Свой вклад в изучение теории и практики творчества сделали Р.Декарт, И.Ньютон, М.Ломоносов. В ходе исследования были изучены фундаментальные положения современной педагогики и психологии по разработке профессионального образования в работах Ю.К.Бабанского, А.А.Вербицкого, Г.И.Щукиной. Вопросы развития музыкального восприятия изучались А.Л.Готсдинером , А.Сохором и др.

Опыт работы в неязыковом вузе (ДонГУУ) показывает ,что интерес к изучаемому языку можно поддержать при помощи песни, метода получившего широкую популярность в современной методике. По мнению многих исследователей, в частности А.Н.Лука «песни, способствуют развитию аффективной памяти. «Интересное» вызывает возбуждение корковых и подкорковых образований головного мозга», тоесть применение песни в качестве активной формы обучения иностранному языку способствует развитию воображения студентов , их эмоциональной отзывчивости. Все это призвано мобилизировать внимание студентов, активизировать процесс запоминания с целью координации аудитивного восприятия и в дальнейшем ̶ речевого воспроизведения.

Грамотное использование музыкальных материалов и наглядных пособий обеспечивает успешное решение многих коммуникативных задач при обучении иностранному языку в неязыковом ВНЗ. Проведение нестандартного занятия требует от преподавателя творческого подхода, активного проявления знаний , профессионального опыта, психологической компетентности и, будучи результатом творчества преподавателя, может обладать удивительной силой идейно- эмоционального воздействия на внутренний мир студентов, пробудить в них интерес к языку и потребность общения на нем.

Таким образом, обучение, построенное на творческом подходе, основанном на решении профессиональных задач, с одной стороны, активно развивает творческий потенциал обучаемых, а с другой стороны - является действенной мотивацией к обучению иностранным языкам, которые, помимо развития личности, являются источником систематического пополнения профессиональных знаний, формирования и развития коммуникативных навыков.



Оксана Романова

м.Луцьк
Вивчення комбінаторики елементів фонемного рівня як складової частини проблеми сполучуваності у мові
Проблеми, пов’язані з вивченням сполучуваності елементів мови, привертають вчених уже не одне десятиріччя.

На необхідність комбінаторного підходу при вивченні звукової сторони мови вказували багато вчених задовго до того, як склалась фонологія в її сучасному вигляді. Так, Ф. де Соссюр відзначив, що поряд із фонологією звукових типів потрібна наука, яка б відходила від парних сполучень до взаємного зв’язку.

Перші кроки в галузі фонології зробив Е. Сепір. Він першим висунув припущення про те, що фонеми групуються у класи відповідно до їх комбінаторних можливостей.

Серед перших робіт у галузі синхронічної фонотактики слід назвати праці О.Єсперсена, Б. Трнки, В. Матезіуса, М.С. Трубецького.

Праця М.С. Трубецького “Основи фонології” має основоположне значення для розвитку фонотактики в цілому. М.С. Трубецькой підкреслював, що правила сполучуваності фонем характеризують мову не в меншій мірі, ніж її фонемний склад.

Тепер загальновідомо, що розділ фонології, який вивчає закономірності сполучуваності фонем і побудови ланцюжків фонем, називається фонотактикою.

Мета фонотактичних досліджень – побудова фонотактичних моделей, які задаються у вигляді списків послідовностей фонем, формул утворення складів, морфем чи слів, а також у вигляді правил сполучуваності фонем. Фонотактичне дослідження повинне відповісти на запитання про те, які фонемні сполучення можна вважати характерними для даної мови, а які слід визнати нехарактерними в рамках її фонологічної системи.

На сучасному етапі розвитку лінгвістики в галузі фонотактики накопичено великий матеріал. Основними методами дослідження фонотактики є дистрибутивний та позиційний методи й метод врахування диференційних ознак. Щодо одиниць мови, які аналізуються, одні автори досліджують розподіл фонем у фразі (Harris Z.S., Yasui M.), інші – у слові (Trnka B., Haugen E., Торсуев Г. П., Петровская Н.М.), ще інші – у складових частинах слова – кореневих і афіксальних морфемах і складах (Абдалян И.П., Архангельская Н.С., Горелик Ю.О., Гавриш Н.П., Pierce J.E.). В одних працях аналізуються лише консонантні фонемні комплекси (Бурлак В.И., Инсенгельдина А., Ребане Э.Н., Соломатина Н.В., Юдина Л.С., Cygan J., Jones L., Sigurd B., Twaddell W.F., Wang W., Crawford J.), в інших – розподіл фонем в цілому (Sapir E.), в одних працях увага зосереджена лише на початкових сполученнях (Ребане Э. М., Yasui M.), в інших аналізуються як початкові, так і кінцеві комплекси (Беляевская Е.Г.).

У нашому дослідженні, користуючись методами дистрибутивного та позиційного аналізів та елементами статистичного аналізу, ми встановлювали закономірності сполучуваності фонем у межах складу в текстах різних стилів.

Порівняльний аналіз фонемної структури складу щодо сполучуваності двох класів фонем (голосних і приголосних) у чотирьох масивах текстів (художня та наукова проза, поезія та суспільно-політичні тексти) дав можливість зробити такий висновок: на рівні сполучуваності голосних і приголосних фонем у межах складу діє “закон переваги”, суть якого полягає в тому, що і в межах складів однієї довжини, і в загальній сукупності складів невелика кількість канонічних форм має високу частоту й описує велику кількість досліджуваного матеріалу (75%), тим самим несе максимум функціонального навантаження, в той час, як значна кількість структур є низькочастотними, вони описують невелику кількість досліджуваного матеріалу (приблизно 10%). Так, у двофонемних складах до високочастотних у всіх масивах текстів належить канонічна форма CV, у трифонемних складах – CVC, у чотирифонемних – CVCC, у п’ятифонемних – СCVCC. У шестифонемних складах у поезії й науковій прозі найчастотнішою виявилася структура CCVCCC, в суспільно -політичних текстах – CCCVCC, а в текстах художньої прози структурні моделі CCCVCC та CCVCCC зустрілись у рівній кількості.

У загальному масиві в усіх досліджуваних текстах до ядра належать канонічні форми CVC, CV, VC, а в поезії й суспільно-політичних текстах ще й модель V.
Примітка

Кількість фонем та кількість і розташування голосних і приголосних відносно один одного є основними ознаками, які характерні для фонемної структури мовних одиниць. Вокально-консонантні моделі одиниць мови прийнято (слідом за Ч.Хокеттом) називати канонічними формами.


Перелік умовних позначень
C – приголосна

V- голосна



Тетяна Савчук

м. Київ
Ігрова форма навчання у немовних ВУЗах

Бурхливий розвиток міжнародних відносин нашої держави призвів до того, що іноземна мова стала необхідною у різних галузях діяльності людини. Україна підтримує ділові відносини з різними зарубіжними країнами. У країні збільшується кількість підприємств і установ, які співпрацюють з іноземними партнерами. А це, в свою чергу, потребує від вітчизняних спеціалістів знання іноземних мов, оволодіння живим мовленням. Сучасний фахівець, спілкуючись іноземною мовою, розширює свої знання і досвід.

Отже, необхідність знання іноземних мов випускниками технічних ВНЗ є очевидною, але дискусії відносно методів викладання іноземних мов не послаблюються, існує цілий ряд задач, що стосуються організації процесу навчання і умов викладання.

Методика викладання іноземних мов у ВУЗі завжди реагувала на зміни у суспільстві. Кожен із прийомів і методів викладання у свій час вважався найкращим, новаторським. Серед усіх цих методів, на мою думку, слід надавати перевагу інтерактивним методикам та технологіям викладання, які створюють передумови для розвитку мовленнєвої компетенції студентів. Завдяки інтерактивності розвиваються творчі здібності і професійні вміння, формуються навички наших майбутніх фахівців.

Ігрові форми навчання належать до таких засобів інтерактивного навчання.

Використання ігрових ситуацій на заняттях не тільки дає можливість перевірити і закріпити засвоєний матеріал, а і підвищити інтерес студентів до вивчення іноземних мов. Гра допомагає досягти поставленої мети, створити атмосферу зацікавленості, позитивного ставлення до предмету, урізноманітнити навчальний процес. За допомогою гри можна відтворити реальні мовні ситуації, діалоги, програти сценки, які імітують повсякденне життя.

Запорукою успішного оволодіння іноземною мовою є ефективно організована навчальна діяльність на заняттях, створення пошукових ситуацій, які розвивають інтуїцію, аналітичне мислення, наукову здогадку. У грі розвивається принцип колективної взаємодії (дискусії і обговорення, рольові ігри, дебати, телемости). Завдяки ігровому методу навчання студенти не тільки навчаються, але і являються активними учасниками процесу навчання; вони мислять, вирішують проблеми, розширють знання, долають труднощі.

Ігрова форма навчання є дійовим засобом раціонального навчання студентів.


Наталія Саєнко

м. Київ
Формування міжкультурної комунікативної компетенції студентів з використанням Мовного Портфелю Інженера
Викладання іноземних мов у немовному вищому навчальному закладі підпорядковано загальній меті формування широкої професійно-орієнтованої міжкультурної комунікативної компетенції сучасного фахівця. В процесі розвитку плюрилінгвальної та плюрикультурної компетенцій як складників означеної широкої компетенції відбувається становлення лінгвістичної та комунікативної свідомості студента та його метакогнітивних стратегій. Монолінгвальна компетенція в рідній мові формується прискорено і в завершеному вигляді. На відміну від цього, плюрилінгвальна компетенція має змінний тимчасовий характер і наповнення. Вона знаходиться в постійній динаміці, що відповідає загальноприйнятій тезі про те, що вивчення мови – це програма безперервної освіти впродовж всього життя. Відтак, завданням навчального процесу є задати цій динаміці позитивного вектору, корелюючи її з інтелектуальним розвитком студента, зростанням його професійного рівня.

Завдання вивчення мов, а точніше вдосконалення своєї плюрилінгвальної компетенції, протягом всього життя людина здійснює у різних формах і в різних навчальних закладах – дошкільне навчання, школа, вищий навчальний заклад денної або заочної форми, післядипломне навчання, підвищення кваліфікації, стажування, дистанційна освіта, самоосвіта тощо. В закладах освіти контроль наявності й темпів зростання комунікативної компетенції є частиною навчального процесу і здійснюється викладачами і адміністрацією установи. Проте всі етапи своєї мовної освіти протягом життя може контролювати або, принаймні, фіксувати тільки сам індивід.

Формат опису поступового розширення комунікативної компетенції та зростання різноманітних форм міжкультурного досвіду розроблений у вигляді Європейського Мовного Портфелю. Цей документ, завдяки розробленим шкалам вимірювання рівнів володіння кожною мовою, реєстру мовних компетенцій, не лише стає гнучким і достовірним інструментом контролю і, в першу чергу, самоконтролю, а й дозволяє постійно коригувати цілі навчання відповідно до потреб особистості в її соціальному оточенні, зокрема, професійних потреб. В методиці викладання іноземних мов Мовний Портфель, відповідно до його двох функцій – педагогічної та звітної, розглядається як:

а) один із засобів реалізації освітньої автономії студента в умовах безперервності та наступності навчання;

б) інструмент зростання здатності до мобільності.

В основі диференціювання таких видів самостійної роботи як автономне навчання, напівавтономне навчання, індивідуалізоване навчання, самоосвітнє навчання лежить ступінь відповідальності за організацію, здійснення, контроль та результати навчальної діяльності. При традиційній аудиторній формі навчання єдиним відповідальним за організацію та проведення навчання виступає викладач. Розширення форми позааудиторного самонавчання передбачає розподіл відповідальності між викладачем і студентом шляхом поступового залучення студентів до процесу прийняття рішень щодо їхньої іншомовної освіти. Самонавчання передбачає, що студент несе відповідальність за здійснення процесу навчання, а питання організації навчання та визначення навчальних матеріалів вирішуються студентом за допомогою та під керівництвом викладача. У цьому полягає відмінність самонавчання від самоосвіти або автономного навчання, де всі питання щодо організації та реалізації навчання вирішуються студентом без допомоги викладача.

Особливості аудиторної і самостійної роботи студентів технічних спеціальностей пов’язані з тим, що вони вивчають не загальну іноземну мову, не загально-технічну іноземну мову, не підмову спеціальності, а свою спеціальність за допомогою іноземної мови. Відповідно, при розробці Мовного Портфеля Інженера слід враховувати паралельно зростання іншомовної і фахової підготовки. Особливого значення ця узгодженість набуває на старшому етапі бакалаврату і в магістратурі, коли понятійна база спеціальності є практично сформованою.

Інша функція Мовного Портфеля Інженера як пакета документів для систематизації власних досягнень і досвіду у вивченні іноземної мови пов’язана з вимірюванням здатності до мобільності. В країнах Болонського простору значення терміну мобільність набуло чіткого політичного, юридичного, педагогічного і методичного змісту (Гальськова Н.Д. 2000:19), який включає:

● право вільного пересування і проживання, в тому числі із законним працевлаштуванням відповідно до дипломованої освіти, на територіях країн Європейської Співдружності;

● право академічної свободи, тобто отримання професійної освіти в будь-якій країні або у сукупності в декількох країнах Болонського простору;

● здатність до адаптації до сучасних умов проживання в мультикультурному суспільстві;

● здатність встановлювати контакти з носіями виучуваної іноземної мови;

● здатність долати можливі труднощі під час контакту з іншою культурою та її носіями; вміння проявляти толерантність до іншої культури, розуміти способи життя і форми мислення інших людей, їх культурний спадок без упередження і дискримінації.

Реалізація всіх складових мобільності потребує володіння іноземними мовами, і ступінь успішності функціонування в академічному і професійному середовищі великою мірою залежить від рівня мовних компетенцій студентів. Зростання такого рівня дозволяє постійно контролювати Мовний Портфель Інженера, звітна функція якого полягає у наданні вичерпної інформації про досягнуті іншомовні комунікативні вміння, досвід міжкультурного спілкування, засвідчений зразками робіт власника, сертифікатами, отриманими по закінченні певного ступеня навчання, і свідоцтвами.



Ірина Сандовенко

м. Київ
Використання стільникових та Інтернет-технологій у викладанні професійно-орієнтованої іноземної мови студентам спеціальності «Туризм»
В сучасній економіці, яка заснована на знаннях, спеціаліст має володіти таким рівнем та якістю іншомовної професійної комунікативної компетентності, яка дозволила б йому бути мобільним, конкурентноздатним. Іноземна мова є засобом підвищення професійної компетентності та особистісно-професійного розвитку студентів, і є необхідною умовою успішної професійної діяльності спеціаліста.

В даній роботі акцентовано увагу на значенні інформаційно-комунікативних технологій в оволодінні студентами іншомовної професійної комунікативної компетентності.

Під іншомовною професійною комунікативною компетентністю розуміється поєднання і взаємодія лінгвістичної, лінгвокраїнознавчої, соціокультурної, дискурсивної і професійної компетенції, що дозволяє створити умови для всебічного розвитку особистості студента засобами іноземної мови. Професійна компетентність передбачає здатність організувати іншомовну мовленнєву діяльність студента адекватно ситуаціям професійно-орієнтованого навчання.

Сучасний етап формування інформаційного суспільства активізує процеси переосмислення традиційної освітньої парадигми. Все більшого визнання, як структура для ефективного представлення і передачі знань, отримує гіпертекстова інформаційна модель, яка заснована на гіпотезі про те, що обробка та генерація ідей мозком людини відбувається асоціативно. Формування віртуального навчального середовища, яке характеризується переходом від лінійних навчальних систем до нелінійних, заснованих на гіпертекстовому мисленні, змінює роль викладача в процесі навчання, відповідно до якої цільові акценти зміщаються з передачі минулого досвіду на моделювання нових соціальних просторів та проектування варіантів поведінки в них.

Застосування стільникових та Інтернет-технологій могло б допомогти у вирішенні дуже важливого завдання, а саме: як побудувати зв'язок між формальним (тобто вивченням мови в аудиторії) та неформальним (або повсякденним, пов’язаним з реальністю) середовищем учіння та навчання.

Перехід від Web 1.0 до більш орієнтованої на користувача Web 2.0 забезпечив нові шляхи створення і розповсюдження інформації та знань через так зване «соціальне програмне забезпечення», таке як Wikis, ВКонтакте, Одноклассники, YouTube, Google Earth, Google Maps тощо. Отримати доступ до цих інтернет-ресурсів можливо з комп’ютера і мобільного телефону, таким чином відкриваються фантастичні можливості у вивченні іноземної мови.

Наприклад, студенти спеціальності «Туризм», що вивчають англійську мову як мову професійного спілкування, могли б за допомогою мобільного телефону чи ПК відмічати ярликами у Google Earth або Google Maps певні географічні райони чи окремі архітектурні пам’ятки, прикріплюючи до ярлика тексти з описом об’єкта англійською мовою, світлини чи записані самим студентом відеоролики тощо. Це могло б стати чудовим прикладом кооперованого навчання, коли група студентів за допомогою таких географічних ярликів розробляє і виносить на розгляд одногрупників екскурсійний маршрут чи новий туристичний напрямок. Для виконання певних учбових завдань студенти можуть також використовувати ярлики, створені викладачем або іншими студентами. Таким чином, вибудовується зв'язок між знаннями, здобутими під час аудиторних занять, у «штучному» середовищі, та реальним фізичним світом, що знаходиться за межами.

Оскільки сучасне інформаційне суспільство ставить високі вимоги щодо фахової підготовки студентів, впровадження інноваційних інформаційних технологій у викладанні професійно-орієнтованої іноземної мови у немовних вищих навчальних закладах є доцільним і необхідним.



Світлана Сєврук

м. Київ
Дослідження причин виникнення та характерних рис молодіжного сучасного сленгу іспанської мови
Сленг – доволі поширене явище, він є засобом спілкування у найрізноманітніших прошарках населення і сягає своїм корінням у сиву давнину. Адже і століття тому різні соціальні групи мали свій стиль мовлення, притаманний саме цій групі. Мова дуже чутлива до змін у політиці, ідеології, науці, духовній культурі, тому й сленг, як один із її складників, надзвичайно швидко зазнає змін. Так, сленг молоді 50-60-х рр. фактично не зрозумілий сучасному молодому поколінню. Під розмовною мовою молоді ми розуміємо сукупність лінгвістичних явищ (більшість з них стосуються лексики), які характеризують мовлення молодіжних прошарків, в середині яких проявляється вікова та групова єдність. Був час, коли такі варіанти іспанської мови в середині країни називали “cheli” (молодіжний жаргон маргіналів середмістя та приїжджих. Такі мовні варіанти виникають саме в тих районах, де зазвичай групується ця молодь). Також “cheli” відомий під назвою “lenguaje pasota”.

Починаючи з буремних шістдесятих років, ми звично асоціюємо молодь з поняттями «панк», «рок», «темні справи», «неробство», що, по великому рахунку, прирівнюється до маргінальності.

На сьогоднішній день використання мови “rollo” чи “pasota” не обмежене виключно рокерською чи приміською спільнотою, а увійшло до мовного вжитку доброї половини молоді, і, хоча більша частина лексики та виразів, що їх використовують і походить від “pasota”, є і велика частина запозичень тюремного, наркоманського, злочинного, піжонського та просто студентського жаргонів. Якщо звернутися до конкретних лінгвістичних особливостей молодіжного мовлення, то зможемо виявити наступні:

Суфікси: ATA. Наприклад: bocata, drogata, pegata, cubata. Цей суфікс належав і належить іспанському злочинному жаргону. OTA y ETA. Наприклад: pasmarota (policнa), pasota, fumeta, trompeta (trompa, borrachera). Суфікси OTA та ETA пов’язаний з сучасним жаргоном злочинців та наркоторгівців.

Іншим феноменом надзвичайно характерним для молодіжного мовлення є усічення слів. Це сегментація таких слів, як anarco (anarquista), manifa (manifestaciуn), masoca (masoquista).

Крім суфіксів і усічень в молодіжному мовленні присутні дуже вживані слова та фразеологізми типу comerse el coco (pensar), chapar (estudiar), manteca (dinero).

Всі маргінальні мовленнєві варіанти пов’язані соціальним відбитком, що спричиняє їх вживання на противагу мовному стандарту. Намагаючись виділитися і не наслідувати мовний стандарт, молода людина вибирає інші варіанти. Неодмінною складовою молодіжного сленгу є наявність слів іноземного походження. На даний час, як і протягом останніх десятиліть, в іншомовних запозиченнях домінують запозичення з англійської мови, зумовлені беззаперечним впливом світу технологій, культури та політики на чолі із США.

Молоді люди з вищого суспільства, при грошах в Іспанії звуться pijos. Це діти забезпечених сімей, що мають привілегійований соціальний статус і доступ до університетської освіти, можливість займатися дорогими видами спорту, володіють автомобілями, купують фірмовий одяг, найкращі журнали та книжки. Серед стилістичних особливостей варто відзначити уникнення вульгаризмів та вживання евфемізмів. В синтаксичному плані можемо відзначити тенденцію до вставних виразів es que або o sea. Існують також у великій кількості звертання до співрозмовника їsabes?, їme entiendes? Саме pijos створили такі прикметники, як guay, chachi, super, mogollуn, mazo тощо. Це вони додають префікс super до багатьох слів. Наприклад, superguay, superchachi тощо. Також вживають ласкаві звертання gordi, niсa, cari, peke, chiki, churri. Вживають наступні англіцизми: hello, kisses, heavy, fashion.



Марина Смілевська

м. Львів

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка